Михайлівська церква (центральна група)1764 рік
Село Старий Дашів, де була зведена Михайлівська церква, свого часу належало до Кальницького козацького полку. Пізніше ця територія увійшла до Липовецького повіту Київської губернії — до речі, разом із Зарубинцями, звідки прибула до Пирогова наша знаменита П’ятницька церква. Можливо, цей останній факт і послужив останньою краплею, що подвигла нас на такий «революційний» крок — записати Михайлівську церкву у ряди наддніпрянців. Чому революційний? А тому, що в усіх відомих нам друкованих і електронних згадках про цей славетний храм його зараховують виключно до подільської народної школи.
Ми не боїмося відповідальності з кількох причин. По-перше, сучасним професіоналам від архітектури наші міркування, думається, глибоко нецікаві. По-друге, ми не маємо жодного стосунку до адміністративного поділу України, який на даному історичному етапі включає Липовеччину у Вінницьку область. І, по-третє, — Михайлівська церква (безумовно, перехідна між двома школами) за своїми рисами та ознаками все ж таки ближче до своїх наддніпрянських, а не східноподільських посестер. В цьому можна переконатися, якщо вольовим зусиллям вирватися із полону авторитетів і стереотипів і просто пильно оглянути храм.
Ось аргументи на користь наддніпрянської школи.
- Стрункість хрещатого храму. Вона зросте іще більше, якщо подумки звільнити церкву від низенької добудови сер. ХІХ ст. (між раменами хреста) і післявоєнної обшивки верхів якимись незрозумілими листами.
- Притаманне південно-наддніпрянській групі церков оформлення екстер’єру. Приміром, різьблені орнаменти карнизів — однозначно не подільські. (На жаль, віднедавна усі маківки із хрестами — вже взагалі не українські, а цілком московські).
- Власна інтуїція: ми переконані, що зодчі диво-храму були наддніпрянцями.
Який із цих переконливих доказів найпереконливіший — вирішуйте самі.
Втім, можете нічого не вирішувати, а просто дочекайтеся служби і переступіть поріг. Бо всередині церква іще цікавіша, ніж іззовні. Щоправда, бароковий іконостас не рідний, а перенесений із зруйнованого в 1970-х храму села Кальник. Та він чудово вписався у Михайлівську церкву. Чого не скажеш про розписи центральної бані (сер. ХХ ст.), — хоч і майстерні, але зовсім не відповідні народно-бароковому духові храму.
На щастя, цей Дух незнищенний. Він витає над нами і з’єднує в одне ціле і простір усіх п’яти зрубів, і душі вірних, що колись возносили і возносять до Бога свої щирі молитви…