Бесіда двадцята
в землі Нод, на схід від Едема (Бут. 4, 16)
1. Ось і сьогодні, звернувшись до того, що було далі прочитане, запропонуємо вам звідси повчання і подамо для вас звичайну бесіду із книг блаженного Мойсея, або, краще сказати, — зі слів Духа, які сповістила нам благодать Божа його вустами. Але щоби слово було для вас більш зрозуміле, необхідно нагадати вашій любові те, про що вже було сказано, і на чому ми зупинили повчання, щоби нині, почавши з цього бесіду, ми таким чином торкнулися початку прочитаного.
Отже, ви пам’ятаєте, що ми, роздумуючи про Авеля, як над самими подіями, так і над тим, яку кожний із них приніс жертву Господу, показали, що в нашу природу закладене пізнання того, що ми повинні робити, і чого не повинні; що Творець створив усіх нас вільними; що Він завжди чи засуджує нас, чи увінчує, дивлячись на нашу відданість (саме через відданість жертва одного відкинута, а дари іншого прийняті); і що Каїн, будучи охоплений заздрістю, кинувся на вбивство брата, і після цієї нечестивої справи, хоч Бог хотів викликати його на сповідання гріхів, він не прийняв цих цілющих ліків, але, додавши до мерзенного вбивства ще неправду, викликав на себе тяжку кару і сам позбавив себе небесного благовоління, ставши повчальним прикладом для всіх майбутніх людей, і самим осудом, якого він зазнав, усьому роду людському ніби кричить і волає: нехай ніхто з вас не наважується на це, щоби не зазнати такого ж. Бачили ви людинолюбство Господа, як Він накладеним на Каїна покаранням хотів не тільки напоумити його самого, але навчити і всіх наступних людей всіляко уникати такого зухвалого вчинку?
Тепер перейдемо до наступного і подивимося, про що сьогодні розповідає нам той блаженний пророк, який надихається силою Духа. Коли Каїн вислухав вирок, то «пішов, — каже Мойсей, — від лиця Господнього» (Бут. 4, 16). Що означає «пішов від лиця Господнього»? Означає те, що він за свою мерзенну справу втратив Боже заступництво. «І оселився в землі Наід (Нод), на схід від Едема» (Бут. 4, 16). Писання говорить нам і про місце, де Каїн оселився, — показує, що і він оселився неподалік від раю, щоби, живучи навпроти нього, постійно пам’ятав як про те, що сталося із його батьком через порушення (заповіді), так і про тягар власного злочину. Таку кару він отримав, бо не напоумився покаранням батька. І саме місце, на якому він жив, безупинно нагадувало не тільки йому, але й усім наступним народам про трясіння і трепет: найменування «Наід» — це єврейське слово, яке означає тремтіння 1. Отже, Господь оселив його там для того, щоби він у самій назві місця бачив викриття, ніби написане на мідному стовпі.
Далі сказано: «І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха» (Бут. 4, 17). Ставши вже смертними, люди, звичайно, всіляко піклувалися про народження дітей. Але, можливо, хтось запитає: як це Каїн мав жінку, коли Писання ніде не згадує про іншу жінку? Не дивуйся цьому, улюблений: Божественне Писання ніде конкретно не перераховує жіночий рід, але, уникаючи всього зайвого, коротко згадує про чоловіків, і то не про всіх. Та й про них розповідає нам досить коротко, наприклад, що такий-то народив синів і дочок і помер. І в цьому випадку можна думати, що Єва після Каїна й Авеля народила дочку, яку Каїн і взяв собі за дружину. Оскільки це було на початку, а родові людському потрібно було розмножуватися, тому й дозволено було одружуватися із сестрами. Тож Писання, надаючи можливість нам самим доповнювати решту, тільки каже: «І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха. І побудував він місто; і назвав місто за ім’ям сина свого: Єнох» (Бут. 4, 17). Зверни увагу, як (люди) вже дечого навчилися. Оскільки вони стали смертними, тому хочуть назавжди зберегти пам’ять про себе через дітей, через найменування місць, які назвали іменами дітей.
Але цілком справедливо можна сказати, що все це — пам’ятники їхніх гріхів і втрати тієї слави, яку мали. Адам і Єва нічого такого не потребували, а були вищими від цього. «В Єноха, — сказано, — народився Гаїдад (Ірад); Гаїдад народив Малелеїла; Малелеїл народив Мафусала; Мафусал народив Ламеха» (Бут. 4, 18). Бачиш, як блаженний Мойсей коротко подав родовід, згадавши тільки про чоловіків і не згадавши жодної жінки. Але як про Каїна сказав, що він «пізнав дружину свою», не вказавши при цьому нам, звідки взяв дружину, так і тут знову говорить: «І взяв собі Ламех дві дружини: ім’я однієї Ада й ім’я другої Селла. Ада народила, — сказано, — Іовила: він був батьком тих, хто живе в наметах з отарами. І ім’я брату його Іувал: він був батьком усіх, хто грає на гуслях і сопілках» (Бут. 4, 19-21).
2. Зверни увагу на чіткість Писання: воно передало нам як імена синів, які народилися від дружини Ламеха, так і те, чим вони займалися, а саме, що один з них зайнявся скотарством, а другий винайшов сопілку й гуслі. «Селла, — сказано, — також народила Фовела (Тувалкаїна), що був ковалем усякого знаряддя із міді і заліза» (Бут. 4, 22). Знову (Писання) вказало на заняття і народженого від Селли, сказавши, що він обрав ковальське ремесло. Поглянь, як поступово влаштовувався добробут людського роду. По-перше, Каїн побудував місто, яке назвав іменем свого сина. Потім один із синів Ламеха зайнявся скотарством, другий обрав ковальське ремесло, третій винайшов сопілку і гуслі. «І сестра Фовела, — сказано, — Ноема». Що це за новина і диво! Ось тепер Писання вперше окремо згадує про жінку. Не просто і не без причини вчинив так блаженний пророк, а для того, щоби показати нам у цьому дещо таємне, що ми, однак, відкладемо для іншого разу. А тепер будемо продовжувати все за порядком. Це зауваження (про Ноему) немаловажне, а тому вимагає більш істотного дослідження і більш ретельного тлумачення, щоби, розібравши все належним чином, ми змогли отримати звідси чималу користь.
«І сказав Ламех, — йдеться далі, — дружинам своїм: Ада і Селла! Послухайте голосу мого, дружини Ламехові! Слухайте слова мої: я вбив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі. Якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро» (Бут. 4, 23-24). Напружте, прошу, вашу свідомість і, відклавши всякі життєві думки, досконало розглянемо ці слова, щоби ніщо не змогло заховатися від нас, але щоб, опустившись, наскільки це можливо для нас, у саму глибину, ми змогли віднайти скарб, який прихований у цих коротких словах. «І сказав Ламех, — йдеться, — дружинам своїм: Ада і Селла! Послухайте голосу мого, дружини Ламехові! Слухайте слова мої». Зверни увагу, як швидко покарання, накладене на Каїна, послужило йому на користь. Ламех не тільки не вичікує викриття від будь-кого в тому, що він упав у такий же, а то й ще тяжчий гріх, але, хоч його ніхто не обвинувачував і не викривав, сам відкриває про себе, розповідає про свій учинок, викладає жінкам тягар гріха, мовби виконуючи сказане пророком: «Праведний себе самого викриває першим» (Притч. 18, 17).
Визнання гріхів дуже багато сприяє їхньому виправленню, тоді як заперечення гріха після його звершення — це найтяжчий зі всіх гріхів, що випробував на собі братовбивця, коли, почувши запитання людинолюбного Бога, не тільки не визнав перед Ним свого злочину, а ще й насмілився обманювати Бога і за це мусив продовжити своє життя (як кару). Отже, Ламех, упавши в подібний гріх і зрозумівши, що заперечування накличе на нього ще тяжчу кару, кличе своїх дружин і тоді, коли ніхто не примушував його до цього, ніхто не викривав, сам власними вустами сповідує свій гріх і, порівнюючи свій учинок зі злочином Каїна, визначає для себе покарання.
Бачиш провидіння Господа: як навіть Його покарання служать вираженням любові, і як ця любов не обмежується на тому, хто несе покарання, а готує спасенні ліки й для інших, якщо вони захочуть скористатися ними? Бо, скажи мені, чим ще міг бути спонукуваний Ламех до такого визнання, якщо не спогадом про долю Каїна, який постійно тривожив його душу? «І сказав:… послухайте голосу мого…, слухайте слова мої». Поглянь, як він, відкривши суд проти самого себе, застерігає їх (своїх дружин), щоб вони уважно слухали його слова, бо слова «послухайте голосу мого» і «слухайте слова мої» означають ось що: напружте свій розум і слухайте уважно те, що я хочу сказати. Не про маловажні речі буду вам говорити, а відкрию перед вами потаємні справи, про які ніхто не знає, а тільки я і те недремне Око, налякавшись Якого, поспішаю і мушу відкрити перед вами те, що мною вчинено і яку кару заслужив я своїми нечестивими справами. «Я вбив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі. Якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро».
Важливі, дуже важливі ці слова і доводять велику сумлінність (цього) чоловіка: він не тільки зізнається у своїй провині і сповіщає про вбивство, яке він учинив, але навіть сам для себе визначає покарання, порівнюючи свій гріх із гріхом Каїна. Якого прощення, каже він, заслуговує той, хто не напоумився покаранням іншого, але, маючи живу пам’ять про те, все ж таки вчинив подвійне вбивство? «Я вбив, — каже, — чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі». Не стільки зла, каже він, я зробив для тих, яких умертвив, скільки самому собі, бо, звершивши непрощенні гріхи, накликав на себе неминуче покарання. Якщо той (Каїн) за одне вбивство був покараний всемеро, то я повинен отримати кару в сімдесят сім разів більшу. За що і чому? Той, хоч і вчинив убивство, і причому брата, однак не бачив, щоби хтось інший зробив це раніше за нього, не бачив іншого, покараного за таку справу, і як той зазнав такого гніву (Божого). Ці дві обставини і збільшать моє покарання, бо я мав перед очима злочин Каїна, бачив його жахливе покарання, однак не врозумився цим. Тому хоч би я отримав кару в сімдесят сім разів більшу, ніж він, то й тоді не отримав би належної відплати.
3. Бачиш, улюблений, що Бог створив волю нашу свободною, і що ми, коли віддаємося байдужості, тоді спотикаємося, так і, зважившись бути пильними, пізнаємо свій обов’язок. Хто, скажи мені, спонукав цього чоловіка (Ламеха) до такого сповідання? Ніхто, крім совісті і Того безстороннього Судді. Оскільки він, віддавшись байдужості, звершив злий задум, то совість негайно повстала проти нього, волаючи і про тягар гріха, і про те, якої кари він заслужив.
Таким є гріх: поки він ще не звершений і не приведений у діло, то затьмарює свідомість і зваблює розум; а коли буде звершений, тоді відкриває перед нами свою мерзенність, і тоді короткочасне і нерозсудливе задоволення приносить нам постійну скорботу, позбавляє спокою совісті і покриває свого невільника соромом. Людинолюбний Господь поставив над нами такого судію для того, щоби він ніколи не мовчав, але, будучи нерозлучно з нами, безупинно волав і карав за злочини. У цьому може переконатися кожний на власному досвіді. Так блудник чи перелюбник, чи інший подібний грішник не може бути спокійним, хоч би приховав (свій злочин) від усіх, однак, маючи такого суворого суддю, лякається навіть натяків, тремтить від самої тіні, боїться і тих, котрі знають, і котрі не знають (про його вчинок), і так носить у своїй душі постійну бурю і безупинне хвилювання. У такої людини і сон не солодкий, а повний страху й неспокою; для неї і їжа не смачна, і співтовариство друзів не може розважити і звільнити від внутрішньої боротьби, — носить у собі начебто ката, який мучить і бичує її безперестанно. Такою вона ходить після злої справи, терплячи, хоч цього ніхто не знає, нестерпні муки, будучи самою для себе суддею й обвинувачем.
Але коли той, хто вчинив такий гріх, зважиться належним чином скористатися допомогою совісті, принести каяття у своїх ділах і показати рану Лікареві, Який зціляє без докорів, прийняти від Нього ліки і наодинці, без будь-яких свідків відкритися перед Ним, і визнати все докладно, то такий скоро виправить свої гріхи, бо визнання гріхів загладжує їх. Якщо цей Ламех не відмовився оголосити про вчинені ним убивства своїм жінкам, то яке прощення можемо отримати ми, коли не хочемо відкрити гріхи перед Тим, Хто докладно знає всі наші беззаконня? Хіба Він жадає від нас сповіді тому, що не знає наших гріхів? Той, Хто знає всі речі ще до їхньої появи, жадає від нас визнання не тому, що не знав, а тому, що хоче, щоб ми при сповіді відчули свої гріхи і виявили своє сумління. Хіба тут потрібно витрачати гроші, вирушати в далеку дорогу? Хіба це лікування спричиняє біль і муки? Ні, воно і витрати грошей не вимагає, і безболісно й швидко зціляє. Відповідно до відданості того, хто приходить, Господь дарує і ліки від ран.
Отже, той, хто бажає скоріше повернути собі здоров’я і вилікувати душевні рани, нехай приступає з ревністю, відмовившись від усього земного, нехай проливає щирі сльози, виявляє велику старанність, приносить тверду віру, покладається на мистецтво Лікаря — і негайно отримає зцілення. Хіба не бачиш, що щедрість Лікаря перевищує любов будь-якого батька? Хіба Він жадає від нас чогось важкого й неможливого? Вимагає упокорення серця, смиренності розуму, визнання гріхів, щирого прохання (про прощення), і (за це) дарує не тільки зцілення від ран й очищення від гріхів, але і робить праведним того, хто досі був обтяжений незліченним тягарем гріхів. О, велике людинолюбство! О, безмірна доброта! Грішника, якщо тільки він сповідує свої гріхи, помолиться про прощення і виявить рішучість надалі (жити добре), тут же робить (Бог) праведним! А щоб ти міг вповні переконатися в цьому, послухай, що говорить пророк: «Ти насамперед говори беззаконня свої, щоб виправдатися» 2 (Іс. 43, 26). Не сказав тільки: «Ти говори беззаконня свої», але додав: «…насамперед», тобто не вичікуй викривача, не чекай обвинувача, а сам попередь і почни говорити, щоби закрити вуста викривачеві.
4. Бачиш людинолюбство Судді? У людських судах, коли хтось зважиться зробити так і, випередивши виказувачів, сам зізнається у своєму вчинку, то хоч, можливо, й уникне катувань і тривалих тортур, якщо, звичайно, знайде лагідного суддю, однак смертний вирок отримає неодмінно. А милосердя людинолюбного Бога і Лікаря наших душ невимовне, і щедрість перевершує всякі слова. Якщо ми випередимо свого обвинувача, тобто диявола, що у той день (останнього Суду) повстане проти нас, і вже в цьому житті, ще до входу в судилище, сповідуємо свої гріхи, візьмемо першими слово і самі зробимося своїми обвинувачами, то прихилимо Господа на таку милість, що Він не тільки зробить нас вільними від гріхів, але й зарахує до сонму праведних. Якщо вже цей Ламех, ще не маючи закону, який міг би навчити його, і не чув пророків чи будь-які інші наставляння, а тільки під дією закладеного в (нашу) природу суду усвідомив свій злочин, відкрив його і сам себе засудив, то як зможемо ми отримати прощення, коли не показуємо зі всім старанням свої рани Господу і не приймаємо для них ліків від Нього? Якщо не зробимо цього тепер, коли є час посту, коли є таке заспокоєння помислів, коли відкинуті всякі веселощі, то в який ще час зможемо подумати про свої справи?
Тому прошу вас завжди бути тверезими й пильними і все це життя використовувати для того, щоби через щирі звертання до (Бога) уникнути тих нестерпних мук і позбутися геєнського вогню. І робити це необхідно з неабиякою ревністю особливо тепер, коли, завдяки посту, ви маєте великі й постійні наставляння.
«І пізнав Адам ще Єву, дружину свою, і вона народила сина; і нарекла йому ім’я Сиф, тому що говорила вона: Бог поклав мені інше сім’я замість Авеля, якого убив Каїн» (Бут. 4, 25). Довівши родовід до Ламеха, Божественне Писання знову повертається до Адама і його дружини, і говорить: «І пізнав Адам ще Єву, дружину свою, і вона народила сина; і нарекла йому ім’я Сиф, тому що говорила вона: Бог поклав мені інше сім’я замість Авеля, якого убив Каїн». «Народила, — сказано, — сина і нарекла йому ім’я Сиф». Не задовольнившись нареченням синові імені, мати каже: «Бог поклав мені інше сім’я замість Авеля, якого убив Каїн». Зверни увагу, як і мати найменуванням новонародженого сина увічнює пам’ять про ту злу справу, і для того, щоб і наступні покоління могли знати про злочин Каїна, говорить: «Замість Авеля, якого убив Каїн». Це слова скорботної душі, яка печалиться спогадом про злодіяння, що вже звершилося, і водночас приносить подяку за народженого, а в його імені, мовби на стовпі, зображує злочин Каїна.
І справді, він заподіяв батькам чималу скорботу — підняв свою руку на брата і дав їм цього милого й дорогого для них сина побачити поваленим на землю, мертвим і бездиханним. Якщо Адам уже отримав для себе вирок: «Ти порох і до пороху повернешся» (Бут. 3, 19); і: «У той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2, 17), то цей вирок поки що виражався тільки словами, і (перші люди) ще не знали, що таке смерть. Але цей, із ненависті до брата, не терплячи внутрішньої злоби, зважився умертвити Авеля і перший показав батькам жахливе видовище (смерті). Ось чому мати, як тільки трохи підбадьорилася й знайшла полегшення від своєї нестерпної печалі в новонародженому синові, приносить подяку Господу й увічнює вчинок братовбивці, і сама накладає на нього найбільшу кару тим, що віддає вічній пам’яті його вчинок.
Бачите, яким великим злом є гріх? У який сором і безславність кидає він тих, хто чинить його? Бачите, як за нього (Каїн) утратив небесну милість і зробився ганьбою для всіх? Бачите, як він за свою злу справу став ненависним навіть для батьків, яких сама природа спонукає любити своїх дітей? Отже, благаю, будемо уникати гріха, який спричиняє нам стільки лиха, і подбаємо про чесноти, щоб і благовоління звище заслужити, й уникнути кари.
«У Сифа, — сказано, — також народився син і він нарік йому ім’я Єнос; тоді почали закликати ім’я Господа Бога» (Бут. 4, 26). Поглянь, як люди поступово вже привчаються в іменах своїх дітей висловлювати подяку (Богові). І цей, каже, тобто Сиф, народивши сина, дав йому ім’я Єнос. Далі Божественне Писання, бажаючи пояснити нам значення цього імені, додає: «Тоді почали закликати ім’я Господа Бога». Уже від нього блаженний пророк має намір почати родовід, віддаючи забуттю Каїна та його нащадків до Ламеха. Оскільки Каїн своєю злою волею зневажив дану йому від природи першість, тобто право первородства, тому і він, і його нащадки виключаються зі списку (родоводу). А Сиф праведністю волі здобуває те, чого не мав від природи, — на нього переходить право первородства, якщо не за природою, то за напрямком волі, і його діти сподобляються бути включеними до родоводу. І як цей Єнос названий (так) за те, що закликав ім’я Господа Бога, так і ті, що продовжують від нього свій рід, сподобляються цього ж найменування. Тому і блаженний пророк, зупинивши на цьому розповідь, далі починає про інше.
5. Але щоб ми, взявшись за цю розповідь, не надто розтягували повчання, тому разом із блаженним пророком на цьому припинимо бесіду, залишаючи тлумачення подальшого (змісту), якщо буде Божа воля, на наступний час. Тепер же поки що хочу попросити вашу любов про те, щоб ви брали більше користі з наших слів і щодня випробовували самих себе щодо того, яке повчання отримали від цього наставлення, а яке від іншого; і щоб не тільки вухами сприймали наші слова, але й укорінювали це у своїй пам’яті і постійними роздумами утверджували у свідомості. Бажано, щоб не тільки ви були достатньо наставлені, але й для інших стали наставниками, могли напоумляти й інших і повчати ближніх побожного життя не тільки словами, але й ділами.
Подумай, справді, якби ви, збираючись тут, захотіли щодня отримувати бодай малу частку (добра) і поступово позбавлятися пристрастей, які вас тривожать, то досить скоро піднялися б на найвищий ступінь чесноти! Тому кожного дня ми і розмовляємо з вами, і проповідуємо вам про досконале (християнське) життя, щоб викорінювати ці згубні пристрасті, тобто гнів, заздрість, недоброзичливість. Коли ці пристрасті будуть винищені, тоді легше буде приборкати і пристрасть до грошей, а коли ослабне ця пристрасть, тоді з неабиякою легкістю будуть усунені суєтні помисли та ганебні бажання. «Бо коренем усякого лиходійства є сріблолюбство» (1 Тим. 6, 10). Коли підрубаємо корінь і вирвемо його із самої глибини, тоді легше буде впоратися і з гілками. Жадібність до грошей — це, так би мовити, твердиня зла і вершина пороків. Тому, якщо ми зважимося опанувати нею, тоді вже ніщо не перешкодить нам звільнитися від цієї божевільної пристрасті, а разом з нею вирвати і знищити всі згубні пристрасті. І не думайте, начебто нехтувати грошима є справою важкою і неможливою.
Коли я подумаю, що багато хто через непотрібне і суєтне честолюбство без потреби витрачають безліч золота тільки для того, щоби заслужити від низьких і нічого не вартих людей схвалення, яке триває не далі вечора, а часто не доживає й до вечора, але, перш ніж завершиться день, змінюється для них безліччю неприємностей. А інші, будучи спокушеними еллінською оманою, також через пристрасть до людської слави і високої думки про неї, покидають усе, що мають, і, залишивши собі тільки плащ і палицю, так і проводять усе життя, зважуючись терпіти всі труднощі й прикрощі такого життя тільки заради людської похвали. Так, коли подумаю про це, то не знаю, яке будемо мати виправдання чи прощення ми, які заради даної від Бога заповіді, заради вічної і безконечної слави не хочемо пожертвувати бодай незначну частину (свого майна), а стаємо гіршими навіть за тих людей, не думаючи про те, якою великою тут є різниця. Вони витрачають стільки (майна) для отримання нічого не вартої похвали від таких же людей, як і самі, а ми заради свого Господа, Який дав нам і те, що маємо, й обіцяв ті невимовні блага, часто не хочемо поділитися малістю з нужденними. Якими ж очима ми будемо дивитися на Суддю, знехтувавши такою легкою заповідаю?
Хіба я раджу покинути все майно? Насолоджуйся повним достатком, але, коли задовольниш власні потреби, решту, що залишається і буде лежати без використання, віддай на задоволення чужих нестатків: розділи це для тих, хто страждає від голоду і знемагає від холоду, перепровадь через їхні руки до своєї батьківщини, до якої і ти сам через не надто тривалий час переселишся. Ці (бідні) люди краще за всіх допоможуть тобі перенести туди (твої скарби), так що ти, коли переселишся туди, знайдеш усе готовим і будеш там насолоджуватися ще більшим достатком, і побачиш, що ці (твої скарби) примножені тими, котрі перенесли їх туди, або краще сказати — милістю Божою. Хіба ця справа важка? Хіба вона вимагає турбот і неспокою? Для такого перенесення не потрібні ані під’яремні тварини, ані сторожі, ані будь-що інше подібне, бо цим шляхом не ходить ані злодій, ані розбійник, який міг би викрасти послані тобою скарби. Але що покладеш у руки бідних, усе це покладеш у надійне сховище — у руку Божу. Він і збереже їх у цілості, а коли повернешся до своєї батьківщини, поверне тобі, прославить, увінчає тебе й оселить у місці просторому й спокійному.
Отже, благаю: віддамо надлишок бідним, будемо сіяти, поки є ще час, щоби в належний час пожати. Щоби, пропустивши цей зручний час, потім даремно не каятися. Хіба людинолюбний Господь для того дав тобі багато, щоб ти отримане використав тільки для своєї користі, а решту замкнув у скринях і коморах? Ні, не для того, а щоб, за апостольською настановою, твій надлишок доповнював нестачу інших (2 Кор. 8, 14). Ти, можливо, більше, ніж необхідно, витрачаєш багато грошей на веселощі, на одяг та інші предмети розкоші, а частково і на рабів, і на тварин, а бідний просить у тебе не на щось зайве, а тільки на те, щоби вгамувати свій голод і задовольнити необхідні потреби, — мати насущний хліб, щоб підтримати своє життя й не померти. А ти не хочеш зробити навіть цього і не думаєш, що тебе може раптово викрасти смерть, і тоді все, тобою зібране, залишиться тут і, можливо, перейде до рук твоїх ненависників і ворогів, а сам ти відійдеш, взявши із собою тільки всі гріхи, з якими збирав це. І що скажеш тоді в той страшний день? Чим станеш виправдовуватися, що так нехтував своїм спасінням?
Тож послухай мене і, поки є ще час, роздай зайві гроші, щоби таким чином приготувати там для себе спасіння і знайти нагороду: ті вічні блага, яких щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда дев’ятнадцята | Зміст | Бесіда двадцята перша
- У єврейській мові дієслово «нуд» означає «коливатися», а іменник «нод» — «вигнання». [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
