Бесіда двадцять дев’ята
і випив він вина, і сп’янів (Бут. 9, 20-21)
1. Тепер ми дійшли до завершення розповіді про праведника (Ноя), тому, прошу, напружте розум й уважно слухайте те, про що йдеться. І від сьогоднішнього читання можна отримати чималу й неабияку користь, бо все, що відбувалося зі стародавніми (мужами), якщо тільки захочемо бути уважними, може подати нам неабияке повчання. Для того й описані не тільки чесноти святих, але й їхні гріхи, щоб ми останніх уникали, а перше наслідували. Мало цього: Божественне Писання показує тобі, що й праведники часто падали, і грішники виявляли велике виправлення: щоби від того й іншого ми отримували достатнє напоумлення, — щоби той, хто стоїть (у добрі), бачачи, що й праведники падали, не віддавався байдужості, а той, хто перебуває в гріхах, знав, як чимало (грішників) покаялися і встигли досягти найвищого ступеня (чеснот), і не впадав у відчай.
Отже, прошу, нехай ніхто не підноситься, хоч би й усвідомлював за собою багато добрих справ, а буде обережним і слухає умовляння блаженного Павла, який говорить: «Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоби не впасти» (1 Кор. 10, 12). А хто опустився до самої глибини зла, нехай не впадає у відчай щодо свого спасіння, але, пам’ятаючи про невимовне Боже людинолюбство, слухає також Бога, Який говорить через пророка: «Хіба, упавши, не встають, і, збившись із дороги, не повертаються?» (Єр. 8, 4); і в іншому місці: не хочу «смерті грішника», але щоб «він повернувся від шляхів своїх і був живий» (Єз. 18, 23). Бачиш, улюблений, що кожну обставину, описану в Божественному Писанні, необхідно пам’ятати не для будь-чого, а саме для нашої користі і для спасіння роду людського? Пам’ятаючи про це, нехай кожен з нас бере звідти для себе належні ліки. Ось тому воно і пропонується всім без обмежень, і всякий бажаючий може взяти з нього ліки, властиві тій пристрасті, яка його обтяжує, й отримати швидке зцілення, тільки б не відкидав цілющих ліків, а приймав із вдячністю.
Справді, зі всіх недуг, які обтяжують людську природу, немає жодної, ні душевної, ні тілесної, яка не змогла б отримати ліків із Писання. Так, наприклад, приходить сюди хтось пригнічений сумними життєвими обставинами, через які впадає у зневіру. Прийшовши і відразу почувши слова пророка: «Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду хвалити Його, Спасителя мого і Бога мого» (Пс. 41, 6-7), — отримує достатню втіху і йде звідси, цілком звільнившись від зневіри. Дехто, бачачи, як інші живуть у багатстві, пишноті та помпезності, печалиться й засмучується, бо обтяжений крайньою вбогістю, однак тут він почує слова знову того ж пророка: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе» (Пс. 54, 23), і ще: «Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її. Бо коли помре, то не візьме із собою нічого» (Пс. 48, 17-18). Дехто печалиться, терплячи від інших образи й наклепи, і вважає своє життя нестерпним, бо не може нізвідки отримати людської допомоги; однак і цей повчається тим же блаженним пророком, слухаючи його слова, не звертатися в подібних випадках до людської допомоги: вони «ворогують проти мене, я ж молюся» (Пс. 108, 4).
Бачиш, де він шукає допомоги? Дехто, каже, влаштовує підступи, наклепи та плітки, а я прибігаю до нездоланної стіни, до надійного якоря, до тихої пристані — до молитви, за допомогою якої все важке для мене стає легким і зручним. Інший терпить зневагу й погорду від тих, котрі колись догоджали йому, його покидають друзі, і це вкрай засмучує й обурює його душу. Однак і він, коли захоче прийти сюди, то почує слова того ж блаженного (Давида): «Друзі мої і приятелі мої відійшли від мене, і родина моя стала осторонь мене. А ті, що шукають душу мою, поставили сіті, і ті, що бажають мені зла, говорять про погибель і весь день замишляють підступи» (Пс. 37, 12-13).
Чи бачиш, як Давидові вороги не припиняли своїх підступів до самої смерті й оголосили йому постійну війну, бо слова «весь день» означають упродовж усього життя. Що ж робив Давид, коли вони влаштовували проти нього такі підступи? «Я ж, — говорить він, — немов глухий, не чую і, як німий, не відкриваю вуст своїх. І став як людина, що не чує і не має в устах своїх виправдання» (Пс. 37, 14-15). Бачиш велику силу смирення, як він перемагав (ворогів) протилежними засобами? Вороги влаштовували підступи, а він затуляв свій слух, щоби того зовсім не чути. Ті й на хвилину не переставали і язики вигострювати, і говорили наклепи та лестощі, а він приборкував їхню несамовитість мовчанням. Чому ж він так поводився? Чому тоді, коли вороги вигадували стільки хитрощів проти нього, він поводився так, начебто був глухим і німим, не мав ані слуху, ані дару мови? Послухай, яку причину такого свого смирення називає він сам: «Бо на Тебе, Господи, уповаю я» (Пс. 37, 16).
— Оскільки я, — каже, — на Тебе поклав усю свою надію, то ніскільки не піклуюся про те, що роблять ці (вороги). Твоя сила може розвіяти все, знищити всі їхні підступи та хитрості і не допустити звершення їхніх задумів.
2. Бачите, як можна тут (у Писанні) отримати ліки, які відповідають будь-якому горю, яке може спіткати людську природу, відігнати всяку життєву скорботу і не дати печалитися в будь-яких обставинах? Тому, прошу вас, частіше приходьте сюди, уважно слухайте читання Божественного Писання і не тільки тоді, коли буваєте тут, але і вдома беріть у руки священні книги, і зі старанням беріть із них користь для себе. Справді, великою є користь, яка подається із них. По-перше, від їхнього читання формується мова; далі — окриляється душа і, будучи осяяна світлом Сонця правди, стає піднесеною, звільняючись у цей час (читання) від нечистоти порочних помислів і насолоджуючись великим миром і спокоєм. Чим є тілесна їжа для підтримки наших сил, тим же є для душі читання (Писання). Воно є духовною їжею, яка укріплює розум і робить душу сильною, непохитною і мудрою, не дозволяючи їй захоплюватися нерозумними пристрастями, а навпаки, полегшує її політ і підносить, так би мовити, до самого неба.
Тож прошу: не будьмо байдужими задля такої користі, а будемо і вдома займатися уважним читанням Божественного Писання, і прийшовши сюди (до церкви), не будемо витрачати час на непотрібні й безкорисні розмови, але, для чого прийшли, на те й будемо звертати всю нашу увагу й слухати те, що читається, щоби вийти звідси із деяким придбанням. Якщо ж ви, прийшовши сюди, будете проводити час у недоречних і непотрібних розмовах і повернетеся додому без усякого надбання, то яка користь від цього? Хіба не буде дивним те, що ті, які приходять на життєве торговище, намагаються принести звідти додому все, що тільки можна одержати на цьому торговищі, хоч і з тратою грошей, а ті, які приходять сюди, на це духовне торговище, не будуть докладати належних зусиль, щоби повернутися звідси, отримавши дещо корисне і вклавши це у свою душу, особливо тоді, коли для цього не потрібно витрачати гроші, а варто тільки виявити старанність і душевну готовність?
Отже, щоб ми не були гіршими за тих, які відвідують житейські торговища, то постараймося виявляти велику дбайливість і невсипущу уважність, щоби вийти звідси із запасом, якого б вистачило не тільки для нас, але й для забезпечення інших, — щоб ми могли виправляти і дружину, і рабів, і сусідів, і товариша, і навіть ворога. Таким є духовне повчання: воно пропонується всім узагалі, без будь-якого винятку, хіба що тільки хтось перевершить ближнього особливою уважністю і палкою ретельністю. Отже, якщо такою є користь від повчання, яке пропонується тут, тоді розтлумачимо сьогоднішнє читання й, отримавши від нього користь, аж тоді повернемося додому.
«Ной, — говорить Писання, — почав обробляти землю і насадив виноградник; і випив він вина, і сп’янів» (Бут. 9, 20-21). Зверни увагу, яку користь може нам принести сам початок цього читання. Справді, коли чуємо, що муж праведний, досконалий, який отримав про себе небесне свідчення, випив вина й сп’янів, то як же ми, які загрузли в безлічі різних гріхів, не постараємося зі всіма зусиллями уникати згубного пияцтва? Адже неоднакова провина, що піддався такій ваді цей праведник і коли впадаємо в це ми. Є багато обставин, які роблять його (праведника) гідним виправдання. Однак я кажу це не для захисту пияцтва, а для пояснення, що праведник згрішив не через непомірність, а через незнання. А що він не раптово дійшов до вживання вина, то послухай, як саме Писання говорить про це і захищає його такими словами: «Ной почав обробляти землю і насадив виноградник; і випив він вина, і сп’янів». Якраз цей вислів «почав» уже вказує на те, що він поклав початок уживанню вина і піддався сп’янінню через цілковите незнання, а саме незнання міри вживання вина.
Крім того, (можна сказати) й те, що він, відчуваючи велику скорботу, хотів отримати від того втіху, про що і премудрий говорить: «Дайте сикеру тому, хто гине, і вино засмученому душею» (Притч. 31, 6), показуючи цим, що ніщо не може бути такими корисними ліками проти печалі, як вино, тільки б непомірність не знищила користі, яка буває від нього. А що цей праведник перебував у скорботі й печалі, бачачи себе серед такої пустелі і маючи перед своїми очима лежачі трупи і людей, і тварин, і звірів, і землю, яка стала для всіх спільною домовиною, — то хто зможе заперечити це? Пророкам і всім праведникам властиво печалитися не тільки про своїх близьких, але й про інших людей. Хто захоче пригадати, той побачить, що всі вони виявляли таку співчутливість. Він почує, що Ісая говорить: «Не намагайтеся втішити мене в розоренні дочки народу мого» (Іс. 22, 4). Єремія: «Хто дасть голові моїй воду й очам моїм — джерело сліз» (Єр. 9, 1). Єзекіїль: «О, Господи Боже! Невже Ти погубиш весь залишок Ізраїля?» (Єз. 9, 8). І Даниїл плаче й говорить: «Мізерними зробив нас серед усіх народів» 1. Амос: «І пошкодував Господь про те» (Ам. 7, 3). Авакум: «Для чого даєш мені бачити злодійство й дивитися на біди?»; і в іншому місці: «Залишаєш людей, як рибу в морі» (Авв. 1, 3. 14). Він почує також, що й блаженний Мойсей говорить: «Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене» (Вих. 32, 32). Він же, коли Бог обіцяв зробити його вождем численного народу і сказав: «Залиш Мене, нехай запалає гнів Мій на них, і винищу їх (цей народ), і породжу численний народ від тебе» (Вих. 32, 10), — не погодився на це, а захотів краще залишитися вождем євреїв. І вчитель світу, блаженний Павло, говорить: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті» (Рим. 9, 3).
3. Бачите, як кожний із праведників виявляв велике співчуття до ближніх? Тож уявіть собі становище цього праведника (Ноя) і подумайте, як він мусив страждати і пригнічуватися скорботою, дивлячись на таку безмірну пустелю, бачачи, як та земля, яка колись була покрита незліченною безліччю рослин і прикрашалася квітами, раптом стала, мовби обстрижена, і зробилася голою й пустельною. Отже, коли його пригнічувала велика скорбота, він, бажаючи знайти для себе бодай якусь втіху, береться за землеробство, про що й говорить Писання: «Ной почав обробляти землю і насадив виноградник».
Але тут доречно запитати: чи тільки тепер він винайшов цю рослину (виноград), чи вона було створена ще на самому початку? Треба думати, що вона створена ще на самому початку, шостого дня, коли «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось добре воно» (Бут. 1, 31), оскільки Бог, сказано, «спочив у день сьомий від усіх справ Своїх, які чинив» (Бут. 2, 2), тільки не було відоме використання цієї рослини. Якби ця рослина і її плоди були відомі людям на самому початку, то, звичайно, й Авель, приносячи жертви, зливав би й вино. Та оскільки тоді ще не знали вживання цього плоду, тому й не використовували цю рослину. А (Ной), віддавшись землеробству і займаючись ним з неабиякою старанністю, можливо, попробувавши виноградних плодів, вичавив грона і, зробивши вино, спожив його. Та оскільки і він не пробував його раніше, і не бачив, щоби будь-хто інший його споживав, тому, не знаючи міри, скільки його можна вживати, через незнання і сп’янів. З іншого боку, оскільки серед людей уже введено було вживання м’яса, то потрібно було (ввести) і вживання вина.
То ж поглянь, улюблений, як світ поступово облаштовується і кожний, відповідно до закладеної Богом у його природу премудрості, від самого початку стає винахідником якого-небудь мистецтва, і так вводяться в життя митецькі винаходи. Так, один винайшов землеробство, другий після нього — тваринництво, інший — скотарство, ще інший — музику, інший — мистецтво кувати мідь, а цей праведник, за даною йому від природи мудрістю, винайшов мистецтво обробляти виноград. «Ной, — говорить Писання, — почав обробляти землю і насадив виноградник; і випив він вина, і сп’янів» (Бут. 9, 20-21). Зверни увагу, як ці ліки проти печалі, здатні підтримувати здоров’я, коли через незнання перейшли поза межу міри, то не тільки не принесли Ною жодної користі, а ще й зашкодило його стану.
Але, можливо, хтось скаже: для чого ж ця рослина, яка приносить стільки зла, подана людям для вживання? Не говори, улюблений, так нерозважливо. Не рослина є злом, і не вино погане, а зловживання ним. А що не від вина бувають згубні пороки, а від розбещеної волі, і що користь, яка буває від вина, відкидає непомірність, на це вказує тобі (Писання), коли говорить про початок вживання вина вже після потопу для того, щоб ти знав, що людська природа дійшла до крайнього розбещення ще до вживання вина і вчинила безліч гріхів тоді, коли вино ще не було відоме. Отже, бачачи вживання вина, не вину приписуй усе зло, а волі того, хто розбестився й віддався безчестю. З іншого боку подумай, людино, і про те, для якої вживання стало вино корисним, і тремти. За його допомогою звершується благодатне Таїнство нашого спасіння. Посвячені знають, про що я кажу.
«Ной, — говорить Писання, — почав обробляти землю і насадив виноградник; і випив він вина, і сп’янів, і лежав оголеним у наметі своєму» (Бут. 9, 20-21). Поганою, улюблений, поганою справою є пияцтво: воно може притупити почуття й затьмарити розум. Людину розумну, яка отримала панування над усім, воно робить наче мертвою, бездіяльною і змушує лежати, ніби зв’язану якимись нездоланними путами, або краще сказати — робить гіршою за мертву. Справді, мертвий стає однаково бездіяльним і стосовно добра, і стосовно зла, а п’яний бездіяльний стосовно добра, зате стосовно зла більш діяльний, ніж був до цього, і стає посміховиськом для всіх — для дружини, для дітей і навіть для рабів. Друзі, бачачи його приниження, закриваються й соромляться, а вороги — радіють, сміються і знущаються з нього, ніби кажучи: невже він гідний дихати повітрям? Називають його скотиною, нечистою твариною та іншими ще більш негідними словами. Так, п’яні бувають гіршими за людей, які повертаються з війни, у яких руки обагрені кров’ю і які волочаться безладною юрбою. Цих, можливо, ще дехто прославляє за трофеї, за перемоги, за рани й поразку (ворогів); а тих усі зневажають, називають нещасними й бажають їм незліченних лих. Справді, чи може бути хтось більш нещасним за людину, віддану пияцтву, яка щодня наливає себе вином і втрачає розум? Тому-то премудрий і дає таке наставляння: «Головна потреба для життя — вода, і хліб, і одяг, і дім, що покриває наготу» (Сир. 29, 24), — щоб, коли хтось сп’яніє, такий не виходив з дому і не показувався нікому, а був захований своїми домашніми і не став посміховиськом і зневагою для всіх. «Ной, — сказано, — почав обробляти землю і насадив виноградник; і випив він вина, і сп’янів» (Бут. 9, 20-21).
4. Упиватися, улюблений, у Священному Писанні не завжди означає сп’яніння, але й насичення. Тому й про цього праведника можна сказати, що він упився не через непомірність, а трапилося це з ним від насичення. Так, Давид говорить: «Вони живляться від достатків дому Твого» (Пс. 35, 9), тобто насичуються. Однак ті, що віддаються пияцтву, ніколи не відчувають ситості, але чим більш вливають у себе вина, тим більше розпалюються спрагою. Тож вживання (вина) спричиняє в них ще більшу спрагу, і хоча відчуття задоволення в них уже пропадає, однак спрага до (вина), ставши невгасимою, валить цих невільників пияцтва у саму безодню сп’яніння.
«Ной, — говорить Писання, — почав обробляти землю і насадив виноградник; і випив він вина, і сп’янів, і лежав оголеним у наметі своєму» (Бут. 9, 20-21). Зверни увагу, що це трапилося з ним не де-небудь, а в своєму домі. Священне Писання для того й вказало, що (це трапилося) «у наметі своєму», щоби далі ти побачив крайність безчестя того, хто відкрив наготу (Ноя). «І побачив, — сказано, — Хам, батько Ханаана, наготу батька свого і, вийшовши, розповів двом братам своїм» (Бут. 9, 22). Якби були ще й інші (люди), то він, напевно, і перед ними відкрив би сором батька: такою злою була вдача цього сина. Саме для того, щоб ти знав, що він уже раніше, від юності, мав розбещену душу, Писання не сказало прямо, що Хам побачив наготу батька свого, а як? «І побачив Хам, батько Ханаана…». Для чого, скажи мені, воно тут згадує ім’я його сина? Для того, щоб ти знав, що він був людиною похітливою й нестриманою, і через таку (розбещену) волю, з якою не втримався від дітородіння за таких обставин 2, і тепер образив батька. «І вийшовши, — сказано, — розповів двом братам своїм».
Зверни увагу, улюблений, що початок гріха знаходиться не в природі, а в настрої душі й у вільній волі. Адже всі сини Ноя були однієї природи і були брати між собою, мали одного батька, народилися від однієї матері, виховані були з однаковою турботою і, незважаючи на це, виявили неоднакові характери — один ухилився до зла, а інші виявили до батька належну повагу. Він, можливо, розповідаючи про те, що трапилося, ще й знущався, насміхався над посоромленням батька, не слухаючи премудрого, який говорить: «Не шукай слави у нечесті батька твого» (Сир. 3, 10). Брати ж його не так вчинили. А як? Почувши про це, сказано, «Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задкуючи і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого» (Бут. 9, 23). Чи бачиш скромність цих синів? Той розголосив, а вони не хочуть навіть бачити, але йдуть із поверненими назад обличчями, щоби, підійшовши ближче, прикрити наготу батька. Поглянь так само, як вони, будучи неабиякими скромними, були й лагідними. Вони не дорікають і не сварять брата, але, почувши (його розповідь), піклуються тільки про одне: як би скоріше виправити те, що сталося, і зробити все необхідне для честі батька. «Обличчя їхні, — сказано, — повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого». Велика шанобливість цих синів до свого батька: вони, як показує Писання, не тільки прикрили (наготу батька), але не сміли навіть бачити її.
Повчімося ж із цих (двох) прикладів, і з того й другого візьмімо для себе користь: останніх (Сима та Яфета) будемо наслідувати, а наслідування першого (Хама) уникати. Якщо, справді, той, хто відкрив видиму наготу, накликав на себе прокляття і, втративши однакову з братами частину, засуджений служити їм, хоч не він сам, а всі його нащадки, то чого зазнають ті, котрі виявляють гріхи братів і не тільки не прикривають їх, а ще й намагаються зробити їх більш відомими і цим розмножують гріхи? Адже коли ти відкриєш гріх брата, то не тільки його зробиш, можливо, більш безсоромним і несхильним навернутися на шлях чеснот, але й тих, хто буде слухати тебе, більше укорениш у байдужості й прихилиш до утвердження у злі. Більше того, ти подаси привід і для хули на Бога. А яка кара очікує на того, хто подає привід (до цього гріха), — це відомо всім.
Тож будемо, прошу, уникати безсоромності Хама, а станемо наслідувати цнотливість цих скромних синів, яку вони виявили щодо наготи батька, і так будемо прикривати гріхи братів; але не для того, щоби прихиляти їх до недбальства, а навпаки, щоби цим сильніше спонукати їх до якнайскорішого звільнення від гріховної зарази й навернення на шлях чеснот. Так, для людини уважної відсутність свідків її гріхів полегшує виправлення. Навпаки, коли душа утратить сором і побачить, що її злочини відомі всім, то не скоро зважиться виправитися, але, ніби впавши у глибоке болото і затягуючись безліччю хвиль усе глибше й глибше, вже не може спливти наверх і, нарешті, падає в розпач, і втрачає надію на виправлення.
5. Тому, прошу, ані самі не будемо відкривати гріхів наших ближніх, ані тоді, коли довідаємося про них від інших, не будемо намагатися побачити їхню наготу, а, подібно до згаданих добрих синів, прикриємо її і постараємося виправити занепалу душу умовляннями та порадами, нагадуючи їй про велич Божого людинолюбства, про безмежні ласки і Його безмірне милосердя, щоби сподобитися більшого благословення від Бога всіх, ніж ті (сини Ноя), «Який хоче, щоби всі люди спаслися й досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4), і не хоче «смерті грішника», але щоб «він повернувся від шляхів своїх і був живий» (Єз. 18, 23). «І вони, — сказано, — не бачили наготи батька свого» (Бут. 9, 23). Зверни увагу, як вони в ті стародавні часи, керуючись тільки природним законом, виконали вже те, що пізніше було встановлено в законі писаному для повчання людського роду. Закон говорив: «Шануй батька твого і матір твою, щоби тобі було добре» (Вих. 20, 12); і далі: «Хто лихословить на батька свого або на свою матір, того слід віддати на смерть» (Вих. 21, 17). А вони це вже виконали. Бачиш, як природа раніше (закону) має доброго вчителя (чесноти)?
«Ной, — говорить Писання, — протверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його» (Бут. 9, 24). «Протверезів», — сказано. Нехай чують ті, які проводять весь час у бенкетах, якою великою є шкода від сп’яніння, і нехай тікають від цієї зарази. «Протверезів», — сказано. Що означає «протверезів»? Що ми зазвичай говоримо про тих, котрі біснуються, коли вони приходять у себе, а саме, що такий-то прийшов до тями і звільнився від влади демона, саме це сказало Писання і тут. Справді, пияцтво — це свавільний демон, який гірше за справжнього демона затьмарює розум і віднімає в охопленого ним усяку скромність. Дивлячись на біснуватого, ми часто жаліємо його, співчуваємо і виявляємо до нього глибокий жаль; але, побачивши п’яного, робимо навпаки: обурюємося, сердимося, висловлюємо тисячі докорів. Чому і за що? Тому що, одержимий злим демоном, що би він не робив, робить мимоволі: чи б’ється, чи рве одяг, чи вимовляє якісь вульгарні слова — усе це йому прощається. Однак п’яний, що би він не зробив, ні в чому не заслуговує вибачення, а навпаки: і домашні, і друзі, і сусіди, і всі суворо засуджують його, бо він сам зі своєї волі дійшов до цього нещасного стану, сам віддав себе владі пияцтва.
Це я говорю не для того, щоби засудити праведника. Багато було обставин, які виправдують його, і між іншим те, що пізніше він уже не впадав у подібний стан, а це є безсумнівним доказом того, що й попередній гріх він допустив не через байдужість, а через незнання. Справді, якби він допустився цього через байдужість, то, звичайно, й іншого разу захопився б тією же пристрастю, але з ним цього вже не траплялося. Якби він ще раз опинився в такому ж стані, то Писання не затаїло б цього, а сповістило б нам. Бо єдина річ і єдина мета Божественного Писання полягає в тому, щоб не опускати жодної події (із життя праведників), а подавати нам істинну сутність про все. Воно не замовчує і про чесноти праведників щодо заздрощів і не прикриває їхніх гріхів через пристрасті, а все виставляє нам на вид, щоби ми мали перед собою зразок і урок, і коли б через байдужість упали в який-небудь гріх, то щоб остерігалися, як би знову не вчинити того ж гріха. Адже не настільки злочинно грішити, як закостеніти у гріху.
Отже, дивися не на те, що праведник (Ной) упився, а на те, що він уже більше не піддавався цьому. Ти подумай ось про що: як інші щодня виснажують себе і майже, можна сказати, вмирають у пияцтві, а коли приходять до тями, то не тікають від цієї зарази, а знову беруться за те ж саме, ніби за якусь важливу справу. Подумай ще й про те, що цей праведник, якщо через недосвідченість і незнання міри вживання, випивши вина, сп’янів, то він як праведник, який мав багато чеснот, міг прикрити випадковий гріх (своїми чеснотами). А ми, коли при безлічі інших пристрастей, які володіють нами, будемо ще віддаватися пияцтву, то в чому, скажи мені, знайдемо для себе виправдання? Хто виявить нам поблажливість, коли ми навіть на досвіді не напоумляємось?
«Ной, — сказано, — протверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його» (Бут. 9, 24). Звідки він довідався про це? Можливо, що брати розповіли, однак не для того, щоб обвинуватити брата, а щоб пояснити те, що сталося, — щоби Хам отримав відповідні до своєї хвороби ліки. «Ной, — сказано, — протверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його». Що означає «довідався, що вчинив»? Тобто, наскільки великий і непрощенний гріх ( учинив Хам). Справді, подумай, що він, коли побачив у наметі сором (батька), то замість того, щоби прикрити його, вийшовши з намету, розголосив про це, віддав батька, наскільки міг, на посміховисько й наругу, та ще й братів хотів зробити спільниками свого мерзенного вчинку. Та коли він уже зважився оголосити братам, то варто було би покликати їх до намету й там сказати їм про наготу (батька); а він вийшов й оголосив про його наготу так, що, коли б отут трапилася безліч інших людей, то він і їх зробив би свідками сорому батька. Ось тому сказано: «Що вчинив», тобто образив батька, забув про повагу, яку діти зобов’язані віддавати батькам, відкрив гріх (батька) і хотів братів потягнути й зробити спільниками своєї зухвалості. «Довідався, що вчинив над ним, — сказано, — менший син його». Хам, звичайно, не був наймолодшим, він був другим і старшим за Яфета. Та коли він і був старшим за нього за віком, зате в душі виявився молодшим, — зухвалість поставила його нижче (за молодшого брата). Оскільки він не хотів залишитися у своїх межах, тому і втратив честь, надану йому природою. І як він через свою злу волю втратив те, що мав від природи, так Яфет, чого не мав від природи, те придбав завдяки добрій волі.
6. Бачиш, як у Божественному Писанні немає нічого, що було б сказано без мети і випадково? «Довідався, що вчинив над ним, — сказано, — менший син його, і сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх» (Бут. 9, 25). Ось ми дійшли до питання, яке скрізь повторюється. Від багатьох можна чути такі слова: чому так, коли батько згрішив і відкрив наготу, прокляття отримує син? Так, прошу, з увагою вислухайте і прийміть від мене вирішення цього (питання). Я скажу те, що подасть мені благодать Божа для вашої користі.
«І сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх». Не без мети і не даремно згадало Писання про сина (Хама), а з деякої таємничої причини. Ной хотів покарати Хама за його злочин та завдану йому образу, а водночас не порушити благословення, яке було дане Богом. «Благословив, — сказано, — Бог Ноя і синів його», коли вони вийшли із ковчега (Бут. 9, 1). Отже, щоб не сталося так, що він проклинає того, хто вже отримав благословення від Бога, Ной залишає самого кривдника, а накладає прокляття на його сина. Правда, скаже ще хтось, з цього видно, що Ной тому не прокляв Хама, що той отримав благословення від Бога. Але чому за гріх батька зазнає покарання син? І це не без причини. Справді. Хам зазнав кари й відчув муки не менші за сина. Ви, звичайно, знаєте, як часто батьки бувають готові витерпіти кари за своїх дітей, і як для них набагато болісніше бачити, як страждають діти, ніж страждати самим.
Отож зроблено це (що замість Хама покараний його син) для того, щоб і батько через природну любов до сина зазнав найтяжчої скорботи, і благословення Боже залишилося непорушним, і син, на якого впало прокляття, поніс кару за власні гріхи, бо, хоч тепер він отримує прокляття за гріх батька, однак, імовірно, був покараний і за власні гріхи. Він зазнав прокляття не тільки за гріх батька, але, безсумнівно, і для того, щоб у ньому (в синові) батько поніс ще тяжчу кару. Про те, що не терплять покарання ані батьки за дітей, ані діти за батьків, а кожний карається за свої гріхи, про це говорять пророки в багатьох місцях. Так, наприклад, вони говорять: «Хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах оскома буде» (Єр. 31, 29); і ще: «Душа, яка грішить, вона вмре» (Єз. 18, 20); і в іншому місці: «Батьки не повинні бути карані смертю за дітей, і діти не повинні бути карані смертю за батьків» (Втор. 24, 16).
Отже, прошу, ніхто з вас, не знаючи мети Божественного Писання, нехай не насмілюється Ганити те, що написано в ньому, а сприймати його слова із вдячністю, дивуватися чіткості Божественного Писання й роздумувати над тим, яким великим злом є гріх. Ось, справді, брата, який народився від однієї й тієї ж матері, вийшов із однієї й тієї ж утроби, гріх зробив рабом і, позбавивши волі, зробив підневільним. Саме з цього й почалося рабство. До того часу між людьми не було такої зніженості і такої розкоші, щоб один потребував служіння інших, а кожний служив сам собі, всі були рівні за честю і не було жодної нерівності. А як появився гріх, тоді й порушив волю, знищив гідність, даровану людям від природи, і ввів рабство для того, щоби це було постійним уроком і повчанням для людського роду, — тікати від рабства гріха і прагнути волі чеснот. Тому, коли раб і господар хочуть завжди мати від цього користь, то нехай раб пам’ятає про те, що він став рабом, бо Хам вчинив зухвалість; а господар зі свого боку нехай знає, що підпорядкування й рабство виникло не просто так, а від того, що він же (Хам) виявив злу волю і втратив ту честь, яку мав разом з братами.
7. Однак, коли ми будемо уважними, тоді все те, що появилося в житті за гріхи наших праотців, ніскільки не зможе зашкодити нам, а залишиться тільки назвою. Так, перша людина за злочин зазнала смертного вироку і започаткувала життя в скорботах та трудах, а Хам увів рабство. Але Господь Христос, Який прийшов (на землю), зробив те, що все це, якщо ми захочемо, буде тільки назвою. Справді, і тепер уже смерть не смерть, а тільки називається смертю, а краще сказати, і сама назва її знищена: ми вже навіть не називаємо її смертю, а упокоєнням і сном. Так Сам Христос сказав: «Лазар, друг наш, заснув» (Ін. 11, 11). І Павло в посланні до солунян говорить: «Не хочу ж, браття, залишати вас у незнанні про покійних» (Сол. 4, 13). Подібно і рабство тепер є тільки назвою — рабом є той, хто чинить гріх. А що Христос, прийшовши на землю, знищив і це (рабство) і залишив тільки саму його назву чи, краще сказати, знищив і саму назву, то про це послухай Павла, який говорить: «Ті, які мають господарів вірних, не повинні поводитися з ними недбало, бо вони браття» (1 Тим. 6, 2). Бачиш, як доброчинність, щойно появившись, по-братерськи поріднила тих, які досі були поєднані найменуванням рабства.
«Проклятий Ханаан, — сказано, — раб рабів буде він у братів своїх» (Бут. 9, 25). Ти не скористувався, каже, належно честю, не витримав щастя бути рівним гідністю (із братами), тому хочу, щоб ти напоумився через підкорення. Те саме трапилося на початку і з жінкою. І вона мала однакову честь із чоловіком, та оскільки недобре скористалася дарованою їй честю, тому втратила владу й почула: «До чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою» (Бут. 3, 16). Ти не вміла, каже, добре користуватися владою, тоді навчися краще добре підкоритися, ніж зле управляти. Так і Хам тепер зазнає осуду для свого напоумлення і терпить кару у своєму синові для того, щоб ти знав: коли він сам був уже старим, то покарання перейшло на його сина. А це зробило його життя скорбним і нестерпним тільки від думки, що й після його смерті син мусить нести кару за його провину. Однак і син його був сам по собі порочним, і всі нащадки його були розпусними й віддалися безчестю. Послухай, що про це говорить Писання з прокльоном: «Батько твій аморрей, і мати твоя хеттеянка» (Єз. 16, 3); і в іншому місці з докором: «Плем’я Ханаана, а не Юди» (Дан. 13, 56).
Довідавшись, якої кари зазнав той, хто відкрив наготу батька, потрібно вже вислухати й те, яких нагород сподобилися ті, які виявили повагу й шану до батька. «Потім сказав (Ной): благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому» (Бут. 9, 26). Це, може, хтось скаже, не означає благословити Сима. Навпаки, тут Ной подав йому найвище благословення. Справді, коли Бог прославляється й благословляється людьми, тоді Він, звичайно, подає Своє щедре благословення тим, якими Сам благословляється. Тому Ной, благословивши Бога, мовби зобов’язав Його для більшого благословення і придбав для Сима більшу нагороду, ніж коли б він благословив його сам від себе. Як тоді, коли Бог через нас благословляється, Він сподобляє і нас Свого великого благословення, так, навпаки, коли інші через нас хулять Його, тоді й ми зазнаємо більшого осуду за те, що подали привід для цього.
Тож, прошу, постараймося жити так і виявляти таку старанність у побожності, щоби ті, які бачать нас, підносили до Господа Бога пісні благословення. Він, благий і людинолюбний, бажає прославлятися через нас не тому, що від того отримує деяке примноження власної слави, — Він ні в чому не має потреби, — а тому, щоби ми подавали Йому нагоду нагороджувати нас великими ласками.
«Благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому». Бачиш, як він (Ной) накладає (на Хама) батьківську кару, яка скоріше є напоумленням, ніж покаранням? Адже ж він був батьком, і батьком люблячим, і хотів не стільки накласти гідну кару, як припинити подальше поширення зла. Для того, каже, я засуджую тебе на рабство, щоб ти мав постійне і незгладиме нагадування (про свій гріх). Далі говорить: «Нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому» (Бут. 9, 27). І це знову є найбільшим благословенням, у якому, можливо, знаходиться деякий таємничий скарб. «Нехай поширить, — каже, — Бог Яфета». Не помилиться той, хто скаже, що в благословенні цього праведника є пророцтво. Справді, якщо його батько дав йому таке ім’я (Ной) не без мети і не даремно, а для того, щоби цим ім’ям провістити майбутній потоп, то тим більше цей праведник не без мети і не даремно висловив свої благословення.
Через ці благословення, виголошені Симові та Яфету, він, здається мені, провістив покликання двох народів, а саме: через Сима — юдеїв, бо від нього походить патріарх Авраам і народ юдейський, а через Яфета — покликання язичників. Ось яке пророкування знаходиться в цьому благословенні: «Нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових». І справді, як ми бачимо, це звершилося над язичниками. Словами «нехай поширить» він указав на всіх язичників, а словами «нехай оселиться він у наметах Симових» (дав розуміти), що язичники скористалися всім, що було призначено й приготовлено для юдеїв. «Ханаан же буде рабом йому» (Бут. 9, 27).
8. Бачиш, які нагороди отримали Сим і Яфет за свою скромність і яке безчестя викликав на себе Хам своєю зухвалістю. Тож будемо постійно зберігати це у своїй пам’яті, щоби бути наслідувачами і ревнителями перших й уникати злої волі і крайньої зухвалості останнього.
«І жив, — сказано, — Ной після потопу триста п’ятдесят років. Усіх же днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят років, і він помер» (Бут. 9, 28-29). Не подумай, начебто Божественне Писання вказало на це без мети. У цьому зрозумій стриманість праведника: як він, хоч і насолоджувався спокоєм і достатком, і прожив ще стільки років після виходу із ковчега, однак увесь цей час утримувався від народження дітей. Писання не згадує про те, щоб у нього були ще інші діти, крім цих трьох. І водночас у цьому зверни увагу на велику нестриманість Хама, який не напоумився прикладом батька, який виявив таку стриманість, а все чинив протилежно батькові. Тому і справедливо засуджувалося на рабство все його потомство, щоб цим приборкувалася його схильність до зла.
Далі Божественне Писання розповідає про дітей синів (Ноя) і говорить, що Хам породив Хуша, а далі: «Хуш породив також Нимрода; цей став сильним на землі; він був сильним звіроловом перед Господом» (Бут. 10, 6. 8-9). Деякі говорять, що слова «перед Господом» означають — проти Господа.
Але я не думаю, щоби Божественне Писання хотіло виразити це. Нимрод був людиною сильною і мужньою. Вислів «перед Господом» може ще означати те, що цей чоловік був поставлений Богом, від Нього отримав благословення, або те, що через нього мав прославлятися Бог, Який створив і поставив на землі такого чоловіка. Але й цей чоловік, наслідуючи свого праотця і неналежно скориставшись природними дарами, винайшов інший вид рабства і сам замислив стати начальником і володарем. Таким він не був би, якби не було підвладних. Однак цей стан підлеглих для мене уявляється скоріше свободою. А ось найтяжче рабство є тоді, коли той, хто хвалиться свободою, раболіпствує!
Зверни ще увагу на те, що робить пожадливість. Поглянь, як тілесна сила не залишається у власних межах, а завжди гониться за величністю і шукає слави. (Нимрод) підкорив собі людей не для того, щоби піклуватися про їхню безпеку, ні. Він ще й міста будував для того, щоби панувати над ворогами. «Із цієї землі, — сказано, — вийшов Ассур і побудував Ниневію» (Бут. 10, 11). Тут, між іншим, зверни увагу на те, що безчестя предків ніскільки не руйнує нашу природу. Ось ці ниневітяни, які своїм покаянням заслужили Боже милосердя і відвернули (виголошений проти них) вирок Господа, мали праотцем спочатку Хама, цього кривдника свого батька, а потім Нимрода, чоловіка жорстокого й гордого, від якого з’явився Ассур. Можливо, що між ними були й інші, зніжені й розбещені люди, які вели гріховне й розпусне життя, були віддані пияцтву, насмішкам, жартам та глузуванню. Та оскільки ниневітяни захотіли виявити щире каяття, то безчестя предків не зашкодило їм. Навпаки, вони знайшли таке благовоління звище, що навіть донині прославляються за свій подвиг покаяння.
Отже, і ми будемо наслідувати саме їх, знаючи, що коли самі захочемо бути уважними, то ані гріхи предків нам не зашкодять, ані чесноти предків не принесуть нам жодної користі, якщо самі будемо байдужими. Тому докладаймо всі зусилля задля чеснот і виявімо в усьому свою добру волю, щоб отримати таке ж благословення, яке (отримали) Сим та Яфет, й уникнути прокляття й рабства, якого зазнав Ханаан, щоби ми не стали рабами гріха, а мали істинну волю й досягли невимовних благ через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда двадцять восьма | Зміст | Бесіда тридцята
- Таких слів у пророка Даниїла нема, є дещо подібні за змістом: «Бо за гріхи наші і за беззаконня батьків наших Єрусалим і народ Твій зневажають усі, хто оточує нас» (Дан. 9, 16). [↩]
- Тобто під час потопу. [↩]
