«Наша Парафія»

Продовження на слова: «На початку створив Бог
небо і землю до слів і був вечір, і був ранок,
день перший» (Бут. 1, 1-5)

1. Читання Божественного Писання подібне до скарбу. Як той, хто, отримавши зі скарбу бодай малу частку, здобуває для себе велике багатство, так і в Божественному Писанні навіть у короткому вислові можна знайти велику духовну силу і не­вимовне багатство думок. І не тільки до скарбу подібне слово Боже, але й до джерела, що виливає щедрі потоки і має багато води. У цьому ми насправді переконалися вчора. Почавши з перших слів книги творіння, ми все повчання присвятили сло­вам: «На початку створив Бог небо і землю», однак не змогли охопити всього, бо великим є багатство цього скарбу і щедрі потоки цього духовного джерела. Не дивуйся, що так трапило­ся з нами, бо і наші предки, відповідно до своїх сил, черпали з цих потоків, і наші нащадки будуть робити так само, однак не зможуть вичерпати всього. Навпаки, води будуть прибувати і потоки збільшуватися. Такою є властивість потоків духовних: чим більше будуть черпати з них, тим більше почне прибувати і збільшуватися благодать духовна. Тому і Христос сказав: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7, 37-38), — показуючи нам щедрість цих потоків.

Якщо ж такою є властивість духовних потоків, то нехай кожний з нас принесе багато посудин розуму, щоби поверну­тися додому із наповненими, оскільки благодать Духа, коли бачить палке бажання і піднесений розум, подає Свої дари ще­дро. Отже, залишивши все земне і вирвавши із себе турботи, які можуть подібно до терня заглушати наш розум, зосередьмо думки на духовних прагненнях, щоб вийти звідси із чималою користю, з великим і славним надбанням. Але щоб (наші) сло­ва були для вас більш зрозумілими, нагадаємо вашій любові дещо зі сказаного вчора: тоді й те, що буде сказане сьогодні, поєднаємо з учорашнім ніби в одне тіло.

Учора, якщо пам’ятаєте, ми показали, як блаженний Мой­сей, оповідаючи нам про створення цих видимих стихій, сказав: «На початку створив Бог небо і землю. Земля ж була безвидна і порожня». І пояснили вам те, чому і для чого Бог створив землю безобразною і невлаштованою. Думаю, що все це ви до­бре пам’ятаєте. Сьогодні необхідно розглянути наступні слова. Сказавши: «Земля ж була безвидна і порожня», Мойсей досте­менно пояснює нам, чому вона була «безвидна і порожня», і говорить: «Темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою». Глянь, як тут блаженний пророк не говорить нічо­го зайвого, як не описує вроздріб усе створене, але, сказавши нам про найголовніші стихії і згадавши про небо і землю, все інше залишає. Так він, не сказавши про створення води, гово­рить: «І темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою». Саме вони і покривали обличчя землі, тобто темрява і безодня вод. Звідси ми дізнаємося, що усе видиме було безод­нею вод, покритою темрявою, і потрібний був премудрий Тво­рець, щоби припинити все те, що не мало вигляду (αμορφίαν), і довести все до належного вигляду. «І темрява, — каже, — була над безоднею, і Дух Божий носився над водою». Що означа­ють слова: «Дух Божий носився над водою»? Мені здається, що вони означають те, що водам була надана певна життєва діяль­ність: це була не просто стояча і нерухома вода, а рухома і мала певну життєву силу. Нерухоме ні до чого не придатне, а рухоме придатне для багато чого.

2. Отже, щоб навчити нас, що ця вода, велика і надзвичай­на, мала певну життєву силу, Мойсей сказав: «І Дух Божий но­сився над водою». А Божественне Писання наперед говорить про це не без причини, а тому, що має на меті показати нам, що з цих вод, за велінням Творця світу, появилися і тварини, — тому і повідомляє слухача одразу ж, що вода не була про­сто стоячою, а рухалася, розбігалась і все заливала. Отже, коли все видиме не мало належного вигляду, найвищий Художник — Бог повелів і безобразність (αμορφία) зникла, появилася над­звичайна краса видимого світла, яка прогнала чуттєву темря­ву і все освітила. «І сказав Бог, — говорить (Писання), — нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1, 2). Сказав — і вчинилося; повелів — темрява зникла, появилося світло. Бачиш невимов­ну силу (Божу)?

Однак люди, віддані омані, не звертаючи уваги на хід мови і не слухаючи слів блаженного Мойсея: «На початку створив Бог небо і землю, — і далі: — Земля ж була безвидна і порожня», оскільки була покрита темрявою і водами, бо на це була воля Господня, щоб на початку зробити її такою, — ці люди кажуть, що колись існувала матерія, передувала темрява. Чи може бути щось гірше за таке божевілля? Чуєш, що «на початку створив Бог небо і землю», і що з неіснуючого (έξ ούκ όντων) створилося існуюче, і говориш, що колись була матерія? Хто з розумних може допустити таке божевілля? Той, Хто творить, не є люди­ною, щоб Йому потрібна була яка-небудь готова речовина для витвору свого мистецтва. Бог, Якому підкоряється все, творить словом і велінням. Дивись, Він тільки сказав — і появилося світло, зникла темрява. «І відокремив Бог світло від темря­ви». Що означає «відокремив»? Кожному визначив своє місце і визначив відповідний час. А потім, коли це вчинилося, Він уже дає кожному і відповідну назву. «І назвав Бог,  — сказано, — світло днем, а темряву ніччю» (Бут. 1, 2).

Бачиш, як цей прекрасний поділ і дивовижне творіння, що перевищує всякий розум, звершується єдиним словом і велін­ням? Бачиш, яку поблажливість показав блаженний пророк чи, точніше — людинолюбний Бог устами пророка навчає люд­ський рід того, щоб він знав порядок творіння: Хто є Творцем усього і як кожна річ створювалася? Оскільки людський рід був тоді ще немічним і не міг зрозуміти більш високого (вчен­ня), тому Дух Святий, який управляв устами пророка, говорить нам про все відповідно до немічності слухачів. А щоб ти пере­конався, що Він використав таку поблажливість у цій розповіді справді через недосконалість нашого розуму, то глянь на сина громового, як він тоді, коли людський рід виявив успіхи в удо­сконалюванні, уже йде не цим шляхом, а іншим, ведучи слу­хачів до вищого вчення. Сказавши: «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог, — він додав: — Було світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1, 1. 9). Як тут це чуттєве світло, створене за велінням Господа, прогнало видиму темряву, так і духовне світло прогнало темряву омани і заблудних привело до істини.

3. Тож приймімо настанови Божественного Писання з ве­ликою вдячністю. Не будемо противитися істині і залишатися в темряві, а поспішаймо до світла і будемо чинити справи, гід­ні світла і дня, як і Павло застерігає, кажучи: «Як у день буде­мо поводитися благопристойно…, відкиньмо діла темряви» (Рим. 13, 13. 12). «І назвав Бог, — говорить, (Писання), — світло днем, а темряву ніччю».

Але ми ледь не опустили дещо — треба повернутися назад. Після слів: «Нехай буде світло. І стало світло,  — додано: — І побачив Бог світло, що воно добре» (Бут. 1, 2). Поглянь, улюблений, яка і тут поблажливість у словах. Невже до появи світла Бог не знав, що воно добре, а тільки після його появи Творець побачив красу створеного? Яка розумна людина може таке ска­зати? Якщо і людина, яка займається яким-небудь мистецтвом, перш ніж завершить свій витвір, перш ніж обробить його, знає про його застосування, для кого цей витвір буде корисним, то тим більше Творець світу, Який словом привів усе з небуття до буття, ще раніше створення світла знав, що воно добре. Для чого ж (Мойсей) використав такий вираз? Блаженний пророк говорить так з огляду на людські звичаї, коли люди, роблячи що-небудь з неабияким старанням, завершивши свою працю, після випробовування виносять похвалу своїм витворам. Тож і Божественне Писання, зглянувшись тут на немічність вашого слуху, говорить: «І побачив Бог світло, що воно добре,  — а далі продовжує: — і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю» (Бут. 1, 2). Кожному ви­значив своє місце, кожному від самого початку поставив межі, яких вони повинні назавжди дотримуватись непорушно.

І кожна розумна людина може бачити, як відтоді донині ані світло не переступило своїх меж, ані темрява не вийшла зі свого місця і не вчинила будь-якого змішання і безпорядку. Навіть цього вже достатньо для тих, які не бажають залиша­тися нерозумними, щоби покоритися і бути слухняними щодо слів Божественного Писання, — нехай вони наслідують бодай порядок стихій, які неухильно дотримуються свого порядку і не переступають своїх меж, а знають власну природу. Потім, оскільки кожному (світлу і темряві дано) було особливу назву, то, поєднавши те й інше разом, говорить: «І був вечір, і був ра­нок: день перший». Кінець дня і кінець ночі конкретно назвав одним (днем), щоби встановити певний порядок і послідов­ність у видимому і щоб не було будь-якого змішання.

Повчаючись від Святого Духа вустами блаженного проро­ка, ми можемо бачити, що було створено першого дня і що — наступними. І це також справа поблажливості людинолюбного Бога. Для Його всесильної десниці і безмежної премудрості не було б труднощів створити все й за один день. Але що я кажу: за один день? Навіть за одну мить. Та оскільки Він творив усе існуюче не задля Своєї користі, бо Він, будучи всезадоволеним, не має потреби ні в чому, — навпаки, Він створив усе зі Сво­го людинолюбства і доброти, тому і творить окремо і вустами блаженного пророка подає нам зрозуміле повчання про те, що відбувається, щоб ми, докладно довідавшись про це, не під­далися тим, котрі захоплюються людськими міркуваннями. Якщо вже і після цього є люди, що стверджують, начебто все сталося саме по собі, то на що б не наважилися охочі говорити і робити все на шкоду власному спасінню, якби (Бог) не виявив такої поблажливості й напоумлення?

4. Що може бути більш жалюгідне і безумне за людей, які насмілюються стверджувати, начебто все існуюче сталося саме по собі, і все творіння позбавляють Божого Провидіння? Ска­жи мені, хіба можливо, щоби стільки стихій і такий благоустрій (існуючого) управлялися без Правителя і Володаря світу? І ко­рабель не може плисти морськими хвилями без керманича, і воїн чинити дещо доблесне без воєначальника, і дім стояти без управителя; а цей безмежний світ, цей благоустрій стихій хіба може існувати сам по собі, випадково, якщо немає Управителя над усім, Який Своєю премудрістю установлює і підтримує все видиме?! Але для чого ми надто намагаємося доводити цим людям те, що, за прислів’ям, бачать і сліпі?

Однак ми не перестанемо подавати їм настанови від Писан­ня і докладати всі старання, щоби відхилити їх від омани і при­вести до істини. Хоча вони ще поневолені оманою, але однієї з нами природи, і тому потрібно докладати неабияке піклування про них, ніколи не знемагати, а з великим старанням робити все залежне від нас і подавати їм відповідні ліки, щоб вони, хоч і пізно, все ж таки отримали істинне здоров’я. Ніщо не є таким жаданим для Бога, як спасіння душі. Ось і Павло волає: Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4). І Сам Бог говорить: «Хіба Я хочу смерті грішника?… Чи не того, щоб він навернувся від шляхів своїх і був живий?» (Єз. 18, 23). Тому Він і всю цю природу створив, і нас створив не для того, щоб нас погубити чи покарати, а щоби спасти і, звіль­нивши від омани, дарувати нам блаженство в Царстві (Небес­ному). Він приготував його для нас не тепер, після створення, а ще до створення світу, про що Сам говорить: «Прийдіть, благо­словенні Отця Мого, успадковуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25, 34). Поглянь, яким людинолюб­ним є Господь, як Він ще до створення і появи людини приго­тував для неї незліченні блага і цим показав, як Він піклується про наш рід і хоче, щоби всі спаслися.

Маючи такого Владику, настільки людинолюбного, на­стільки благого і настільки милосердного, будемо піклуватися і про власне спасіння, і братів наших. Для нашого спасіння по­служить і те, коли ми будемо піклуватися не тільки про себе, але будемо приносити користь ближньому і спрямовувати його на шлях істини. А щоб ти бачив, наскільки великим благом є, піклуючись про своє спасіння, приносити користь й іншому, послухай, що говорить від імені Божого пророк: «Якщо здобу­деш дорогоцінне із нікчемного, то будеш як Мої вуста» (Єр. 15, 19). Що це означає? Хто спрямовує ближнього від омани до істини чи від зла приводить до добра, той, каже (Господь), уподібнюється Мені, наскільки це можливо для людини. І Сам Він, будучи Богом, одягнувся у нашу плоть і став Людиною не для будь-чого, а саме задля спасіння роду людського. Але що я кажу: одягнувся в нашу плоть і перетерпів усе, що буває з людьми, коли Він навіть узяв на Себе Хрест, щоб нас, полоне­них гріхами, звільнити від прокляття?! Про це волає Павло, промовляючи: «Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гал. 3, 13).

Отже, якщо Він — Бог, Особа незбагненна, через невимовне людинолюбство прийняв на Себе все це заради нас і нашого спасіння, то що повинні робити ми для наших братів і співчленів, щоби вирвати їх із щелеп диявола і привести на шлях чес­нот? Наскільки душа краща за тіло, настільки вищих нагород перед тими, що подають бідним гроші, сподобляться ті, котрі умовляннями і частими настановами ведуть недбайливих і заблудлих на прямий шлях, показуючи їм неподобство пороку і велику красу Божественних чеснот.

5. Отже, знаючи це, будемо говорити з ближніми не про життєве, а насамперед про спасіння душі, збуджуючи в них турботу про це. Бажано, так, бажано, щоби душа, постійно слу­хаючи таке наставляння, могла піднятися із прірви зла, яке нас оточує, і здолати напад пристрастей, які безупинно на неї нападають. Тому нам необхідна велика пильність, оскільки бо­ротьба в нас безупинна і ніколи не знає перемир’я. Саме тому і Павло пише до ефесян: «Наша боротьба не проти крові і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6, 12). Не думайте, каже, начебто в нас має бути випадкова боротьба: боротьба в нас не з людьми, подібними до нас, і бій не рівний, бо ми, будучи зв’язаними тілом, повинні боротися з безтілесними силами. Однак не бійтеся: хоч бій і не рівний, зате великою є сила нашої зброї. Ви знаєте, хто є ваші вороги, — ніби так продовжує Апостол, — не падайте духом і не знема­гайте в боротьбі, але заради цього «одягніться в повну зброю Божу, щоб вам можна було стати проти хитрощів дияволь­ських» (Еф. 6, 11).

Багато в нього (диявола) підступів, тобто способів, якими він намагається ловити безпечних. Тому потрібно уважно роз­пізнавати їх, щоб уникнути його сітей і не дати йому жодного доступу (до нас). Необхідно старанно оберігати і язик, і берег­ти очі, і в чистоті тримати думки, і постійно бути готовими до боротьби, начебто нападав на нас якийсь дикий звір і загро­жував нам загибеллю. Саме тому і та небесна душа, учитель народів, уста світу, які робили все для спасіння своїх учнів, піс­ля слів: «Одягніться в повну зброю Божу,  — захищаючи нас зі всіх боків і роблячи нездоланними, говорить: — Станьте, підперезавши стегна ваші істиною, і зодягнувшись у броню віри, і взувши ноги в готовність благовістити мир; а понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьміть, і меч духовний, що є Слово Боже» (Еф. 6, 14-17).

Бачиш, як він захистив усі члени! Мовби маючи намір ви­вести нас на якусь битву, він спочатку підперезав нас поясом, щоб нам було легко рухатися, потім одягнув у броню, щоби нас не вразили стріли, взув і наші ноги, і з кожного боку захистив нас вірою. Вона, саме вона, каже, зможе «погасити всі розпе­чені стріли лукавого». Що ж це за стріли лукавого? Злі похоті, нечисті помисли, згубні пристрасті, гнів, наклепи, заздрість, дратівливість, ворожнеча, користолюбство та всі інші злі на­хили. Усі ці стріли, каже, зможе погасити духовний меч. Що я кажу: погасити стріли? Зможе відтяти у ворога і саму голову. Бачиш, як (Апостол) укріпив учнів? Як тих, котрі раніше були м’якшими за віск, зробив твердішими від заліза? Оскільки в нас боротьба не з кров’ю і плоттю, а з безтілесними силами, тому він і одягнув нас не в тілесну зброю, а в духовну, і настіль­ки світлу, що той злий демон не може стерпіти цього блиску.

6. Отже, одягнувшись у таку зброю, не будемо боятися боротьби й тікати від неї, однак не будемо і безпечними. Бо коли при нашій пильності той злий демон не може здолати сили нашої зброї, якщо тільки ми захочемо зруйнувати його підступи, так, навпаки, коли будемо безпечними, тоді не буде для нас жодної користі: ворог нашого спасіння постійно пиль­нує і робить усе проти нашого спасіння. Отже, озброїмо себе зі всіх боків, будемо остерігатися слів і втримуватися від справ, які зможуть нам зашкодити, і разом з помірністю в їжі та з ін­шими чеснотами будемо подавати і щедру милостиню бідним, знаючи, яка відплата приготовлена для нас за піклування про них. «Хто благодіє бідному, — говорить (Писання), — дає в борг Господу» (Притч. 19, 17).

Поглянь, який новий і незвичайний вид позики: один отримує, а інший стає боржником. Але, крім цього, тут над­звичайним є те, що, давши позику, не відчуваєш невдячності чи будь-якої іншої шкоди. Ні, Бог обіцяє дати не тільки соту частину прибутку, як це буває тут, а в стократ більше від того, що віддане в позику: не задовольняється навіть і цим, але як відплачує в цьому віці, так і в майбутньому (дасть) життя ві­чне. Якби в цьому житті хтось обіцяв нам сплатити тільки вдві­чі більше від того, що отримає від нас, то ми з охотою віддали б йому все своє майно, хоч тут буває стільки невдячності і стіль­ки обманів з боку користолюбців! Чимало навіть із найбільш порядних людей не віддають боргу або через легковажність, або часто навіть через убогість.

Але про Владику світу чогось такого подумати не можна. Навпаки, і віддана сума залишається в цілості, і за послугу Він обіцяє заплатити в стократ, а в майбутньому віці готує для нас життя (вічне). Яке ж ми зможемо мати виправдан­ня, коли не намагаємося і не поспішаємо одержати за мале в стократ більше, за сьогодення — майбутнє, за тимчасове — ві­чне, але з насолодою замикаємо гроші дверима і затворами, і цих грошей, які лежать без користі і даремно, не хочемо те­пер дати нужденним, щоби в майбутньому віці знайти у них своїх заступників? «Здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі» (Лк. 16, 9).

Знаю, що багато хто не тільки не сприймає наших слів, але й не надає їм значення, вважаючи їх марнослів’ям і байкою. Саме тому я мучуся й печалюсь, що ані сам досвід, ані така вели­ка Божа обітниця, ані страх перед майбутнім, ані наші щоденні умовляння не змогли зворушити цих людей. Однак, незважа­ючи на це, не перестану повторювати їм ці поради доти, поки своєю настирливістю не досягну перемоги, не розбуджу, щоби були уважними, і не виведу зі стану пересичення і сп’яніння, до якого довела їх пристрасть до грошей, яка затьмарила їх­ній розум. Знаю, я знаю, що після благодаті Божої і наші по­стійні повчання, і ліки посту зможуть, хоч і нескоро, зцілити їх від цієї тяжкої хвороби і повернути їм належне здоров’я, щоб і вони звільнилися від кари, яка загрожує їм, і ми позбулися від скорботи і за все підносили славу Отцеві і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Бесіда друга | Зміст | Бесіда четверта

Опубліковано: 03.03.2016.