Спаська церкваДруга пол. ХVІІ століття
Відомості про унікальну Спаську церкву дуже суперечливі. Особисто нам найбільш вірогідною здається версія Михайла Яковича Рудинського (1887 — 1958) — видатного археолога, педагога і просто Українця з великої літери.
У його брошурі «Архітектурне обличчя Полтави» (видана 1919 р.) ідеться про купівлю пресвітером Іваном Світайлом старого дерев’яного (дубового) храму Преображення, поставленого у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі ще в часі його заснування (1650 р.). До такої торговельної оборудки священика спонукала пожежа, яка у 1705 році знищила його власний храм біля Курилівської брами міста. Тож у 1706 році церкву розібрали, перевезли через долину із річкою Тарапунькою і знову зібрали. Допоміг отцю Івану пан Іван, — той самий Іскра, страчений у 1708 році разом із тим самим Кочубеєм за непереконливий донос на Мазепу. Допомога, вочевидь, була потрібна — адже в монастирі на той час іще не довершили спорудження мурованого собору (1689 — 1709) і дерев’яний храм не стояв без діла. Звідки такі відомості? Очевидно, від самовидця. Хтось занотував оті перипетії на полях Львівського Анфологіону 1651 року. На жаль, місцезнаходження тої богослужбової книги Рудинський не вказує.
Бачив Михайло Якович і інший цікавий документ — скаргу ігумена Хрестовоздвиженського монастиря Єфрема Шацького на о. Івана Світайла, подану Митрополиту Київському Йосифу Кроковському у 1712 році. Настоятель нарікає, що «спаський піп» заборгував і ніяк не віддає обителі тисячу злотих в рахунок «вторгованої» церкви.
Легенда (чи переказ — як вам буде завгодно) свідчить, що цар Петро І буцімто молився у Спаському храмі після нещасливої для українців Полтавської битви. Напевне, саме ця оповідка і врятувала святиню. У 1811 році постарілу церкву не спалили, а капітально «перебрали», щоправда, зменшивши у плані. В літературі нинішню тридільну споруду найчастіше ототожнюють із котримсь приділом старої монастирськолї церкви. Дозволимо собі в цьому усумнитися. В зазвичай хрещатих українських храмах ХVІІ століття просто не було таких приділів! Тому, швидше за все, цілісним приділом (найімовірніше, південним) є тільки нава сучасної церкви, а вівтар і бабинець добудовані із решти наявного матеріалу.
Згадана легенда допомагала храмові і в подальшому. У 1837-му черговий Романов (майбутній Олександр ІІ) відвідав історичну святиню «зємлі русской» і розпорядився зберегти її для нащадків. Тож 1845 року за проектом архітектора Тона церкву узяли у мурований «футляр», залишивши між стінами прохід. У такому вигляді і достояла Спаська церква до вільної України. Після руйнівного вихору ХХ століття вона лишається єдиною дерев’яною церквою ХVІІ століття на всій Полтавщині і Слобожанщині.
Та унікальна в ній не тільки архітектура. В середині храму збереглися дивовижні витвори християнського мистецтва кінця ХVІІ — першої половини ХVІІІ століття. Іконостас — хоч явно перекомпонований і не дуже канонічний — являє собою справжній шедевр сницарського та іконописного мистецтва. А чого варті барокові аналойчики храму! Молитися і служити у такій церкві — найвища нагорода для будь-якого священика чи мирянина, незалежно від того, за кого він молиться — Петра чи Мазепу… Тому ми переконані, що Бог простив отця Івана Світайла, — навіть якщо він так і не віддав ту злощасну тисячу злотих…
Усі фото
