Троїцька церква (васильківська група)1794 рік
Одна з найпізніших церков школи виявилася і одною з найцікавіших, а проща у Драбівці стала справжнім святом душі і «нечаяною радістю».
Старі фото не обнадіювали. Адже після роботи над «пам’яткою» фахівців із «Укрзахідпроектреставрації», які в останні роки СРСР з якогось дива вирішили зробити із наддніпрянського храму галицьку церковцю, ми ся не сподівали на щось добре.
Світлини не збрехали — нас дійсно зустрів весь покритий гонтом, абсолютно весь, галицький корабель у лісостепах України. Трохи підняли настрій первісні корчуваті підвалини храму, що визирали на світ Божий крізь недбалу цегляну кладку. Тож зачавивши перший внутрішній порух — їхати далі у простори Лівобережжя, ми таки віднайшли священика. І були нагороджені за смирення сповна. О. Віталій (родом із Одещини) виявився на рідкість комунікабельним і приємним співрозмовцем. Він то і ввів нас за поріг святині, де ми ошелешено завмерли.
Слава Богу! У братів-галичан явно не вистачило коштів на інтер’єри! Тому те, що іззовні було таємним, всередині стало явним. Зокрема, потужні бруси зрубів, пластичні склепіння, філігранні ригелі, старі дияконські двері і… просто унікальний, незабутній дух храму. А ще порадував новітній, майже бароковий іконостас — дерев’яний, різьблений, поставлений у храмі зусиллями о. настоятеля — справжнього подвижника, залюбленого у свою унікальну церкву. Ще й неабиякого мрійника і романтика. Бо хоче писати листи у самий ЮНЕСКО — аби його храм включили у той сакраментальний список. Що ж, безумству хоробрих слід співати пісню…
Та попри всі юнески світу ми з о. Віталієм твердо переконані: що неможливо у людей, можливо у Бога. Прийде час — і храм відновиться у всій своїй наддніпрянській красі та силі…
Усі фото
