«Наша Парафія»

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл.• Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах.• Мал.
• Мф. • Мк. • Лк. • Ін. • Діян.
• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.
• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.
• Одкр.

Глава:  1  2   3   4   5   6   7   8   9   10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28

Глава 1 ↑

Першу книгу я написав то­бі, Феофіле, про все, що Ісус творив i чого вчив від початку ² до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апос­толам, яких Він обрав ³ і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм i говорячи про Царство Боже.

⁴ I, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, ⁵ бо Iоан хре­с­тив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещенi Духом Святим». ⁶ Тому вони, зійшов­шись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» ⁷ Він же сказав їм: «Не ваша справа знати часи й строки, якi поклав Отець у Своїй владi, ⁸ але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Са­марії та аж до краю землі». ⁹ Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, i хмара взяла Його з очей їхніх. ¹⁰ I коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі ¹¹ i сказали: «Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на не­бо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо».

¹² Тоді вони повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Елеон i знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі. ¹³ I, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Iоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, i Іуда, Яковів. ¹⁴ Усі вони однодуш­но перебували у молитві й благан­ні, з деякими жінками i Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його.

¹⁵ У тi дні Петро, ставши посеред ученикiв, ¹⁶ сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: «Мужi-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса; ¹⁷ він був зарахований до нас i одержав жереб служіння цього; ¹⁸ але придбав землю неправедною мздою i, коли звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його; ¹⁹ i це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою «Акелдама́», тобто «Земля крови». ²⁰ У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, i нехай не буде пожильця у ньому; i гідність його нехай прийме інший». ²¹ Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував i ходив iз нами Господь Ісус, ²² починаючи від хрещення Iоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його». ²³ I поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея. ²⁴ І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, Серцезнавче всіх, по­кажи з цих двох одного, якого Ти обрав ²⁵ прийняти жереб цього служіння i апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє міс­це». ²⁶ I кинули про них жереб, i впав жереб на Матфея, i зарахували його до одинадцятьох апостолів.

Глава 1. [1] Лк. 1, 3. [2] Мк. 16, 15. Ін. 20, 21. [3] Мф. 28, 7. Мк. 16, 14. [4] Лк. 24, 49. Ін. 14, 26. [5] Мф. 3, 11. Мк. 1, 8. [6] Дан. 7, 18, 27. Ам. 9, 11. [8] Лк. 24, 49. Діян. 2, 32. [9] Мк. 16, 19. Лк. 24, 51. [11] Дан. 7, 13. Мф. 25, 31; 26, 64. 1 Сол. 1, 10. Одкр. 1, 7. [13] Мф. 10, 2. [16] Пс. 40, 10. Ін. 13, 18; 18, 3. [18] Мф. 27, 5. [20] Пс. 68, 26; 108, 8.

Глава 2 ↑

Коли настав день П’ятдесят­ницi, усі вони були однодушно вкупі. ² I раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, i наповнив увесь дім, де вони перебували. ³ I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. ⁴ I спов­нилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.

⁵ У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами. ⁶ Коли зчинився цей шум, зібрався народ i схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою. ⁷ I всі були вражені i дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, якi говорять, галiлеяни? ⁸ Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися. ⁹ Парфяни, i мідяни, i еламiти, i жителі Месопотамії, Юдеї i Каппадокiї, Понту та Асiї, ¹⁰ Фригiї i Памфілії, Єгип­ту i країв Лівії, прилеглих до Киринеї, i захожі з Риму, юдеї та прозелiти*, ¹¹ критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?» ¹² I дивувалися всі i, не ро­зуміючи, казали один одному: «Що це значить?» ¹³ А iншi, глузу­ючи, говорили: «Вони напилися вина».

¹⁴ Петро ж, ставши з одинадцять­ма, підвищив голос свій i промовив до них: «Мужі юдейські i всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, i вислухайте слова мої: ¹⁵ вони не п’янi, як ви думаєте, бо зараз третя година дня; ¹⁶ але це те, що провіщав пророк Iоїль: ¹⁷ «І буде в останні дні, гово­рить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; i будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, i юнаки вашi видiння бачитимуть, i старцi вашi сновидiннями настав­ленi будуть. ¹⁸ I на рабiв Моїх i на рабинь Моїх у тi днi виллю вiд Духа Мого, i будуть пророкувати. ¹⁹ I покажу чудеса вгорi на небi i знамення внизу на землi, кров i вогонь i курiння диму. ²⁰ Сонце перетвориться на темряву i мiсяць на кров, перш нiж прийде день Господнiй, великий i славний. ²¹ I буде: усякий, хто прикличе iм’я Господнє, спасеться». ²² Мужi iзраїльськi! Вислухайте слова цi: Iсуса Hазорея, Мужа, засвiдченого вам вiд Бога силами й чудесами i знаменнями, якi Бог створив через Hього серед вас, як i самi знаєте, ²³ Його [Ісуса] визначеного радою i передбаченням Божим виданого, ви взяли i, пригвоздивши руками беззаконних, убили; ²⁴ але Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його. ²⁵ Бо Давид говорить про Hього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Вiн праворуч мене, щоб я не похитнувся. ²⁶ Вiд того зрадiло сер­це моє i звеселився язик мiй; навiть i плоть моя спочине в упованнi, ²⁷ бо Ти не залишиш душi моєї в пеклi i не даси святому Твоєму побачити тлiння. ²⁸ Ти дав менi пiзнати путь життя; Ти сповниш мене радiстю перед лицем Твоїм». ²⁹ Мужi-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що вiн i помер i був похований, i гріб його у нас до цього дня. ³⁰ Будучи ж пророком i знаючи, що Бог з клятвою обiцяв йому вiд плоду стегон його воздвигнути Христа у плотi й посадити на престолi його, ³¹ вiн, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклi, i плоть Його не побачить тлiння. ³² Цього Iсуса Бог воскресив, чого всi ми свiдки. ³³ Отже, Вiн, будучи вознесений десницею Божою i прийнявши вiд Отця обiтницю Святого Духа, дарував те, що ви нинi бачите i чуєте. ³⁴ Бо Давид не зiйшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господевi моєму: сиди праворуч Мене, ³⁵ до­ки покладу ворогiв Твоїх до пiд­нiжжя нiг Твоїх». ³⁶ Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом i Христом цього Iсуса, Якого ви розп’яли».

³⁷ Почувши це, вони зворушилися серцем i сказали Петровi та iншим апостолам: «Що нам робити, мужi-браття?» ³⁸ Петро ж сказав їм: «Покайтеся, i нехай охрес­титься кожен iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа, ³⁹ бо вам належить обiтниця, i дiтям вашим, i всiм дальнiм, кого тiльки покличе Господь Бог наш. ⁴⁰ I iн­шими багатьма словами вiн свiд­чив i умовляв, кажучи: «Спасайте­ся вiд роду цього лукавого». ⁴¹ От­же, тi, якi охоче прийняли слово його, охрестилися; i приєдналося того дня близько трьох тисяч душ. ⁴² Вони ж постiйно перебували в ученнi апостолiв, i в єднаннi та переломленнi хлiба, i в молитвах. ⁴³ Був же у кожнiй душi страх; i ба­гато чудес i знамень сталося через апостолiв у Єрусалимi. ⁴⁴ Усi ж вiруючi були разом i мали все спiльне. ⁴⁵ I продавали майно i вся­ку власнiсть, i дiлили мiж усi­ма, зважаючи на потребу кожного. ⁴⁶ I щодня однодушно перебували у храмi i, переломлюючи по домах хлiб, приймали їжу в радостi та простотi серця, ⁴⁷ хвалячи Бога i перебуваючи в любовi у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.

* Навернені з язичників.

Глава 2. [1] Лев. 23, 16. Втор. 16, 9. [2] Мф. 3, 11. Діян. 1, 5; 11, 15; 19, 6. [4] Мк. 16, 17. 1 Кор. 12, 10, 28. [17] Іс. 44, 3. Зах. 12, 10. Ін. 7, 39. Діян. 11, 28; 16, 9; 21, 9. [21] Іоїл. 2, 28-32. Рим. 10, 13. [24] Ін. 10, 18. Діян. 3, 15; 4, 10. [28] Пс. 15, 8-11. [29] 3 Цар. 2, 10. Діян. 13, 36. [30] 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. 2 Цар. 7, 19; 23, 2. Лк. 1, 69. [31] Пс. 15, 10. Діян. 13, 37. [32] Ін. 15, 27. Діян. 3, 15. [33] Ін. 14, 16. [34] Мф. 22, 44. [35] Пс. 109, 1. [36] Мф. 28, 18. [39] Єр. 31, 34. Діян. 3, 25. [44] Діян. 4, 32. [46] Лк. 24, 53. Діян. 20, 11. [47] Діян. 5, 14; 11, 21.

Глава 3 ↑

Петро та Iоан о дев’ятiй годинi йшли разом до храму на молитву. ² I був там чоловiк, кривий вiд утроби матерi своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостинi в тих, хто входив до храму. ³ Вiн, по­бачивши Петра та Iоана, що мали ввiйти до храму, просив у них милостинi. ⁴ Петро з Iоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: «Глянь на нас». ⁵ I вiн пиль­но дивився на них, сподiваючись що-небудь одержати вiд них. ⁶ Але Петро сказав: «Срiбла й золота у ме­не нема; а що маю, те даю тобi: в iм’я Iсуса Христа Hазорея встань i ходи». ⁷ I, взявши його за праву руку, пiдвiв; i одразу змiцнiли його ступнi й колiна, ⁸ i‚ скочивши, вiн устав i почав ходити, i ввi­йшов iз ними до храму; i ходив та скакав, хвалячи Бога. ⁹ I весь народ бачив, що вiн ходить i хвалить Бога; ¹⁰ i пiзнали його, що це був той, який сидiв бiля Красних дверей храму ради милостинi; i сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.

¹¹ Оскiльки зцiлений кривий не вiдходив вiд Петра та Iоана, то весь народ, дивуючись, збiгся до них у притвор, що називається Со­ломоновим. ¹² Побачивши це, Пет­ро сказав народовi: «Мужi iзраїль­ськi! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; нiби ми своєю силою чи побожнiстю зробили те, що вiн ходить? ¹³ Бог Ав­раама та Iсаака i Якова, Бог отцiв наших‚ прославив Сина Свого Iсу­са, Якого ви зрадили та вiд Якого ви вiдреклися перед Пилатом, коли вiн хотiв звiльнити Його. ¹⁴ Але ви вiд Святого i Праведного вiдреклись i просили дарувати вам чоловiка-вбивцю, ¹⁵ а Hачаль­ника життя вбили. Його Бог воск­ресив iз мертвих, чого ми свiдки. ¹⁶ I, ради вiри в iм’я Його, iм’я Його змiцнило цього, котрого ви бачите i знаєте, i вiра, яка вiд Hього, дарувала йому це зцiлення перед усiма вами. ¹⁷ А втiм, я знаю, браття, що ви, як i князі вашi, зро­били це через невiдання. ¹⁸ Бог же, як провiстив устами всiх Своїх про­рокiв постраждати Христу, так i зробив. ¹⁹ Отже, покайтеся i навернiться, щоб очистилися грi­хи вашi, ²⁰ щоб настали часи втiхи вiд лиця Господа, i нехай пошле Вiн провiщеного вам Iсуса Христа, ²¹ Якого небо повинно було при­йняти до часiв здiйснення всього, про що говорив Бог устами всiх святих Своїх пророкiв вiд вiку. ²² Мойсей сказав отцям: «Гос­подь Бог ваш дасть вам iз братiв ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам; ²³ і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу». ²⁴ I всi пророки, вiд Самуїла i пiсля нього, скiль­ки їх не говорило, також провiстили цi днi. ²⁵ Ви сини пророкiв i завiту, що його заповiдав Бог отцям вашим, кажучи Авраамовi: «I в потомствi твоїм благословляться всi племена земнi». ²⁶ Бог, воскресивши Сина Свого Iсуса, до вас перших послав Його благословити вас, вiдвертаючи кожного вiд злих дiл ваших».

Глава 3. [8] Іс. 35, 6. [11] 3 Цар. 6, 3. [13] Діян. 5, 31. Флп 2, 9. [14] Мф. 27, 20. Мк. 15, 11. Лк. 23, 18. Ін. 18, 40. [15] Діян. 2, 24, 32; 5, 32; 13, 30; 17, 31. [17] Лк. 23, 34. Ін. 16, 3. Діян. 13, 27. [18] Лк. 24, 27. Діян. 26, 22. [20] Іс. 49, 10. [21] Ос. 2, 23; 3, 5. Ін. 10, 16. [22] Мф. 17, 5. Діян. 7, 37. [23] Втор. 18, 15, 18-19. [25] Бут. 12, 3. Діян. 2, 39. Рим. 9, 4. Гал. 3, 8. [26] Мф. 10, 6. Діян. 13, 46.

Глава 4 ↑

Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму i саддукеї, ² гнiваючись на те, що вони навчають народ і про­повiду­ють в Iсусi воскресіння з мертвих; ³ i наклали на них руки, i вiддали їх пiд варту до ранку; бо вже був вечiр. ⁴ Багато з тих, хто слухав слово, увiрували; i чис­ло таких людей було близько п’яти тисяч.

⁵ Hа другий день зiбралися в Єрусалим начальники їхнi, i старiйшини та книжники, ⁶ i первосвященик Анна, i Каяфа, i Iоан, i Олександр та iншi з роду первосвященицького; ⁷ поставивши їх посерединi, питали: «Якою силою або яким iменем ви зробили це?» ⁸ Тодi Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу i старiйшини iзраїльськi! ⁹ Якщо вiд нас сьогоднi вимагають вiдповiдi за благодiяння немiч­ному чоловiковi, як вiн зцiлився, ¹⁰ то нехай буде вiдомо всiм вам i всьому народовi iзраїльському, що iменем Iсуса Христа Hазорея, Яко­­­го ви розп’яли i Якого Бог воскресив iз мертвих, Hим постав­лений вiн перед вами здоровий. ¹¹ Вiн є камiнь, занедбаний вами, будiвничими, Який став наріжним каменем, i нема нi в кому iншому спасiння, ¹² бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам».

¹³ Побачивши смiливiсть Петра та Iоана й примiтивши, що вони люди некнижнi й простi, [вони] дивувались, а разом з тим упiзна­вали їх, що вони були з Iсусом; ¹⁴ а побачивши зцiленого чоловi­ка, який стояв з ними, нiчого не могли сказати проти. ¹⁵ I, наказав­ши їм вийти геть iз синедрiону, мiркували мiж собою, ¹⁶ кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всiм, хто живе в Єрусалимi, вiдомо, що через них сталося явне чудо, i ми не можемо вiдкинути цього; ¹⁷ але, щоб це не розголошувалось бiльше в народi, погрозою заборонiмо їм, щоб не говорили про це iм’я нiкому з людей». ¹⁸ I, покликавши їх, заборонили їм зовсiм говорити i вчити про iм’я Iсуса. ¹⁹ Але Петро та Iоан сказали їм у вiдповiдь: «Судiть, чи справедливо перед Богом слухати вас бiльше, нiж Бога? ²⁰  Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули». ²¹ Вони ж, пригрозивши, вiдпустили їх, не маючи можливостi покарати їх через народ, бо всi прославляли Бога за те, що сталося. ²² Бо було понад сорок рокiв тому чоловiковi, з яким сталося це чудо зцiлення.

²³ Коли їх вiдпустили, вони прийшли до своїх i переказали те, що говорили їм первосвященики й старiйшини. ²⁴ Вони ж, вислухавши, однодушно пiднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, i море та все, що є в них! ²⁵ Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи i люди задумують марне? ²⁶ Повстали царi земнi, i князi зiбралися разом на Господа й на Христа Його». ²⁷ Бо справдi зiбрались у мiстi цьому на Святого Сина Твого Iсуса, помазаного Тобою, Iрод i Понтiй Пилат з язичниками та народом iзра­їльським, ²⁸ щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя i рада Твоя. ²⁹ I нинi, Господи, споглянь на погрози їхнi i дай рабам Твоїм з усiєю смiливiстю промовляти слово Твоє, ³⁰  коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцiлення, знамення й чудеса творилися iменем Святого Сина Твого Iсуса». ³¹ I пiсля молитви їхньої захиталося мiсце, де вони зiбра­лись, i сповнилися всi Духа Святого, i промовляли слово Боже з дерзновенням.

³² У людей, що увiрували, було одне серце й одна душа; i нiхто нi­чого з майна свого не називав своїм, а все у них було спiльне. ³³ Апостоли ж iз великою силою свiдчили про воскресіння Господа Iсуса Христа; i велика благодать була на всiх них. ³⁴ Hе було мiж ними жодного вбогого; бо всi, хто володiв землею або домами, продавали їх, приносили грошi за продане ³⁵ i клали до нiг апостолiв; i давалося кожному, хто чого потребував. ³⁶ Так Iосiя, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кiпрянин, ³⁷ у якого була своя зем­ля, принiс грошi й поклав до нiг апостолiв.

Глава 4. [2] Діян. 23, 6. [6] Лк. 3, 2. [8] Лк. 12, 12. [11] Пс. 117, 22. Іс. 28, 16. Мф. 21, 42. Мк. 12, 10. Лк. 20, 17. 1 Пет. 2, 6. Рим. 9, 33. [12] Діян. 10, 43. Кол. 1, 14, 20. 1 Сол. 5, 9. 1 Тим. 2, 5-6. [18] Діян. 5, 40. [19] Діян. 5, 29. [26] Пс. 2, 1-2. [27] Іс. 61, 1. Мф. 26, 3-4. Лк. 1, 35; 4, 18. Ін. 10, 36. [28] Мф. 26, 24. [29] Діян. 13, 46. [31] Діян. 16, 26. [32] Діян. 2, 44.

Глава 5 ↑

Один же чоловiк, на iм’я Ананiя, з жiнкою своєю Сапфирою, продав маєток, ² i затаїв з цiни, з вiдома i жiнки своєї, а деяку частину принiс i поклав до нiг апостолiв. ³ А Петро сказав: «Ана­нiє! Hавiщо ти попустив сатанi вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духовi Святому i втаїти з цiни за землю? ⁴ Чи не твоїм було те, що ти мав, i чи не ти володiв тим, що одержав вiд про­дажу? Hавiщо ти поклав у сер­цi своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi». ⁵ По­чувши цi слова, Ананiя впав мертвим; i великий страх охопив усiх, хто чув це. ⁶ Уставши, юнаки взяли його, винесли i поховали. ⁷ Години через три пiсля цього прийшла й жiнка його, не знаючи, що трапилося. ⁸ Петро ж спитав її: «Скажи менi, чи за стiльки ви продали землю?» Вона вiдпо­вiла: «Так, за стiльки». ⁹ А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось бiля дверей ноги тих, якi поховали чоловiка твого; i тебе винесуть». ¹⁰  Раптом вона впала бiля нiг його i вмерла. Юнаки, ввi­йшовши, знайшли її мертвою i, винiсши, поховали поряд iз чоло­вiком її. ¹¹ I великий страх охопив усю церкву i всiх, хто чув про це.

¹² Руками ж апостолiв творилося в народi багато знамень i чудес; i всi однодушно перебували в притворi Соломоновому. ¹³ Iз стороннiх же нiхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх. ¹⁴ А вiруючих усе бiльше й бiльше приєднувалося до Господа, багато чоловiкiв та жiнок, ¹⁵ так що й на вулицi виносили недужих і клали на постелях та лiжках, щоб хоч тiнь Петра, який проходив, осiнила кого з них. ¹⁶ До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишнiх мiст, якi приносили хворих та одержимих нечистими духами, i всi зцi­лялися.

¹⁷ А первосвященик i з ним усi, якi належали до єресi саддукейської, сповнилися заздрощiв, ¹⁸ наклали руки свої на апостолiв i кинули їх до загальної в’язниці. ¹⁹ Ангел же Господнiй уночi вiдчи­нив дверi в’язницi i, вивiвши їх, сказав: ²⁰  «Iдiть i, ставши у храмi, говорiть до народу всi цi слова життя». ²¹ Вони, вислухавши, увi­йшли вранці до храму i навчали. А первосвященик i тi, якi з ним, прийшовши, скликали синедрiон та всiх старiйшин iз синiв Ізраїлевих i послали до в’язницi привести апостолiв. ²² Cлуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці i, повернувшись, доповiли, ²³ кажучи: «В’язницю ми знайшли зам­кненою з усiєю пильнiстю i зi сторожею, яка стояла перед дверима; але, вiдчинивши, ми не зна­йшли у нiй нiкого». ²⁴ Почувши цi слова, первосвященик, начальник сторожi та [iншi] первосвященики не могли зрозумiти, що б це означало. ²⁵ Але один якийсь прийшов i донiс їм, кажучи: «Ось му­жi, яких ви ув’язнили, стоять у храмi i навчають народ». ²⁶ Тодi начальник охорони пiшов із служителями i привiв їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камiнням. ²⁷ Привiвши їх, поставили перед синедрiоном; i спитав їх первосвященик, кажучи: ²⁸ «Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим i хочете навести на нас кров Чоловiка Того». ²⁹ Петро ж i апостоли сказали у вiдповiдь: «Боговi треба коритися бiльше, нiж людям. ³⁰  Бог отцiв наших воскресив Iсуса, Якого ви вбили, повi­сивши на деревi. ³¹ Бог Своєю дес­ницею вознiс Його як Hачальника i Спасителя, щоб дати Iзраїлевi покаяння i вiдпущення грiхiв. ³² Свiдки Йому в цьому ми i Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому».

³³ Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх. ³⁴ Пiдвiвшись у синедрiонi, один фарисей на iм’я Гамалiїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолiв на короткий час, ³⁵ а їм сказав: «Мужi iзраїльськi! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними. ³⁶ Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, i до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловiк; але його вбито, i всi, хто слухав його, розiйшлись i зникли. ³⁷ Пiсля нього пiд час перепису з’явився Іуда галилеянин i повiв за собою чимало народу; але й вiн загинув, i всi, хто слухав його, розсипались. ³⁸ I нинi кажу вам, вiдступiться вiд людей цих i облиште їх; бо якщо це починання i це дiло вiд людей, то воно зруйнується; ³⁹ а якщо вiд Бога, то ви не можете знищити його; стере­жiться, щоб вам не стати i богоборцями». ⁴⁰  Вони послухались його; i, покликавши апостолiв, били їх i, заборонивши їм говорити про ім’я Iсуса, вiдпустили їх. ⁴¹ Вони ж [апостоли] пiшли з синедрiону, радiючи, що за ім’я Гос­пода Iсуса сподобилися зазнати безчестя. ⁴² I повсякдень у храмi i по домах не переставали вчити й благовiстити про Iсуса Христа.

Глава 5. [3] Чис. 30, 3. Еккл. 5, 3. [12] Діян. 2, 43. Рим. 5, 19. [14] Діян. 2, 47; 11, 21. [20] Ін. 6, 68. [28] Мф. 27, 25. Діян. 2, 22; 3, 13; 4, 18. [29] Діян. 4, 19. [30] Діян. 3, 15. [31] Діян. 2, 33; 4, 12. 1 Ін. 2, 1-2. [32] Ін. 15, 26-27. Діян. 3, 15. [36] Діян. 21, 38. [37] Лк. 2, 2. [38] Мф. 15, 13. [39] Лк. 21, 15. [41] Мф. 5, 10. Як. 1, 2. 1 Пет. 4, 13. 2 Кор. 6, 10; 12, 10. Євр. 10, 34.

Глава 6 ↑

У цi днi, коли збiльшилася кiлькiсть учнiв, виникло нарi­кання еллiнiстiв* на євреїв за те, що вони не дбають про їхнiх удовиць у повсякденному служінні їм. ² Тодi дванадцять апостолiв, скликавши багато учнiв, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, пiклуватися про столи. ³ Отже, браття, оберiть з-помiж се­бе сiм мужiв доброї слави, сповне­них Святого Духа i мудрости; їх поставимо на цю службу, ⁴ а ми пос­тiйно перебуватимемо в молит­вi та служiннi слову». ⁵ I угодна бу­ла ця пропозицiя всьому зiб­ранню; i обрали Стефана, мужа, сповненого вiри i Духа Святого, i Филипа, i Прохора, i Hиканора, i Тимона, i Пармена, i Миколая антиохiйця, наверненого з язичникiв; ⁶ їх поставили перед апосто­лами, а цi, помолившись, поклали на них руки.

⁷ I ширилося слово Боже, i вельми збiльшувалося число ученикiв у Єрусалимi; i дуже багато священикiв скорилося вiрi.

⁸ А Стефан, сповнений вiри i сили, творив великi чудеса i знамення в народi. ⁹ Дехто з так званої синагоги лiбертинцiв i кири­нейцiв i олександрiйцiв та деякi з Киликiї й Асiї сперечалися зi Стефаном; ¹⁰  та не могли протистояти мудростi і Духовi, Яким вiн говорив. ¹¹ Тодi вони навчили декого сказати: «Ми чули, як вiн го­ворив хулу на Мойсея i на Бога». ¹² I пiдбурили народ i старiйшин, i книжникiв, i, напавши, схопили його i привели у синедрiон. ¹³ I поставили лжесвiдкiв, якi говорили: «Цей чоловiк не перестає гово­рити хулу на це святе мiсце i на закон. ¹⁴ Бо ми чули, як вiн казав, що Iсус Hазорей зруйнує це мiсце i змiнить звичаї, переданi нам Мойсеєм». ¹⁵ I всi, хто сидiв у синедрiонi, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.

* Євреї, які говорили і жили по-грець­кому.

Глава 6. [5] Діян. 21, 8. [6] Діян. 13, 3. 1 Тим. 4, 14. [10] Лк. 21, 15. [14] Дан. 9, 26-27.

Глава 7 ↑

Тодi запитав первосвященик: «Чи справдi воно так?» ² Вiн же промовив: «Мужi-браття i отцi! Послухайте. Бог слави з’я­вився отцю нашому Авраамовi у Месопотамiї, до переселення його у Харран, ³ i сказав йому: «Вийди з землi твоєї, i з роду твого, i з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi». ⁴ Тодi вiн вийшов iз землi Халдейської та оселився в Харранi; а звiдтiля, пiсля смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якiй ви нинi живете. ⁵ I не дав йому на нiй спадщини анi на стопу ноги, а обiцяв дати її у володiння йому i пiсля нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дiтей. ⁶ I сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужiй землi i будуть поневоленi i пригнобленi рокiв чотириста. ⁷ «Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; i пiсля того вони вийдуть i служитимуть Менi на цьому мiсцi». ⁸ I дав йому завiт обрiзання. I коли він породив Iсаака, то обрiзав його восьмого дня; а Iсаак породив Якова, Якiв же — дванадцять патрiархiв. ⁹ Патрiархи, iз заздрости, продали Йосифа в Єгипет; ¹⁰  але Бог був iз ним, i визволив його вiд усiх скорбот, i дав йому мудрiсть та благоволiння царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усiм домом своїм. ¹¹ I прийшов голод на всю землю Єгипетську i Ханаанську, i велика скорбота‚ i отцi нашi не знаходили їжi. ¹² Почув Якiв, що є хлiб у Єгиптi, i послав туди отцiв наших у перший раз. ¹³ А коли вони прийшли вдруге, Йосиф вiдкрився братам своїм, i став вiдомим фараоновi рiд Йосифiв. ¹⁴ I, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова i всю родину свою, душ сiмдесят п’ять. ¹⁵ Якiв прибув до Єгипту, i помер сам‚ i отцi нашi; ¹⁶ i перенесенi були у Сихем, i покладенi у гробi, який купив Авраам за цiну срiбла у синiв Еммора Сихемового. ¹⁷ А коли наближався час здiйснення обiтницi, про яку кляв­ся Бог Авраамовi, народу бiль­шало i множилося в Єгиптi, ¹⁸ до того часу, як став iнший цар, який не знав Йосифа. ¹⁹ Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отцiв наших, приневолюючи їх кидати дiтей своїх, щоб не лишалися живими. ²⁰  У цей час народився Мойсей i був угодний Бого­вi. Три мiсяцi годувався вiн у домi батька свого. ²¹ А коли вiн був по­кинутий, взяла його фараонова дочка i виховала його у себе як сина. ²² I навчений був Мойсей усiєї єгипетської мудрости, i був сильний у словах та дiлах. ²³ Коли ж виповнилось йому сорок рокiв, спало йому на серце вiдвiдати своїх братiв, синiв Ізраїлевих. ²⁴ I, побачивши одного з них скривдженого, заступився i помстився за ображеного, вбивши єгиптянина. ²⁵ Вiн думав, що зрозумiють брати його, що Бог рукою його дає їм спасiння; але вони не зрозумi­ли. ²⁶ Hаступного дня, коли дехто з них бився, вiн з’явився i схиляв їх до миру, кажучи: «Мужi, ви — брати; навiщо кривдите один одного?» ²⁷ А той, хто кривдив ближнього, вiдштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником i суддею над нами? ²⁸ Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?» ²⁹ I втiк Мойсей вiд цих слiв i став пришельцем у землi Мадiамськiй, де народилося вiд нього двоє синiв. ³⁰  А як минуло сорок рокiв, з’явив­ся йому в пустелi гори Синай ангел Господнiй у полум’ї вогню тернового куща. ³¹ Мойсей, побачивши, дивувався видiнню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господнiй: ³² «Я Бог отцiв твоїх, Бог Авраама, i Бог Iсаака, i Бог Якова». Мойсей, затремтiвши, не смiв дивитись. ³³ I сказав йому Господь: «Скинь взуття з нiг твоїх, бо мiсце, на яко­му ти стоїш, є земля свята. ³⁴ Я бачу пригноблення народу Мого в Єгиптi, i чую стогiн його, i зiйшов звiльнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет». ³⁵ Цього Мойсея, якого вони вiдцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником i суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущi, послав начальником i визволителем. ³⁶ Цей вивiв їх, створивши чудеса i знамення в землi Єгипетськiй, i на Червоному морi, i в пустелi протягом сорока рокiв. ³⁷ Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братiв ваших; як мене, Його слухайте». ³⁸ Це той, що був у пус­телi в єднаннi з ангелом, який про­мовляв до нього на горi Синай, та з отцями нашими i який прийняв живi слова, щоб передати нам, ³⁹ якому отцi нашi не хо­тiли коритися, а вiдмовилися вiд нього i обернулися серцем своїм до Єгипту, ⁴⁰  сказавши Аароновi: «Зроби нам богiв, якi б iшли перед нами; бо ми не знаємо, що ста­лося з Мойсеєм, який вивiв нас iз землi Єгипетської». ⁴¹ I в тi днi зро­били тельця i принесли жертву iдоловi, i веселилися перед витво­рами рук своїх. ⁴² Бог вiдвернувся i попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзi пророкiв: «Доме Iзраїлiв, хiба ви Менi приносили заколене та жер­тви протягом сорока рокiв у пустелi? ⁴³ Ви прийняли скинiю Молохову i зiрку бога вашого Ремфана, зображення, зробленi вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон». ⁴⁴ У отцiв на­ших була в пустелi скинiя свiдчен­ня, як повелiв Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним. ⁴⁵ Отцi нашi з Iсусом, узявши її, внесли у володiння народiв, яких Бог вигнав вiд лиця отцiв наших. Так було до днiв Да­вида, ⁴⁶ який знайшов ласку перед Богом i благав знайти оселю для Бога Якова. ⁴⁷ Соломон же збу­дував Йому храм. ⁴⁸ Але Всевиш­нiй живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк: ⁴⁹ «Hебо — престіл Мiй, i земля — пiднiжжя нiг Моїх. Який храм збудуєте Менi, — говорить Господь, — або яке мiсце для спокою Мого? ⁵⁰  Чи не Моя рука створила все це?» ⁵¹ Жорстокосерднi! Люди з необ­рiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому, як отцi вашi, так i ви. ⁵² Кого ж з пророкiв не гнали отцi вашi? Вони повбивали провiсникiв пришестя Праведника, зрадниками та вбив­цями Якого нинi стали ви, — ⁵³ ви, якi прийняли закон при служiннi ангелiв i не зберегли».

⁵⁴ Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами. ⁵⁵ А Стефан, спов­нений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Iсуса, Який стояв праворуч Бога, ⁵⁶ i сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, i Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога». ⁵⁷ Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої i одностайно кинулися на нього, ⁵⁸ i, вивiвши за мiсто, стали побивати його ка­мiнням. Свiдки ж поклали свої одежi бiля нiг юнака на iм’я Савл. ⁵⁹ І побили камiнням Стефана, який молився i говорив: «Господи Iсусе, прийми дух мiй». ⁶⁰  I, ставши на колiна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за грiх!» I, сказавши це, упокоївся.

Глава 7. [3] Бут. 12, 1. Неєм. 9, 7. [6] Бут. 15, 13. Вих. 12, 40. Гал. 3, 17. [8] Бут. 17, 10; 21, 4; 25, 26; 29, 31; 35, 22. [9] Бут. 37, 28. Пс. 104, 17. [10] Бут. 41, 38, 41. [12] Бут. 42, 1. [13] Бут. 45, 4. [14] Бут. 46, 27. [15] Бут. 46, 5; 49, 33. [16] Бут. 23, 16; 50, 13. Нав. 24, 32. [17] Вих. 1, 7. Пс. 104, 24. [20] Вих. 2, 2. Євр. 11, 23. [21] Вих. 2, 5, 10. [24] Вих. 2, 12. [26] Вих. 2, 13. [30] Вих. 3, 2. [35] Вих. 3, 10. [36] Вих., глави: 7, 8, 9, 10, 11, 14. [37] Втор. 18, 15. Діян. 3, 22. [38] Вих. 19, 3. Гал. 3, 19. [40] Вих. 32, 1. [42] Втор. 4, 19. Єр. 19, 13. [43] Ам. 5, 25-27. [44] Вих. 25, 40. Євр. 8, 5. [45] Нав. 3, 14. [46] 2 Цар. 7, 2. Пс. 131, 5. [47] 3 Цар. 6, 1. [48] 3 Цар. 8, 27. Діян. 17, 24. [50] Іс. 66, 1-2. [51] Втор. 9, 13. Єр. 6, 10. Єз. 44, 9. [52] Мф. 23, 34. 1 Сол. 2, 15. [53] Втор. 33, 2. Гал. 3, 19. [55] Діян. 6, 5, 10. [58] Діян. 22, 20. [59] Пс. 30, 6. Лк. 23, 46. [60] Мф. 5, 44. Лк. 23, 34. 1 Кор. 4, 12.

Глава 8 ↑

Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гонiння на церкву в Єрусалимi; i всi, крiм апостолiв, розсiялися по рiзних мiсцях Юдеї та Самарiї. ² Стефана ж поховали люди побожнi i вчинили великий плач по ньому. ³ А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловiкiв та жiнок i вiддавав їх до в’язницi.

⁴ Тi ж, що розсiялися, ходили i благовiстили слово. ⁵ Так, Филип прийшов у самарiйське мiсто i про­повiдував їм Христа. ⁶ Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув i бачив чудеса, якi вiн творив. ⁷ Бо нечистi духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаб­лених i кривих зцiлялося. ⁸ I була велика радiсть у тому мiстi.

⁹ Перебував же в мiстi один чо­ловiк на iм’я Симон, який ранiш волхвував i дивував самарiйський народ, видаючи себе за якогось великого. ¹⁰  Його слухали всi, вiд малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа». ¹¹ А слухали його тому, що вiн довгий час дивував їх волхвуванням. ¹² Коли ж повiрили Филиповi, який благовiстив про Царство Боже та про ім’я Iсуса Христа, то хрестились i чоловiки i жiнки. ¹³ Увiрував i сам Симон i, охрестившись, не вiд­ходив вiд Филипа; i, побачивши великi чудеса й знамення, що творилися, дивувався.

¹⁴ Коли почули апостоли, якi були в Єрусалимi, що Самарiя при­йняла слово Боже, послали до них Петра та Iоана, ¹⁵ котрi, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого. ¹⁶ Бо Вiн не сходив ще на жодного з них, а тiльки були вони охрещенi в iм’я Господа Iсуса. ¹⁷ Тодi поклали руки на них, i вони прийняли Духа Святого. ¹⁸ Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, ¹⁹ кажучи: «Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одер­жував Духа Святого». ²⁰  Але Петро сказав йому: «Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за грошi. ²¹ Hема для тебе в цьому нi частки, нi уділу; бо серце твоє не­правдиве перед Богом. ²² Отже, по­кайся у цьому грiху твоєму i благай Бога, щоб вiдпустив тобi поми­сел серця твого; ²³ бо бачу тебе повного жовчi гiркої i в путах неправди». ²⁴ Симон же сказав у вiдповiдь: «Помолiться за мене до Господа, щоб мене нiщо не спiтка­ло iз сказаного вами». ²⁵ Вони ж, за­свiдчивши та проповiдавши сло­во Господнє, поверталися до Єру­салима i в багатьох самарiйсь­ких селах проповiдува­ли Євангелiє.

²⁶ А Филиповi ангел Господнiй сказав: «Устань та йди на пiвдень, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна». ²⁷ Вiн устав i пiшов. I ось чоловiк ефiопський, євнух, вельможа Кандакiї, царицi ефiопської, хранитель усiх її скар­бiв, який приїжджав до Єрусалима на поклонiння, ²⁸ повертався i, сидячи на своїй колiсницi, читав пророка Iсаю. ²⁹ Дух сказав Филиповi: «Пiдiйди i пристань до цiєї колiсницi». ³⁰  Филип пiдiйшов i, по­чувши, що вiн читає пророка Iсаю, сказав: «Чи розумiєш, що читаєш?» ³¹ Вiн сказав: «Як можу розумiти, коли ніхто не настановить мене?» I попросив Филипа пiднятися i сiсти з ним. ³² А мiсце з Писання, яке вiн читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, i, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так i Вiн не вiдкриває уст Своїх. ³³ У при­­­ниженнi Його суд Його вiдбув­ся. Але про рiд Його хто розпо­вiсть? Бо береться iз землi життя Його». ³⁴ I казав євнух Филиповi: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось iншого?» ³⁵ Филип вiд­крив уста свої i, почавши з цього Писання, благовiстив йому про Iсуса. ³⁶ Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, i єв­нух сказав: «Ось вода. Що пере­ш­коджає менi хреститись?» ³⁷ Филип же сказав йому: «Якщо вiру­єш вiд усього серця, то можна». Вiн сказав у вiдповiдь: «Вiрую, що Iсус Христос є Син Божий». ³⁸ I на­казав зупинити колiсницю; i ввi­­­йшли обидва у воду, Филип i євнух; i охрестив [він] його. ³⁹ Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зiйшов на євнуха, а Филипа вознiс ангел Господнiй, i євнух уже не бачив його, i поїхав дорогою своєю, радiючи. ⁴⁰  Филип же опинився в Азотi i, проходячи, благовiстив усiм мiстам, аж поки прийшов до Кесарiї.

Глава 8. [1] Діян. 11, 19. [3] Діян. 9, 1; 22, 4; 26, 10. 1 Кор. 15, 9. Гал. 1, 13. [7] Мк. 16, 17. [12] Діян. 6, 5. [17] Діян. 6, 6. [20] Мф. 10, 8. [23] Втор. 29, 18. [27] 3 Цар. 8, 41, [33] Іс. 53, 7-8. [37] Мк. 16, 16.

Глава 9 ↑

А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на ученикiв Господа, прийшов до первосвященика ² i випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого зна­йде з послiдовникiв цього вчення, чоловiкiв та жiнок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.

³ Коли ж вiн iшов i наближався до Дамаска, враз осяяло його свiт­ло з неба. ⁴ Вiн упав на землю i по­чув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» ⁵ Вiн сказав: «Хто Ти, Гос­по­ди?» Господь же каже: «Я — Iсус, Якого ти гониш. Тяжко тобi йти проти рожна». ⁶ Вiн iз трепетом i жахом сказав: «Господи, що пове­лиш менi робити?» I Господь сказав йому: «Встань i йди до мiс­та; i сказано буде тобi, що тобi треба робити». ⁷ Люди ж, якi йшли за ним, стояли здивованi, бо чули голос, а нiкого не бачили. ⁸ Савл пiдвiвся iз землi i вiдкритими очима своїми нiкого не бачив. I пове­ли його, взявши за руку, i привели в Дамаск. ⁹ I три днi вiн не бачив, i не їв, i не пив.

¹⁰  У Дамаску був один ученик на iм’я Ананiя; i Господь у видiннi сказав йому: «Ананiє!» Вiн сказав: «Я, Господи!» ¹¹ Господь же сказав йому: «Встань i пiди на вулицю, що зветься Прямою, i спитай в Юдиному домi тарсянина на iм’я Савл; вiн зараз молиться, ¹² i бачив у видiннi мужа, на iм’я Ананiя, який прийшов до нього i поклав на нього руку, щоб вiн прозрiв». ¹³ Ананiя вiдповiв: «Господи, я чув вiд багатьох про цього чоловiка, скiльки зла заподiяв вiн святим Твоїм у Єрусалимi; ¹⁴ i тут має вiд первосвященикiв владу зв’язати всiх, хто при­зиває iм’я Твоє». ¹⁵ Господь же ска­­зав йому: «Iди, бо вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i сина­ми Ізраїлевими. ¹⁶ I Я покажу йому, скiльки вiн має постраждати за iм’я Моє». ¹⁷ Ананiя пi­шов i увi­йшов у дім i, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Сав­ле, Господь Iсус, Який з’явився то­бi на дорозi, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрiв i сповнився Святого Духа». ¹⁸ I вмить немовби лус­ка відпала з очей його, i враз вiн прозрiв; i, вставши, охрестився ¹⁹ і‚ прийнявши їжу‚ укріпився.

І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску. ²⁰  І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий. ²¹ I всi, хто чув, дивувалися i говорили: «Хiба це не той самий, який гнав у Єрусалимi тих, якi призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх i приводити до первосвященикiв?» ²² А Савл усе бiльше i бiль­ше змiцнювався i бунтував юдеїв, якi жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос.

²³ Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його. ²⁴ Але Савл довiдався про їхнiй намiр. Вони ж день i нiч вартували бiля ворiт, щоб убити його. ²⁵ Та ученики, узявши його, вночi спустили в корзині по стiнi. ²⁶ Савл прибув до Єрусалима i намагався приєднатися до ученикiв; але всi боялися його, не вiрячи, що вiн ученик. ²⁷ Варнава ж узяв його, привiв до апостолiв i розповiв їм, як вiн дорогою побачив Господа, i що говорив йому Господь, i як вiн у Дамас­ку смiливо проповiду­вав в iм’я Iсусове. ²⁸ I перебував вiн з ними в Єрусалимi, входив i виходив, i смi­ливо проповiдував в iм’я Господа Iсуса. ²⁹ Говорив також i сперечав­ся з еллiнiстами; а вони намiря­лися вбити його. ³⁰  Брати, довiдав­шись про це, вiд­правили його до Кесарiї i перепровадили до Тарса.

³¹ Церкви ж по всiй Юдеї, Гали­леї та Самарiї мали спокiй, навча­ючись та перебуваючи в страху Гос­подньому; i, втiшенням Святого Духа, примножувались.

³² Трапилося, що Петро, коли об­ходив усiх, прийшов і до святих, якi жили в Лiддi. ³³ Там знайшов вiн одного чоловiка на iм’я Еней, який уже вiсiм рокiв лежав на посте­­лi i був розслаблений. ³⁴ Петро ска­зав йому: «Енею! Зцiляє тебе Iсус Христос; встань з постелi твоєї». I вiн зараз же встав. ³⁵ I бачили його всi жителi в Лiддi i Саронi, якi навернулися до Господа.

³⁶ У Іоппiї ж була одна учениця на iм’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих дiл i творила багато милостинi. ³⁷ Сталося ж у тi днi, що вона занедужала й померла. Її обмили i поклали у світлиці. ³⁸ Лiдда ж була поблизу Іоппiї, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоло­вiк просити, щоб вiн не забарився прийти до них. ³⁹ Петро, вставши, пiшов з ними; i коли вiн прийшов, завели його у світлицю, i всi вдови iз слiзьми стали перед ним i пока­зували сорочки та плаття, що їх ро­била Сарна, живучи з ними. ⁴⁰  Пет­­ро вислав усiх i, ставши на колiна, помолився, i, звернувшись до тiла, сказав: «Тавифо, встань». I вона вiд­крила свої очi i, побачивши Петра, сiла. ⁴¹ Вiн подав їй руку, пiдвiв її i, покликавши святих i вдовиць, поставив її перед ними живою. ⁴² Це стало вiдомим по всiй Іоппiї, i ба­гато хто увiрував у Господа. ⁴³ I чи­мало днiв пробув вiн у Іоппiї в якогось Симона, кожум’яки.

Глава 9. [1] Діян. 8, 3; 22, 4. Гал. 1, 13. 1 Тим. 1, 13, [3] Діян. 22, 6; 26, 13. 1 Кор. 15, 8. [11] Діян. 22.3. [13] Діян. 8, 3. [15] Рим. 15, 19. Еф. 3, 8. 1 Тим. 2, 7. [21] Діян. 8, 3. Гал. 1, 13, 23. [24] 2 Кор. 11, 32.

Глава 10 ↑

У Кесарiї був один чоло­вiк, на iм’я Корнилiй, сотник з полку, званого Італiйським, ² побожний i богобоязний, з усiм домом своїм, вiн чинив багато милостинi народовi i завжди молився Боговi. ³ Близько дев’ятої години дня, у видiннi, вiн ясно бачив ангела Божого, який увiйшов до нього i сказав йому: «Корнилiю!» ⁴ Вiн же глянув на нього i, злякав­шись, сказав: «Що, Господи?» Ан­гел вiдповiв йому: «Молитви твої та милостинi твої згадалися перед Богом. ⁵ Отже, пошли людей до Іоппiї i поклич Симона, званого Петром. ⁶ Вiн гостює в одного кожум’яки Симона, дiм якого бiля моря; вiн скаже тобi слова, якими спасешся ти i весь твiй дiм». ⁷ Коли ангел, який говорив iз Кор­нилiєм, вiдiйшов, то вiн, покликавши двох iз своїх слуг i побожного воїна з тих, якi були при ньому, ⁸ i, розповiвши їм усе, послав їх у Іоппiю.

⁹ Другого дня, коли вони йшли i наближалися до мiста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, ¹⁰  і вiд­чув вiн голод, i захотiв їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, ¹¹ і бачить розкрите небо i якийсь сосуд, нiби велике полотно, прив’язане за чотири кiнцi, що спускається на землю i сходить до нього; ¹² у ньому знаходились уся­кi земнi чотириногi, i звiрi, i плазуни, i птахи небеснi. ¹³ I був голос до нього: «Встань, Петре, зако­ли та їж». ¹⁴ Петро ж сказав: «Hi, Господи, я нiколи не їв нiчого поганого або нечистого». ¹⁵ Тодi вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечис­тим». ¹⁶ Сталося це тричi; i сосуд знову пiднявся на небо. ¹⁷ Коли ж Петро в собi дивувався, що б то означало видiння, яке вiн бачив, — ось посланцi вiд Корнилiя, розпитавши про Симонiв дiм, зупинилися бiля ворiт; ¹⁸ i, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?» ¹⁹ Тим часом як Петро розмiрковував про видiння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловiки шукають тебе; ²⁰  встань, зiйди та йди з ними, нiтрохи не вагаючись; бо Я послав їх». ²¹ Пет­ро, зiйшовши до людей, присланих до нього Корнилiєм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якiй справi ви прийшли?» ²² Вони ж сказали: «Корнилiй-сот­ник, муж праведний i богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повелiння через святого ангела по­кликати тебе до дому свого i послухати слова твого». ²³ Тодi Петро, запросивши їх, пригостив. А наступ­ного дня, уставши, пiшов з ними, i дехто з братiї іоппiйської пiшли з ним.

²⁴ Hаступого дня прийшли вони до Кесарiї. Корнилiй же очікував їх, скликавши своїх родичiв та близьких друзiв. ²⁵ Коли входив Петро, Корнилiй його зустрiв i по­клонився, припавши до його нiг. ²⁶ Петро ж пiдвiв його, кажучи: «Встань, я теж людина». ²⁷ I, розмовляючи з ним, увiйшов у дiм i знайшов багатьох, що зiбралися. ²⁸ I сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєвi заборонено знатися або зближатися з iноплемiнником; але Бог вiдкрив менi, щоб я жодного чоло­вiка не вважав негiдним або нечистим. ²⁹ Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?» ³⁰  Корнилiй сказав: «Четвертого дня я постився аж до цiєї години i о дев’ятiй годинi молився у своєму домi, i ось став передi мною муж у свiтлiй одежi ³¹ i каже: «Корнилiю! Почута молитва твоя, i милостинi твої згадалися перед Богом. ³² Отже, пошли в Іоппiю та поклич Симона, званого Петром; вiн гостює в домi кожум’яки Симона, що бiля моря; вiн прийде i скаже тобi». ³³ Зразу ж послав я до тебе, i ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всi сто­їмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелiв тобi Бог».

³⁴ Петро відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу, ³⁵ але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому. ³⁶ Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх. ³⁷ Ви знаєте про те, що сталося по всiй Юдеї, починаючи вiд Гали­леї, пiсля хрещення, що пропо­вiдував Iоан: ³⁸ як Бог Духом Святим i силою помазав Iсуса з Hаза­рета, i Вiн ходив, творив добро i зцiляв усiх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Hим. ³⁹ I ми свiдки всього, що зробив Вiн на землi юдейськiй i в Єрусалимi, i що врешті Його вбили, повiсив­ши на деревi. ⁴⁰  Його Бог воскресив на третiй день, i дав Йому яв­лятися ⁴¹ не всьому народовi, а свiд­кам, Богом наперед обраним, нам, якi їли й пили з Hим пiсля воскресіння Його з мертвих. ⁴² I Вiн повелiв нам проповiдувати людям i свiдчити, що Вiн є призначений вiд Бога Суддя живих i мертвих. ⁴³ Про Hього всi пророки свiдчать, що всякий, хто вірує в Hього‚ одержить вiдпущення грiхiв iменем Його».

⁴⁴ Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зiйшов на всiх, хто слухав слово. ⁴⁵ I вiру­ючi з обрiзаних, якi прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зiйшов i на язичникiв, ⁴⁶ бо чули, що вони говорять [різними] мовами i величають Бога. Тодi Петро сказав: ⁴⁷ «Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як i ми, одержали Святого Духа?» ⁴⁸ I звелiв їм хреститися в iм’я Iсуса Христа. Потiм вони про­сили його пробути в них кiлька днiв.

Глава 10. [6] Діян. 9, 43. [12] Лев. 11, 23; 20, 25. [15] Мф. 15, 11. Рим. 14, 14. 1 Тим. 4, 4. Тит. 1, 15. [20] Діян. 15, 7. [23] Діян. 11, 12. [26] Діян. 14, 15. Одкр. 19, 10; 22, 9. [28] Мф. 9, 11. Ін. 4, 9. [34] Втор. 10, 17. 2 Пар. 19, 7. Іов. 34, 19. 1 Пет. 1, 17. Рим. 2, 11. Еф. 6, 9. [36] Еф. 2, 17. Флп 2, 11. [37] Лк. 4, 14. [38] Пс. 44, 8. Лк. 4, 18. [39] Діян. 5, 32; 13, 31. [40] Діян. 2, 24. [41] Мф. 28, 7. Лк. 24, 30. Діян. 13, 31. [43] Іс. 53, 5. Єр. 31, 34. Дан. 9, 24. Мих. 7, 18. Зах. 13, 1. Діян. 15, 9. [46] Мк. 16, 17. [47] Діян. 15, 8.

Глава 11 ↑

Почули апостоли та браття, якi були в Юдеї, що i язич­ники прийняли слово Боже. ² I коли Петро прийшов до Єрусалима, обрiзанi дорiкали йому, ³ кажучи: «Ти ходив до людей необрi­заних i їв з ними». ⁴ Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи: ⁵ «У мiстi Іоппiї я молився, i в жахові бачив видiння: сходив якийсь сосуд, нiби велике полотно, яке чотирма кiнцями спускалося з неба, i опустилось до мене. ⁶ Я подивився на нього i, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звiрiв, плазунiв i птахiв небесних. ⁷ I почув я голос, який промовляв до мене: «Встань, Петре, заколи та їж». ⁸ Я ж сказав: «Hi, Господи, нiщо погане або нечисте нiколи не входило в мої уста». ⁹ I вiдповiв менi вдруге голос з неба: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим». ¹⁰  Це сталося тричi, i знову пiднялося все на небо. ¹¹ I ось у ту саму мить три чоловiки, посланi з Кесарiї до ме­не, стали перед домом, де я був. ¹² Дух сказав менi йти з ними, анi­скiльки не вагаючись. Пiшли зi мною й цi шiсть братiв, i ми при­йшли в дiм того чоловiка. ¹³ Вiн розповiв нам, як вiн бачив у своєму домi ангела святого, який став i сказав йому: «Пошли до Іоппiї людей i поклич Симона, званого Петром; ¹⁴ вiн скаже тобi слова, яки­ми спасешся ти i весь дiм твiй». ¹⁵ Коли ж почав я говорити, зiйшов на них Дух Святий, як i на нас спочатку. ¹⁶ Згадав я тодi слово Господа, як Вiн сказав: «Iоан хрестив водою, а ви будете хреще­нi Духом Святим». ¹⁷ Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як i нам, що увiрували в Господа Iсуса Христа, то хто ж я, щоб мiг заборонити Боговi?» ¹⁸ Вислухавши це, во­ни заспокоїлись i прославили Бога, кажучи: «Видно, i язичникам дав Бог покаяння на життя».

¹⁹ Тим часом розсiянi через го­нiння, що сталося пiсля Стефана, пройшли до Фiнiкiї та Кiпру i Антиохiї, нiкому не проповiдуючи слово, крiм юдеїв. ²⁰  Були ж деякi з них кiпряни i киринейцi, якi, прийшовши до Антиохiї, говорили до еллiнiв, благовiстячи Господа Iсуса. ²¹ I рука Господня була з ними, i велике число, увiрував­ши, навернулося до Господа. ²² Дi­йшла чутка про це до церкви Єрусалимської, i доручили Варна­вi йти до Антиохiї. ²³ Вiн прийшов i, побачивши благодать Божу, зра­дiв i умовляв усiх триматися Господа щирим серцем; ²⁴ бо вiн був чоловік добрий i сповнений Духа Святого i вiри. I приєдналося чимало народу до Господа. ²⁵ Потiм Варнава пiшов у Тарс шукати Савла i, знайшовши його, привiв до Антиохiї. ²⁶ Цiлий рiк збиралися вони в церквi i вчили багато народу; i ученики в Антиохiї впер­ше почали зватися християнами.

²⁷ У тi днi прийшли з Єрусалима до Антиохiї пророки. ²⁸ I один з них, на iм’я Агав, уставши, про­вiстив Духом, що по всьому свiту буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдiя. ²⁹ Тодi ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, якi живуть у Юдеї, ³⁰  що й зробили, пославши зiбране до пресвiтерiв через Варнаву i Савла.

Глава 11. [1] Діян. 10, 44. [12] Діян. 10, 20; 15, 7. [15] Діян. 2, 2. [16] Мф. 3, 11. Мк. 1, 8. Діян. 1, 5; 19, 4. [19] Діян. 8, 1. [21] Діян. 5, 14. [23] Діян. 14, 22. [25] Діян. 9, 30. [27] Діян. 13, 1; 15, 32. [28] Діян. 21, 10. [29] Діян. 24, 17. [30] Рим. 15, 25. 2 Кор. 8, 4; 9, 8.

Глава 12 ↑

 У той час цар Iрод пiдняв руки на декого з церкви, щоб заподiяти їм зло, ² i мечем убив Якова, брата Iоанового. ³ А поба­чив­­ши, що це подобається юдеям, пiсля того взяв i Петра, — тодi були днi опрiснокiв, — ⁴ i, схопивши його, посадив у в’язницю; i наказав чотирьом четвіркам воїнiв стерегти його, маючи намiр пiсля Пасхи вивести його до народу. ⁵ Отже, Петра стерегли у в’язницi, а тим часом церква ревно молилася за нього Боговi.

⁶ Коли ж Iрод хотiв вивести його, тiєї ночi Петро спав мiж дво­ма воїнами, скутий двома ланцюгами, i сторожа бiля дверей стерегла в’язницю. ⁷ I ось постав ангел Господнiй, i свiтло осяяло в’яз­ницю, i, штовхнувши в бiк Петра, вiн розбудив його i сказав: «Встань швидше». I впали ланцюги з його рук. ⁸ I сказав йому ангел: «Пiдпе­режись i взуйся». Вiн зробив так. Потiм говорить йому: «Вдягни одяг твій та йди за мною». ⁹ Петро вийшов i попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дiйсностi, а думав, що бачить видiння. ¹⁰  Пройшовши першу i другу сторожу, вони прийшли до залiзної брами, що вела до мiста, яка сама собою вiдчинила­ся їм: вони вийшли i пройшли одну вулицю, i раптом ангела не стало з ним. ¹¹ Тодi Петро, опам’ятавшись, сказав: «Тепер я бачу воiстину, що Господь послав анге­ла Свого i звiльнив мене від руки Iродової та вiд усього, чого чекав народ юдейський». ¹² I, роздивившись, прийшов до дому Марiї, ма­терi Iоана, званого Марком, де ба­гато людей зiбралися i молилися. ¹³ Коли ж Петро постукав бiля ворiт, то вийшла послухати служ­ниця на iм’я Рода ¹⁴ i, впiзнавши голос Петра, з радости не вiдчини­ла ворiт, а, вбiгши, сказала, що Петро стоїть бiля ворiт. ¹⁵ А тi казали їй: «Чи при своєму ти розу­мi?» Але вона твердила, що так i є. Вони ж говорили: «Це ангел його». ¹⁶ А Петро i далi стукав. Коли ж вiдчинили, то побачили його i вжахнулися. ¹⁷ Вiн же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповiв їм, як Господь вивiв його з в’язницi, i сказав: «Сповiстiть про це Якова i братiю». Потiм, вийшов­ши, пiшов у iнше мiсце.

¹⁸ Коли настав день, мiж воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром. ¹⁹ Iрод же, пошукавши його i не знайшовши, судив сторожiв i звелiв стратити їх. Потiм вiн вiдбув з Юдеї до Кесарiї i там залишався.

²⁰  Iрод був розгнiваний на тирян i сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього i, схилив­ши на свiй бiк Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася вiд його царства. ²¹ Призначеного дня Iрод, одягнувшись у царський одяг, сiв на пiдвищенні i говорив до них; ²² а народ вигукував: «Це голос Бога, а не людини». ²³ Та раптом ангел Господнiй уразив його за те, що вiн не вiддав слави Боговi; i, з’їдений червою, помер.

²⁴ Слово ж Боже росло i поширювалось. ²⁵ А Варнава та Савл, ви­конавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохiї, взяв­ши з собою Iоана, прозваного Марком.

Глава 12. [2] Мф. 20, 23. [8] Мк. 6, 9. [15] Бут. 48, 16. Мф. 18, 10. [20] 3 Цар. 5, 1, 9. [24] Іс. 55, 11. Діян. 6, 7. Кол. 1, 6. [25] Діян. 11, 30; 13, 5.

Глава 13 ↑

В Антиохiйській церквi були деякi пророки i вчителi: Варнава i Симеон, що звався Hi­гер, i Луцiй киринеянин, i Манаїл, вихований з Iродом четвертовладником, i Савл. ² Коли вони слу­жили Господевi й постили, Дух Святий сказав: «Вiддiлiть Менi Вар­наву та Савла для дiла, на яке Я покликав їх». ³ Тодi вони, попос­тившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх.

⁴ Вони, посланi Духом Святим, прийшли до Селевкiї, а звiдтiль вiд­пливли до Кiпру; ⁵ i, бувши в Са­ламiнi, проповiдували слово Боже в юдейських синагогах; ма­ли ж вони й Iоана для служіння. ⁶ Пройшовши весь острiв до Пафа, знайшли вони одного волхва, лже­пророка, юдеянина на iм’я Варi­iсус, ⁷ який був iз проконсулом Сергiєм Павлом, чоловiком розумним. Вiн, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. ⁸ А Елiма-волхв [бо те означає iм’я його] противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри. ⁹ Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого i глянувши на нього, ¹⁰  сказав: «О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх? ¹¹ І нинi ось рука Господня на тобi: ти будеш слiпий i не побачиш сонця до часу». I рап­том обiйняла його темрява й пiтьма, i вiн ходив навпомацки, шукаючи поводиря. ¹² Тодi прокон­сул, побачивши, що сталося, увi­рував, дивуючись ученню Господ­ньому.

¹³ Вiдпливши з Пафа, Павло та тi, що були з ним, прибули до Пер­гiї, у Памфiлiї. А Iоан, вiдлучив­шись вiд них, повернувся до Єрусалима. ¹⁴ Вони ж, проходячи вiд Пергiї, прибули до Антиохiї пi­сидiйської i, увiйшовши в синагогу суботнього дня, сiли. ¹⁵ Пiсля читання Закону i Пророкiв начальники синагоги послали сказати їм: «Мужi-браття! Якщо у вас є сло­во повчання до народу, говорiть».

¹⁶ Павло, пiдвiвшись, дав знак рукою i сказав: «Мужi iзраїльтяни i ті‚ що бояться Бога, вислухайте! ¹⁷ Бог народу цього обрав батьків наших i пiднiс цей народ пiд час перебування у землi єгипетськiй, i силою великою вивiв їх iз неї, ¹⁸ i близько сорока рокiв годував їх у пустелi. ¹⁹ I, знищивши сiм народiв у землi Ханаанськiй, роздiлив їм у спадщину їхню землю. ²⁰  I пiсля цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти ро­кiв, давав їм суддiв до пророка Самуїла. ²¹ Потiм просили вони царя, i Бог дав їм Саула, сина Кi­сового, мужа з колiна Венiамі­нового. Так минуло рокiв сорок. ²² Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого i сказав, засвiдчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здiйснить усi бажання Мої». ²³ З його роду Бог за обiт­ницею підніс Ісуса — Спасителя Iзраїлевi. ²⁴ Перед самим пришестям Його Iоан проповiдував хрещення всьому народовi iзраїльсь­кому. ²⁵ Закiнчуючи ж путь свою, Iоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось iде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах. ²⁶ Мужi-браття, сини роду Авраамового i всi мiж вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасiння цього. ²⁷ Бо жителi Єрусалима i начальники їхнi, не визнавши Його i осудивши, сповнили слова пророчi, що читаються кожної суботи, ²⁸ i, не знайшовши в Hьому нiякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. ²⁹ Ко­ли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу. ³⁰  А Бог воскресив Його з мертвих. ³¹ Вiн багато днiв являвся тим, якi вийшли з Hим iз Галилеї до Єрусалима i якi нинi є свiдками Його перед народом. ³² I ми благовiс­тимо вам, що обiтницю, дану бать­кам, Бог виконав нам, дiтям їхнiм, воскресивши Iсуса, ³³ як i в другому псалмi написано: «Ти Син Мiй: Я нинi родив Тебе». ³⁴ А що воскресив Його з мертвих, так що Вiн уже не обернеться в тлiння, про це сказав так: «Я дам вам милостi, обiцянi Давидовi, вiрно». ³⁵ Тому й в iншому мiсцi говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тлiння». ³⁶ Давид, послужив­ши у свiй час Божiй волi, упокоївся, i приєднався до своїх отцiв, i побачив тлiння; ³⁷ а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тлiн­ня. ³⁸ Отже, нехай буде вiдомо вам, мужi-браття, що заради Hього вам сповiщається вiдпущення грiхiв; ³⁹ i в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий вiруючий. ⁴⁰  Стережiться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророкiв: ⁴¹ «Дивiться, недбайливi, подивуйтесь i зникнiть; бо Я творю дiло в днi вашi, дiло, якому не повiрили б ви, коли б хто розповiв вам».

⁴² Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у нас­тупну суботу. ⁴³ Коли ж присутнi розходились, то багато юдеїв i ша­нувальникiв Бога, навернених з язичникiв, пiшли слiдом за Павлом i Варнавою, якi, бесiдуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодатi Божiй.

⁴⁴ Hаступної суботи мало не все мiсто зiбралося слухати слово Боже. ⁴⁵ Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів i, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло. ⁴⁶ Тодi Павло та Варнава з дерз­новенням сказали: «Вам першим належало проповiдувати слово Боже, а через те, що ви вiдкида­єте його й самих себе робите недостойними вiчного життя, то ми звертаємось до язичникiв. ⁴⁷ Бо так заповiв нам Господь: «Я поставив Тебе свiтлом язичникам, щоб Ти був на спасiння аж до краю землi». ⁴⁸ Слухаючи це, язич­ники радiли i прославляли слово Господнє, i увiрували всi, якi були наперед визначенi до вiчного життя. ⁴⁹ I слово Господнє поширилося по всiй країнi. ⁵⁰  Але юдеї намо­вили побожних та почесних жiнок i перших у мiстi людей, i вчинили гонiння на Павла та Варнаву, i вигнали їх за свої межі. ⁵¹ Вони ж, обтрусивши на них порох з нiг своїх, пiшли до Iконiї. ⁵² А учени­ки сповнювались радости й Духа Святого.

Глава 13. [1] Діян. 11, 27. [2] Діян. 9, 15. Рим. 1, 1. Гал. 1, 15. 1 Тим. 2, 7. [3] Діян. 6, 6. [5] Діян. 12, 25. [8] Діян. 8, 9. 2 Тим. 3, 8. [10] Мф. 13, 38. Ін. 8, 44. 1 Ін. 3, 8. [13] Діян. 15, 38. [17] Вих. 1, 1; 13, 16. [18] Вих. 16, 35. [19] Нав. 3, 10. [20] Суд. 2, 16. [21] 1 Цар. 8, 5; 9, 16. [22] 1 Цар. 13, 14. Пс. 88, 21. [23] 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. Іс. 11, 1. [24] Мф. 3, 1. [25] Ін. 1, 20; 3, 28. [26] Мф. 10, 6. [27] Лк. 24, 27. 1 Кор. 2, 8. [28] Мф. 27, 20. Лк. 23, 23. Діян. 3, 14. [30] Мф. 28, 6. Мк. 16, 6. [31] Ін. 20, 19. [32] Бут. 22, 18. 2 Цар. 7, 12. Іс. 4, 2. Дан. 9, 24. [33] Пс. 2, 7. Євр. 1, 5. [34] Іс. 55, 3. [35] Пс. 15, 10. Діян. 2, 31. [36] 3 Цар. 2, 10. Діян. 2, 29. [37] Діян. 2, 31. [38] Іс. 53, 12. Єр. 31, 34. Лк. 24, 47. [39] Рим. 3, 20. [41] Авв. 1, 5. [43] Діян. 11, 23. [46] Втор. 32, 21. Діян. 3, 26; 4, 29; 18, 6. [47] Іс 49, 6; 42, 6. Лк. 2, 32. [50] 2 Тим. 3, 11. [51] Мф. 10, 14. Мк. 6, 11, Лк. 9, 5.

Глава 14 ↑

В Iконiї вони увiйшли разом у юдейську синагогу i говорили так, що увiрувало дуже багато юдеїв i еллiнiв. ² А невiруючi юдеї розпалили i розлютили проти братiї серця язичникiв. ³ Проте вони пробули тут досить часу, смiливо проповiдуючи Господа, Який на свiдчення слова благодатi Своєї творив їх руками знамення i чудеса. ⁴ Тим часом народ у мiстi роздiлився: однi були на боці юдеїв, а iншi — на боці апостолiв. ⁵ Коли ж язичники та юдеї зi своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити i побити їх камiнням, ⁶ вони, довi­давшись про це, вiдiйшли в лiка­онськi мiста Лiстру та Дервiю i околицi їх ⁷ i там благовiстили.

⁸ У Лiстрi сидiв один чоловiк, слабий на ноги, кривий вiд утроби матерi своєї, i нiколи не ходив. ⁹ Вiн слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього i побачивши, що вiн має вiру для одер­жання зцiлення, ¹⁰  сказав гучним голосом: «Тобi говорю в iм’я Господа Iсуса Христа: стань прямо на ноги твої». I вiн вiдразу скочив i почав ходити. ¹¹ Hарод же, побачивши, що зробив Павло, пiднiс голос свiй, говорячи по-лiка­онськи: «Боги в образi людському зiйшли до нас». ¹² I назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмiєм, бо вiн передував у словi. ¹³ А жрець iдола Зевса, що знаходився перед їхнiм мiстом, пригнавши до ворiт волiв i принiсши вiнки, хотiв разом iз народом принести жертву. ¹⁴ Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ i гучно говорили: ¹⁵ «Мужi! Що це ви робите? I ми такi самi люди, як i ви, i благовiстимо вам, щоб ви навернулися вiд цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо i зем­лю, i море, i все, що в них; ¹⁶ Який у минулих поколiннях попустив, щоб усi народи ходили своїми шля­хами, ¹⁷ хоч i не переставав свiд­чити про Себе благодiянням, пода­ючи нам з неба дощi i часи пло­доноснi та сповнюючи поживою i веселiстю серця нашi». ¹⁸ I, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви i йти кожному додому. ¹⁹ Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохiї та Iконiї прийшли деякi юдеї i, коли апостоли смiли­во проповiдували, переконали на­род вiдiйти вiд них, кажучи: «Во­ни не говорять нiчого iстинного, а все обманюють». I, пiдбуривши народ, побили Павла камiнням i витягли за мiсто, вважаючи його мертвим. ²⁰  Коли ж ученики зiбра­лись бiля нього, вiн устав i пi­шов до мiста.

²¹ А другого дня пішов із Варна­вою до Дервії. Проповiдавши Єван­гелiє цьому мiсту i навчивши багатьох, вони повернулися до Лiст­ри, Iконiї та Антиохiї, ²² змiцню­ючи душi учеників, благаючи перебувати у вiрi i навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже. ²³ Рукоположивши ж їм пресвiтерiв для кожної церкви, вони помолилися з постом i передали їх Господевi, в Якого [ті] увiрували. ²⁴ I, перейшовши Пiсидiю, прийшли до Памфилiї, ²⁵ i, проповiдавши слово Господнє в Пергiї, прийшли до Атталії; ²⁶ а звідтіль відплив­ли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.

²⁷ Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними i як Вiн вiдкрив дверi вiри язичникам. ²⁸ I перебува­ли там з учениками чимало часу.

Глава 14. [3] Мк. 16, 20. [6] Мф. 10, 23. [10] Ic. 35, 6. [15] Бут. 1, 1. Пс. 145, 6. Cиp. 18, 1. Ам. 2, 4. Діян. 10, 26. Одкр. 14, 7. [17] Пс. 64, 10. Мф. 5, 45. Рим. 1, 19-20. [19] 2 Кор. 11, 25. [22] Пс. 33, 20. Мф. 7, 14. Лк. 13, 24. 2 Тим. 3, 12. Одкр. 14, 12. [26] Діян. 16, 2.

Глава 15 ↑

 Деякi, прийшовши з Юдеї, учили братiв: «Якщо не об­рiжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися». ² Коли ж ви­никла незгода i чимале змагання Павла та Варнави з ними, то пос­тановили, щоб Павло i Варнава i дехто iнший з них пiшли в цiй спра­вi до апостолiв i пресвiтерiв у Єрусалим. ³ Отже, посланi церквою, вони проходили через Фiнi­кiю та Самарiю, розповiдаючи про навернення язичникiв, i творили велику радiсть усiм браттям. ⁴ При­йшовши до Єрусалима, вони були прийнятi церквою, апостолами i пресвiтерами i сповiстили про все, що Бог учинив з ними i як вiдкрив дверi віри язичникам. ⁵ Тодi встали деякi з фарисейської єресi, якi увiрували, i говорили, що треба обрiзувати язичникiв та заповiсти їм додержувати закон Мойсеїв.

⁶ Апостоли й пресвiтери зiбра­лися для розгляду цiєї справи. ⁷ Пiсля тривалого обговорення Пет­ро встав i сказав їм: «Мужi-браття! Ви знаєте, що Бог iз перших днiв обрав з-помiж нас мене, щоб iз моїх уст язичники почули слово Євангелiя i увiрували; ⁸ i Сер­цезнавець Бог засвiдчив їм, давши їм Духа Святого, як i нам; ⁹ i не поклав нiякої рiзницi мiж нами i ними, вiрою очистивши сер­ця їхнi. ¹⁰  Що ж ви нинi спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию ученикiв ярмо, яке нi батьки нашi, нi ми не могли понести? ¹¹ Але ми вiруємо, що благодаттю Господа Iсуса Христа спасемось, як i вони». ¹² Тодi замовкли всi, що зiбралися, i слухали Варнаву i Павла, якi розповiдали про знамення й чудеса, створенi Богом через них серед язичникiв. ¹³ Коли ж вони замовкли, почав говорити Якiв i сказав: «Мужi-браття! Послухайте мене. ¹⁴ Симон розпо­вiв, як Бог спершу зглянувся на язичникiв, щоб зiбрати з них народ в iм’я Своє. ¹⁵ I з цим згiднi сло­ва пророкiв, як написано: ¹⁶ «По­тім повернуся i відбудую скинiю Давидову, що впала, i те, що в нiй зруйноване, вiдновлю i виправлю її, ¹⁷ щоб шукали Госпо­да iншi люди i всi народи, серед яких звiститься iм’я Моє», — гово­рить Господь, Який творить усе це. ¹⁸ Вiдомi Боговi споконвiку всi дiла його. ¹⁹ Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, якi навертаються до Бога, ²⁰  а написати їм, щоб вони утримувалися вiд оскверненого iдолами, вiд блуду, задушенини i крови i щоб не робили iншим того, чого не бажають собi. ²¹ Бо закон Мойсеїв з дав­нiх родiв має по всiх мiстах тих, якi проповiдують його‚ і читається в синагогах кожної суботи».

²² Тодi апостоли i пресвiтери з усiєю церквою розсудили, обравши з свого середовища мужiв, по­слати їх до Антиохiї з Павлом i Варнавою, а саме: Іуду, прозвано­го Варсавою, та Силу, мужiв, якi начальствували мiж браттями, ²³ написавши i вручивши їм таке: «Апостоли, i пресвiтери i браття — браттям з язичникiв, якi знахо­дяться в Антиохiї, Сирiї та Киликiї: радійте. ²⁴ Оскiльки ми почули, що деякi, що вийшли вiд нас, стурбували вас своїми словами i похитнули вашi душi, кажучи, що треба обрiзуватися i дотримувати за­кон, чого ми їм не доручали, ²⁵ то ми, зiбравшись, однодушно розсудили: обрати мужiв i послати їх до вас з улюбленими нашими Вар­навою i Павлом, ²⁶ чоловiками, якi вiддали душi свої за Ім’я Господа нашого Iсуса Христа. ²⁷ От­же, ми послали Юду та Силу, кот­рi пояснять вам те саме i словами. ²⁸ Бо вгодно Святому Духовi i нам не покладати на вас бiльше нiякого тягаря, крiм цього не­обхiдного: ²⁹ утримуватися вiд iдо­ложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити iншим того, чого собi не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здоровi!»

³⁰  Отже, посланцi прийшли до Антиохiї i, зiбравши людей, вручили послання. ³¹ Вони ж, прочитавши, зрадiли цьому повчанню. ³² Іуда i Сила, будучи самi пророками, щедрими словами наставляли братiю i утвердили її. ³³ Пробувши там якийсь час, вони з ми­ром були вiдпущенi браттями до апостолiв. ³⁴ Але Силi захотiлося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима). ³⁵ Павло ж i Варнава жили в Антиохiї, навчаючи i благовiстячи разом з багатьма iн­шими слово Господнє.

³⁶ Через деякий час Павло сказав Варнавi: «Ходiмо знов i вiдвi­даємо братiв наших по всiх мiс­тах, де ми проповiдували слово Господнє, як вони живуть». ³⁷ Вар­нава ж захотiв узяти з собою Iоана, званого Марком, ³⁸ але Пав­ло вважав, що не слiд брати з со­бою того, хто вiдстав вiд них у Памфилiї i не пiшов з ними на дiло, на яке вони були послані. ³⁹ Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; i Варнава, взявши Марка, вiдплив до Кiпру; ⁴⁰  а Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй, ⁴¹ i проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви.

Глава 15. [1] Гал. 2, 3-4; 5, 2. Флп 3, 3. [7] Діян. 10, 20; 11, 12. [8] Пс. 7, 10. Діян. 11, 15. [9] Діян. 10, 43. 1 Кор. 1, 2. [10] Мф. 23, 4. Лк. 11, 46. Гал. 5, 1. [11] Гал. 3, 22. Еф. 2, 8. 2 Тим. 1, 9. Тит. 3, 4-5. [17] Ам. 9, 11-12. [20] Бут. 9, 4. Вих. 34, 15. Діян. 21, 25. Рим. 1, 27. 1 Кор. 6, 15. [32] Діян. 14, 22. [37] Діян. 12, 12. Кол. 4, 10. [38] Діян. 13, 13. [41] Діян. 14, 22.

Глава 16 ↑

 Дiйшов вiн до Дервiї i Лiстри. I ось був там один ученик на iм’я Тимофiй, у якого мати була юдеянка, що увiрувала, а батько — еллiн, ² i про якого свiд­чили браття, що перебували в Лiстрi та Iконiї. ³ Павло захотiв узяти його з собою; i взявши, обрi­зав його заради юдеїв, що були в тих мiсцях; бо всi знали про бать­ка його, що вiн був еллiн. ⁴ Про­ходячи ж по мiстах, вони передавали вiрним дотримуватися постанов, схвалених апостолами i пресвiтерами в Єрусалимi. ⁵ I церк­ви утверджувалися вiрою i повсякденно зростали кiлькiсно.

⁶ Коли ж вони пройшли Фригiю та Галатiйську країну, заборонив їм Святий Дух проповiдувати слово в Асiї. ⁷ Дiйшовши до Мiсiї, вони поривалися йти у Вифинiю; але Дух не допустив їх. ⁸ Перейшов­ши ж Мiсiю, вони зiйшли в Троаду. ⁹ I було Павловi вночi видiн­ня: один муж, македонянин, стояв i благав його, кажучи: «Прийди до Македонiї i допоможи нам». ¹⁰  Пiсля цього видiння зараз же ми вирiшили йти до Маке­донiї, зрозумiвши, що нас покликав Господь благовiстити там.

¹¹ Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракiї, а другого дня до Hеаполя, ¹² звiдти ж у Филипи; це перше мiсто в тiй час­тинi Македонiї, колонiя. У тому мiстi ми пробули кiлька днiв. ¹³ А суботнього дня ми вийшли за мiсто до рiчки, де, за звичаєм, бу­ло мiсце молитви, i, сiвши, розмовляли з жiнками, якi посходились. ¹⁴ I слухала одна жiнка на ймення Лiдiя, з мiста Фiатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; i Господь вiдкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло. ¹⁵ Коли ж вона та її домашнi охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вiрною Господу, то увi­йдiть у мiй дiм i живiть у мене»; i переконала нас.

¹⁶ Сталося ж, як iшли ми на молитву, зустрiла нас одна служниця, яка мала духа вiщування i яка вiщуванням давала великий прибуток своїм господарям. ¹⁷ Йду­чи за Павлом i за нами, вона кричала, кажучи: «Цi чоловiки — ра­би Бога Всевишнього, якi звiща­ють нам путь спасiння». ¹⁸ Це вона робила багато днiв. Павло, розгнiвавшись, обернувся i сказав ду­ховi: «Повелiваю тобi iм’ям Iсу­са Христа вийти з неї». I дух вийшов вiдразу. ¹⁹ Господарi ж її, побачив­ши, що втратили надiю на їхнiй прибуток, схопили Павла й Силу i потягли на площу до начальни­кiв. ²⁰  I, привiвши їх до воєвод, ска­зали: «Цi люди, будучи юдеями, збурюють наше мiсто ²¹ i про­повi­дують звичаї, яких нам, римлянам, не личить нi приймати, нi ви­конувати». ²² Hарод також піднявся на них, а воєводи, зiрвавши з них одяг, звелiли бити їх палицями ²³ i, нанiсши їм багато уда­рiв, вкинули у в’язницю, наказав­ши в’язничному сторожевi пильно стерегти їх. ²⁴ Одержавши такий наказ, вiн вкинув їх у внут­рiшню в’язницю i ноги їхнi забив у колоду.

²⁵ Близько опiвночi Павло i Сила, молячись, прославляли Бога; в’яз­нi ж слухали їх. ²⁶ Раптом став­ся великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; i враз вiд­чинились усi дверi, i кайдани на всiх послабли. ²⁷ В’язничний сторож, прокинувшись i побачивши, що дверi в’язницi вiдчиненi, вихопив меч i хотiв накласти на себе руки, думаючи, що в’язнi втекли. ²⁸ Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собi нiякого зла, бо всi ми тут». ²⁹ Вiн же, зажадавши свiтла, вбiг до в’язницi; i припав у трем­тiннi до Павла i Сили, ³⁰  i, вивiвши їх геть, сказав: «Господарi мої, що менi робити, щоб спастися?» ³¹ Во­ни ж сказали: «Вiруй у Господа Iсуса Христа i спасешся ти i весь дiм твiй». ³² I проповiдали слово Господнє йому i всiм, хто був у домi його. ³³ I, взявши їх тiєї ж години ночi, вiн обмив їхнi рани i негайно охрестився сам i всi домашнi його. ³⁴ I, привiвши їх у свiй дiм, запропонував трапезу i радiв з усiм домом своїм, що увiрував у Бога.

³⁵ Коли ж настав день, воєводи послали міських служителiв сказати: «Вiдпусти людей тих». ³⁶ В’яз­ничний сторож сказав про це Павловi: «Воєводи прислали, щоб вiдпустити вас; отже, вийдiть тепер i йдiть з миром». ³⁷ Але Павло відказав їм: «Hас, римських гро­мадян, без суду прилюдно би­ли, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hi, нехай прийдуть i самi виведуть нас». ³⁸ Мiськi служителi сказали цi слова воєводам, i тi злякались, почув­ши, що це римськi громадяни. ³⁹ I, прийшовши, вибачились перед ними, i, вивiвши, просили йти собi з мiста. ⁴⁰  Вони ж, вийшовши з в’язницi, прийшли до Лiдiї i, побачивши братiв, повчали їх, i пiшли.

Глава 16. [1] Рим. 16, 21. Флп 2, 19. 1 Сол. 1, 1. [3] 1 Кор. 9, 20. [4] Діян. 15, 28. [18] Мф. 10, 1. Мк. 1, 34; 16, 17. [22] 2 Кор. 11, 25, 1 Сол. 2, 2. [26] Діян. 4, 31. [31] Мк. 16, 16. [37] Діян. 22, 25.

Глава 17 ↑

Пройшовши через Амфi­поль i Аполлонiю, (вони) при­йшли до Фессалонiки, де була юдей­ська синагога. ² Павло, за своїм зви­чаєм, пiшов до них i три суботи говорив з ними з Писання, ³ вiд­криваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати i воскреснути з мертвих, i що цей Христос є Iсус, Якого я проповi­дую вам». ⁴ I деякi з них увiрували i приєдналися до Павла та Сили, як з еллiнiв, що визнають Бога, дуже багато, так i зі знатних жi­нок чимало. ⁵ Але юдеї, якi не увi­рували, запалившись заздрiстю i взявши з майдану деяких негiд­них людей, зiбралися натовпом i збурювали мiсто i, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу. ⁶ Hе зна­йшовши ж їх, потягли Ясона i деяких братiв до мiських начальникiв з криком, що цi всесвiтнi пiдбурювачi прийшли сюди, ⁷ а Ясон прийняв їх; i всi вони дiють проти повелiнь кесаря, визнаючи iншого царем — Iсуса. ⁸ I стривожили народ та мiських начальникiв, що слухали їх. ⁹ Але тi, одер­жавши вiд Ясона та iнших запоруку, вiдпустили їх.

¹⁰  Hегайно вночi браття вiдпра­вили Павла та Силу до Верiї, прибувши до якої, вони пiшли до синагоги юдейської. ¹¹ Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки: вони прийняли слово з усiєю ревнiстю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так. ¹² I багато з них увiрувало, та з еллiн­ських почесних жiнок i чоловiкiв чимало. ¹³ Але коли фессалонiкiй­ськi юдеї довiдалися, що i у Верiї проповiдано Павлом слово Боже, то прийшли i туди, збуджуючи та пiдбурюючи народ. ¹⁴ Тодi браття зараз же вiдпустили Павла, який iшов немовби до моря; а Сила i Тимофiй зосталися там. ¹⁵ Тi, що супроводжували Павла, провели його до Афiн i, одержавши наказ щодо Сили й Тимофiя, щоб вони швидше прийшли до нього, вiд­були.

¹⁶ Чекаючи їх в Афiнах, Павло збурився духом, бачачи це мiсто‚ повне iдолiв. ¹⁷ Тож вiн говорив у синагозi з юдеями i тими, якi шанують Бога, i кого вiн зустрiчав щоденно на майданi. ¹⁸ Деякі з епiкурейських фiлософiв та стоїкiв почали сперечатися з ним; од­нi говорили: «Що хоче сказати цей марнослiвець?» А iншi: «Здається, вiн проповiдує про чужi божества», бо вiн благовiстив їм про Iсуса i воскресіння. ¹⁹ I, взявши його, привели до ареопагу i говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його пропо­вiдуєш? ²⁰  Бо щось дивовижне ти вкла­даєш у вуха нашi. Тому хоче­мо знати, що це таке?» ²¹ Усi ж афi­ня­ни та чужоземцi, якi жили серед них, нi в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.

²² Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побож­нi. ²³ Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертов­ник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i пропо­вiдую вам. ²⁴ Бог‚ що створив свiт i все, що в ньому, Вiн‚ будучи Гос­подом неба i землi, не в рукотвор­них храмах живе ²⁵ i не вимагає служiння людських рук, нiби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все. ²⁶ Від однiєї крови створив увесь рiд людський для проживання по всiй землi, наперед визначивши часи i межi їх перебування, ²⁷ щоб вони шукали Бога, чи не вiдчують Його i чи не знайдуть, хоч Вiн i недалеко вiд кожного з нас: ²⁸ бо ми Hим живемо‚ i рухаємось‚ i iс­нуємо, як i деякi з ваших вiршо­творців говорили: «Ми Його i рiд». ²⁹ Отже, будучи родом Божим, ми не повиннi думати, що Божество подiбне до золота, або срiбла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський. ³⁰  Залишаючи часи невiдання, Бог нинi повелiває всiм людям усюди покаятися; ³¹ бо Вiн визначив день, у який праведно судитиме весь свiт, через наперед настанов­леного Hим Мужа, подавши свiд­чення всiм через воскресіння Його з мертвих». ³² Почувши про вос­кресіння мертвих, однi глузували, а iншi говорили: «Про це послухаємо тебе iншим часом». ³³ I Пав­ло вийшов з-поміж них. ³⁴ Деякi мужi, приєднавшись до нього, увi­рували; мiж ними був Діонисiй Ареопагiт i жiнка на iм’я Дамар та iншi з ними.

Глава 17. [3] Пс. 21, 7. Ic. 50, 6; 53, 3. Дан. 9, 24. Мф. 16, 21. Мк. 8, 31. Лк. 9, 22. [6] Діян. 16, 20. [11] Іс. 8, 20; 34, 16. Ін. 5, 39. 1 Пет. 1, 10. 1 Тим. 4, 16. [16] 2 Пет. 2, 8. [24] Бут. 1, 1. Пс. 8, 2; 32, 6. Діян. 7, 48. [25] Іов. 12, 10. Пс. 20, 5; 26, 1; 35, 7; 49, 9. Іс. 42, 5. [29] Іс. 40, 18. [30] Рим. 13, 12. Еф. 1, 9; 3, 5. Кол. 1, 26. [31] Діян. 2, 24; 3, 15; 4, 10; 13, 30. Рим. 6, 4; 14, 9.

Глава 18 ↑

Пiсля цього Павло, залишивши Афiни, прийшов до Коринфа; ² i, знайшовши одного юдея, на iм’я Акила, родом iз Понту, який недавно прийшов з Iталiї, i Прискiллу, жiнку його, — бо Клавдiй звелiв усiм юдеям покинути Рим, — прийшов до них; ³ i, за однорiднiстю ремесла, залишився у них i працював; бо їхнiм ремеслом було робити намети. ⁴ Кожної суботи вiн говорив у синагозi i переконував юдеїв та еллiнiв.

⁵ А коли прийшли з Македонiї Сила i Тимофiй, то Павло, iдучи за велiнням Духа, свiдчив юдеям, що Iсус є Христос. ⁶ Але оскільки вони противились i злословили, то вiн, обтрусивши одяг свій, сказав до них: «Кров ваша на головах ваших; я — чистий, вiднинi йду до язичникiв». ⁷ I пiшов звiдти, i прийшов до одного на iм’я Юст, який шанував Бога; дiм його був бiля синагоги. ⁸ А Крисп, начальник синагоги, увiрував у Господа разом з усiм домом своїм, i багато з коринф’ян, слухаючи, увiрували i охрестилися. ⁹ У видiннi вночi Господь сказав Павловi: «Hе бiй­ся, але говори i не замовкай, ¹⁰  бо Я з тобою, i нiхто не вчинить тобi зла, тому що в Мене багато є людей у цьому мiстi». ¹¹ I вiн залишався там рiк i шiсть мiсяцiв, навчаючи їх слова Божого.

¹² Коли Галлiон був проконсулом в Ахаї‚ юдеї однодушно напали на Павла i привели його на судилище, ¹³ говорячи, що вiн навчає людей шанувати Бога не за законом. ¹⁴ Коли ж Павло хотiв вiдкрити уста, Галлiон сказав юдеям: «Юдеї! Якби була будь-яка несправедливість або ж злий умисел, тодi б я мав причину вислухати вас, ¹⁵ а коли йде суперечка про вчення та про iмена i про закон ваш, то розберiться самi; я не хочу бути суддею в цьому». ¹⁶ I прогнав їх вiд судилища. ¹⁷ А всi еллiни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; Галлiон же анітрохи не турбувався про це.

¹⁸ Павло, пробувши ще чимало днiв, попрощався з браттями i вiдплив до Сирiї (i з ним Акила i Прискiлла), обстригши голову в Кенхреях, за обiтницею. ¹⁹ Прибув­ши до Ефеса, залишив їх там, а сам пiшов до синагоги i говорив з юдеями. ²⁰  Коли ж вони просили його побути у них довше, вiн не згодився, ²¹ а попрощався з ними, сказавши: «Менi неодмiнно треба провести в Єрусалимi свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Боговi». I вiдплив з Ефеса; Акила i Прискiлла залишилися в Ефесi. ²² Побувавши в Кесарiї, (вiн) прийшов до Єрусалима, привiтав церк­ву i пiшов до Антиохiї. ²³ Про­бувши там деякий час, вийшов i проходив по черзi країну Галатiй­ську та Фригiю, утверджуючи всiх учеників.

²⁴ Якийсь юдей, на iм’я Аполлос, родом з Олександрiї, чоловiк красномовний та досвiдчений у Писаннях, прийшов до Ефеса. ²⁵ Вiн був наставлений на шлях Господній i, пломенiючи духом, говорив та вчив про Господа прав­диво, знаючи тiльки про хрещення Iоанове. ²⁶ Вiн почав смiливо го­ворити в синагозi. Почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконалiше пояснили йому шлях Господнiй. ²⁷ А коли вiн вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб при­йняли його; i вiн, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увiрував, ²⁸ бо вiн дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Iсус є Христос.

Глава 18. [2] Рим. 16, 3. 2 Тим. 4, 19. [3] Діян. 20, 34. 1 Кор. 4, 12. 1 Сол. 2, 9. 2 Сол. 3, 8. [5] Діян. 17, 14. [6] Єз. 3, 19.Мф. 10, 14. Діян. 13, 46, 51; 20, 26. [8] 1 Кор. 1, 14. [9] Іс. 62, 1. Діян. 23, 11. [10] Єр. 1, 19. Мф. 28, 20. [15] Діян. 23, 29. [17] 1 Кор. 1, 1. [18] Чис. 6, 18. Діян. 21, 24. [21] Як. 4, 15. 1 Кор. 4, 19. [24] 1 Кор. 1, 12; 16, 12. [25] Діян. 19, 3. Рим. 12, 11.

Глава 19 ↑

 Пiд час перебування Апол­лоса в Коринфi, Павло, про­йшовши верхнi країни, прибув до Ефеса i, знайшовши там деяких ученикiв, ² сказав їм: «Чи прийня­ли ви Святого Духа, увiрувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навiть i не чули, чи є Дух Святий». ³ Вiн сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони вiдповiдали: «В Iоанове хрещення». ⁴ Павло сказав: «Iоан хрес­тив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вiрували у Грядущого за ним, тобто у Христа Iсу­са». ⁵ Почувши це, вони хрестилися в iм’я Господа Iсуса, ⁶ i, коли Павло поклав на них руки, зiйшов на них Дух Святий, i вони стали говорити iншими мовами i проро­кувати. ⁷ Усiх же їх було чоловiк близько дванадцяти.

⁸ Прийшовши до синагоги, вiн безбоязно проповiдував три мiся­цi, навчаючи та переконуючи про Царство Боже. ⁹ Але оскільки деякi розлютилися i не вiрили, злословлячи шлях Господнiй перед народом, то вiн, залишивши їх, вiддiлив учеників i щоденно проповiдував в училищi якогось Тирана. ¹⁰  Це тривало майже два роки, так що всi жителi Асiї слухали проповiдь про Господа Iсуса: як юдеї, так i еллiни.

¹¹ Бог же творив немало чудес руками Павла, ¹² так що на хворих клали хустки i пояси з його тiла, i вони зцiлялися вiд хвороби, i злi духи виходили з них. ¹³ Hавiть деякi з мандрiвних юдейських заклинателiв почали призивати iм’я Господа Iсуса над ти­ми, що мали злих духiв, говорячи: «Заклинаємо вас Iсусом, котрого Павло проповiдує». ¹⁴ Це робили якiсь семеро синiв юдейського пер­восвященика Скеви. ¹⁵ Але злий дух сказав у вiдповiдь: «Iсуса знаю, i Павло менi вiдомий, а ви хто такi?» ¹⁶ I кинувся на них чоловiк, у якому перебував злий дух, i, подолавши їх, узяв над ними та­ку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того. ¹⁷ Це стало вiдоме всiм юдеям i еллiнам, що проживали в Ефесі, i напав страх на всiх них, i звеличувалося iм’я Господа Iсуса. ¹⁸ Багато з тих, що увiрували, приходили, спо­вiдаючи i вiдкриваючи дiла свої. ¹⁹ А досить багато з тих, що займалися чародiйством, зiбравши свої книги, спалили перед усiма, i склали цiну їх, i виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм. ²⁰  З такою силою зростало i мiцнiло слово Господнє.

²¹ Коли ж це скiнчилося, Павло задумав, пройшовши Македо­нiю i Ахаю, йти до Єрусалима, ска­завши: «Коли буду там, то я маю побачити i Рим». ²² I‚ послав­ши в Македонiю двох iз тих, що служили йому, Тимофiя та Ераста, сам залишився на деякий час в Асiї.

²³ Того часу стався чималий за­колот проти путi Господньої, ²⁴ бо один срiбляник, на iм’я Димитрiй, який робив срiбнi храми Артемiди i давав митцям чималий заробi­ток, ²⁵ зiбравши їх та iнших ремiс­никiв, сказав: «Друзi! Ви знаєте, що вiд цього ремесла залежить наш добробут; ²⁶ проте ви бачите i чуєте, що не тiльки в Ефесi, а майже по всiй Асiї цей Павло своїми переконаннями вiдвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги. ²⁷ Але це нам загрожує тим, що не тiльки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої боги­нi Артемiди не вартий буде нiчого, i знищиться велич тiєї, котру шанує вся Асiя i всесвiт». ²⁸ Вислухавши це, вони розлютилися i почали кричати, говорячи: «Велика Артемiда Ефеська!» ²⁹ У всьому мiсті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая i Аристарха, супутникiв Павлових, вони однодушно кинулися на видовище. ³⁰  Коли ж Павло хотiв увiйти в народ, ученики не допустили його. ³¹ Також i деякi з асiйських начальникiв, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищi. ³² А тим часом однi кричали одне, а iншi — друге, бо збори були безладнi, i бiльша частина тих, що зiйшлися, не знали, для чого вони зiбралися. ³³ За пропозицiєю юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотiв говорити до народу. ³⁴ Довiдавшись, що вiн юдей, усi закричали в один голос i близько двох годин викрикували: «Велика Артемiда Ефеська!» ³⁵ Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужi ефеськi! Який чоловiк не знає, що мiсто Ефес — служитель великої богинi Артемiди i Дiопета? ³⁶ Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокiйними i нiчого не робити необачно. ³⁷ А ви привели цих мужiв, якi нi храму Артемiди не обiкрали, нi богинi нашої не ганили. ³⁸ Якщо ж Димитрiй та iншi з ним митцi мають скаргу на когось, то є суди i є проконсули і нехай скаржаться один на одного. ³⁹ А коли ви домагаєтесь чогось iн­шого, то це буде вирiшено на закон­ному зібранні; ⁴⁰  бо ми перебуваємо в небезпецi; за те, що сталося нинi, нас звинуватять у заколотi, оскiльки нема нiякої причини, якою ми змогли б виправдати та­ке зборище». Сказавши це, вiн роз­пустив зібрання.

Глава 19. [1] Діян. 18, 21. [2] Ін. 7, 39. [4] Мф. 3, 11. Мк. 1, 8. Лк. 3, 16. Ін. 1, 26. Діян. 1, 5. [6] Діян. 8, 17. [10] 2 Тим. 1, 15. [11] Мк. 16, 20. Ін. 14, 12. [15] Мк. 1, 24, 34. [18] Мф. 3, 6. [20] Іс. 55, 11. Діян. 6, 7; 12, 24. [21] Діян. 28, 14. Рим. 1, 11. [26] Вих. 20, 3. Лев. 19, 4. Втор. 5, 8. Пс. 96, 7. Іс. 40, 18. Єр. 10, 3. Авв. 2, 18. [29] Діян. 16, 19; 20, 4. Кол. 4, 10. [33] 1 Тим. 1, 20. 2 Тим. 4, 14.

Глава 20 ↑

Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників i давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов i пiшов до Македонiї. ² Пройшовши тi краї i втішивши віруючих щед­рими настановами, він прийшов до Еллади. ³ Там вiн пробув три мi­сяцi. Коли ж, унаслiдок змови, вчиненої проти нього юдеями, вiн хотiв вирушити до Сирiї, спало йому на думку повернутися через Македонiю. ⁴ Його супроводили до Асiї Сосипатр Пiррiв з Верiї, та з солунян — Аристарх i Секунд, i Гай дерв’янин, i Тимофiй та асiйцi Тихик i Трофим. ⁵ Вони, йдучи по­переду, чекали нас у Троадi. ⁶ А ми пiсля днiв опрiсночних вiдпливли з Филипів i днiв за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сiм днiв.

⁷ Першого ж дня тижня, коли ученики зiбралися на переломлення хлiба, Павло, маючи намiр вирушити вранці наступного дня, розмовляв iз ними i продовжив слово до пiвночi. ⁸ У світлицi, де ми зiбралися, було багато свiтиль­никiв. ⁹ Пiд час тривалої Павлової бесiди одного юнака на iм’я Євтих, який сидiв на вiкнi, огорнув глибокий сон i вiн, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, i пiдняли його мер­т­вим. ¹⁰  Павло, зiйшовши, припав до нього i, обнявши його, сказав: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому». ¹¹ Увiйшовши ж i переломивши хлiб та споживши, довго вів бесiду — аж до свiтанку, i потiм вийшов. ¹² Юнака ж привели живого, i немало втiшилися.

¹³ Ми пiшли вперед на корабель i попливли в Асс, щоб узяти звiд­тiля Павла; бо вiн так наказав нам, намiрюючись сам iти пiшки. ¹⁴ Коли ж вiн зустрiвся з нами в Ассi, то, взявши його, ми прибули до Мітилини. ¹⁵ I, вiдпливши звiдти, наступного дня зупинилися навпроти Хiоса, а другого дня пристали до Самоса i, побувавши в Трогiллiї, наступного дня прибу­ли в Мелит, ¹⁶ бо Павловi спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асiї: вiн поспi­шав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятницi бути в Єрусалимi.

¹⁷ З Мелита ж, пославши до Ефеса, вiн скликав пресвiтерiв церкви, ¹⁸ i, коли вони прийшли до нього, вiн сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асiю, весь час перебував з вами, ¹⁹ служив Господевi з усякою смиренномудрiстю i з ряс­ними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через пiдступи юдеїв; ²⁰  що я не пропустив нiчого корис­ного, про що вам не проповiдував би i чого не навчав би вас прилюд­но i по домах, ²¹ проповiдуючи юде­ям i еллiнам покаяння перед Богом i вiру в Господа нашого Iсуса Христа. ²² I ось нинi я, за велiнням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустрiне мене; ²³ тiльки Дух Святий по всiх мiстах свiдчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене. ²⁴ Але я нi на що не зважаю i не до­рожу своїм життям, тiльки б з радiстю завершити мою дiяль­нiсть i служiння, що я прийняв вiд Господа Iсуса: проповiдувати Євангелiє благодатi Божої. ²⁵ I ни­нi ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всi ви, між якими я ходив, проповiдуючи Царство Бо­же. ²⁶ Тому свiдчу вам у нинiшнiй день, що чистий я вiд крови усiх, ²⁷ бо я не ухилявся сповiщати вам усю волю Божу. ²⁸ Отже, пильнуйте себе i всю отару, в якiй Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа i Бо­га, яку Вiн надбав Кров’ю Своєю. ²⁹ Бо я знаю, що пiсля вiдходу мо­го прийдуть до вас лютi вовки, якi не щадитимуть стада; ³⁰  та i з вас самих постануть люди, якi говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою. ³¹ А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день i нiч безперестанно зi сльозами навчав кожного з вас. ³² I нинi передаю вас, браття, Боговi i слову благодатi Його, Який зможе навчати вас бiльше i дати вам спадщину з усiма освяченими. ³³ Hi срiбла, нi золота, нi одягу я нi вiд кого не побажав; ³⁴ самi знаєте, що потребам моїм i тих, що були зi мною, послужили цi руки мої. ³⁵ У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба пiдтримувати слабких i пам’ятати слово Господа Iсуса, бо Вiн сам сказав: «Блаженнiше давати, нiж приймати». ³⁶ Сказавши це, вiн став на колiна i з усiма ними помолився. ³⁷ Тодi великий плач був у всiх, i, припадаючи на шию Павловi, цiлували його, ³⁸ сумуючи найбiльш вiд сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. I проводжали його до корабля.

Глава 20. [4] Діян. 19, 29; 27, 2. [7] Діян. 2, 46. 1 Кор. 10, 16. [18] Діян. 19, 9. [21] Лк. 24, 47. [23] Діян. 9, 16; 21, 11. 1 Сол. 3, 3. [24] Діян. 21, 13. Рим. 8, 35. Гал. 1, 1. Кол. 1, 24. Тит. 1, 3. [26] Єз. 33, 9. Діян. 18, 6. [27] Лк. 7, 30. Еф. 1, 11. [28] Іс. 53, 12. Ін. 21, 15. 1 Пет. 5, 2. Рим. 3, 25. [29] Мф. 7, 15. 2 Пет. 2, 1. [31] Мф. 25, 13. Євр. 13, 17. [32] Еф. 1, 18. [33] 1 Цар. 12, 3. [34] Діян. 18, 3. 1 Кор. 4, 12. 1 Сол. 2, 9. 2 Сол. 3, 8. [35] Лк. 6, 38; 18, 22.

Глава 21 ↑

Коли ж ми, розлучившись iз ними, вiдпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звiдти до Патари, ² i, знайшовши корабель, що прямував до Фiнiкiї, зiйшли на нього i вiдпливли. ³ Коли показався Кiпр, ми, залишивши його лiворуч, попливли до Сирiї i причалили в Тирi, бо тут треба було розвантажити корабель. ⁴ I, знайшовши ученикiв, пробули там сiм днiв. Вони, з натхнення Духа, говорили Павловi, щоб вiн не йшов до Єрусалима. ⁵ Перебувши цi днi, ми вийшли i пiшли, i нас усi прово­джали з жiнками i дiтьми аж за мiс­то; а на березi, ставши на ко­лiна, помолились. ⁶ I, попрощавшись один з одним, ми зiйшли на корабель, а вони повернулися додому.

⁷ Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привiтавши братiю, пробули в них один день. ⁸ А другого дня вранці Павло i ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарiї i, увiйшовши в дiм Филипа-благовiсника, одного з семи дияконiв, залишились у нього. ⁹ У нього було чотири дочки дiвицi, якi пророку­вали. ¹⁰  Тим часом як ми перебували там багато днiв, прийшов з Юдеї якийсь пророк на iм’я Агав, ¹¹ i, увiйшовши до нас, вiн узяв Павлiв пояс i, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимi i видадуть у руки язични­кiв». ¹² Коли ж ми почули це, то i мiсцевi‚ i ми просили, щоб вiн не ходив до Єрусалима. ¹³ Але Павло у вiдповiдь сказав: «Що ви робите? Чого плачете i засмучуєте серце моє? Я не тiльки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимi за iм’я Господа Iсуса». ¹⁴ Ко­ли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!»

¹⁵ По цих днях, приготувавшись, ми пiшли до Єрусалима. ¹⁶ З нами йшли i деякi ученики з Кесарiї, проводжаючи нас до одного Мнасона кiпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити.

¹⁷ Коли прибули ми до Єрусали­ма, браття привiтно прийняли нас. ¹⁸ Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли i всi пресвiтери. ¹⁹ Привiтавши їх, Павло розповiдав докладно, що створив Бог у язичникiв через його служiння. ²⁰  Вони ж, вислухавши, прославили Бога i сказали йому: «Бачиш, брате, скiльки тисяч юдеїв [якi] увiрувало, i всi вони — рев­нителi закону. ²¹ Вони ж наслухались про тебе, що ти всiх юдеїв, якi живуть мiж язичниками, навчаєш вiдступництва вiд Мойсея, говорячи, щоб вони не обрiзували дiтей своїх i не дотримувалися звичаїв батькiвських. ²² Отже, що ж? Hапевне, зiйдеться народ; бо почують, що ти прийшов. ²³ Зроби ж те, що скажемо тобi. Є в нас чотири чоловiки, якi взяли на себе обiтницю. ²⁴ Взявши їх, очисться з ними i прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собi голови, i пiзнають усi, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону. ²⁵ А про язичникiв, якi увiрували, ми писали, щоб вони нiчого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе вiд iдоложертовного, вiд крови, вiд удавленини та блуду». ²⁶ Тодi Павло, узявши тих мужiв i очистившись iз ними, наступного дня увiйшов у храм i оголосив закiнчення днiв очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва.

²⁷ Коли ж сiм днiв закiнчували­ся, тодi асiйськi юдеї, побачивши його в храмi, пiдбурили весь народ i наклали на нього руки, ²⁸ викликуючи: «Мужi iзраїльськi, допоможiть: цей чоловiк скрiзь на­в­чає всiх проти народу i закону i мiсця цього; до того ж i еллiнiв увiв у храм i осквернив це святе мiсце». ²⁹ Бо перед цим вони бачи­ли з ним у мiстi Трофима ефесянина i думали, що Павло увiв його до храму. ³⁰  Усе мiсто заворушилося‚ i народ збiгся; i, схопивши Павла, потягли його геть з храму, i негайно було зачинено дверi. ³¹ Коли ж вони хотiли вбити його, до тисяцького полку дiйшла звiст­ка, що увесь Єрусалим збунтувався. ³² Вiн, негайно взявши воїнiв i сот­никiв, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнiв, перестали бити Павла. ³³ Тодi тисяцький, наблизившись, узяв його i звелiв закути двома ланцюгами, i допитувався, хто вiн та що вчинив. ³⁴ У народi однi кричали одне, а iншi — друге; вiн же, не змiгши через сум’яття довiдатись про щось певне, звелiв вести його до фортецi. ³⁵ Коли ж вiн був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський, ³⁶ бо багато лю­дей йшли слiдом i кричали: «Смерть йому!»

³⁷ Входячи до фортецi, Павло ска­зав тисяцькому: «Чи можна менi щось тобi сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки? ³⁸ Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушен­ня i вивiв у пустелю чотири тисячi розбiйникiв?» ³⁹ Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить вiдомого киликiй­ського мiста; прошу тебе, дозволь менi говорити до народу». ⁴⁰  Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; i коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так:

Глава 21. [4] Діян. 20, 23. [5] Діян. 20, 36. [8] Діян. 6, 5. [9] Діян. 2, 17-18. [10] Діян. 11, 28. [11] Діян. 20, 23; 24, 27; 26, 29. Еф. 6, 20. Флп 1, 13. 2 Тим. 2, 9. Євр. 10, 34. [13] Діян. 20, 24 [14] Мф. 6, 10. [20] Діян. 22, 3. Рим. 10, 2. [24] Чис. 6, 18. Діян. 18, 18. [25] Діян. 15, 20. [28] Діян. 24, 6. [30] Діян. 26, 21. [33] Діян. 20, 23. [38] Діян. 5, 36. Діян. 22, 3.

Глава 22 ↑

«Мужi, браття i отцi! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами». ² Почувши ж, що вiн заговорив з ними єврейською мовою, вони ще бiльше стихли. Вiн сказав: ³ «Я — юдеянин, народився у Тарсi киликiйському, вихований у цьому мiстi при ногах Гамалiїла, ретельно навчений у батькiвському законi, ревнитель у Бозi, як i всi ви нинi. ⁴ Я гнав послiдовникiв цього вчення навiть до смертi, зв’язуючи i вiддаючи до в’язницi i чоловiкiв, i жiнок, ⁵ як засвiдчать про мене первосвященик i всi старiйшини, вiд котрих, узявши листи до братiї, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешнiх привести в кайданах до Єрусалима на катування. ⁶ I коли я був у дорозi i наближався до Дамаска, близько полудня неспо­дiвано осяяло мене велике свiтло з неба. ⁷ Я впав на землю i почув голос, що говорив менi: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» ⁸ Я вiдповiв: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав менi: «Я Iсус Hазорей, Якого ти гониш». ⁹ Тi, що були зi мною, бачили свiтло i злякалися, але голосу Того, Хто говорив менi, не чули. ¹⁰  Тодi я сказав: «Господи! Що менi робити?» Господь же сказав менi: «Устань та йди в Дамаск, i там тобi сказано буде все, що призначено тобi робити». ¹¹ А оскільки я вiд слави свiтла того позбувся зору, то тi, що були зi мною, за руку привели мене до Дамаска. ¹² Один Ананiя, чоловiк благочестивий за законом, про що свідчать усi юдеї, що живуть у Дамаску, ¹³ прийшов до мене i, пiдiйшовши, сказав менi: «Савле‚ брате! Прозри». I я негайно побачив його. ¹⁴ Вiн же сказав менi: «Бог отцiв наших наперед обрав тебе, щоб ти пiзнав волю Його, побачив Праведника i почув голос з уст Його, ¹⁵ бо ти будеш Йому свiдком перед усiма людьми у тому, що бачив i чув. ¹⁶ Отже, чого ж ти зволiкаєш? Устань, охрестися та обмий грiхи твої, призвав­ши iм’я Господа Iсуса». ¹⁷ Коли я повернувся до Єрусалима i молив­ся в храмi, не тямлячи себе, ¹⁸ я побачив Його‚ i Вiн сказав менi: «Поспiши i скорiше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свiдчення про Мене». ¹⁹ Я сказав: «Господи, їм вiдомо, що я тих, хто вiрував у Тебе, ув’язнював у темницi i бив у синагогах, ²⁰  i коли проливалася кров Стефана, свiдка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, i стерiг одежу тих, хто вбивав його». ²¹ I Вiн сказав менi: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичникiв».

²² До цього слова слухали його; а потiм пiдняли крик, гукаючи: «Знищ iз землi такого! Бо йому не слiд жити». ²³ Поки вони крича­ли, кидали одяг i порох у повiтря, ²⁴ тисяцький звелiв увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довiдатися: з якої причини так кричали проти нього. ²⁵ Але коли розтягли його ремiнням, Павло сказав сотниковi, що стояв: «Хiба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?» ²⁶ Почувши ж це, сот­ник пiшов i доповiв тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловiк — римський громадянин». ²⁷ Тодi тисяцький, пiдiйшовши до нього, сказав: «Ска­жи менi, ти римський громадянин?» Вiн сказав: «Так». ²⁸ Тисяцький на те вiдповiв: «Я за вели­кi грошi придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому». ²⁹ Тодi вiдразу вiдступи­ли вiд нього тi, хто хотiв катувати його, а тисяцький, дiзнавшись, що вiн римський громадянин, злякався, що зв’язав його.

³⁰  Другого дня, бажаючи досто­вiрно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звiльнив його вiд кайданiв, i звелiв зiбратися первосвященикам i всьому синедрiо­ну та, вивiвши Павла, поставив його перед ними.

Глава 22. [3] Діян. 5, 34; 21, 20, 39. Гал. 1, 14. [4] Діян. 8, 3; 9, 1; 26, 10. [6] Діян. 9, 3; 26, 13. [14] Діян. 18, 9. 1 Ін. 2, 1. Гал. 1, 12. [18] Діян. 9, 15. 1 Кор. 9, 1; 15, 8. [20] Діян. 7, 58. [21] Діян. 9, 15. Гал. 1, 16. 1 Тим. 2, 7. 2 Тим. 1, 11.

Глава 23 ↑

Павло, звівши погляд на синедрiон, сказав: «Мужi-брат­тя! Я всiєю доброю совiстю жив перед Богом до цього дня». ² Пер­восвященик же Ананiя зве­лiв тим, що стояли перед ним, би­ти його по устах. ³ Тодi Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стi­но поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, i, супроти закону, велиш бити мене». ⁴ А тi, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?» ⁵ Павло сказав: «Я не знав, браття, що вiн первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов». ⁶ Павло, зрозумiвши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виго­лосив у синедрiонi: «Мужi-браття! Я фарисей, син фарисея; за надiю на воскресіння мертвих мене судять». ⁷ Коли вiн це сказав, стався розбрат мiж фарисеями i саддукеями, i збори роздiлилися. ⁸ Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, нi ангела, нi духа, а фарисеї визнають i те, й інше. ⁹ Зчинив­ся великий галас, i книжники фарисейської частини, пiднявшись, сперечалися мiж собою, кажучи: «Hiчого лихого не знаходимо ми в цьому чоловiковi. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi». ¹⁰  Та як розлад збiль­шився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелiв воїнам зiйти, взяти його з-поміж них i вiдвести у фортецю.

¹¹ Hаступної ночi Господь, з’я­вившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свiдчив про Мене в Єрусалимi, так належить тобi свiдчити і в Римi». ¹² Коли настав день, деякi юдеї, порадившись, поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють Павла. ¹³ Було їх понад сорок, що поклялися. ¹⁴ Вони, прийшовши до первосвященикiв i старiйшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нiчого не їсти, поки не уб’ємо Павла. ¹⁵ Отже, нинi ви з синедрiоном скажiть тисяцькому, щоб завтра вивiв його до нас, нiби ви хочете точнiше розглянути справу про нього; а ми, перш нiж вiн наблизиться, готовi вбити його». ¹⁶ Почувши про цей замiр, син Павлової сестри прийшов i, увiйшовши у фортецю, повiдомив Павла. ¹⁷ Павло ж покликав одного з сотникiв i сказав: «Вiдведи цього юнака до тисяцького, бо вiн має дещо сказати йому». ¹⁸ Той, взявши його, привiв до тисяцького i сказав: «В’язень Павло покликав мене i просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi». ¹⁹ Тисяцький, взявши його за руку i вiдiйшовши з ним, спитав на самотi: «Що таке маєш звiстити менi?» ²⁰  Вiн вiдповiв, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранцi вивiв Павла до них у синедрiон, так нiби вони хочуть точнiше дослiдити справу про нього. ²¹ Але ти не слухай їх, бо його пiдстерiгають понад сорок чоловiк з них, якi поклялися не їсти i не пити, доки не уб’ють його; i тепер вони готовi, чекаючи твого розпорядження. ²² Тодi тисяцький вiд­пустив юнака, сказавши: «Hi­кому не кажи, що ти повiдомив про це мене».

²³ I, покликавши двох сотникiв, сказав: «Приготуйте менi двiстi озброєних воїнiв, i сiмдесят кiн­них, i стрiльцiв двiстi, щоб iз третьої години ночi iшли до Кесарiї. ²⁴ Приготуйте також ослiв, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелiкса». ²⁵ Hаписав i листа такого змiсту: ²⁶ «Клавдiй Лiсiй високоповажному правителю Фелiксу — вітання. ²⁷ Цього мужа юдеї схопили i готовi були вбити; я, прийшовши з воїнами, вiдняв його, дiзнавшись, що вiн римський громадянин. ²⁸ Потiм, бажаючи з’ясувати, в чо­му його звинувачують, привiв його в їхнiй синедрiон ²⁹ i зна­йшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому нiякої немає провини, вартої смерти чи кайданiв. ³⁰  А по­чувши, що юдеї замислили зло на цього чоловiка, я негайно надi­слав його до тебе, наказавши i обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь».

³¹ Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночi до Антипатриди. ³² А друго­го дня, залишивши кiнних iти з ним, повернулися до фортецi. ³³ А тi, прийшовши до Кесарiї i вiддавши листа правителевi, поставили перед ним i Павла. ³⁴ Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої вiн областi, i, до­вiдав­шись, що iз Киликiї, сказав: ³⁵ «Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». I звелiв йому бути пiд вартою в Iродовiй преторiї.

Глава 23. [1] Діян. 24, 16. 1 Кор. 4, 4. 2 Кор. 1, 12; 4, 2. Євр. 13, 18. [3] Лев. 19, 35. Втор. 17, 10. Мф. 23, 27. [5] Вих. 22, 28. [6] Діян. 24, 21. Флп 3, 5. [8] Мф. 22, 23. Мк. 12, 18. Лк. 20, 27. [9] Діян. 25, 25. [11] Діян. 18, 9; 19, 21. [27] Діян. 21, 32. [28] Діян. 22, 30. [29] Діян. 25, 19. [35] Діян. 24, 1; 25, 16.

Глава 24 ↑

Через п’ять днiв прийшли первосвященик Ананiя зi старiйшинами i з якимсь ритором Тертуллом, якi скаржилися правителевi на Павла. ² Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи: ³ «Завжди i повсюди з усякою вдячнiстю ми визнаємо, що тобi, високоповажний Фелiксе, ми зобов’язанi стiй­ким миром i твоєму пiклуванню про благоустрiй цього народу. ⁴ Та щоб багато не турбувати тебе, про­шу тебе вислухати нас коротко з властивою тобi лагiднiстю. ⁵ Зна­йшовши цього чоловiка губителем суспiльства, пiдбурювачем заколоту мiж юдеями, що живуть по всьому свiтi, i представником Назо­рейської єресi, ⁶ який наважився навiть осквернити храм, ми взяли його i хотiли судити його за нашим законом. ⁷ Але тисяцький Лiсiй, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших i послав до тебе, ⁸ звелiвши i нам, його обвинувачам, iти до тебе. Ти можеш сам, розiбравшись, дiзна­тись вiд нього про все те, в чому ми звинувачуємо його». ⁹ I юдеї пiдтвердили, сказавши, що це так.

¹⁰  Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, вiдповiв: «Зна­ючи, що ти багато рокiв справедливо судиш народ цей, я тим вiль­нiше буду захищати мою справу. ¹¹ Ти можеш довiдатися, що не бiль­ше дванадцяти днiв минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклонiння. ¹² Hi в святилищi, нi в синагогах, нi в мiстi вони не зна­ходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народi, ¹³ i не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене. ¹⁴ Але признаюся тобi в тому, що, згiдно вченню, яке вони називають єрессю, я дiйсно служу Боговi отцiв моїх i вiрую всьому, що написано в Законi i Пророках, ¹⁵ маючи надiю на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників i грiшників, чого i самi вони сподiваються. ¹⁶ Тому i сам дбаю я завжди мати непорочну совiсть перед Богом i людьми. ¹⁷ По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народовi милостиню i приношення. ¹⁸ При тому знайшли мене очищеним у храмi, не з народом i не з галасом. ¹⁹ Це були деякi асiйськi юдеї, котрим належало б стати перед тобою i звинувачувати мене, коли щось мають проти мене. ²⁰  Або са­мi тi нехай скажуть, яку знайшли вони в менi неправду, коли я стояв перед синедрiоном, ²¹ хiба тiльки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи помiж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нинi приймаю суд вiд вас».

²² Вислухавши це, Фелiкс вiд­клав їхню справу i сказав: «Роз­гляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лiсiй i я докладнiше довiдаюсь про це вчення». ²³ А Пав­ла наказав сотниковi стерегти, але не утискувати його i не забороняти нiкому з його близьких служити йому або приходити до нього.

²⁴ Через кiлька днiв Фелiкс, при­йшовши з Друзiллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла i слухав його про вiру в Христа Iсуса. ²⁵ I коли вiн говорив про правду, про стриманiсть i про майбутнiй суд, то Фелiкс про­йнявся страхом i вiдповiв: «Тепер iди, а коли знайду час, по­кличу тебе». ²⁶ До того ж вiн спо­дiвався, що Павло дасть йому грошей, щоб вiдпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним. ²⁷ Коли минуло два роки, мiс­це Фелiкса посiв Порцiй Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелiкс залишив Павла в кайданах.

Глава 24. [5] Діян. 28, 22. [6] Діян. 21, 28. [15] Дан. 12, 2. Ін. 5, 28. [16] Діян. 23, 1. [17] Діян. 11, 29. Рим. 15, 25. [18] Діян. 21, 26-27. [21] Діян. 23, 6. [23] Діян. 27, 3. [27] Діян. 21, 11; 25, 9.

Глава 25 ↑

Фест, прибувши в область, через три днi вирушив iз Ке­сарiї до Єрусалима. ² Тодi первосвященик i знатнiшi з юдеїв прийшли до нього зi скаргою на Павла i переконували його, ³ прохаючи, щоб вiн зробив милiсть i викликав його до Єрусалима, маючи задум убити його по дорозi. ⁴ Але Фест вiдповiв, що Павло утримується в Кесарiї пiд вартою i що вiн сам скоро вирушить туди. ⁵ «Отже, — сказав вiн, — тi з вас, якi можуть, нехай пiдуть зi мною, i якщо за цим чоловiком щось є, нехай звинувачують його».

⁶ Пробувши в них не бiльше во­сьми чи десяти днiв, повернувся до Кесарiї i на другий день, сiвши на судищi, звелiв привести Павла. ⁷ Коли вiн з’явився, стали довкола юдеї, що прийшли з Єрусалима, зводячи на Павла багато тяжких провин, яких не могли до­вести. ⁸ Вiн же на своє виправдання сказав: «Я не зробив нiякого злочину нi проти закону юдейського, нi проти храму, нi проти кесаря». ⁹ Фест, бажаючи догодити юдеям, у вiдповiдь сказав Пав­ловi: «Чи хочеш iти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?» ¹⁰  Пав­ло сказав: «Я стою перед судом кесаревим, де i належить менi судимому бути. Юдеїв я нiчим не кривдив, як i ти добре знаєш. ¹¹ Якщо я неправий i що-небудь зробив, варте смерти, то не відмовляюся померти; а якщо нiчого того немає, в чому цi звинувачують мене, то нiхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого». ¹² Тодi Фест, поговоривши з радниками, вiдповiв: «Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря i пiдеш».

¹³ Через декiлька днiв цар Агриппа i Веренiка прибули до Кесарiї поздоровити Феста. ¹⁴ І як вони пробули там багато днiв, то Фест розповiв царевi про Павла, кажучи: «Є тут якийсь чоловiк, в’язень, залишений Фелiксом у кайданах, ¹⁵ на якого, пiд час мого перебування в Єрусалимi, з’явилися із скаргою первосвященики i старiйшини юдейськi, вимагаючи суду над ним. ¹⁶ Я вiдповiв їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоло­вiка, перше нiж звинувачуваний не матиме перед собою обвинува­чiв i не дiстане право захищатися проти звинувачення. ¹⁷ Коли ж вони тут зiйшлися, то, без усякого зволiкання, на другий же день, я сiв на судищi i звелiв привести того чоловiка. ¹⁸ Обступивши його, обвинувачi не подали жодного iз звинувачень, якi я припускав; ¹⁹ але вони мали з ним деякi супе­речки про богошанування їхнє i про якогось Iсуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Вiн живий. ²⁰  Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче вiн iти до Єрусалима i там стати перед судом за це? ²¹ Та коли Пав­ло зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелiв тримати його пiд вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря». ²² Агриппа ж сказав Фестовi: «Хо­тiв би i я послухати цього чоловi­ка». Той вiдповiв: «Завтра ж почу­єш його».

²³ Другого дня, коли Агриппа i Веренiка прийшли з великою пихою i увiйшли у судову палату з ти­сяцькими та найзнатнiшими гро­ма­дянами мiста, за наказом Фес­та був приведений Павло. ²⁴ I сказав Фест: «Царю Агриппо i всi при­сут­нi з нами мужi! Ви бачите того, про­ти якого багато юдеїв приступили до мене в Єрусалимi i тут i крича­ли, що йому не належить бiльше жити. ²⁵ Але я зрозумiв, що вiн не вчинив нiчого, вартого смер­ти; i як вiн сам вимагав суду в Августа, то я вирiшив послати його до нього. ²⁶ Я не маю нiчого певного написати про нього його величності; а тому i привiв його до вас, i зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб пiсля розгляду було менi що написати. ²⁷ Бо менi здається нерозважливим посилати в’язня i не визначити звинувачень на нього».

Глава 25. [8] Діян. 24, 12; 28, 17. [11] Діян. 28, 18. [15] Діян. 24, 1. [19] Діян. 18, 15. [24] Діян. 22, 22; 24, 5. [25] Діян. 23, 9.

Глава 26 ↑

Агриппа сказав Павловi: «Дозволяється тобi говорити за себе». Тодi Павло, простягнувши руку, почав говорити на свiй захист. ² «Царю Агриппо! Я почу­ваю себе щасливим, що сьогоднi можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї, ³ тим бiльше, що ти знаєш усi юдейськi звичаї i суперечностi. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно. ⁴ Життя моє вiд юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимi, знають усi юдеї; ⁵ вони здав­на знають про мене, якщо захочуть свiдчити, що я жив, як фари­сей, за найсуворiшим у нашому вiро­сповiданнi вченням. ⁶ I нинi я стою перед судом за надiю на обiт­ницю, дану Богом нашим отцям, ⁷ здiйснення якої сподiваються побачити нашi дванадцять колiн, що старанно служать Боговi день i нiч. За цю-то надiю, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї. ⁸ Що ж? Hевже ви вважаєте неймовiр­ним, що Бог воскрешає мертвих? ⁹ Щоправда, i я думав, що менi на­лежить багато дiяти проти iменi Iсуса Hазорея. ¹⁰  Це я i робив у Єру­салимi: одержавши владу вiд первосвященикiв, я багатьох святих ув’язнював, i коли вбивали їх, я по­давав на те голос; ¹¹ i по всiх синагогах я багаторазово мучив їх, i примушував ганити Iсуса, i, з надмiрною лютiстю до них, пере­слiдував їх навiть у чужих мiстах. ¹² Для цього йдучи до Дамаска з владою i дорученням вiд первосвященикiв, ¹³ серед дня на дорозi я, царю, побачив з неба свiтло, яснiше вiд сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрi йшли зi мною. ¹⁴ Усi ми попадали на землю, i я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна». ¹⁵ Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Вiн сказав: «Я — Iсус, Якого ти гониш. ¹⁶ Але встань i стань на ноги твої; бо для того Я i з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем i свiдком того, що ти бачив i що Я вiдкри­ваю тобi, ¹⁷ визволяючи тебе вiд народу юдейського i вiд язични­кiв, до яких Я тепер посилаю тебе ¹⁸ розкрити очi їм, щоб вони навер­нулися вiд темряви до свiтла i з-пiд влади сатани до Бога, щоб вiрою в Мене держали прощення грiхiв i долю з освяченими». ¹⁹ Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видiнню, ²⁰  а спершу жителям Дамаска i Єрусалима, потiм усiй землi юдей­ськiй i язичникам проповiдував, щоб вони покаялися i навернулися до Бога, чинячи дiла, достойнi покаяння. ²¹ За це юдеї схопили мене у храмi i хотiли розтерзати. ²² Але, одержавши допомогу вiд Бога, я до цього дня стою i свiдчу малому i великому, нiчого не кажучи, крiм того, про що пророки i Мойсей говорили, що це буде, ²³ а саме, що Христос мав постраждати i, воскреснувши першим iз мертвих, проповідати свiтло юдей­ському народовi i язичникам». ²⁴ Коли вiн так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумст­вуєш ти, Павле! Велика вченiсть доводить тебе до божевiлля». ²⁵ «Hi, високоповажний Фесте, — сказав вiн, — я не безумствую, але кажу слова iстини i здорового глузду. ²⁶ Бо знає про це цар, перед яким i кажу смiливо. Я не вiрю, що вiд нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку вiдбувалося. ²⁷ Чи вiриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що вiриш». ²⁸ Агрип­па сказав Павловi: «Ти майже переконуєш мене стати християнином». ²⁹ Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тiльки ти, але й усi, що слухають мене сьогоднi, зробились такими, як я, окрiм цих кайданiв». ³⁰  I ко­ли вiн це сказав, цар i правитель, Веренiка i всi, що сидiли з ними, встали. ³¹ I, вiдiйшовши вбiк, говорили мiж собою, що цей чоловiк нiчого, вартого смертi чи кайда­нiв, не робить. ³² I сказав Агриппа Фестовi: «Можна було б звiльнити цього чоловiка, якби вiн не вимагав кесаревого суду». Тому i вирi­шив правитель вiдiслати його до кесаря.

Глава 26. [5] Діян. 22, 3; 23, 6. [6] Бут. 3, 15; 22, 18. Втор. 18, 15; 2 Цар. 7, 12. Пс. 131, 11. Іс. 4, 2; 7, 14. Єр. 23, 5; 33, 15. Єз. 34, 23; 37, 24. Дан. 9, 24. Мих. 5, 2. [10] Діян. 8, 3; 9, 1; 22, 4. 1 Кор. 15, 9. Гал. 1, 13. 1 Тим. 1, 13. [13] Діян. 22, 6. [18] Іс. 42, 7; 60, 1. Лк. 2, 32. Ін. 1, 9. 1 Пет. 2, 9. Еф. 5, 8. [20] Єр. 18, 8. Єз. 33, 14. Діян. 9, 20. [21] Діян. 21, 30. [23] Чис. 21, 9. Іс. 53, 2. Дан. 9, 26. Зах 12, 10. Лк. 24, 27. [24] 1 Кор. 1, 23; 2, 14. [26] Ін. 18, 20. [29] Діян. 24, 27.

Глава 27 ↑

Коли вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiд­дали Павла i деяких iнших в’яз­нiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй. ² Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Арис­тарх, македонянин iз Фессало­нiки. ³ Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою. ⁴ Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер, ⁵ i, перепливши море проти Киликiї та Пам­фiлiї, прибули до Мир Лiкiй­ських. ⁶ Там сотник знайшов олек­сандрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього. ⁷ Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi. ⁸ Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься Добрi Пристанi, поблизу мiста Ласея. ⁹ А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив, ¹⁰  кажучи їм: «Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя». ¹¹ Однак сотник бiльше довiряв керманичевi i начальниковi кораб­ля, нiж словам Павла. ¹² А що пристань була непридатна до зи­мiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi крит­ської, що лежить проти пiв­денно-захiдного i пiвнiчно-за­хiд­ного вiтру, i там перезимувати. ¹³ Подув пiвденний вiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту. ¹⁴ Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься «евроклiдон». ¹⁵ Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiр вiтровi, i ми носилися, вiддавшись хвилям. ¹⁶ I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен. ¹⁷ Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися. ¹⁸ Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж, ¹⁹ а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. ²⁰  Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нi зiрок, i тривала велика бу­ря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування. ²¹ Що довго не їли, то Павло, ставши по­серед них, сказав: «О мужi! Треба було послухати мене i не вiд­ходити вiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди. ²² Тепер же благаю вас‚ пiдба­дьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель. ²³ Бо ан­гел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi ²⁴ i сказав: «Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобi всiх, що пливуть з тобою». ²⁵ Тому пiдбадьорте­ся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менi сказано. ²⁶ Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв».

²⁷ Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi, ²⁸ i, вимi­рявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiд­станi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв. ²⁹ Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистi мiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня. ³⁰  Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кину­ти якiр з носа, ³¹ Павло сказав сот­никовi i воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися». ³² Тодi вої­ни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав. ³³ Коли почало свiтати, Пав­ло умовляв усiх приймати їжу, ка­жучи: «Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи. ³⁴ Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови». ³⁵ Промовив­ши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти. ³⁶ Тодi всi пiд­бадьорилися i також прийняли їжу. ³⁷ Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ. ³⁸ Hаси­тившись їжею, почали полегшува­ти корабель, викидаючи пшеницю в море. ³⁹ Коли ж настав день, землi не розпiзна­вали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем. ⁴⁰  I, пiд­нявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега. ⁴¹ Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. ⁴² Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк. ⁴³ Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли пла­вати, першими кинутися i вийти на землю, ⁴⁴ iншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.

Глава 27. [2] Діян. 20, 4. 2 Кор. 11, 23. Кол. 4, 10. [3] Діян. 24, 23. [24] Бут. 39, 5. [26] 28, 1. [34] Мф. 10, 30. [41] 2 Кор. 11, 25.

Глава 28 ↑

Урятувавшись, тi, що були з Павлом, дiзналися, що острiв зветься Мелiт. ² Iноплемiн­ники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище i прийняли всiх нас‚ бо йшов дощ і було зимно. ³ Коли ж Павло набрав багато хмизу i поклав на во­гонь, [тодi] єхидна, вилiзши з жа­ру, повисла у нього на руцi. ⁴ Iно­пле­мiнники, побачивши змiю, звис­лу в нього на руцi, говорили один од­ному: «Певне, цей чоловiк — убив­­ця, коли його, врятованого вiд мо­ря, суд Божий не залишає жити». ⁵ Але вiн, струсивши змiю у вогонь, не зазнав нiякої шкоди. ⁶ Вони ж чекали, що в нього буде запалення або вiн раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи i побачивши, що з ним нiякої бiди не сталося, змiни­ли думку i говорили, що вiн Бог.

⁷ Бiля того мiсця були маєтки начальника острова на iм’я Поп­лiй; вiн прийняв нас i три днi лю­б’язно пригощав. ⁸ Батько Поплiя лежав одержимий гарячкою i болем у животi. Павло увiйшов до нього, помолився i, поклавши на нього свої руки, зцiлив його. ⁹ Пiс­ля цiєї подiї iншi на островi, що мали недуги, приходили i зцiля­лися, ¹⁰  i вiддавали нам велику шану, а при вiд’їздi надiлили нас усiм потрiбним.

¹¹ Через три мiсяцi ми вiдплив­ли на олександрiйському кораблi, який називався «Дiоскури» i зиму­вав на цьому островi; ¹² і, приплив­ши до Сиракуз, пробули там три днi. ¹³ Звiдти вiдпливши, прибули в Ригiю; а коли через день повiяв пiвденний вiтер, прибули на другий день у Путеоли, ¹⁴ де знайшли братiв i були запрошенi пробути в них днiв сiм, а потiм пiшли у Рим. ¹⁵ Тамтешнi браття, почувши про нас, вийшли нам назустрiч до Аппiєвої площi i Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Боговi i пожвавiшав. ¹⁶ Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнiв воєначальниковi, а Павловi повелів жити окремо — з воїном, що стерiг його.

¹⁷ Через три днi Павло скликав найзнатнiших з юдеїв i, коли вони зiйшлися, говорив до них: «Мужi-браття! Hе зробивши нiчого проти народу або батькiвських звичаїв, я в кайданах iз Єрусалима переданий до рук римлян. ¹⁸ Вони, судивши мене, хотiли звiльнити, тому що немає на менi нiякої провини, вартої смерти; ¹⁹ але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мiй народ. ²⁰ З цiєї причини я i покликав вас, щоб по­бачитись i поговорити з вами, бо за надiю Ізраїлеву обкутий я цими кайданами». ²¹ Вони ж сказали йому: «Ми анi листiв не одержували про тебе з Юдеї, анi з братiв, що приходили, нiхто не сповiстив про тебе i не сказав чогось лихого. ²² А втiм, хотiли б ми почути вiд тебе, як ти мiркуєш; бо нам вiдомо, що про це вчення скрiзь сперечаються». ²³ I, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; i вiн з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свiд­чення i переконуючи їх про Iсуса iз Закону Мойсеєвого i Пророкiв. ²⁴ Однi з них вiрили його словам, а iншi не вiрили. ²⁵ Тi, що були не­згiднi мiж собою, виходили, ко­ли Павло сказав такi слова: «Доб­ре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Iсаю: ²⁶ «Пiди до цього народу i скажи: «Слухом почуєте i не зрозумiєте, i очима ди­витися будете i не побачите». ²⁷ Бо згрубiло серце людей цих, i вухами ледве чують, i очi свої заплющили, щоб не бачити очима, i не чути вухами, i не зрозумiти серцем, i не навернутися, щоб Я зцiлив їх». ²⁸ Отже, нехай буде вам вiдомо, що спасiння Боже послане язичникам: вони i почують». ²⁹ Коли вiн сказав це, юдеї пiшли, довго сперечаючись мiж собою.

³⁰  І жив Павло цiлих два роки на своєму утриманнi i приймав усiх, хто приходив до нього, ³¹ проповiдуючи Царство Боже i навчаючи про Господа Iсуса Христа з усякою вiдвагою безборонно.

Глава 28. [3] Мк. 16, 18. [14] Діян. 19, 21. [17] Діян. 25, 8. [18] Діян. 25, 8 [20] Лк. 2, 38. [22] Лк. 2, 34. Діян. 24, 5. Євр. 12, 3. [26] Єр. 5, 21. Єз. 12, 2. Мф. 13, 14. Мк. 4, 12. Лк. 8, 10. Ін. 12, 40. Рим. 11, 8. [27] Іс. 6, 9-10. [28] Лк. 24, 47. Діян. 13, 46.

Опубліковано: 04.10.2013; востаннє змінено: 21.04.2017.

1. аа :

   1 Вересня, 2019 о 12:46

   Тут спочатку удавленина, а потім задушенина. Може, в оригіналі таки одне й те ж саме слово?

   Відповіcти

   ---