Бесіда тридцять третя
І продовжував він переходи свої від півдня до Вефіля,
до місця, де колись був намет його між Вефілем
і між Гаєм, до місця жертовника,
який він зробив там спочатку (Бут. 13, 2-4)
1. Бачачи сьогоднішнє ваше старанне зібрання тут та готовність слухати, хочу віддати вам борг, який винен вашій любові. Знаю, що ви, можливо, й забули вже (про цей борг), бо багато днів минуло між (попередніми й нинішньою бесідою) і наша бесіда відволікалася до інших речей 1. Настання великого свята припинило в нас порядок (повчань). Адже не випадало, що в той час, коли ми святкували хрест Господній, нами подавалось вчення про інші речі — необхідно було кожного дня пропонувати вам відповідну (до нього) трапезу. Тому, коли настав день зради (Христа Юдою), ми, перервавши порядок повчань, відповідно до часу повернули слово проти зрадника, а потім запропонували вам (повчання) про хрест. Потім, коли настав день Воскресіння, потрібно було повчати вашу любов про воскресіння Владики, а в наступні дні — подати вам доказ воскресіння (Христового) у тих чудесах, які сталися після нього, що ми й зробили, коли, взявшись за Діяння апостолів, приготовляли із них для вас постійний бенкет. А для тих, які сподобилися благодаті (Хрещення), пропонували щодня щедрі умовляння.
Тепер же потрібно нагадати вам про борг і негайно його сповнити. Якщо ви через безліч турбот і не знаєте, у чому полягає цей борг, бо турбуєтеся про дружину, піклуєтеся про дітей, думаєте про хліб насущний і заполонені безліччю інших життєвих турбот, зате ми, нічим таким не бентежачись, нагадуємо вам про борг і готові віддати (його). І не дивуйтеся, що ми виявляємо таку готовність (виплатити борг). Властивість цього боргу протилежна земному багатству. Там боржник не так швидко виявить таку готовність, бо знає, що сплата боргу його майно зменшить, а в того, хто отримує, збільшить прибуток. А в цьому духовному боргу нічого такого немає. Навпаки, тут і боржник, сплативши (борг), стає значно багатшим, і в того, хто отримує, збільшується багатство. Тому в тих буває чимало невдоволень (при сплаті боргу), а тут для обох великий прибуток — і для того, хто сплачує, і для того, хто отримує. Саме про це повчає блаженний Павло й щодо любові, коли говорить: «Не залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любові» (Рим. 13, 8), вказуючи, що цей борг, якщо й постійно сплачується, однак ніколи не припиняється. Але не повинні бути недбалими і ви, коли маєте намір отримати (борг), бо ваша старанність і нас, які сплачуємо борг, зробить більш багатими, і вам принесе більше користі.
Отже, якщо такою є властивість цього боргу, що, чим більше ми будемо сплачувати (його), тим більше будемо примножувати власний прибуток, то ось, нарешті, ми покажемо вам, у чому полягає наш борг, щоб і ви з великою уважністю сприйняли наші слова й, оцінивши нашу готовність, винагородили нас пильною увагою до того, що ми будемо говорити. У чому ж полягає борг?
Ви знаєте й пам’ятаєте, що ми розповіли про наступні обставини із життя патріарха (Аврама): його подорож у Єгипет через голод, викрадення фараоном Сари і кара, яку Бог, піклуючись про праведника, явив і над самим фараоном, і над усім його домом, чим забезпечив для патріарха досить славне повернення з Єгипту. «І дав, — сказано, — фараон повеління про нього людям, і провели його, і дружину його, і все, що в нього було, і Лота з ним. І піднявся Аврам з Єгипту сам, і дружина його, й усе, що в нього було, і Лот з ним (у пустелю) на південь» (Бут. 12, 20-13, 1). Зупинившись на цьому, ми звернулися в усі наступні дні до вчення про речі, відповідні до часу. Тому сьогодні потрібно відновити порядок і поєднати, мовби в одне тіло, те, що буде сказано, з тим, що вже було сказано, і тоді наше повчання буде для вас більш зрозумілим. Але щоби наші слова були більш яскравими для вас, то варто запропонувати вашій любові і сам початок сьогоднішнього читання.
«І був Аврам, — сказано, — дуже багатий на худобу, і срібло, і золото. І продовжував він переходи свої від півдня до Вефіля, до місця, де колись був намет його між Вефілем і між Гаєм, до місця жертовника, який він зробив там спочатку; і там прикликав Аврам ім’я Господа» (Бут. 13, 2-4). Не обминімо це читання без уваги, а постараймося належно розглянути чіткість Божественного Писання, як воно не розповідає нам нічого зайвого. «І був Аврам, — сказано, — дуже багатий». Зверни увагу, по-перше, на те, що воно непросто, недаремно і не без причини називає його (патріарха) багатим саме тепер. Справді, ніде в іншому місці воно не згадало, що він був багатий, а тільки тепер уперше. Чому це і для чого? Для того, щоб ти пізнав благу винахідливість премудрості Божої та надзвичайну і безмежну силу піклування, яке Він виявив щодо праведника. Той, хто через сильний голод не в змозі був далі жити в Ханані й повинен був відправитися в Єгипет, раптом став багатим, і не просто багатим, а «дуже», і не тільки «на худобу», але й на «срібло і золото».
2. Чи бачиш, яким є Боже піклування? Пішов (Аврам) шукати порятунку від голоду і повернувся, не тільки врятувавшись від голоду, але й придбавши велике багатство і невимовну славу, усім показавши щодо себе, хто він такий. Тепер вже й хананейські жителі краще пізнали чесноти праведника, коли побачили, яка раптова переміна відбулася і яким багатством володіє цей мандрівник, який пішов у Єгипет як утікач і приблуда. Водночас зверни увагу, що він і від великого щастя, і від великого багатства не став гордим і безпечним, а знову поспішає до того місця, де був колись, до відходу в Єгипет. «І продовжував він переходи свої, — сказано, — у пустелю до місця жертовника, який він зробив там спочатку; і там прикликав Аврам ім’я Господа» (Бут. 13, 3-4).
Подумай, як він любив тишу і спокій і постійно піклувався про служіння Богові. Він дійшов, сказано, до того місця, де колись спорудив був жертовник, і закликав ім’я Боже, і (таким чином) задовго наперед, заздалегідь виконав те, що сказано було Давидом: «Бажаю краще стояти біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників» (Пс. 83, 11). Пустеля, заради звертання в ній до імені Божого, була для нього дорожчою за міста. Він знав, знав, що і велич міст — не в красі будинків і не в численності жителів, а в чеснотах мешканців. Ось тому і пустеля, яка прикрасилася чеснотами праведника, стала кращою за міста і більш знаменитою, ніж населена земля.
«І в Лота, — сказано, — який ходив з Аврамом, також була дрібна і велика худоба, і намети. І не вміщала їх та земля, щоб жити разом, бо майно їхнє було таке велике, що вони не могли жити разом» (Бут. 13, 5-6). Не тільки в самого патріарха збільшилося майно, але й у Лота «була дрібна і велика худоба». Можливо, дещо сам (патріарх), будучи щедрим, подарував племінникові, а дещо дали йому інші з поваги до патріарха. «І не вміщала їх, — сказано, — та земля, бо майно їхнє було таке велике» (Бут. 13, 6). Зверни увагу, як надмірне багатство негайно стає причиною поділу, спричиняє розділення, порушує злагоду, розриває родинні зв’язки. «І була суперечка між пастухами худоби Аврамової і між пастухами худоби Лотової; і хананеї, і ферезеї жили тоді в тій землі» (Бут. 13, 7). Поглянь, як слуги кладуть початок розбрату. Якраз через це завжди і виникає зло — через негідну вдачу служителів: «І була, — сказано, — суперечка між пастухами». Саме вони і подають привід для розділення, порушують злагоду, виявляють неабияку ворожість (один до одного).
«І хананеї, і ферезеї жили тоді в тій землі». Для чого Божественне Писання вказало нам на це? Оскільки воно сказало, що «не вміщала їх та земля, щоб жити разом», тому хоче показати нам причину, тобто тому «не вміщала їх та земля», що була ще зайнята цими народами.
Але погляньмо на боголюбивий настрій душі патріарха, — як він своєю смиренністю гасить полум’я, що вже було готове спалахнути. «І сказав, — йдеться далі, — Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми брати» 2 (Бут. 13, 8). Зверни увагу на глибину смиренності і висоту мудрості старця — людина похилого віку називає юнака, свого племінника, братом, ставить його нарівні із собою і не приписує собі жодної переваги перед ним, але каже: «Нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми». Негоже, говорить, щоби таке було, бо «ми брати». Бачиш, як він сповняє апостольську заповідь, яка говорить: «І те вже зовсім сором для вас, що ви судитеся між собою. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпіти нестатки? Але ви самі кривдите і відбираєте, та ще й у братів» (1 Кор. 6, 7-8). Сповняючи все це, патріарх говорить: «Нехай не буде розбрату між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми брати».
Що може бути більш миролюбне за цю душу? Тож недаремно й не без причини я сказав перед цим, що (Аврам) із любові до спокою і тиші ставив пустелю вище за населені землі. Поглянь, як він і тепер, довідавшись, що пастухи сваряться (між собою), тут же на самому початку намагається загасити полум’я, що вже було готове спалахнути, і припиняє розбрат. Так, він, будучи покликаним стати вчителем смирення для всіх, хто проживав у Палестині, повинен був ні в чому не подавати (їм) негідного прикладу чи спокуси, а навпаки, своєю смиренною вдачею сильніше за сурму напоумляти всіх і зробити наслідувачами своїх чеснот. «Нехай не буде, — говорить, — розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми брати». Велика скромність у цих словах «між мною і тобою»!
3. Зверни увагу — він говорить з ним як з рівним, тоді як уся сварка, мені здається, виникла не через будь-що інше, як через те, що пастухи патріарха не дозволяли тим (пастухам Лотовим) користуватися такою ж волею. Але праведник усе робить зі смирення, бажаючи показати висоту своєї мудрості і навчити не тільки своїх сучасників, але й усі наступні покоління ніколи (не допускати), щоби ті, що служать нам, сварилися з ближніми, бо їхні сварки роблять для нас велике безчестя, і через те, що відбувається між ними, звинувачують не їх, але ставиться в докір нам. Тож чи годиться, щоби ті, які є братами між собою, мають не тільки одну природу, але й родинні зв’язки і приречені жити тут, як мандрівники, щоб ці люди 3 доходили до такого розбрату, тоді як вони повинні бути для своїх слуг учителями лагідності, смирення і належної мудрості?
Нехай почують це ті, котрі вважають себе вільними від дорікань, коли своїм домашнім, через прихильність до них, дозволяють красти, займатися лихварством, чинити сусідам безліч образ і в містах, і на полях: відбирати в одних поле, в інших дім, — і навіть за це виявляють до них ще більшу прихильність. Нехай несправедливість була справою іншого, однак і ти зробився її учасником, і не тільки через те, що радів цьому і думав, що від цього в тебе примножиться майно і збільшиться багатство, але й тому, що не перешкодив здійсненню цієї несправедливості ще на самому початку. Хто міг зупинити кривдника і не зробив цього, той зазнає кари не меншої, ніж кривдник.
Тож благаю: не будемо зваблювати себе, але як самі будемо уникати крадіжки й користолюбства та примноження свого багатства подібними (засобами), так і своїх домашніх будемо напоумляти не робити цього. Їхні злочини не звільняють нас від провини, а навпаки, викликають ще більший осуд, оскільки вони наважуються чинити кривди задля догоди нам і, гублячи власне спасіння, разом із собою тягнуть у погибель і нас. А коли ми захочемо бути уважними, то й самі уникнемо такої загибелі, і їх утримаємо від злого наміру. І не говори мені цих непотрібних слів: а що мені до того, хіба я крав? Я нічого не знаю, це інший зробив, а я не кривдив. Це тільки відмовка й непотрібне виправдання. Якщо хочеш довести, що ти не був спільником у кривді й не сприяв цьому, не був винуватцем розкрадання, то виправ те, що було вчинено, заспокой ображеного, поверни вкрадене. Так ти і себе звільниш від дорікань, і кривдника виправиш, довівши, що він учинив зло не за твоїм бажанням, і, втішивши бідного, не попустиш загинути йому від печалі, якої він зазнав би через утрату.
«Нехай не буде, — сказав Аврам, — розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми брати». Бачиш лагідність? Бачиш смиренність (Аврама)? А щоби побачити всю велич його мудрості, послухай, що було далі, — як він примирив суперечку і припинив розбрат. «Чи не вся, — каже, — земля перед тобою? Відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч» (Бут. 13, 9). Тут поглянь на мудрість і глибоке смирення праведника. А насамперед подумай, улюблений, яка шкода (буває) від багатства і яке руйнування через надмірність. Збільшилися отари, прийшло велике багатство — негайно припинилася злагода; і там, де був мир і союз любові, (з’явилися) сварки й ворожнеча. Справді, там, де є моє і твоє , там усі види ворожнечі і джерело сварок, а де немає цього, там безпечно живе злагода і мир. А щоб ти переконався в цьому, то послухай, що говорить блаженний Лука про тих, котрі на самому початку навернулися до віри. «Було, — каже, — у всіх одне серце й одна душа» (Діян. 4, 32). Це не означає, що всі вони мали тільки одну душу (як може одна душа бути в різних тілах?), а вказує нам на непохитну злагоду (між ними).
І праведник (Аврам), якби не був досить великодушним і мудрим, то розгнівався б і сказав би Лотові: що за зухвалість така? Як твої домашні насмілилися відкрити вуста проти моїх домочадців? Як вони не подумали про те, якою є відстань між нами? Звідки в тебе появилося таке багатство? Хіба не завдяки моєму піклуванню? Хто тебе в люди вивів? Хіба не я, який замінив для тебе всіх і в усьому виявив батьківське піклування про тебе? То такою нагородою ти відплачуєш мені за великі послуги? Хіба цього я сподівався, коли водив тебе всюди із собою? Але нехай ти не звернув уваги на те, що було зроблено для тебе мною, але хіба не пасувало тобі посоромитися бодай моєї старості й уважити мою сивину? А ти дозволив своїм пастухам образити моїх пастухів, не подумавши, що як образа, заподіяна їм, переходить на мене, так і зухвалість твоїх пастухів падає на тебе.
4. Однак праведник не хотів навіть подумати чогось такого, але, відкинувши подібні думки, піклувався тільки про одне: як би припинити ворожнечу, що вже була готова спалахнути, і врятувати свій дім від будь-якого неспокою, придумав необразливий спосіб розлуки. «Чи не вся, — каже, — земля перед тобою? Відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч» (Бут. 13, 9). Зверни увагу на лагідність праведника. Показуючи Лотові, що він робить це не зі своєї волі і не через бажання відокремитися від нього, а через суперечки і для того, щоби не було в домі постійної ворожнечі, поглянь, як він (Аврам) своїми словами приборкує запал Лота, надає йому повну волю вибору і пропонує всю землю, кажучи: «Чи не вся земля перед тобою?» Яку захочеш, ту й бери собі, а я з великим задоволенням візьму ту, яку ти залишиш мені. Велика мудрість праведника! Ні в чому не хоче він бути тягарем для свого племінника.
— Оскільки, — каже він, — робиться те, чого я не хотів, а тому для припинення розбрату нам необхідно розлучитися, то я надаю тобі волю у виборі, даю тобі повну волю — взяти собі ту землю, яку будеш вважати кращою, а решту залишиш мені.
Чи зробив би хтось навіть для рівного собі за віком брата те, що патріарх зробив для племінника? Якби навіть він сам наперед зробив вибір і собі взяв кращу частину, а Лотові відпустив іншу, то й тоді хіба не зробив би він велику справу? Але він, бажаючи і виявити велич своєї чесноти, і виконати бажання юнака, щоби через їхню розлуку не появилося жодного приводу для невдоволення, надає Лотові повну волю і говорить: «Чи не вся земля перед тобою? Відділись же від мене», — яку (землю) хочеш, таку візьми.
Відчувши таку лагідність (з боку Аврама), племінник повинен би був зі свого боку виявити повагу до патріарха і йому, а не собі, надати право вільного вибору. Адже такий звичай є в усіх нас, — коли побачимо, що наші супротивники хочуть сперечатися з нами за що-небудь і намагаються зайняти перше місце, то ми не погоджуємося зазнати приниження і не поступаємося їм; а коли побачимо, що вони поступливі й ласкавими словами надають нам повну волю, то, мовби соромлячись їхньої неабиякої лагідності, ми перестаємо сперечатися і, навпаки, надаємо їм усю владу, хоч би й наші супротивники, вочевидь, були нижчими (за нас). Так варто було б учинити й Лотові щодо патріарха, та оскільки юнак був захоплений прагненням більшого, тому він поспішає зайняти, як йому здавалося, краще місце і сам робить вибір. «Лот, — сказано, — звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля єгипетська; й обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони один від одного» (Бут. 13, 10-11).
Бачиш надзвичайно велику доброчинність праведника? Як він не допустив прорости навіть паросткові із кореня зла, але в одну мить вирвав і знищив те, що вже було готове появитися, використавши при цьому велику лагідність, виявивши, через любов до доброчинності, неабияку зневагу до всього другорядного і показавши всім, що для нього дорожчим за всяке багатство, за розбрат є мир і свобода? Щоби будь-хто не обвинуватив праведника в несправедливості щодо Лота, тобто, що, забравши його з (батьківського) дому, привівши в чужу землю, він тепер відганяє його від себе; щоб також не подумав будь-хто, начебто (Аврам) робить це з ворожості до нього (Лота), а щоб, навпаки, усі ми знали, що він чинить так з любові до миру, — для цього він і надав право вибору Лотові, і коли той вибрав для себе краще місце, не засмутився. У цьому вже всі ми можемо бачити, наскільки серце праведника було спрямоване до добра, до чого і прагнула його миролюбна душа.
Однак (цією подією) передбачалась і деяка інша тайна, тобто щоби через неї звершилося ще багато чого, а саме: щоби Лот насправді пізнав, що він зробив незаконний вибір, жителі Содому пізнали чесноти Лота і щоби після розлуки звершилася дана патріархові Божа обітниця: «Тобі і нащадкам твоїм віддам Я землю цю» (Бут. 12, 7). Усе це ми побачимо за вказівкою Божественного Писання, поступово рухаючись уперед.
«Аврам, — сказано, — став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці й розкинув намети до Содоми. Жителі ж содомські були злі і грішили перед Господом» (Бут. 13, 12-13). Чи бачиш, Лот звертає увагу тільки на властивість землі й не дивиться на злу вдачу жителів? Яка користь, скажи мені, від доброї й родючої землі, коли злими є її мешканці? І яка шкода від пустелі і від найбільш безплідної землі, якщо живуть на ній побожні? Найважливішим благом є доброчинність жителів. Але Лот зважав тільки на одне — на родючість землі. Саме тому Писання, бажаючи відкрити перед нами злу вдачу тамтешніх жителів, говорить: «Жителі ж содомські були злі і грішили перед Господом» (Бут. 13, 13). Не тільки, говорить, «були злі», але й «грішили», і не просто «грішили», а «перед Господом», тобто їхні гріхи були надто численними і їхнє безчестя — безмірним, а тому й додало (Писання): «…перед Господом (дуже)». Бачиш безмірність безчестя? Бачиш, яким злом є гнатися за першими місцями й не дивитися на справжню користь? Бачиш, що означає лагідність, не прагнення першості й смиренність? Ось у наступному повчанні ми побачимо, що той, хто обрав найліпші місця, не отримав від цього жодної користі, а той, хто взяв гірші, — ставав із кожним днем більш славним, і багатство його зі всіх боків збільшувалося, і (сам він) став знаменитим у всіх.
5. Але щоб не надто затягувати повчання, на цьому припинимо слово і решту залишимо на наступний день, попросивши вас наслідувати патріарха й ніколи не захоплювати першості, а йти за блаженним Павлом, який говорить: «Випереджайте один одного шанобливістю» (Рим. 12, 10), і намагайтеся принижувати себе в усьому. Якраз це (самоприниження) й приносить (нам) першість, як і Христос сказав: «Хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 14, 11). Отже, що може зрівнятися з тією поведінкою, коли ми, поступаючись іншим першістю, цим самі сподобляємося більшої честі, і, надаючи перевагу іншим, цим самі для себе здобуваємо вищу почесть?
Саме про це, благаю, будемо піклуватися, тобто, щоб і ми, які перебуваємо під благодаттю, наслідували смиренну мудрість патріарха, йшли стопами того, хто виявив таку мудрість ще до закону. Справді істинну смиренність показав цей дивовижний муж у ставленні до чоловіка, який був набагато нижчим за нього не тільки за чеснотами, але й за віком та за всім іншим. Подумай тільки, що старець уступив юнакові, дядько — племінникові, (чоловік), який заслужив таке благовоління в Бога — тому, хто не зробив ще нічого великого; патріарх виявив для юнака те, що повинен би зробити він, — юнак старцеві і своєму дядькові.
Так і ми будемо виявляти повагу не тільки вищим за нас чи рівним з нами — це вже не буде смиренною мудрістю, бо коли хтось робить належне через необхідність, то це вже не є смиренням, а обов’язком. Істинна смиренна мудрість у тому, коли ми уступаємо тому, хто вочевидь є нижчим за нас, і надаємо перевагу тому, хто вважається гіршим за нас. Однак якщо ми будемо розважливими, то і вважати не будемо нікого нижчим за нас, а всім людям будемо надавати перевагу перед собою. І це говорю я не про тих із нас, які занурені в (безодню) незліченних гріхів, ні. Нехай будь-хто й усвідомлює в собі незліченні досконалості, та коли він не думає про себе як про останнього серед усіх, то його досконалості не принесуть йому жодної користі. Адже саме в тому й полягає смиренна мудрість, коли будь-хто, маючи чим величатися, себе принижує, смиряє і поводиться скромно. Саме тоді він і піднімається на істинну висоту за обітницею Господа, Який говорить: «Хто принижує себе, піднесеться».
Тож намагаймося всі, молю вас, піднятися на висоту смиренної мудрості, щоби заслужити у Владики однакове з праведником благовоління і сподобитися невимовних благ за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда тридцять друга | Зміст | Бесіда тридцять четверта
- Святитель, виголосивши впродовж Чотиридесятниці до Страсного тижня 32 бесіди на книгу Буття, впродовж Страсного тижня, Світлого тижня та наступних днів П’ятидесятниці виголошував повчання про інші речі, відповідно до часу. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Тобто Аврам і Лот. [↩]
