Не словом, а ділом
-
1. Красиві слова і красиве діло
2. Юрко
3. Три товариші
4. Гарне
5. Провідала
6. Недогадлива донька
7. Рішення
Красиві слова і красиве діло
Серед поля стоїть маленька хатина. Її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ.
А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє мов з відра.
Коли бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села.
Одяг був на ньому мокрий, він тремтів від холоду.
І ось перший із тих хлопців, що сиділи в сухому одязі, сказав:
— Як же ти змок на дощі!
Мені жаль тебе…
Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
— Як страшно опинитися у зливу серед поля. Я співчуваю тобі…
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.
Не слова ж бо красять людину, а її діла.
Юрко
Третьокласник Юрко ходить у недільну школу. Після уроків він з іншими хлопцями допомагає двом бабусям, що живуть на околиці села. Посадили біля хат яблуньки й троянди, поливають. Приносять воду, ходять за хлібом у крамницю. Бо допомагати немічним звелів Господь. їм про це розказували на заняттях.
Сьогодні дощовий осінній день. Юрко з хлопцями ходив рубати дрова бабусі. Прийшов додому втомлений, сердитий. Скинув черевики, повісив пальто. І черевики, й пальто у грязюці. Юрко сів за стіл. Мати подає йому обідати, а бабуся миє черевики й чистить пальто.
Юрко сьогодні добре потрудився на славу Божу, чи не так?
Три товариші
Вітя загубив сніданок. На великій перерві всі діти снідали, а Вітя стояв осторонь.
— Чому ти не їси? — запитав його Миколка.
— Сніданок загубив…
— Погано, — сказав Коля, відкушуючи великий шматок білого хліба. — До обіду ще далеко!
— А де ти його загубив? — запитав Михайлик.
— Не знаю… — тихо сказав Вітя і відвернувся.
— Ти, напевно, в кишені ніс, а треба в сумку класти, — повчав Михайлик.
А Володя нічого не запитав. Він підійшов до Віті, розламав навпіл шматок хліба з маслом і простягнув товаришеві:
— Візьми, їж!
Гарне
Прокинувся Юрко вранці. Глянув у вікно. Сонце сяє. День гарний-прегарний. І захотілося хлопчикові самому щось гарне зробити.
От сидить він і думає: «Коли б моя сестричка тонула, то я врятував би її!»
А сестричка тут як тут:
— Пограйся зі мною, Юрчику!
— Іди від мене, не заважай думати!
Образилася сестричка і відійшла.
А Юрко думає: «От якби на няню вовки напали, то я б їх постріляв!»
А няня тут як тут:
— Юрчику, прибери посуд!
— Прибери сама — мені ніколи!
Похитала головою няня.
А Юрко знову думає: «Коли б Трезор у криницю впав, то я витяг би його!»
А Трезор тут як тут. Хвостом крутить: «Дай мені напитися, Юрчику!»
— Іди геть! Не заважай думати!
Закрив Трезор пащу, поліз у кущі. А Юрко до мами пішов:
— Що б мені таке гарне зробити?
Погладила мама Юрка по голівці:
— Пограйся із сестричкою, допоможи няні посуд прибрати, дай водички Трезорові.
Провідала
Валя не прийшла до школи. Подруги послали до неї Мусю.
— Піди й довідайся, що з нею. Може, вона хвора, може, їй щось потрібно?
Муся застала Валю в постелі. У Валі була перев’язана щока.
— Ой, Валечко! — сказала Муся, сідаючи на стілець. — У тебе, напевно, флюс. Був і у мене флюс улітку! Справжніский нарив! І ти знаєш, бабуся саме поїхала, а мама на роботі…
— Моя теж на роботі, — сказала Валя, тримаючись за щоку.
— А мені потрібне полоскання…
— Ох, Валечко! Я теж полоскала. І від цього стало краще! Як полощу, так і легше-стає!
Валя, підбадьорившись, закивала головою.
— Так, так, Мусю, на кухні стоїть чайник…
— Це він шумить? Ні, це, напевно, дощик! — Муся підхопилась і метнулася до вікна. — Так воно і є — дощик! Добре, що я в туфлях прийшла! А то можна застудитися!
Вона побігла у передпокій, довго тупцяла, взуваючись. Потім, просунувши голову в двері, сказала:
— Поправляйся, Валечко! Я ще прийду до тебе! Обов’язково прийду! Не турбуйся!
Валя зітхнула й почала чекати маму.
— Ну як вона? Що казала? Що їй потрібно? — запитували
Мусю дівчатка.
— А в неї такий самий флюс, як і в мене був! — радісно повідомила Муся. — І вона нічого не казала! Допомагає їй полоскання!
Недогадлива донька
Неля сиділа в кріслі й читала книжку. Мама мила підлогу.
Стомлена, вона раз у раз зупинялася, розгинала спину. Дівчинка попросила її:
— Мамо, ти посидь. Не треба так поспішати.
Та мама спішила: сьогодні вона з донькою має йти в ляльковий театр. За хвилину Неля знову озвалася:
— Мамо, ну відпочинь же трішки!
Мама, не підводячи голови, мовчки дотерла підлогу. Потім заходилася мити вікно в кухні. Неля відклала книжку, ходила за матір’ю, заглядала то з одного, то з другого боку, не замовкала:
— Хіба неодмінно сьогодні? Можна й завтра прибрати в кухні…
А мама чомусь посміхалась і, поспішаючи, поралася далі.
Пообідавши, Неля почала швидко одягатися. А мама, наче навмисне, шукала собі якоїсь роботи: мила тарілки, чистила виделки і ложки. Донька нарешті розсердилася:
— Мамо, ну яка ж бо ти… справді! Ввечері почистиш! І так уже стомилася. А в театрі дрімати будеш. Скажеш: «Нецікаво».
Мати сумно глянула на доньку, зітхнула:
— Ти, Нелю, наче й жалієш мене, але жаліти по-справжньому не вмієш.
— А як треба? — здивувалася нездогадлива Неля.
А здогадатися ж було зовсім неважко.
Рішення
На початку нового навчального року вчителька звернулася до учнів із пропозицією:
— Давайте чесно напишемо на аркушах, хто яких недоліків хоче позбутися, щоб клас став дружнішим. Ми почепимо ці аркуші на дошці, щоб вони спонукали нас до роботи над собою.
Учні погодилися, а коли всі пропозиції були оприлюднені, зібралися біля дошки.
Раптом Ксеня обурилася:
— Ось так завжди! Ви не вивісили мій аркуш, а я ж подала його однією з перших. Ви недооцінюєте мене, — бурчала без кінця.
Вчителька, почувши це звинувачення, була прикро вражена, бо зовсім не мала наміру відкинути пропозицію дівчинки. Незабаром на столі, серед паперів, вона знайшла листок Ксені і тут же повісила на дошку. На аркуші було написано:
«Приймаю рішення, що ніяка дрібничка ніколи більше не виведе мене з рівноваги».
