Тринадцяте оголошувальне повчання
До тих, що готуються в Єрусалимі до просвічення, сказане без приготування, на слова: «Розп’ятого і похованого»; і також на слова Ісаї: «Господи! Хто повірить почутому від нас і кому відкрилася сила Господня?» та ін. «Як агнця на заколення ведено» (Іс. 53: 1-7).
1. Всяка дія Христова становить славу вселенської Церкви, але Хрест становить особливу славу. Знаючи це, Павло говорить: «Нічим так не хвалюся, хіба тільки Хрестом» (Гал. 6: 14) Христовим. Хоча чудово було і те, що від народження сліпий в Силоамі прозрів (Ін. 9: 7), але що це означає в порівнянні зі сліпими в цілому світі? Велике і надприродне те, що чотириденний Лазар воскрес (Ін. 11: 39-44), але ця благодать обмежилася тільки ним. Що ж це в порівнянні з умертвленними гріхом у вселенній? Чудовим є те, що п’ять хлібів з надлишком наситили п’ять тисяч людей (Мф. 14: 21), але що це в порівнянні з голодними від невідання в цілому світі. Чудовим є те, що зцілена жінка, зв’язана вісімнадцять років сатаною, але що це в порівнянні з нами, які зв’язані путами гріхів? А хресний вінець і засліплених незнанням просвітив, і всіх, хто знаходяться у владі гріха, звільнив, і викупив весь людський рід.
2. Не дивуйся тому, що викуплений весь світ, бо Той, Хто помер за нього, не був простою людиною, але Єдинородний Син Божий. Гріх однієї людини Адама міг принести смерть світу. Якщо ж через єдиний «гріх» (Рим. 5: 17) смерть запанувала в світі, то чи не більше правдою Єдиного воцариться життя? І якщо тоді за споживання від дерева були вигнані з раю, то чи не зручніше сьогодні посередництвом древа Ісусового увійдуть віруючі в рай? Якщо першостворений із землі приніс всесвітню смерть, то хіба Той, Хто створив його з землі, не може принести вічного життя, Сам будучи життям? Якщо Фінеєс, умертвивши в сміливості розпусну людину, припинив гнів Божий (Чис. 25: 8), то Ісус, не іншого умертвивши, але Самого Себе віддавши за викуплення, невже не може вгамувати гніву на людей (1 Тим. 2: 6)?
3. Тому нехай не осоромимося Хреста Спасителя, але найбільше хвалимося ним. Бо «слово хресне юдеям є спокусою (1 Кор. 1: 18), язичникам — безумством, а нам — спасінням: загиблим — безумство, а для нас, які спасаємося, — сила Божа» (там само). Бо Той, Хто помер за нас, не був простою людиною, як сказано, але Син Божий, Бог став людиною. Притому, якщо агнець при Мойсеєві віддаляв ангела, який погубляв (Вих. 12: 23), то Агнець Божий, Який взяв гріхи світу, чи не звільнить від гріхів? (Ін. 1: 29). Кров безсловесного агнця приносила спасіння, то тим більше хіба не спасає кров Єдинородного? Якщо хтось не вірить силі Розіп’ятого, той нехай запитає злих духів. Якщо хтось не вірить словам, то нехай повірить тому, що бачить: багато розп’ятих були у вселенній, але злі духи жодного з них не лякаються.
Оскільки вони померли за свої гріхи, а Ісус за чужі гріхи, бо «Він не вчинив ніякого гріха і не було лукавства в устах Його. Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно» (1 Пет. 2: 22-23). Не Петро, говорить це, інакше можна було б запідозрити його в підлабузництві до Учителя, але говорить Ісая, який не був тоді тілом, але духом предбачив Його плотське пришестя (Іс. 53: 9). І для чого мені одного пророка приводити сьогодні в свідки? Ось свідчення самого Пилата, який, засудивши Його, сказав: «Я не знаходжу ніякої провини в цій людині» (Лк. 23: 14). Віддаючи ж Його, відданого йому, і умивши руки, сказав: «Не винний у крові цього Праведника» (Мф. 27: 24). Є й інший свідок невинності Ісуса — розбійник, який першим увійшов в рай, який, докоряючи тому, хто перебував з ним, говорить: «Ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив» (Лк. 23: 41), а я і ти підлягаємо засудженню.
4. Тому істинно постраждав Ісус за всіх людей, бо не мрія Хрест, і не мрія й викуплення. Якщо смерть була примарною, то справедливі ті, які говорили: «Ми згадали, коли ще той обманщик був живий, сказав» (Мф. 27: 63). Тому страждання є істинне, бо істинно Він розп’ятий, і ми не соромимося цього, розп’ятий і не цураємося, але я ще хвалюся, кажучи про це. Та якби я став заперечувати, то викрила б мене тепер оця Голгофа, поблизу якої ми сьогодні всі знаходимося, викрило б мене древо Хресне, якого частини звідси віддані усій вселенній. Визнаю Хрест, оскільки знаю про воскресіння. Бо якби Ісус залишився розп’ятим, я б, можливо, не сповідував Його, можливо, промовчав би про це разом з моїм Вчителем. Але оскільки за хрестом постало воскресіння, то я не соромлюся розповідати про нього.
5. Отже, Він був розп’ятий, подібно до всіх, будучи у плоті, але не за подібні гріхи. Не через користолюбство був поведений на смерть, бо Він був Учителем бідності, засуджений не через плотське бажання, бо Він Сам ясно говорить: «Хто подивиться на жінку з жаданням, вже вчинив перелюб з нею» (Мф. 5: 28), не через зухвалий удар чи биття, бо тих, які били по щоці, Він повертав їм іншу, не через презирство закону, бо Він був виконавець закону, не через наругу над пророком, бо Він Сам був сповіщений пророками, не через затримання плати, бо Сам служив без плати і задарма, не за гріхи в словах чи в ділах, чи в думках, «Він не вчинив ніякого гріха, і не було лукавства в устах Його. Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував» (1 Пет. 2: 22-23), не з примусу Він йшов на страждання, але добровільно. Якби хтось і сьогодні став Йому докоряти й казати, кажучи: «Будь милосердний до Себе, Господи», тому Він знову відповів би: «Відійди від Мене, сатано» (Мф. 16: 22-23).
6. І чи хочеш ти переконатися в тому, що Він добровільно пішов на страждання? Інші вмирають з неволі або непередбачено, а Він передбачив Своє страждання: «Ось видається Син Людський на розп’яття» (Мф. 26: 2). А чи знаєш, для чого не уникнув смерті Чоловіколюбець? Для того, щоб через гріхи світ повністю не загинув. «Ось йдемо в Єрусалим, і відданий буде Син Людський, і розп’ятий буде» (Мф. 20: 18), і в іншому місці: «Він твердо вирішив йти до Єрусалиму» (Лк. 9: 51). І чи хочеш точно пізнати, що Хрест є слава для Ісуса? Послухай не моїх — Його власних слів. Його зраджував Іуда, став невдячним до Домовладики, незабаром після того, як вийшов після трапези, після того, як пив чашу благословення, через спасительне пиття пішов пролити праведну кров: «Ївши Його хліб, підняв на Нього п’яту» (Пс. 40: 10). Щойно його руки приймали благословення, і тут же за срібло він готував зрадницьку смерть. Хоча він був викритий і почув слова: «Ти це сказав» (Мф. 26: 25), проте ж пішов. Потім сказав Ісус: «Прийшов час, щоб прославився Син Людський» (Ін. 12: 23). Бачиш, що Він у Хресті знаходить Свою славу? Чи не ганебно для Ісаї, що він був розпиляний, невже ганебно Христу померти за світ? «Сьогодні прославиться Син Людський» (Ін. 13: 31). Це не означає, що Він не мав слави і раніше — бо Він був прославлений славою раніше створення світу, Він як Бог був завжди прославлюваний, а сьогодні прославлений тому, що увінчаний вінцем терпіння. Не через потребу залишив життя і не насильно був умертвлений, послухай, що Він говорить: «Маю владу покласти душу Мою і владу маю владу знову прийняти її» (Ін. 10: 18). Зі Своєї волі попускаю Я ворогам, бо якби Я не хотів, не було б цього. Тому з власної волі Він пішов на страждання, радіючи вчиненій справі, радіючи за вінець, втішаючись людським спасінням. Він не соромився Хреста, бо спас ним вселенну, тому що стражденний не був слабкою людиною, але Богом, Який втілився і подвизався подвигом терпіння.
7. Але суперечать цьому юдеї, вони готові завжди суперечити, а до віри не налаштовані, тому і говорить нині прочитаний пророк: «Господи! Хто повірить слуху нашому» (Іс. 53: 1)? Перси вірують, а євреї не вірують. «Побачать те, що їм не сповіщено про Нього, і ті, які не чули, зрозуміють» (Іс. 52: 15), а ті, які вправлялися в цьому, відкинуть те, в чому вправлялися. Вони заперечують нам і так говорять: невже Господь страждає? Чи можуть подолати Господа людські руки? Прочитайте книгу Плачу, бо Єремія, який вас оплакує, в своєму плачі написав достойне плачу, бо бачив він вашу погибель, бачив відпадіння, оплакував тодішній Єрусалим, бо нинішній не потрібно оплакувати, оскільки той розіп’яв Христа, а нинішній Христу поклоняється. Тому пророк, який оплакує, говорить: «Диханням життя нашого помазаний (Христос) Господь взятий був через наше розбещення» (Плач. 4: 20). Чи це моя вигадка? Ось пророк свідчить, що Христос Господь взятий людьми. Що ж звідси відбудеться? Скажи мені, пророче! І він говорить: «Про Нього ж кажу, в тіні Його будемо жити у народах» (там само), приблизно говорить він, що вже не в Ізраїлі, але в народах буде знаходитися благодать життя.
8. Але оскільки багато чуємо від них протиріч, то тепер за допомогою ваших молитов, скільки дозволить стислість часу, за сприяння благодаті Божої запропонуємо деякі свідчення про страждання. Бо все, що стосується Христа, написано, і немає нічого сумнівного, тому що нічого немає без свідчення. Все написано в пророчих книгах, не на кам’яних дошках, але ясно написано Духом Святим. Тому, коли ти чуєш слова Євангелія про Іуду, то чи не повинен мати свідчення на них? Ти чув, що (Христос) проколений копієм в ребро, то чи не повинен дізнатися, що написано і про це (Ін. 19: 34)? Чув, що Він розп’ятий в саду, чи не повинен дізнатися, що написано і про це (Ін. 19: 41)? Чув, що Він проданий за тридцять срібників, чи не повинен дослідити, який пророк сказав про це (Мф. 26: 15). Чув, що Він був напоєний оцтом, досліди, де і про це написано (Мк. 15: 36). Чув, що в кам’яному гробі покладено Його тіло і камінь накладено на нього, чи не повинен і про це мати пророче свідчення (Мф. 27: 60)? Чув ти, що Він розп’ятий разом з розбійниками, чи не повинен дізнатися, що написано і про це (Мф. 27: 38)? Чув, що Він був похований, чи не повинен дізнатися, що написано точно і про поховання? Чув, що Він воскрес, чи не повинен дізнатися, чи не обманюємо ми тебе, навчаючи цьому (Лк. 26: 34)? Бо «слово наше і проповідь наша не в переконливих словах людської мудрості» (1 Кор. 2: 4), не витончені мудрування сьогодні пропонуємо на вирішення, не озброюємося словами проти слів, щоб спростувати їх, «але проповідуємо Христа розп’ятого» (1 Кор. 1: 23) після того, як Він вже раніше був проповіданий пророками. А ти, прийнявши свідчення, закарбуй їх у серці. Оскільки ж їх багато, а часу залишається вже небагато, то послухай тепер, скільки можливо, деякі найважливіші з них, і, прийнявши їх за основу, подбай сам знайти інші. Бо твоя рука повинна бути не тільки простягнена на прийняття, але готова і на труд. Все дає Бог, «бо якщо хтось з вас позбавлений премудрості, нехай просить у Бога, Який всім дає» (Як. 1: 5) і отримає. Він за нашими молитвами нехай подасть і нам, які говорять, сили виконувати ті діла, і вам, які слухають, увірувати.
9. Тому будемо шукати свідчень про Христове страждання, бо ми зібралися не для того, щоб зробити умоглядне пояснення Писань, але найбільше для того, щоб переконатися, у що вже віримо. Свідчення про пришестя Ісуса ти колись чув, так само і про те, що Він ходив по морю, бо написано: «В морі путі Твої» (Пс. 76: 20). І про різні зцілення свідчення чув ти в інший час. Тому я починаю з того, звідки почалося страждання. Його зрадником був Іуда, який прийшов і став проти Нього, мирні слова говорив Йому, а вороже діло готував (Мф. 26: 49). Про це говорить псалмоспівець: «Друзі мої і приятелі відійшли від мене і стали» (Пс. 37: 12). І в іншому місці: «Масні, як олива, слова їх, та вони є стрілами» (Пс. 54: 22). «Радуйся, Учителю!» (Мф. 26: 49), а зраджує Вчителя на смерть, не посоромився Того, Який, умовляючи, говорив йому: «Іудо! Чи поцілунком видаєш Сина Людського?» (Лк. 22: 48). Ніби так Він говорив йому: згадай найменування твоє, бо Іуда означає сповідання, ти виконав умову, взяв за це срібло, сповідуй це не зволікаючи: «Боже хвали моєї! Не мовчи. Бо відкрилися на мене уста нечестиві й уста підступні; говорять про мене слова неправди; і говорять на мене язиком улесливим, і ненависними словами ображають мене» (Пс. 108: 1-3). А що були при цьому деякі і з архієреїв, і що перед вратами міста Він був зв’язаний, це ти чув раніше, якщо тільки пам’ятаєш пояснення псалма, який говорить про цей час і місце, як повернулися вони «на вечір» (Пс. 58: 7) і зголодніли, як пси, і обійшли місто (Пс. 58: 15).
10. Послухай і про тридцять срібників: «І сказав до них: Якщо угодно вам, то дайте Мені платню Мою або відмовтеся» та інше (Зах. 11: 12). Іншу плату повинні віддати ви Мені за зцілення сліпих і кульгавих, проте ж іншу отримую Я. Замість подяки Я приймаю безчестя, замість поклоніння — образи. Бачиш, як передбачені в Писанні події? «І даси плату Мою тридцять срібників» (Зах. 11: 12). Яка точність у пророків! Наскільки велике і непогрішительне відання Духа Святого! Не сказав ні десять, ні двадцять, але саме тридцять, скільки їх і було. Тепер скажи і про те, куди використана ця ціна? Той, хто отримав її, володіє нею чи віддає назад? І якщо віддав, то куди обернена вона? Пророк говорить: «І прийняв тридцять срібників, і вклав їх у храм Господній в скарбницю» (Зах. 11: 13). Звіривши Євангеліє з пророцтвом; воно говорить: «Іуда розкаявся і, кинувши срібники в церкві, відійшов» (Мф. 27: 3-5).
11. Втім сумнів, який мені тут видається, вимагає точного пояснення. Ті, які відкидають пророків, кажуть, що пророк говорить: «І вклав їх у храм Господній в горнило» (Зах. 11: 13), а Євангеліє: «І дали їх на землю гончареву» (Мф. 27: 10). Як же те й інше може бути справедливим, про це вислухай. Ці строгі юдеї, тодішні архієреї, побачивши, що Іуда розкаявся, коли сказав: «Згрішив я, зрадивши невинну кров, а кажуть йому: Що нам до того? Гляди сам» (Мф. 27: 4). Невже немає діла вам, які розпинаєте? Той, який отримав плату за вбивство і назад віддав, бачить, а ви, які вбиваєте, не бачите? Потім говорять між собою: «Не дозволено їх класти у скарбницю церковну, бо це ціна крові» (Мф. 27: 6). З ваших вуст виходить ваше засудження. Якщо нечиста плата, нечисте й діло, а якщо робиш по справедливості, розпинаючи Христа, то для чого не береш плати? Але нам потрібно довести, що немає розбіжності, коли Євангеліє говорить: «Землю гончареву», а пророк: «Горнило». Не тільки художники золотих діл мають горнило і не одні ті, які займаються мідною роботою, мають горнило, але і гончарі мають гончарне горнило. Бо для очищення м’якої і гладкої, і потрібної частини землі від дрібних каменів і для відділення від неї непридатною бруду спершу обливають глину водою в горнилі, щоб безперешкодно обробляти сосуди. Чому ж дивуватися, якщо Євангеліє ясно говорить: поле гончареве, а пророк передрік гадально, оскільки в пророцтві мова здебільшого йдеться гадально?
12. Зв’язали Ісуса і повели в двір архієрея. Чи хочеш дізнатися і побачити, що і про це написано? Ісая говорить: «Горе їхнім душам! Бо самі на себе накликають зло, кажучи: зв’яжемо праведного, бо не потрібний нам» (Іс. 3: 9-10). І справді, горе душам їхнім! Подивимося, чому. Ісая був розпиляний, але після того зцілився народ. Єремія був вкинений у багняний рів, але вилікувана рана юдеїв. Бо вона була не настільки велика, тому що їхній гріх був проти людини. Але сьогодні не проти людини, а проти втіленого Бога згрішили юдеї, то «горе душам їхнім! Зв’яжемо праведного». Але чи не міг, скаже хтось, визволити Себе Той, Хто визволив від смертних пут чотириденного Лазаря (Ін. 11) і визволив Петра від залізних пут ув’язнення (Діян. 12: 7). У готовності чекають ангели, кажучи: «Розірвемо пута їхні» (Пс. 2: 3), втім утримуються від цього, бо Владика хоче це терпіти. Потім приведений Він в судилище до старійшин. Ти маєш вже свідчення про це: «Сам Господь на суд прийде зі старійшинами людей і з князями їхніми» (Іс. 3: 14).
13. Запитав Його архієрей і, почувши істину, обурюється, а злий раб наносить удар. І лице, яке сяє, подібно до сонця, терпіло удари від беззаконних рук, інші ж, прийшовши, плюють в обличчя Того, Хто грязивом зцілив сліпого від народження (Мф. 26: 67). «Чи цим відплачуєте Господеві? Народе безглуздий і нерозумний» (Втор. 32: 6)? Пророк, дивуючись цьому, говорить: «Господи! Хто повірить слуху нашому» (Іс. 53: 1)? Бо неймовірне діло — єдиний Бог, Син Божий і сила Господня це зазнає. Втім, щоб ті, які спасаються, не мали невірства, Дух Святий попередньо пише про це від імені Христа, Який говорить, бо Той Самий, Який тоді говорив, потім явився: «Плечі Мої віддав на рани» (Іс. 50: 6). Бо Пилат бив Його, віддавши на розп’яття (Мк. 15: 15). «І щоки Мої тим, що уражають; лиця Мого не закривав від наруг і обплювання» (Іс. 50: 6); ніби Він так говорить, передбачаючи, що Мене будуть бити, Я не відвертав щоки Моєї, бо як би Я став надихати учеників на смерть за істину, якщо Сам боявся цього? Я казав: «Той, хто любить душу свою, погубить її» (Ін. 12: 23). Якби Я дорожив Своїм життям, як би став вчити цьому, Сам не виконуючи того, чому вчив? Тому спочатку Він Сам, будучи Богом, зазнав такі страждання від людей, щоб після того не соромилися ми для Нього терпіти подібне від людей. Бачиш, що і про це ясно написали пророки. Втім багато свідчень Писання, але через брак часу залишаємо ми, як я раніше сказав. Бо якщо хтось з точністю все буде досліджувати, то жодне з Христових діянь не залишається без свідчення.
14. Зв’язаний Він пішов від Каяфи до Пилата (Ін. 18); хіба не написано і про це? «І, зв’язавши Його, вели в дар царю Іариму» (Ос. 10: 6). Але хтось заперечить із уважних слухачів: Пилат — не був царем, а тепер, залишаючи багато досліджень, запитаємо: як «ті, що зв’язали Його, відвели в дар царю Іариму»? Але прочитай написане в Євангелії: почувши Пилат, що Він із Галилеї, «послав Його до Ірода» (Лк. 23: 7); а Ірод був тоді царем і знаходився в Єрусалимі. Помічай же пророчу точність. Тому в дар посланий Він; «і стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою» (Лк. 23: 12). Бо Тому, Який хоче примирити небо з землею, пристойно було першим примирити тих самих, які Його засуджували: при тому присутній тут Сам Господь, «змінюючи серця князів земних» (Іов. 12: 24). Бачиш точність пророків й істину свідчення.
15. Здивуйся судимому Господу; Він терпів, коли вели і волокли Його воїни. Пилат, який судив Його, сидів, а Той, Хто сидить праворуч Отця, терпів, стоячи перед ним. Народ, звільнений Ним від землі Єгипетської і багато разів від інших країн звільнюваний, кричав на Нього: «Візьми, візьми, розіпни Його» (Ін. 19: 15)? За що ж, юдеї? За те, що зцілив ваших сліпих? Чи за те, що ноги ваших кульгавих вилікував і подав інші благодіяння? Так що вражений жахом пророк і про це говорить: «На кого відкриваєте уста ваші? І на кого висуваєте язик ваш?» (Іс. 57: 4). І Сам Господь говорить у пророків: «Уділ Мій став для Мене, як лев у лісі; підняв на Мене голос свій: за те Я зненавидів його» (Єр. 12: 8). Не Я зрікався їх, але вони самі зреклися Мене. Тому тут саме говорить: «Залишив дім мій» (Єр. 12: 7).
16. Будучи судимий, Я мовчав, так що Пилат співчував і говорив: чи не чуєш, «що ці на Тебе свідчать» (Мф. 26: 62)? Не тому, що він знав судимого, але настрашився сповіщеним сновидінням дружини. А Ісус мовчав. Саме тому говорить псалмоспівець: «І став, як людина, що не чує і має в устах своїх виправдання» (Пс. 37: 15). І ще: «І став, як людина, що не чує, і як німий не відкриває уст своїх» (Пс. 37: 14). Про це ти чув і раніше, якщо тільки пам’ятаєш.
17. Воїни, оточивши його, сміються над Ним; Господь стає для них предметом сміху, і Владика терпить осміяння (Лк. 23: 36); «ті, що бачили мене, похитували головами своїми» (Пс. 108: 25): проте ж залишається при Ньому образ царської влади: насміхаються над Ним, але схиляють коліна, і розпинають Його воїни, одягнувши спочатку в порфиру і поклавши на Його голову вінок. Чи потребує хоча б і тернового? Всякий Цар проголошується воїнами: й Ісусу прообразно належало бути увінчаним воїнами. Саме тому і Священне Писання говорить в Піснях: «Вийдіть і побачите дочок єрусалимських у вінці, яким вінчає його мати його» (Пісн. 3: 11). І тайну становив вінець, бо він подавав свободу від гріхів і звільнення від певної за це кари.
18. Адам прийняв осудження: «Проклята земля в ділах твоїх, терня й бур’ян виростить тобі» (Бут. 3: 17-18). Ісус для того приймає терня, щоб звільнити від цього осудження, і в землі похований для того, щоб проклята земля замість прокляття отримала благословення. Тоді, як згрішили (праотці), покрилися листям смоковниці: тому й Ісус останнє знамення здійснив над смоковницею. Бо, маючи намір йти на страждання, Він проклинає смоковницю (Мф. 21: 19), не всі смоковниці, але одну відому, для зображення (райської) смоковниці, кажучи: «Нехай ніхто від твого плоду не споживе» (Мк. 11: 14). Засудження минуло, й оскільки праотці вкрилися листям смоковниці, то Він прийшов у такий час, коли не було на ній плодів. Хто не знає, що під час зими смоковниця не приносить плодів, а тільки буває покритою листям? Те, що всі знали, невже не знав того Ісус? Втім, знаючи про це, йшов, ніби маючи намір шукати плодів; Він знав, що не знайде їх, але хотів лише уявити образ прокляття на листях.
19. Торкнувшись подій, які трапилися у раю, справедливо дивуюся я істині прообразів, в раю відпадіння, в саду і спасіння; від дерева гріх, в дереві і спасіння (Бут. 3: 8). Після опівдня сховалися праотці від Господа, Який ходив; після опівдня і розбійник вводиться Господом в рай (Лк. 23: 43). Але скаже мені хтось: ти це вигадуєш; покажи мені свідчення про древо Хресне із пророка; якщо з пророка не приведеш про це пророцтво, то я не повірю. Тому послухай Єремію та переконайся: «Я ж, як лагідний агнець, якого ведуть на заколення, чи не розумів» (Єрем. 11: 19)? Читай із запитанням, як я сказав. Бо невже не знає той, який говорить: «Хіба не знаєте, що після двох днів буде Пасха, і Людський Син буде відданий на розп’яття» (Мф. 26: 2)? «Я ж, як лагідний агнець, якого ведуть на заколення, чи не розумів» (Єр. 11: 19)? Який агнець? Іоан Хреститель пояснює, кажучи: «Ось Агнець Божий, Який бере гріхи світу» (Ін. 1: 29). «На Мене задумали помисел лукавий, кажучи» (Єр. 11: 19): знаючи помисли, невже не знав того, що повинно статися? Що ж говорили вони? «Прийдіть і вкладемо древо в хліб Його» (Єр. 11: 19). Якщо Господь удостоїть тебе, то згодом дізнаєшся, що тіло Його, за Євангелієм, являлося образом хліба: «Прийдіть і вкладемо древо в хліб Його, і знищимо Його від землі живих» (Єр. 11: 19). Життя не знищується, для чого трудитеся даремно? «Ім’я Його нехай не згадається ними: даремною є ваша рада, бо ім’я Його раніше сонця перебуває» (Пс. 71: 17) у Церкві. Також і про те, що життя висіло на древі, Мойсей з плачем говорить: «І буде життя твоє висіти перед очима Твоїми, і буде тремтіти і вдень, і вночі, і не будеш впевнений у житті Твоєму» (Втор. 28: 66). І нещодавнє читання Писання говорить: «Господи! Хто повірить слуху нашому» (Іс. 53: 1)?
20. Цей образ показав Мойсей в розп’ятому змії, щоб уражений живим змієм, дивлячись на мідного змія, був зцілений вірою (Числ. 21: 9). Отже, якщо мідний розп’ятий змій спасав, то невже розп’ятий втілений Син Божий не спасає? Життя завжди дарується через древо. Бо за часів Ноя за допомогою дерев’яного ковчега було збережене життя; а при Мойсеєві море, побачивши образ жезла, злякалося того, хто ударив по ньому. Отже, Мойсеїв жезл мав силу; невже безсилий Хрест Спасителя? Я для стислості залишаю багато прообразів. Древо при Мойсеєві усолодило воду, і з ребра Ісусового витекла вода на древі.
21. Початок знамень Мойсеєвих: кров і вода; те ж саме було закінченням всіх знамень Ісусових. Передовсім Мойсей перетворив річку в кров (Вих. 7: 17); а Ісус після всього випустив з ребра воду з кров’ю для двох, можливо, голосів: голос Судді і голос волаючих; або для віруючих і невіруючих (Ін. 19: 34). Бо Пилат казав: «Він невинний» (Мф. 27: 24) та водою умив руки; а ті, які кричали, говорили: «Кров Його на нас» (Мф. 17: 23). Отже, дві речовини витекли з ребра: судді може бути вода, а тим, які кричали, — кров. І ще по-інакшому це можна розуміти: для юдеїв кров, а для християн вода, бо їм, як зловмисникам, від крові осудження: а тобі, який вірує сьогодні, посередництвом води, спасіння. Бо нічого не сталося випадково. Тлумачі Писання, наші отці, подавали й іншу причину на цю подію. Оскільки, за Євангелієм, має подвійну силу спасительне Хрещення: одна дарується просвітленим за допомогою води, а інша у переслідуваннях сповіщається святим мученикам посередництвом їхньої власної крові, то зі Спасительного ребра витекла кров і вода, які утверджують благодать, коли сповідують Христа під час просвічення і мучеництва. Є й інше пояснення щодо ребра: винуватицею гріха була жінка, створена з ребра: тому Ісус, Який прийшов дарувати прощення гріхів однаково чоловікам і жінкам, пробитий в ребро за жінок, щоб знищити гріх.
22. Якщо хтось буде шукати, то знайде й інші пояснення, але досить і того, що сказано, оскільки через те, що мало часу, так і тому, щоб не набриднути слухачам; хоч і ніколи не потрібно обтяжувати слухачів про увінчаного Владику, а особливо тим, хто слухає на цій всесвятій Голгофі. Бо інші тільки чують, а ми і бачимо, і відчуваємо; ніхто не обтяжуйся. Озбройся проти ворогів самим Хрестом. Переможним знаменням проти тих, які заперечують, постав віру в Хрест. Бо коли станеш змагатися з невірними про Хрест Христів, то зроби наперед рукою знамення Хреста Христового, і ті, які заперечують, оніміють. Не соромся сповідувати Хрест: бо ангели ставлять собі в похвалу говорити: «Знаємо ми, кого шукаєте, Ісуса розп’ятого» (Мф. 28: 5). Чи не міг ангел сказати: знаю, кого шукаєте ви, мого Владику? Але я, — говорить він відверто, — знаю Розп’ятого. Бо Хрест складає вінець, а не безчестя.
23. Тепер звернемося до згаданих нами пророчих вказівок. Розп’ятий був Господом, ти маєш на це свідчення. Бачиш місце Голгофи і як той, що погоджується, взиваєш з похвалою. Дивися, щоб не відректися колись від цього під час гоніння. Не тільки в мирний час звеселяйся Хрестом, але й під час гоніння май таку саму віру в Нього. Не будь другом Ісуса під час миру, а під час бою — Його ворогом. Ти отримуєш тепер прощення твоїх гріхів і царські нагороди духовного дару. Коли настане війна, відважно подвизайся за свого Царя; Ісус, будучи без гріха, розп’ятий за тебе: чи не розіпнешся і ти для Того, Який розіп’ятий за тебе? Не даєш дар, бо ти раніше отримав від Нього, але віддаєш за дар, віддаючи належне Тому, Який на Голгофі розп’ятий за тебе. Голгофа означає лобне місце. І чи не пророчо хтось назвав Голгофою те місце, на якому істинний глава Христос перетерпів Хрест, як говорить Апостол: «Цей є образ Бога невидимого, і невдовзі після: і Той є глава тіла Церкви» (Кол. 1: 15-18)? В іншому місці: «Всякій людині голова є Христос» (1 Кор. 11: 3); і ще: «Який є главою всякого начала і власті» (Кол. 2: 10). Ця глава постраждала на лобному місці. Яким є знаменним це пророче найменування? Здається, саме ім’я переконує тебе говорити: не дивися на Розп’ятого як на просту людину; розіп’ята глава є глава всякої влади, глава, що має Отця. Бо «голова людині — Христос, голова ж Христу — Бог» (1 Кор. 11: 3).
24. Отже, Христос за нас розп’ятий, бувши судимий вночі, коли був холод, і тому розкладені були палаючі дрова. Розіп’ятий Він в третю годину: «Від шостої ж години до дев’ятої була темрява» (Мф. 27: 40), а від дев’ятої знову світло. Дослідимо, чи не написано і про це? Захарія говорить на це: «І буде в день той, не буде світла, але зима і мороз: і буде день єдиний» (Зах. 14: 6). Була зима, тому Петро грівся. «І день той буде відомий Господеві» (Зах. 14: 7). Що ж? Інших днів Він не знає? Багато днів; але донині є день страждання Господа; день, який створив Господь. «І цей день відомий буде Господеві, і не день? і не ніч». Що за загадка, яку пропонує пророк: цей день не є ні день, ні ніч? Як же назвемо його? Євангеліє пояснює, розповідаючи про цю подію. Не був то день, бо сонце не рівно світило від сходу до свого заходу, але серед дня від шостого години до години дев’ятої була темрява. Середину дня займала темрява; а темряву Бог назвав ніччю. Тому той день не був ні день, ні ніч, бо не впродовж його всього було світло, щоб можна було назвати його днем, і не впродовж всього була темрява, щоб назвати ніччю: але після дев’ятої години зійшло сонце. І про це передбачив пророк, бо сказавши, і не день, і не ніч, додав: «І при вечорі буде світло» (Зах. 14: 7). Бачиш пророчу точність, бачиш істину того, що написано.
25. Але ти хочеш дізнатися, о котрій саме годині сонце померкло, о п’ятій, чи о шостій, чи о дев’ятій? Скажи, пророче, безумовно наполегливим юдеям, коли перестане світити сонце? На це говорить пророк Амос: «І буде в той день, говорить Господь Бог, зайде сонце в полудні» (Ам. 8: 9), бо від шостої години була темрява, «і померкне на землі в день світло» (Ам. 8: 9). Який це час, пророче, і який день? «І перетворю ваші свята на тужіння» (Ам. 8: 10). А це подія трапилася в свято Опрісноків і під час святкування Пасхи. Далі потім говорить: «І покладу його, як тужіння улюбленого, і інших з ним, як в день хвороби» (Ам. 8: 10). Тоді був день Опрісноків і свято, а тим часом юдейські жони журилися і плакали, а апостоли, які переховувалися, сумували. Воістину, дивне це пророцтво!
26. Але хтось скаже: покажи мені й іншу ознаку. Яка ж може бути інша краща ознака щодо цієї події? Ісус розп’ятий: Він мав на Собі одну нижню і одну верхню одежу: воїни розділили верхній одяг, розірвавши на чотири частини, а нижня не була розірваною, бо, будучи роздертою, ні до чого не годилася б. Тому воїни кидають за неї жереб. Цей одяг ділять, а за цей кидають жереб. Хіба не написано і про це? Знають про це старанні церковні псалмоспівці; наслідуючи ангельські воїнства і завжди прославляючи Бога, вони удостоюються співати на Голгофі і говорити: «Розділили ризи Мої собі і за одежу Мою кидали жереб» (Пс. 21: 19): «А цей жереб» був жереб воїнів.
27. Також, бувши засуджений перед Пилатом, Ісус був зодягнений у багряницю, бо там «одягнули Його в багряницю» (Мф. 27: 28). Хіба не написано і про це? Ісая говорить: «Хто цей, що прийшов від Едому, у червлених ризах від Восора» (Іс. 63: 1)? Хто цей, одягнений на знак безчестя у червлений одяг? Бо Восор означає у євреїв дещо подібне до цього. «Від чого ж одіяння Твоє червоне, і ризи у Тебе, як у того, хто топтав у точилі» (Іс. 63: 2)? А він відповідає і говорить: «Кожного дня простягав Я руки Мої до народу непокірливого і протирічного» (Іс. 65: 2).
28. Він простягнув на Хресті руки, щоб обійняти кінці вселенної: бо ця Голгофа є середина землі. Це не мої слова, але пророк сказав: «Вчинив ти спасіння посеред землі» (Пс. 73: 12). Простягнув людські руки Той, Який духовними руками утвердив небо. Прицвяхували їх, щоб тоді, як прицвяховано було до древа Його людство, піднявши людські гріхи, тоді як людство престає жити, разом помер гріх, і ми б воскресли у правді. Оскільки однією людиною смерть, то однією людиною і життя, однією людиною Спасителем, Який зі Своєї волі помирає. Бо згадай Його слова: «Маю владу віддати душу Мою, і маю владу прийняти її» (Ін. 10: 18).
29. Втім Він зазнав це, прийшовши для спасіння всіх: але народ злом віддав Йому за це. Ісус говорить: «Пити» (Ін. 19: 28). Той, Який вивів для них з твердого каменя воду, просить плодів у винограду, Ним насадженого. Але на що цей виноград, який через народження походить від святих отців, а через волевиявлення від содомлян? «Виноград бо їхній від винограду Содому, і пагони їхні від Гоморри» (Втор. 32: 32). Напоївши губу і встромивши на тростину, спраглому Господу він приносить оцет: «І дали в їжу Мені жовч, і в спрагу Мою напоїли Мене оцтом» (Пс. 68: 22). Бачиш ясність пророчого передбачення. Яку ж дали жовч Моїм устам? Дали Йому, говорить Євангеліє, вино зі смирною (Мк. 15: 23); а смирна подібна до жовчі і є гіркою. «Чи цим Господеві віддасте» (Втор. 32: 6)? Чи цей виноград приносите Владиці? Справедливо оплакує вас Ісая, кажучи: «Був виноградник в улюбленого на вершині плодючої гори» (Іс. 5: 1). Ми не все будемо говорити: «Я чекав, що він принесе добрі грона, бо жадав вина, а він приніс терен» (Іс. 5: 2). Чи бачиш вінець, який покладено на Мене? Який же суд вимовлю Я після цього? «Повелю хмарам, щоб не поливали на нього дощ» (Іс. 6: 6). І хмари, тобто пророки відняті від них; пророки ж тепер в Церкві Христовій, як говорить Павло: «І пророки нехай говорять двоє чи троє, а інші нехай розмірковують» (1 Кор. 14: 29); і в іншому місці: «Бог поставив в Церкві одних апостолами, інших пророками» (Еф. 4: 11). Агав, зв’язавши собі ноги і руки, був пророком.
30. Про розбійників, які з Ним були розп’яті, сказано: «І до беззаконних зарахується» (Іс. 53: 12. Лк. 23: 32). Раніше цього вони обидва були беззаконниками, а з цього часу один вже не беззаконник. Бо один до смерті перебував беззаконником, який не приймає спасіння. Руки його були прибиті, а язик вражав хулою. Юдеї, які проходили, кивали головами, хулячи Розп’ятого. На них сповнилося написане: «Бачили Мене, киваючи головами своїми» (Пс. 108: 23). І цей розбійник хулив разом з ними, але інший докоряв тому, що хулив, і кінець життя був для нього початком виправлення, бо через віддання душі отримав спасіння. Угамовуючи першого, він потім говорить: «Пом’яни мене, Господи» (Лк. 23: 42), до Тебе взиваю я. Залиш його, його запаморочені мисленні очі, а мене пом’яни; не кажу, пом’яни мої діла, бо я їх боюсь. Кожна людина буває налаштованою до свого супутника, а я супроводжую Тебе на смерть. Пом’яни Твого супутника, але я не кажу, пом’яни мене тепер, але «коли прийдеш у Царстві Твоїм» (Лк. 23: 42).
31. Якою силою ти напоумлений, розбійнику? Хто навчив тебе поклонятися зневаженому і разом з тобою розп’ятому? О, вічне світло, яке просвічує затьмарених! Тому справедливо і почув він: сподівайся не тому, що діла твої дають тобі право надіятися, але тому, що тут знаходиться благодатний Цар. Довготривалим повинно бути прохання, а благодать дарована дуже швидко. «Істинно кажу тобі: сьогодні будеш зі Мною в раю» (Лк. 23: 43). Оскільки сьогодні почув ти голос Мій і не зробив жорстоким свого серця (Пс. 74: 8). Я дуже швидко промовив вирок проти Адама, дуже швидко прощаю тебе. Йому було сказано: «В той день, коли з’їсте, смертю помрете» (Бут. 2: 17). Ти сьогодні підкорився вірі, сьогодні тобі і спасіння. Він упав, споживши від дерева, і ти посередництвом дерева вводишся в рай. Не бійся змія, не вивергне тебе, бо він упав з неба. Не кажу я тобі сьогодні, відійдеш ти, але «сьогодні будеш зі Мною» (Лк. 23: 43). Надійся, і не будеш позбавлений, не бійся полум’яного меча: він засоромиться Владики. Наскільки велика і невимовна благодать! Вірний Авраам ще не увійшов туди, куди розбійник входить. Ще не увійшли Мойсей та пророки, а беззаконний розбійник входить. Дивувався цьому і перед тобою Павло, кажучи: «Коли збільшився гріх, то стало більше благодаті» (Рим. 5: 20). Ті, які терпіли спеку, ще не увійшли, а в одинадцяту годину той, хто прийшов, увійшов. Ніхто не нарікає на Домовладику, оскільки Він говорить: «Друже, не ображу тебе» (Мф. 20: 13). Чи не маю Я влади в своєму розпоряджатися моїм, як хочу? Розбійник хоче творити добро, але смерть випереджує. Я не тільки чекаю діл, а й віру приймаю. Прийшовши пасти у вертограді, Я прийшов пасти у садах (Пісн. 6: 1-2). «Знайшов Я загиблу вівцю» (Лк. 15: 4-5): беру її на рамена мої, бо вона вірить так, як сам сказав: «Заблукав, як загибла вівця; пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм» (Пс. 118: 176; Лк. 23: 42).
32. Я провістив в піснях сам про виноград нареченій Моїй, і ці слова говорив їй: «Увійшов у вертоград, сестро моя, наречена» (Пісн. 5: 1). «На місці, де Його розіп’яли, був вертоград» (Ін. 19: 41). Що ти тут знаходиш? «Зібрав смирну мою» (Пісн. 5: 1), коли пив змішане зі смирною вино і оцет. Прийнявши це, сказав: «Звершилося» (Ін. 19: 30). Бо сповнилося таїнство, сповнилося написане, знищений гріх: «Але Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скинією, нерукотворною, не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю увійшов у святилище. Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло, то тим більше кров Христова» (Євр. 9: 11-14)? І в іншому місці: «Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою, яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою» (Євр. 10: 19-20). І оскільки Його завіса, плоть, збезчещена; то, прообразуючи цю церковну завісу, вона роздерлася, як написано: «І церковна завіса роздерлася на двоє, з верхнього краю до нижнього» (Мф. 27: 51). Навіть мала частина залишилася не розірваною. Оскільки ж Владика сказав: «Ось залишається ваш дім пустим» (Мф. 23: 38), то і дім зруйнувався.
33. Перетерпів це Спаситель, «примиривши» (Кол. 1: 20) кров’ю Христа небесне і земне. Бо ми були ворогами через гріх, і Бог визначив смерть грішника. Яке ж з двох повинно бути: чи з правосуддя належало убити, чи через чоловіколюбство порушити визначення? Але помічай премудрість Божу: Він зберіг і істину визначення, і силу чоловіколюбства. Возніс Христос «гріхи на тілі на древо, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди» (1 Пет. 2: 24). Важливий був Той, Хто помер за нас, не чуттєвий був Агнець; не простою був людиною, не тільки був ангелом, але Бог став людиною. Не настільки важливо було беззаконня грішників, скільки важлива правда померлого за них. Не стільки ми згрішили, скільки зробив правди Той, Хто поклав за нас Свою душу; поклав, коли захотів, і знову, коли захотів, прийняв її. І чи хочеш пізнати, що Він не насильно закінчив життя і що не проти волі віддав Дух? Він виголосив до Отця, кажучи: «Отче! В руки Твої віддаю Дух Мій» (Лк. 23: 46). Віддаю, щоб знову прийняти його, «і, сказавши, віддав дух» (Мф. 27: 50); але не на довгий час, бо скоро знову воскрес з мертвих.
34. Затьмарилося сонце заради сонця правди; розпалися камені заради каменя Духовного; гробниці відкрилися, і мертві воскресли заради Того, «Хто з мертвих звільнився» (Пс. 87: 6). Він випустив в’язнів Своїх «від рову, які не мали води» (Зах. 9: 11). Тому не соромся Розп’ятого, але з відвагою говори і ти: «Цей гріхи наші носить і через нас хворіє, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53: 4-5). Не будемо невдячні Благодійнику. І ще: «Заради беззаконь людей моїх ведеться на смерть: і дам лукавих замість поховання Його і багатих замість смерті Його» (Іс. 53: 8-9). Тому ясно говорить Павло: «Христос помер за наші гріхи, за писанням, і був похований, і встав на третій день, за Писанням» (1 Кор. 15: 3-4).
35. Ми бажаємо точно знати, де Він похований? Чи руками зроблений гріб Його? Чи вище землі він знаходиться за прикладом царських гробів? Чи зроблений пам’ятник із каміння? І що покладено на нього? Скажіть нам виразно, пророки! І про гріб, де Він покладений, і де нам Його шукати? Вони кажуть: «Погляньте на твердий камінь, з якого ви висічені» (Іс. 51: 1), погляньте і посоромтеся. Чуєш в Євангелії: «В гробі висічений, який був висічений від каменю» (Лк. 23: 53; Мк. 15: 46). І що далі? Які двері біля гробу? І на це говорить інший пророк: «Життя моє скинули в яму, і закидали мене камінням» (Плач. 3: 53). Я, камінь наріжний, вибраний, чесний, лежу всередині каменю, не на довгий час; камінь спотикання для юдеїв, а спасительний для віруючих. Тому посаджено на землі дерево життя, щоб земля, яка підпала під прокляття, отримала благословення і щоб мертві звільнилися.
36. Тому не соромимося сповідувати Розп’ятого; з відвагою будемо зображати рукою знамення Хреста на чолі і на всьому: на хлібі, який споживаємо; на чашах, з яких п’ємо, зображаймо Його при входах, при виходах, коли лягаємо спати і встаємо, коли перебуваємо в дорозі і відпочиваємо. Він велика охорона, дана бідним в дар і слабким без труда. Бо це благодать Божа; знамено для вірних і страх для злих духів. Тому що за допомогою його Він «переміг їх, вивівши з ганьби зі сміливістю» (Кол. 2: 15). Коли вони побачать Хрест, то згадують Розп’ятого. Вони бояться Того, Хто сокрушив голову дракона. Не нехтуй цим знаменням з тієї причини, що воно дане тобі даром, але за це тим більше шануй Благодійника.
37. І якщо коли трапиться тобі досліджувати це, і ти не будеш мати доказів: то тверда віра нехай в тобі перебуватиме; а, придбавши багато відомостей, краще закрий уста юдеїв пророками, а греків — їхнім байкарством. Вони поклоняються тим, які уражені блискавкою; а блискавка, що сходить з небес, сходить не без причини (на таких). Якщо для них не соромно поклонятися богоненависним, ураженим блискавкою, то чи ти посоромишся поклонятися улюбленому Богом і Сину Божому, розп’ятому за тебе? Я соромлюся говорити про богів, названих ними, і через брак часу залишаю: а нехай це кажуть ті, які знають. Нехай закриються уста всіх єретиків, якщо хтось каже, що Хрест є мрією, ти відвернися від нього. Зненавидь тих, які говорять, що Його розп’яття було примарним. Бо якщо розп’яття на Хресті примарне, тоді як від Хреста спасіння, то і спасіння примарне. Якщо Хрест примарний, то примарне і воскресіння. «Якщо Христос не воскрес, то ми ще у гріхах наших» (1 Кор. 15: 17). Якщо примарний Хрест, то примарне і вознесіння, а якщо вознесіння примарне, то, без сумніву, примарне і друге пришестя, і нарешті нічого не буде твердого.
38. Нехай буде тобі Хрест першою непорушною основою, і на ньому будуй все інше вчення віри. Не відрікайся Розп’ятого: бо якщо відречешся, то багато хто викриє тебе. Перший викриє тебе Іуда зрадник, бо, зрадивши, він побачив, що Ісус засуджений архієреями і старцями на смерть. Будуть свідчити проти тебе тридцять срібняків. Буде свідчити Гефсиманія, де відбулася зрада. Я не кажу вже про Єлеонську гору, на якій молилися ті, які були там вночі. Буде свідчити нічний місяць; свідчитиме день і сонце, яке померкло: бо воно не могло дивитися на раду беззаконних. Викриє тебе вогонь, біля якого стояв і грівся Петро. Якщо відречешся Хреста, то чекає тебе вічний вогонь. Я жорстоко кажу, щоб ти не був жорстоко спокушений. Пригадуй про Гефсиманські мечі, з якими йшли на Христа, щоб не був уражений ти мечем вічним. Викриє тебе дім Каяфи своїм теперішнім запустінням, явивши силу Того, Який був засуджений тоді в ньому. Стануть проти тебе й Ірод, і Пилат, ніби так кажучи: чому відрікаєшся Того, Який розп’ятий при нас юдеями, і про Якого ми знаємо, що Він ні в чому не згрішив? Бо я, Пилат, умив тоді руки. Чи стануть проти тебе лжесвідки і воїни, що одягли Його в багряний одяг, і поклали на Нього терновий вінець, і розп’яли Його на Голгофі, і кидали жереб за Його хітон. Викриє тебе Симон Киринейський, що ніс Хрест за Ісусом.
39. Від світил викриє тебе сонце, яке померкло, а від земних речей — вино, змішане зі смирною, а від тростин — ця тростина, від рослин — ісоп, від морських рослин — губка, від дерев — древо Хресне. Викриватимуть тебе воїни, як сказано, які прицвяхували і кидали жереб за одяг; воїн, який проколов копієм Його ребро; жінки, які були при цьому; церковна завіса, яка тоді роздерлася; Преторія Пилата, яка стала пустою сьогодні силою тоді Розіп’ятого; ця свята Голгофа, яка височіє, видима і до сьогодні, до сьогодні показує, як розпалися тоді для Христа каміння; поблизу знаходиться гробниця, в якій Він був покладений, і привалений при вході камінь, який досі лежить при гробниці; ангели, що були тоді; жони, які вклонились Йому після воскресіння; Петро та Іоан, які прибігли до гробниці, і Фома, який вклав руку в ребро Його і пальці в рани від цвяхів. Бо він разом і для нас з таким старанням доторкався до Нього. Чого б ти, не бувши тоді, повинен був шукати, що він за Божественним промислом знайшов, бувши тоді.
40. Свідки Хреста апостоли, видима вселенна і світ, що складається з людей, які вірять в Розп’ятого. Навіть те саме, що ти тепер прийшов сюди, має переконати тебе в силі Розп’ятого: бо хто сьогодні привів тебе сюди? Які воїни? Якими кайданами ти притягнутий? Який суд примусив тебе? Переможне, спасительне знамення Хреста Ісусового, Хрест зібрав всіх. Воно підкорило персів; приборкало скіфів; воно, замість кішок і собак і всіляких заблуджень, дарувало єгиптянам Богопізнання. Воно до сьогодні зцілює хвороби; воно до сьогодні проганяє злих духів, і розсіює спокуси чарівників, і чаклунів.
41. Воно тим більше з’явиться з небес з Ісусом. Бо переможний прапор буде передувати цьому Царю, щоб, побачивши Того, Кого прокололи, і через Хрест довідавшись про зневаженого, юдеї заплакали в каятті. Заплачуть вони, заплаче кожне коліно, бо покаються тоді, коли не буде їм часу для покаяння. Але ми в радості похвалимося Хрестом; поклоняючись посланому і розп’ятому за нас Господу, поклоняючись і Тому, Хто послав Його, Богу Отцю разом зі Святим Духом. Йому слава на віки віків. Амінь.
