Бесіда двадцять перша
Божою створив її, чоловіком і жінкою створив їх…,
і нарік йому ім’я Адам в день створення їх 1 (Бут. 5, 1-2)
1. Великий і невимовний скарб, улюблені, (міститься) у нинішньому читанні. Знаю, що багато хто, слухаючи перерахування імен і поверхово дивлячись на прочитане (з Писання), думає, начебто ці слова не містять у собі нічого, крім простої назви імен; але я прошу усіх вас не пропускати без уваги запропоноване в Божественному Писанні, бо все, що тут написане, містить у собі велике багатство мудрості. Оскільки блаженні пророки говорили під дією Божественного Духа, тому написані Духом (священні книги) містять у собі прихований (у них) скарб. І не дивуйся, що я в перерахуванні імен обіцяю тепер показати вам велике багатство таємної мудрості. У Писанні немає жодного складу, жодної риски, у глибині якої не містилися б великі скарби. Тому ми повинні приступати до Божественних слів не інакше, як будучи керовані благодаттю звище, отримавши просвічення від Святого Духа.
Щоби зрозуміти те, що міститься в Божественному Писанні, потрібна не людська мудрість, а одкровення Духа, щоб, усвідомивши істинний зміст написаного, ми змогли отримати звідти велику користь. Якщо й у життєвих справах писання, складені людьми, будучи пошкоджені часом, набувають великого значення завдяки вказівці дати на початку цієї писемної пам’ятки і навіть від одного його складу, то тим більше це стосується Божественного Писання, укладеного Духом Святим, якщо тільки будемо уважними і не пробігатимемо його поверхово, але, напруживши свій розум, будемо розглядати все ретельно і не уступимо в цьому тим, які виявляють чимало ретельності щодо речей земних. Ось і ті, що копають руду, не зупиняються на поверхні, але, опустившись досить глибоко і знайшовши піщини золота, з великим трудом і зусиллям відокремлюють їх від землі, і після такої великої праці отримують за свої труди досить малу винагороду. І хоч вони знають, що та користь, яку отримують, не відповідає їхнім трудам, а часто після великих старань і зусиль їхні сподівання взагалі можуть виявитися марними, однак це не зупиняє їх, але, живучи надією, не відчувають труднощів. Якщо ж вони виявляють стільки старань заради речей тлінних, скороплинних і надто ненадійних, то ми, яким (пропонується) багатство, яке не зменшується, і скарб невичерпний, і в очікуванні його обманутися неможливо, — повинні виявляти таке ж, а то й ще більше старання, щоби досягти бажаного. А отримавши від цього користь і пізнавши невимовне Боже людинолюбство, маємо бути вдячними своєму Господу і, прихиливши до себе Його благовоління, стати невловимими для сітей диявола.
Отже, запропонувавши вам нині прочитані слова, старанно розглянемо кожне з них, щоб ви могли повернутися додому, отримавши належне наставляння. «Це книга, — сказано, — буття людини, коли створив Бог Адама, за образом Божим створив його, чоловіком і жінкою створив їх…, і нарік ім’я йому Адам в день створення їх» (Бут. 5, 1-2). Зверни увагу на мудрість цього дивного пророка або краще — на вчення Святого Духа, бо під Його (Святого Духа) дією він говорить нам про все, — він дав свої уста, а вже через них благодать Духа яскраво навчає всього наш рід. Отже, зверни увагу, як (Мойсей) у своєму слові повертається до початку, ніби знову хоче починати розповідь. Для чого ж і чому? Він бачив, як уже ті, що жили в ті часи, виявляли велику невдячність (перед Богом) і, не напоумившись долею первозданного, впали у саму безодню зла. Син (Адама) через заздрість тут же пішов на братовбивство, за що і зазнав тієї страшної кари, про яку ми вже сповістили вашій любові. А його (Каїна) нащадки, не навчившись і його покаранням, упали в ще більші гріхи, як ви чули вчора про Ламеха, який розповів про свій гріх своїм дружинам і визначив для себе покарання.
Отже, оскільки він бачив, що їхнє розбещення поступово збільшується, подібно до шкідливої вологи, готової розлитися по всьому тілу, тому й зупиняє напір зла і навіть не згадує про покоління, що були від Каїна до Ламеха, але, мовби починаючи (свою книгу) спочатку і бажаючи утішити Адама та Єву в скорботі, якої насмілився заподіяти їм братовбивця, озброївши свою руку проти Авеля, починає розповідь так і говорить: «Це книга буття людини, коли створив Бог Адама, за образом Божим створив його, чоловіком і жінкою створив їх…, і нарік ім’я йому Адам в день створення їх».
2. Поглянь, як він використав ті ж слова, які (використав) і спочатку, щоби повчити нас, що про ті покоління, як про негідні, він навіть не згадує, а починає родовід з того, хто народився тепер, тобто із Сифа, щоб ти і в цьому побачив, як Бог піклується про людський рід і як відвертається від людей кровожерливих. Мойсей мовчить про них, начебто вони і не жили, і цим дає нам зрозуміти, яким великим злом є гріх, і як ті, котрі люблять його, заподіюють собі найбільшої шкоди. Ось ці люди виключаються зі списку (родоводу), а коли згадуються, то тільки для того, щоб їхнє безчестя було виставлене на ганьбу і послужило напоумленням для майбутніх поколінь, а беззаконно вбитий рукою брата відтоді і донині оспівується всіма, і час не стер пам’яті про цього (Авеля), ані не припинив ганьби того (Каїна); але як цей щодня всіма звеличується, так і той безупинно засуджується.
Бачите, яку шкоду спричиняє безчестя і якою великою є сила побожності: як перше, хоч і нападає, і долає, однак гине і зникає, і як друга, хоч зазнає нападів і терпить незліченні прикрощі, але від цього стає ще більш славною і сяючою? Можна було б довести це тепер вашій любові й на прикладі інших подібних подій, але щоб не відступати від належного порядку, звернемося до вже наведених слів. «Це книга, — сказано, — буття людини, коли створив Бог Адама, за образом Божим створив його, чоловіком і жінкою створив їх…, і нарік ім’я йому Адам в день створення їх». Зверни увагу, як Божественне Писання, почавши розповідь спочатку, знову нагадує нам, якої честі сподобилася створена (Богом) людина. «Коли, — сказано, — створив Бог Адама, за образом Божим творив його», тобто поставив його начальником усього видимого. Вираз «за образом» указує саме на владу і панування. Бог усіх, Сам маючи владу над усім видимим і невидимим, будучи Творцем усього, таким створив і це розумне створіння (людину), бажаючи, щоб воно мало владу над усім видимим. Тому Він дарував йому і душу, щоби воно було безсмертним назавжди. Коли ж людина через байдужість упала і порушила дану їй заповідь, Бог зі свого людинолюбства і тоді не відвернувся зовсім від неї, але, позбавивши безсмертя і засудивши на смерть, залишив її майже з тією ж владою.
Коли потім його (Адама) син упав у надзвичайно велике безумство і перший звершив убивство, заподіяв (братові) насильницьку смерть і виявив свою велику зіпсованість, додавши до вбивства обман, то (Бог) захотів напоумити його тривалим покаранням, щоб не тільки він сам отримав користь від тієї кари, яка його спіткала, але і нащадкам показав, яким великим є його злочин і надмірне беззаконня. Та оскільки і нащадки його через неабияку байдужість поступово падали у великі беззаконня, то Бог, бажаючи мовби втішити Адама, який перебував у надзвичайно великій печалі не тільки через власний злочин, але й через беззаконня Каїна й те нестерпне горе 2, яке він бачив своїми очима [адже вони (перші люди) ще не знали, як умирають, хоч уже й отримали вирок смерті; тому скорбота Адама була подвійна і потрійна від того, що він побачив смерть, яка вперше появилась у світі, смерть насильницьку і звершену його сином, причому вчинена братові, який народився від однієї матері й одного батька, який не вчинив ніякого зла], тож, бажаючи подати йому відповідну до його печалі втіху, людинолюбний Бог дарує йому іншого сина, Сифа, і, цим достатньо втішивши його, вже від цього сина веде початок родоводу. Тому і блаженний пророк почав так: «Це книга буття людини». Далі, оскільки він обіцяв розповідати про потомство людей, поглянь, як він дотримується порядку. «Адам жив, — каже, — двісті тридцять (сто тридцять) років 3 і породив сина за подобою своєю і за образом своїм, і нарік йому ім’я Сиф. Днів його після народження ним Сифа було сімсот (вісімсот) років, і породив він синів і дочок. Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років; і він помер» (Бут. 5, 3-5).
3. Хіба не правду я говорив від початку, що в Божественному Писанні неможливо нічого знайти написаного просто так? Ось і тепер, як чітко висловився цей блаженний пророк. «Породив — каже, — Адам сина за подобою своєю і за образом своїм, і нарік йому ім’я Сиф». А про народженого раніше, тобто про Каїна, нічого такого не сказав, наперед даючи знати про його схильність до зла. І справедливо: Каїн не зберіг батькової вдачі, а відразу прихилився до зла. А тут Мойсей говорить: «За подобою своєю і за образом своїм», тобто (Адам народив сина) подібного до того, хто народив, — з такими ж доброчесними якостями, які через його справи виявляли в ньому образ батька і могли завдяки доброчинності винагородити за злочин старшого (сина). Тут Писання, кажучи: «За подобою своєю і за образом своїм», вказує нам не на тілесні риси, а й на стан душі, щоб ми знали, що цей син (Сиф) не буде таким же (як Каїн). Тому і мати, даючи ім’я цьому синові, дає його із вдячністю і народження дитяти приписує не природі і власній здатності народжувати, а силі Божій, яка і спонукала природу до народження, про що сказано: «І нарекла йому ім’я Сиф, тому що говорила вона: Бог поклав мені інше сім’я замість Авеля, якого убив Каїн» (Бут. 4, 25).
Поглянь, яка чіткість у словах. Не сказала: дав мені Бог, але: «…поклав мені» 4. Зверни увагу, як цими словами уже з тих пір, хоч і не вповні виразно, вказується на воскресіння. Вона мовби говорила: замість померлого воскресив мені цього. Хоч той, каже, від руки брата впав на землю і зазнав смерті, але сила Божа замість того, що впав, підняла цього. Оскільки час воскресіння ще не настав, тому Бог воскресив не того, що впав, а замість нього іншого, тому й каже Єва: «Бог поклав (воскресив) мені інше сім’я замість Авеля, якого убив Каїн».
Бачиш вдячність жінки? Бачиш людинолюбство Господа — як швидко Він подав їм (Адамові та Єві) розраду? Тож будемо і ми наслідувати Єву й приписувати все вищій благодаті, бо хоч і природа діє, однак не своєю силою, а підкоряючись велінню Творця. І нехай жінки, якщо не народжують, ніколи не нарікають, а нехай із вдячним серцем прибігають до Творця природи і від Нього, Господа природи, просять (народження дитяти). Нехай народження дітей не приписують ані подружньому співжиттю, ані будь-чому іншому, а Творцю всього, Який як покликав з небуття до буття наше єство, так може і виправити його недоліки. Ось і Єва те, що було для неї причиною печалі, перемінила на славослів’я і все приписує Господу, кажучи: «Бог поклав (воскресив) мені інше сім’я замість Авеля, якого убив Каїн». Бачиш, як вона не тільки не нарікала і не сказала жодного печального слова (Божественне Писання не пропустило б, якби щось таке нею було сказано), навпаки, великодушно перенісши горе, відразу отримує розраду і виявляє ще більшу вдячність, сповіщаючи про благодіяння Господа.
Зверни увагу, з якою щедрістю і Господь подає Свої дари. Не тільки дарував іншого сина, але ще заздалегідь показує, що цей син буде і доброчесним. «Породив — говорить Писання, — за подобою своєю і за образом своїм». А щоб ми відразу переконалися в чесноті цього сина, поглянь, як і він в імені свого сина виявляє свою побожну душу. «У Сифа, — сказано, — також народився син, і він нарік йому ім’я Єнос. Тоді почали закликати ім’я Господа Бога» 5 (Бут. 4, 26). Ось ім’я, світліше за діадему, краще за порфіру! Хто може бути щасливішим за людину, яка прикрашається закликанням Бога і саме це (закликання) носить замість імені?
Бачиш, як і в найпростіших назвах, як я говорив спочатку, приховується велике багатство думок? Тут (у назві дітей) втілюється не тільки благочестя батьків, але й їхнє велике піклування про дітей, — як вони від самих початків повчали дітей, які народжувалися, через ті імена, які давали їм, прихилятися до побожності, а не так, як сьогодні, дають імена просто і як попало. Нехай, кажуть дитя називається по імені діда чи прадіда. Стародавні не так: вони всіляко намагалися давати дітям такі імена, які б не тільки збуджували до побожності тих, котрі отримують ці імена, але й для інших, для наступних поколінь служили наставленням у всякій любові до мудрості. І це побачимо ми далі в наступних словах. Тож не будемо і ми давати дітям імена випадкові, не будемо давати їм імена батьків, дідів, прадідів і людей знаменитих, а імена мужів святих, які просяяли побожністю, які отримали велику відвагу в Бога. Однак і на ці імена нехай не надіються ані батьки, ані діти, які отримують імена, бо ім’я без побожності не приносить жодної користі. Надію на спасіння потрібно покладати у звершенні чеснот і не величатися ані ім’ям, ані родинністю зі святими мужами, ані будь-чим іншим, а праведністю своїх діл. А краще сказати: не величатися і цим, а якраз тоді особливо й смиряти й принижувати себе, коли зможемо зібрати велике багатство чеснот, бо саме тоді ми і зібране нами багатство належно збережемо, і прихилимо до себе благовоління Боже. Тому і Христос говорив Своїм учням: «Коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні» (Лк. 17, 10). Так Він смиряє їхні думки і повчає їх бути скромними і не звеличуватися добрими ділами, а знати, що найбільша зі всіх чеснот полягає в тому, щоби побожна людина зберігала смиренність.
4. Але повернемося знову до суті слова і подивимося на тих, котрі народилися в наступні часи. Можна сподіватися, що ми, поступово йдучи вперед, знайдемо ще більший скарб, велике і невимовне багатство. «Єнос (цей син Сифа) жив, — сказано, — дев’яносто (сто дев’яносто) 6 років і породив Каїнана… Каїнан породив Малелеїла… Малелеїл народив Яреда… Яред породив Єноха… Єнох жив шістдесят п’ять (сто шістдесят п’ять) років і породив Мафусала. І ходив, — говорить Писання, — Єнох перед Богом після народження Мафусала триста (двісті) років, і породив синів і дочок. Усіх же днів Єноха було триста шістдесят п’ять років. І ходив Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його» (Бут. 5, 9. 12. 15. 18. 21-24). Хіба не правду я говорив, що, йдучи далі, ми знайдемо в цих іменах велике і невимовне духовне багатство? Зверни тут увагу, улюблений, і на побожність праведника, і на непомірне людинолюбство благого Бога, і на чіткість Божественного Писання. «Єнох жив, — говорить воно, — шістдесят п’ять (сто шістдесят п’ять) років і породив Мафусала. І ходив, — каже, — Єнох перед Богом після народження Мафусала».
Слухайте це і чоловіки, і жінки, повчіться побожності у праведника і не думайте, начебто подружнє життя перешкоджає догоджати Богові. Божественне Писання тому і вказало на це неодноразово, сказавши, що (Єнох) догодив (Богові) «після народження Мафусала», знову повторивши те ж саме: «…після народження», щоби будь-хто не подумав, начебто подружнє життя перешкоджає побожності. Якщо ми будемо пильними, то ані подружнє життя, ані виховання (дітей), ані будь-що інше не зможе перешкодити нам у побожності. Ось і він (Єнох), маючи таку ж природу, як і ми, і (живучи тоді), коли ще не було закону, не повчало Писання і ніщо інше не спрямовувало до смирення, сам і зі своєї волі так угодив (Богові), що ще досі живе і не зазнав смерті. Якби, улюблений, подружнє життя і виховання дітей були перешкодою на шляху чеснот, то Творець усього не ввів би для нас подружнє життя, щоб ми зазнали шкоди в речах потрібних і найбільш необхідних. Та оскільки (подружнє життя) не тільки не перешкоджає нам у побожному житті, якщо ми захочемо бути пильними, але й подає нам неабияку поміч у приборкуванні палкої природи, не дозволяючи хвилюватися морю, а постійно спонукуючи корабель плисти до пристані, тому Бог і дарував таку втіху для людського роду. А те, що мої слова є справедливими, доводить цей праведник. «І ходив,— каже Писання, — Єнох перед Богом після народження Мафусала». Причому він перебував у побожності не мало років, а, як говорить Писання, двісті.
Оскільки після злочину первозданного знайшовся чоловік, який піднявся на найвищу висоту чеснот і своєю побожністю перед Богом відплатив за гріх праотця, то поглянь на надмірне людинолюбство благого Бога. Він знайшов чоловіка, який зміг відплатити за гріх Адама, і переселяє його живим, показуючи цим, що того, хто отримав заповідь (Адама), Він засудив за її порушення, а не тому, що хотів віддати на смерть наш рід. «І ходив, — говорить Писання, — Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його» (Бут. 5, 24). Бачиш премудрість Господа? Забрав (або переселив) живим, а не дарував безсмертя, щоб не послабити серед людського роду страх перед гріхом, — Він залишив (цей страх) між людьми у всій силі. Тому Він хоче негласно і таємно, так би мовити, скасувати вирок, винесений Адамові. Але не робить цього явно, щоб страх служив напоумленням. Тому Він переселив побожного Єноха.
А коли хтось цікавиться і запитає: куди ж його переселив, і невже він досі живий, то нехай навчиться не захоплюватися людським мудруванням і не досліджує з цікавістю справ Божих, а вірить тому, що сказано (у Писанні). Коли Бог дещо сповіщає, то не потрібно суперечити Його словам, а сповіщене від Бога, хоч би воно було і несприйнятливе для очей, потрібно вважати за достовірніше від того, що сприймаємо нашим поглядом. Те, що Бог переселив Єноха, переселив живим і, він не зазнав смерті, так що за свою побожність він став вище винесеного над людським родом вироку, про це Божественне Писання сказало. А куди переселив його, і як він нині живе, цього не додало.
5. Ти бачив милість Господа, як Він, знайшовши побожного чоловіка, не позбавив його тієї гідності, яку дарував першій людині до порушення заповіді, і цим дав нам розуміти, що і той, якби не надав перевагу спокусі перед отриманою заповіддю, то сподобився б тих же, а то й ще більших благ? «Мафусал, — говорить Писання, — жив сто вісімдесят сім років і породив Ламеха… Ламех жив сто вісімдесят два (сто вісімдесят вісім) і породив сина, і дав йому ім’я Ной, сказавши: він (воістину цей) утішить нас у ділах наших й у праці (і від печалі) рук наших при оброблянні землі, яку прокляв Господь Бог» (Бут. 5, 25. 28-29). І знову зверни увагу на велич тайни, високе пророцтво і невимовне людинолюбство благого Бога, що відображені тепер в імені того, хто народився від Ламеха. Оскільки, за своїм провидінням, він передбачав майбутнє, то, бачачи, що безчестя людей збільшується, найменуванням сина провіщує нещастя, які мають спіткати весь людський рід, щоби люди, врозумившись бодай страхом, утримувалися від гріха й навернулися до чеснот. Поглянь і на довготерпіння Господа: за скільки років Він дає провіщення, щоби таким чином показати і Своє людинолюбство і позбавити всякого виправдання тих, котрі зазнають покарання!
Але, можливо, хтось скаже: звідки в Ламеха такий великий дар пророцтва? Адже Писання не згадує, щоб він був чоловіком доброчесним і дивним. Не дивуйся, улюблений. Господь, премудрий, Який усе творить задля блага, часто навіть допускає пророкувати про дивні і великі справи людям, які того не вартують; і це не тільки в Старому, але й у Новому Завіті. Послухай, що говорить Євангеліст про Каяфу, юдейського первосвященика: «Це ж сказав він не від себе, а будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, — і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино» (Ін. 11, 51). Ще знайдеш, що дещо подібне було і з Валаамом. Будучи покликаним, щоби проклясти (єврейський) народ, він не тільки не прокляв, але й пророкував про великі й дивні речі; і не тільки про цей народ, але й про пришестя Спасителя (Числ. 24, 3-9. 15-19). Тож не дивуйся, що й тепер Ламех, даючи ім’я своєму синові, дає йому таке ім’я (Ной), а все приписуй Богу, Який усе влаштовує Своєю благою мудрістю.
«І дав йому ім’я Ной», а це ім’я означає «заспокоєння». Отже, (Ламех) називає заспокоєнням ту всесвітню загибель, яка мала звершитися через багато років, подібно як й Іов говорив: «Смерть для людини — спокій» (Іов. 3, 23). Справді, оскільки безчестя спричиняє чимало і то дуже великих труднощів, то його припинення і знищення, що мало звершитися за допомогою потопу, називає заспокоєнням. «І дав, — каже, — йому ім’я Ной», а далі, пояснюючи нам значення цього імені, говорить: «Він успокоїть нас у ділах наших», тобто відверне від безчестя, «й у праці (і від печалі) рук наших», — знову те ж саме, тобто від злих справ. Писання так говорить про це не тому, що руки засмучуються, а тому, що через їхню діяльність та злі справи збільшувалися скорботи людей. «При оброблянні землі, яку прокляв Господь Бог», тобто звільнить нас від усіх нещасть, які тяжіють над нами, від трудів і скорбот, що нерозлучно пов’язані з оброблянням землі, яка зазнала прокляття через злочин першого чоловіка.
Тож подумай тепер, улюблений, як це дитя, поступово зростаючи, було уроком для всіх, хто його бачив. Як тільки будь-хто запитував про ім’я цього дитяти, то саме його значення тут же говорило йому про загибель, що очікувала людей. Якби хтось просто тільки за натхненням сказав, що це буде, то таке пророцтво було б забуте, і не всі знали б про тяжку кару. А тепер цей чоловік, який жив перед очима всіх, вчасно і невчасно нагадував усім про гнів Божий. І щоби ми чітко знали, скільки часу цей син (Ламеха) своїм ім’ям перестерігав усіх покинути безчестя, навернутися до чеснот і так уникнути такого великого Божого гніву, (Писання) говорить: «Ною було п’ятсот років, і породив Ной трьох синів» (Бут. 5, 32). Ось й інший праведник з дружиною та дітьми дуже вгодив Богові, обравши, всупереч усім (сучасникам), шлях чеснот і не зустрівши будь-якої перешкоди ані через подружнє життя, ані через виховання дітей.
Однак тут не можна не здивуватися й невимовному довготерпінню Божому, і крайній невдячності тодішніх людей. Ось упродовж п’ятисот років цей праведник волав і свідчив своїм ім’ям про потоп, який мав бути по всьому світу через примноження безчестя, однак і при цьому вони не захотіли відійти від безчестя. Але людинолюбний Бог і після такого пророцтва, і після завершення багатьох років ще не насилає кару, а, бажаючи виявити більше довготерпіння, до міри Своєї поблажливості додає ще і чимало років. Він створив людський рід не для того, щоби його карати, а зовсім навпаки, — щоби дарувати йому можливість насолоджуватися незліченними благами. Тому і бачиш, як Він скрізь не спішить і відкладає покарання. Але щоб безліччю речей не обтяжити вашу пам’ять, на цьому припинимо слово, відклавши решту на наступний день.
6. Тож будемо, улюблені, не просто це слухати, а навчімося піклуватися про чесноти і цінувати побожність. Не будемо посилатися ані на управління домом, ані на піклування про дружину, ні на піклування про дітей, ані на будь-що інше і думати, начебто цим ми зможемо достатньо виправдати себе в недбайливому і байдужому житті. Не будемо вимовляти непотрібні та безглузді слова: я мирянин, маю дружину і заклопотаний дітьми. Дуже в багатьох є звичай говорити це, коли ми переконуємо їх жити в чесноті чи бути старанними в читанні Писання.
— Не моя це справа, — кажуть, — хіба я відрікся від світу, хіба я чернець?
Що говориш, людино? Хіба тільки ченцям призначено догоджати Богові? Бог «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4), і не хоче, щоби будь-хто нехтував чеснотами. Послухай, що сам Він говорить через пророка: «Хіба Я хочу смерті грішника?… Чи не того, щоб він навернувся від шляхів своїх і був живий?» (Єз. 18, 23). Скажи мені, хіба цьому праведникові у чомусь перешкоджало життя з дружиною чи піклування про дітей? Тож прошу вас, не будемо і ми обманювати самих себе, але чим більше обтяжуємося цими турботами, тим більше приймаймо ліків від читання Божественного Писання. Адже і ці люди мали таку ж природу, як і ми; однак у них не було стільки спонукань, які прихиляють до чеснот.
Отже, якого виправдання будемо заслуговувати ми, які насолоджуємося цим вченням і нагороджені такою великою благодаттю, які користуємося допомогою звище й отримали обітницю про невимовні блага, коли не унаслідуємо міру чеснот стародавніх мужів? Якщо тільки ми захочемо бути уважними, то достатньо й сповіщеного сьогодні, щоби спонукати нас полюбити чесноти й ніколи не думати, начебто нам може що-небудь завадити на дорозі чеснот. Якщо ті, котрі жили до закону, досягли таких високих чеснот, будучи спонукуваними тільки природою, то що можемо сказати ми, які після пришестя Христового і після незліченних чудес маємо такі настанови, є настільки далекими від чеснот?
Тому прошу, будемо не поверхово пробігати, а уважно читати те, що містить Божественне Писання, щоби, користуючись ним, ми змогли колись, хоч і пізно, прихилитися до богоугодних чеснот. Якщо ми навіть щодня будемо виголошувати вам ці духовні повчання, а ви будете залишатися такими ж байдужими, то яка буде для вас користь від безперервного наставлення? Та й яка утіха буде для нас, коли побачимо, що наші чималі труди залишаються безрезультатними і немає справжнього успіху від нашого старання?
Скажи мені, хіба не з двох сутностей ми складаємося, тобто з душі і тіла? Чому ж виявляємо неоднакове піклування про те й інше, але намагаємося всіляко служити тілу — і лікарям гроші даємо, і самі дуже піклуємося про нього, й одягаємо його в дорогий одяг, і годуємо більше, ніж потрібно, і хочемо, щоб воно було в постійному спокої, і щоби жодна хвороба не тривожила його, а коли що-небудь потривожить, то використовуємо всі засоби, щоб уникнути неприємностей? Таким є піклування про тіло, яке, за своєю сутністю, є нижчим. Бо як же; скажи мені, рівняти душу і тіло? А якщо хочеш бачити різницю між ними, то подивися, яким нікчемним стає тіло, коли його покидає душа. Отже, ти, який виявляєш настільки велике піклування про тіло, через що і чому так мало піклуєшся про душу і не хочеш ані давати їй властиву для неї їжу, тобто наставлення з Божественного Писання, ані прикладати корисні ліки до її ран і виразок, які руйнують її силу й відбирають бадьорість, а навпаки, залишаєш її у зневазі, коли вона і від голоду знемагає, і від виразок зотліває, і служить здобиччю для злих і нечистих помислів, наче псів, які мучать її і руйнують усю її силу?
Чому ж не піклуємося і про безтілесну й невидиму душу так, як про видиме тіло, тоді як піклування про неї не тільки зручне й легке, але й не вимагає витрат і будь-яких трудів? Так, для піклування про тіло й лікування тілесних хвороб необхідно витрачати багато грошей: частково на лікарів, частково на інші потреби, тобто на їжу й одяг, не кажучи про те, що багато хто з неабиякою непомірністю витрачає їх і без потреби. А для душі нічого такого не потрібно. Але коли, подібно як для тіла щодня подаєш їжу і витрачаєш на нього гроші, захочеш не допустити, щоби й душа гинула від голоду, а будеш подавати їй відповідну їжу, тобто наставлення із Писання та із духовного повчання [«Не хлібом єдиним, — говорить Писання, — житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4, 4)], — то розпорядишся найкращим чином і виявиш належну увагу до того, що є в нас найціннішим. Тож як для тіла ти набуваєш усілякий одяг, відповідно до різних пір року і вибору одягу, так не давай і душі ходити нагою без добрих діл — одягни і її належним одягом. Цим ти відразу ж піднімеш її і знову повернеш до природного стану здоров’я.
Що ж це за одяг душі? Милостиня і щедрість до бідного — ось найкращий одяг душі, ось її світлий одяг. А коли хочеш не тільки одягнути її, але й прикрасити, подібно до тіла, то приєднай допоміжне, що полягає в молитві і сповіданні гріхів, і не переставай умивати її обличчя постійними сльозами. Як щодня ти зі всією старанністю вмиваєш обличчя тілесне, щоб не видно було на ньому будь-якої нечистоти, що спотворює його, так само намагайся чинити і з душею — і її щодня вмивай, проливаючи щирі сльози. Змиваючи із себе нечистоту цією (слізною) водою, душа стає все світлішою. Та оскільки чимало жінок через неабияку зніженість зневажають апостольську заповідь, яка велить не прикрашати себе ані заплітанням (волосся), ані золотом, ані перлами, ані дорогим одягом (1 Тим. 2, 9), прикрашаються з великою пишністю. Та й не тільки жінки, але й зніжені чоловіки доводять себе до слабості жінок, надягаючи на руки перстені і прикрашаючись безліччю дорогого каміння, через що варто було б їм соромитися і червоніти. То нехай і ці, і ті, послухавши наших слів, краще повернуть ці коштовності, які приносять багато шкоди і чоловікам, і жінкам, на прикрасу душі і ними її прикрасять. Одягнене на тіло, навіть красиве, робить його потворним; і навпаки, покладене на душу, навіть потворну, подає їй велику окрасу.
Але як, скажеш, можливо покласти ці коштовності на душу? Знову ж таки руками бідних: вони, приймаючи (милостиню), надають душі (того, хто подає) красу. Їм віддай свої коштовності і розсип в їхні утроби, а вони подадуть твоїй душі таку красу, що ти своїм виглядом прихилиш до себе Самого істинного Нареченого й отримаєш незліченні блага. Залучивши цією красою до себе Господа, будеш мати джерело всіх благ і невимовне багатство. Отже, якщо ми хочемо бути милими для Господа, то, відкинувши піклування про прикрасу тіла, будемо щодня піклуватися про красу душі, щоби залучити собі і благовоління людинолюбного Бога й одержати невимовні блага через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда двадцята | Зміст | Бесіда двадцята друга
- За церковнослов’янським текстом: «Це книга буття людини, коли створив Бог Адама, за образом Божим створив його, чоловіком і жінкою створив їх…, і нарік ім’я йому Адам…» [↩]
- Мається на увазі смерть сина Авеля. [↩]
- За церковнослов’янським текстом 230 років; саме так подає і св. Іоан Золотоустий. [↩]
- За церковнослов’янським текстом «воскресив мені». [↩]
- За церковнослов’янським текстом «цей почав закликати…» . [↩]
- У дужках зазначено те, що подано за церковнослов’янським текстом. [↩]
