Бесіда двадцять четверта
Але земля розбестилася перед лицем Божим,
і наповнилася земля злодіяннями (Бут. 6, 10-11)
1. Чималу користь приніс учора нам родовід праведного Ноя. Ми розглянули дивний вид родоводу і побачили, що праведник прославляється не через знатність предків, а за доброту власної вдачі. Саме за це він й отримав таке високе свідчення від Божественного Писання. «Ной, — говорить воно, — був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом» (Бут. 6, 9). На ці короткі слова ми вчора використали все повчання. Такою є властивість Божественних слів, що вони в деяких висловах виявляють велике багатство думок і дарують невимовний скарб тим, хто хоче старанно їх дослідити. Тому, прошу, не будемо пробігати поверхово нічого з того, що знаходиться в Божественному Писанні, але чи то буде перерахування імен, чи розповідь про подію — будемо дошукуватися захованого в них скарбу. Тому-то і Христос сказав: «Дослідіть Писання» (Ін. 5, 39), бо не скрізь можна відразу усвідомити зміст написаного, а потрібне з нашого боку глибоке дослідження, щоби не було прихованим від нас дещо з того, що лежить у глибині. Бо коли вже саме найменування істоти, тобто найменування «людина», принесло вчора нам стільки корисного (для співбесіди), то яку користь одержимо ми, якщо будемо уважно, з пильним розумом розглядати усе, про що йдеться в Писанні?
Владика в нас людинолюбний: як тільки бачить, що ми намагаємося і дуже хочемо зрозуміти Божественні слова, то не допускає, щоби ми в будь-чому відчували нужду, але негайно просвічує наш розум, дарує нам Своє просвітлення і зі Своєї великої премудрості подає нашій душі істинне вчення. Ось тому, бажаючи спонукати нас до цього і зробити більш старанними, Він визнав гідними прославлення тих, які виявляють таку старанність, кажучи: «Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться» (Мф. 5, 6). Зверни увагу на премудрість Учителя: Він звеличуванням не тільки збудив (до ревності), але словами «голодні і спраглі правди» ще навчив тих, котрі слухають, з якою ревністю необхідно прагнути досліджувати духовні слова. Він каже, що, подібно до того, як голодні з невимовною поспішністю кидаються до їжі й ті, кого сильно мучить спрага, швидко біжать до питва, так слід прибігати й до духовного навчання. Такі люди не тільки гідні похвали, але й отримують те, що шукають: «Вони, — сказано, — наситяться», тобто будуть задоволені, задовольнять своє душевне прагнення.
Отже, маючи такого Владику, настільки благого, настільки щедрого, вдамося й ми до Нього і постараємося заслужити Його благовоління, щоб і Він зі Свого людинолюбства просвітив наш розум для сприйняття сили Божественного Писання, а ви з великою готовністю, подібно до голодних і спраглих, прийняли духовне вчення. І, можливо, що благий і премудрий Владика, незважаючи на нашу негідність та нікчемність, задля вас і вашої користі нам буде «дане слово відкрито з дерзновенням звіщати» (Еф. 6, 19) для Його слави і вашого повчання. Отже, покладаючи всю надію на небесну благодать і закликавши на допомогу Того, Хто «умудряє сліпців» (Пс. 145, 8) і робить зрозумілим «язик німого» (Іс. 35, 6), приступимо до розгляду того, що недавно прочитано (з Писання), і, що подасть Він зі Свого людинолюбства, те й запропонуємо вашій любові. Тільки, прошу, напружте свій розум і, відкинувши від себе всі життєві помисли, уважно слухайте запропоноване, щоб ми могли кинути духовне насіння немовби в добру і родючу землю, очищену від бур’янистих трав і терня.
«Ось, — сказано, — житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом» (Бут. 6, 9). Цим закінчилося вчорашнє повчання, тому потрібно запропонувати те, що йде далі. «Ной, — сказано, — породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета». Не без причини Божественне Писання вказало нам час і кількість синів праведника. Ні, цим воно хотіло показати нам, хоч і не прямо, надзвичайну велич його побожності. Попередньо було сказано, що «Ною було п’ятсот років, — і відразу додано: — І породив Ной трьох синів» (Бут. 5, 32), повчаючи нас, якою надзвичайно великою була його помірність, і причому за тих часів, коли всі тодішні люди були віддані надзвичайній нестриманості та розпусті, і всякий вік, так би мовити, кинувся до зла. Адже ви чули, як Божественне Писання говорить: «І побачив Господь Бог, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки й помисли серця їх були злом повсякденно» від юності (Бут. 6, 5), і цим яскраво показує нам, що і юнаки намагалися перевершити (у безчесті) старших за віком, і старці божеволіли не менше за юнаків, і навіть безвинний вік надзвичайно захоплювався пороком.
2. Отже, щоб ми знали, як праведник, незважаючи на те, що всі ці люди віддавалися такій несамовитості та розпусті, сам ніс подвиг у цнотливості, маючи при цьому й інші чесноти, до п’ятисотого віку, Писання, сказавши: «Ною було п’ятсот років, — далі говорить: — І породив Ной трьох синів» (Бут. 5, 32). Бачиш, улюблений, надзвичайну стриманість праведника? Не залишаймо ж це без уваги, а, зваживши і на ті часи, і на безчестя, що поширилося серед усього роду людського через його велику безпечність, подумаймо, яку необхідно було мати доблесть і побожну волю для того, щоби впродовж такого тривалого часу приборкувати пориви похоті, йти усупереч іншим і втриматися не тільки від беззаконного злягання, але й від законного і безвинного. «Ной, — сказано, — породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета. Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями» (Бут. 6, 10-11).
Мені здається, що цей праведник і тепер відступив від своєї стриманості і породив цих синів, підкоряючись Божому домобудівництву. Оскільки через збільшення розпусти і до краю зростаючого безчестя світу загрожувала цілковита погибель, то людинолюбець Бог благоволив залишити цього праведника, наче корінь і закваску, щоби він після винищення тих (нечестивих сучасників) був початком майбутніх поколінь. Саме тому, народивши після п’ятисот років цих трьох синів, на них і зупиняється, показуючи насправді, що він учинив так, підкоряючись Божій благості, яка має відкритися для людського роду. А щоб ти переконався, що це я кажу не зі здогадів, то поглянь на чіткість у словах Писання. Сказавши, що праведник «породив трьох синів, — воно відразу додало: — Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями».
Бачиш, яка велика і невимовна відмінність в одній і тій же природі? Про праведника Писання сказало: «Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму»; а про всіх інших говорить: «Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями». Землею називає всю сукупність людей. Оскільки всі їхні справи були земними, тому Писання землею називало їхнє приниження і крайню міру безчестя. Як першій людині, коли вона порушила заповідь і позбулася слави, яка до цього покривала її, Бог, віддавши її покаранню смертю, сказав: «Ти земля і в землю повернешся» (Бут. 3, 19), так і тут, коли надто поширилося зло, Писання говорить: «Земля розбестилася». Та й не просто говорить: «Земля розбестилася», але: «… перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями». Словом «розбестилася» воно вказує на всі їхні пороки, бо не можна сказати, що вони були винні в одному чи двох гріхах. Ні, вони чинили всі беззаконня незліченно. Тому Писання і додало: «Наповнилася земля злодіяннями».
Не просто і не випадково вони віддавалися безчестю. Ні, вони чинили кожен гріх з неабияким старанням. І зверни увагу, як Писання вже навіть не хоче сподобити їх бодай простого найменування, а називає просто землею, вказуючи цим і на надмірність їхньої розпусти, і безмежність Божого гніву. «Земля розбестилася, — говорить, — перед лицем Божим», тобто вони все робили всупереч волі Божій, зневажаючи заповіді Божі і відкинувши, через свою безпечність, закладеного в людську природу наставника (совість). «І наповнилася, — говорить, — земля злодіяннями». Бачиш, улюблений, яким злом є гріх, як він робить людей негідними і навіть найменування «людина»?
Слухай же, що було далі. «І споглянув Господь Бог на землю, і ось вона розбещена» (Бут. 6, 12). Зверни увагу: їх знову названо землею. Потім, коли Писання і раз, і вдруге, і втретє назвало їх землею, щоби будь-хто не подумав, начебто це сказано про звичайну землю, говорить: «Тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі». І тепер не зволило назвати їх людьми, але, називаючи плоттю, хоче тільки показати нам, що говорить це не про землю, а про людей, одягнених плоттю і відданих земним справам. Писання, як ми часто вже зауважували вашій любові, має звичай називати плоттю людей, які мають плотські захоплення і не думають про дещо піднесене, як і блаженний Павло говорить: «Ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть» (Рим. 8, 8). Що ж? Хіба той, хто сказав це, сам не був одягнений плоттю? Так. Але він говорить не про те, що не можуть догодити Богові ті, котрі одягнені плоттю, а ті, котрі ніскільки не піклуються про чесноти, піклуються тільки про плотське, ганяються за задоволеннями плоті й ніскільки не піклуються про душу, безтілесну й розумну.
Отже, коли Божественне Писання цими словами вказало нам на безліч гріхів і крайнє безчестя, на безмежність Божого гніву й на те, що воно через звершення беззаконних справ назвало людей і раз, і вдруге, і втретє землею та плоттю, позбавивши їх загального природного найменування (людина), то вже наступними словами показує нам невимовне людинолюбство і безмірну поблажливість Божу. Що ж воно говорить? «І сказав Бог Ною:…» (Бут. 6, 13).
3. Поглянь, яка безмірна доброта! Бог розмовляє з праведником про покарання, якому хоче віддати людський рід, як з товаришем, і говорить: «Кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось Я знищу їх із землі» (Бут. 6, 13). Що означає: «Кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм»?
— Я виявив, — каже, — велике довготерпіння, велику поблажливість, не бажаючи наводити цю кару, яку маю намір навести. Та оскільки надмірне посилення їхніх гріхів продовжується досі, тому вже необхідно покласти кінець і припинити їхнє безчестя, щоби воно не поширилося далі, — «кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм».
Зверни увагу й тут, що Бог уже раніше сказав: «Усі їхні думки і помисли серця їх були зло повсякденно» (Бут. 6, 5), тож і тепер говорить: «Кінець усякій плоті».
— Усі, — каже, — однаково налаштовані, всі кинулися до беззаконня, і неможливо серед такої безлічі знайти бодай одного, хто би піклувався про доброчесність. «Кінець, — каже, — усякій плоті прийшов перед лицем Моїм». Кінець настав, тобто час, коли для того, щоби зупинити збільшення рани, необхідно використати ніж. «Кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм». Вони так віддалися беззаконням, начебто ніхто не наглядав за ними і не мав зажадати від них звіту за гріхи, — не думають про те, що неможливо заховатися від Мене, Який підтримує їхнє життя, дарував їм душу й тіло і дав таке багатство благ. Отже, «кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм».
Далі, мовби виправдовуючись перед праведником і вказуючи, що до такого гніву Його спонукає надмірність їхніх гріхів, говорить: «Тому що земля наповнилася від них злодіяннями».
— Хіба, — каже, — вони бодай щось опустили із того, що належить до безчестя? Вони вчинили так багато зла, що безчестя вже розлилося і покрило всю землю. Тому Я погублю і їх, і землю: «Ось Я знищу їх із землі». Оскільки вони вже наперед погубили самі себе беззаконними справами, то Я наводжу цілковиту погибель і винищую і їх, і землю, щоби земля очистилася й звільнилася від скверни тієї безлічі гріхів.
Подумай же, яку душу повинен був мати цей праведник, коли слухав це від Господа?! Бо хоч він й усвідомлював себе побожним, та все ж таки не міг слухати ці слова без жалю. Праведники велелюбні і заради спасіння інших готові охоче перетерпіти все. Як же повинен був зворушитися цими словами цей дивний муж, уявляючи у своїй свідомості загибель усіх людей і знищення всього творіння, не очікуючи, можливо, нічого доброго й для себе? Адже для нього все це ще не було відомим. Отож, щоби він не бентежився в думках, а міг у цій великій скорботі мати бодай якусь невелику втіху, Бог, указавши йому на безмірність безчестя його сучасників і на те, що прийшов нарешті час віддати їх глибині, говорить йому:
— Всіх цих людей жде загибель, «ти ж зроби собі ковчег» (Бут. 6, 14).
Що означає «ти ж»? Оскільки ти не був спільником їхнього безчестя, а все життя провів у побожності, то Я велю тобі спорудити ковчег «із дерева гофер (яке не гниє); відділення зроби в ковчезі й обсмоли його смолою всередині й ззовні. І зроби його так: довжина ковчега триста ліктів; ширина його п’ятдесят ліктів, а висота його тридцять ліктів. І зроби отвір у ковчезі, і в лікоть зведи його вгорі; і двері в ковчезі зроби з боку його; влаштуй в ньому нижнє, друге і третє житло» (Бут. 6, 14-16). Зверни увагу на Божу поблажливість, на невимовну силу і любов, що перевищує всяке слово. Він виявляє Своє піклування про праведника, коли велить йому спорудити ковчег, вказуючи при цьому і на сам вигляд споруди: на широту, на висоту ковчега; і самим спорудженням ковчега подає йому найбільшу втіху, збуджуючи в ньому надію на спасіння; а водночас через це спорудження хоче навернути і тих великих грішників, — щоби вони задумалися над своїми ділами, щоби, покаявшись, не зазнали гніву, який їм загрожував. Справді, завдяки спорудженню ковчега їм було дано для покаяння не мало часу, а навіть дуже багато і достатньо для того, щоби вони могли зворушитися й виправитися від гріхів, якби не були до краю бездушними. Кожен із них, бачачи, що праведник будує ковчег, повинен би був запитати про причину будівництва і, довідавшись про гнів Божий, усвідомити свої гріхи, якби тільки захотів. Але вони не скористалися цим, і не тому, що не могли, а тому, що не захотіли.
4. І ось Бог, давши праведникові повеління спорудити ковчег, сповіщає йому про сам вид покарання, яке Він хотів навести, і говорить: ти споруди цей ковчег так, як Я велів, а Я, коли закінчиш будівництво, влаштую і твою долю. «Ось Я наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя під небесами; усе, що є на землі, позбудеться життя» (Бут. 6, 17). Поглянь, як Бог через саму погрозу вказує на безмежність їхніх гріхів і говорить: однакової кари зазнають і розумні, й нерозумні творіння. Оскільки люди зрадили своїй високій гідності й опустилися до злоби нерозумних, тому й у покаранні не буде жодної різниці. «Наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя під небесами». І худоба, каже, і птахи, і звірі, і чотириногі, і всі тварини, які тільки є під небом, загинуть. І щоб ти знав, що нічого не залишиться, говорить: «Усе, що є на землі, позбудеться життя».
Світ уже потребує очищення, але це нехай не бентежить тебе і нехай не лякає твоє серце, бо Я, побачивши їхні невиліковні рани, хочу зупинити потік безчестя, щоби вони не спричинилися до ще більшого покарання. Тому і тепер, відповідно до Свого людинолюбства, Я, зменшуючи гнів милістю, накладаю на них таку кару, яка буде для них безболісною й невідчутною. Визначаючи для них суд не за тягарем гріхів, ані відповідно до того, чого вони заслуговують, а передбачаючи майбутнє, Я хочу і на цих людей навести відповідну кару, і наступних врятувати від їхньої зарази. Тож не печалься і не бентежся, слухаючи про це. Нехай на них навіть упаде відповідна до їхніх гріхів кара, «Але з тобою Я укладу завіт Мій» (Бут. 6, 18). Бо всі, що досі жили, зробилися не вартими і не були покірними Моїм заповідям, тому «з тобою (нарешті) Я укладу завіт Мій».
— Так і перший чоловік після стількох благодіянь, піддавшись звабі, порушив Мої заповіді. Потім і син його впав у ту ж безодню зла, за що й зазнав із прокляттям покарання на все життя. Однак його нащадки не напоумились і його покаранням, а навпаки, ще примножили безчестя, за що і виключені із родоводу. Потім, знайшовши Єноха, який дотримував закон чеснот, Я його, як дуже угодного для Мене, переселив живим, показуючи тим, хто живе побожно, які нагороди вони отримають, бажаючи й тих, котрі жили після нього, зробити його наслідувачами, які б ішли за ним його ж дорогою. Але ось усі вдалися до безчестя, і серед такої безлічі Я знайшов тільки тебе здатним винагородити після злочину праотця. Тому «з тобою Я укладу завіт Мій», бо минуле життя твоє ручається за те, що ти (й надалі) будеш вірно заховувати Мої заповіді.
Далі, щоби праведник, слухаючи це, не засмучувався при думці, що він залишиться сам, Бог, так би мовити, втішає його і говорить: «І ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою» (Бут. 6, 18). Хоч вони в побожності далеко уступали праведникові, однак були далекими і від надмірного безчестя розбещених сучасників. Крім того, вони рятуються і з двох наступних причин. По-перше, заради праведника. Людинолюбному Богові притаманно вшановувати Своїх рабів і нерідко дарувати їм спасіння інших, що Він зробив і з блаженним Павлом, учителем світу, який всюди розлив промені свого вчення. Коли він плив до Рима, на морі піднялася сильна буря. І коли всі, що були на кораблі, через великий буревій побоювалися за своє життя й утратили всяку надію на порятунок, він, скликавши усіх, сказав: «Тепер же благаю вас, підбадьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тільки корабель. Бо ангел Бога, Якому я належу, з’явився мені цієї ночі і сказав: «Не бійся, Павле…, ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою» (Діян. 27, 22-24). Бачиш, як побожність цього мужа здобула спасіння для тих? Однак не тільки його побожність, але й людинолюбство Господа. Саме такою була й тепер ця перша причина. Друга ж причина та, що Бог хотів залишити мовби закваску і корінь для роду (людського), який повинен був появитися згодом. І не тому, що для Бога неможливим було знову створити людину і від неї поширити рід людський, а тому, що так Він захотів зі Своєї доброти.
5. Поглянь на доброту Божу й у наступному. Оскільки Він, погрожуючи покаранням, сказав, що разом з людьми загинуть і худоба, і плазуни, і птахи, і звірі, тому знову заради праведника велить і з цих тварин по одній парі кожного виду взяти до ковчега, щоб ці пари були насінням і початком для розмноження тварин згодом. «Введи також у ковчег зі всякої худоби і зі всіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть. Зі всіх птахів пернатих за родом їх, і зі всієї худоби за родом її, і зі всіх плазунів на землі за родом їх, зі всіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими з тобою, чоловічої статі і жіночої» (Бут. 6, 19-20).
Не проходь, улюблений, повз це без уваги, а подумай, яке зніяковіння спричиняла праведникові думка про те, що на ньому лежить турбота про все це. Мало було йому турбот про дружину, про синів та їхніх дружин: ні, на нього покладалося ще піклування про таку безліч тварин та їхню їжу. Але почекай трохи і побачиш милість Божу, — як Він полегшує турботу, яка лягала на праведника. «Ти ж візьми собі, — каже Бог, — всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою» (Бут. 6, 21).
— Не думай, — каже, — начебто ти залишаєшся без Мого Провидіння. Ось Я велю внести до ковчега все, що необхідне і для вашої їжі, і для їжі тварин, так щоб і ви не відчували голоду і скрути, і тварини не загинули через брак властивої для них їжі.
«І зробив, — сказано, — Ной усе: як повелів йому Господь Бог, так він і зробив» (Бут. 6, 22). Ось знову і тут велика похвала (праведникові). «Зробив, — сказано, — Ной усе: як повелів йому Господь Бог, так він і зробив». Не так, щоб він одне веління виконав, а інше залишив поза увагою; ні, зробив усе: як було велено, «так він і зробив». Нічого не опустив, а виконав усе і ділом довів, що справедливо сподобився благовоління від Господа.
З якими вінцями зрівняється це свідчення про те, що праведник отримав від Божественного Писання? Хто може бути більш блаженним за того, хто виконав усе, що велено йому від Бога, і виявив таку покору перед Тим, Хто повелів? І щоб ти знав, якого він за це сподобився провіщення від Творця всього творіння, послухай, що було далі. «І сказав, — йдеться далі, — Господь Бог Ною: увійди ти і вся сім’я твоя в ковчег». Далі, щоб ми знали, що Він не тільки спасає праведника благодаттю, але і дає нагороду за труди і винагороду за побожність, (Бог) каже (Ною):
— Тому велю тобі ввійти в ковчег разом із сімейством твоїм, що «тебе побачив Я праведним переді Мною в роді цьому» (Бут. 7, 1).
Важливе і правдиве свідчення! Справді, що може бути важливіше за таке свідчення, коли сам Творець виражає таке судження про праведника? «Тому що тебе, — говорить, — побачив Я праведним переді Мною». Ось істинна побожність, коли людина виявляє її перед Богом, коли судження про неї вимовляє те непідкупне Око. Далі людинолюбець Бог, бажаючи показати нам міру доброчинності, якої Він тоді жадав від праведника (а Він вимагає доброчинності не від кожного однаково, а по-різному, відповідно до часу), каже: «Тому що тебе побачив Я праведним переді Мною в роді цьому», який упав у надзвичайно велике безчестя, у цьому розбещеному роді, який виявив таку зачерствілість. «Тебе побачив Я праведним», тебе єдиного Я знайшов відданим, тебе побачив, як ти ревно піклуєшся про доброчинність, тільки ти явився праведним переді Мною, тоді як усі ці згубили себе; тобі велю зі всім сімейством своїм увійти в ковчег; «і всякої худоби чистої» велю тобі ввести «по семеро» (Бут. 7, 2). Оскільки Він раніше велів увести по одній парі усіх тварин без різниці, то тепер говорить: «Чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої». Далі, щоб показати причину цього, додав: «Щоб зберегти сім’я для всієї землі» (Бут. 7, 3).
Тут доречно запитати і розібрати, звідки праведник довідався, які з тварин були чистими, а які нечистими? Тоді ще не було того поділу, який згодом узаконив Мойсей для юдеїв. Як же довідався Ной? Сам собою, керуючись закладеним у природу настановленням, а крім того, — це було рішення і його свідомості. Звичайно, що серед Божих створінь немає жодного нечистого. Справді, як ми можемо будь-яку тварину назвати нечистою, коли про неї вже висловлене небесне визначення і Божественне Писання сказало, що «побачив Бог усе, що Він створив, і ось добре воно» (Бут. 1, 31)? Але вже сама природа (людська) від себе зробила це розмежування. А що це правда, то подумай, як ще й нині в деяких місцях є такі, що утримуються від деяких речей, як від нечистих і заборонених, а інші, навпаки, вживають ці речі, наслідуючи звичаї. Так і тоді праведника напоумляло його природжене знання, які тварини були придатні для їжі, а які нечисті, хоч такими насправді не були, а тільки вважалися такими. Чому, скажи мені, осла ми вважаємо нечистим, хоч він їсть тільки зерно, а інших чотириногих визнаємо придатними для їжі, тоді як вони їдять нечисті речовини? Тож нашим учителем у цьому було знання, дане Богом нашій природі. Але з іншого боку можна сказати, що Бог, Який дав Ною таке веління, Сам надав йому знання щодо цього розмежування. Однак ми досить сказали про чистих і нечистих тварин.
6. Але ось тут перед нами є ще інше питання: чому (велено було ввести в ковчег) «худоби нечистої по двоє», а «худоби чистої по семеро»? То все ж таки: чому не шість, не вісім, але сім? Можливо, що слово наше стає вже надто тривалим; але, якщо ви не стомилися і якщо хочете, то ми коротенько розв’яжемо це питання для вашої любові, якщо допоможе нам благодать Божа. Адже багато хто створює чимало байок щодо цього, а тому починають надавати значень числам. Але що це не є суттєвим, а є вигадками недоречної людської допитливості, через яку виникло дуже багато єресей, про це зараз ви довідаєтеся. Справді, ми зауважуємо (і цим зауваженням сподіваємося цілком закрити вуста вигадникам), що в Писанні дуже часто використовується число пари. Так, коли Ісус Христос посилав Своїх учнів на проповідь, то послав їх «по двоє» (Мк. 6, 7), та й усіх їх було дванадцять (Мк. 3, 14), і Євангелій — чотири.
Однак немає потреби говорити про це перед вашою любов’ю, бо ви вже достатньо наставлені закривати слух для перед такими (марнословами). А потрібно вже сказати, чому Бог велів ввести в ковчег від «худоби чистої по семеро»? Бог повелів увести більше чистих тварин для того, щоби і праведник мав деяку втіху, і ті, котрі будуть з ним, користувалися цими тваринами. А що стосується того, щоби було введено «по семеро», то й це, якщо довідаєтеся про причину, буде найбільшим доказом побожності праведника. Оскільки людинолюбець Бог знав доброту цього мужа, знав, що він, будучи праведним, отримавши таку любов від Господа й уникнувши загибелі від потопу, захоче після звільнення від лиха і виходу із ковчега виявити свою вдячність і із вдячності за своє спасіння захоче принести жертву, то, щоби цим (Ной) не зруйнував пари, (Господь) заради такої його вдячності велить ввести до ковчега «по семеро» від кожного виду птахів, щоби після припинення потопу праведник міг і виявити свою відданість, і не зашкодив парності птахів та інших тварин. Однак про це ви довідаєтеся із подальшого повчання, коли дійдемо до цього місця, де побачите, що праведник саме так і вчинив. Ось ви довідалися про причину, чому було велено ввести до ковчега «по семеро» (від чистих тварин). Тож не слухайте після цього марнословів, які всупереч Божественному Писанню вносять у Божественне вчення вигадки свого розуму.
Отже, коли Бог дав конкретне веління про все: про птахів, про чистих і нечистих тварин і про їхню їжу, Він говорить праведникові: «Тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі», від людини до худоби (Бут. 7, 4). У цих словах зверни увагу на безмірну милість Господа, — як Він після настільки великого довготерпіння ще й тепер указує на сім днів, бажаючи напоумити тодішніх людей страхом і привести до каяття. А щоби переконатися, що Він указує для того, щоб не звершувати Своїх слів, то згадай про ниневітян і поглянь, яка відмінність між цими і тими. Ці (сучасники Ноя) через стільки років почули, що лихо вже біля дверей, однак не відстали від гріха. Ми, звичайно, буваємо безтурботними і не поспішаємо виправитися, коли кара загрожує ще здалека; але коли лихо близько, тоді упокорюємося і виявляємо в собі велику переміну. Так було і з ниневітянами. Коли вони почули, що «ще сорок днів (три дні) 1 і Ниневія буде зруйнована» (Іона. 3, 4), то не впали від цих слів у розпач, а навпаки, піднялися і так рішуче відійшли від гріха, виявили таке сильне каяття, що його учасниками зробили навіть безсловесних. Однак не для того, щоби безсловесні принесли покаяння, — бо як це можливо, коли вони не мають дару слова, — а щоби через них прихилити до себе милосердя благого Господа. Оголосивши, сказано, піст, цар наказав, щоб навіть вівці, воли і всі безсловесні не вживали ані їжі, ані води (Іона. 3, 5-7). Потім усі люди, навіть сам цар, який сидить на престолі, одягнувшись у веретища, принесли (Богу) глибоке і щире покаяння, хоч і не знали, чи уникнуть кари. «Хто знає, — говорили вони, — можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів свій, і ми не загинемо» (Іона. 3, 9).
7. Бачиш щиру прихильність варварів? Бачиш, як навіть такий короткий час не відняв у них пильності і не привів їх до розпачу? І поглянь на цих (сучасників Ноя), як вони за стільки років, почувши, що «через сім днів» прийде потоп, не навернулися, а залишилися нерозкаяними, що і є доказом того, що причиною всіх лих наше ж свавілля. Бо ось ці люди і ті люди — природа в них однакова, але неоднакова воля. Тому і доля їхня була не однаковою — одні уникли загибелі, бо благий Бог зі Свого людинолюбства прийняв їхнє покаяння, а другі загинули у водах потопу. «Тому що, — сказано, — через сім днів Я буду лити дощ на землю». Далі, бажаючи підсилити страх, Бог говорить: «Сорок днів і сорок ночей». Для чого так? Хіба Він не міг, якби захотів, навести весь дощ за один день? Що я кажу — за один день? За одну мить (Він міг). Але Він робить це з наміром, бажаючи саме за цей час і страх підсилити, і дати їм можливість уникнути кари, хоч вона і була вже біля самих дверей. «І винищу, — говорить, — все, що існує, що Я створив, з лиця землі», від людини до худоби.
Зверни увагу, як Бог провіщує і раз, і вдруге, а вони, незважаючи на це, не ворушаться. А зробив Він це для того, щоби показати нам, що справедливо навів на них таку кару, і щоб ніхто із нерозсудливих не міг ганьбити (Бога) і говорити, що коли б Він виявив довготерпіння, то вони, можливо, й покаялися б, можливо, й утрималися б від гріха і навернулися б до побожності. Ось тому Він і сповіщає нам про число днів і велить (Ною) будувати ковчег. Після ж усього цього ще й провіщує про сім днів, щоби закрити безсоромні вуста тим, які наважуються говорити нерозсудливі слова. «Ной, — сказано, — зробив усе, що Господь Бог повелів йому» (Бут. 7, 5). Поглянь, як тепер Божественне Писання сповіщає про відданість і слухняність праведника, показуючи, що він не залишив поза увагою жодного веління, а виконав усе, і в цьому подав доказ своєї побожності.
8. Будемо і ми наслідувати цього праведника. Постараємося виконувати дані нам від Бога заповіді і не будемо неуважними до законів, які дані нам від Бога, але, постійно зберігаючи їх у пам’яті, будемо піклуватися про їхнє виконання. Не будемо робити недбало те, від чого залежить наше спасіння, особливо тепер, коли від нас вимагається тим вища побожність, чим ми отримали вищі блага. Тому і Христос сказав: «Якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5, 20). Роздивімося ж і не пропустімо цих слів без уваги, а подумаймо, яка кара загрожує тим, котрі не тільки не намагаються перевершити цих (книжників і фарисеїв), але стоять навіть набагато нижче за них, — які не хочуть ані перестати гніватися на ближнього, ані утримувати свій язик від клятв, ані забороняти своїм очам згубні погляди, тоді як Господь велить не тільки смиренно переносити образи, але й віддавати більше, ніж від нас вимагають. «Хто хоче судитися з тобою, — каже Він, — і верхній одяг твій узяти, віддай йому і сорочку» (Мф. 5, 40). А ми нерідко кривдимо ближнього або мстимо йому за образу — ми, яким велено не тільки любити тих, котрі люблять нас [«Те саме, — каже Господь, — і митарі роблять» (Мф. 5, 46)], але й добре ставитися до ворогів, — ми ж не відплачуємо тією ж любов’ю навіть тим, котрі люблять нас.
Тому я печалюся і мені боляче дивитися, як побожність стала між нами рідкістю, а гріх, навпаки, день за днем посилюється; як ані страх перед геєною не зупиняє нашого прагнення до зла, ані любов до Царства не наставляє нас на шлях побожності, але всі, так би мовити, плетемося, наче тварини, ніскільки не думаючи ані про ту страшну годину, ані про закони, які дані нам від Бога. Навпаки, зважаючи тільки на думки людей і ганяючись за їхніми похвалами, не хочемо навіть чути того, що говорить Євангеліє: «Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?» (Ін. 5, 44). Як ті, що домагаються людської слави, зовсім утрачають славу небесну, так, навпаки, ті, що шукають небесної слави, не втрачають і тієї. А насамперед сказав це Сам Господь: «Шукайте спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам» (Мф. 6, 33). Тобто, хто шукає Царства, той отримає і все інше.
Так, хто туди (до Царства Божого) сягнув своїм розумом, той зі зневагою дивиться на земні благополуччя, начебто їх і не було. Очі віри, коли бачать його невимовні блага, вже не помічають благ видимих — такою є відстань між тими й іншими благами! Але я не бачу, щоб невидимі блага переважали над благами видимими. Тому печалюся і відчуваю постійний біль у серці, що нас не навчив ані сам досвід, ані обітниці Божі, ані великі дари не прихилили з любов’ю навернутися до Царства. Навпаки, ще волочачись внизу, ми віддаємо перевагу земному перед небесним, тимчасовому — перед майбутнім, тому, що зникає раніше своєї появи, — перед постійним, миттєвому задоволенню — перед безупинною радістю, короткочасному щастю цього земного життя — перед блаженством безконечної вічності.
Знаю, що вам неприємно чути таке, але простіть. Кажу це, піклуючись про ваше спасіння і бажаючи, щоб ви краще тут зазнали малих неприємностей і уникнули вічної кари, ніж, порадівши трохи тут, отримали вічні муки. Бо коли ви послухаєтеся моїх слів і відкладете колишню байдужість, особливо тепер, коли вже небагато залишилося для вас цього часу святої Чотиридесятниці, то зможете й гріхи свої омити, і велику милість заслужити від Бога. Для Господа не потрібно багато днів і (тривалого) часу. Ні, коли ми захочемо, то встигнемо виправитися від багатьох гріхів і за ці два тижні. Якщо Він виявив таке людинолюбство до ниневітян за те, що вони звершили триденне покаяння, то тим більше не знехтує нами, коли тільки ми виявимо щире каяття і, відійшовши від гріха, станемо на шлях чеснот. Так Божественне Писання свідчить і про них, тобто ниневітян: «І побачив Бог діла їхні, що навернувся від злого путі свого» (Іона. 3, 10). Отже, якщо Він побачить, що і ми навернулися до чеснот, відійшли від гріха і прагнемо до здійснення добрих справ, то прийме і наше навертання і, звільнивши нас від тягаря гріхів, подасть нам Свої дари. Не стільки ми самі бажаємо звільнення від гріхів і шукаємо спасіння, скільки Він спішить і намагається дарувати нам і звільнення від гріхів, і блаженство спасіння.
Тому, прошу, запалімо свій розум, і нехай кожний перевірить себе, чи зробив він за минулий час дещо добре, чи отримав якусь користь від цих безупинних наставлянь, чи зробив щось задля блага ближнього, чи виправив бодай якісь свої недоліки, чи отримав зі щоденних наших повчань якесь заохочення до смирення. А коли зробив якісь добрі справи, то нехай піклується про їхнє примноження і ніколи не припиняє цієї прекрасної турботи. Якщо ж хтось бачить себе ще у владі (гріховної) звички й у тих же гріхах, такий нехай вчинить насилля над своєю душею: зажадає звіту про таку безпечність і не попускає їй так продовжувати надалі, але, переставши коритися гріховній звичці, зупиняє її прагнення, приборкує помисли, пригадує той жахливий день. Нехай роздумує про Причастя від цієї Страшної Трапези, про сяйво вогню, який звідси виходить, та його силу, що обпалює; про те, якою має бути душа в того, хто приступає: чиста від будь-якої скверни й нечистоти, яка вигнала із себе беззаконні помисли. Щоби, таким чином приготувавши себе й по можливості очистивши впродовж цих днів, ми змогли бути учасниками в цій насолоді (від святих Тайн) і сподобитися тих невимовних благ, які Бог обіцяв люблячим Його, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві і Святому Духові слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда двадцять третя | Зміст | Бесіда двадцять п’ята
- За церковнослов’янським текстом «три дні». [↩]
