«Наша Парафія»

Коли Авраму було дев’яносто дев’ять років,
явився йому Бог 1 (Бут. 17, 1)

1. Ви бачили, улюблені, як у Божественному Писанні нічого не сказано такого, що не приносило б користі? Бачили, як багато користі ми отримали вчора, розмовляючи про Агар та її втечу? Ми побачили велику лагідність праотця, висоту його цнотливості, повагу, яку він виявив Сарі, вважаючи ціннішим за все злагоду з нею. Ми бачили, як Бог, бажаючи вшанувати праведника, через Своє невимовне людинолюбство не тільки повернув Агар, яка блукала в пустелі й тікала від страху перед своєю господинею, але й дарував йому (Аврамові) нащадків через Ізмаїла, подаючи таким чином праведнику велику втіху і даруючи йому нагороду за терпіння. А коли народився Ізмаїл, то Божественне Писання, бажаючи вказати нам вік праотця, визначило і число його років, сказавши: «Аврам був вісімдесяти шести років, коли Агар народила Авраму Ізмаїла» (Бут. 16, 16).

Тепер же розглянемо це і наступні слова (Священного Писання) і знову побачимо, яким великим було терпіння праведника і яким великим і невимовним було людинолюбство Господа. Ми яскраво побачимо це, якщо знову звернемо увагу на вік праотця і на те, як всеблагий Бог влаштовував його долю, постійно піддаючи Свого раба випробовуванням і цим виявляючи в його душі любов до Бога. Господь, звичайно, Сам дуже добре наперед бачив доброчинність Свого раба, побожність його душі і добре знав ціну цього маргариту 2; однак хотів показати його всім сучасникам, щоб і в наступних поколіннях чесноти праведника притягували тих, які будуть наслідувати його ревність. Саме тому Бог поступово розкриває багатство душі праведника, щоб і ми навчилися ніколи не втрачати віру в Божі обітниці і не сумувати у випадку неспішності (їхнього звершення); але як тільки Господь обіцяє, то більше уповали б на невидиме, ніж на видиме і на те, що в нас у руках, і були впевнені, що обітниці Божі ніколи не залишаться не звершеними, хоч би навіть упродовж тривалого часу вочевидь відбувалося протилежне цьому. І не бентежилися через те духом, а пам’ятали благу і всемогутню силу Того, Хто обіцяє, і знали, що коли Він захоче звершити Свою волю, то Йому все підвладне і підкоряється. Як Господь і Творець єства, Він може дарувати нам і те, що вище єства.

Отже, дивлячись на свої немочі, не будемо досліджувати справи Божі і не будемо вагатися в думках, споглядаючи на природний порядок (речей), але, як розсудливі раби, знаючи безмежну всемогутність нашого Господа, будемо вірувати Його обітницям і всіма силами будемо виявляти Йому належну шану, піднімемося над нашою природною немічністю, щоби й обіцяне отримати, і Його милосердям насолодитися. З нашого боку саме в тому й полягає істинна побожність, що ми уповаємо на Його всемогутність, хоч би видиме для плотських очей і здавалося протилежним (Його обітницям). Що ж ти дивуєшся тому, що (я сказав, що) найбільша побожність є саме в тому, щоби не сумніватися (в Його обітницях)? І люди, подібні до нас, коли обіцяють дещо із цих тимчасових і тлінних речей, і ми не сумніваємося, а відкрито віримо їхній обіцянці, то вважають це для себе за велику честь, тобто що ми не сумніваємося, а віримо їхнім обіцянкам. Якщо ж так буває серед людей, які часто змінюються і через немічність не завжди можуть виконувати свої наміри, то чи не набагато більше повинні ми вірувати обітницям Божим, хоч би вони звершувалися й не відразу?

Я сказав тепер це не без мети, а для того, щоби, приступаючи до початку сьогоднішнього читання, побачити, як людинолюбний Бог, бажаючи зробити праотця високоповажним для всіх, стільки років бариться (зі звершенням своїх обітниць), а праведник не печалиться, не сумує від неспішності, не впадає у відчай, а живучи благими надіями, в усьому виявляє свою побожну душу. Ми яскраво побачимо всю чесноту праотця, коли подивимось, скільки між усім цим минуло часу. Це показує нам блаженний Мойсей, який надихається Святим Духом. Що ж він говорить?

Коли (Аврам) почув веління Боже і, вставши, пішов із Харрана в землю ханаанську, тоді йому було сімдесят п’ять років (Бут. 12, 4). І як тільки він увійшов у землю ханаанську, (Бог) обіцяв усю цю землю віддати йому та його нащадкам і так розмножити (його потомство), що воно буде незліченним, як пісок і зірки. Однак після цієї обітниці багато чого трапилося з праведником: відхід через голод до Єгипту, викрадення Сари, а після цього (відкриття) провидіння Божого (про нього), далі, після повернення (з Єгипту), образа Сари від герарського царя і негайне заступництво від Бога. Праведник, бачачи всі ці події після отримання (Божої) обітниці, не бентежився духом, не дошукувався, чому, отримавши такі обітниці, він щодня зазнає таких незліченних і таких великих випробовувань і стільки часу залишається бездітним; але, як чоловік благочестивий, не сміючи осуджувати Божі справи своїм немічним розумом, був спокійним і з втіхою сприймав усяку волю Божу.

2. Через дев’ять років 3 отримав (Аврам) Ізмаїла від рабині, і думав, що саме в ньому звершується обітниця. «Аврам був,  — говорить Писання про праотця, — вісімдесяти шести років, коли Агар народила Авраму Ізмаїла» (Бут. 16, 16). Однак Бог ще тринадцять років випробує терпіння праведника, й аж тоді сповняє Свою обітницю. Він добре знав, що чеснота праведника, подібно до золота, яке тривалий час очищається в горні, стане (через випробовування) чистішою й світлішою. «Коли Авраму,  — сказано, — було дев’яносто дев’ять років, знову явився йому Бог 4 (Бут. 17, 1). Для чого Він стільки часу барився? Для того, щоб ми побачили не тільки терпіння і велику чесноту праведника, але й безмежну всемогутність Божу. Коли природа вже знесилилась і стала не здатною для дітонародження, бо тіло (Аврама) вже зів’януло і висохло від старості, тільки тоді, вповні відкриваючи всю доброчинність праведника і виявляючи Свою силу, (Бог) звершує Свої обітниці.

Однак необхідно вислухати самі слова, сказані Богом Аврамові. Коли йому було дев’яносто дев’ять років, явився Бог «і сказав йому:…». Коли ти чуєш, що Бог явився, то не уявляй тут нічого земного і не думай, (що можна) бачити тілесними очима Божественне безтілесне єство, а сприймай усе з побожністю. «Явився» йому Бог, тобто сподобив його одкровення і, бачачи його гідним Свого піклування, виявляє йому особливу поблажливість і вступає з ним у розмову. «Я є Бог твій; ходи переді Мною і будь непорочним; і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе. І впав Аврам на лице своє» 5 (Бут. 17, 1-2). Велика побожність праведника, і надзвичайне благовоління до нього всеблагого Бога! Говорить: «Я є Бог твій». Він наче говорить:

— Я є Той, Хто досі всіляко влаштовував твою долю; Я є Той, Хто покликав тебе з дому твого і привів сюди; Я є Той, Хто захищав тебе і звеличив тебе над усіма ненависниками твоїми.

І не сказав просто: Я є Бог, але — «Я є Бог твій». Зверни увагу на велике милосердя, поглянь, як Він і цим виражає Своє благовоління до праведника. Бог усього всесвіту, Покровитель усіх, Творець неба й землі, говорить: «Я є Бог твій». Велика честь для праведника! Так зазвичай говорять і пророки. Як тепер Він Сам, Господь усіх, дозволяє рабові називати Себе своїм Богом, та й пізніше, як ми побачимо, Він говорить: «Я Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). Так само й пророки нерідко говорили: «Боже, Боже мій» (Пс. 21, 2), — не обмежуючи Його владу тільки над собою, а виявляючи цим свою безмірну любов. Та коли це роблять люди, то в цьому немає нічого дивного; а коли Сам Бог так робить у ставленні до людей — це є надзвичайним і дивним.

Однак не будемо дивуватися, улюблені, а послухаймо пророка, який говорить: «Краще один праведник, ніж тисяча грішників» (Сир. 16, 3); а також блаженного Павла, який каже: «Тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення ті, яких увесь світ не був достойний» (Євр. 11, 37). Так пророк виражає те, що один, хто чинить волю Божу, кращий за безліч беззаконних. А блаженний Павло, учитель світу, згадавши про всіх праведників, які проводять своє життя в скорботах та всяких прикрощах, говорить, що їх «увесь світ не був достойний». Щоби показати велич чеснот, він протиставив цих гнаних і скорбних усьому світові.

Тому-то і Покровитель усіх говорить до праотця: «Я є Бог твій; ходи переді Мною і будь непорочним». Я не знехтую подвигів настільки великої твоєї чесноти, але «поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе» (Бут. 17, 1-2). Не просто (каже) розмножу, а «дуже розмножу», вказуючи на надзвичайне розмноження. Що колись виразив Він словами «як пісок», «як зірки», тепер це виражає словом «дуже».

А вдячний і благочестивий раб, бачачи настільки велику Божу поблажливість до себе і таке Його піклування Своїм служителем, бачачи Боже милосердя й безконечну силу, зворушившись й усвідомлюючи немічність свого єства, «впав,  — говорить Писання, — на лице своє», виражаючи цим свою вдячність. Не тільки не загордився і не піднісся в думках через виявлене йому благовоління, а ще більше смирив себе: «впав,  — сказано, — на лице своє». Такою є вдячна душа: чим більше користується наближенням до Бога, тим більше виявляє благоговіння до Нього: «впав на лице своє». І коли праведник після такої (даної йому) відваги, дивлячись на себе й на немічність людської природи, не насмілився навіть глави підняти, а, схилившись додолу, виражав цим своє глибоке благоговіння, поглянь, яке невимовне милосердя знову виявляє всеблагий Бог. «Бог продовжував говорити з ним і сказав: Я — ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів, і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я Авраам, тому що Я зроблю тебе отцем безлічі народів; і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе» (Бут. 17, 3-6).

3. Поглянь, улюблений, як і тепер (Бог) усе чітко провіщає праведникові, а щоб дати йому ще більше підтвердження, додає до його імені нову букву й говорить: «Ти будеш отцем безлічі народів, і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я Авраам, тому що Я зроблю тебе отцем безлічі народів». Його колишнє ім’я (Аврам) означало переселення (слово Аврам єврейською мовою означає переселенець, як це стверджують знавці тієї мови); й оскільки він повинен був вийти зі своєї землі в ханаанську, то батьки й дали йому таке ім’я. Можливо, хто-небудь скаже: але ж батьки його були невірними, звідки ж у них могло бути таке передбачення, що в самому імені виразили те, що мало статися через тривалий час? І це є справою Провидіння й премудрості Божої, коли часто такі випадки влаштовуються через невірних.

Подібне багато разів траплялося, як ми можемо бачити, й з іншими. Ось і зараз пригадується нам найменування Ноя. І йому не просто так і невипадково батьки дали таке ім’я, а передвістили ним те, що через п’ятсот років має бути потоп. А що батько Ноя дав своєму синові таке ім’я не тому, що був доброчесний, послухай Писання, яке чітко говорить: «Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму» (Бут. 6, 9). Писання не приховало б і не сказало б, що тільки Ной був праведним, якби й Ламех, батько його, був ревнителем чеснот цього праведника. Однак, маючи намір дати своєму сину ім’я, (Ламех) говорить: «І наречеться ім’я йому Ной; він заспокоїть нас у ділах наших й у праці рук наших при оброблянні землі, яку прокляв Господь Бог» 6 (Бут. 5, 29). Скажи, будь ласка, звідки в нього (у Ламеха) таке освідомлення про те, що мало статися через декілька поколінь? «І наречеться,  — каже він, — ім’я йому Ной; він заспокоїть нас». Ной єврейською мовою означає спокій. Отже, оскільки лише Ной міг урятуватися під час потопу, що покрив увесь світ, і повинен був дати початок буттю наступних (після потопу) поколінь, тому він (Ламех) і говорить: «Він заспокоїть нас», називаючи потоп заспокоєнням. Справді, потоп, покривши водами всю землю, що була обтяжена гріхами тодішніх людей і всякою скверною, яку носила на собі, і припинивши всяке зло беззаконних людей, очистив землю, яка зробилася нечистою через зло своїх жителів, і їх же через покарання упокоїв: «Смерть же, — говорить Писання, — для чоловіка спокій» 7 (Іов. 3, 23). Чи бачиш тепер, як нерідко з волі Божої і через невірних провіщається майбутнє?

Так і цьому праотцю (Авраамові) батьки дали ім’я, заздалегідь провіщаючи те, що він буде переселенцем, і, перейшовши ріку 8, піде в чужу землю. Отже, говорить Бог Авраамові:

— Якщо ім’я, дане тобі батьками, знаменувало твоє переселення звідти сюди 9, то прийми додатком (до цього імені) букву, як ознаку того, що ти будеш отцем багатьох народів.

Зверни увагу, яка чіткість у словах. Не сказав: усіх народів, а тільки багатьох. Оскільки були й інші народи, які мали бути вигнаними звідти 10, щоби нащадки праведника отримали свою спадщину, тому Бог і говорить: «Я зроблю тебе отцем безлічі народів». Знаючи велич твоєї чесноти, Я зроблю тебе наставником багатьох народів. «Дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе» (Бут. 17, 3-6). Не пропустімо, улюблені, ці слова поза увагою. Якщо ми подумаємо про вік праотця, про те, що він почув це в глибокій старості, то здивуємося вірі праведника і безмежній силі Людинолюбця Бога, Який від людини, так би мовити, вже померлої, немічної тілом, яка щодня очікує своєї кончини, провіщає таке розмноження нащадків, що з нього вийдуть навіть народи. І не тільки це прощає, але що й «царі вийдуть від тебе».

Чи бачиш, як поступово підносяться обітниці? «Дуже, дуже,  — говорить, — розмножу тебе». Не без причини повторює (Бог) це слово, а для того, щоб показати праведникові надзвичайну безліч (нащадків). Далі, через додаток букви на самім імені праотця, ніби на деякому стовпі, закарбувавши незабутнє знамення (Своєї) обітниці, Бог говорить праотцеві: «І поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм» (Бут. 17, 7).

— Не тільки про тебе, — каже, — виявлю велике піклування, але і про нащадків твоїх після твоєї смерті.

Поглянь, як (Бог) підбадьорює дух праведника, обіцяючи йому, що буде виявляти велике піклування і про його нащадків. У чому ж сила завіту? «Що Я буду,  — говорить, — Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе». Це буде найбільшим зі всіх благ для тебе і для твоїх нащадків. «І дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську у володіння вічне; і буду їм Богом» (Бут. 17, 8). За твою чесноту і нащадки твої будуть користуватися Моїм піклуванням, і дам їм «землю Ханаанську у володіння вічне; і буду їм Богом». Що означає «і буду їм Богом»? Це означає те, що виявлю над ними велике піклування і провидіння, в усьому буду виявляти їм Свою допомогу. Тільки «ти збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх» (Бут. 17, 9). Нічого іншого не жадаю від вас, крім слухняності і подяки; а Я все, що обіцяв, виконаю.

4. Але, бажаючи привласнити Собі нащадків (Авраама) і зробити їх Своїм народом, Бог не хотів, щоби з часом, коли розмножаться, вони змішалися з тими народами, землю яких повинні були успадкувати; далі, оскільки згодом, за Його провіщенням, вони повинні були ще зазнати рабства в Єгипті, то, щоб і там не змішалися з єгиптянами, Бог заповідає праведникові, як знамення, обрізання і говорить: «Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами, і між нащадками твоїми після тебе в роди їхні: нехай буде обрізана у вас всяка чоловіча стать; обрізуйте крайню плоть вашу» (Бут. 17, 10-11). Відтак, напоумляючи їх і всіх нас в тому, для чого дав таку заповідь, а саме для того, щоби це було ознакою Його обраного народу, Він говорить: «І це буде знаменням завіту між Мною і вами» (Бут. 17, 11). Далі визначає і час, коли необхідно звершувати (обрізання). «Восьми днів від народження,  — говорить, — нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене в домі і куплене» (Бут. 17, 12), — тобто взагалі всі, що живуть з вами, мають прийняти це знамення. І всякий, хто не обрізується у визначений день, «знищиться» через те, що зруйнував завіт Мій, порушив заповідь (Бут. 17, 14).

Зверни увагу на премудрість Господа, як Він, передбачаючи в майбутньому розбещення їхніх сердець 11, накладає на них мовби якусь вузду, — дає їм таке знамення, обрізання, щоби приборкати їхні свавільні пристрасті і не допустити до змішання з язичницькими народами. Він знав їхню хтивість і те, що вони не утримаються від тваринних поривів, незважаючи на будь-які наставлення. Тому, даючи їм повсякчасне нагадування в знаменні обрізання, Він накладає на них це знамення, ніби певні пута, визначає для них міру і межі, яких вони не повинні переступати, а постійно залишатися в колі свого племені, не дозволяючи собі жодного змішання з іншими народами, і таким чином зберігати чистим сім’я свого праотця (Авраама), щоби й на них могли звершитися Божі обітниці. Як будь-яка чесна і скромна людина, маючи нестриману рабиню, приборкує її тим, що дає їй обмежувальне правило ніколи не виходити за ворота свого дому і не показуватися тим, що проходять повз, а часто ще й ноги її зв’язує путами, щоби хоч таким чином можна було втримати її нестриманість, — так і людинолюбець Господь накладає на плоть знамення обрізання, мов пута на ноги, щоби, постійно маючи із собою таке нагадування, вони (євреї) вже не мали потреби в наставленні з боку інших.

Але нерозумні й бездушні юдеї хочуть і нині, зовсім невчасно, зберігати обрізання, і виявляють (цим) у собі дитячий глузд. Справді, скажи мені, для чого вони хочуть нині обрізуватися? Тоді 12 вони отримали цю заповідь, щоб не змішуватися з іншими нечестивими народами, а нині, коли завдяки Божій благодаті всі (народи) спрямовуються до світла істини, яка користь від обрізання? Хіба відсікання плоті бодай чимось сприяє звільненню душі 13? Хіба вони (євреї) не чули, як Бог виразно сказав: «І це буде знаменням завіту», ніби показуючи цим, що вони мали необхідність у такому знаменні (тільки) через своє велике безумство? Подібне часто буває й у справах людських. Коли ми не довіряємо кому-небудь, то намагаємося отримати від нього якусь ознаку у вигляді застави. Так і Бог наш, знаючи їхню (євреїв) легковажність, захотів зажадати від них цього знамення, але не для того, щоб воно залишилося назавжди, а щоб із завершенням тодішнього завіту було скасовано і використання цього знамення. Як між людьми, які вимагають один від одного якого-небудь знака чи застави, цей знак відразу ж ліквідовується, як тільки завершиться розпочата між ними справа, так само й тут.

Оскільки це знамення було введене між вами тільки для того, щоби народ, який походив від патріарха, видимо відрізнявся від інших (народів), та коли вже із тих народів, заради яких ви прийняли такий знак, одні вже зовсім зникли, а частина інших навернулася до світла істини, то належало б і вам вже не носити (на собі) свідчення свого безумства, а скасувати його і повернути собі колишнє достоїнство 14. Подумай, адже той дивний (муж), кажу про праотця, ще до того, як отримав заповідь про обрізання (а йому вже було дев’яносто дев’ять років, коли отримав цю заповідь), був угодний Богові і тисячократно прославлений Господом. І вже тільки тоді, коли наблизився час звершення Божих обітниць, коли мав народитися Ісаак і рід його розмножитися, а сам праотець відійти із цього життя, тільки тоді він отримує заповідь обрізання і сам обрізується вже в такій старості, щоби звершене праотцем послужило як би законом і правилом для всіх його нащадків.

5. А щоб ви, улюблені, краще переконалися в тому, що обрізання ніскільки не сприяє душевним чеснотам, то можна розглянути самі обставини справи. Для чого (Бог) говорить: «Восьми днів від народження нехай буде обрізане»? Я думаю, що людинолюбець Бог визначив такий час із двоякою метою: по-перше, щоб у незрілому віці легше можна було переносити хворобу обрізання; а по-друге, щоби в самому звершенні вони (євреї) могли бачити, що (обрізання) саме по собі не приносить для душі жодної користі, а визначено бути тільки як знамення. Справді, яку користь для душі може одержати (від обрізання) неповнолітнє дитя, яке не розуміє того, що (з ним) робиться, яке ще не має свідомості? Адже досконалість душі визначає власне те, що робиться добровільно, тобто, коли сама душа обирає добро й уникає зла.

Так, досконалість душі полягає в тому, щоб не тільки не бажати більшого, але і те, що є, роздавати вбогим. Досконалість душі — це не приростати до теперішнього, а навпаки — нехтувати ним і постійно пам’ятати про майбутнє. А мати знак на тілі, — яка тут досконалість? Але нерозумні і безглузді юдеї, які ще сидять у тіні, коли вже з’явилася істина, які ще сидять біля світла світильника, коли вже засяяло сонце правди і всюди розливає проміння (свого) світла, які ще годуються молоком, коли вже (настав) час твердої їжі, не хочуть і блаженного Павла слухати, який голосно промовляє: «Знак обрізання він одержав як печать праведності через віру, яку мав під час необрізання» (Рим. 4, 11). Зверни увагу, як він (Апостол) учить нас тут і того, й іншого — і того, що обрізання прийняв він (Авраам) як знамення; і того, що, ще не будучи обрізаним, він виявив праведність через віру. Щоб юдей не смів сказати: чи не обрізання подало йому (Авраамові) виправдання, то блаженний (Апостол), вихований біля ніг Гамалиїла і ретельно наставлений у законі, говорить:

— Не думайте, безсоромні юдеї, що обрізання саме по собі послужило йому для виправдання. Ще не будучи обрізаним, а тільки виявивши в собі віру, він уже був виправданий: «Авраам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність» (Бут. 15, 6).

Отже, уже після того, як він отримав виправдання через свою віру в Бога, отримує й знамення обрізання. І спочатку (Бог) додає до його імені букву, а потім заповідає обрізання, і цим показує, що тільки через велику побожність Він обирає і наближає до Себе праведника, а заради нього — і його нащадків. І як люди, які вибирають рабів, часто міняють і їхні імена, й одяг і все роблять для того, щоби виділити їх серед інших рабів і щоб зі всього було видно, хто ними володіє, так і Бог наш, бажаючи виділити його (Авраама) серед інших людей, через додавання букви ознаменував, що він буде отцем багатьох народів, а через обрізання, — що народ його буде обраний, і що нащадки, які мають народитися від нього, будуть відділені серед інших народів.

Але якщо вони 15 через своє засліплення ще хочуть дотримуватися обрізання плоті, не слухаючи слів Павла: «Якщо ви обрізуєтесь, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5, 2), — бо ж для того і явився Господь, щоби все це знищити, для того і весь закон звершив, щоб на майбутнє скасувати дотримання закону, про що й волав блаженний Павло: «Ви, що виправдовуєтеся законом…, відпали від благодаті» (Гал. 5, 4), — тоді ми зі свого боку послухаємо блаженного Павла і приймемо нерукотворне обрізання. «В Ньому ви,  — каже він, — й обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим»; і далі, щоби більш чітко показати нам, у чому полягає таке обрізання, він додає: «Будучи похованими з ним у хрещенні» (Кол. 2, 11-12). Як знамення обрізання виокремлювало їх (юдеїв) серед інших народів і виявляло в них народ, обраний Богом, так само і в нас обрізання хрещенням 16 виявляє особливо очевидну відмінність вірних від невірних. «В Ньому ви,  — каже (Апостол), — й обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті». Як там обрізання звершується через відокремлення плоті, так тут хрещення — через відокремлення гріхів.

Отже, раз відділившись від гріховної плоті, улюблені, й прийнявши чистий одяг, перебуваймо в чистоті; перемагаючи плотські пристрасті, живімо в чесноті; перебуваючи під благодаттю, наслідуймо того, хто жив під законом, а то й раніше самого закону, щоби, направивши наше життя за його стопами, сподобитися бути прийнятими в його лоно й досягти вічних благ через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Бесіда тридцять восьма | Зміст | Бесіда сорокова

1. За біблійним текстом: «Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Аврамові». Святитель або використав невідомий для нас текст, або перефразував слова. [↩]
2. Маргарит — дорогоцінний мінерал. [↩]
3. Мається на увазі після того, як Авраму були дані обітниці про нащадків. [↩]
4. Слова Святителя передані в тому ж вигляді, що й у заголовку. [↩]
5. Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
6. Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
7. Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
8. Євфрат. [↩]
9. Із Халдеї в Ханаан. [↩]
10. Із землі Ханаанської. [↩]
11. Тобто євреїв, нащадків Авраама. [↩]
12. У Старому Завіті. [↩]
13. Від пристрастей. [↩]
14. Святитель тут звертається до сучасних юдеїв. [↩]
15. Тобто сучасні юдеї. [↩]
16. Тобто духовне обрізання — хрещення, яке замінило старозавітне обрізання. [↩]

Опубліковано: 03.04.2016.