Книга Єрми «Пастир»: богословське та церковно-історичне значення
Як свідчить К. Скурат, ця книга одкровень, даних автору, мала великий авторитет у древній Церкві. За своїм характером і стилем вона одна з найскладніших серед творів мужів апостольських.
Про автора твору, відомого під цим ім’ям, ми знаємо тільки з самої його книги. Він називає себе Єрмою. В юності він був проданий якійсь Роді як раб, але потім отримав від неї свободу. Після цього він зайнявся торгівлею і здобув великий статок. Але він вів свої справи не зовсім чесно і за це був покараний сімейними нещастями. Його дружина вирізнялася злим язиком і неприємним характером, а діти не тільки відреклися від Христа під час гоніння, але й зрадили своїх батьків язичницькій владі. Наслідком цього була втрата великої частини маєтку: від всього майна у Єрми залишився тільки невеликий клаптик землі за містом, який і давав йому на прожиття. З того часу він починає отримувати небесні одкровення, що закликають його, його близьких і всю Церкву до покаяння. Покоряючись цим закликам, Єрма і його сімейство від щирого серця покаялися у скоєних гріхах. Отримані одкровення Єрма записав у творі під назвою «Пастир».
Доля цього твору досить цікава: Климент Олександрійський часто цитує його, вважаючи автора сучасником св. Климента Римського. Ориген також високо цінує «Пастиря», вважаючи, що твір належить перу того Єрми, про якого св. ап. Павло згадує у Посланні до римлян (Рим. 16: 14). Більше того, Ориген зараховує пам’ятку до канонічних книг Нового Завіту, хоча і зауважує, що подібний погляд на «Пастиря» не поділяється багатьма Церквами. «Пастир» Єрми входить у число канонічних книг у Синайському кодексі. Його цитують св. Іриней Ліонський, Тертуліан. Св. Афанасій Великий зараховує його, як і «Дідахі», до апокрифічних книг. Знахідки фрагментів твору в єгипетських папірусах також свідчать про його широке розповсюдження серед древніх християн. Однак подібна популярність «Пастиря» була порівняно недовгою: вже в IV cm. блаженний Ієроним засвідчує, що в його часи цей твір серед латинських християн був маловідомим. Приблизно в той же час «Пастир» поступово виходить із використання і в східних християн, поділяючи в більшості долю «Дідахі». У XVIII столітті був відкритий рукопис, названий «Кодекс Мураторія», що містить список книг Нового Завіту, де про книгу «Пастир» було зазначено таке: «Книгу «Пастир» дуже недавно, в наші дні, склав в Римі Єрма в той час, коли кафедру Римської Церкви займав його брат Пій» (приблизно між 140 і 150 pp.).
За обсягом «Пастир» — найбільший твір серед творів мужів апостольських. Назва книги пояснюється тим, що ангел, через посередництво якого Єрмі повідомлялися одкровення, мав вигляд пастиря і сам називав себе цим ім’ям. Книга «Пастир» поділяється на три частини: п’ять «видінь», дванадцять «заповідей» і десять «подоб», але сам автор розділяв свій твір на дві частини: «видіння» (1-4) з одного боку, а з іншого — «заповіді і подоби».
Підставою для такого поділу служить те, що чотири перші видіння були показано йому старицею (що втілює собою Церкву), а все інше повідомлене ангелом покаяння, або пастирем.
Майже всі дослідники одностайно визнають, що місцем написання твору був Рим. Щодо дати написання існують невеликі розбіжності: одні вчені датують написання твору початком II ст., а інші — серединою цього століття. Вирішальним моментом у визначені дати є свідчення відомого «Кодексу Мураторія», у якому міститься застереження, щоб цей твір, в силу його недавнього походження, читався тільки приватним чином, а не в храмах для народу. Виходячи із даного свідчення, можна зробити припущення, що «Пастир» був написаний приблизно в 140 — 150 роках, хоча початок написання твору належить до більш раннього періоду.
Між іншим, вирішити однозначно питання про те, чи справді Єрма розповідає про своє реальне життя або його розповідь, як зазначає прот. Петро Зинич, літературна фікцієя, навряд чи буде можливим. Безсумнівно тільки одне — автор явно належав до ранньохристиянських «пророків» і сам себе розглядав як виконавця подібного церковного служіння. Саме це служіння дозволило Єрмі викривати вади членів Церкви. Як видно із 11 заповіді, клір захопився спокусами світу; пресвітери сперечалися між собою про першість; диякони розкрадали збереження вдів і сиріт; пророки гордились і шукали першості, жили в розкоші, торгували своїм пророчим даром; з’явилась соціальна нерівність, багатство з одного боку і бідність — з іншого. Були випадки відречення від Христа і Євангелія; засумнівалися в швидкому пришесті Господа.
Пророче служіння Єрми також відобразилось у характері і стилі твору, якому притаманна особлива образність і символічність мислення і мови. Внаслідок цього «Пастиря» можна віднести до дуже рідкісного жанру апокаліпсисів.
Як ми зазначали вище, книга поділяється на три частини: «видіння», «заповіді» і «подоби». Догматичні погляди Єрми не дуже виразні і чіткі. Це особливо проявляється насамперед у вченні про Бога. Імені Ісуса Христа автор не згадує, також як не використовує поняття «Логос», надаючи перевагу говорити про «Спасителя» і «Сина Божого». Друга і третя Особи Святої Тройці у нього часто зливаються до невіддільності. Наприклад, він говорить, що «Син є Дух Святий» (Под. V, 5: 2), хоча цю фразу можна розуміти і в тому значенні, що «Дух Святий» тут означає Божество Сина. Зразком подібної двозначності може служити, наприклад, наступне місце твору: «Предвічного Святого Духа, Який сотворив усе творіння, Бог поселив у плоть, яку Він вибрав. І ця плоть, в яку вселився Святий Дух, добре послужила Йому, ходячи в чистоті і святості і нічим не осквернивши Духа. А оскільки вона жила прекрасно і непорочно, живучи разом з Духом і сприяючи Йому у всякому ділі, а також поступаючи достойно і мужньо, то Бог вибрав її в спілкування зі Святим Духом. Саме тому життя цієї плоті вгодило Богу, тому що вона не осквернилася на землі, маючи в собі Святого Духа. І Бог мав раду з Сином і зі славними ангелами, щоб ця непорочна плоть послужила Духу, знайшла місце упокоєння і не позбавилась нагороди за своє служіння» (Под. 5: 5 — 7). Якщо перевести дане розмірковування автора в площину чисто логічного мислення, то з нього випливає, що Боговтілення було актом третьої Особи Св. Тройці, а Бог-Отець у Свою «Раду» допускає, поряд з Сином, і ангелів, ніби прирівнюючи останніх з Сином. Однак подібне перенесення в площину чистої логіки навряд чи допустиме, тому що світогляд автора визначається іншими законами образного і символічного мислення. Саме тому двозначність тріадології автора «Пастиря» не викликали нарікань зі сторони близьких до нього за часом церковних письменників (Климента Олександрійського, Оригена та ін.), які добре відчували специфіку подібного мислення, використовуючи даний твір переважно в перспективі вчення про християнську мораль.
Зміст «Пастиря» носить переважно моральний характер. Моральний ідеал Єрми виділяється суворим аскетичним характером. Особливо висуваються вимоги чистоти плоті — забороняються усякі похітливі бажання. Християнин в жодному разі не повинен оскверняти своєї плоті, тому що, осквернивши плоть, він цим оскверняє Святого Духа, Який живе в ній, а разом позбавляє себе вічного життя, що подається Ним. На багатство він дивиться як на засіб добродійства. Повага до мучеництва і сповідництва у Єрми велика: він ставить їх вище за пророків. Заслуговує великої уваги вчення Єрми про життя Церкви. Коли Єрма питає ангела про те, чому Стариця «стара», то той відповідає: «Тому що вона сотворена найпершою за все творіння». Більше того, за словами автора «Пастиря», саме ради Церкви і був «сотворений світ» (Вид. 11: 4). Другий аспект еклезіології «Пастиря» пов’язаний з образом Церкви як вежі, що будується. Книга закінчується закликом: «Не зволікайте, щоб не закінчилось будівництво вежі, тому що ради вас призупинено її будівництво. Якщо не поспішите виправитись, то закінчиться вежа, і ви не попадете до неї» (Под. 10: 4).
Значення «Пастиря» в історії християнської писемності і в богослів’ї визначається переважно особливим його моральним настроєм, який і приваблював християнських письменників, які включили ряд думок «Пастиря» в загальну систему церковного віровчення, відкинувши випадкове і несуттєве в пророцтвах Єрми.
