Бесіда тридцять п’ята
Аріоха, царя Єлласарського, Кедорлаомера,
царя Єламського, і Фидала, царя Гоїмського,
пішли вони війною проти Бери, царя Содомського (Бут. 14, 1-2)
1. Читати Божественне Писання, улюблені, — це велике благо. Воно умудряє душу, воно переносить думку на небо, воно надихає людину до вдячності (перед Богом), воно не допускає її пристраститися до чого-небудь земного, воно змушує наш розум постійно жити на небесах, спонукає нас робити все з надією на нагороду Владики і прагнути з великою ревністю до подвигів доброчинності. Саме тут (у Писанні) можна добре пізнати, наскільки швидким на допомогу (нам) є Боже Провидіння, (побачити) мужність праведників, милосердя Владики і багатство нагород. Саме ним можна надихнути себе до наслідування мудрості доблесних мужів і (не дати собі) розслаблятися в подвигах чеснот, а твердо покладатися на обітниці Божі ще до їхнього звершення. Тому прошу, будемо займатися читанням Божественного Писання з неабияким старанням. Саме так ми отримаємо і знання (його), якщо будемо постійно звертатися до того, що в ньому міститься.
Справді, неможливо, щоби той, хто старанно і з належним зусиллям займається словом Божим, залишився коли-небудь зневаженим (Богом). Навпаки, коли в нас немає наставника людини, тоді Сам Господь, проникаючи в наші серця, просвічує розум, осяює зміст, відкриває нам таємне і так стає для нас Наставником у речах, які були невідомі, — аби тільки ми захотіли зробити те, що залежить від нас. «Не називайтесь, — говорить Писання, — учителями (на землі)» (Мф. 23, 8). Так, коли ми візьмемо в руки духовну книгу, то, зосередивши свій розум, зібравшись думками і відкинувши від себе всякий життєвий роздум, таким чином будемо читати з великим благоговінням, з цілковитою уважністю, щоби бути гідними наставлятися Духом Святим для сприйняття написаного й отримати від цього велику користь. Ось і євнух ефіопської цариці, чужоземець, навіть тоді, коли з такою пишністю їхав на колісниці, не нехтував читанням (Писання), але, тримаючи в руках (книгу) пророка, старанно читав її, хоч і не розумів того, що в ній міститься. Та оскільки він, зі свого боку, доклав усі старання, наполегливість, уважність, тому й отримав наставника. Подумай же, прошу, яке велике значення мало те, що він не знехтував читанням (Писання) навіть під час подорожі, і, причому, сидячи на колісниці.
Нехай чують це ті, котрі не хочуть робити цього навіть вдома, а думають, начебто читання Божественного Писання для них зайве, начебто їм не випадає старанно займатися цим читанням, бо вони і подружнє життя ведуть, і зв’язані військовою службою, і на них лежить турбота про дітей, піклування про слуг та інші речі. Ось євнух, чоловік чужоземний: того й іншого було достатньо для того, щоби він став цілком байдужим; а до цього (ще приєднувалася) велика знаменитість, величезне багатство й те, що він був у дорозі й їхав на колісниці (адже не зовсім зручно, а навпаки, навіть дуже важко, звершуючи таким чином подорож, займатися читанням). Однак же щире бажання і велика ретельність перемогли всі ці перешкоди, і він займався читанням (Писання), і не говорив того, що нині багато хто говорить: я не розумію того, що там написано, не можу осягнути глибини того, що написано; то навіщо мені даром починати цей труд, читати, коли в мене немає (чоловіка), який би зміг наставити мене?
Нічого такого не подумав цей невіглас щодо мови, зате мудрий розумом. Ні, подумавши, що він не буде знехтуваний (Богом), а отримає незабаром допомогу звище, якщо тільки буде робити те, що від нього залежить і що він може (зробити), і старанно займався читанням. Тому і людинолюбний Владика, бачачи його добрий настрій, не знехтував ним, не залишив без уваги, а негайно послав йому наставника. Зверни ж увагу і на премудрість Божу: як (Бог) спочатку попустив йому зробити все, що від нього залежало, а вже потім явив йому і Свою поміч. Коли євнух зробив зі свого боку все, тоді ангел Господній явився Филипові і сказав: «Устань та йди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона порожня». І ось, — йдеться далі, — чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, який приїжджав до Єрусалима на поклоніння, повертався і, сидячи на колісниці, читав пророка Ісаю» (Діян. 8, 26-28).
Зверни увагу, як письменник книги докладно розповів нам (про це): сказавши, що це ефіоп, щоб ми знали, що він був чужоземцем, далі говорить, що він вельможа, наділений був важливим саном і пишнотою, «який приїжджав, — говорить, — до Єрусалима на поклоніння». Зверни увагу й на мету його подорожі, яка вже достатньо вказує на побожність його душі. Ось який шлях він звершував задля того, щоб віддати поклоніння Господу! Адже тоді ще вважали, що богослужіння може звершуватися тільки в одному місці (в Єрусалимі), тому там і підносили свої молитви, звершуючи для цього далекі подорожі. Ось тому і цей чоловік приїжджав туди, де був храм і де звершувалося юдейське богослужіння, щоб віддати поклоніння Господу. І коли він виконав своє бажання, «повертався, — говорить Писання, — і, сидячи на колісниці, читав».
2. Потім Филип, підійшовши до нього, говорить: «Чи розумієш, що читаєш?» (Діян. 8, 30). Бачиш турботливу душу, яка, навіть не розуміючи змісту (книги), все ж таки займається читанням і дуже хоче знайти наставника, який би напоумив її? Апостол своїм запитанням відразу ж пробуджує у ньому це бажання. А що він був гідним одержати наставника для усвідомлення змісту (книги), це видно із його відповіді. Коли апостол, підійшовши до нього в убогому одязі, запитав: «Чи розумієш…?», то він не засмутився цим, не виявив обурення, не думав ображатися, що буває з багатьма нерозумними людьми, які часто готові назавжди залишатися невігласами, соромлячись зізнатися у своїй неосвіченості і повчитися в тих, хто може їх наставити. А цей (чоловік) не був таким. Ні, він відповідає із цілковитим смиренням і повагою, виявляючи цим стан своєї душі. «Як можу розуміти, — говорить він, — коли ніхто не настановить мене?» (Діян. 8, 31). Мало того, що він відповідав зі смиренням; ні, він не поїхав далі, але, ще більш яскраво виявляючи нам лагідність своєї вдачі, (цей) вельможа, іноплемінник, який везеться на колісниці, сказавши ті слова, запросив чоловіка, на вигляд зовсім убогого, за одягом — низького, піднятися (на колісницю) і сісти з ним.
Бачиш щирість його душі? Бачиш його велике благоговіння? Бачиш побожний настрій чужоземця, з якою він насправді виконав слово одного мудреця: «Якщо побачиш розумного, ходи до нього з раннього ранку, і нехай нога твоя стирає пороги дверей його» (Сир. 6, 36)? Бачиш, як справедливо він не був знехтуваний (Богом)? Бачиш, як гідно отримав допомогу звище? Бачиш, як він нічого не опустив із того, що треба було зробити йому самому. Тому він, отримавши нарешті наставника, вповні зрозумів зміст слів (пророка) і просвітив свій розум. Бачите, яким благом є уважно і старанно читати Божественне Писання? Я для того і запропонував вам розповідь про цього чужоземця, щоби ніхто з нас не соромився наслідувати ефіопа, євнуха, який не переставав читати Писання і під час подорожі.
Цей чужоземець може бути вчителем для усіх нас: і для тих, котрі ведуть приватне життя, і для тих, котрі займаються військовою службою й наділені чинами, і взагалі для всіх; і не тільки для чоловіків, але й для жінок, не тільки для тих, котрі живуть у сімействах, але й для тих, котрі обрали чернече життя. Усі можуть побачити в цьому те, що будь-який час не може бути на заваді для читання слова Божого; що не тільки вдома, але й ходячи по торговищу, і звершуючи подорож чи знаходячись на багатолюдних зібраннях і займаючись справами, — ми можемо вправлятися в цьому читанні, щоб, зробивши все залежне від нас, незабаром одержати й наставника. Бачачи нашу прихильність до духовного (знання), Владика наш не знехтує нами, а подасть просвітлення звище й просвітить наш розум.
Тож прошу, не будемо нехтувати читанням (Писання), але чи розуміємо його зміст, чи не розуміємо, (у кожному разі) будемо якнайчастіше звертатися до нього. Постійне вправляння у читанні назавжди закарбовує в пам’яті (прочитане), і часто те, чого ми сьогодні не змогли зрозуміти під час читання, те раптом зрозуміємо завтра, коли знову приступимо до читання, бо людинолюбний Бог невидимо просвічує наш розум.
Але це ми сказали тепер про постійне читання Божественного Писання. А щоб ви знали, що Господь зазвичай чинить так само й у всіх інших випадках, тобто, коли ми зробимо те, що від нас залежить, то і Він щедро подасть нам Свою поміч, і, як учинив Він щодо читання (Писань), швидко пославши наставника чужоземцеві, так учинить і з тим, хто бажає осягнути успіхи у чеснотах, то вислухайте нинішнє читання. А щоби це було більш зрозумілим для вас, то доречно буде нагадати вам про те, що було з патріархом, і сьогодні повторити сказане вчора. Зі сказаного ви вже знаєте, як Аврам за те велике смирення, яке він виявив у ставленні до Лота, уступивши йому кращі місця, отримав звище велику нагороду, прийнявши обітницю, яка у багато разів перевершує його заслугу.
Тож подивимося, нарешті, в нинішньому читанні знову на доброчинність праведника, щоб, ідучи таким чином уперед, ми побачили невимовне Боже піклування про нього. (Бог) кожного разу насамперед надає можливість самому патріарху виявити побожний настрій своєї душі, а вже потім дає йому нагороду від Себе, бажаючи прикладом його мудрості напоумити всіх нас, щоб і ми, наслідуючи патріарха, намагались і самі докладати зусиль для подвигів у доброчинності, а потім очікували нагород від Бога.
3. Але час уже запропонувати вам якраз нинішнє читання. Воно майже не вимагає пояснення, але досить тільки прочитати (самі слова), щоб показати висоту чесноти праведника. «І було, — говорить Писання, — у дні Амрафела, царя Сеннаарського, Аріоха, царя Єлласарського, Кедорлаомера, царя Єламського, і Фидала, царя Гоїмського, пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирші, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського і проти царя Бели, яка є Сигор. Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море солоне» (Бут. 14, 1-3). Зверни увагу на чіткість Писання, з якою воно згадало імена і царів, і народів, і це зроблено не без причини, а для того, щоб ти у самих назвах побачив їхні варварські властивості. Вони, говорить Писання, «пішли війною» проти царя содомського та інших (царів).
Далі вказує і саму причину, через яку почалася війна. «Дванадцять років, — говорить, — були вони в неволі у Кедорлаомера (царя Єламського) 1, а на тринадцятий рік обурилися. У чотирнадцятому році прийшли Кедорлаомер і царі, що з ним, й уразили рафаїмів (велетнів) в Аштероф-Карнаїмі, зузимів у Гамі (і сильні народи разом з ними), емимів у Шеве-Кириафаїмі, і хорреїв у горі їх Сегрі, до Ел-Фарана, що біля пустелі. І повернувшись звідти, вони прийшли до джерела Мишпат, що є Кадес, і завоювали всю країну амаликитян, і також амореїв, що живуть у Хацацон-Фамарі» (Бут. 14, 4-7). Не залишаймо, улюблені, без уваги те, що було сказано, вважаючи, начебто ця розповідь цілком зайва. Божественне Писання докладно розповіло нам про все якраз із тією метою, щоб ми побачили силу цих варварів, яку мужність вони виявили, з якою швидкістю розпочали війну, що навіть уразили велетнів, тобто людей сильних тілом, і підкорили всі народи, які там жили. Як сильний потік своїм напором захоплює і руйнує все, так і ці варвари, напавши на всі ті народи, майже всіх їх винищили й уразили князів амаликитянських та всіх інших.
Але, можливо, хто-небудь скаже: яка для мене користь від того, що я довідаюся про силу варварів? Не просто так і не без мети Писання ввело цю обставину у свою розповідь, недаремно і ми попередньо пропонуємо вам тепер пізнати їхню мужність, а для того, щоб із подальшого повчання ви пізнали велику силу Божу і доброчинність патріарха. Так, саме проти цих людей, які мали таку силу і розсіяли стільки народів, «вийшли, — говорить Писання, — цар Содомський, цар Гоморрський, цар Адми, цар Севоїмський і цар Бели, яка є Сигор» і вступили в битву з ними в долині Сиддим, з Кедорлаомером, царем Єламським, і Фидалом, царем Гоїмським, Амарфелом, царем Сеннаарським, Аріохом, царем Єлласарським, — чотири царі проти п’яти. В долині ж Сиддим було багато смоляних ям» (Бут. 14, 8-10).
Далі, щоб ми побачили, як ці царі, налякавшись мужності і могутності своїх супротивників, почали тікати, Писання говорить: «І царі Содомський і Гоморрський, тікаючи, упали в них (у ті ями), а останні втекли в гори». Бачиш, яка сила цих людей, як самим своїм виглядом вони навели на ворогів жах і змусили їх тікати? Поглянь же, як вони після того, коли всі втекли, захопили без усяких перешкод усе, що в них було, і повернулися додому. «І взяли, — говорить Писання, — все майно Содома і Гоморри і весь запас їжі, і пішли. І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його, і пішли» (Бут. 14, 11-12).
Ось про що я говорив учора, те сьогодні звершилося: Лот, вибравши кращі місця, не отримав жодної користі, але на досвіді був навчений не шукати кращих місць. І не тільки не отримав від цього ніякої користі, а ще й став невільником і на досвіді пізнав, що набагато краще було б йому жити разом із праведником, ніж, відокремившись від нього і живучи на волі, зазнати стільки лиха. Ось він відокремився від патріарха і думав скористатися більшою волею, володіти кращими місцями, жити дуже багато, та раптом зробився невільником, бездомним, позбавленим свого даху, — а це щоб ти знав, яким злом є розбрат і яким благом є злагода, і що краще не гнатися за великим, а любити приниження. «І взяли, — говорить Писання, — Лота і майно його». Наскільки було б для нього краще жити разом з патріархом і терпіти все, аби тільки не розірвати взаємної злагоди, ніж, відокремившись від нього і вибравши для себе кращі місця, відразу ж опинитися в такій небезпеці й потрапити під ярмо іноплемінників!
«І прийшов, — говорить (Писання), — один із тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея (прибульця), який жив тоді біля діброви Мамре (біля дуба мамврійського), амореянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими» (Бут. 14, 13). Чому патріарх (сам) не довідався про виникнення такої війни? Імовірно, (між ним і місцем битви) була велика відстань, тому він і не знав. «І прийшов один, і сповістив Аврама-єврея (прибульця)». (Писання говорить так для того), щоби нагадати нам, (що ця вістка була передана Аврамові), який переселився із Халдеї. Оскільки він проживав по той бік Євфрата, тому й називався прибульцем. Так назвали його батьки від самого початку, провіщаючи цим його переселення звідти (із Халдеї). Оскільки він мав перейти через Євфрат і йти в Палестину, тому й названий він Аврамом.
4. Зверни увагу, як батьки, причому невірні, не усвідомлюючи, під дією найвищої Божої премудрості таке дали ім’я своєму синові, як і Ламех Ноєві. Це справа Божого людинолюбства, що Він часто і за допомогою невірних далеко наперед провіщає майбутнє. «І прийшов один, — сказано, — і сповістив Аврама єврея (прибульця)» про те, що трапилося, про поневолення його племінника, про велику могутність царів, про зруйнування Содома і про ганебну втечу (переможених). Він же «жив тоді біля діброви Мамре (біля дуба мамврійського), амореянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими» (Бут. 14, 13). Інший, можливо, став би тут дошукуватися, чому зі всіх содомлян, які втекли, тільки праведний Лот опиняється в неволі? І це не просто і не без причини, а для того, щоби Лот наглядно побачив доброчинність патріарха, і через нього врятувалися б й інші (жителі Содома), і щоб (Лот) навчився не шукати кращих місць, а задовольнятися меншим.
Тож послухаймо, що було далі, щоби побачити і чесноту праведника, і невимовне Боже сприяння (йому). Тільки вислухайте те, що вам буде сказано, уважно і напружте ваш розум. Звідси можна одержати чимало користі, а насамперед із того, що трапилося із Лотом, можна навчитися не бентежитися, якщо інколи праведні зазнають спокус, а нечестиві і злі їх уникають; ніколи не шукати першості і не вважати нічого більш дорогоцінним, як життя з праведними; навпаки, хоч би й випало жити в рабстві, тільки б разом з доброчесними мужами, і вважати таке життя більш корисним, ніж життя на волі. А далі тут можна побачити особливу незлобливість патріарха, його надзвичайну любов, велику мужність, зневагу до багатства і невимовну силу Божої допомоги. «Аврам, почувши, що Лот, родич його, узятий у полон, озброїв рабів своїх і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана; і, розділившись, напав на них уночі сам і раби його і подолав їх, і переслідував їх до Хови, що ліворуч від Дамаска; і повернув усе майно і Лота, родича свого, і майно його повернув, також і жінок, і народ» (Бут. 14, 14-16).
Зверни увагу тут, улюблений, на доблесну мужність праведника, — як він, надіючись на силу Божу, не злякався могутності ворогів, коли довідався про вчинений ними напад, тобто як вони спочатку пішли проти всіх народів, здолали амаликитян та всіх інших, а потім напали на содомлян, змусили і їх тікати і пограбували все їхнє майно. Саме для того Божественне Писання і розповіло нам наперед про все це, тобто що вони зуміли зробити силою своєї мужності, щоб ти побачив, що патріарх поразив їх не тілесною силою, а вірою в Бога, будучи захищеним допомогою звище, і зробив це не за допомогою зброї: списів, стріл і натягнутих луків, а тільки зі своїми домочадцями.
Але для чого, скажеш, Божественне Писання вказало і число домочадців: триста вісімнадцять? Для того, щоб ти знав, що він узяв не всіх, кого попало, а домочадців, які виховувалися разом з Лотом, щоби вони мстили з великою завзятістю, мовби борючись за свого господаря. Зверни увагу й на безмірну силу Божу в тому, як легко здобута перемога: «напав на них, — сказано, — уночі сам і раби його і подолав їх, і переслідував їх». Небесна правиця йому допомагала й перемогла. А тому для нього не потрібна була ні зброя, ані військові хитрощі, але, як тільки він появився зі своїми слугами, тут же одних (із ворогів) поразив, інших змусив тікати — те й інше зробив з повним успіхом, ніхто не чинив йому опору. Повернув він і кінноту царя содомського, і свого племінника Лота, і все майно, і жінок. Бачиш, для чого (Господь) попустив Лотові опинитися в полоні, тоді як інші врятувалися втечею? Саме для того, щоб і доброчинність патріарха була виявлена, і заради Лота отримали спасіння багато інших.
І от повернувся Аврам з великими і славними трофеями, ведучи за собою разом з Лотом і кінноту, і жінок та інше майно, голосно проповідуючи перед всіма й голосніше за сурму виголошуючи, що він напав і здобув перемогу не людською силою, не тілесною могутністю, а всемогутньою небесною правицею. Бачиш, як праведник постійно стає більше й більше славним, і щораз усім показує Боже піклування про нього. Нарешті зверни увагу, як він стає вчителем благочестя і для содомлян. «Коли він повертався після поразки Кедорлаомера і царів, що були з ним, — сказано, — цар Содомський вийшов йому назустріч» (Бут. 14, 17). Поглянь, що значить бути доброчесним і користуватися Божим благоволінням. Цар виходить назустріч мандрівникові-старцю і віддає Йому належну честь. Він побачив, що немає для нього користі й у царській гідності, коли немає в нього небесного покровителя, і що ніхто не може бути могутнішим за того, кому допомагає правиця Господня. «І Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священиком Бога Всевишнього» (Бут. 14, 18).
5. Що означає це зауваження «цар Салимський» і «священик Бога Всевишнього»? Був він, сказано, царем Салимським. Його описує нам і блаженний Павло в посланні до євреїв, які увірували (Євр. 7, 1), і, звертаючи увагу на його ім’я і місто, розтлумачує значення його імені за допомогою словосполучення, кажучи, що Мелхиседек означає — «цар правди», бо єврейською мовою «мелхи» означає царство, а «седек» — правда. Далі, перейшовши до назви міста, називає Мелхиседека «царем миру», бо «салим» означає мир. Священиком же він був, імовірно, саморукоположеним (такі священики тоді були), або ближні його надали йому (цю) честь через його похилий вік, або сам він піклувався про приношення жертв, як Ной, як Авель, як Авраам, які приносили жертви. З іншого боку, від мав знаменувати Христа, як змальовує його і Павло, кажучи: «Без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священиком назавжди» (Євр. 7, 3).
Але як, скажеш, можливо людині бути без батька, без матері і не мати ані початку днів, ані кінця життя? Ти чув, що він був уподібненням? Тож не дивуйся і не шукай в образі всього: він не був би й образом, якби мав усе, що тільки властиво самій істині. Що ж, однак, означає сказане про нього? Те, що оскільки він не пам’ятав своїх батьків, тому названий таким, що не має ні батька, ні матері, й оскільки не мав родоводу — без родоводу. Так і Христос, оскільки не мав ані матері на небесах, ані батька на землі — називається без родоводу і таким Він є.
Поглянь же, як через почесть, виявлену патріархові, перед нами відкривається деяка тайна — (Мелхиседек) «виніс хліб і вино». Бачачи образ, роздумуй над Істиною і дивуйся силі Божественного Писання, як воно заздалегідь і задовго наперед відкрило нам те, що мало звершитися згодом. «І благословив, — сказано, — (Мелхиседек) його (Аврама), і сказав: благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі; і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої» (Бут. 14, 19-20). Не тільки його благословив, але й прославив Бога, сказавши: «благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі», він відкрив нам в творінні могутність Божу. Бо коли Богом є Той, Хто створив небо і землю, тоді вже не є богами ті, кому поклоняються люди (язичники). «Боги, — сказано, — які не творили неба і землі, зникнуть» (Єр. 10, 11).
«Благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої». Зверни увагу, як він не тільки вихваляє праведника, але й указує на сприяння Боже, бо без небесної допомоги Аврам не зміг би здолати таких сильних ворогів. «Який віддав, — сказано, — ворогів твоїх». Саме Він звершив усе: Він зробив сильних слабкими, Він озброєних подолав через беззбройних, від Нього (вийшла) допомога, яка дарувала їм таку славу. «Який віддав ворогів твоїх у руки твої». Бачиш, як Писання виражає щиру прихильність і любов Аврама до Лота, як показує, що він (ворогів Лота) вважав своїми ворогами за те, що вони вчинили його племінникові?
«(Аврам) дав йому, — сказано, — десяту частину з усього» (Бут. 14, 2о). Те ж саме говорить і святий Павло: «Бачите, який великий той, якому й Авраам — патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї» (Євр. 7, 4). Тобто із трофеїв, які Аврам ніс із собою, він виділив для Мелхиседека, а саме виділив для нього десяту частину зі всього, що ніс, і в цьому став для всіх наставником, щоби бути вдячними (Богові) і приносити йому в дар початки від усього, що Він дарує нам. Відтак цар содомський, здивований великодушністю патріарха, каже йому: «Віддай мені людей, а майно візьми собі» (Бут. 14, 21). Прекрасна вдячність царя, але поглянь і на мудрість праведника. «Але Аврам сказав цареві Содомському: піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі, що навіть нитки і ременя від взуття не візьму зі всього твого, щоб ти не сказав: я збагатив Аврама» (Бут. 14, 22-23). Велика зневага патріарха до багатства. Але чому він із клятвою відмовляється (від запропонованого царем), кажучи: «Піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі»?
6. Двох речей він хоче навчити царя содомського: того, що він вище його дарів, чим і виявив велику мудрість; і того, що він бажає бути для нього наставником у побожності й ніби так повчає його: я нічого не візьму від тебе і призиваю у свідки тобі Того, Хто створив усе, щоб ти пізнав сущого над усім Бога і не вважав богами (речі), створені людськими руками. Він — Творець неба і землі, Він дарував успіх і в цій битві і є Винуватцем цієї перемоги. Отже, не очікуй, щоб я зважився взяти що-небудь із твоїх дарів. Я вчинив помсту не заради нагороди, а насамперед із любові до племінника, а потім з обов’язку справедливості, (який зобов’язує) відбирати несправедливо захоплених у полон з рук їхніх ворогів. «Навіть нитки, — каже, — і ременя від взуття не візьму зі всього твого», тобто нічого, навіть найменшого, мізерного, бо ременем називається вузька верхня частина взуття, яке зазвичай носять прості люди. Далі вказує і причину, чому він відмовляється (від дарів). «Щоб ти не сказав, — говорить: — Я збагатив Аврама».
— Є в мене Податель незліченних благ, я користуюся допомогою звище і не маю потреби в твоєму багатстві, не маю потреби в людській щедрості, я задоволений благоволінням до мене Бога і знаю Його щедрість у дарах. Поступившись Лотові малим і незначним, я сподобився великих і невимовних обітниць, і тепер, не приймаючи дарів від тебе, сподіваюся придбати і більше багатство, і більше благовоління Боже.
Саме для того, думаю, він і використав клятву, сказавши: «Піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього», щоби той не подумав, начебто він тільки прикидається, як це зазвичай буває, але щоб побачив, що він саме так вирішив — не скористатися навіть малою частиною із запропонованого царем содомським. І він виконав заповідь, яку дав Ісус Христос учням: «Задарма одержали, задарма віддавайте» (Мф. 10, 8).
— Я, — каже, — у цій битві зі свого боку не використав нічого, крім готовності й старання. А перемогу, трофеї і все інше звершив (Господь) Своєю силою.
Далі, щоби цар не подумав, начебто Аврам не приймає від нього дарів через гордість і зневагу, (патріарх), виявляючи й у цьому випадку свою лагідність і душевну покірність, говорить: «Крім того, що з’їли слуги, і крім частки, що належить людям, які ходили зі мною; Анер, Ешкол, Мамрій нехай візьмуть свою частку» (Бут. 14, 24). Їм, каже, дозволю взяти деяку частку, бо вони зі свого боку засвідчили велику дружбу. «Які, — сказано, — були союзниками Аврамовими» (Бут. 14, 13), тобто були пов’язані з ним путами дружби, як це видно з того, що вони зважилися розділяти з ним небезпеку. Тому, бажаючи нагородити їх, він дозволяє їм узяти деяку частину із трофеїв і цим знову виконує апостольський закон, який говорить: «Той, хто трудиться, достойний нагороди своєї» (Мф. 10, 10). Однак і їм не дозволяє узяти більше, ніж потрібно: «Крім того, — каже він, — що з’їли слуги, і крім частки, що належить людям, які ходили зі мною; Анер, Ешкол, Мамрій нехай візьмуть свою частку». Бачите досконалість чеснот патріарха, які він виявив нехтуванням багатства; мудрість, смирення і все він зробив так, щоб не подумали, начебто відкинув дари через гордість і зневагу, загордившись отриманою ним для них перемогою?
7. Саме його будемо, прошу, наслідувати і ми, постараймося зберігати себе неосудними, щоби під приводом чесноти не викликати проти себе підозру в гордості чи під приводом смирення не знехтувати доброчинністю. В усьому будемо знати міру, і в основу справ, які звершуємо, будемо ставити смирення, щоби будувати будинок чеснот безпечним. Чеснота тоді буває чеснотою, коли вона поєднується зі смиренням. Хто в основу своєї чесноти заклав смирення, той може безпечно будувати дім до тієї висоти, до якої забажає. Воно (смирення) є найбільшим захистом, нездоланною стіною, нездоланною фортецею; воно підтримує весь дім, не дозволяючи йому впасти ані від пориву вітрів, ані від напору хвиль, ані від сили бурі, а ставить його вище за всі напади, робить ніби побудованим із адаманту, непідвладним руйнуванню і на нас посилає щедрі дари від людинолюбного Бога. Саме завдяки йому патріарх отримав від Бога такі великі обітниці. Із наступних повчань, якщо буде воля Божа, ви довідаєтеся, як він і тепер за те, що не прийняв дарів від царя содомського, сподобився великих і невимовних дарів від Бога.
І не тільки він, а всі праведники прославилися через смирення. У цьому може переконатися кожний з вас, хто любить вправлятися в читанні Священного Писання. Наш людинолюбний Владика, коли побачить, що ми не піклуємося про земні блага, то і їх дарує нам щедро, і насолоду майбутніми благами приготовляє. І так зазвичай буває і щодо багатства, і щодо слави цього життя, і щодо всіх тимчасових благ. Тож знехтуймо земним багатством, щоби здобути багатство істинне; знехтуймо цією суєтною славою, щоби сподобитися тієї істинної і надійної слави; будемо нехтувати сьогоднішнім благополуччям, щоб отримати ті невимовні блага; за ніщо будемо вважати теперішнє, щоби бути здатними загорітися любов’ю до майбутнього. Той, хто прив’язаний до теперішнього, не зможе плекати в собі любов до тих невимовних благ — у ньому пристрасть до теперішнього затьмарює розум так, як яка-небудь нечистота заліплює тілесні очі й не дозволяє бачити те, що потрібно. І навпаки, неможливо, щоби той, хто має любов до тих надійних і незмінних благ, мав пристрасть до благ тимчасових, які, перш ніж появляться, відлітають і щезають.
Хто охоплений любов’ю до Бога і дуже прагне майбутніх благ, той на це життя дивиться іншими очима і знає, що все це життя є оманливою примарою й нічим не відрізняється від сновидінь. Тому і блаженний Павло в одному своєму посланні сказав: «Минає образ світу цього» (1 Кор. 7, 31), вказуючи, що все людське є тільки примарою і минає, мов тінь чи сон, бо не має в собі нічого істинного і надійного. Хіба не для дитячого розуму властиво ганятися за тінню, пишатися сновидінням і прив’язуватися до того, що миттєво щезає? «Минає, — каже, — образ світу цього». Коли ти почув, що «минає», то для чого ще шукаєш (благ світу)? Коли ти почув, що все людське є тільки примарою, в якій немає істини, то навіщо добровільно сам піддаєш себе обману? Чому, знаючи про мінливість і ненадійність (цих благ), не нехтуєш ними і не спрямовуєш свої бажання до тих благ, постійних, твердих, міцних, які не підлягають будь-якій зміні?
8. Щоб осягнути мудрість учителя світу, поглянь, який вислів він використав в іншому місці, коли хотів показати, що все, навіть найбільш славне в цьому житті, є ніщо. «Видиме», — чи вкажеш на величезне багатство, на славу, знатність, першість, панування, на саме царство, на одягненого в діадему і на високий трон, — усе це видиме, говорить, є «тимчасове», являється на короткий час і ненадовго подає нам насолоду. Тож що ти хочеш (змусити) нас шукати, коли все видиме є тимчасовим? Ті, каже, невидимі блага, не ці, видимі, а ті, яких тілесні очі не бачать. Але хто ж, скажи, переконає нас знехтувати видимим і шукати невидимого? Сама, каже, природа речей нехай навчить вас того, що теперішні блага, хоч і видимі, однак незабаром минаються, а тамтешні, хоч тепер і невидимі для нас, однак вічні, мають буття безконечне, не знають ані межі, ані кінця, ані будь-яких змін, завжди міцні й непохитні.
Можливо, що я роблюсь набридливим, оскільки щодня пропоную поради. Але що ж мені робити? Великою є зараза гріха, великою є сила жадібності, помітною є вбогість чеснот. Тому я хочу бодай безперестанними умовляннями здолати недугу і привести до цілковитого здоров’я людей, які сюди приходять. Для того і висловлювати Писання намагаюся, і вказую на зразки чеснот праведних, і не перестаю часто повторювати вам одне і те ж, щоби якось прихилити вас до наслідування праведників.
Тож подумаймо, хоч і пізно, про наше спасіння, скористаймося належно визначеним для нас часом цього життя і, поки ще є час, поспішімо до покаяння й виправлення своїх гріхопадінь, використаймо надлишок своїх надбань для користі своїх душ, і те, що нам не потрібне, віддаймо нужденним. Для чого, скажи мені, ти дозволяєш, щоби золото й срібло з’їдала іржа, коли їх варто було б передати в руки бідних, щоби, поклавши їх у це безпечне сховище, у свій час, коли будеш мати особливу потребу в їхній допомозі, ти зміг отримати від них поміч? Нагодовані тобою тут, того дня відкриють для тебе двері відваги і приймуть тебе у свої вічні помешкання. Так само не допускаймо, щоби й одяг наш був з’їдений міллю чи без використання тлів у коморах, коли так багато є тих, які потребують одягу й ходять майже нагими. Надаймо перевагу перед міллю роздягненому Христові й одягнемо Його, Який не має одягу заради нас і нашого спасіння, щоби, сподобившись одягнути Його, ми почули того дня: «Був нагим, і ви зодягли Мене» (Мф. 25, 36).
Невже ці заповіді є обтяжливими і неможливими? Ці блага, кажуть вони (заповіді), які гинуть, псуються, даремно й без потреби використовуються, постарайся використати з користю, щоби через їхню втрату ти не зазнав збитків, а навпаки, отримав від них неабиякий прибуток. До краю й надзвичайно нелюдяно, — витрачаючи багато чого задля своєї насолоди, зайве ховати в скрині та комори, не бажати полегшити нужду єдинокровних; краще віддавати непотрібне нам на корм для молі або черв’якам, на розкрадання злодіям і за це отримати кару, ніж розпорядитися ним належно й отримати за те нагороду. Не будемо, благаю, настільки безпечними щодо спасіння своїх душ, але, віддавши зайве бідним, придбаймо для себе завчасно велику відвагу, щоби сподобитися насолодитися тими невимовними благами через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда тридцять четверта | Зміст | Бесіда тридцять шоста
- Тут у дужках подані слова і вислови, які є в церковнослов’янському тексті. [↩]
