Святий Полікарп, єпископ Смирнський
На відміну від попередніх отців, про святого Полікарпа збереглося досить багато відомостей, які нам залишив св. Іриней Ліонський, його учень. Св. Іриней так розповідає про нього: «Я міг би описати навіть місце, де сидів блаженний Полікарп; можу показати його ходу, спосіб його життя та зовнішній вигляд, його бесіди до народу, як він розповідав про своє спілкування з Іоаном та з іншими самовидцями Господа».
Святитель Полікарп, єпископ Смирнський, народився близько 70 року, жив у Малій Азії, в м. Смирні. Рано залишившись сиротою, він був вихований, за вказівкою ангела, благочестивою вдовою Калістою. Після смерті названої матері Полікарп роздав своє майно і став слугувати хворим і немічним. Його дуже полюбив і наблизив до себе святий Вукол, єпископ Смирнський. Він висвятив Полікарпа в диякона, доручивши йому проповідувати в храмі Слово Боже. Вже біля 110 року, як засвідчує св. Іриней, Полікарп був рукоположений на єпископа Смирнського апостолом Іоаном Богословом. Крім цього, він свідчить, що святий жив довго і в глибокій старості закінчив своє життя славним мучеництвом. Він завжди вчив тому, що знав від святих апостолів, що передає Церква і що одне тільки істинне (Проти єресей, кн. 3: 3). Нарешті, він вказує, що при папі Аникиті (154 -166) св. Полікарп був у Римі, де вів суперечку з папою про день святкування Пас-xu, а також навернув у християнство багатьох єретиків, причому Маркіону старець сказав при зустрічі: «Я впізнав тебе як первенця сатани» (Проти єресей, кн. 3: 4). Блаж. Ієроним говоріть, що після смерті св. Ігнатія Богоносця св. Полікарп став «поводирем всієї Азії».
Відправляючись до Риму, де його чекала страта (він був розтерзаний дикими звірами), св. Ігнатій писав святому Полікарпу: «Як керманичам потрібні вітри або охопленому бурею пристань, так теперішньому часу потрібний ти для того, щоб досягнути Бога» (Посл. до Полікарпа, 2 гл.). Таке авторитетне становище св. Полікарпа і послужило головною причиною його мученицької смерті.
Він перший зі всіх мучеників, чия смерть в наслідування Христу була детально описана в «Окружному посланні Смирнської Церкви до інших Церков». За свідченням «Мучеництва св. Полікарпа» (12 гл.), натовп смирнських язичників, коли вели його на страту, кричав: «Це вчитель Азії і отець християн». Точну дату мученицької кончини св. Полікарпа назвати важко. Думки дослідників коливаються між 155-166 роками. Відомо тільки одне — він постраждав за Христа і був спалений у 86-літньому віці. Більшість вчених смерть св. Полікарпа датують 155 роком після Р. Хр.
За життя святитель написав кілька послань до пастви і листів до різних осіб. До нашого часу дійшло його «Послання до Филип’ян», яке, за повідомленням блаженного Ієронима (Про відомих мужів, 12 гл.), читалося в Малоазійських Церквах за богослужінням. Воно було написане святителем у відповідь на прохання филип’ян прислати їм листи священномученика Ігнатія Богоносця, які збереглися у святителя Полікарпа. В авторстві послання не може бути ніяких сумнівів. Але це єдине послання св. Полікарпа, яке збереглося повністю тільки в латинському перекладі. В грецькому оригіналі існують тільки перших дев’ять глав і 13 глава, яка наводиться у Євсевія в його «Церковній історії» (кн. 3: 36). «Послання» мало високий авторитет у древності. За свідченням самого послання (9 — 13 гл.), час його написання треба віднести після смерті св. Ігнатія Богоносця.
Приводом до написання «Послання» було прохання св. Ігнатія привітати Антиохійську церкву у зв’язку із закінченням гоніння. Виконуючи прохання, филип’яни відправили послання в Смирну для того, щоб передати його в Антиохію. Разом з цим вони просили св. Полікарпа надіслати їм послання св. Ігнатія і сповістити про становище своєї Церкви, зокрема про сріблолюбство пресвітера Валента і його дружини, які, вірогідно, приховали гроші, зібрані для бідних. У відповідь на їхнє послання і прохання св. Полікарп відправив своє «Послання».
В останні часи більшість дослідників, зокрема англієць П. Харрісон, припускають, що це послання є синтезом двох послань, які написав св. Полікарп до филип’ян. Перше було коротким повідомленням і складалось з теперішньої 13 глави, а можливо, і навіть з 14, а друге було написане св. Полікарпом набагато пізніше, коли пам’ять про мученицьку кончину св. Ігнатія була широко відома. Але незважаючи на такі припущення дослідників, для нас головним фактом є те, що «Послання до Филип’ян» є автентичним і авторитетним церковно-богословським твором Православної Церкви.
Це послання складається із 14 глав, у якому єпископ, спростовуючи Маркіона й інших гностиків, всіляко звеличив апостола Павла і цитує його писання. Це чи не перший текст, в якому присутні цитати з Євангелій від Луки і Матфея, а також Першого соборного послання св. ап. Петра (8 цитат) і Першого соборного послання св. ап. Іоана. В ньому тільки три цитати зі Старого Завіту і 17 цитат із Нового. Є також цитати з Першого послання св. Климента до Коринф’ян (гл. 1, 2, 4, 7). І, що характерно, св. Полікарп користується тими ж посиланнями на Священне Писання, що і св. Климент Римський. Послання це направлене филипійській громаді через якогось Крискента, мужа праведного життя. Починається так: «Полікарп і з ним пресвітери Церкві Божій в Филипах: милість і мир від Бога Вседержителя, Господа Ісуса Христа, Спасителя нашого, нехай примножиться у вас». Починається воно похвалою филип’ян за надану ними пошану і допомогу св. Ігнатію і його супутникам і за твердість їхньої віри. Далі св. муж дає короткі настанови у вірі в Христа і у виконанні Його заповідей в дусі Нагірної проповіді. Св. Полікарп радить згадати і настанови св. an. Павла, який давав їм усно і письмово. Після цього він переходить до окремих настанов, окремих осіб і говорить про обов’язки чоловіків, жінок, дітей, юнаків, дів, вдів (дияконис), дияконів і, наостанок, пресвітерів (5-6 гл.). В цих настановах характерне те, що він дуже ретельно застерігає уникати сріблолюбства; крім цього, вдів і дияконис він просить утримуватись від злослів’я і наклепів; пресвітерів — не довіряти різним обмовлянням. Ці індивідуальні настанови переходять в загальні застереження; уникати єретиків — докетів — і перебувати в молитві і пості, наслідуючи терпінню Христа і блаженних мучеників, в тому числі св. Ігнатія, і, взагалі, вести себе пристойно і робити добрі діла. З приводу вчинку пресвітера Валента се. Полікарп висловлює глибоку скорботу, але просить филип’ян не бути щодо нього жорстокими, простити його в ім’я християнської незлобивості і миру. На закінчення св. Полікарп закликає молитися за всіх: за царів, за язичників-гонителів; обіцяє переслати їхнє послання в Антиохію і відправляє до них послання св. Ігнатія Богоносця через Крискента.
Загалом, послання св. Полікарпа має переважно морально-повчальний характер, догматичний зміст цього твору не багатий. Св. Полікарп закликає филипійських християн служити Богу «у страсі та істині» і залишити «марне пустомовство і заблудження багатьох» (2 гл.). Судячи з цього, даний заклик і засторога направлені проти докетичної христології «псевдо-гностиків», оскільки далі говориться: «Хто не визнає свідчення хресного, той від диявола; і хто слова Господні тлумачитиме за власним бажанням та говоритиме, що немає ні воскресіння, ні суду, той первенець сатани» (7 гл.). Головна тема морального вчення — тема праведності. Основними чеснотами, якими досягається ця праведність, є віра, надія і любов, тому що «хто в них перебуває, той виконав заповідь праведності». До цих трьох основних чеснот св. Полікарп приєднує дві головні аскетичні — піст і молитву. У своєму «Посланні» св. Полікарп говорить тільки про пресвітерів і дияконів, але ніде не говорить про єпископа, хоча сам себе відрізняє від пресвітерів. Він закликає християн «коритись пресвітерам і дияконам як Богу і Христу» (5 гл.). Дослідники і богослови пояснюють цей факт по-різному. Одні вважають, що єпископа в той час в м. Филипах не було, і місцевою Церквою керував пресвітер Валент; інші думають, що єпископи були тотожні з пресвітерами і що Филипійська Церква керувалась колегіально. Однак для такої тотожності пресвітерів з єпископами у св. Полікарпа немає підстав: хоча (в 6 гл.) він засвоює пресвітерам функції, які нагадують обов’язки єпископа, але вони загального пастирського характеру, а про власне єпископські функції у св. Полікарпа щодо пресвітерів немає мови. Краще за все пояснити цю обставину тим, що св. Полікарп скористався відомою в той час термінологією, особливо розповсюдженою за Заході, за якою єпископ також називався пресвітером і не виділявся різко із колегії пресвітерів, хоча серед них він один тільки мав єпископські права. У всякому разі послання не дає абсолютно ніякого приводу робити якісь висновки пресвітеріанського характеру, як дехто намагається це зробити.
Твір «Мучеництво св. Полікарпа» написаний відразу після смерті св. мученика у формі окружного послання Смирнської Церкви, адресованого «всім громадам святої і кафоличної Церкви, що перебувають на всякому місці». Тут св. Полікарп характеризується як «найвидатніший мученик, а його мучеництво відповідає Євангелію».
Деякі патрологи приписують св. Полікарпу авторство новозавітних текстів, близьких за мовою і стилем до «Послання до Филип’ян», а саме: першого і другого послань до Тимофія, а також послання до Тита (т. зв. пастирські послання).
