Башти і мури Скита Манявського (О)1680-ті рр.
Ми в Маняві. Переходимо через говірливу річку і піднімаємося до монастирської брами славетного Скита Манявського — Воздвиженського монастиря. Достеменно відомі імена його перших насельників. Монахи Пахомій та Іоаникій — втікачі від монгольської навали — подвизалися тут від середини ХІІІ ст. До манявських старців по благословення неодноразово приходив князь Данило Галицький. На жаль, перший тутешній монастир не встояв: його дощенту зруйнували татари…
1608 року нову сторінку в історії древньої обителі відкрив видатний українець, чернець, учений і аскет Іов Княгиницький. Ось як написав про нього Іван Франко: «Йов був без сумніву чоловік великого і чистого характеру, незламної енергії і трудолюбія, чоловік, яких може найбільше потребує кожний час і кожний народ».
До відновлення, точніше нового заснування монастиря преподобний Іов пройшов непростий шлях. Були в його біографії студії при Унівському монастирі та в Острозькій колегії, були мандри і подвижництво на Афоні, була дружба і спільна праця зі славетним монахом-полемістом, афонським затворником Іваном Вишенським.
Відроджений монастир став називатися Манявським Скитом — очевидно, з огляду на усамітнене розташування. Називали його і інакше — руським Ватопедом (це назва одного з афонських монастирів), пам’ятаючи про афонське минуле старця-засновника.
А тепер переступімо поріг брами і роздивімося Український Афон пильніше.
В центрі широченного обійстя — величний дерев’яний храм гуцульської школи. На жаль, це тільки копія давнього собору кінця ХVІІ ст., перенесеного до Надвірної і згорілого там під час Першої світової. Монастир чудово виглядає у зеленій смерековій рамі, на рівній галявині біля підніжжя гір. Наприкінці ХVІІ століття обитель обведено потужним муром з вежами та бійницями. Вражають стриманою архаїчною красою дві башти-дзвіниці — над головним входом і біля церкви. Їх ренесансні форми вдягнені у барокові щати.
На жаль, розквіт монастиря тривав тільки сто років… Лихо прийшло зненацька. Монахи не сподівалися на закриття Скиту, яке сталося у 1785 році: незадовго перед тим вони відремонтували усі монастирські споруди. Обитель скасували за указом австрійського імператора Франца-Йосифа, якому злії вороженьки нашептали про підтримку ченцями народного повстання, відомого як Коліївщина. Очевидно, донос був правдивим — адже головною метою гайдамацького руху якраз і був захист православної віри від жорстоких утисків і знущань з боку католиків.
Закриття монастиря і його подальша руйнація викликали великий жаль і обурення в народі. Але ні унія, ні переслідування не знищили пам’ять про давню славу Скита Манявського та непорочне життя скитських подвижників.
Спливли віки і нарешті, вже за вільної України, залишки обителі повернули Українській Православній Церкві Київського Патріархату. Новітні ченці та добровільні помічники з усіх-усюд завзято узялися до відновлення святині. За кілька років відреставрували обидві дзвіниці, підновили мури і трапезну церкву. І нарешті, 20 жовтня 2002 року Божого сталася вікопомна подія — освячення відбудованого Хрестовоздвиженського собору, за яким молилися понад 30000 вірних!
Ось так через відродження святих місць рідної України твориться воля Божа в людях, які руйнують, але й відновлюють, грішать, але каються, вмирають, але вірять у воскресіння…
Усі фото
