Покровська церква та церковна брама (СЄ)1745 рік
Церкву у Піддубцях не помітити важко. На рівній, як стіл, ділянці волинської рівнини височить громада храму як нагадування про золотий вік бароко. Дев’ять куполів складної у плані, ротондально-хрестової споруди в гожу днину запускають «зайчиків» на десятки км.
Здалеку, з траси Рівне — Луцьк, все виглядає заманливо і красиво. А от зблизька стає зрозумілим, що нині настала зовсім інакша порівняно із бароковою епоха — кітчова, нітриднотитанова, муляжова… І як тут не згадати, що давні майстри і зодчі воліли множити золото переважно у людських душах, а не на куполах…
Всередині церкви ситуація ще гірша: на стінах, і без того сумовитих через псевдоросійські аляповаті розписи, розквітає грибок. Та страшніший грибок панує в головах деяких парафіянок храму: щирою українською мовою вони з праведним гнівом розповідають про «цих українців», які насмілилися воздвигнути на церковному обійсті курган пам’яті героїв (біля ротів з’являється піна), а на ньому, поруч з іконами (тут очі аж випадають з орбіт) — поставити цей бандерівський синьо-жовтий прапор!!!
Та ми не станемо далі слухати цих нещасних — бо їх час все одно промине. Краще, покидаючи Піддубці, зупинемося перед поки що непошкодженою єроремонтом чудовою брамою, обернемося до церкви і помолимося до її покровительки: «Пресвятая Богородице, спаси нас, Твоїх нерозумних дітей»…
Усі фото
