Сьоме оголошувальне повчання
До тих, що готуються в Єрусалимі до просвічення, сказане без приготування, на слова з Послання до ефесян: «Для цього схиляю мої коліна до Отця» та ін. (Еф. 3: 14).
1. Вчора я достатньо говорив вам про єдиновладність Божу; достатньо, кажу, розуміючи не те, щоб моє слово було цілком досконале (бо цього досягнути ніяк не можливо смертній істоті), але те, скільки я міг сказати через свою неміч. Тоді разом я показав вам і всі викручування безбожних єретиків, які різноманітним чином заблуджуються. Тепер, виявивши їхній сором і душевну отруту і згадавши про все їхнє вчення (бо я це робив не для того, щоб заподіяти їм шкоду, але щоб принести їм велику користь), знову вийдемо проти них і отримаємо спасительні уроки істинної віри, поєднуючи з надбанням єдиновладдя Божого надбання вітчизни і віруючи в єдиного Бога Отця. Бо ми повинні вірувати не тільки в єдиного Бога, але разом зобов’язані благочестиво визнавати, що Він є і Отець Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа.
2. Саме тому ми більш піднесено судимо, ніж юдеї, які у своєму вченні, хоча і визнають єдиного Бога Отця (хоча і це багато разів відкидали, впадаючи в ідолослужіння), але не визнають, що Він є Отець і Господа нашого Ісуса Христа, мудруючи проти своїх пророків, які говорять в Божественному Писанні: «Господь говорить до мене: Ти Син Мій, Я сьогодні породив Тебе» (Пс. 2: 7). Але вони і в теперішній час «повстають і збираються на Господа і на Христа Його» (Пс. 2: 2), думаючи, що можна догодити Отцеві і без шанування Сина, а не знають того, що «ніхто не приходить до Отця, як тільки» (Ін. 14: 6) через Сина, Який Сам говорить про Себе: «Я є двері, і Я є путь» (Ін. 10: 7; 14: 6). Як же може удостоїтися прийти до Бога той, хто ухиляється від путі, що веде до Отця, і тікає від самих дверей? Вони суперечать і тому, що написано у 88 псалмі: «І буде Він звати Мене: Ти Отець мій і Бог мій, твердиня спасіння мого. І я первенця піднесу мого високо, вище царів землі» (Пс. 88: 27-28). Оскільки вони вперто наполягають, що ці слова сказані до Давида або Соломона, або до когось іншого, то нехай пояснять нам, яким чином престол цього Царя, який сповіщається їхніми пророками, є «як дні неба, як сонце перед лицем Божим і як місяць, досконалий у віки» (Пс. 88: 30; 37-38). Як їх не приводить в сором написане: «З утроби раніше денниці породив Тебе» (Пс. 109: 3); також і це: «Перебуватиме із сонцем, і раніше місяця з роду в рід» (Пс. 71: 5), що відносити до когось з людей зовсім нерозумно.
3. Але нехай через своє звичне невірство юдеї помиляються, коли хочуть, як з приводу цих слів, так і інших подібних. Ми ж, навпаки, приймаємо благочестиве вчення віри, коли поклоняємося Єдиному Богу, Отцю Ісуса Христа. (Бо Того, Хто всім дарує силу народжувати, позбавляти цієї самої сили є нечестивим ділом). Віруємо «у Єдиного Бога Отця», і таким чином віра в Христа ще раніше, ніж почнемо викладати власне вчення про Христа, вселиться в серцях тих, які чують, будучи зовсім невіддільним від того, що сказано про Отця.
4. Бо ім’я Отця при самому Його промовлянні вже дає розуміти і про Сина, точно так само, як, промовивши ім’я Сина, відразу уявляємо у своєму розумі й Отця. Бо якщо Отець, то, без сумніву, Він є Отець Сина, і якщо Син, без сумніву, Він є Син Отця. Тому щоб з цих слів: «В Єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, видимого ж всього і невидимого», коли потім додаємо до них: «І в Єдиного Господа Ісуса Христа», не вивів хтось нечистого розуміння, ніби Єдинородний в порядку посідає друге місце після неба і землі, і ми раніше, ніж найменували небо і землю, назвали Бога Отцем, щоб таким чином думаючи про Отця, разом думали і про Сина. Бо між Сином і Отцем немає нічого, що розділяло б їх.
5. Отже, Бог, хоча є Отцем багатьох, але не у власному розумінні, а за природою і по самій істині є Отець тільки Єдиного, Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа, Який не в часі почав бути Отцем, але від віку Отець Єдинородного; бо раніше не був Він без Сина і не породив Його згодом, роздумувавши Сам з Собою. Цей Отець раніше всякої істоти, раніше всякого знання, раніше часу і всіх віків має насліддя Отця; тому Отець більше, ніж за іншими його досконалостями, повинен бути шанований; Отець, Який став таким не через пристрасть, не від з’єднання, не через невідання, Отець без виснаження, без приниження, без зміни. «Бо всякий досконалий дар, який є з висоти, сходить від Отця світла, у Якого немає зміни, ані тіні переміни» (Як. 1: 17); досконалий Отець народив досконалого Сина і все віддав Народженому: «Все віддане Мені Отцем Моїм» (Мф. 11: 27), — говорить Він. Тому Отця і шанує Єдинородний: «Я шаную Отця Мого» (Ін. 8: 49), — говорить Син, і ще: «Я заповідей Отця Мого дотримуюся, і перебуваю в любові» (Ін. 15: 10). А тому й ми говоримо разом з апостолом: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець щедрот і Бог усякої втіхи. Заради цього схиляємо коліна перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від Якого іменується великий рід і на небесах, і на землі» (2 Кор. 1: 3; Еф. 3: 14-15), і прославляємо Його разом з Єдинородним. «Бо кожний, хто відкидає Отця, відкидає і Сина, і, навпаки, той, хто сповідує Сина, і Отця має», і ми усвідомлюємо, «що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (1 Ін. 2: 22-23).
6. Тому ми поклоняємося Отцю Христа, Творцю неба і землі, Богу Авраама, Ісаака, Якова, в честь Якого і раніше тут прямо навпроти нас був споруджений храм. Не будемо слухати єретиків, що відокремлюють Старий Завіт від Нового, але маємо віру в Ісуса Христа, Який говорить про храм: «Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму?» (Лк. 2: 49). І в іншому місці: «Візьміть це звідси, і не робіть з дому Отця Мого дому торгівлі» (Ін. 2: 16). Такими словами Він ясно показує, що храм, який був колись в Єрусалимі, є домом Отця Його. Якщо ж хтось би через невірство захотів мати більше доказів на те, що Отець Христа є і Творець світу, то нехай послухає слова Його Самого: «Чи не дві птиці ціняться одним асарієм? І жодна з них не впаде на землю, без волі Отця Мого, Який на небесах» (Мф. 10: 29). Також: «Погляньте на птахів небесних, які не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, а Отець ваш Небесний їх годує» (Мф. 6: 26). І ще: «Отець Мій досі робить, і Я роблю» (Ін. 5: 17).
7. Втім, щоб хтось або через простоту, або через зловмисність з цих слів Христа — «Схожду до Свого Отця й Отця вашого» (Ін. 20: 17) — не зрозумів, що Він рівночесний людям праведним, поставлю потрібним зробити попередньо таке обмеження, що хоча найменування Отця і одне, але значення Його різне. І Христос, знаючи це, з пересторогою сказав: «Схожду до Отця Свого й Отця вашого», не сказав: «До Отця нашого», але окремо сказав спершу про Себе: «До Отця Мого», Який є Отець Його за єством, а потім додав: «І до Отця вашого», яким Він є для них через усиновлення їх Собі. Хоча ми отримали повне право взивати в наших молитвах: «Отче наш, що єси на небесах» (Мф. 6: 9), але це є дар чоловіколюбства Божого. Бо ми називаємо Його Отцем не тому, що природним чином народилися від Отця Небесного, але удостоєні невимовним чоловіколюбством говорити так тому, що отцівською благодаттю з рабства переведені в стан усиновлення через Сина і Святого Духа.
8. Якщо ж хтось хоче знати, чому ми Бога називаємо Отцем; той нехай послухає доброго наставника Мойсея, який говорить: «Чи не Сам цей Отець здобув тебе, створив тебе і влаштував тебе» (Втор. 32: 6)? Також в Ісаї пророка: «І нині, Господи, Ти Отець наш, ми ж — глина, всі діла рук Твоїх» (Іс. 64: 8). Воістину, благодать, сповіщена пророками, ясно відкрила, що ми називаємо Його Отцем не через єство, але через Божественну благодать і усиновлення.
9. А щоб ти ще краще дізнався, що не скрізь в Божественному Писанні називається Отцем тільки природний Отець, то вислухай слова Павла: «Бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям» (1 Кор. 4: 12). Звичайно, Павло був отцем коринфян не через тілесне народження, але тому, що навчив і духовно народив їх. Вислухай також і слова Іова: «Я був отцем немічних» (Іов. 29: 16). Тут він назвав себе отцем не тому, що породив бідних, але тому, що мав піклування про них. І Сам Єдинородний Син Божий, будучи прицвяхований плоттю до хресного древа, коли побачив Марію, Матір Свою по плоті, й Іоана, улюбленого ученика, сказав йому: «Це Мати твоя, а Марії: це син твій» (Ін. 19: 27-26), бажаючи навчити їх належної любові. І те, що у Луки: «І були батько і Мати Його здивованими» (Лк. 2: 33), Він пояснює не у власному значенні. Єретики, хапаючись за ці слова, кажуть, що Він народився від чоловіка і жінки. Але як Марія названа матір’ю Іоана через любов до нього, а не тому, ніби його народила, так само і Йосиф названий батьком Христа не тому, ніби він Його породив [бо за свідченням Євангелія, «він не знав її, аж поки народила Сина Свого первістка» (Мф. 1: 23)], але через піклування про Його виховання.
10. Це мимохідь сказано вам, ніби для нагадування. Додамо тепер й інше свідчення на доказ того, що Бог називається Отцем людей не у власному значенні. У Ісаї читаються ці слова, які звернені до Бога: «Ти бо є Отець наш, оскільки Авраам не впізнав нас, і Сарра не породила нас» (Іс. 63: 16). Чи потрібно ще більше досліджувати про це? І псалмоспівець говорить: «Нехай збентежаться від лиця Його, Отця сиріт і судді вдовиць» (Пс. 67: 6). Чи не для кожного очевидно, що Бог, Який називається тут Отцем сиріт, які нещодавно втратили своїх власних батьків, називається таким не тому, що вони народилися від Нього, але тому, що турбується про них і зберігає їх? Тому Бог є Отцем людей, як вже сказано, не у власному значенні; за єством же, а не через усиновлення, є Отець Єдиного тільки Христа; притому Отцем людей Він став у часі, а Отець Христа є раніше віків, як Він Сам говорить: «І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу» (Ін. 17: 5).
11. Тому ми віруємо в Єдиного Отця Бога недослідимого і невимовного, Якого ніхто з людей не бачив: «Єдинородний тільки Син явив» (Ін. 1: 18). Бо «Сущий від Бога, Цей бачив Отця, лице Якого ангели завжди споглядають на небесах» (Ін. 6: 46); притому споглядає його кожен співрозмірно своєму чину, а в повному світлі бачити Отця власне надано Сину зі Святим Духом.
12. Довівши до цього моє слово і згадавши коротко про всі ті місця, в яких Бог сповіщається Отцем людей, я вкрай дивуюся, уявляючи собі невдячність людей. Бог через невимовне чоловіколюбство благозволив назватися Отцем людей, небесний — Отцем земних, Творець віків — Отцем сущих в часі, Той, Який вміщує всю землю долонею — Отцем таких, які на землі уподібнюються сарані, а людина, залишивши пренебесного Отця, сказала дереву: «Ти є мій отець, і каменю: ти мене породив» (Євр. 2: 27). Саме тому, як я думаю, і сказано у псалмі до роду людського: «і забудуть люди народ свій і дім отця свого» (Пс. 44: 11), якого ти обрав отцем, якого ти прийняв для своєї загибелі.
13. Та не тільки дерева і каміння, але деякі вибрали собі отцем і самого сатану — душогубця. Господь, викриваючи таких, сказав: «Ви творите діла отця вашого диявола» (Ін. 8: 41), який є отець людей не за єством, але тому, що зваблює їх. Бо як Павло називався отцем коринф’ян через подання їм благочестивого вчення, так само і диявол називається отцем тих, які вільно з’єднуються з ним. Не будемо погоджуватися з тими, які погано розуміють ці слова: «Діти Божі і діти диявола пізнаються так» (1 Ін. 3: 10); начебто є деякі між людьми, які спасаються або гинуть через єство. У це святе усиновлення ми вступаємо не через необхідність, але через добре волевиявлення. І зрадник Іуда не за єством став сином диявола і сином погибелі. Бо інакше раніше жодним би чином він не міг виганяти бісів в ім’я Христа; сатана сатану не виганяє. Так само і Павло з гонителя не став би проповідником Євангелія. Придбання усиновлення залежить від волі кожного, як говорить Іоан: «Тих же, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав їм силу бути дітьми Божим» (Ін. 1: 12). Бо не раніше віри, але через віру ми з волі удостоїлися стати дітьми Божими.
14. Тому, знаючи це, будемо вести духовне життя, щоб удостоїтися усиновлення Богу. «Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини» (Рим. 8: 14). Нам немає ніякої користі носити назву християн, якщо цим не супроводжуються християнські діла; інакше, щоб і до нас не були віднесені ці слова: «Якщо ви були б дітьми Авраама, то діла б Авраама творили» (Ін. 8: 39). Бо «якщо Отця нелицемірно називаємо таким, що судить кожного по його ділах, то зі страхом проводьте шлях мандрування вашого, не люблячи світу, ні того, що в світі. Бо хто любить світ, то немає любові Отчої в ньому» (1 Пет. 1: 17; 1 Ін. 2: 15). Отже улюблені діти, принесімо славу небесному Отцю нашими ділами, «і нехай побачать добрі діла наші і прославлять Отця нашого, Який на небесах» (Мф. 5: 16); «всю печаль нашу покладіть на Нього» (1 Пет. 5: 7). «Бо знає Отець наш, чого потребуємо» (Мф. 6: 8).
15. А шануючи Отця пренебесного, вшануємо і батьків наших по плоті, оскільки в законі і пророків ясно Сам Господь заповів: «Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довголітнім будеш на землі» (Вих. 20: 12). Нехай слухають цієї заповіді особливо ті, які знаходяться тут, які мають батьків і матерів: «Діти, слухайте своїх батьків у всьому, бо це є угодно Господу» (Еф. 6: 1). Господь не сказав просто: «Хто любить батька або матір, недостойний Мене» (Мф. 10: 37), щоб ти через свою нерозумність сказане правильно не зрозумів в перекрученому значенні, але додав: «Більше Мене». Тоді потрібно слідувати цій заповіді, коли земні батьки мудрують противне Отцю Небесному, а коли вони зовсім не перешкоджають нам у справі благочестя, ми ж, навпаки, захоплюючись розпустою і забуваючи їхнє благодіяння, які надані нам, зневажаємо їх, то в цьому випадку на нас падає такий вислів: «Хто лихословить батька або матір, нехай смертю помре» (Мф. 15: 4).
16. Неперевершене і перше діло християнського благочестя є шанувати батьків, винагороджувати труд, який вони понесли при нашому вихованні, і всіма силами заспокоювати їх. Бо хоча б ми і дуже багато чого повернули їм, втім, всі ніяк не зможемо самі знову їх народити. Будемо з ними чинити так, щоб вони, будучи упокоєні нами, утверджували нас своїми благословеннями, які розсудливо підхопив кмітливий Яків, і щоб Отець Небесний, прийнявши це добре налаштування нашої волі, удостоїв нас разом з праведними «просвітитися, як сонце в Царстві Отця нашого» (Мф. 13: 43). Нехай буде Йому слава з Єдинородним і Спасителем Ісусом Христом, і зі Святим і животворчим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
