Мучеництво святого Полікарпа, єпископа Смирнського
Глава 1↑
1. Церква Божа, що перебуває у Смирні, Церкві Божій, що перебуває у Філомелії, і всім на всякому місці спільнотам Святої і Кафоличної Церкви: нехай примножиться у вас милість, мир і любов Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа.
1:1. Ми написали вам, браття, про мучеників і блаженного Полікарпа, який поклав кінець гонінню, немов би запечатав його своїм мучеництвом. Бо майже все, що відбулося раніше, було для того, щоб Господь знову явив нам мучеництво, згідно з Євангелієм.
1:2. Полікарп очікував, подібно до Господа, що буде зраджений, щоб і ми наслідували йому, піклуючись не тільки про своє благо, але і про ближніх (Флп. 2: 4). Тому що істинній і твердій любові властиво бажати спасіння не тільки собі, але і всім браттям.
Глава 2↑
2:1. Отже, блаженні і доблесні всі мучеництва, які звершилися із волі Божої. Бо ми як благочестиві повинні приписувати Богу владу над всім.
2:2. Хто не здивується мужності мучеників, їхньому терпінню і любові до Господа? Тіла одних розтинали бичами так, що навіть було видно будову тіла аж до внутрішніх вен і артерій; але вони терпіли, що навіть ті, які стояли біля них, плакали від жалості. Інші були настільки мужніми, що жоден з них не скрикнув і не застогнав, показуючи всім нам, що славні мученики Христові під час своїх мук були поза тілом, бо Сам Господь, з’явившись їм, розмовляв з ними.
2:3. Дослухаючись до благодаті Христової, вони зневажали мирські покарання, в той же час викупляючи себе від вічної муки. Вогонь лютих мучителів був для них прохолодним, бо, своїми очима бачачи вогонь вічний і невгасимий, вони бажали уникнути його, дивлячись сердечними очима на блага, які приготовані страждальцям, яких вухо не чуло та око не бачило, і на серце людині не приходило те, що було показане їм Господом, оскільки вони були вже не людьми, а ангелами (1 Кор. 2: 9 — 10).
2:4. Так само і ті, які були осуждені на поїдання звірам, зазнавали багато страшних покарань: їх простягали на колючих раковинах і катували іншими різноманітними муками, щоб довготривалістю катуванням довести їх, якщо те можливе, до відречення.
Глава 3↑
3:1. Багато замишляв зла проти них диявол: але, дяка Богу, всіх він не здолав. Мужній Германик підкріпив їх у боязкості своїм терпінням. Він славно бився зі звірами, бо коли проконсул, бажаючи вмовити його, сказав: «Пошкодуй свій вік», то він нацькував на себе звіра, бажаючи швидше віддалитися від неправедного і беззаконного їхнього життя.
3:2. Тоді весь натовп, здивувавшись мужності боголюбивого і благочестивого роду християнського, викрикнув: «Смерть безбожникам! Розшукати Полікарпа!»
Глава 4↑
4:1. Але якийсь фригієць на ім’я Квінт, що недавно прибув із Фригії, побачивши звірів, злякався. А це був той, який спонукав сам себе і деяких інших йти самовільно на муку. Проконсул після багатьох переконань схилив його поклястися і принести жертву. Тому, браття, ми не схвалюємо тих, які віддають себе самовільно, бо Євангеліє не так вчить (Мф. 10: 23; Ін. 7: 1).
Глава 5↑
5:1. Дивний же Полікарп, почувши про те, не зніяковів, а хотів спочатку залишитися в місті. Але оскільки багато хто просив його віддалитися, то він віддалився в одне село, віддалене недалеко від міста, і, живучи там з небагатьма, вдень і вночі нічого більше не робив, як тільки молився за звичаєм своїм за всіх і за всі Церкви в світі.
5:2. За три дні до того, як його схопили, під час молитви було йому видіння. Він бачив, що подушка його горіла вогнем. Тоді, звернувшись до тих, що були з ним, він сказав: «Належить мені згоріти живому».
Глава 6↑
6:1. Коли продовжували його шукати, він перейшов в інше село. Раптом з’явилися ті, що шукали його, але, не знайшовши його, схопили двох хлопчиків-рабів, з один яких примушений був під тортурами признатися.
6:2. Та і неможливо було йому сховатися, тому що зрадниками його були домашні (Мф. 10: 36). Іринарх, що отримав таке ж ім’я, що й Ірод, поспішав вивести Полікарпа на іподром, щоб той звершив свій власний жереб, ставши спільником Христу, а зрадники його понесли долю самого Іуди.
Глава 7↑
7:1. Отже, взявши з собою цього хлопчика-раба, в п’ятницю біля обідньої години переслідувачі і вершники вийшли зі звичайною своєю зброєю і пішли на нього, неначе на розбійника (Мф. 26: 55). Прийшовши всі разом у вечірній час, знайшли його лежачим у якійсь кімнаті на верхньому поверсі. Він міг віддалитися звідти в інше місце, але не захотів, сказавши: «Нехай буде воля Божа!» (Діян. 21: 14).
7:2. Почувши, що ті, які шукали його, прийшли, він зійшов і став розмовляти з ними, так що присутні дивувалися, бачивши його вік і твердість духу, та запитували, чи потрібно було стільки старань, щоб схопити такого старця? Негайно в цей же час він наказав запропонувати їм пити і їсти досхочу та просив їх лише дати йому одну годину безперешкодно помолитися.
7:3. Коли вони погодилися, то він, вставши, молився, сповнившись благодаттю Божою, так, що впродовж двох годин не міг замовкнути. Ті, що чули, дивувалися, а багато хто розкаювався, що пішли проти такого божественного старця.
Глава 8↑
8:1. Коли ж він, нарешті, закінчив молитву, то згадав всіх, які коли-небудь спілкувалися з ним, малих і великих, славних і незнаних і всю Кафоличну у вселенній Церкву, і коли настав час відправитися, тоді, посадивши його на осла, повезли в місто. Була ж Велика субота.
8:2. У дорозі він зустрів іринарха Ірода і батька Микиту. Вони пересадили його у свою колісницю і, сидячи з ним, вмовляли його та говорили: «Що погано в тому, щоб сказати: «Владико Кесарю!» Принести жертву і решту, і залишитися живим?» Він спочатку не відповідав їм, а потім, оскільки вони наполягали, сказав: «Я не маю наміру робити те, що ви мені радите».
8:3. Коли ж не вдалося їм вмовити його, то почали сварити його і поспішно скинули з колісниці з такою силою, що він, впавши, обдер гомілку. Але він, не звернувши на це уваги, неначе з ним нічого не трапилося, бадьоро і квапливо продовжував шлях на поприще, куди його вели і де стояв такий шум, що нікого неможливо було розчути.
Глава 9↑
9:1. Але коли Полікарп вступав на стадіон, пролунав з неба голос: «Будь твердим і мужнім, Полікарпе!» (Іс. Нав. 1: 9). Того, хто говорив це, ніхто не бачив, але ті, що були тут з наших, чули голос (Діян. 9: 7). Нарешті привели його, і тут піднявся великий шум, коли почули, що Полікарп спійманий.
9:2. Коли швидко привели його, то проконсул запитав: «Чи ти Полікарп?» і, отримавши ствердну відповідь, почав переконувати його відріктися, кажучи: «Вшануй свою старість», та інше, що вам зазвичай говорили: «Клянися Фортуною Кесаря, одумайся, скажи: Смерть безбожникам!» Але Полікарп, з суворим лицем подивившись на натовп беззаконних язичників, що знаходилися на стадіоні, погрозив їм рукою і, з зітханням глянувши на небо, сказав: «Смерть безбожникам!»
9:3. А проконсул наполягав і говорив: «Поклянися, і я відпущу тебе; хули Христа». Але Полікарп відповідав: «Вже вісімдесят шість років я служу Йому, і Він нічим не образив мене: як же можу хулити Царя мого, Який спас мене?»
Глава 10↑
10:1. Але проконсул продовжував наполягати і говорив: «Поклянися фортуною Кесаря!» Але Полікарп відповідав: «Якщо ти уявляєш, що я поклянуся Кесаревою, як ти говориш, Фортуною, і прикидаєшся таким, що не знаєш, хто я, то слухай, я говорю відкрито: я християнин! Якщо ж ти хочеш дізнатися про вчення християнське, признач день і послухай».
10:2. Проконсул сказав: «Переконай народ!» Полікарп відповідав: «Я тебе тільки удостоїв відповіді. Бо нас вчили начальникам і властям, які поставлені від Бога, воздавати належну і нешкідливу честь (Рим. 13: 1 — 7); а їх я вважаю недостойними того, щоб захищатися перед ними».
Глава 11↑
11:1. Проконсул сказав: «У мене є звірі; їм віддам тебе, якщо не зміниш думок». Полікарп відповідав: «Клич. Бо у нас хороших думок не міняють на погані. Добре навертатися від зла до правди».
11:2. Проконсул продовжував: «Якщо не боїшся звірів, то я повелю тебе спалити, якщо не зміниш думок». Полікарп відповідав: «Ти погрожуєш вогнем, який деякий час горить і незабаром гасне, тому що тобі не відомий вогонь майбутнього суду і вічного покарання, який приготований нечестивим. Але чого зволікаєш? Роби, що маєш зробити».
Глава 12↑
12:1. Кажучи це і багато іншого, він сповнився сміливості і радості; лице його осяяла благодать, так що він не тільки не збентежився від того, що йому говорили, але, навпаки, проконсул вийшов із себе і послав глашатая тричі проголосити на середині судилища: «Полікарп визнав себе християнином».
12:2. Коли глашатай сказав це, то весь натовп язичників і юдеїв, які жили в Смирні, в нестримній люті почав голосно кричати: «Це вчитель Асії, отець християн, він скидає наших богів і багатьох вчить не приносити їм жертви і не шанувати їх». Кажучи так, вони підняли крик і почали просити асіарха Филипа випустити на Полікарпа лева. Филип відповідав, що не дозволено йому, тому що бій зі звірами вже закінчився.
12:3. Тоді надумалося їм закричати в один голос: «Спалити Полікарпа живим!» Бо належало виповнитися тому, що явлено було йому у видінні подушки, що горить, яку він бачив під час молитви. І, звернувшись до тих вірних, що були з ним, він сказав пророчо: «Належить мені згоріти живому».
Глава 13↑
13:1. І ось, це було виконано дуже швидко, навіть швидше, ніж сказано. Натовп людей негайно кинувся збирати дрова і терн та гілочки з майстерень, в чому з особливою ревністю допомагали юдеї, за своїм звичаєм.
13:2. Коли вогнище було готове, то Полікарп зняв з себе весь одяг і, розв’язавши свій пояс, спробував роззутися, чого раніше сам не робив; бо всякий раз кожен вірний навипередки поспішав торкнутися до його тіла, тому що йому за добре життя і раніше мучеництва віддавалась велика шана.
13:3. Тут же навколо нього було розкладене все для того, щоб розпалити вогонь. Коли хотіли прицвяхувати його, то він сказав: «Залиште мене так. Бо Той, Хто дає мені сили терпіти вогонь, подасть і без ваших міцних цвяхів бути на вогнищі неподвижним».
Глава 14↑
14:1. Тому вони не прицвяховували його, але зв’язали. І так він, зі складеними за спиною руками і зв’язаний, подібно до тельця, відібраного з великого стада, приготованого в жертву на всепалення, яке приємне Богу (Прем. 3: 6), глянув на небо і сказав: «Господи, Боже Вседержителю, Отче улюбленого і благословенного Отрока Твого, Ісуса Христа, через Якого ми отримали пізнання про Тебе! Боже ангелів і сил, і всякого творіння, і всякого роду праведних, які живуть перед лицем Твоїм?
14:2. Благословляю Тебе, що Ти удостоїв мене в цей день і час приєднатися до числа мучеників Твоїх і чаші Христа Твого для воскресіння в життя вічне душі і тіла в нетлінні Святого Духа. Нехай буду прийнятий я в числі їх сьогодні перед лицем Твоїм в жертву тучну і благоприємну, як Сам Ти, неложний та істинний Боже, наперед приготував, наперед звістив і звершив.
14:3. За це і за все Тебе хвалю, Тебе благословляю, Тебе славлю через вічного і пренебесного Первосвященика Ісуса Христа, улюбленого Твого Отрока, через Якого нехай буде Тобі слава — з Ним і зі Святим Духом нині і в майбутні віки. Амінь».
Глава 15↑
15:1. Коли він промовив «Амінь» і закінчив молитву, тоді приставлені до вогнища люди розпалили вогонь. Коли ж вогонь сильно розгорівся, ми побачили чудо, ми, яким дано було бачити і які збережені для того, щоб переказати іншим те, що відбулося.
15:2. Вогонь, прийнявши вигляд склепіння, подібно до корабельного вітрила, надутого вітром, огорнув тіло мученика, і воно, знаходячись всередині, було не як тіло спалюване, але як хліб, що випікається, або як золото і срібло, що розпалюється в горнилі. Ми відчували таке благоухання, неначе пахло ладаном або іншим дорогоцінним ароматом.
Глава 16↑
16:1. Насамкінець беззаконні, побачивши, що тіло його не може бути знищене вогнем, веліли підійти конфектору і проколоти його кинджалом. Коли він зробив це, то вилетів голуб і хлинуло стільки крові, що вона погасила вогонь, і весь натовп здивувався, яка велика різниця між невірними і вибраними.
16:2. з яких був і цей предивний мученик Полікарп, що був в наші часи вчителем апостольським і пророчим, єпископом Смирнської кафоличної Церкви, бо всяке слово, яке вийшло з його уст, або вже збулося, або збудеться.
Глава 17↑
17:1. Але коли заздрісний і лукавий суперник і противник роду праведних побачив велич його мучеництва і бездоганне від початку його життя, що він увінчаний вінцем нетління і отримав незнищенну нагороду, то постарався, щоб його тіло не було взяте нами, хоча багато хто бажав це зробити і мати частину його святого тіла.
17:2. І ось він намовив Микиту, Іродового батька і Алкіїного брата, звернутися до проконсула, щоб він не віддавав його тіла, щоб ми, як говорив він, залишивши Розіп’ятого, не почали шанувати його. Це сказано було за намовою і наполяганням юдеїв, які дізналися, що ми збираємося взяти його з вогнища, і не розуміли, що ми ніколи не зможемо залишити Христа, Який постраждав для спасіння всіх, що спасаються у світі, непорочний за грішників, ні шанувати кого-небудь іншого.
17:3. Бо ми поклоняємося Йому як Сину Божому; а мучеників як учнів і наслідувачів Господніх достойно любимо за непереможну відданість їх до свого Царя і Учителя. Нехай дасть Бог і нам бути їхніми спільниками і співучениками!
Глава 18↑
18:1. Центуріон, бачивши юдейську сварливість, поклав тіло посередині, як це у них прийнято, і спалив.
18:2. І так ми взяли потім кістки його, які дорогоцінніші за дорогі камені і благородніші за золото, і поклали, де належало.
18:3. Там за можливістю Господь дасть і нам, що зібралися у веселості і радості, відсвяткувати день народження цього мученика, в пам’ять тих, що подвизалися за віру до нас в повчання і приготування для майбутніх подвижників.
Глава 19↑
19:1. Така історія блаженного Полікарпа, якого одного, хоча він був дванадцятим (разом з Філадельфійськими) мучеником у Смирні, так що і язичники всюди говорять про нього. Він був не тільки славним учителем, але і видатним мучеником, мучеництву якого, що звершилось за Євангелієм Христовим, всі бажають наслідувати.
19:2. Бо він, терпінням перемігши беззаконного начальника і таким чином прийняв вінець нетління, радіючи нині з апостолами і всіма праведниками, славить Бога Отця Вседержителя і благословляє Господа нашого, Спасителя душ і Керманича тіл наших і Пастиря Вселенської кафоличної Церкви.
Глава 20↑
20:1. Ви просили, щоб ми детальніше описали вам те, що відбулося; але ми нині коротко повідомляємо вас про те через брата нашого Маркіона. Дізнавшись про це, перешліть наше послання далі до братів, щоб і вони прославили Господа, Який вибирає обранців серед рабів Своїх.
20:2. Тому, Той, Хто всіх нас може ввести благодаттю та даром Своїм у вічне Його Царство через Єдинородного Отрока Свого Ісуса Христа, Йому ж слава, честь, держава і велич на віки! (1 Тим 6: 16; Одкр. 5: 13)
Вітайте всіх святих (Рим. 16: 15). Вітають вас ті, що знаходяться з нами, Еварест, який і написав це, зі всім домом своїм.
Глава 21↑
21:1. Постраждав же блаженний Полікарп на початку місяця ксанфика, в другий день, за сім днів до березневих календ, у Велику суботу, о восьмій годині. Схоплений він був Іродом, за понтифіката Филипа Траліана, за проконсульства Стація Квадрата, за царювання ж вічного Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава, честь, велич і вічний престол з роду в рід! Амінь.
