Бесіда тридцять восьма
У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар (Бут. 16, 1)
1. Нинішнє читання знову закликає нас до бесіди про того ж праотця (Аврама). Ви не дивуйтеся тому, якщо ми, розповідаючи про його історію впродовж уже багатьох днів, і сьогодні не зможемо її завершити. Велике багатство чеснот праведника і велич його досконалості перемагає всякі людські слова, бо кого Сам Бог звище увінчав і прославив, то чи зможе гідно величати його будь-хто із людей? Однак, хоч наше слово залишається набагато нижчим за його достоїнство, ми, розповідаючи про події із його життя, відповідно до міри своїх сил хочемо пробудити у вас ревність наслідувати його чесноти. Справді, мудрість цього мужа дуже велика, щоби наставити всяку людину і залучити на шлях чеснот (кожного), хто захоче бути уважним.
Тож прошу вас, будьте уважними до нашої бесіди, щоб і з сьогоднішнього читання навчитися мудрості праведника. Звідси (із сьогоднішнього читання) можуть навчитися і чоловіки, і жінки того, як жити в досконалій єдності між собою і нерозривно зберігати подружній союз, щоб ані чоловік не повставав проти дружини, але виявляв до неї, як немічної посудини, всяку поблажливість, ані дружина не противилася чоловікові, але обоє спільно намагалися носити тягарі одне одного і домашній спокій ставили вище за все. Але щоби для вас це повчання було більш зрозумілим, необхідно вислухати слова (Писання). «Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар» (Бут. 16, 1).
Тут, улюблений, зверни увагу на невимовне Боже довготерпіння та на надзвичайну віру й благодушність праведника, які він виявив, отримавши обітниці. Справді, після того, як Бог стільки разів обіцяв дати його нащадкам землю і так розмножити їх, що вони своєю численністю будуть рівні безлічі зірок, Аврам, бачачи, що жодна з обітниць не звершується, що обітниці все ще залишаються тільки на словах, не збентежився думкою, не завагався духом, а був непохитним, віруючи в могутність Того, Хто обіцяв. Саме це тепер і виражає Божественне Писання, сповіщаючи: «Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому». І цим показує нам, що після всього, що сталося, після укладеного з ним завіту, після обітниці про народження від нього безлічі (нащадків), він не засмутився і не засумнівався, коли бачив, що зі сказаного не тільки ніщо не звершується, а ще й виходить усе навпаки. Тому-то після всього, що було сказано (про Божі обітниці Аврамові), Писання говорить: «Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому», — щоб ти побачив, що після настільки великих обітниць нічого особливого з ним не трапилося, тоді як безпліддя Сари й омертвіння її утроби було таким, що могло викликати в праведника великий сумнів.
Але праотець уже не зважав на перешкоди з боку природи і, знаючи премудрість Господа, Який, як Творець природи, може відкрити шлях й у непрохідних місцях, Аврам, як благородний домочадець, не розвідував, як це буде, а передав усе Його неосяжному Провидінню і вірував Його слову. Тому й сказано, що Сара і після таких обітниць «не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар». І тут Божественне Писання не без причини згадує нам про рабиню, але щоб ми знали, звідки вона (взята), додає: «… єгиптянка». Цим Писання повертає нас до колишньої історії і дає зрозуміти, що рабиня була із числа тих, котрих фараон віддав Сарі після того, як зазнав за неї помсти від Бога; і що Сара, повертаючись (у землю ханаанську), взяла цю рабиню із собою. Задля цього Божественне Писання зробило для нас відомим її ім’я і рід.
А тепер зверни увагу на розсудливість Сари, на її надзвичайну скромність, невимовну лагідність і слухняність (праотцю). «І сказала Сара Авраму (в землі ханаанській): ось Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї» (Бут. 16, 2). Поглянь, яка благодушність у цієї жінки: вона не сказала бодай чогось подібного до того, що пізніше Рахіль говорила Якову: «Дай мені дітей, а якщо не так, я вмираю» (Бут. 30, 1). Що ж говорить (Сара)? «Ось Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала». Оскільки, каже, Творець єства створив мене безплідною і позбавив здатності народжувати дітей, то щоб ти, доживши до глибокої старості, через моє безпліддя, не залишився зовсім бездітним, «увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї». Велика і надзвичайна мудрість жінки! Яка жінка зважилася б будь-коли це зробити чи порадити це чоловікові, чи уступити своє ложе рабі?
2. Бачиш, наскільки вони були далекими від будь-якої пристрасті. У них була тільки одна мета, — щоб не померти бездітними. Але й при цьому вони намагалися втішити (одне одного) і зберегти нерозривний союз миру. Подумай же тепер про велику стриманість і надзвичайну лагідність праотця. Він не зненавидів свою дружину за її безпліддя, як роблять деякі нерозумні, і не зменшив до неї своєї любові. Ви знаєте, як саме це (тобто безпліддя) для дуже багатьох людей буває причиною їхньої зневаги до дружин і, навпаки, багатодітність служить спонуканням і до більшої любові. Однак чоловіки приписують дружинам і безпліддя, і багатодітність надто легковажно і безрозсудно, не знаючи того, що все залежить від Творця нашого єства, і що ані співжиття саме по собі, ані будь-що інше не може привести до народження дітей, якщо цьому не буде сприяти і збуджувати єство до народження небесна рука.
Добре знаючи це, праведник Аврам не ставив дружині безпліддя за провину, а завжди виявляв їй належну честь. Тому-то й вона, взаємно поважаючи (свого чоловіка) і бажаючи показати, яку велику любов має до нього, не думала про себе, а думала тільки про те, як би втішити його в бездітності, і власними руками, так би мовити, приводить рабу єгиптянку на своє ложе. І вказуючи словами на мету, задля якої зважилася це зробити, вона говорить: я виявилася непотрібною і нездатною для народження дітей: «Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала». Зверни увагу на шляхетну душу, як вона не виражає жодного нарікання і не журиться про своє безпліддя, а тільки те хоче нам показати (своїми словами), що, приписуючи своє безпліддя Творцеві єства і ставлячи волю Божу вище за власні бажання, спокійно і смиренно переносила (своє безпліддя) і піклувалася тільки про те, як би втішити свого чоловіка. «Господь закрив утробу мою, — каже вона, — щоб я не народжувала».
Якими виразними є ці слова! Як (сильно) вони виражають Божественне Провидіння і невимовну Божу силу! Вона (Сара) мовби говорить: як ми закриваємо й відкриваємо двері дому, так і Господь діє в нашому єстві Своїм велінням: закриває і знову, коли є Його воля, відкриває і велить єству виконувати свою (місію). Отже, каже, оскільки «Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї» (Бут. 16, 2). Знаю, що я є причиною (твоєї) бездітності, а тому не хочу позбавляти тебе втіхи (мати дітей). А можливо, Сара підозрювала, що не тільки в ній, але й у чоловікові була причина бездітності, тому, бажаючи насправді переконатися в цьому й довідатися, чи тільки собі одній повинна приписувати бездітність, вона уступає своє місце рабині і приводить її на своє ложе.
«Аврам, — сказано, — послухався слів Сари». Велика мудрість праведного! Як я вже раніше говорив це, так і тепер скажу: не він перший захотів цього, хоч був вже в глибокій старості, але, прийнявши пораду Сари, охоче послухався її, вказуючи цим, що зважився на це не просто від пристрасті і не через потяг похоті, а щоб залишити після себе потомство. «І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловікові своєму за дружину» (Бут. 16, 3). Зверни увагу на чіткість Писання. Щоб показати нам, що він не відразу ж після слів, які сказала йому Сара, приступив до виконання (її поради), воно говорить: «І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою». Писання мовби показує нам, що він зважився на це тільки тому, що бажав утішити свою дружину і виконати її пораду. А щоб ти добре побачив цнотливість і надзвичайну стриманість праотця, (Писання) говорить: після того, як вона прожила десять років з Аврамом, чоловіком своїм, «у землі Ханаанській».
Не без причини Писання вказало час, а для того, щоб ми могли бачити, скільки років праведний терпів, смиренно переносив бездітність і, ставши вище за всяку пристрасть, виявив велику цнотливість. Більше того, ці слова «після десяти років» співжиття з Аврамом, чоловіком своїм «у землі Ханаанській» Писання додає для того, щоб ми побачили в цьому й дещо інше. Писання тепер подає нам не весь час їхнього співжиття, а тільки час, проведений ними «у землі Ханаанській». Чому і для чого? Тому, що відразу ж після приходу Аврама в землю Ханаанську людинолюбний Господь сповістив йому: «Нащадкам твоїм віддам Я землю цю» (Бут. 12, 7). І після того Господь неодноразово повторював йому Свої обітниці, щоб ти знав, улюблений, скільки років Господь не спішив і з того, що обіцяв, нічого не здійснював, однак праведник не вагався духом, а вважав Божі слова вищими за власні роздуми. Тому й сказано: після того, як вони десять років прожили разом у землі Ханаанській.
Чи бачиш мужність душі? Чи бачиш подвиг мудрості? (Чи бачиш), як Господь, бажаючи більше й більше його прославити, не спішить і відкладає? 1 Так, коли Він піклується про Своїх рабів, то не просто хоче виявляти їм Свої благодіяння, а водночас хоче й прославити їх, і їхню віру зробити для всіх очевидною. Якби Він, обіцяючи дати його нащадкам ту землю, відразу ж відкрив утробу Сари й дарував йому покоління дітей, то цим не явив би ані настільки великого чуда, ані віру праведника не зробив би настільки явною для усіх. Звичайно, що сила Божа й тоді була б очевидною: вже омертвілі сили єства, що стали цілком нездатними для дітонародження, Він знову оживотворив би Своїм велінням. Зате праотець не отримав би тоді для себе такого вінця, як тепер, коли впродовж такого тривалого часу його чеснота була випробовувана і з кожним днем ставала все більш славною.
3. І щоб ти знав, що Бог не тільки бажає благодіяти і подавати Свої дари, але завжди хоче й прославити тих, які приймають ці дари, то поглянь, як Він зробив це і з хананеянкою, ніби не поспішаючи й не бажаючи вислухати її прохання. Але це було саме для того, щоб її саму зробити відомою для всього світу. Коли вона прийшла, благаючи й кажучи: «Помилуй мене, Господи…, дочка моя тяжко біснується» (Мф. 15, 22), — то милосердний і людинолюбний Господь, Який завжди випереджає наші прохання, навіть не відповідає їй. І Його учні, не знаючи того, що далі буде, і як Господь Сам піклується про жінку, однак не відповідає їй тільки тому, що не хоче залишити прихованими її достоїнства, — тож учні, кажу, ніби маючи більше співчуття, підійшли «і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід», мовби виражаючи цим те, що для них її надокучливість стала вже нестерпна. «Відпусти її», — кажуть, але не тому, що вона така нещаслива чи її прохання справедливе, а тому, що «кричить нам услід».
Що ж Господь? Бажаючи поступово і її достоїнство відкрити, і їх навчити, наскільки мало вони осягли Його людинолюбство, дає таку відповідь, яка могла б і її серце уразити, якби вона не мала настільки міцного духу, палкого бажання і сильної ревності; і їхнє клопотання за неї зупинити. «Я посланий, — говорить Він, — лише до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15, 24). І справді, учні після цього вже перестали просити Його за жінку. А вона не віддалася зневірі, — навпаки, стала ще більш щиро (благати Його). Саме такою є скорбна душа, яка приступає зі щирою наполегливістю, — вона не звертає уваги на те, що говорять, а думає тільки про одне: як би досягти того, про що благає. Саме так зробила і ця жінка. Почувши такі слова (Спасителя), вона, як говорить Писання, знову кланялася Йому й говорила: «Господи, допоможи мені» (Мф. 15, 25). Вона знала милосердя Господа, тому й виявляла таку наполегливість.
І знову поглянь, Яким премудрим є Господь, як дивно Він усе влаштовує. Він і тепер не зважає (на благання жінки), а дає відповідь ще більш різку й сувору. Він знав непохитність духу жінки, тому хотів, щоб вона отримала благодіяння не таємно, але щоби й учні в цій події пізнали причину Його неспішності, і всі інші навчилися, яку велику силу має невідступна молитва, і наскільки високою є чеснота цієї жінки. Тому говорить (Спаситель): «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам» (Мф. 15, 26). Зверни тут увагу на непохитність духу жінки: як вона, палаючи вогнем ревності й одушевляючись вірою в Бога, страдаючи, так би мовити, своєю утробою від великої скорботи за свою дочку, не відвертається від жорстокого слова, але, почувши (прізвисько) пса, терпить і це і визнає себе такою, бажаючи спастися від безглуздя псів і приєднатися до лику синів 2. Тож вислухай слова жінки, щоби побачити, якими були плоди від того, що Бог не спішив виконувати її прохання. Жорстокість сказаних їй слів не тільки не віддалила жінку (від Спасителя), а спонукала до ще більшої ревності. Почувши ці слова, вона говорить: «Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх» (Мф. 15, 27).
Бачиш, для чого Господь не поспішав аж досі? Для того, щоб зі слів жінки ми побачили всю силу її віри. Поглянь, справді, як Господь відразу ж звеличив й увінчав її, кажучи: «О, жінко! Велика віра твоя» (Мф. 15, 28). З подивом і похвалами Він відпустив ту, котру на початку не удостоїв відповіді. «Велика, — каже, — віра твоя». Воістину, «велика віра» — бачити, як Господь не раз чи два рази, а багаторазово відкидає прохання, і не зневіритися, не відступити, а невпинно закликати (Господа) і благати Його виконати прохання. Отже, «нехай буде тобі, — говорить, — як ти хочеш». Чи бачиш, як Той, Хто раніше не удостоїв її відповіді, тепер з похвалою подає їй свої дари? Не просто почув її прохання, але прославив й увінчав її. Словами «о, жінко» Він показав, як Сам здивувався її вірі, а словами «велика віра твоя» відкрив перед нами її (духовне) багатство.
Далі говорить: «Нехай буде тобі, як ти хочеш». Скільки хочеш, скільки бажаєш, стільки й даю тобі. Твоє невідступне прохання показує, що ти заслуговуєш його отримати. Бачите тепер непохитність жінки? Бачите причину, чому барився Господь і для чого відкладав (виконання її прохання)? Саме для того, щоби зробити її ще більш славною.
Але повернемося тепер до попередньої розповіді, щоб побачити, що не з будь-якою іншою метою упродовж стількох років Господь не виконував й обітниць, що були дані праотцю (Авраму), а саме з тою, щоб виконати їх згодом з більшою славою, і зробити явною для всіх віру праведника. Тому й сказано: після десяти років, які провели вони (Аврам і Сара) разом у землі Ханаанській, щоб ти знав, скільки минуло часу відтоді, як він (Аврам) отримав обітниці. Адже відразу ж після приходу в землю Ханаанську він почув: «Нащадкам твоїм віддам Я землю цю» (Бут. 12, 7). І ось упродовж стількох років і сам він залишався бездітним, і безпліддя Сари збільшувалося. «І дала (Сара), — сказано, — її (Агар) Авраму, чоловікові своєму, за дружину» (Бут. 16, 3).
4. Зверни увагу, якою була мудрість ще в стародавні часи: як і чоловіки були стриманими і виявляли неабияке піклування про цнотливість, і жінки були далекими від ревнощів. Писання постійно з певним наміром говорить: «І взяла Сара служницю свою, єгиптянку Агар»; і далі: «… дала її за дружину», — це щоб ти бачив, як безпристрасно звершувалася в них ця справа, і яка в них була мудрість. «Він увійшов, — сказано, — до Агари, і вона зачала» (Бут. 16, 4). Поглянь, як Сара довідується, що не в праведникові (Аврамові) була причина їхньої бездітності, а саме в її безплідді: ось негайно після співжиття пішло зачаття.
Але тепер зверни увагу на нешляхетність рабині і на немічність жіночої статі, щоб і в цьому побачити велику лагідність праотця. «Побачивши ж, — сказано, — що зачала, вона стала зневажати господиню свою» (Бут. 16, 4). Такий звичай у рабів: отримавши мале щастя, вони не утримуються у своїх межах, а відразу забувають про своє звання і впадають у нерозсудливість. Так сталося і з цією рабинею. Помітивши свою вагітність і не думаючи ані про дивну мудрість своєї господині, ані про своє низьке становище, але, загордившись і будучи високої думки про себе, вона стала нехтувати господинею, яка виявила до неї таку милість, що привела її навіть на ложе свого чоловіка. Що ж Сара? «І сказала Сара Аврамові, — йдеться далі: — В образі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мною. Господь нехай буде суддею між мною і між тобою» (Бут. 16, 5).
Тут зверни увагу на невимовне терпіння праведника і почуття честі, яке він виявив у ставленні до Сари, коли став просити в неї прощення при такому нерозумному її обвинуваченні. Справді, та, котра своїми руками передала чоловікові рабиню і сказала: «Увійди ж до служниці моєї»; та, котра сама добровільно спонукувала його до цього співжиття, тепер, перемінивши думку, говорить: «В образі моїй винен ти». Але хіба він сам хотів поєднання з рабинею? Хіба він сам пішов на цей вчинок, будучи захоплений нестриманістю? За твоїм переконанням, жінко, за твоєю намовою він зробив це. Отже, чим ти скривджена від чоловіка? Ось (говорить вона) «я віддала служницю мою в надра твої». Якщо ж ти визнаєш, що сама запропонувала, а не він зі своєї волі взяв її, то навіщо обвинувачуєш його в несправедливості? Так, каже, але хоч я і запропонувала, однак ти, побачивши її зухвалість, повинен був приборкати її неприборкану вдачу. «Вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мною. Господь нехай буде суддею між мною і між тобою».
Ось, воістину, жіночі слова, властиві немічній статі! Вона ніби так сказала Аврамові: бажаючи утішити тебе в бездітності, я виявила до тебе таке піклування, що свою рабиню, причому власними руками, передала тобі і переконала поєднатися з нею. Але ти, бачачи, як вона через вагітність стала зухвалою і гордою, повинен був приборкати її і покарати за спричинені мені образи. Ти ж цього не зробив, але, ніби забувши про все колишнє, мене, яка стільки років жила з тобою, ти знехтував і довів до приниження перед єгиптянкою, моєю рабинею. «Господь нехай буде суддею між мною і між тобою». Слова — душі засмученої! І якби праотець не мав стільки мудрості і не мав великої поваги до Сари, то він обурився б й образився від таких жорстоких слів. Однак цей, гідний подиву муж, знаючи немічність статі, усе їй простив. «Господь нехай буде суддею між мною і між тобою». Подумай, каже, на який вчинок я зважилася задля твоєї втіхи; бажаючи, щоб хоч на старості літ тебе називали батьком, я піднесла мою рабиню до моєї гідності 3, а ти, бачачи її такою невдячною, не покарав її і не винагородив мене за увагу, яку я виявила до тебе. «Господь нехай буде суддею між мною і між тобою». Той, Хто знає потаємні думки кожного, Той буде суддею між нами (і розсудить), як я, будучи вище за всяку пристрасть, віддала перевагу твоїй втісі перед власною і звела на своє ложе рабиню. А ти, не звернувши уваги на все, що я зробила, дозволяєш їй повставати проти моєї лагідності, не приборкуєш зухвалу, не напоумляєш нерозумну.
Що ж цей адамант, цей мужній подвижник Божий, який у будь-якому разі здобуває для себе вінці? Виявляючи й у цьому випадку свою доброчесність, поглянь, що він говорить дружині: «Ось служниця твоя у твоїх руках; роби з нею, що тобі завгодно» (Бут. 16, 6). Велика мудрість праведника, велика сила його терпіння! Адже він не тільки не обурився на слова Сари, а ще й з великою лагідністю дає їй свою відповідь, кажучи:
— Ти підозрюєш, що я винен у (заподіяних тобі) образах, і думаєш, начебто мені приємні ці вчинки рабині, бо вона один раз була зі мною на ложі. Але знай, що й тоді, якби я тільки не захотів тебе послухатися, то не зважився б на це та й ніколи не дозволив би собі допустити рабиню на твоє ложе. І тепер, щоби переконати тебе в цьому, — ось вона «у твоїх руках; роби з нею, що тобі завгодно». Хіба хтось відібрав у тебе владу чи ти втратила свої права над нею? Хоч я і прийняв її в спілкування із собою, але ти маєш свою владу над нею, вона у твоїх руках: викривай, напоумляй, карай її, — що хочеш і що тобі завгодно, те й роби з нею. Тільки не засмучуйся і не приписуй мені її безрозсудні вчинки. Адже не власного пристрастю будучи спонукуваний я зважився на поєднання з нею, і не з тим, щоби потім, захоплюючись пристрастю, нерозумно віддати їй перевагу (перед тобою). Знаю честь, яка належить тобі; знаю і невдячність рабів. Я і не думаю про неї, і не піклуюся. В мене єдина турбота, — щоб ти жила без усяких скорбот, у спокої, у належній честі, вдалині від будь-яких засмучень.
5. Ось воістину подружній союз, ось (істинний) муж, який не звертає багато уваги на слова дружини, але, виявляючи поблажливість до немічності статі, піклується про єдине: щоби відігнати всяку печаль й утвердити мир і злагоду. Нехай чують це чоловіки й нехай наслідують лагідність праведника, виявляючи таку ж честь і повагу своїм дружинам, жаліючи їх, як немічні сосуди, щоби цим укріплювати союз однодумності. Справді, істинне багатство і найбільше щастя тоді, коли між чоловіком і дружиною немає суперечок, коли вони поєднані одне з одним, як єдина плоть, бо «двоє, — сказано, — стануть однією плоттю» (Бут. 2, 24). Такі (подружжя), хоч би жили в бідності й були незнатними, можуть бути щасливішими за всіх, бо насолоджуються істинним щастям і живуть у повсякчасному спокої. І навпаки, ті, котрі не насолоджуються такою (злагодою), а страждають ревнивістю і втрачають дар миру, — ті, хоч би жили серед великого багатства, хоч би мали розкішний стіл, жили в славі, — проводять свій вік нещасливіше за всіх, щодня вигадуючи самі для себе хвилювання й неспокій, завжди підозрюючи одне одного, і не можуть мати жодних задоволень, бо внутрішня ворожнеча все спотворює і спричиняє їм безліч неприємностей.
А тут 4 нічого такого немає: праотець своєю лагідністю втихомирив гнів господині (Сари) і, надавши їй цілковиту владу над рабинею, встановив у своєму домі загальний мир. «І Сара почала пригноблювати її, і вона втекла від неї» (Бут. 16, 6). Як тільки Сара покарала зухвалість рабині, рабиня втекла. Такою є властивість рабів: коли їм не дозволяють робити все по-своєму, а припиняють їхні задуми, вони тут же скидають із себе владу господарів і втікають. Але тут зверни увагу, яким піклуванням звище, завдяки честі праведника, користується і рабиня. Оскільки вона носила в собі нащадка праведника, то сподобляється навіть видіння ангела. «І знайшов її, — говорить Писання, — ангел Господній біля джерела води в пустелі, біля джерела на дорозі до Сура» (Бут. 16, 7). Поглянь на людинолюбство Господа, як Він ніким не нехтує, але чи то раб, чи рабиня — над усіма виявляє Своє піклування, дивлячись не на різницю у званнях, а на стан душі.
Однак тут ангел являється не через заслуги рабині, а заради честі праведника (Аврама). Як я вже сказав, їй випало удостоїтися великого піклування тому, що вона удостоїлася прийняти в себе сім’я праведника. «І знайшов її ангел Господній…, і сказав: Агар, служнице Сарина! Звідки ти прийшла і куди йдеш?» (Бут. 16, 8). Поглянь, як самі слова ангела нагадують їй про її власне становище. Щоб зробити її більш уважною, він насамперед називає її по імені: «Агар», — ми зазвичай буваємо більш уважними до того, хто називає нас по імені. Далі словами «служнице Сарина» ангел нагадує їй про господиню, чим указує, що, хоч би вона багато разів розділяла ложе зі своїм господарем, усе ж таки Сару повинна визнавати своєю господинею. Але зверни увагу, як ангел випробовує її, щоби змусити відповідати. Звідки, каже, ти прийшла в цю пустелю і куди направляєшся? Ангел для того, між іншим, і явився їй у пустелі, щоби того, хто її розпитує, вона не вважала за простого чоловіка, який проходив повз. Там була пустеля і нікого іншого (крім явленого) вона (Агар) не бачила. Отже, для того ангел і явився їй у пустелі, і розпитував її, щоб вона знала, що той, хто розмовляє з нею, був не просто випадковим чоловіком.
«Вона сказала: я втікаю від лиця Сари, господині моєї» (Бут. 16, 8). Бачиш, вона не заперечує влади своєї господині (Сари) й у всьому щиро зізнається. Той, хто запитує мене, думає вона, не є людиною, тому не можу його обманювати. Він назвав мене по імені ще до того, як я назвала йому своє ім’я, згадав і про господиню; треба й мені говорити все по правді. «Я втікаю від лиця Сари, господині моєї». Поглянь, як вона згадує (про свою господиню) без будь-якої ненависті. Не сказала: вона мене образила, мене озлобила, і я, не маючи змоги терпіти її ненависть, утекла від неї. Жодного докору не висловила вона (щодо Сари), а обвинуватила у втечі тільки себе. Бачиш її чесність? Поглянь же, що сказав їй ангел: «Ангел Господній сказав їй: повернися до господині своєї і підкорися їй» (Бут. 16, 9). На слова (Агарі): «Я втікаю від лиця господині моєї», (ангел) відповідає:
— Повернися, йди назад, не будь невдячною до тієї, котра зробила для тебе стільки благодіянь.
А оскільки вона збудила гнів своєї господині через гордість і зарозумілість, то (ангел) говорить:
— Підкорися їй, — це буде корисним для тебе. Пам’ятай про (своє) рабство, не забувай панування (Сари); не думай про себе високо й не уявляй про себе більше, ніж є насправді. «Підкорися їй», вияви перед нею цілковиту покірність.
Такі слова ангела достатньо зм’якшили її серце, упокорили її зарозумілість, приборкали її гнів і умиротворили її думки.
6. Далі, щоб вона не подумала, що просто так, без причини удостоїлася такого піклування, а зрозуміла, що таким піклуванням вона користується заради нащадка праведника, поглянь, як ангел утішає її, підносить її дух і подає достатню надію в радості словами, які додає. «І сказав їй Ангел Господній: примножуючи, примножу нащадків твоїх, так що не можна буде й перерахувати їх від безлічі» (Бут. 16, 10).
— Провіщаю тобі й те, — говорить він, — що нащадків твоїх буде багато, так що й перерахувати їх буде неможливо. Тож не печалься, не впадай духом, не бентежся в роздумах, а вияви цілковиту слухняність. «Ось ти вагітна і народиш сина, і наречеш йому ім’я Ізмаїл». Тому, — каже, — я і народження тобі провіщаю, і саме ім’я визначаю для того сина, який має народитися від тебе, щоб ти, отримавши (у моїх словах) більше переконання, повернулася назад і виправила свої провини, «тому що почув Господь страждання твоє» (Бут. 16, 11).
Повчімося звідси, які плоди бувають від скорбот і яка користь від прикрощів. Так, коли Агар пішла (від Сари) і її горе збільшилося, коли вона зазнала безлічі прикрощів, залишаючись на самоті у пустелі, у найбільш скрутних обставинах після такого благоденства, після того, як була піднесена до достоїнства, рівного самій господині, то саме із цих причин й отримала таку швидку допомогу.
— Буде, — каже їй (ангел), — те, що я обіцяю тобі: ти народиш сина, і нащадки твої будуть незліченними, «тому що почув Господь страждання твоє».
Тож не будьмо і ми нетерплячими, коли збіг будь-яких обставин пригнічує нас. Бо ніщо не є настільки корисним для нашої природи, як смиряти себе, приборкувати свою зарозумілість і придушувати гордовитість духу. Тоді-то найбільше Господь і чує нас, коли ми закликаємо його скорбною душею й смиренним серцем у щирій молитві: «Тому що почув, — каже, — Господь страждання твоє».
Далі (ангел) провіщає про саме життя сина, який має народитися (від Агарі). «Він буде, — говорить, — між людьми, як дикий осел: руки його на всіх, і руки всіх на нього; жити буде він перед лицем усіх братів своїх» (Бут. 16, 12). Провіщає їй, що це буде чоловік мужній, войовничий, і багато буде трудитися в землеробстві.
Отже, чи бачиш у всьому, що трапилося з рабинею, славу праотця (Аврама)? Таке піклування про рабиню показує благовоління Господа до цього праведника. Давши наставлення і сповістивши благовістя Агарі, ангел відійшов. Але тут зверни увагу на розсудливість рабині. «І нарекла, — сказано, — (Агар) Господа, Який говорив до неї, цим ім’ям: Ти Бог, що бачиш мене. Бо сказала вона: справді я бачила тут образ Того, Хто бачить мене. Тому джерело те називається: Беер-лахай-рої (Джерело Живого, що бачить мене). Воно знаходиться між Кадесом і між Баредом (Варахом)» (Бут. 16, 13-14). Поглянь, як хоче назавжди зберегти пам’ять про нього і (новим) найменуванням місця. «Тому джерело те називається, — говорить Писання, — Джерело Живого, що бачить мене». Бачиш, як рабиня через свою скорботу, яка її спіткала, стаючи поступово мудрішою, виражає свою вдячність за виявлену їй милість і відплачує за таке велике піклування про неї тим, чим може. «Агар народила Авраму сина, і дав (Аврам) ім’я йому (синові своєму), що народився від Агарі, Ізмаїл» (Бут. 16, 15).
7. Із цього повчімося, яким великим благом є лагідність і яку користь можна отримати навіть від скорбот. Лагідність виявив праотець (Аврам) у тому, що приборкав роздратування Сари і, давши їй владу над рабинею, цим установив у своєму домі мир. А користь від скорбот можна бачити в обставинах рабині (Агарі). Коли вона, зазнавши озлоблення з боку своє господині, втікала від неї і, переживши чимало скорбот, із смиренною душею звернулася до Господа, то тут же сподобилася небесного відвідання. А щоби вона зрозуміла, що за смирення і страждання визнана гідною такого піклування звище, ангел говорить їй: «Ось ти вагітна і народиш сина, і наречеш йому ім’я Ізмаїл, тому що почув Господь страждання твоє» (Бут. 16, 11).
Отже, улюблені, знаючи, що скорботи найбільше наближають нас до Господа, якщо тільки ми будемо пильні духом, і що тоді ми зможемо отримати Його милість, коли приступаємо до Нього із смиренною душею та гарячими сльозами, — тож знаючи це, не будемо сумувати в прикрощах, але, пам’ятаючи про користь від скорбот, будемо зі смиренням переносити все, що з нами трапляється; навчімося бути тихими і лагідними до усіх узагалі, а особливо до своїх дружин. Справедливо чи несправедливо вони будуть сварити нас — не будемо надто багато звертати на те уваги, а будемо більше піклуватися про те, щоби видаляти причини неприємностей і в своєму домі зберігати цілковитий мир, щоб і жінка мала «бажання» своє до чоловіка, і чоловік від зовнішніх тривог і буревіїв зміг би прибігати до неї, як до пристані, і знаходити в ній усяку втіху.
Адже дружина дана чоловікові для допомоги, щоби чоловік із її втіхою міг переносити все, що з ним трапляється в житті. І коли дружина буде лагідною і прикрашеною чеснотами, то не тільки подасть чоловікові втіху своїм співтовариством, але й у всьому взагалі виявить для нього велику користь, усе для нього полегшуючи й у всьому допомагаючи, не залишаючи його в тяжких випробовуваннях як зовнішніх (поза домом), так і в тих, які щодня трапляються в домі. Але як умілий керманич, вона своєю розсудливістю загасить у ньому всяку душевну бурю і своїм співжиттям подасть йому втіху. Тих, які живуть у такому подружньому союзі, ніщо в цьому житті не зможе надто засмучувати, ніщо не зможе порушити їхнє затишне щастя, бо де між чоловіком і жінкою панує єдність, мир і союз любові, там збираються всі блага, і вони (чоловік і жінка) бувають захищеними від будь-яких злих наклепів, захищені ніби великою і нездоланною стіною — єдністю в Господі. Це робить їхній союз твердішим за адамант, міцнішим за залізо, це примножує їхнє багатство і всякий достаток, це підносить їх на вищий ступінь доброї слави, це і від Бога подає для них велику ласку.
Тож будемо, прошу вас, цінувати вище за все єдність і все робити так, і направляти до того, щоби в подружжі постійно зберігалися мир і тиша. Тоді і діти будуть наслідувати чесноти батьків, і раби будуть наслідувати їх, і в усьому домі буде процвітати побожність, і в усіх справах буде належний успіх. Коли ми будемо ставити побожність вище за все, тоді все добро потече до нас, мовби рікою, і ми не будемо відчувати жодних скорбот, бо милосердя Боже буде подавати нам усе у достатку.
Отже, щоб ми без печалі проводили це життя і від Господа отримували більше й більше милостей, збережемо побожність, постараймося ввести в наші доми єдність і мир; подбаймо про добре виховання дітей, про моральність рабів, щоб, отримавши за все це щедру нагороду, ми сподобилися й обіцяних благ через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава і честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда тридцять сьома | Зміст | Бесіда тридцять дев’ята
- Мається на увазі звершення Його обітниць. [↩]
- Жінка-хананеянка, усвідомлюючи безглуздя язичництва, до якого належала, бажала приєднатися до Христових послідовників. [↩]
- Тобто до гідності дружини. [↩]
- Тобто в житті Аврама. [↩]
