Бесіда сьома
душу живу; і птахи нехай полетять над землею,
під твердю небесною». І сталося так. І створив Бог
риб великих і всяку душу тварин-плазунів,
яких породила вода, за родом їх (Бут. 1, 20-21)
1. Учора ми достатньо викрили тих, котрі ходили на кінські арени, вказали їм на велику шкоду, якої вони зазнали, розтративши раптом духовне багатство, зібране ними від посту, і з великого достатку раптово кинули себе в крайню убогість. Сьогодні ж використаємо більш легкий спосіб лікування і перев’яжемо душевні рани так, ніби це наші члени: адже і вчора ми приклали більш гострі ліки не для того, щоб тільки засмутити їх і збільшити біль, а щоб сильним засобом добратися (καθικέσθαι) до рани. Так зазвичай роблять і лікарі, і батьки: перші прикладають більш сильні ліки, а коли рана прорветься (ρήξη), тоді вже використовують заспокійливі; а батьки, коли бачать своїх дітей, як ті бешкетують, використовують спочатку сильне викриття, а потім настановлення та умовляння. Так само і ми вчора виразили сильне викриття, а сьогодні поговоримо лагідно і будемо лікувати їх, як свої члени. Як ваше старання надає нам більше відваги і наше духовне багатство — бачити вас такими, що зростають у духовному багатстві, сяють чеснотою й стримуються від усього шкідливого, так водночас, коли зауважуємо, що ви спотикаєтесь і захоплюєтеся диявольськими звабами, переповнюємося скорботою, і сором, так би мовити, розливається в нас по душі. Подібно до блаженного Павла, тоді «ми живі, коли ви перебуваєте в Господі» (1 Сол. 3, 8).
Отже, як досконалі і розумні, колишнє забувайте, а прямуйте вперед і, відновивши завіти, які ви встановили з Христом, надалі зберігаєте їх непохитно. Закривши здоровою свідомістю всякий вхід для диявольських підступів, подальшою старанністю змийте нечистоту, яка пристала до вас через безпечність. Подолайте недоречну і шкідливу звичку, пам’ятаючи, що зло не тільки в тому, що ті, котрі ходять туди (на кінські арени), заподіюють самі собі великої шкоди, але й у тому, що служать спокусою для багатьох інших. Справді, коли побачать язичники та юдеї, що той, хто щодня буває в церкві і постійно слухає повчання, раптом є там і змішується з ними, то чи не вважатимуть наше (вчення) обманом і чи не будуть так думати про все, що є в нас? Хіба не чуєш, як блаженний Павло голосно переконує і радить: «Не давайте спокуси»? А щоб ти не подумав, начебто таке його наставляння стосується тільки своїх, приналежних разом з нами до одного суспільства 1, він додав: «… ні юдеям, ні еллінам, — і далі сказав: — … ні Церкві Божій» (1 Кор. 10, 32).
Ніщо так не шкодить нашій вірі, як те, коли ми подаємо спокусу невіруючим. Коли вони бачать, що деякі в нас сяють чеснотами і виявляють велику зневагу до світського, то одні досадують, а інші нерідко дивуються, що люди такої ж, як і вони природи, живуть не так, як вони. Навпаки, коли помітять у комусь із нас бодай малу недбалість, тут же гострять язики проти всіх нас і через безпечність одного виголошують загальний вирок про весь християнський народ. І навіть на цьому не зупиняються, а на погибель собі через недбалість рабів насмілюються хулити нашого Владику і чужу безпечність вважають прикриттям власної омани.
2. А що це наражає на найбільшу небезпеку тих, котрі подають привід до богохульства, послухай пророка, який закликає і говорить від імені Божого: «Через вас ім’я Моє ганьбиться серед язичників» 2 (Іс. 52, 5). Страшне, жахливе слово! Це горе, наче крик плачу над людьми, які мають зазнати неминучої кари. Але як тих, котрі своєю недбалістю подають привід невірним для богохульства, очікує така велика кара, так і, навпаки, тих, котрі піклуються про чесноти, очікують незліченні вінці. Наставляючи саме в цьому, Христос сказав: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16). Як невірні, спокушаючись недбалістю деяких (християн), гострять проти нашого Господа язики, так, коли ви, каже (Христос), живете побожно, то люди, які вас бачать, не зупиняються на прославлянні вас, але бачачи, що ваші діла сяють і просвічують ваші обличчя, надихаються до прославляння вашого Небесного Отця. А коли це робиться ними, тоді збільшується нагорода для нас, — Господь за прославляння від них дарує нам незліченні блага. «Я прославлю тих, — говорить Він, — що прославляють Мене» (1 Цар. 2, 30).
Отже, улюблені, будемо все робити так, щоби славився наш Господь, і не подамо нікому приводу до спокуси. Цього постійно вчить нас всесвітній учитель, блаженний Павло. В одному місці він говорить: «Якщо їжа спокушає брата мого, не буду їсти м’яса повік» (1 Кор. 8, 13); в іншому місці каже: «А грішачи таким чином проти братів і вражаючи немічну совість їхню, ви грішите проти Христа» (1 Кор. 8, 12). Сильна погроза, яка викликає тяжкий осуд! Не думай, каже він, начебто шкода стосується тільки того, хто тобою спокушається. Ні, вона переходить на Самого Христа, розіп’ятого за ту людину. Якщо ж Господь твій не відрікся бути розіп’ятим за нього, то невже ти не наважишся зробити все, щоб тільки не подати йому жодного приводу для спокуси? І скрізь, де тільки побачиш, він наставляє в цьому своїх учнів, бо від цього залежить добробут нашого життя. Тому й в іншому посланні каже: «Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших» (Флп. 2, 4); і ще в іншому місці: «Усе мені дозволено, та не все повчає» (1 Кор. 10, 23). Чи бачиш апостольську мудрість? Хоч і можна б, каже, що-небудь зробити і це ніскільки не зашкодило б мені, однак я не дозволю собі цього зробити, бо це не сприяє повчанню ближнього. Ось любляча душа! Ось як вона піклується не тільки про себе, але в усьому виявляє особливу чесноту, яка полягає в тому, щоби піклуватися про повчання ближнього.
Знаючи це, будемо, прошу, берегтися й утримуватися від того, що може багатству ваших чеснот заподіяти шкоду. Ніколи не будемо робити нічого такого, що могло би бодай чимось зашкодити ближньому. Адже це збільшує гріх і готує для нас більш тяжке покарання. Не будемо нехтувати навіть найбільш мізерною людиною і говорити такі жорстокі слова: яке мені діло, що він спокушається? Скажи мені: що ти говориш? Яке тобі діло? Христос велів вести настільки чисте життя, щоби ті, котрі дивляться на тебе, не тільки дивувалися тобі, але й прославляли твого Господа, а ти робиш супротивне: замість славослів’я змушуєш вимовляти хулу на Нього і ніскільки не переживаєш? Хіба це є ознакою душі благочестивої, яка добре знає Божі закони?
3. Але якщо хтось колись, за звичкою і через байдужість, і говорив так, то тепер, прийнявши наше наставлення, нехай відвикне від цих негідних слів і постарається робити все так, щоби й осуду не зазнати від того пильного Ока і не переживати докорів своєї совісті, і щоб ті, котрі бачать його, не хулили Господа. Якщо ми будемо з такою обережністю розпоряджатися своїми вчинками, то і від Господа отримаємо велику милість, й уникнемо диявольських підступів. Коли (диявол) побачить, що ми є такими пильними й обережними, то, знаючи, що його замахи будуть безрезультатними, відійде із соромом.
Але для вступу досить. Тепер запропонуємо вам, улюблені, нинішнє читання (із Писань), приготуємо вам духовне частування і розглянемо, чого і сьогодні хоче навчити нас блаженний Мойсей, або краще сказати — Святий Дух його вустами. Що ж він говорить? «І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. І стало так» (Бут. 1, 20). Поглянь на людинолюбство Господа, як Він повчає нас про кожне Своє створіння послідовно і за порядком! Насамперед Він показав нам, як Своїм велінням пробудив землю для вирощування плодів. Потім, давши знати про створення двох світил, сказав і про різноманітні зірки, за допомогою яких зробив невимовно сяючою красу неба. Сьогодні вже переходить до води і показує нам, що в ній, за Його словом і велінням, появилися живі творіння. «Нехай породить, — каже, — вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною».
Скажи мені, який розум може осягнути це чудо? Які вуста у змозі гідно прославити Творця? Тільки сказав: «Нехай вирощує земля», — і негайно розбудив її до плодоносіння. І тепер говорить: «Нехай породить вода». Глянь, якими злагодженими між собою є Його веління! Там говорить: «Нехай вирощує», а тут: «Нехай породить вода плазунів, душу живу». Як про землю тільки сказав: «Нехай вирощує», — і з’явилася велика розмаїтість квітів, трав і насіння, і все відбулося за єдиним словом, так і тут сказав: «Нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною», — і раптом появилося стільки видів плазунів, така розмаїтість птахів, що й перерахувати словами неможливо. Слово коротке, вислів один, а види тварин численні і різноманітні.
Але не дивуйся, улюблений: це слово Боже, а слово Боже дарувало буття (всьому) існуючому. Бачиш, як Він усе приводить з небуття до буття? Бачиш глибину вчення? Бачиш поблажливість Господа до нашому роду? Звідки б ми могли довідатися про це так докладно, якби Він зі Свого великого і невимовного людинолюбства не зволив устами пророка навчити рід людський, щоб ми знали і порядок створення, і силу Творця, і те, як Його слово стало ділом і як Його веління дало тваринам сутність і (вказало на) саме походження.
4. Але є такі невдячні, які навіть після такого повчання насмілюються не вірити і не погоджуються з тим, що є Творець видимого, але одні говорять, що все сталося саме собою, а інші — що все створене з якоїсь готової речовини. Поглянь, якою є спокуса від диявола, як він скористався легковір’ям тих, котрі піддаються омані! Саме тому блаженний Мойсей, який наставляється Духом Божим, так докладно і повчає нас, щоб ми не впали в таку ж, як і вони, оману, а могли чітко знати і порядок, і спосіб створення кожної речі. Якби Бог не подбав про наше спасіння і не покерував словами пророка, то досить було б сказати, що Бог створив небо, і землю, і море, і тварин, не виявляючи ані порядку днів, ані того, що було створене раніше, а що пізніше. Однак задля того, щоб невдячним не залишалося жодної можливості для вибачення, (Мойсей) так яскраво розрізняє і порядок творення, і число днів, і про все повчає нас з неабиякою поблажливістю, щоб ми, пізнавши всю істину, вже не слухали облудне вчення тих, котрі про все говорять від власного розуму, а могли б осягати невимовну силу нашого Творця.
«І, — сказано, — стало так». Сказав: «Нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною», — і послухалася стихія, і веління звершилося. «І, — сказано, — стало так», як повелів Господь. «І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі» (Бут. 1, 21-22). Поглянь і тут, яка премудрість Духа! Сказавши в загальному, що «стало так», блаженний Мойсей учить нас і докладно, коли далі говорить: «І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре».
Тут знову приборкує зухвалість тих, котрі про все говорять необдумано. Щоби комусь не спало на думку говорити: для чого створені кити, яку послугу вони приносять нам, яка користь від їхнього створення? — Мойсей, сказавши: «І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів…, і птаха, — тут же додав: — І побачив Бог, що це добре». Не смій, говорить, паплюжити творіння (Боже), бо тобі невідома його мета. Ти чув, як Господь виголосив вирок і сказав, що «це добре»? Як же ти наважуєшся безрозсудно говорити: для чого це зроблено, і паплюжити створення цих тварин, начебто непотрібних? Якщо будеш розсудливим, то зможеш і в створенні цих тварин пізнати і могутність, і невимовне людинолюбство Господа. Могутність у тому, що Він словом і велінням учинив таких тварин; а людинолюбство в тому, що, створивши їх, визначив їм місце в неосяжному морі, щоб вони нікому не шкодили, а жили у водах і своїм виглядом сповіщали про найвищу могутність Творця, не завдаючи жодної шкоди людському роду. Невже ти вважаєш це малозначущим благодіянням, що від них для тебе є двояка користь? Вони розумних приводять до пізнання Бога і надихають дивуватися Його великому людинолюбству через те, що звільнив людський рід від шкоди з їхнього боку. Адже не все створено тільки для нашого вживання, але з Його великої щедрості одне створене для нашого вживання, а інше для того, щоби сповіщало про могутність Того, Хто створив це.
Отже, слухаючи, що «побачив Бог, що це добре», не смій суперечити Божественному Писанню, ані вигадувати марні і зайві запитання і говорити: чому створено те і те? «І благословив їх Бог, — сказано, — промовивши: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі» (Бут. 1, 22).
5. Благословення полягає в тому, щоби ці створіння розмножувалися. Оскільки були створені живі тварини і (Творець) хотів, щоб вони існували постійно, тому (Мойсей) і додав: «І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтесь». І це слово (Боже) досі оберігає їх. Минуло стільки часу, і жодний їхній рід не зменшився. Благословення Боже і ці слова «плодіться і розмножуйтесь» дарували їм здатність продовжувати своє буття безупинно. «І був, — сказано, — вечір, і був ранок: день п’ятий» (Бут. 1, 23). Бачив ти, як Божественне Писання дало нам повчання і про те, що було створено п’ятого дня? Але почекай трохи і знову побачиш людинолюбство Господа.
Він не тільки збудив води для народження тварин, але повелів, щоб і з землі з’явилися тварини на суші. Сьогодні доречно торкнутися дещо й того, що було створено шостого дня. «І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх (і тварин, і всіх плазунів землі за родом їх). І стало так» (Бут. 1, 24). Бачиш, як і земля, підкоряючись Божому велінню, приносить подвійні плоди. Тоді вона виростила рослини, а тепер живі створіння: чотириногих, плазунів, звірів і худобу. Ось і тепер виявляється те, про що я говорив раніше, тобто, що Бог створив усе не тільки для нашого використання, але й для того, щоб ми, бачачи велике багатство Його створінь, дивувалися могутності Творця і могли зрозуміти, що все це з премудрістю і невимовною добротою створене для честі людини, яка має появитися.
«І, — сказано, — створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре» (Бут. 1, 25). Де тепер ті, що насмілюються говорити: для чого звірі, для чого плазуни? Нехай вони послухають слова Божественного Писання: «І побачив Бог, що це добре». Скажи мені, Сам Творець схвалює те, що створюється, а ти насмілюєшся паплюжити? Яке ж це божевілля! Адже, що стосується насіння та рослин, то земля зростила не тільки плодові дерева, але й безплідні, трави, які є не тільки некорисними для нас, але й невідомі і навіть шкідливі для нас; однак через це ніхто не насмілиться хулити ці творіння, бо нічого не створено даремно і без мети. Та й похвали не одержало б від Творця, якби не було створене задля якоїсь певної користі. Як і між деревами не всі є плодоносними, але чимало є і безплідних, однак і вони не менше за плодоносних подають нам дивну користь, сприяючи нашому спокою, бо з них ми будуємо будинки й отримуємо багато іншої користі, що сприяє нашому спокою.
Та й взагалі немає нічого такого, що б було створене без мети, хоч людська природа і не в змозі вповні пізнати мету кожної речі. І як між деревами, так і між тваринами: одні придатні нам для їжі, а інші — для роботи. Та й звірі і плазуни приносять нам чимало користі. І коли хтось захоче розглянути це більш детально, то побачить, що й тепер, коли ми через непослух першої людини втратили владу над ними, все ж таки маємо від них чимало користі. Лікарі, наприклад, беруть від них багато такого, з чого роблять ліки, корисні для здоров’я нашого тіла. А з іншого боку, яка шкода від створення звірів, коли і вони, як смиренні творіння, мали перебувати під владою людини, яка незабаром мала бути створеною? Цього тепер поки що досить.
6. А щоб ти усвідомив безмежну любов, яку Владика світу виявляє до нашого роду, (то подумай, що) Він після того, як простягнув небо, розстелив землю, створив твердь, яка утворила собою ніби стіну, що розділяє види; далі, повелівши водам зібратися, назвав їх морями, а сушу — землею, яку потім прикрасив рослинами і травами; далі перейшов до створення двох великих світил та різноманітних зірок, якими прикрасив небо; потім вивів з води живі створіння і птахів, які літають над землею під твердю небесною, і п’ятого дня, оскільки мали бути створеними і земні тварини, повелів з’явитися і їм як придатним для їжі, так і корисним для роботи, так само звірам і плазунам. Нарешті, коли вже все влаштував і всьому визначив належний порядок і красу; коли приготував розкішну трапезу, повну всіляких і різноманітних страв, що показує у всьому достаток і багатство; коли надзвичайно прикрасив, так би мовити, царський чертог від верху до низу, тоді нарешті створює того, хто має насолоджуватися всім цим, дає йому владу над усім видимим і показує, у скільки разів це творіння, яке має бути створеним, перевершує все те, що вже було створене, коли велить усім творінням бути під його владою й управлінням. Але, щоб ми надто не розтягували слово, то задовольнимося і тим, що вже сказано, а бесіду про створення цього дивного, розумного й одушевленого творіння, тобто людини, відкладемо до наступного дня.
Однак і нині запропонуємо вам звичайне умовляння, щоб ви і сказане зберігали в пам’яті, і через усе видиме спонукали себе до славослів’я Господа. І саме те, що ми не в змозі осягнути й усвідомити мету усього створеного, нехай буде для нас не причиною для невір’я, а спонуканням до славослів’я. Коли твоя свідомість виявиться безсилою і розум не зможе зрозуміти, тоді роздумуй про велич твого Господа саме в тому, що Його могутність є такою, що ми досконало не знаємо навіть мети створеного Ним. Це властиво для здорового глузду і тверезої душі. Адже і язичники заблукали тому, що в усьому довірилися власним міркуванням і не хотіли звернути увагу на немічність своєї природи. Надмірно звеличуючи себе і виступивши поза свої межі, вони втратили приналежну їм честь.
Ті, котрі обдаровані розумом, отримали від Творця честь першості і стали незрівнянними перед усім видимим творінням; а ці самі дійшли до такого безумства, що стали поклонятися собакам, мавпам, крокодилам та іншим ще нижчим тваринам.
Але що говорити про нерозумних тварин? Багато хто з цих людей дійшов до такого безумства і божевілля, що віддавав шану часникові та іншим мізерним речам. Указуючи на таку людину, пророк сказав: «Зрівнялася з тваринами й уподібнюється їм» (Пс. 48, 21). Той, каже, хто обдарований розумом і сподобився такої мудрості, став подібним до безсловесних, а можливо, і гіршим за них. Ті (безсловесні), будучи істотами нерозумними, не піддадуться покаранню; а обдарований розумом, якщо зійде до їхньої несвідомості, зазнає тяжкої кари за те, що виявився невдячним за таке благодіяння. Через це, врешті-решт, (язичники) назвали богами і каміння, і дерева й обожнили ці видимі стихії, — раз зійшовши із прямого шляху, вони пішли через провалля і впали у саму безодню гріха.
7. Але ми й після цього не будемо зневірюватися у їхньому спасінні, а зробимо все, що залежить від нас: будемо говорити їм зі всією ревністю і терпінням, пояснюючи і безглуздість їхньої омани, і велику шкоду від неї; тільки ніколи не будемо втрачати надії на їхнє спасіння. Треба надіятися, що вони згодом переконаються, особливо, якщо ми будемо жити так, щоб не подавати їм жодної спокуси. Багато хто з них, коли бачать, що деякі з наших, які належать до нас і називаються християнами, однак подібно до них, крадуть чуже, віддаються пожадливості, заздрять, ненавидять, влаштовують підступи, люблять пересичуватися і веселитися і роблять все інше, — уже не слухають наших словесних повчань, вважаючи, що наше вчення — це обман і що всі однаково грішні. Тож подумай, яке покарання жде таких (християн), якщо вони не тільки собі готують невгасимий вогонь, але й іншим подають привід триматися омани, закривати вуха для настанов у чесноті і, крім того, паплюжити тих, котрі живуть доброчесно, і що найгірше, — якщо через них ганьбиться Господь?
Бачиш, скільки шкоди від гріха? Бачиш, що ті, котрі живуть грішно, накличуть на себе не малу, а найбільш тяжку кару, коли будуть відповідати за все: не тільки за власну погибель, але й за спокусу заблудлих, за безчестя тих, котрі живуть доброчесно, і за хулу на Бога? Роздумуючи над цим, не будьмо безпечними щодо свого спасіння, а будемо ревно піклуватися про побожне життя, знаючи, що саме за це ми або засуджуємося, або сподобляємося Його милості. Будемо ж робити все так, щоб і ми самі жили з доброю совістю, і тих, котрі закосніли в омані, через наше побожне життя приводити до істини, щоби через нас і всі наші одновірці мали добру славу, а насамперед, щоби славився Господь наш і через це виявляв до нас ще більше піклування. Коли, дивлячись на нас, люди напоумлюються і прославляють Бога, тоді і ми сподобимося від Нього більшого благовоління. Справді, хто може бути більш щасливий за людину, яка живе так, що ті, котрі дивляться на неї, дивуються і говорять: слава тобі, Боже! Які християни! Яку мудрість виявляють! Як нехтують земним! Як усе вважають тінню і сновидінням і не прив’язані ні до чого видимого, а все роблять так, начебто живуть у чужому краю і щодня готуються переселитися звідси! Яку нагороду від Бога, думаєш, приносять ці слова вже тут тим, котрі так живуть? Особливо ж важливим і дивним є те, що ті, котрі говорять це про нас, незабаром залишать оману і навернуться до істини. А яку велику відвагу це подасть таким людям там (у майбутньому житті), — це знає всякий.
Отже, знаючи, що ми повинні відповідати і за спасіння, і за загибель ближніх, будемо так влаштовувати своє життя, щоби не тільки для нас була користь, але й для інших було повчання; щоб і тут отримати для себе велике благовоління Боже, і в майбутньому віці щедро насолодитися Божою милістю через благодать і людинолюбство Єдинородного Сина Його, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда шоста | Зміст | Бесіда восьма
