Бесіда шістнадцята
Адам і дружина його, і не соромилися» (Бут. 2, 25)
1. Сьогодні хочу відкрити для вас, улюблені, духовний скарб, який, навіть будучи розділеним, ніколи не виснажується, усіх збагачує і ніскільки не зменшується, а навпаки, ще й збільшується. Якщо хтось із земного скарбу зможе взяти собі бодай малу частку, то збере для себе велике багатство. Так і в Божественному Писанні: навіть у короткому вислові можна знайти велику силу і невимовне багатство мудрості. Такою є властивість цього скарбу: роблячи багатими тих, котрі його отримують, саме ніколи не зменшується, бо його щедро виливає джерело Святого Духа. А ваша справа — старанно використовувати запропоноване і надійно зберігати в пам’яті, щоб мати змогу легко стежити за тим, що говориться. Лише ми тільки з ревністю робили би те, що залежить від нас, а благодать готова і шукає того, хто б у повноті прийняв її. Тож вислухаймо і сьогоднішнє читання, щоби побачити невимовне людинолюбство Боже і яку поблажливість Він виявив заради нашого спасіння.
«І були вони обоє нагі, Адам і дружина його, і не соромилися» (Бут. 2, 25). Подумай про велике блаженство (праотців), наскільки вони були вищими за все тілесне, як жили на землі, мов на небі, і, будучи в тілі, не відчували тілесних потреб: не потребували ані даху, ані будинку, ані одягу, ані будь-чого подібного. Сповістило нам про це Божественне Писання не просто так і не без наміру, а для того, щоб ми, довідавшись про таке їхнє безтурботне і здорове життя і про, так би мовити, ангельський стан, коли далі побачимо, що вони все це втратили, і з великого достатку зійшли до найгіршої вбогості, приписували це їхній безтурботності. Однак необхідно вислухати саме читання.
Блаженний Мойсей, сказавши, що (праотці) «були вони обоє нагі…, і не соромилися» (бо не знали, що були нагими, оскільки їх одягала і прикрашала краще за всякий одяг невимовна слава), говорить: «Змій був хитріший за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи справді сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» (Бут. 3, 1). Поглянь, яка заздрість й особливо сплетена хитрість лукавого демона. Бачачи, що створена людина перебуває у найвищій честі і майже ні в чому не менша за ангелів, як і блаженний Давид говорить: «Ти створив його мало чим меншим за ангелів» (Пс. 8, 6), — це «менше» доводить до гріха непослуху, адже пророк сказав про це вже після непослуху. Тож, бачачи на землі земного ангела і не переносячи муки заздрості, демон, винуватець зла, який раніше перебував серед небесних сил, але через розбещеність своєї волі і безмірну злобу впав із тієї висоти, використав велику хитрість, щоби позбавити людину Божого благовоління і, зробивши її невдячною, позбавити всіх благ, які були даровані їй Божим людинолюбством.
І що ж він робить? Диявол, знайшовши цього звіра, тобто змія, який хитрістю перевершував інших звірів, про що засвідчив і Мойсей словами: «Змій був хитріший за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог», скориставшись ним, як знаряддям, через нього вступає в розмову з жінкою і захоплює цю просту і немічну посудину в свій обман. «І сказав, — говорить, — змій жінці». Із цього зрозумій, улюблений, що спочатку жодний звір не був страшним ані для чоловіка, ані для жінки. Навпаки, визнаючи свою підпорядкованість і владу (людини), навіть дикі і неприборкані тварини були тоді ручними, як нинішні приручені.
2. Але, можливо, що тут хтось здивується і захоче знати, чи мала ця тварина дар мови? Ні, так думати не потрібно, але завжди йдучи за Писанням, треба думати, що слова належали дияволу, який був спонукуваний до цього обману своєю заздрістю, а цим створінням скористався, як зручним знаряддям, щоби, прикривши свій обман приманкою, звабити спочатку жінку, яка завжди більш схильна до зваби, а потім через неї і первозданного. Отже, скориставшись цим безсловесним для влаштування підступу, (диявол) через нього вступає в розмову з жінкою і говорить: «Чи справді сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» (Бут. 3, 1).
Поглянь, яка тут надзвичайно тонка хитрість! Те, чого Бог не говорив, диявол виставляє у вигляді поради і запитання, начебто піклуючись про них, бо саме на таку прихильність указують ці слова: «Чи справді сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» Ніби так говорив лукавий той демон: для чого (Бог) позбавив вас такої насолоди? Навіщо не дозволяє вповні скористатися райськими благами, дозволивши насолоджуватися спогляданням (їх), не дозволяє вкушати і від цього відчувати ще більше задоволення? «Чи справді сказав Бог?» Для чого це? Яка користь від життя в раю, коли вже не можна скористатися тим, що в ньому є, а доводиться переживати неабияку скорботу від того, що дивитися можна, а задоволення від того, щоби скористатися, немає? Бачиш, як він через ці слова, ніби через приманку, впускає отруту? Жінці потрібно було б уже від самого початку розгледіти крайню зухвалість диявола, що він навмисне говорить про те, чого не було, і ще начебто піклуючись про них, (говорить) для того, щоб довідатися, що вчинив для них Бог, і таким чином спонукати їх до злочину.
Отже, жінка могла відразу розгледіти хитрість диявола, ухилитися від розмови з ним, оскільки він говорив пусте, і не довести себе до такого приниження. Але вона не захотіла (цього). Їй варто було б навіть не вступати в розмову з ним, а розмовляти тільки з тим, для кого була створена помічницею, з ким була рівною в гідності. Коли ж вона, не знаю як, захопившись, уже почала розмову зі змієм і через нього, як через знаряддя, прийняла згубні слова диявола, то тоді, почувши невідповідність його слів і бачачи, що одне заповів Творець, а інше, протилежне словам Творця, говорив диявол, тут же мала б не слухати далі, а тікати від розмови з ним і відкинути того, хто насмілився вигострити свій язик проти даної їм заповіді. Однак через крайню неуважність вона не тільки не ухилилась, а вповні відкрила перед ним Божу заповідь — кинула перли перед свинею, і сповнилися слова Христові: «Не кидайте перлів ваших перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас» (Мф. 7, 6). Це тепер і сталося: (жінка) кинула Божественні перли перед свинею, перед цим злим звіром чи демоном, який діяв через нього, і він не тільки потоптав їх і став проти сказаного (Богом), а, повернувшись, потягнув у безодню гріха не тільки жінку, але разом з нею і первозданного.
Настільки небезпечним є нерозважливо і недбало відкривати Божественні тайни! Нехай чують (це) ті, котрі просторікують зі всіма без розбору і нерозважливо. Христос говорить нам не про звичайну свиню, а має на увазі людей, які є подібними до цих тварин, які валяються, подібно до безсловесних, у нечистоті гріха. Цим він напоумлює нас і звертати увагу на особистості, і бути уважними щодо обставин, за яких потрібно відкрити дещо зі слів Божих, щоби не вчинити шкоди ані іншим, ані собі. Такі не тільки самі не отримують користі від запропонованих їм слів, а часто захоплюють із собою до тієї ж безодні погибелі і тих, котрі безрозсудно віддають їм ці коштовні перлини. Тому ми повинні уважно спостерігати за тим, щоб не зазнати того, що (зазнали) спокушені нині (праотці). Адже якби й у цьому випадку жінка захотіла не кидати божественних перлин перед свинею, то і сама б не впала у ту безодню, і чоловіка б не потягнула.
3. Але послухаймо, що вона відповідає дияволу. Коли змій сказав: «Чи справді сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» — то жінка говорить йому: «Плоди з дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог: не їжте їх і не доторкайтесь до них, щоб вам не померти» (Бут. 3, 2-3). Бачиш, яка підступність? (Диявол) сказав те, чого не було, щоб, викликавши її на розмову, довідатися, що було (насправді сказано). Жінка, довірившись йому, як прихильному до неї, відкриває всю заповідь, розповідає докладно про все і своєю відповіддю позбавляє себе будь-якого виправдання. Справді, що ти, жінко, можеш сказати (для свого виправдання)? «Чи справді сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?» Треба було б тобі відвернутися від нього (диявола), як того, що сказав противне (істині), і сказати йому:
— Іди геть, ти обманщик, ти не знаєш ані сили заповіді, яка дана нам, ані величі того, чим ми користуємося, ані багатства дарів (Божих). Ти говориш, начебто Бог сказав, щоб ми не споживали від жодного райського дерева, а Владика і Творець, дозволивши нам користуватися і володіти всіма (деревами), з великої доброти велів утримуватися від одного і це через Своє піклування про нас, щоб ми через споживання від нього не зазнали смерті.
Їй потрібно було, якби вона була розсудливою, сказати йому ці слова, зовсім відвернутися і вже більше не спілкуватися з ним і не слухати його слів. Але вона, відкривши заповідь і сказавши, що говорив їм Бог, приймає від диявола нове повчання, згубне і смертоносне. Коли жінка сказала, що «плоди з дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог: не їжте їх і не доторкайтесь до них, щоб вам не померти», тоді лукавий ворог нашого спасіння пропонує своє повчання, супротивне (словам) Господа. Коли людинолюбний Бог через велике піклування заборонив їсти, щоб вони через непослух не зробилися смертними, то цей говорить до жінки: «Ні, не вмрете» (Бут. 3, 4). Якого ж виправдання може заслуговувати жінка, яка з такою охотою слухала того, хто говорив так зухвало? Бог сказав: «І не доторкайтесь до них, щоб вам не померти», а цей каже: «Ні, не вмрете».
Далі, не задовольняючись запереченням Божественних слів, він ще робить Творця заздрісним, щоби таким чином легше ввести в оману і, звабивши жінку, досягти своєї мети. «Ні, — каже, — не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3, 5). Ось уся принада! Наповнивши чашу згубною отрутою, (диявол) подав її жінці, а та, не зваживши на смертоносну дію (якби захотіла, то могла б побачити це на самому початку), але почувши від того, начебто Бог тому заборонив їсти (від дерева), що «розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло», захопившись надією на рівність з Богом, врешті-решт уявляла про себе багато чого.
Таким є лукавство ворога: він лестощами підносить на велику висоту, а потім скидає у глибоку безодню. Захопившись мріями про рівність із Богом, вона поспішала вкусити (плоду) і туди спрямовувала і розум, і думки, і вже нічого більше не бачила, а тільки те, як би випити чашу, наповнену лукавим демоном. А для того, щоб ти переконався, що вона прийняла згубну отруту за порадою змія, піклуючись тільки про це, то послухай, що говорить Писання: «І побачила жінка, що дерево добре для їжі і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його, і їла» (Бут. 3, 6). Воістину, «лихі товариства псують добрі звичаї» (1 Кор. 15, 33). Справді, чому (Єва) нічого такого не відчувала до навіювання цього лукавого демона, не думала про дерево і не бачила його краси? Тому, що боялася заповіді Божої і майбутньої кари за вкушання. А тепер, коли була спокушена цим лукавим створінням, — начебто вони не тільки не зазнають цієї кари, а ще й стануть рівними з Богом, — надія на цю обіцянку спонукала її вкусити від дерева. І вона, не захотівши залишитися в тому стані, в якому була, але визнавши ворога і супротивника нашого спасіння більш гідним довіри, ніж Божі слова, незабаром на досвіді пізнала згубність навіювання (диявольського) і горе, яке мало їх спіткати за вкушання. Побачивши, як сказано, «що дерево добре для їжі і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання», жінка, звичайно, через спокусу диявола, в яку він її завів через змія, подумала про себе: якщо дерево добре на смак і може так тішити зір, і є в ньому якась невимовна краса, та й споживання від нього принесе нам найвищу честь, так що ми будемо мати однакову гідність із Творцем, то чому ж нам не вкусити від нього?
4. Чи бачиш, як диявол заполонив жінку, забрав у неї розум і змусив думати про себе вище за свою гідність, щоби вона, захопившись порожніми надіями, втратила і те, що вже було їй дароване. «І взяла, — сказано, — плодів його, і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв. І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі» (Бут. 3, 6-7). Що ти зробила, жінко? Прийнявши цю згубну пораду, ти не тільки потоптала даний від Бога закон і порушила заповідь, і дійшла до такої ненаситності, що не задовольнилася такими численними плодами, а ще й наважилася вкусити і від того одного дерева, до якого Владика велів не торкатися, повірила словам змія, вважала його пораду більш гідною довіри, ніж дану Творцем заповідь, і допустила себе до такого обману, що не заслуговує навіть прощення. Хіба той, хто дав пораду, був за природою таким же, як і ти? Це був із числа підлеглих, із числа рабів, що знаходяться під твоєю владою. Навіщо так осоромила себе і, залишивши того, для кого створена, кому дана для допомоги, з ким рівна гідністю, єством і даром мови, зважилася вступити в розмову зі змієм і через цього звіра прийняти поради від диявола, і, незважаючи на те, що (ці поради) явно суперечили заповіді Творця, не відійшла, а в надії на обіцянку насмілилася вкусити?
Нехай так, нехай ти себе кинула в таку безодню і позбавила найвищої честі, але навіщо робиш і чоловіка учасником цього жахливого падіння, — для кого ти призначена бути помічницею, для того стала спокусницею і через споживання мізерної їжі позбавила його разом із собою Божої милості? Яке крайнє божевілля довело тебе до такої зухвалості? Для тебе не достатньо було вести безтурботне життя, бути в тілі і ні в чому не відчувати тілесних потреб, користуватися всіма райськими плодами, крім одного дерева? Для тебе не достатньо було того, що все видиме знаходилося під вашою владою і ви мали панування над усім? Спокушена надіями, ти хотіла піднятися на найвищу висоту? Отож ти на досвіді пізнаєш, що не тільки не отримаєш того (на що сподівалася), але і себе, і чоловіка позбавиш усього того, що було вам дароване, і обоє прийдете до такого каяття, що визнаєте безкорисним (учинене), а лукавий демон, який дав згубну пораду, буде сміятися і тріумфувати над вами як такими, що впали і зазнали того, що й він. Як він, думаючи про себе більше, ніж треба, упав із належної йому гідності і був скинутий з неба на землю, так само захотів він зробити і з вами — через порушення заповіді навести на вас покарання смертю і задовольнити свою заздрість, як і премудрий сказав:
«Заздрістю диявола ввійшла у світ смерть» (Прем. 2, 24). «І дала також, — сказано, — чоловікові своєму, і він їв. І розкрилися очі у них обох».
Велика байдужість і чоловіка. Хоч та, що пропонувала плід, була однієї з ним природи, його дружиною, однак він, який добре пам’ятав заповідь Божу, повинен був поставити її вище за недоречне бажання жінки, не брати участі в злочині, заради короткочасного задоволення не позбавляти себе таких благ і не ображати Благодійника, Який виявив до нього стільки любові і дарував таке безтурботне і забезпечене життя. Хіба тобі не було дозволено в повній мірі насолоджуватися всіма іншими райськими плодами? Чому ж і ти не захотів дотриматися такої легкої заповіді? Але ти, звичайно, почув від жінки про обіцянку лукавого порадника і тут же, сам захопившись надією, взяв участь у їжі. Тому і кара падає на вас обох, і самий досвід навчить вас — не вірити навіюванням злого демона більш, ніж Богові.
5. «І дала також чоловікові своєму, і він їв. І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі» (Бут. 3, 6-7). Тут народжується в нас дуже важливе запитання, (вирішити) яке ми обіцяли вашій любові ще раніше. Дехто може справедливо запитати: яку силу мало це дерево, що споживання від нього відкрило їм очі, і чому воно називається деревом пізнання добра і зла? Потерпіть, якщо бажаєте, бо я хочу трохи поговорити з вами і про це і навчити вашу любов, що коли ми захочемо вдумливо приймати те, про що йдеться у Божественному Писанні, тоді жодне слово не буде здаватися для нас важким.
Не споживання від дерева відкрило їм очі: вони бачили і до споживання. Та оскільки це споживання було вираженням непослуху і порушенням даної від Бога заповіді, а через цю провину вони втратили потім славу, яка покривала їх, і стали негідними такої великої честі, тому Писання, наслідуючи свою традицію, говорить: «І він їв. І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі». Утративши через порушення заповіді вищу благодать, вони відчувають тілесну наготу, щоби через сором, який охопив їх, уповні зрозуміли, в яку безодню звело їх порушення заповіді Владики. Справді, досі вони насолоджувалися свободою і навіть не знали, що були нагими (вони і не були нагими, бо їх краще за всякий одяг покривала небесна слава), після споживання, тобто після порушення заповіді, вони дійшли до такого приниження, що, не переносячи сорому, стали вже шукати покривала. Учинене ними порушення заповіді зняло (з них) той дивовижний і надзвичайний одяг, тобто (одяг) слави і небесного благовоління, в який вони були одягнені, і водночас пробудило в них відчуття наготи, і покрило їх невимовним соромом. «І зшили вони, — сказано, — фігове листя, і зробили собі оперезання» (Бут. 3, 7).
Подумай, улюблений, з якої висоти в яку глибоку прірву скинуло їх диявольське навіювання. Будучи досі одягненими такою славою, тепер зшивають фігове листя і роблять собі оперезання. Таким є плід диявольської спокуси; такою є хитрість цього навіювання, що воно не тільки не принесло людям великих благ, але позбавило й тих, які вони мали. Оскільки ця причина — споживання — обумовила гріх, тому Писання говорить: «І він їв. І розкрилися очі у них обох», маючи на увазі не тілесні очі, а зір внутрішній. Оскільки вони порушили заповідь, тому (Господь) і дав їм відчути те, чого раніше через милість, яку Він виявив до них, не відчували. І коли чуєш, що «розкрилися очі у них», то сприймай це так, що (Бог) дав їм відчути наготу і втрату тієї слави, яку вони мали до споживання. А що таким є звичай Писання, то послухай, як воно говорить і в іншому місці. Коли служниця Сари втекла від господині, заблукала, «залишила отрока під одним кущем і пішла, сіла віддалік» Й очікувала його смерті, то (про неї Писання) говорить: «Бог відкрив очі Агарі» (Бут. 21, 15-16. 19), але не тому, що вона досі не бачила, а тому, що Бог (у цей час) пробудив її розум. Чи бачиш, що слово «відкрив» належить не до тілесних очей, а до внутрішнього зору?
Те ж саме можемо сказати і про інше питання, яке тут виникло. Кажуть: чому це дерево називається деревом пізнання добра і зла? Багато тих, котрі люблять сперечатися, насмілюються говорити, що Адам після споживання від дерева отримав здатність розрізняти добро і зло. Так думати надзвичайно нерозумно. Щоби ніхто не міг таке говорити, тому ми, передбачаючи це, перед цим чимало розмірковували про дану людині від Бога мудрість, доводячи це нареченням імен, які вона давала всім звірам, і птахам, і безсловесним (тваринам), і тим, що понад цю високу мудрість Він наділив її ще й пророчим даром. То як же той, хто дав імена і провістив таке дивовижне пророцтво про жінку, міг не знати, що є добром, а що злом? Якщо ми допустимо це (чого бути не може!), то знову висловимо хулу на Творця: як Він давав заповідь тому, хто не знав, що злочин — це зло? Але це не так. Навпаки, він знав це добре. Тому спочатку (Бог) створив це створіння (людину) самовладною, бо інакше не варто було б її карати за порушення заповіді і нагороджувати за її дотримання. А що він зробився смертним через порушення, це видно і з самої заповіді, і з наступних подій. Послухай, що жінка говорила до змія: «Тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог: не їжте їх і не доторкайтесь до них, щоб вам не померти». Виходить, що до споживання вони були безсмертними, бо інакше Бог після споживання не навів би на них смерть у вигляді кари.
6. Хто ж потерпить тих, котрі хочуть стверджувати, що людина отримала пізнання добра і зла після споживання від дерева, тоді як вона і до споживання була сповнена такої мудрості, а крім мудрості, сподобилася ще й благодаті пророцтва? І як можна узгодити з мудрістю те, що кози і вівці, і всі безсловесні знають, яка трава придатна їм для їжі, а яка шкідлива, від якої треба особливо утримуватися, а яку споживати; а людина — розумне створіння — не знала, що є добром, а що є злом? Але ось, скажуть, Писання назвало це дерево деревом пізнання добра і зла. І це я знаю. Але коли постараєшся зрозуміти особливості Божественного Писання, то зрозумієш, чому воно дало цьому дереву таку назву. Так воно назване не тому, що подавало таке пізнання, а тому, що через нього звершилося порушення заповіді, і уже потім від нього з’явилося пізнання гріха і сорому, — тому воно так назване. Божественне Писання має звичай називати місця, де певні події траплялися, відповідно до тих подій. Тому Божественне Писання назвало це дерево деревом пізнання добра і зла, оскільки біля нього повинно було вчинитися порушення або дотримання заповіді.
Людинолюбний Господь споконвіку, від самого початку бажаючи напоумити і навчити людину, що в неї є Творець, Який створив усе видиме і створив її саму, хотів у цій малій заповіді явити їй Свою владу. Як щедрий господар, віддавши кому-небудь для користування великий і прекрасний дім, бере за це не всю плату, а деяку малу частину, щоб і для себе зберегти (право) власності, і ту людину змусити добре пам’ятати, що вона не є власником дому, а користується ним через доброту і щедрість; так і Господь наш, довіривши людині все видиме і дозволивши їй жити в раю, користуватися в ньому всім для того, щоб вона, поступово захопившись, не вважала все видиме таким, що воно появилися саме від себе, і не думала надто високо про своє достоїнство, велить їй утримуватися від одного дерева, а за порушення цього веління визначає тяжку кару, щоб вона знала, що знаходиться під Владикою і користується всім через доброту Владики. Та оскільки (Адам) разом з дружиною через крайню неуважність зазнав нещастя, порушивши заповідь і споживши від дерева, тому (Писання) і назвало його деревом пізнання добра і зла. Не тому, що людина досі не знала, що є добром, а що є злом; вона це знала, про що і сказала жінка, розмовляючи зі змієм: «Сказав Бог: не їжте їх і не доторкайтесь до них, щоб вам не померти». Отже, вона знала, що, коли вони порушать заповідь, то карою буде смерть. Та оскільки після споживання від цього дерева вони позбулися і небесної слави, і відчули тілесну наготу, тому (Писання) назвало його деревом пізнання добра і зла: у ньому була, так би мовити, закладена вправа на слухняність чи неслухняність.
Ви довідалися, чому (Писання) сказало: «І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі». Довідалися, чому дерево називається деревом пізнання добра і зла. Подумай же, який сором нарешті охопив їх, коли вони, вкусивши від дерева, порушили заповідь Господню: «І зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання» (Бут. 3, 7). Поглянь, з якої слави до якого приниження вони впали. Ті, котрі досі жили, мов земні ангели, винаходять для себе одяг з листя. Таким злом є гріх. Він не тільки позбавляє нас небесної милості, але й кидає у великий сором та приниження, викрадає в нас і ті блага, якими володіємо, віднімає всяку відвагу. Але щоб, розглядаючи гріх, учинений людиною через споживання від дерева і непослух, ми не зробили все слово сумним, переведемо мову, якщо бажаєте, від цього дерева до іншого — до дерева Хреста, і подивимося, які прикрощі заподіяло те, і які блага принесло це.
Однак нещастя сталося власне не через дерево, а через безпечність та зневагу, яку (людина) виявила у ставленні до заповіді. Те дерево ввело смерть, бо через непослух прийшла смерть, а це дарувало безсмертя. Те вигнало з раю, а це вивело нас на небо. Те за один злочин віддало Адама такій карі, а це звільнило нас від незліченних тяжких гріхів і дало нам відвагу перед Господом нашим. Бачите різницю між деревом і деревом? Бачите злобу диявола, байдужість людини і людинолюбство Владики? Отже, озброймося, прошу любов вашу, цим животворчим Деревом, його силою умертвімо пристрасті, які гублять душу, про що й апостол Павло каже: «Ті, що Христові є, плоть свою розіп’яли з пристрастями і похотями» (Гал. 5, 24). А це означає: ті, котрі вповні віддали себе Христові, вони умертвили всяку нечисту похіть, яка виникає в тілі на шкоду всіх сил душі. Наслідуючи їх, і ми зробімо свої члени бездіяльними для утвердження в нас панування диявола, щоб і в цьому житті спокійно переплисти через це бурхливе і небезпечне море й, увійшовши в тиху пристань Божого людинолюбства, отримати блага, обіцяні тим, котрі люблять Його, у Христі Ісусі Господі нашому, Якому слава з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда п’ятнадцята | Зміст | Бесіда сімнадцята
