Бесіда дванадцята
як вони появилися, коли Господь Бог створив
небо і землю» 1 (Бут. 2, 4)
1. Ось сьогодні виконаємо свою обіцянку, запропонуємо звичайне повчання і до раніше сказаного приєднаємо те, про що варто тепер говорити. Ви знаєте, що раз і вдруге ми намагалися і хотіли зробити це, але наші слова забирала турбота про наших братів задля їхнього умовляння. Ми переконували немічних братів, які, йдучи за звичаєм, віддалялися від цього духовного зібрання і цим засмучували нашу радість щодо свята. Їх ми особливо наставляли і радили надалі не відлучатися від Христового стада і не блукати поза цим духовним двором, не єднатися з нами тільки ім’ям і назвою, йдучи насправді за юдеями, які сидять у темряві при світильнику, коли вже засяяло Сонце правди. Так само тих, котрі приходили сюди, але ще не просвітилися, застерігали йти за духовним покликанням і, відкинувши сон і лінощі, з полум’яним настроєм і напруженою ревністю приготувати себе до прийняття Царського дару і поспішити до Того, Хто дарує відпущення гріхів і щедро подає незліченні блага.
Оскільки ми подбали і про тих, котрі помиляються щодо свята Пасхи і дотриманням цього, вочевидь, негідного звичаю 2 спричиняють собі велику шкоду, приклавши, як належить, до їхніх ран відповідні ліки; і неосвіченим 3 дали належне наставляння, тому, влаштувавши все необхідне для (лікування) хвороб і виконавши свою справу, необхідно, нарешті, й усім вам запропонувати сьогодні духовний бенкет. Як тоді, коли б ми, перш ніж подбати про наших братів, залишивши умовляння, звернені до них, стали б за порядком продовжувати (пояснення книги Буття), а цими немічними (браттями) знехтували, то нам справедливо дорікнув би будь-хто за прогаяний необхідний час, — так тепер, коли ми нічого із того, що залежало від нас, не залишили, а зробили наставлення, роздали добро і посіяли насіння на цій духовній землі, тепер необхідно знову запропонувати читання від блаженного Мойсея, щоб, отримавши звідси повчання, з ним повернулися додому.
Що ж було прочитано, послухаймо. «Це книга, — говорить (Мойсей), — буття неба і землі, як вони появилися, коли Господь Бог створив небо і землю, і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробітку землі, але пара піднімалася із землі й зрошувала все лице землі» (Бут. 2, 4-6). Зверни і тут увагу на мудрість цього дивного пророка, а краще сказати: на повчання Святого Духа. Розповівши нам про кожне творіння окремо, виклавши справи шести днів, створення людини і дану їй владу над усім видимим, тепер він знову подає все разом і говорить: «Це книга буття неба і землі, як вони появилися». Тут варто розглянути, чому Мойсей цю книгу називає книгою «неба і землі», якщо вона містить багато й іншого: вчить нас чимало про чесноти праведників, про людинолюбство Боже, про поблажливість, яку Господь виявив і до первозданного, і до всього роду людського, та багато такого, чого зараз не слід перераховувати. Не дивуйся цьому, улюблений: таким є звичай у Священного Писання — не завжди розповідати нам про все докладно, а, почавши з того, що за змістом є найважливіше, все решту віддавати на розгляд тих, які можуть добре сприймати сповіщене. А щоб ти переконався в цьому, поясню це тобі на тому, що тепер прочитано. Показавши в попередніх словах створення всього окремо, Божественне Писання вже не згадує про усі творіння, а говорить: «Це книга буття неба і землі, як вони появилися, коли Господь Бог створив небо і землю», і все інше.
2. Бачиш, як (Писання) загалом звертається до неба і землі, надаючи нам можливість з цього робити висновок про все інше? Коли воно говорить про небо і землю, то має на увазі все, що є на землі і на небі. Тому, як у розповіді про тварин воно не говорить про кожну окремо, але, згадавши про найголовніших, уже не розповідає про кожну зокрема, так і всю цю книгу, хоч вона містить у собі багато іншого, називає книгою «буття неба і землі», надаючи нам можливість у згаданому вбачати, що в цій книзі поміщене все видиме, яке тільки є і на небі, і на землі. «Коли Господь Бог, — говорить, — створив небо і землю, і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробітку землі, але пара піднімалася із землі й зрошувала все лице землі» (Бут. 2, 4-6). Великий скарб прихований у цих декількох словах. Тому нам необхідно при сприянні благодаті Божої належно розкрити ці слова і зробити вас учасниками цього духовного багатства.
Дух Святий, провішуючи майбутнє, щоби згодом ніхто не зміг сперечатися і всупереч Божественному Писанню вносити в церковні догмати власні думки, тепер показує те, в якому порядку були створені речі, — що було створене раніше, а що потім, — як і те, що земля вродила своє насіння за словом і велінням Господа і стала народжувати, не маючи потреби ані в допомозі сонця (та й чи могло це бути, коли воно ще не було створене?), ані в дощовій волозі, ані в обробітку з боку людини, яка ще не була створена, знову нагадує про це докладно всім саме для того, щоби приборкати нестримані язики зухвалих марнословів. Що ж говорить (Писання)? «Коли Господь Бог створив небо і землю, і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробітку землі, але пара піднімалася із землі й зрошувала все лице землі» (Бут. 2, 4-6). Це означає, що не існуюче досі отримало буття і те, чого не було, раптом за Його словом і велінням з’явилося. Трава виростає із землі 4. А коли (Писання) говорить про траву, то має на увазі всяке насіння.
І повчаючи нас про дощі, Божественне Писання вказує, «що Господь Бог не посилав дощу на землю», тобто дощі ще не падали зверху. Після цього нарешті вказує нам, що (земля) не потребувала й обробітку з боку людини: «Не було людини, — говорить, — для обробітку землі». Ніби волає і говорить усім майбутнім (родам): слухаючи це, знайте, як усе спочатку було створене, вирощене землею, і не відносьте все до турботливості хліборобів: не їм приписуйте її родючість, а слову і велінню, які спочатку дав їй її Творець. А все це для того, щоб ми знали, що земля для проростання свого насіння не мала потреби у сприянні інших стихій, — для неї було достатньо веління Творця. І ось, що особливо дивне і чудесне: Той, Хто тепер Своїм словом пробудив землю для вирощування такого численного насіння і в цьому показав Свою могутність, яка перевершує людський розум, саме цю землю, важку, яка носить на своєму хребті такий світ, заснував, як говорить пророк, на водах: «Утвердив землю на водах» (Пс. 135, 6). Який людський розум може це осягнути? Коли люди будують доми і хочуть покласти основу, то спочатку копають землю, і коли, опустившись у глибину, побачать бодай трохи води, намагаються всю її вичерпати і вже потім думають про основу. А Творець усього створює все не так, як люди, щоб ти і в цьому пізнав Його невимовну силу і те, що коли Він забажає, то й самі стихії, підкоряючись велінню Творця, чинять протилежне своїм природним діям.
3. А щоб мої слова були для вас більш зрозумілими, поговоримо ще трохи про ці речі, а потім уже перейдемо і до іншого. Справді, вода, за своєю природою, не може носити на собі настільки важке тіло, водночас і землі неприродно лежати на такій основі. Однак земля лежить на водах. І чого тут дивуватися?! Якщо захочеш розглянути кожне зі створінь, то в кожному відкриєш безмежну силу Творця і те, що всім видимим Він управляє за Своєю волею.
Це можна бачити й у вогні. Він має руйнівну силу, все долає і легко винищує всяку речовину: і каміння, і дерева, і тіла, і залізо, — але коли повелів Творець, то не торкнувся ніжних і тлінних тіл, а зберіг юнаків посеред печі непошкодженими (Дан. 3 розд.). І не дивуйся, що вогонь не торкнувся їхніх тіл: нерозумна стихія виявила таку покірність, що й сказати неможливо, — вона навіть не пошкодила їхнє волосся. Вогонь оточував їх і проникав усередину, однак, виявляючи слухняність і підкоряючись велінню Господа, зберіг цілими і непошкодженими цих дивовижних юнаків, і вони в печі почувалися настільки у безпеці, начебто ходили по лузі й у саду. А щоби хтось не подумав, що в цьому явищі не було дії вогню, людинолюбний Бог не зв’язав його діяльності. Залишивши в ньому його спопеляючу силу, Він спас від його шкідливого впливу тільки Своїх рабів. Щоби ті, котрі вкидали (юнаків у піч), пізнали, якою великою є могутність Бога, вогонь саме над ними і показав свою дію: той самий вогонь, який покривав собою юнаків, спалив і винищив тих, які стояли осторонь.
Бачиш, як Господь, коли захоче, кожну стихію змушує діяти і проти своєї природи? Він — Творець і Владика і все чинить за Своєю волею. Чи хочете бачити те саме і щодо води? Як тут вогонь не торкнувся тих, котрі були вкинуті в нього, і не вчинив над ними своєї дії, а виявив свою силу над тими, які стояли осторонь, так і вода, як побачимо, одних топить, а перед іншими відступає так, що вони проходять безпечно. Згадайте тепер про фараона та єгиптян і про народ єврейський. Євреї, з волі Господа, під проводом Мойсея пройшли через Червоне море, мов по суші, а єгиптяни з фараоном, які зважилися йти тим самим шляхом, були покриті водою і потонули. Так стихії підкоряються тим, хто служить Господу, і затримують у собі свій напір.
Послухаймо про це ми, які губимо своє спасіння, захоплюючись через байдужість дратівливістю, гнівом та іншими пристрастями, і наслідуймо покірність цих нерозумних стихій, — ми, обдаровані розумом. Якщо вогонь, настільки руйнівний, настільки сильний, не торкнувся тлінних і таких ніжних тіл, то яке прощення може отримати людина, яка, відповідно до заповіді Господньої, не бажає приборкати свою дратівливість і вигнати із себе гнів проти ближнього? І що особливо важливо: вогонь, який має таку властивість, тобто спалювати, не вчинив своєї дії, а людина, істота лагідна, розумна і тиха, чинить протилежне своїй природі і через безпечність уподібнює себе звірам.
Тому і Божественне Писання людям, обдарованим розумом, через такі негідні пристрасті надає імена безсловесних, а часто навіть звірів. Так інколи через безсоромність і нахабність воно називає їх псами: «Вони німі пси, що не можуть гавкати» (Іс. 56, 10); інколи через похіть — кіньми: «Це відгодовані коні: кожен із них ірже на дружину іншого» (Єр. 5, 8); інколи через божевілля і дурість — ослами: «Зрівнялася з тваринами й уподібнюється їм» (Пс. 48, 13); інколи через хижацтво і жадібність — левами і рисями; інколи через підступність — аспідами: «Отрута аспіда, — каже, — в устах їхніх» (Пс. 139, 4); інколи через отруйність і злість — зміями та єхиднами, як і блаженний Іоан волав, промовляючи: «Змії, поріддя єхидни! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?» (Мф. 3, 7). Дає воно людям й інші найменування, відповідні до їхніх пристрастей, щоби, засоромившись бодай від цього, колись навернулися до властивої (людям) шляхетності, примирилися зі своїми братами і закони Божі ставили вище за пристрасті, яким віддалися через безпечність.
4. Не знаю, як ми течією слова зайшли сюди. Тож повернемося, нарешті, до попереднього і подивимося, чого ще хоче навчити нас сьогодні цей блаженний пророк. Сказавши: «Це книга буття неба і землі», він далі знову оповідає нам, але більш докладно, про створення людини. Вище він сказав коротко: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її» (Бут. 1, 27). Тепер говорить: «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице п дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2, 7). Багатозначні ці слова, багато містять вони вражаючого і такого, що перевищує людський розум. «І створив, — сказано, — Господь Бог людину з пороху земного».
Як щодо всіх видимих створінь я показав, що Творець усе робить не так, як люди, щоби в цьому відкрилася Його невимовна сила, так тепер і в створенні людини виявляється те саме. Поглянь, Він землю заснував на водах, чого розум людський без віри зрозуміти не в змозі; Він, показали ми, коли захоче, змушує всі створіння робити те, що є несумісним з їхніми властивостями. Те саме, як показує нам тепер Божественне Писання, було і при створенні людини. «І створив, — говорить воно, — Господь Бог людину з пороху земного». Що ти говориш: узявши пороху від землі, Він створив людину? Саме так, каже. І сказано не просто: із землі, але «з пороху земного», із того, що, так би мовити, у самій землі є найлегшим і мізерним. Це здається тобі надзвичайним і дивним? Але коли подумаєш, Хто є Творцем, тоді вже не будеш не вірити події, а здивуєшся і поклонишся перед могутністю Творця. Коли ж захочеш судити відповідно до свідомості свого немічного розуму, то, звичайно, прийдеш до такої думки, що із землі ніколи не може бути тіла (людського), а може бути або цегла, або черепиця, тільки не таке тіло.
Чи бачиш, що коли ми не візьмемо до уваги могутність Творця і не стримаємо своїх, настільки немічних висновків, то не зможемо осягнути висоти сказаного. Ці слова потребують очей віри, і сказані вони так через велику поблажливість до нашої немічності, оскільки і сам вираз «і створив 5 Господь Бог людину…, і вдихнув…» негідний Бога, але Божественне Писання так оповідає про це заради нас і нашої немічності, зглянувшись на нас, щоб ми, сподобившись такої поблажливості, змогли піднятися на висоту (істинного пізнання). «І створив, — говорить, — Господь Бог людину з пороху земного».
Звідси випливає, якщо будемо уважними, немаловажний урок смиренності. Коли подумаємо, з чого було створене наше тіло, то скільки б ми не насуплювали брови, однак повинні принизитися, смиритися, — роздумуючи про свою природу, ми навчаємося скромності. Саме тому Бог, Який піклується про наше спасіння, так спрямував слова пророка задля нашого напоумлення. Оскільки Божественне Писання колись сказало: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її», і дав їй усю владу над видимим, то, щоб людина, не знаючи складу своєї природи, не думала про себе високо і не переступала поза свої межі, воно (Писання), почавши знову говорити (про створення людини), показує і спосіб її створення, і початок буття, тобто з чого і як була створена перша людина. Якщо і після цього наставлення, яке показало (людині), що вона від початку створена із тієї ж землі, з якої (появилися) рослини і безсловесні тварини (хоч спосіб створення і безтілесна сутність душі дали їй, за Божим людинолюбством, велику перевагу, адже завдяки цьому вона отримала розум і панування над усім), — тож коли, пізнавши це, людина через спокусу змія забажала рівності з Богом, — вона, створена із землі, — то до якого б іще божевілля ми дійшли, якби блаженний пророк задовольнився першим повідомленням 6 і в наступній оповіді не виклав нам усе до подробиць?
5. Отже, досить корисним напоумленням є усвідомлення того, з чого на початку ми отримали нашу сутність. «І створив, — сказано, — Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя». Таке грубе висловлювання використав (Мойсей) тому, що говорив людям, які ще не могли сприймати його так, як це можемо ми, а водночас і для того, щоб показати нам, що Бог через Своє людинолюбство хотів цю людину, створену із землі, наділити розумною душею, завдяки чому це створіння стало найкращим і досконалим. «І вдихнув, — каже, — у лице її дихання життя». Тобто подих надав створеному із землі життєву силу і так утворилася сутність душі. Тому (Мойсей) і додав: «І стала людина душею живою» (Бут. 2, 7), — створена «з пороху земного», прийнявши подих життя, «стала душею живою». Що означає «душею живою»? Душею діючою, яка має члени тіла як знаряддя своїх дій, і які підкоряються її волі.
Не знаю, як ми спотворили порядок, і зло укріпилося настільки, що змушуємо душу йти за бажаннями плоті, і ту, котра, як господиня, повинна головувати і повелівати, скинувши з престолу, примушуємо коритися примхам плоті, забуваючи про її шляхетність і перевагу (над плоттю). Справді, подумай про порядок створення (людини) і задумайся, ким була вона до подиху Господа, який став для неї подихом життя, — «і стала душею живою»? Вона була просто бездушним бовдуром, бездіяльним і ні до чого не придатним. Тож уся перевага, яка так підносить її, полягає в тому Божому подиху. А щоб ти усвідомив це не тільки з того, що вчинилося тоді, але й з того, що відбувається щодня тепер, то подумай, яким некрасивим і неприємним є це тіло після того, як його покине душа. Але що я кажу: некрасивим і неприємним? Яке воно страшне, смердюче і бридке, натомість раніше, коли ним керувала душа, було світлим, приємним, досить вродливим, було розумним і володіло неабиякою здатністю для звершення добрих діл.
Роздумуючи над цим і зважаючи на шляхетність нашої душі, не будемо робити нічого негідного її, не будемо оскверняти її непристойними справами, поневолюючи її плоті і стаючи настільки черствими і несправедливими щодо тієї, котра має таку шляхетність і визнана гідною неабиякої переваги. Завдяки її сутності ми, будучи одягненими в плоть, якщо захочемо, то можемо з допомогою Божої благодаті наслідувати безтілесні сили і, перебуваючи на землі, жити та діяти, ніби на небі, і чимало досягти у порівнянні з ними, а можливо, у дечому і більшого. Як же це? Скажу. Якщо знайдеться хтось такий, що, будучи одягненим у плоть, чинить так, як і небесні сили, то як він не сподобиться більшої милості від Бога за те, що, підлягаючи тілесним потребам, зберіг шляхетність душі неушкодженою?
Чи можливо, скаже хтось, знайти таку людину? Звичайно, що для нас через велику вбогість у чеснотах це здається справою неможливою. Але коли хочеш побачити, що це є можливим, то подумай про тих, котрі від початку і до цього часу догоджали Господу, — про великого Іоана, сина неплідної, жителя пустелі; про Павла, учителя світу; про весь сонм святих, котрі мали таку ж природу, як і ми, відчували такі ж тілесні потреби, і надалі не вважай цієї справи неможливою, не будь байдужим до чеснот, отримавши від Господа стільки засобів, щоб легко до них приєднатися. Знаючи немічність і мінливість нашої волі, людинолюбний Господь наш залишив нам важливі ліки в читанні Писання, щоб ми, постійно користуючись ними і роздумуючи над життям тих дивних і великих мужів, налаштовували себе наслідувати їх, щоб не були байдужими щодо чеснот, але уникали гріха і робили все, щоб не виявитися не вартими тих невимовних благ, які щоб отримали всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда одинадцята | Зміст | Бесіда тринадцята
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Тут маються на увазі ті з антіохійських християн, які святкували Пасху з юдеями. Св. Золотоустий викривав їх у своїх «Бесідах проти юдеїв». [↩]
- Тобто оголошеним, які під час св. Чотиридесятниці готувалися до таїнства Хрещення. [↩]
- Вважають, що тут пропущено декілька слів. [↩]
- ’Επλασεν, що більше відповідає значенням «винайшов, склав, сформував», як, наприклад, скульптор створює і формує статую. [↩]
- Тобто про створення людини за образом Божим (Бут. 1, 27). [↩]
