Бесіда дев’ята
і проти тих, котрі кажуть: для чого створені звірі
і яка користь від їхнього створення; про те, що в цьому особливо відкривається честь, виявлена людині,
і невимовне людинолюбство Боже
1. Працьовиті хлібороби, коли побачать, що земля добра і родюча, щедро кидають у неї насіння, постійно докладають неабиякі турботи і щодня доглядають, щоби не появилося щось шкідливе для насіння і не перетворило на ніщо затрачений ними труд. Таким же чином і ми, бачачи вашу душевну прихильність і велику ревність до слухання, щодня намагаємося засівати у вашій свідомості думки з Божественного Писання, вказуючи вам і на те, що може шкодити цьому духовному посіву, щоб ви не захопилися і здорове вчення догматів не спотворилося згубним вченням тих, котрі насмілюються вносити в догмати Церкви свої думки. А ваша справа — старанно зберігати довірене вам і надійно утвердити в пам’яті, щоб могли легко йти і за наступним. Бо коли і ми не зійдемо до найбільшої глибини думок (Писання) і ви не напружите свій розум тепер, коли є пора посту, коли наші члени легкі для плавання і зір свідомості гостріший, не затьмарений злим впливом сластолюбства, і дух більш здатний не втрачати бадьорості, то коли ж ще ми зможемо це зробити? Невже тоді, коли (прийде) пора веселощів, і пияцтва, і переїдання, і породжуваних ними гріхів?
Хіба не бачите, що й ті, котрі бажають знайти в морі (дорогоцінне) каміння, шукають його, не сидячи на березі і рахуючи хвилі, але опускаються в саму глибину і сходять у самі, так би мовити, надра безодні і так знаходять те, що шукають? Однак, яку важливу користь приносить для нашого життя те, що ми знаходимо таке каміння? Було б добре, якби воно не приносило особливих збитків і великої шкоди! Адже від цього, від божевільної любові і пристрасті до грошей, народжується безліч зла. І однак, незважаючи на таку шкоду від цього, ті, котрі люблять це, не стомлюються нічим, а наражають себе на великі небезпеки, починають тяжкі труди, тільки б знайти те, що шукають. А що стосується Божественного Писання, цього духовного і дорогоцінного каміння, то тут і небезпеки не можна підозрювати, і труди невеликі, і користь невимовна, — тільки б ми з ревністю зробили, що від нас вимагається. Благодать (Божа) готова і шукає, хто б прийняв її з ревністю. Таким є наш Владика: коли бачить пильну душу і полум’яне бажання, то, зі Свого милосердя, подає Своє багатство щедро, понад прохання.
2. Знаючи це, улюблені, очистіть свою свідомість від життєвих справ і, розширивши кругозір своєї свідомості, з великою ревністю приймайте подане Духом, щоб ви, подібно до доброї і плодоносної землі, помножили посіяне і принесли плоди, хто у стократ, хто в шістдесят, а хто в тридцять. У попередні дні ви чули про невимовну мудрість Того, Хто створив усе видиме, і як Він звершив усе тільки словом і бажанням; сказав: «Нехай буде… — і сталося», одразу появилися всі стихії. Для створення речей було достатньо слова не тому, що це було слово взагалі, а тому, що це було слово Боже.
Пам’ятаєте, що тоді (слово) було спрямоване проти тих, котрі говорять, що існуюче створилося із готової речовини, і вносять у церковні догмати своє марнослів’я. Ви пізнали, чому Він створив небо досконалим, а землю — порожньою і безвидною. Ми тоді довели причини: одна полягає в тому, щоб ми, пізнавши силу Владики в крапці стихії, не сумнівалися, начебто це сталося через брак сили; а друга полягає в тому, що земля — це наша мати і годувальниця, з неї ми отримуємо їжу і все інше, і в неї знову повертаємося — вона для нас і батьківщина, і могила. І ось, щоби така важлива користь не надихнула нас думати про неї високо, Бог являє її спочатку безобразною, щоб із самого досвіду ми навчилися приписувати все насамперед не природі землі, а силі Творця. Довідалися ви ще, як Він учинив розділення вод, повелівши з’явитися цій видимій тверді; бачили, як із води та землі появилися живі творіння.
Про це мушу тепер пригадувати і повторювати вам, улюблені, не даремно, а задля того, щоби ті, котрі слухали (попередні бесіди), мали нагоду ще краще закарбувати їх у свідомості; а ті, котрі не були тоді, отримали достатнє наставляння і не зазнали жодного збитку від того, що не були. І люблячий батько зберігає для відсутніх дітей залишки трапези, щоби вони, прийшовши, знайшли в збереженні цих залишків втіху від своєї відсутності. Тому і ми, піклуючись про всіх, хто збирається тут, як про свої члени, і ваші успіхи вважаючи похвалою для себе, бажаємо, щоб усі ви з’явилися досконалими перед славою Божою на похвалу Церкві і на честь нам. І якщо вам не обтяжливо, то ми коротенько нагадаємо вашій любові і про сказане вчора.
Ви бачили відмінність між створенням (інших) тварин і створенням людини, чули, якої честі (Бог) сподобив нашого родоначальника і як під час його створення вказав на гідність того, кого створював, самими словами і виразністю мови, сказавши: «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою». Довідалися ви, що означає «за образом»:, тобто що цим визначається не достоїнство природи, а подоба панування, і що слово «образ» Бог відніс не до вигляду (зовнішньої людини), а до панування, тому і додав: «І нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над звірами, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1, 26).
3. Але тут повстають проти нас елліни і кажуть, що це слово виявляється неістинним, бо не ми пануємо над звірами, як обіцяє (слово), а вони над нами. Однак це цілком не так. Де тільки появиться людина, звірі тут же тікають. А якщо іноді, коли їх мучить голод або ми їх дратуємо, то нам трапляється терпіти від них шкоду. Але це вже відбувається не від того, що вони мають владу над нами, а через наші провини. Так, якщо під час нападу розбійників ми не залишаємося бездіяльними, а озброюємося, то це не означає, що ми маємо владу над ними, а те, що піклуємося про свій порятунок.
Але, між іншим, вислухаємо те, що сказано. «Сотворімо, — каже Бог, — людину за образом Нашим і за подобою Нашою». Як «образом» назвав Він образ панування, так «подобою» назвав те, щоб ми, наскільки можливо людині, ставали подібними до Бога лагідністю, смиренністю і взагалі доброчинністю, за словами Христовими: «Щоб ви були синами Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 45). Як на цій широкій і просторій землі одні тварини більш лагідні, інші більш люті, так й у вашій душі одні помисли нерозумні і тваринні, інші — звірячі і дикі. Їх необхідно перемагати, долати і підкоряти владі розуму.
Але як, скажеш, можна перебороти звірячі помисли? Що ти говориш, людино? Левів ми перемагаємо і їхні душі приборкуємо, а ти сумніваєшся, чи зможеш перемінити звірячі помисли на лагідні? Однак у звірів лютість від природи, а лагідність — протиприродна; а в тобі, навпаки, лагідність від природи, а звірячість і лютість — протиприродні. То невже ти, який знищуєш у звірові те, що в ньому є від природи, і надаєш йому те, що є протиприродним, сам не в змозі дотриматися того, що в тобі є від природи? Якого ж осуду це заслуговує?! Але що ще є більш дивним і незвичним у природі левів, крім цього, є ще й інші незручні властивості: ці звірі не мають розуму, однак ми часто бачимо, як на площах водять лагідних левів. І чимало з тих, котрі сидять на лавах, дають господареві (лева) гроші, як нагороду за мистецтво і вміння, з яким він приборкав звіра. А у твоїй душі є і розум, і страх Божий, і всілякі посібники: тож не подавай вибачень та відмовок. Ти, якщо захочеш, можеш бути лагідним, тихим і покірним. «Сотворімо, — сказано, — людину за образом Нашим і за подобою Нашою».
4. Але повернемося до запропонованого питання. Зі сказаного видно, що людина спочатку мала над тваринами цілковиту владу, бо сказано: «І нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над звірами, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1, 26). А що тепер ми боїмося і лякаємося звірів, і не маємо влади над ними, цього я не відкидаю, але це не робить неправдивою обіцянку Божу. Спочатку так не було, а боялися і тремтіли звірі, і підкорялися своєму владиці. Коли ж він через непослух утратив відвагу (τής παρρησίας), тоді і влада його зменшилася. А що всі творіння були підвладні людині, послухай, як про це говорить Писання: «Привів (Бог) їх до людини, щоби бачити, як вона назве їх» (Бут. 2, 19). І вона, бачачи біля себе звірів, не втекла геть, але як господар дає імена підлеглим йому рабам, так дала імена всьому творінню. «Як назве людина всяку душу живу, так було ім’я їй». А це вже знак влади. Тому Бог, бажаючи цим показати людині висоту її влади, доручив дати імена тваринам.
Отже, цього вже могло би бути достатньо для доказу, що звірі спочатку не були страшними для людини. Але є ще й інший доказ, не менш сильний і навіть більш яскравий. Який же? Розмова змія з жінкою. Якби звірі були страшними для людини, то, побачивши змія, жінка не зупинилася б, не прийняла б пораду, не розмовляла б із ним так небоязко, але, побачивши його, негайно б жахнулася і втекла. А вона ось розмовляє і не боїться — страху тоді ще не було. А коли увійшов гріх, тоді віднята була і честь, і влада. І як між рабами послушні бувають страшними навіть для товаришів, а непослушні бояться товаришів, так сталося і з людиною. Поки вона мала відвагу перед Богом, доти була страшною і для звірів; а коли впала, тоді сама стала боятися навіть останніх зі свої ближніх.
Якщо ж ти не сприймаєш наших слів, то доведи мені, що звірі були страшними для людини до падіння. Однак довести цього не зможеш. А якщо згодом з’явився цей страх, то і це є найважливішим доказом Божого людинолюбства. Якби після порушення людиною заповіді дарована їй честь залишилася непорушною, то їй було б нелегко піднятися від падіння. Коли неслухняні люди користуються однаковою честю зі слухняними, тоді вони скоріше привчаються до зла і нескоро відходять від нього. Якщо навіть тепер, коли є і страх, і покарання, і муки, люди не зберігають смирення, то якими б вони були, якби не терпіли жодних важких наслідків за свої злочини? Отже, Бог відняв у нас владу через Своє піклування над нами і Провидіння.
5. А ти, улюблений, вбачай невимовне Боже людинолюбство і в тому, що Адам цілковито порушив заповідь і переступив закон, а людинолюбний Бог, Який добротою долає наші гріхи, не відняв (у нього) всю честь і не цілковито позбавив його панування, але вилучив із-під його влади тільки тих тварин, які були не особливо корисні в житті, а тих, які необхідні, корисні і чимало сприяють нашому добробуту, залишив у підпорядкуванні й покірності. Так Він залишив стада волів, щоб ми могли тягнути плуг, орати землю і сіяти насіння; залишив і різні види під’яремних, щоб вони допомагали нам при перенесенні вантажів; залишив отари овець, щоб ми мали достатньо засобів для одягу; залишив й інші види тварин, які приносять нам велику користь. Оскільки Він, визначаючи людині кару за непослух, сказав: «У поті лиця твого будеш їсти хліб» (Бут. 3, 19), тому, щоб ця праця і піт не були нестерпними, (Бог) полегшив тягар і нестерпність безліччю безсловесних, які допомагають нам у труді і роботі. Він учинив саме так, як милосердний і турботливий господар, який, покаравши свого раба, прикладає до ран ліки. Так і Бог, покаравши грішника, всіляко хоче полегшити це покарання: засудив нас на невпинний труд і піт, але для полегшення в трудах дав нам безліч безсловесних.
Отож і те, що Він дав честь, і те, що знову відняв її в нас, і те, що навів на нас страх звірів, і все інше, якщо тільки споглядати уважно і чесно, свідчить про велику мудрість, про велике піклування, про велике людинолюбство Боже. Тож дякуймо Йому за все і будьмо вдячними Тому, Хто так облагодіяв нас. Він не жадає від нас чогось важкого і неможливого, а тільки того, щоб ми визнавали Його благодіяння і підносили Йому подяку за них; але не тому, що це Йому потрібне, — Він ні в чому не має потреби, — а для того, щоби так навчилися прихиляти до себе Подателя благ і не були невдячними, а виявляли чесноти, гідні благодіянь і такого Його піклування про нас. Цим ми прихиляємо Його до ще більшого піклування про нас.
Закликаю вас, не будьмо безпечними, але нехай кожний щогодини, по можливості, роздумує не тільки про загальні благодіяння, але і про особисті, виявлені (Богом) саме йому: не тільки про відомі і явні для всіх, але і про відомі тільки йому і не відомі іншим. Завдяки цьому він зможе підносити Господу невпинну подяку. Це особливо велика жертва, це досконале приношення, це буде для нас основою відваги перед Богом. Як саме? Поясню. Хто постійно зберігає це у своїй пам’яті, вповні усвідомлюючи свою мізерність, а з іншого боку роздумує про невимовне і безмірне Боже людинолюбство, — про те, як Він влаштовує наші справи, дивлячись не на те, чого заслуговують наші гріхи, а на Свою доброту, — той смиряє свій розум, робить смиренними роздуми, приборкує всяку гордість і піднесеність, вчиться поводитися скромно, нехтувати славою цього життя, не дорожити усім видимим, думати про майбутні блага, про життя безсмертне і безконечне. Хто так налаштовує душу, той приносить Богові щиру і приємну жертву, як говорить пророк: «Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50, 19). Розсудливих рабів виправляють не стільки покарання і муки, скільки благодіяння та усвідомлення того, що вони потерпіли меншу кару за свої гріхи, ніж заслуговували.
6. Отже, молю, упокормо наш дух, усмирімо розум, особливо тепер, коли час посту подає нам для цього велику допомогу. Якщо ми так себе налаштуємо, то зможемо і молитви звершувати з великим піднесенням, й отримати для себе звище велику благодать сповіданням гріхів. А щоби переконатися, що такі душі є угодними для Владики, послухай, як Він Сам говорить: «Ось на кого Я спогляну: на смиренного й упокореного духом, і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66, 2). Тому і Христос, розмовляючи (з учнями), сказав: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 29). Хто насправді смиряє себе, той ніколи не дійде до роздратування, не розгнівається на ближнього, бо його душа смирилася і зайнята тим, що стосується її самої. Що може бути більш блаженне за душу, яка так налаштована! Така (людина) завжди сидить у пристані, захищеній від усякої бурі, і насолоджується затишком думок. Тому і Христос сказав: «Знайдете спокій душам вашим».
Але як той, хто приборкав ці пристрасті, насолоджується великим спокоєм, так, навпаки, ледачий і байдужий, який не вміє належним чином приборкувати пристрасті, що виникають у ньому, перебуває в постійному неспокої, спричиняє домашню сварку і коли навіть немає нікого, нервує і терпить великий неспокій; а коли піднімуться хвилі і нахлине буря злих духів, тоді часто занурюється в безодню, оскільки його корабель тоне через недосвідченість керманича.
Тому необхідно бути пильним, тверезим і виявляти невпинне і невсипуще піклування про спасіння душі. Християнин повинен завжди воювати з пристрастями плоті, неухильно пам’ятати заповіді, дані нам нашим Владикою, ними захищатися і належним чином користуватися Його великим довготерпінням до нас, не очікувати того, що вже станеться, й аж тоді смирятися, щоб і про нас не було сказано: «Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його» (Пс. 77, 34).
Отже, улюблені, маючи помічника під час цього посту, поспішімо всі до сповідання гріхів, відійдімо від усякого зла і звершуймо всякі чесноти. Так навчає і блаженний пророк Давид, кажучи: «Ухиляйся від зла і твори добро» (Пс. 36, 27). Якщо ми себе так налаштуємо і зі стримуванням від їжі поєднаємо і стримування від зла, то отримаємо більшу відвагу і сподобимося більш щедрих милостей від Бога як у дійсному житті, так і в той страшний день, за молитвами і благанням тих, котрі угодили Йому, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда восьма | Зміст | Бесіда десята
