Бесіда десята
після обіду приходити па вечірні богослужіння,
і продовження пояснення на слова:
«Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою».
Пояснення слів: «І створив Бог людину
за образом Своїм, за образом Божим створив її:
чоловіком і жінкою створив їх» (Бут. 1, 27)
1. Менше в нас сьогодні зібрання і нечисленними є ті, що зійшлися. Через що і чому? Можливо, що деякі посоромилися прийти до цього духовного бенкету після тілесної трапези, і це стало для них причиною відсутності. Але нехай вони послухають одного мудреця, який говорить: «Є сором, що веде до гріха, і є сором — слава і благодать» (Сир. 4, 25). Не соромно, прийнявши тілесну їжу, прийти до цього духовного бенкету. Духовні справи не присвячені, як справи людські, на визначений час. Для бесіди про духовне зручним є будь-який час дня. Але що я говорю про денний час! Нехай настане ніч, і вона не буде перешкодою для духовного повчання. Тому і Павло говорив, пишучи до Тимофія: «Наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй, благай» (2 Тим. 4, 2). Послухай ще, що говорить блаженний Лука: «Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня (з Троади), розмовляв з ними і продовжив слово до півночі» (Діян. 20, 7). Скажи мені, чи став бодай трохи на заваді час, чи перервав він слово повчання? Уважний слухач і після обіду може (з користю) бути на цьому духовному зібранні, тоді як недбайливий і безпечний, хоч би й залишався без їжі, не отримає тут жодної користі.
І це я кажу не для того, щоби послабити строгість посту, — цього не буде! Навпаки, я дуже хвалю і благословляю тих, котрі постяться, тільки хочу наставити вас, щоб ви звершували духовні справи зі здоровим глуздом, а не наслідуючи звичаї. Ганебним є не те, щоби прийти до цього духовного повчання після прийняття їжі, а (приходити сюди) з безпечною душею, підкорятися пристрастям і не приборкувати плотські прагнення. Не їжа є злом — цього не буде! Шкідливим є переїдання і пересичення до обтяження шлунка: цим знищується і задоволення від їжі. Так само, як не те є злом, щоби вживати до міри вина, а віддаватися пияцтву і через непомірність втрачати здоровий глузд. Якщо ж ти, улюблений, не можеш залишатися (цілий) день без їжі через тілесну немічність, то ніхто розумний не стане тебе звинувачувати за це. Владика в нас лагідний і людинолюбний, Він не жадає від нас нічого понад силу. Він і посту, і стриманості жадає від нас не просто для того, щоб ми не їли, а для того, щоб, віддаляючись від життєвих справ, використовували весь вільний час на духовні заняття. Якби ми ставилися до свого життя уважно і кожну вільну хвилину присвячували духовним заняттям, якби їжу приймали тільки для задоволення потреби і все життя проводили в добрих справах, то для нас не була б потрібна й поміч від посту. Та оскільки людська природа байдужа і більш схильна до нестриманості та розкошів, тому людинолюбний Господь, подібно до люблячого батька, винайшов для нас ліки в пості, щоб і відвернути нас від (світських) задоволень, і спрямувати від турбот життєвих до справ духовних. Отже, якщо деякі з тих, що прийшли сюди, відчувають тілесну немічність і не можуть залишатися без їжі, таким раджу, щоб вони і свою тілесну неміч підкріплювали, і не позбавляли себе цього духовного повчання, а ще більше про нього піклувалися.
2. Крім стримання від їжі, є багато шляхів, які можуть відчинити нам двері відваги перед Богом. Хто споживає їжу і не може постити, той нехай подає щедру милостиню, нехай щиро молиться, нехай виявляє особливу ревність щодо слухання слова Божого, — тут тілесна неміч нам ніскільки не перешкоджає. Нехай мириться з ворогами, нехай виганяє зі своєї душі всяку злопам’ятність. Якщо він буде виконувати це, то звершить істинний піст, саме такий, якого і жадає від нас Господь. Адже і саме стримування від їжі Він заповідає для того, щоб ми, приборкуючи прагнення плоті, робили її слухняною у виконанні заповідей. А коли ми через тілесну неміч зважимося не приймати допомогу від посту і будемо віддаватися більшій безпечності, тоді, самі того не усвідомлюючи, заподіємо собі неабияку шкоду. Якщо відсутність вищеназваних добрих справ виявляється в нас і під час посту, то тим більше ми виявимо недбальство (про них), коли не будемо користуватися ліками посту.
Довідавшись про це від нас, ви, які можете поститись, самі, прошу вас, по можливості, докладайте зусиль у цій своїй добрій і похвальній ревності. «Якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється» (2 Кор. 4, 16). Піст упокорює тіло і приборкує безладні прагнення, а душу просвітлює, окрилює, робить легкою і ширяючою в небесах. А що стосується братів ваших, які не в змозі поститись через тілесну немічність, то, передаючи їм почуте від нас, наставляйте не залишати цю духовну їжу, повчаючи і показуючи, що негідно наслідує ці повчання не той, хто їсть і п’є помірковано, а людина безпечна, віддана задоволенням. Нагадуйте їм й апостольські слова: «Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові; і хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові» (Рим. 14, 6). Отже, і той, хто постить, дякує Богові за те, що має достатньо сил трудитися в пості; і той, хто їсть, так само дякує Богові, бо це ніскільки не зашкодить йому в спасінні душі, якщо він захоче. Людинолюбний Бог відкрив для нас безліч шляхів, завдяки яким ми, якщо тільки захочемо, зможемо досягти найвищої відваги (перед Богом).
Про це ми достатньо поговорили заради відсутніх, позбавивши їх причини для сорому і показавши, що цього не варто соромитися 1, бо посоромлює нас не їжа, а творення зла. Великий сором — це гріх! Якщо ми вчинимо його, то повинні не тільки соромитися, але й закривати своє обличчя і називати себе нещасливими грішниками. А точніше — і тоді не потрібно печалитися, а поспішати до покаяння і виправлення. Наш Владика є таким, що коли ми через безпечність учинимо гріх, Він не жадає від нас нічого більше, як тільки того, щоб ми сповідували свої гріхи, зупинилися на цьому і вже не впадали в ті ж гріхи. Якщо вживаємо їжу з помірністю, то не соромимося, бо Господь поєднав нас з таким тілом, яке не може існувати інакше, як приймаючи їжу, тільки щоби не було непомірності, — це особливо сприяє здоров’ю і силі нашого тіла. Хіба не бачите щодня, як через розкішні столи і непомірне насичення буває безліч хвороб? Звідки хвороби в ногах? Звідки головний біль? Звідки збільшення нездорового мокротиння? Звідки безліч інших хвороб? Хіба не від непомірності, хіба не від того, що ми вливаємо в себе вина більше належного? Як переповнений корабель швидко занурюється й тоне, так і людина, віддавшись переїданню і пияцтву, несеться в безодню, топить свій розум і лежить, нарешті, як живий труп, який часто може ще вчинити дещо зле, однак на добро здатний не більше за мертвого.
3. Тому молю, подібно до блаженного Павла: «Піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13, 14), а зміцніться і примножуйте ревність та піклування про звершення духовних справ. Розмовляючи про це зі своїми браттями, переконуйте їх жодним чином не позбавляти себе цієї духовної їжі. Нехай вони приходять сюди зі всією ретельністю і після обіду, щоб, прийнявши тут настановлення, змогли міцно стати проти підступів диявола. Тепер запропонуємо вам звичайну трапезу і нагородимо вашу любов за старанність до слухання, а водночас і сплатимо борг, який вам винні.
Ви, звичайно, знаєте і пам’ятаєте, що ми, почавши говорити про створення людини, через брак часу не змогли розглянути все читання, а закінчили повчання роздумами про звірів, показавши, що людина спочатку мала над ними владу, однак утратила її через гріх непослуху. Тому сьогодні хочемо сповістити вам й інше і з тим відпустити вас. А щоби слово наше було для вас зрозумілим, то потрібно нагадати вам, на чому ми тоді зупинили повчання, щоб, почавши з того місця, ми таким чином завершили й інше. На чому ж ми тоді зупинилися? На поясненні слів: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, і нехай володіє вона над рибами морськими і над птахами небесними» (Бут. 1, 26). Оскільки бесіда наша значно розширилася й у нас народилося велике море думок, тому ми вже не могли йти далі і, зупинившись на цьому, не торкнулися наступного. Тож тепер потрібно прочитати вашій любові те, що йде далі, щоб ви могли знати, про що ми маємо намір говорити вам.
Божественне Писання (за вищенаведеними словами) додає: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її: чоловіком і жінкою створив їх. І благословив їх Бог, і сказав: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над усякою худобою, і над усією землею, і над усякою твариною, що плазує по землі» (Бут. 1, 27-28). Небагато слів, зате великий скарб захований у цьому короткому вислові. Блаженний пророк, який говорить через Святого Духа, тепер хоче навчити нас чогось таємничого. Сказавши: «Створімо людину» і використавши, так би мовити, раду і роздуми, Творець всього цими словами вже вказав на достоїнство того, кого мав намір створити, і ще до його створення показав нам, яку велику владу хотів Він надати цьому майбутньому створінню. Сказавши: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою, — (Бог) додав: — І нехай володіє вона над рибами морськими». Дивись, як на самому початку відкриває перед нами прихований скарб. Пророк, промовляючи Духом Божим, бачить неіснуюче, мов існуюче, — те, що вже створилося. Скажи мені, для чого ж Бог, сказавши: «Створімо людину, — тепер говорить: — І нехай володіє»? Він відкриває перед нами деяке приховане таїнство. Хто «нехай володіє»? Хіба не зрозуміло, що це сказав Він, натякаючи на створення жінки? Бачиш, що в Божественному Писанні нічого не сказано просто і даремно, але і незначне слово містить у собі захований скарб.
4. І не дивуйся, улюблений, сказаному. Таким є звичай у всіх пророків — говорити про те, чого ще не було, як про те, що вже звершилося. Вони духовними очима бачили вже те, що мало звершитися через багато років, тому і говорили про все так, начебто споглядали все перед очима. І щоб ти зрозумів це, послухай, як блаженний Давид за стільки поколінь провіщує і проголошує про хресні страждання Христа: «Пробили руки і ноги Мої» (Пс. 21, 17); і далі: «Розділили ризи Мої між собою» (Пс. 21, 19). Бачиш, як про те, що мало бути через тривалий час, він провістив, як про вже звершене? Так і цей блаженний пророк (Мойсей), натякаючи нам на створення жінки, говорить загадково: «І нехай володіє над рибами морськими». Далі говорить конкретніше: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її: чоловіком і жінкою створив їх».
Поглянь, яке старання він докладає і неодноразово повторює одне і те ж, щоби його слова вкоренилися у свідомості слухачів. Якби не це він мав на увазі, то достатньо було б сказати: «І створив Бог людину». Однак він додає: «За образом Божим створив її». Він уже й раніше показав нам, що означає «за образом», тому й тепер повторює це і говорить: «За образом Божим створив її». Щоб не залишати бодай найменшого приводу для виправдання тим, котрі захотіли б суперечити церковним догматам, він, сягнувши дещо далі, знову повчає про те саме, тобто, що вираз «за образом» ним використаний для визначення влади і панування (людини) над усіма тваринами. Тепер подивимося, що він говорить: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її: чоловіком і жінкою створив їх». На що перед цим натякнув словами «і нехай володіє», тут про це говорить конкретніше. Однак і це ще не відкрив нам повністю, бо ще не сказав про створення (чоловіка і жінки), ще не показав, звідки взялася жінка, а вже говорить: «Чоловіка і жінку створив їх». Бачиш, як про ще неіснуюче він оповідає як про вже звершене? Саме таким є духовний зір! Не так можуть бачити видиме ці тілесні очі, як духовні (бачать) невидиме й неіснуюче.
Отже, сказавши: «Чоловіком і жінкою створив їх, — (Мойсей) уже відносить до обох (Боже) благословення і говорить: — І благословив їх Бог, і сказав: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими» (Бут. 1, 28). Яке високе благословення! Слова «плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю» були сказані, як усякий знає, і до безсловесних тварин, і до плазунів, а слова «володійте нею» — тільки до чоловіка і жінки. Подивись на Боже людинолюбство: ще до створення жінки Бог робить її учасницею панування (над тваринами) і подає благословення. «І владарюйте, — говорить, — над рибами морськими, і над птахами небесними, і над усякою худобою, і над усією землею, і над усякою твариною, що плазує по землі». Бачиш невимовну владу? Бачиш велике начальство? Бачиш, що всі тварини підлеглі людині? Тож не думай низько про це розумне творіння, а роздумуй про велич його честі, про благовоління до нього Господа і дивуйся Його невимовному людинолюбству.
5. «І сказав Бог: ось Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння; — вам це буде в їжу; і всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому плазуну на землі, в якому душа жива; дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так» (Бут. 1, 29-30). Зверни увагу, улюблений, на точність виразів і невимовне Боже людинолюбство і не пропусти жодного слова без уваги. «І сказав Бог, — говорить, — ось Я дав вам усяку траву, що сіє насіння», — начебто слова звернені до двох, і це тоді, коли жінка ще не була створена. Потім, щоб ти зрозумів безмірну доброту Господа, дивись, як Він виявляє своє милосердя й особливу щедрість не тільки щодо чоловіка і жінки, яка ще не була створена, але й до безсловесних. Сказавши: «Вам це буде в їжу, — додав: — І всім звірам земним». А ось ще й інша безодня милосердя: Він подбав не тільки про безсловесних лагідних і придатних нам для їжі та служби, але і про звірів. Однак хто в змозі вповні осягнути цю безмежну доброту? «Вам це, — каже, — буде в їжу; і всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому плазуну на землі, в якому душа жива; дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так».
Великим є піклування Господа про створену Ним людину! Коли Він створив її і дав їй усю владу над тваринами, то щоби, бачачи таку безліч безсловесних, вона тут же на самому початку не стала непокоїтися від того, що не в змозі прогодувати стільки тварин, благий Владика, перш ніж людина ще прийшла до такої думки, бажаючи, так би мовити, втішити її й показати, що як вона, так і всі безсловесні будуть мати повний достаток, оскільки земля, за велінням Господа, буде забезпечувати їх їжею, до слів: «Вам це буде в їжу, — тут же додав: — І всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому плазуну на землі, в якому душа жива; дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так». Усе, що тільки повелів Творець, звершилось, усе отримало належний порядок. Тому (Мойсей) тут же додав: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось добре воно» (Бут. 1, 31).
6. Хто в змозі належно звеличити точність Божественного Писання? Ось воно і тут словами «і побачив Бог усе, що Він створив» закриває вуста всім, хто тільки згодом зважився б суперечити. «І побачив, — каже, — Бог усе, що Він створив, і ось добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий» (Бут. 1, 31). Як про кожну з речей, що створювалися, (Писання) говорило: «І побачив Бог, що це добре», так і тепер, коли було створене все і були завершені справи шостого дня, коли вже був створений і той, хто мав панувати над усіма створіннями, воно говорить: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось добре воно». Поглянь, як воно охопило цим словом всі створіння. «Все» — кожному з них виголошується похвала. Та навіть не задовольнилось словом «все», а додало: «Що Він створив». Але й на цьому ще не зупинилося, а говорить: «І ось добре воно», тобто надзвичайно добре.
Отже, коли Господь, Який привів усе з небуття до буття, назвав Свої творіння добрими, то хто насмілиться, хоч би був сповнений безумною зарозумілістю, відкрити вуста і суперечити сказаному Богом? Оскільки у видимій природі створене не тільки світло, але й темрява, протилежна світлові; не тільки день, але й ніч, протилежна дню; а серед вирощеного землею — не тільки корисні трави, але й шкідливі; і дерева не тільки плодоносні, але й безплідні; і тварини не тільки смиренні, але й дикі і злі; і серед (тварин), породжених водою, є не тільки риби, але й кити та інші морські звірі; і на землі не тільки місця, придатні для життя, але й ненаселені; не тільки рівні поля, але гори і нетрі; і серед птахів не тільки ручні і придатні для їжі, але й хижі та нечисті, наприклад, яструби і шуліки і чимало інших; так само серед тварин, яких породила земля, є не тільки смиренні, але й змії, єхидни, дракони, леви і рисі; та й у повітрі є не тільки вітри і дощі корисні, але й град, і сніг; і взагалі, якщо докладно розглянути все, то серед кожного виду тварин побачиш не тільки корисних для нас, але й таких, що здаються шкідливими. І все це для того, щоби згодом; дивлячись на створіння Божі, ніхто не зміг засуджувати їх і говорити: навіщо те, для чого це, або: це добре зроблене, а це недобре. Тому Священне Писання, закриваючи, так би мовити, вуста всім, що насмілюються передчасно судити, після створення всього шостого дня говорить: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось добре воно».
Що може зрівнятися з таким свідченням, коли Сам Творець усього сповіщає і говорить, що все створене добре, дуже добре? Тому, коли побачиш, що будь-хто, захоплюючись власним міркуванням, стане суперечити Божественному Писанню, відійди від нього, як від безумного, або краще сказати: не відійди, а, співчуваючи його неуцтву, вкажи на те, що говорить Божественне Писання, і скажи, що «побачив Бог усе, що Він створив, і (сказав:) ось добре воно». Може, ще встигнеш стримати його неприборканий язик. Якщо ми й у людських справах, коли бачимо, що про них висловлюють свою думку люди високого сану, то не перечимо, а погоджуємося і їхній висновок ставимо вище за власну думку, то тим більше так повинні ставитися до Бога всіх, Творця всього видимого. Знаючи Його вирок, повинні відкидати власні помисли і не наважуватися на подальші вишукування, а знати і твердо вірити, що все створене розумно і людинолюбно і нічого не зроблено без мети і даремно. Хоч ми через неміч нашого розуму і не знаємо призначення (деяких) творінь, однак (повинні вірити, що) Бог усе вчинив за Своєю премудрістю і високим людинолюбством.
7. «І був, — каже (Мойсей), — вечір, і був ранок: день шостий». Із завершенням шостого дня Він завершив і творіння всіх створінь, тому і додав: «Так були створені небо і земля, і вся прикраса їх» 2 (Бут. 2, 1). Поглянь, як Божественне Писання уникає зайвого і непотрібного. Згадавши про найголовніші стихії, воно вже не говорить про кожну зокрема, а, сказавши: «Так були створені небо і земля», — говорить: — І вся прикраса їх», і цим визначає все, що є на землі й на небі. Прикрасою землі є те, що появилося з неї: виростання трав, поява плодів, плоди дерев і все інше, чим Творець прикрасив її. Так само і прикрасою неба є сонце, місяць, розмаїті зірки і всі творіння, які знаходяться серед (них). Тому Божественне Писання, згадавши про небо і землю, цими стихіями охопило всі творіння. «І звершив Бог, — говорить, — шостого дня діла Свої, які Він робив» (Бут. 2, 2). Поглянь, як воно раз і вдруге повторює те саме, щоб ми знали, що всі діла творення продовжувалися до шостого дня. «І звершив Бог, — говорить, — шостого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив» (Бут. 2, 2).
Що означає: «І спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив»? Зверни увагу, як по-людськи і з якою поблажливістю до нас говорить Божественне Писання про все, бо інакше, якби воно не виявило до нас такої поблажливості, ми б не зрозуміли жодного його слова. «І спочив, — каже, — у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив», тобто перестав діяти і приводити з небуття до буття. Усе, що було потрібно, вже вчинив; і створив того, хто мав користуватися цими творіннями. «І благословив, — говорить, — Бог сьомий день, й освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював» (Бут. 2, 3). Оскільки Він уже не став більше діяти і все, що тільки захотів, зі Свого людинолюбства Своїм велінням учинив і шостого дня завершив творення, тому сьомого дня не хотів творити нічого, оскільки все, що тільки Він хотів, уже було звершене, то, щоб і цей день мав належну перевагу і не здавався менш важливим через те, що впродовж нього нічого не створено, (Бог) сподобив його благословення. «І благословив, — сказано, — Бог сьомий день, й освятив його».
Що ж? Невже інші (дні) не були благословлені? Так, каже. Але для них замість всякого благословення було достатньо того, що кожного з них звершувалося творення. Тому (Писання) і не сказало про них: «Благословив», а сказало це тільки про сьомий день та й ще додало: «І освятив його». Що означає «і освятив його»? Виділив його. Далі, щоби показати нам і причину, чому сказано: «І освятив його», Божественне Писання додає: «Бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював». Ось тут, на самому початку (буття світу), Бог пропонує нам повчання, щоб ми один день у тижні цілком виділяли і присвячували на справи духовні. Для цього Господь, звершивши всі Свої справи за шість днів, сподобив сьомий день благословення й освятив його, «бо спочив від усіх діл Своїх, які чинив і створював».
Але тут, як я бачу, знову відкривається перед нами безмежне море думок, і не тільки не хочу пройти мимо нього без уваги, але й вас бажаю зробити учасниками цього духовного багатства. Які ж питання тут виникають у нас? (Ось які): Божественне Писання тут указує, що Бог спочив від Своїх справ, а в Євангелії Христос говорить: «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5, 17). Чи не виникають при порівнянні цих слів деякі протиріччя? Ні. У словах Божественного Писання немає жодного протиріччя. Коли Писання тут говорить: «Бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив», то цим повчає нас, що Він сьомого дня перестав діяти і приводити з небуття до буття. А коли Христос говорить: «Отець Мій донині робить, і Я роблю», то цим указує вам на Його безупинне Провидіння і називає роботою збереження існуючого, дарування йому продовження (у бутті) та управління ним у всі часи. Як у протилежному випадку зміг би існувати світ, коли б верховна рука не управляла і не розпоряджалася людським родом і всім видимим? А коли хтось захоче з добрим наміром розглянути до подробиць усе, що звершується щодня Творцем світу задля нашої користі, той відкриє безодню людинолюбства. Справді, яка свідомість, який розум у змозі осягнути ту невимовну доброту, яку (Бог) виявляє до людського роду, «бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5, 45), і подає нам достаток у всьому?
Можливо, що ми зайшли словом надто далеко, однак зробили це не даремно і не без мети, а для того, щоби ті, котрі не прийшли сюди, через вас довідалися, яких збитків вони заподіяли собі через тілесну їжу, позбавивши себе духовного наставляння. Але, щоб не збільшувати їхньої скорботи, виявіть до них братерську любов, передавши їм наші слова, — це буде справжнім свідченням щирої любові. Якщо ті, котрі так чинять із земними стравами і зберігають для своїх знайомих те, що було подано на стіл, чим виявляють дуже велику любов, то тим більше такі дії щодо духовних речей принесуть нам велику похвалу; та й користь нам буде від цього. Хто намагається навчити ближнього, той не стільки благодіє йому, скільки сам готує для себе велику нагороду й отримує двоякий плід: отримує від Бога велику нагороду і сам згадує і відновлює в пам’яті сказане, коли намагається передати це ближньому.
8. Роздумуючи над такою користю для себе, не відмовте вашим браттям, але нехай уже нині вони довідаються від вас про те, що було нами сказано. А щоб надалі вони не були зобов’язані таким настановленням вам, то тягніть їх до нас, напоумляючи їх, що прийняття тілесної їжі ніскільки не перешкоджає духовному наставлянню, що зручним для духовної співбесіди потрібно вважати будь-який час. Якщо уважно поглянути, то ми можемо, і залишаючись вдома, як після, так і до обіду, взявши в руки божественні книги, отримувати від них користь і подавати душі духовну їжу. Як тіло має потребу в тілесній їжі, так і душа вимагає щоденного настановлення і їжі духовної, щоби, укріплюючись нею, могла противитися бунтуванням плоті і витримувати постійну боротьбу, яка нам загрожує і робить нашу душу невільницею, якщо ми бодай на короткий час захочемо віддатися недбайливості. Тому і пророк Давид назвав блаженним того, хто «Закону Його (Господнього) повчається день і ніч» (Пс. 1, 2). І блаженний Мойсей, наставляючи юдейський народ, говорить: коли «будеш їсти (і пити) і насичуватися, тоді благословляй Господа, Бога твого» (Втор. 8, 10).
Бачиш, як саме тоді, тобто після прийняття їжі, ми повинні пропонувати собі духовну їжу, щоби душа після насичення тілесною їжею, ставши байдужою, не впала в погибель і не дала місця для підступів диявола, який постійно намагається завдати нам смертельного удару. Той же пророк в іншому місці сказав: «І лягаючи, і встаючи», згадуйте Господа Бога вашого (Втор. 6, 7). Бачиш, що в будь-який час ми не повинні виганяти зі своєї душі цю пам’ять (про Бога), а непохитно зберігати в совісті, бути постійно пильними і ніколи не заспокоюватися. Але, знаючи лють нашого ворога, бути тверезими і пильними, закривати перед ним усі входи і ніколи не нехтувати духовною їжею. У цьому наше спасіння, у цьому духовне багатство, у цьому безпека. Якщо так будемо постійно захищати себе і читанням, і слуханням, і духовною співбесідою, то зможемо і самі зробитися нездоланними, і підступи лукавого демона зробити безуспішними, й одержати Царство Небесне за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда дев’ята | Зміст | Бесіда одинадцята
- Тобто прийняття їжі під час посту до вечірнього богослужіння. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. У синодальному перекладі замість слова «краса» стоїть слово «воїнство», що не відповідає наступним думкам Святителя. [↩]
