Іллінська церква та дзвіниця (зарічнянська група)Поч. ХІХ ст. (1881 р.?)
«Новыя купалы і маскоўскія крыжы — гэта проста жах нейкі.
Расейская Праваслаўная Царква зьнішчае беларускую духоўную спадчыну».
Цей інтернет-крик якоїсь білоруської душі — про Іллінську церкву у Велемичах, яка нещодавно втратила старі хрести та маківки. Додамо й українську ламентацію — агресивна маскультура «старшого брата», прикриваючись благими намірами, йде у наступ, знищуючи на своєму шляху усі спадщини, не тотожні із їхньою. Це гірка правда, в якій не важко переконатися, відвідавши хоча б наш розділ. Порахуйте — скільки українських церков лише за останнє десятиліття пройшли через криві дзеркала чужої естетики, втративши (чи ж не навіки?) свій ясний національний образ.
Богу таке не угодно. Бо Його світ — не уніфікований, а розмаїтий; Його народ — не недорікуватий, а творчий, що хвалить Творця різними богоданими мовами.
Іллінська церква — символ творчого підходу до Божого храму. Сама дата її будівництва неабияк збуджує фантазію дослідника. Ми так і не з’ясували для себе, в якому році зведено цей шедевр народного зодчества. Поважні джерела одноголосно називають 1881 рік. Проте повірити в це дуже важко. Бо тоді виходить, що церква — блискуча стилізація. Надто блискуча як для єпархіальної доби! Вишукані хрести (що нині лежать біля храму), бані тонких барокових обрисів, високе хрещате віконце у вівтарі — усе свідчить про іншу епоху. Ну гаразд, припустімо, що церкву всупереч всім заборонам на національні стилі збудували подібною до рубельської чи кожан-городоцької (див. відповідні статті), — але ж і дзвіниця просто волає проти 1881 року! Подивіться лишень, яка вона барокова, висока, окремостояча!
Але смиряймося: що неможливо у людей, можливо у Бога. Тому не будемо категоричними і залишимо сумнівну для нас дату хоча б у дужках. До цього схиляють інші діла Божі, явлені в Іллінській церкві. Наприклад, за часів хрущовських гонінь на Церкву у храмі співав чудовий хор в кількості 60 (!) осіб. Співав Веделя, Бортнянського, давній поліський обіход… І жоден обком партії був не в силах стишити цей янгольський глас.
Головне, щоб він і далі лунав над Поліссям, над Україною із сестрою Білорусссю, над усім Божим світом. Авжеж, це важко. Набагато важче, ніж повернути на церкву рідні бані і хрести…
Усі фото
