Бесіда двадцять третя
Господа Бога. Ось житіє Ноя: Ной був
чоловіком праведним і непорочним у роді своєму;
Ной ходив перед Богом (Бут. 6, 8-9)
1. Ви бачили в тому, що вже сказано, яким великим є людинолюбство і яким надмірним є довготерпіння Боже? Бачили, як зростало безчестя тодішніх людей (сучасних Ною)? Пізнали, якою була побожність праведника серед такої безлічі (нечестивих), і як йому ніщо не завадило: ані однодумність тих людей, схильних до безчестя, ані те, що він залишився один серед них і йшов протилежним шляхом? Він, мов талановитий керманич, з неабиякою пильністю тримаючи кормило розуму, не дав своєму кораблю затонути від напору хвиль безчестя, але, ставши вище бурі й терплячи напір хвиль, знаходився ніби в пристані і, так управляючи кормилом чеснот, врятував себе від потопу, який мав осягнути всіх у всьому світі.
Такою є побожність: вона безсмертна і непереможна, не підкоряється мінливості цього життя, але, будучи піднесеною вище сітей безчестя, на все людське дивиться, мовби з якоїсь високої вежі, і не відчуває того, що для інших буває важким. Навпаки, як той, хто стоїть на високій скелі, глузує із хвиль, коли бачить, як вони із шумом вдаряються до скелі і тут же перетворюються на піну, так і той, хто несе подвиг побожності, перебуваючи в безпечному місці, не відчуває жодних неприємностей від життєвого неспокою, а живе спокійно, насолоджуючись тишею своїх помислів й усвідомлюючи, що справи цього життя, які минають так миттєво і швидко, нічим не відрізняються від течії ріки. Як буває з морськими хвилями, що вони то піднімаються на невимовну висоту, то раптом знову падають, так ми бачимо, що люди, які не дбають про чесноти і віддані гріхам, то звисока мудрують, піднімають брови і досягають успіхів у справах цього життя, то раптом убожіють і доходять до крайньої бідності. Вказуючи саме на таких, блаженний пророк Давид говорив: «Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її. Бо коли помре, то не візьме з собою нічого» (Пс. 48, 17-18).
І добре сказав: «Не бійся». Нехай, говорить, не бентежить тебе надмірність його багатства і блиск слави. Мине небагато часу, і ти побачиш його лежачим на землі, нерухомим, мертвим трупом, який зробився їжею для черв’яків, позбавленим усього цього (багатства і слави) і не здатним нічого взяти із собою, все залишає тут. Не бентежся, дивлячись на теперішнє, і не звеличуй того, хто незабаром повинен позбутися всього цього. Бо таким є це щастя і такою є властивість багатства — воно не супроводжує тих, котрі відходять звідси. Залишивши тут усе своє багатство, вони відходять нагими й убогими, несучи із собою тільки безчестя і зібраний ними через багатство тягар гріхів.
А в справах побожності нічого такого немає: вона і тут ставить нас вище за наших ненависників і робить непереможними, подає нам постійне задоволення і не дає відчувати мінливість (життєвих) справ; і супроводжує під час відходу звідси, й особливо тоді, коли ми потребуємо її допомоги, — у той страшний день подає нам велику поміч, прихиляючи до нас милість Судді. І як тут під час прикрощів стоїть над прикрощами, так і в майбутньому (віці) спасає тих, котрі мають її, від вічних мук. Але й це ще не все: вона приносить для нас і насолоду від невимовних благ. І щоб ви переконалися, що це справді так і що ми говоримо це не просто, захоплюючи вас, я постараюся довести це вашій любові через того, про кого йдеться в нинішній бесіді.
Зверни увагу, як цей дивовижний, маю на увазі Ноя, у той час, коли весь людський рід викликав на себе гнів людинолюбного Господа, своєю побожністю зміг і гніву (Божого) уникнути, і заслужити від Нього велике благовоління. Але якщо бажаєте, то поговоримо поки що про події цього життя, бо деякі, можливо, не вірять у майбутнє й невидиме. Отже, на підставі тих подій подивимося, яка доля спіткала тих, котрі віддалися безчестю, і чого сподобився той, хто полюбив побожність. Оскільки благий Бог визначив покарати рід людський за зростання загальної гріховності загибеллю, сказавши: «Знищу з лиця землі людей, яких Я створив» (Бут. 6, 7), то, показуючи силу Свого гніву, виніс цей вирок не тільки над людським родом, але й над усіма тваринами, і гадами, і птахами (бо коли повинні були загинути в потопі люди, для яких створені ці тварини, то, відповідно, і вони мали розділити з людьми кару), бо ж кажу, що вирок був необмежений і не було жодної різниці. Отже, щоб ти знав, що Бог безсторонній і що, проникаючи в серця наші, Він не нехтує ніким, але, коли знайде з нашого боку бодай малий привід, тут же виявляє Своє невимовне людинолюбство, і, щоб ми не подумали, що буде загальне винищування людського роду, а знали, що Він зі Своєї доброти зволив зберегти для людського роду іскру і корінь, від якого він розрісся би довгими гілками, тому Писання говорить: «Ной же придбав благодать перед очима Господа Бога» (Бут. 6, 8).
2. Зверни увагу на чіткість Писання: як бодай одного складу неможливо знайти (в ньому) без значення. Сповістивши нам про надмірне поширення людського безчестя і про велику кару, яку повинні були отримати винуватці цього, Писання показує нам і того, хто серед такої безлічі міг зберегти чистоту чеснот. Звичайно, чеснота і сама по собі гідна подиву. Але коли ще хто її заховує, будучи оточеним перешкодами, то вона є набагато більш дивною. Тому Божественне Писання, мовби дивуючись праведникові, говорить, що серед такої безлічі людей, які за своє безчестя мали зазнати гніву Божого, «Ной же придбав благодать перед очима Господа Бога» (Бут. 6, 8). «Придбав благодать, але: перед очима Господа Бога». Не сказано просто: «Придбав благодать», але перед Господом Богом, щоб показати нам, що єдиною метою його було — заслужити схвалення від Того Ока, Яке не дрімає, і що він ніскільки не піклувався ані про славу, ані про безчестя, ані про людські глузування. Звичайно, що він через свою рішучість перебувати в побожності всупереч усім терпів велику зневагу й осміяння, адже всі нечестиві зазвичай завжди знущаються над тими, котрі зважилися віддалятися від безчестя і прихилятися до чеснот, що і нині часто буває.
І ми бачимо, що чимало слабодухих людей, не переносячи глузувань та насмішок, віддаючи перевагу славі людській перед славою істинною і вічною, захоплюються і приєднуються до безчестя інших людей. Тільки душа побожна і непохитна розумом може вистояти перед тими, котрі намагаються спокусити її, — нічого не робити для догоджання людям, а спрямовувати погляд до Того Ока, Яке не дрімає, і тільки від Нього очікувати благовоління; а на людей не дивитися і не дорожити їхньою похвалою чи осудом, а залишати їх без уваги, наче тінь і сновидіння. І тепер часто багато хто, не переносячи глузувань з боку десяти, двадцяти чи менше осіб, спотикаються і падають: «Є сором, що веде до гріха» (Сир. 4, 25). То важлива справа — не звертати уваги на тих, котрі злословлять, насміхаються й знущаються.
Але цей праведник учинив не так: він зневажив не тільки десятьма, двадцятьма чи ста людьми, а всіма ними, незліченною кількістю людей. Імовірно, що всі насміхалися над ним, знущалися, лаялися, завдавали йому багато образ, можливо, що навіть хотіли розтерзати його, якби була можливість. Безчестя завжди виявляє велику лють проти побожності. Однак не тільки нічим не шкодить їй, але, нападаючи на неї, робить її тільки більш сильною. Такою є сила побожності, що вона, і страждаючи, перемагає тих, котрі спричиняють (страждання), і, зазнаючи нападів, стоїть вище за тих, що нападають. І це можна бачити в багатьох (прикладах). Але щоби подати вам засіб (для переконання в цьому), — адже сказано: «Дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим» (Притч. 9, 9), — потрібно навести вам приклади зі Старого і Нового Завіту.
Згадай Авеля. Хіба він не був убитий Каїном? Хіба не був повалений на землю? Але ти дивися не на те, що (Каїн) здолав, і переміг, і умертвив брата, якому заздрив і який нічим не скривдив його, а подумай про наслідки, — про те, що вбитий відтоді й донині прославляється й утішається, що настільки тривалий час не стер пам’яті про нього. А той, що вбив і здолав, і тоді волочив життя, тяжче за смерть, і відтоді донині виставляється на ганьбу й усіма засуджується, у той час, коли той щодня оспівується вустами усіх. І це в цьому житті, а що буде в майбутньому віці, — яке слово, який розум може це уявити? Я впевнений, що ви, як люди розумні, знайдете в Писанні багато й інших подібних прикладів: вони й описані для нашої користі, щоб ми, дізнаючись про них, віддалялися від безчестя і прихилялися до чеснот.
Може, хочеш і в Новому Завіті побачити те ж саме? Послухай, як блаженний Лука розповідає подібне про апостолів, а саме, що вони, витерпівши побиття, пішли із синедріону, радіючи, що за ім’я Христове сподобилися зазнати наруги (Діян. 5, 41). Хоч побиття спричиняє не радість, а біль і безчестя, однак побиття заради Бога і причина, через яку (апостоли) зазнали побиття, подавала їм радість. Водночас ті, котрі завдавали (апостолам) побиття, опинилися перед неабиякими труднощами та в здивуванні, не знаючи, що їм робити. Послухай, справді, як вони і після побиття дивуються і говорять: «Що нам робити з цими людьми?» (Діян. 4, 16). Що ви кажете? Ви побили, вчинили безліч зла і ще дивуєтеся? Такою сильною і непереможною є побожність — вона навіть під час самого страждання перемагає тих, котрі спричинять страждання.
3. Але щоб не зробити слово надто тривалим, потрібно знову звернутися до цього праведника (Ноя) і дивуватися його високій побожності, — бо, як він зміг зневажити і стати вище такої безлічі тих, котрі насміхалися над ним, нападали, зневажали, кривдили його (знову кажу те ж саме і не перестану говорити). Як це? Ось як. Він безупинно дивився на Те Око, Яке не дрімає, до Нього спрямовував зір своєї душі, а тому вже й не звертав уваги на всіх цих (кривдників), начебто б їх і не було. Так і повинно бути: хто перейнятий цією любов’ю і прагне серцем до Бога, той уже не звертає уваги на видиме, а постійно споглядає на Того, до Кого прагне, — і вночі, і вдень, і коли лягає, і коли встає.
То нехай не дивує тебе те, що і цей праведник, спрямувавши тільки туди свої помисли, вже не думав про будь-кого із тих, що намагалися його спокусити. Виконуючи свій обов’язок й отримавши небесну благодать, він став вище за всіх. «Ной же, — сказано, — придбав благодать перед очима Господа Бога» (Бут. 6, 8). Нехай він не був приємним і милим для всіх тодішніх людей, оскільки не хотів іти тим же шляхом, що й вони, зате знайшов благодать у Того, Хто випробовує серця, Хто схвалив його душевний стан. А скажи мені, яка шкода людині від ганьблень та глузувань з боку подібних до неї людей, коли прославляє і вінчає її Той, Хто створив серця наші й знає про всі справи наші? Яка користь людині, коли весь всесвіт дивується їй і вихваляє, а Творець усього і Праведний Суддя засудить її в той страшний день? А тому, знаючи це, улюблені, не будемо дорожити людською похвалою і не будемо всіляко домагатися слави від людей, а будемо чинити справи добрі й уникати безчестя заради Того Єдиного, Хто випробовує серця й утроби.
Тому і Христос, повчаючи нас не ганятися за славою людською, після багато чого іншого, сказав нарешті й таке: «Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре» (Лк. 6, 26). Поглянь, як Він словом «горе» показав нам, яка кара готується для таких людей. Слово «горе» — це вигук співчуття. Наче оплакуючи їх, (Христос) говорить: «Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре». Зверни увагу на чіткість вислову: не сказав просто: люди, а «всі люди». Побожна людина, яка йде тісним і скорботним шляхом і виконує Христові заповіді, не може заслужити від усіх людей похвалу і подив, бо великою є сила зла і ворожість до чеснот. Тому Господь, знаючи, що людина, яка несе суворий подвиг у чесноті і тільки від Нього очікує похвали, не може мати похвалу й добру славу від усіх людей, називає нещасливими тих, котрі через людську похвалу нехтують чеснотами. Похвала від усіх може бути найбільшим доказом того, що (той, кого хвалять) не надто піклується про чесноти. Та й як будуть усі хвалити побожного, коли він стане захищати скривджених від кривдників, тих, що терплять зло, від тих, котрі намагаються чинити зло? Знову ж таки, коли він захоче виправляти тих, котрі грішать, і хвалити тих, котрі живуть побожно, то чи не природно, що одні будуть його хвалити, а інші — ганьбити? Тому (Господь) говорить: «Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре».
То хіба після цього не варто захоплюватися й дивуватися цьому праведникові (Ною), коли він, будучи навченим законом природи, з неабиякою точністю наперед виконав те, чого вчив Христос після приходу (на землю), і, нехтуючи людською похвалою, намагався побожним життям здобути благодать від Бога? «Ной же, — сказано, — придбав благодать перед очима Господа Бога» (Бут. 6, 8). Про те, що за свою чесноту він знайшов благодать перед Господом Богом, розповів нам цей дивний пророк, натхненний Духом Святим. Потрібно довідатися й про те, що сказано далі, — побачити те, як судив про нього Сам Бог.
«Ось, — сказано, — житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом» (Бут. 6, 9). Незвичайний спосіб родоводу. Сказавши: «Ось житіє Ноя» і збудивши нашу увагу, наміряючись начебто розповісти про родовід Ноя: хто був його батько, звідки він вів свій рід, як появився на світ та все інше, про що зазвичай оповідають ті, що подають родоводи, Божественне Писання випускає все це і, всупереч звичаю, говорить: «Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом». Бачиш дивовижний родовід? «Ной, — каже, — був чоловіком». Поглянь, як загальне найменування природи використовується для похвали праведникові. Коли інші, поринувши в тілесні задоволення, перестали навіть бути людьми, Ной, сказано, серед такої безлічі (розбещених) зберіг образ людини, бо людиною є саме той, хто вправляється в побожності. Не те, що ми маємо вигляд людський, — очі, ніс, уста, лице та інші органи — не це відрізняє людину: це органи тілесні. Людиною ми назвемо того, хто зберігає образ людини. У чому ж полягає образ людини? У тому, щоби бути розумним. Що ж, скажуть, хіба ті не були розумними? 1 Але й цього мало: щоби бути людиною, потрібно ще бути побожним, уникати гріха, перемагати нечисті пристрасті і виконувати заповіді Господні.
4. А щоб ти переконався, що Писання відданих безчестю і байдужих щодо побожності зазвичай навіть не називає людьми, послухай ті Божі слова, про які ми говорили вчора: «Не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми цими, тому що вони плоть» (Бут. 6, 3).
— Я, — каже (Бог), — дав їм разом із плоттю і владу (або сутність) душі. А вони, ніби маючи тільки плоть, так зневажили доблестю душі, що врешті-решт зробилися цілковитою плоттю.
Бачиш, як через безчестя Бог називає їх плоттю, а не людьми! І далі, як ви зараз довідаєтеся, Святе Писання називає їх землею, оскільки вони цілковито віддалися земним помислам, а саме говорить: «Земля розбестилася перед лицем Божим» (Бут. 6, 11), маючи тут на увазі не звичайну землю, а землею називаючи тих, що живуть на ній. А в іншому місці не називає їх навіть плоттю, ані землею, не вважає їх навіть існуючими в цьому житті за те, що вони не чинять чеснот. Послухай, як волає пророк і говорить серед головного міста, Єрусалима, де стільки тисяч, де безліч народу: «Коли Я приходив, нікого не було, і коли Я кликав, ніхто не відповідав» (Іс. 50, 2), — не тому, що нікого не було, а тому, що присутні були не кращими за неприсутніх. І знову в іншому місці: «Походіть…, — каже, — пошукайте…, чи немає того, хто дотримується правди, хто шукає істину? Я пощадив би» (Єр. 5, 1).
Чи бачиш, як Божественне Писання називає людиною тільки того, хто живе побожно, а інших не вважає навіть існуючими, називаючи їх то плоттю, то землею? Тому й тепер, обіцяючи показати родовід праведника, Божественне Писання говорить: «Ной був чоловіком». Тільки він був людиною, а інші — не люди, але, маючи людський вигляд, через злу волю погубили благородність своєї природи і від людей зійшли до безумства тварин. А що і людей, істот розумних, коли вони схиляються до безчестя і стають невільниками нерозумних пристрастей, Божественне Писання називає звірами, послухай, як воно говорить в одному місці: «Це відгодовані коні: кожен з них ірже на дружину іншого» (Єр. 5, 8). Зверни увагу, як воно через надмірну хтивість людини дає їй найменування безсловесних. І в іншому місці: «Отрута аспида в устах їхніх» (Пс. 139, 4). Тут воно має на увазі тих, котрі наслідують підступність і хитрість цього створіння (аспида). І знову інших називає німими псами (Іс. 56, 10-11). І ще каже: «Отрута в них, як у змії, як у глухого аспида, що затикає вуха свої» (Пс. 57, 5), маючи на увазі тих, котрі на повчання про чесноти закривають вуха.
Можна знайти багато найменувань, які Божественне Писання дає людям, котрі через недбальство доходять до тваринних пристрастей. Це можна бачити не тільки в Старому Завіті, але й у Новому. Послухай, що говорить юдеям Іоан Хреститель: «Поріддя єхидни! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?» (Мф. 3, 7). Бачиш, як і тут через їхню лукаву волю він визначив для них тваринне найменування? Хто ж може бути більш жалюгідним за людей, відданих безчестю, коли вони позбавляються навіть самого найменування людини й отримають ще більшу кару за те, що, маючи від природи чимало засобів (для чеснот), не скористалися ними і добровільно впали (з висоти), віддавшись безчестю? Отже, коли сучасники (Ноя) виявилися не вартими іменування (людина), а цей праведник при такому зубожінні чеснот явив у собі настільки велику чесноту, то Божественне Писання, почавши родовід цього мужа, говорить: «Ной був чоловіком».
Можна зустріти й іншого праведника, якому це ім’я було дане замість найбільшої похвали, і який цим ім’ям особливо прославляється перед усіма іншими, оскільки ревно ніс подвиг у побожності. Хто ж він? Блаженний Іов, подвижник благочестя, герой всесвіту, який переніс ті нестерпні прикрощі й, прийнявши незліченні стріли від лукавого демона, залишився неураженим, і, наче адамант, зміг перенести всі напасті, не тільки не затонув у надто великих хвилях, а став вище за них, — випробував на своєму тілі всі страждання світу й завдяки цьому явився ще світлішим. Безперервні нещастя, які йшли одне за одним, не тільки не уразили його, а спонукали до ще більшої вдячності, і він уповні виявив свою побожність, завдавши дияволу смертельної рани і довівши, що той даремно докладає зусиль і йде проти рожна. Схвалюючи і прославляючи цього святого ще до боротьби й особливо великих подвигів, людинолюбець Бог сказав дияволу: «Чи звернув ти увагу твою на раба мого Іова? Бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла» (Іов. 1, 8). Бачиш, і він насамперед прославляється загальним найменуванням людини? «Чи звернув ти увагу твою, — говорить, — на раба мого Іова? Бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний». Хоч і всі подібні, однак не за побожністю, а тільки за виглядом. Однак не в цьому людина, а в тому, коли, ухиляючись від безчестя, трудиться в чеснотах.
5. Ти бачиш, кого Божественне Писання зазвичай називає людиною? Тому на початку Господь усього, приступаючи до створення людини, сказав: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1, 26), тобто щоб вона була господарем над усім видимим і над тими пристрастями, які виникають у ній, — щоби панувала, а не була підвладною. А якщо вона, відкинувши начальство, захоче краще бути підвладною, а не панувати, тоді вже перестає бути людиною і викликає на себе найменування безсловесного створіння. Саме тому й тепер Божественне Писання, маючи намір звеличити побожність праведника, говорить: «Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним» (Бут. 6, 9). Ось й інше дуже важливе виявлення похвали: «Був чоловіком праведним». Цим найменуванням (Писання) визначає взагалі всі чесноти Ноя. Найменування «праведний» ми зазвичай даємо тим людям, які вправляються у всякій чесноті. Далі, щоб ти знав, що Ной досяг найвищих чеснот, що й тоді вимагалося від нашого єства, Писання говорить: «Був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму». Все, сказано, виконав, що належало виконати людині побожній (це й означає «непорочним»), нічого не опустивши, ні в чому не спіткнувшись. Не те, щоб одне виконав, а в іншому згрішив, а був досконалим у всякій чесноті. Це він і повинен був виконати.
Далі, щоби показати нам праведника у ще більш яскравішому світлі вказівкою на час і через порівняння з іншими, Писання говорить: «Був праведним і непорочним у роді своєму», тобто серед свого розбещеного роду, який віддався такому безчестю і не хотів виявити бодай сліду чесноти. Саме серед такого роду і в такий час цей праведник не тільки виявив побожність, але й досяг найбільшої висоти чеснот, явився досконалим без будь-яких недоліків. Як я вже раніше сказав, жити побожно серед тих, які повстають проти чеснот, і виявляти постійну ревність щодо неї серед тих, які перешкоджають цьому, це завжди свідчить про особливу побожність. Тому і цей праведник сподобляється особливих похвал. Але Божественне Писання в його прославлянні не зупиняється на цьому, а, показуючи нам перевагу його чеснот і те, що він отримав похвалу звище, після слів: «Був праведним і непорочним у роді своєму» говорить: — «Ной ходив перед Богом». Такою великою була його чеснота, що він заслужив похвалу від Бога. «Ной, — сказано, — ходив перед Богом». Це означає, що він був прославлений Богом, своїми побожними справами догодив Тому Окові, Яке не дрімає, своїм життям прихилив до себе Його благовоління, тому (Господь) не тільки спас його від гніву, який мав виявитися над усіма, але й зробив заступником інших. «Ной, — сказано, — ходив перед Богом». Хто може бути більш блаженним за чоловіка, який зміг виявити таку побожність, що його похвалив Господь усього?
Зі всього, що ним зроблено, це 2 для людини розумної дорожче за всяке багатство, за всяку славу, владу і за будь-яке людське благополуччя. Для людини, яка щиро любить Бога, — це більш жадане, ніж царство, бо істинне Царство полягає в тому, щоби побожним життям придбати для себе благовоління і милість Господа. Адже і геєни ми повинні боятися і страшитися не через той невгасаючий вогонь, страшні кари і нескінченні муки, а тому, що ображаємо настільки благого Господа і стаємо не вартими Його благовоління. Так само і до Царства ми повинні поспішати з любові до Нього, щоб насолоджуватися Його благодаттю. Як благовоління до нас нашого людинолюбного Господа більш жадане, ніж царство, так утрата Його благовоління страшніша за геєну.
Ви бачили, яку користь для нас принесло саме ім’я праведника і який скарб думок відкрив для нас родовід цього дивного мужа? Тож будемо і ми наслідувати правила Божественного Писання і, коли захочемо розповісти про чийсь родовід, то не будемо виставляти напоказ ані батьків, ані дідів, ані прадідів, а будемо розкривати чесноти того, про чий родовід говоримо. Це найкращий спосіб родоводу. Яка користь бути нащадком знаменитих і доброчесних батьків, а самому не мати доброчесного життя? Або, знову ж таки, яка буде шкода від того, коли походиш від батьків і предків невідомих і незнатних, а сам прикрашаєшся чеснотами?
Ось і цей праведник, який став настільки великим й отримав благовоління Боже, не походив від таких же батьків — Божественне Писання не згадує про них, як про людей особливо доброчесних. Однак він, незважаючи на незліченні перешкоди й труднощі, зумів зійти на найвищу висоту чеснот для того, щоб ти знав, що хто зважиться бути уважним, пильним і старанно піклуватися про своє спасіння, тому ніщо не завадить. Як, віддавшись безтурботності, ми зазнаємо шкоди навіть від найбільш незначних речей, так коли захочемо бути пильними, то хоч би тисячі людей тягнули нас до безчестя, ніщо не зможе послабити нашої ревності, як і цього праведника не змогли багато хто зробити менш старанним щодо чеснот.
Отже, нехай ніхто не обвинувачує іншого і не перекладає провини на інших, а все приписує своєму недбальству. Але що я кажу: на інших? Нехай ніхто не думає і про диявола, начебто він настільки сильний, що може перекрити шлях, який веде до чеснот. Він приваблює і спокушає недбайливих, але не перешкоджає і не примушує. Це показує і сам досвід, а саме: коли захочемо бути пильними, то виявляємо таку непохитність, що хоч би багато хто схиляв нас на шлях безчестя, ми не піддаємося їхнім намовлянням, але буваємо міцнішими за адамант і затикаємо вуха від тих, що радять зле. А коли недбайливі, то хоч би й ніхто не радив і не спокушав, самі собою прагнемо до безчестя. Якби це було не з нашої волі й не підвладне нашій душі, якби Господь створив нашу природу невільною, то всі люди, маючи однакову природу й однакові пристрасті, мали б бути або злими, або доброчесними. А коли ми бачимо, що ті, які мають таку ж природу, як і ми, й охоплюються такими ж пристрастями, однак сприймають не так само, але скеровують свою природу непохитним розумом, переборюють безладні навіювання, приборкують прагнення, перемагають гнів, уникають заздрості, відкидають ненависть, нехтують пристрастю до багатства, менше піклуються про (земну) славу, не дорожать благополуччям цього життя, а твердо прагнуть до істинної слави і похвалу від Бога ставлять вище за все видиме, — то хіба не зрозуміло, що вони можуть робити це своїми зусиллями за допомогою небесної благодаті, і що ми втрачаємо своє спасіння через свою байдужість, самі себе позбавляючи небесного благовоління?
6. Отже, прошу вас, постійно роздумуючи й пам’ятаючи про це, не будемо ніколи звинувачувати диявола, а тільки свою безтурботну волю. Це я кажу не для того, щоб його звільнити від провини, — цього не буде: він ходить як хижий лев, рикаючи й шукаючи «кого б пожерти» (1 Петр. 5, 8). Я тільки хочу, щоби ми поводилися обережніше, щоб не вважали себе невинними, коли так легко схиляємося до гріха, і не говорили цих порожніх слів: для чого Бог залишив цього лукавого (диявола), щоб він зваблював і губив нас? Це — слова великого безумства. А ти розмірковуй так: Бог залишив його саме для того, щоб ми, спонукувані страхом й очікуючи нападу ворога, були постійно уважними і пильнували, полегшуючи труди доброчесності надією нагород та очікуванням вічних і невимовних благ. І чому дивуєшся, що Він залишив диявола через Своє піклування про наше спасіння, — щоб будити нашу байдужість і подавати нам привід для отримання вінців? Він і геєну приготував для того, щоби страх перед карами і нестерпними муками спонукав нас (прагнути) до Царства.
Бачиш премудре людинолюбство Господа? (Бачиш), як Він використовує всі заходи до того, щоб не тільки врятувати створених Ним, але й сподобити невимовних благ? Для того Він і дарував нам свобідну волю і вклав у нашу природу й у совість пізнання зла і доброчинності, допустив бути дияволу і погрожує геєною, щоб ми не потрапили до геєни, а отримали Царство. І чому ти дивуєшся, що Він використав усі ці та чимало інших заходів задля цього? «Він, будучи образом Божим…, принизив Себе, прийнявши образ раба» (Флп. 2, 7), і взяв усе стосовно тіла: народився від жінки, походить від Діви, дев’ять місяців носився в утробі, був повитий пеленами, вважав Своїм батьком Йосифа, обручника Марії, зростав поступово, був обрізаний і приніс жертву, відчував голод, спрагу, стомлювався і нарешті перетерпів смерть, смерть не звичайну, а таку, яка вважалася найбільш ганебною, тобто смерть хресну. І все це перетерпів заради нас і нашого спасіння Творець усього, незмінний, Який привів усе з небуття до буття, «погляне на землю — і вона тремтить» (Пс. 103, 32), на сяйво слави Якого не можуть дивитися херувими — ці безплотні сили, але, відвертаючи свої обличчя й закриваючи їх крилами, свідчать нам про чудо, — Його невпинно хвалять ангели, архангели, і тисячі тисяч (духів). Він заради нас і нашого спасіння благоволив стати людиною, відкрив для нас шлях праведного життя і подав достатнє наставляння в тому, що Сам пройшов (цим шляхом), прийнявши однакове з нами єство.
Яке ж залишиться виправдання для нас, якщо ми після того, як стільки вже зроблено для нашого спасіння, самі зробимо все це безкорисним для нас і своїм недбальством втратимо спасіння? Тому, прошу, будемо пильними і не будемо безрозсудно наслідувати звичаї інших, а щодня будемо випробувати своє життя і дивитися, у чому ми згрішили, а що зробили доброго, і так виправляти свої гріхи. Щоб ми отримали небесну милість і були угодними Богу, як цей праведник (Ной), і здобули Царство Небесне через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві і Святому Духові слава, честь, держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда двадцять друга | Зміст | Бесіда двадцять четверта
