Церква св. Іоана Богослова (чернігівська або полоцько-смоленська школа)1175 – 1180 рр.
Про луцьку церкву св. апостола і євангеліста Іоана Богослова непогано написано у Вікіпедії. Тож їй і перше слово (у нашій редакції).
«Храм постав у дерев’яному дитинці Луцька за часів правління Ярослава Ізяславовича. Первісно це була квадратна у плані, одноапсидна, одноверха, чотиристовпна висока будівля з невеликою прибудованою каплицею. У 1289 р. за луцького князя Мстислава Даниловича церква уже була соборною (тобто осідком Луцького єпископа — А.В.). Відомо, що тоді храм був потинькованим, мав позолочений хрест і гонтовий дах. Характерний для чернігівської школи аркатурний фриз прикрашала полив’яна зелена та брунатна плитка.
В інтер’єрі вирізнявся високий ярусний іконостас, який спирався на розписану фресками передвівтарну перегородку. Аналог останньої зберігся лише у смоленській церкві св. Іоана Богослова. Перший розпис перегородки імітував інкрустацію кольоровим камінням. Іконостас нараховував 49 ікон; поза ним у соборі було ще 9 великих коштовно оздоблених образів. Підлога була викладена декоративною керамічною плиткою, а стіни розписані фресками У церкві зберігалися мощі св. вмч. Пантелеймона та частина древа Животворчого Хреста.
Наприкінці ХV ст. собор суттєво змінився: до нього прибудували контрфорси та північний приділ. Після Берестейської Унії храм одразу перейшов до греко-католиків, через що позбувся фінансування з боку волинських православних магнатів і почав занепадати. Про вигляд церкви у першій половині XVIII століття можна дізнатися із відповідного зображення на іконі святого Ігнатія Богоносця (де вона перебуває не вказано — А.В.). На жаль, епізодичні ремонти не зарадили занепаду споруди. Тож луцький єпископ Сильвестр (Рудницький) розпорядився розібрати нестійкі стіни храму до рівня землі, що й було зроблено у 1766 р. У планах було звести на старому місці новий величний собор, проте цього не відбулося внаслідок передчасної смерті Рудницького».
Нині добре законсервовані і накриті рештки храму може оглянути кожен відвідувач Луцького замку. Цікаво, що через пливуни церква за час свого існування поступово вгрузла в землю аж на два метри. Разом із підвалинами ці вгрузлі стіни і являють світові колишню красу і велич вікопомної святині волинської землі.
Усі фото
