Бесіда на псалом 9
Псалом Давида.
1. Псалом цей довгий. І це є справою мудрості Духа. Він зробив не всі псалми короткими, і не всі довгими, але саме їхнім розміром подав розмаїтість цій книзі, тривалістю пробуджуючи (слухачів) від лінощів, а стислістю — полегшуючи труди.
«Славитиму Тебе, Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса Твої» (Пс. 9, 2). Прославлення буває двояким: воно виражає або усвідомлення власних гріхів, або піднесення подяки Богові. Тут воно означає подяку. Що ж означає «всім серцем моїм»? Зі всім бажанням і відданістю, і не тільки за благоденство, але і за протилежне. Саме це і притаманне душі вдячній і мудрій, щоби дякувати Богові навіть у скорботних обставинах, прославляти Його за все — не тільки за благодіяння, але і за покарання. Цим заслужується велика нагорода. Приносячи подяку за благодіяння, ти віддаєш борг, а приносячи подяку за нещастя, ти робиш Бога своїм боржником. Хто насолоджується благоденством і відчуває вдячність, той виконує належне, а хто терпить прикрощі і прославляє Бога, той готує собі нагороду. За таку подяку Бог дарує багато інших благ і там, і тут, так що для нас стають невідчутними і самі прикрощі. Ніхто не печалиться про те, за що дякує Богові.
Отже, звідси ми можемо одержати ще й іншу користь — позбутися скорботи. Якщо ти позбудешся майна і будеш дякувати, то втрата не може засмутити тебе так, як радує почуття подяки. Це — тяжкий удар для диявола; це робить душу мудрою; це навчає нас правдивому судженню про реальні речі. Багато хто з людей не має істинного поняття про земні речі, тому і піддається скорботі. Так ті, які втратили розум, лякаються того, що не є страшним, часто навіть від тіні тікають і бояться неіснуючих предметів. Подібними до них є ті, котрі бояться втрати майна.
Такий страх спричиняється не властивостями самих речей, а йде від нашої волі. Справді, якби це було печальним самим від себе, то мали б печалитися всі, хто втратив майно. А коли не всі ми печалимося при його втраті, то виходить, що це спричиняється не самою справою, а недосконалістю душі. Як той, хто знаходиться в темряві, часто лякається мотузки, сприймаючи її за змію, до всього відноситься з підозрою і друзів вважає ворогами, так і люди безрозсудні, знаходячись ніби серед глибокої пітьми, не впізнають властивості речей, а плазують у бруді і погану траву не вважають поганою. Будучи відданими сріблолюбству, не відчувають його смороду; а коли б відійшли від нього, тоді відчули б. Як той, хто захопився потворною жінкою, коли відкине свою пристрасть, тоді чітко бачить її потворність, так буває і з грошолюбами.
Але як, скажеш, я можу залишити цю любов? Повернемося знову до того ж прикладу. Як той, хто захопився потворною жінкою, коли постійно спілкується з нею, тоді розпалює у собі піч, а коли на деякий час залишить її, тоді його пристрасть поступово згасає. Так і ти відійди на деякий час, відступи трохи, і ця мала відстань зробиться великою, — тільки почни виправлятися.
Ти маєш зайвий будинок? Продай його і віддай нужденним, не думаючи, що ти втрачаєш його, а здобуваєш; дивися не на втрату, а на користь, яку отримуєш від цього, — не на те, що ти втрачаєш його тут, а на те, що робишся його цілковитим господарем там. Так ти завжди зможеш проголошувати чудеса Божі. Про це сказано на початку псалма. Однак грошолюбна людина не може постійно вправлятися в цьому, вона постійно піклується про доходи, торгові обороти, умови, товари, заповіти, ціну полів, ціну будинків, бариші та вигоди. Про це вона думає і турбується безперестанно, бо де скарб людини, там і її серце (Мф. 6, 21).
Про це говорить пророк, про це піклується. Як слуги постійно піклуються про те, що належить їхнім господарям, так і він піклується про те, що належить Господу: що Він заповів, що звершено, що ще не звершено, але має звершитися. Тому заповідаю тобі: звільнися від життєвої клопітливості і постійно займайся такими ж роздумами, щодня прославляй чудеса Божі, що відбуваються, особисті і загальні, які поширюються на всіх і на кожного зокрема. Життя сповнене такими чудесами, і з чого б ти не почав: чи з неба, чи із землі, чи з повітря, чи з тварин, чи з насінь, чи з рослин, — скрізь побачиш багатий початок для розмови. Чи захочеш говорити про колишні благодіяння, які були до закону, чи під законом, чи в часи благодаті, чи після смерті, чи при самій смерті — і тут знайдеш безмежне море для розмови. То хіба не безумно при такому достатку речей для розмови, які можуть подати нам і задоволення, і користь, і благо для душі, занурювати свій розум у бруд, займаючись розповідями про скупість та розкрадання?
2. Якщо бажаєте, то ми, залишивши небесне, будемо розмовляти про землю: її велич, облаштування, призначення, властивості, постійну родючість, її різноманітні достатки, насіння, трави, рослини, квіти, луги, сади. Далі покажемо вигляд кожного дерева, його положення, висоту, пахощі, плоди, корисність, вживання та все інше, а так само землю як оброблену, так і необроблену, адже в ній немає нічого некорисного — вона дає то залізо, мідь, золото, срібло, то пахощі та всілякі і різноманітні ліки. Хто може визначити користь від води як прісної, так і солоної, призначення гір, в яких є родовища різних дорогоцінних каменів, джерела, які в них протікають, дерева, придатні для покрівлі і будівництва? Усе це — дари пустелі. Вона годує і тварин, і всіх диких звірів. А хто може описати озера, джерела, ріки? Як жінки під час народження отримують запас молока і годують немовлят, так і земля, протягуючи ріки і джерела, мов соски, подає щедре зрошення лугам і садам. Але в жінок дитя має наблизитися до сосків матері, а тут земля сама протягує свої соски, подаючи їх усім.
Пустеля подає ще й іншу користь. Вона дуже сприяє тілесному здоров’ю, надаючи можливість дихати найчистішим повітрям, оглядати з висоти весь світ, на самоті віддаватися роздумам і відпочивати від життєвих турбот. Хто може описати співочих птахів і спосіб життя польових звірів? І ще іншу користь подає пустеля. Вона нерідко служить стіною для селищ, виставляючи гори, які піднімаються, прірви та стрімчаки. Хто може перерахувати трави, які в ній ростуть і приносять велику користь для тих, хто страждає тілесними хворобами?
Якщо ж такою є користь і так багато благ від пустель і гір, то, поглянувши на плодоносну землю, на її широкі поля, уяви, яке джерело для розповіді знайдеш тут. Як у нашому тілі є кісти, жили і плоть, так і на землі є гори, долини і родючі поля, і все це приносить користь. Але що я кажу про землю, таку величезну стихію? Якщо ти захочеш зобразити тільки одне дерево, його вигляд, використання, плоди, листя, корисність та все інше, то і тут знайдеш багато чого для розповіді. Так само, коли будеш говорити про стан гір і про все, що їх стосується, чи про саму людину і будову її тіла, то й тут знайдеш невичерпне море для розповіді.
Отже, будемо вправлятися в цьому. Від цього для нас буде неабияке задоволення, від цього — користь, від цього — невимовна мудрість. Тому і пророк, пояснюючи це, продовжує: «Буду веселитися і хвалитися Тобою» (Пс. 9, 3). Інші перекладачі (Акила і Симмах) говорять: «…і похвалюся». «Буду співати імені Твоєму, Всевишній». Інший перекладач (Симмах): «Оспіваю ім’я Твоє…». Немаловажний вид мудрості — веселитися через Бога. Хто веселиться через Бога так, як належить, той відкидає всякі життєві задоволення. Що означає «буду веселитися Тобою»? Моя радість, моя веселість, каже, в тому, що я маю такого Владику. Хто знає це задоволення так, як належить знати, той уже не відчуває інших задоволень. Це є задоволення у всій сутності, тоді як усі інші тільки мають найменування задоволень, а насправді не є такими. Воно підносить людину, воно звільняє душу від тіла, воно підносить до неба, воно ставить вище за все земне, воно рятує від зла.
І це цілком природно. Якщо той, хто зачаровується тілесною красою, не відчуває задоволення ні від чого іншого в житті, а прагне тільки одного — споглядати улюблену, то хіба може відчувати дещо приємне чи сумне в цьому житті той, хто любить Бога так, як необхідно любити? Не може нічого. Він, насолоджуючись безсмертним задоволенням, стоїть вище за все це, оскільки таким є Той, Кого він любить. Ті, які люблять дещо інше, незабаром навіть проти волі забувають улюблені предмети, оскільки вони в’януть і гинуть; а ця любов безмежна, безсмертна, приносить вищу радість і велику користь і тим, що ніколи не знищується, ще більш надихає люблячого. «Буду співати імені Твоєму, Всевишній».
Це особливо властиве люблячому. Люблячі співають пісні на честь улюблених і, хоч самі не бачать їх, утішають себе співом. Те ж саме робить і пророк. Оскільки Бога бачити неможливо, тому він складає на Його честь псалми, входить з Ним у спілкування за допомогою пісень, розпалює свою любов і мовби споглядає Його або, краще сказати — за допомогою пісень і псалмів збуджує любов до Нього в багатьох інших. Як люблячі звеличують своїх улюблених похвалами і скрізь прославляють їхні імена, так чинить і пророк. «Буду співати, — говорить, — імені Твоєму, Всевишній».
3. Зверни увагу на те, як він відійшов від землі і всім своїм єством приліпився до того (Найвищого Єства), віддавши себе Богові. Тому він безупинно і повторює Його ім’я, що особливо притаманне для люблячого. «Ось повернули назад вороги мої, знесилилися і загинули перед лицем Твоїм» (Пс. 9, 4). Інший перекладач (Симмах) говорить; «Бо повернулися вороги мої назад, спіткнулися і зникли від імені Твого». І це особливо притаманне люблячому — постійно говорити про благодіяння улюбленого і захоплюватися ними. Це походить від любові і знову збуджує любов. Не погрішить той, хто скаже, що пророк говорить тут і про невидимих ворогів, бо і вони повертаються назад, коли зустрічають мужню душу. Як спис, коли вдаряє у слабкий щит, то пробиває його, а коли вдаряє у твердий і пружний, то не завдає йому ніякої шкоди, а затупившись, відбивається назад. Саме так буває і з душею. Коли диявол знаходить душу слабку і байдужу, тоді кинуті ним стріли проникають у її глибину; а коли знаходить міцну і сильну, тоді відходить, не домігшись успіху і не заподіявши їй ніякої шкоди. І так буває двояка чи, краще сказати, трояка користь: душі він не завдає жодної шкоди, а ще робить її сильнішою; і сам від того стає слабшим.
Поглянь, як пророк проголошує силу Божу. «Знесилилися і загинули, — каже, — перед лицем Твоїм». Слухаючи знову про лице Боже, не май на увазі будь-чого тілесного. Тут він виражає дію і явлення Бога, легкість, з якою діє Його сила, про що говорить він в іншому місці: «Він подивиться на землю — і вона тремтить» (Пс. 103, 32). Саме це він виражає і тут. Одного Його погляду достатньо для того, щоб погубити нечестивих. Якщо присутність святих робить силу бісів недієвою, то тим більше присутність Божа. Якщо Його блискавка, являючись, лякає всіх, то уяви, як Його нетлінна сила лякає і губить злих. Чи бачиш властивість пісень? Чи бачиш саме славослів’я, як пророк проголошує силу Божу? Немаловажний урок мудрості він подає нам і тут словами: «Буду співати імені Твоєму, Всевишній. Ось повернули назад вороги мої». Як саме? Те, що він не тільки під час прикрощів, але й під час благоденства не забуває про Бога. Багато хто, будучи упокореним через прикрощі, стає ревнішим у побожності, а коли насолоджується благами, тоді стає байдужим і безтурботним, як і говорить він далі про юдеїв: «Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його» (Пс. 77, 34). Але не таким був Псалмоспівець. Він і під час благоденства не забувався і пильнував.
Чимало повчають мудрості й наступні слова: «Бо Ти вчинив суд мій і справу мою; Ти сів на Престолі, Суддя праведний» (Пс. 9, 5). Інший перекладач говорить (Акила): «…захистив мене». «Ти покарав народи, знищив нечестивого, стер ім’я їхнє навіки-віків» (Пс. 9, 6). Інший перекладач (Симмах): «Ти вигубив…». «Стер ім’я його навіки-віків». І знову зверни увагу на мудрість цього мужа. Не він сам мстить ворогам, а надає право суду Богові, сповняючи заповідь Апостола: «Не мстіть за себе» (Рим. 12, 19). І не тільки на це необхідно звернути увагу, але й на те, що він терпів прикрощі незаслужено. Якби він терпів їх заслужено, то Бог не помстився б за нього. «Ти сів на Престолі, Суддя праведний». Тут він, указуючи на престол і трон, висловлюється відповідно до людського сприйняття. Слово «праведний» означає те, що саме властиве Богові й ознаменовує Його сутність. Про людей цього сказати не можливо: вони, хоч би якими праведними не були, не завжди судять справедливо, — інколи, не знаючи правди через необізнаність, а інколи через байдужість. Бог же, будучи вільний від усього цього, знаючи і бажаючи, виносить праведний суд.
Отже, слова «Ти сів на Престолі» означають: Ти судив, Ти помстився, Ти віддав. «Ти покарав народи, знищив нечестивого». Бачиш, як Бог не потребує ані зброї, ні меча, ані лука, ані стріл, а говорить це відповідно до людського сприйняття. Для Бога достатньо тільки заборонити, і ті, які заслуговують кари, загинуть. А щоб ти краще пізнав Його силу, то вислухай наступне. «Стер ім’я їхнє навіки-віків» (Пс. 9, 6), тобто погубив цілковито, вирвав з коренем, так знищив, що зникла сама пам’ять про них.
«У ворога не вистачило зброї, міста зруйнував Ти, і загинула пам’ять про нього» (Пс. 9, 7). Інший перекладач (Симмах) говорить: «…руїни». У єврейському тексті: «…пустелі». І «міста зруйнував». Що це означає? Знищивши, каже, підступи й задуми нечестивого, ти позбавив його власної зброї. Таким є Божий гнів: він усе знищує і руйнує. Або, як повчає нас інший перекладач, який сказав: «…пустелі», ти не тільки зруйнував їхні міста, але й пустелі винищив, і міста знищив. Так вів війну праведник, так він перемагав своїх ворогів, використовуючи не зброю і списи, а маючи поміч від Бога. Тому і війна його блискуча і славна, і перемога урочиста. «Загинула пам’ять про нього із шумом». Інший (невідомий перекладач, про якого задує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…з ними». У єврейському тексті: «…з ним». Що означає «із шумом»? Означає або цілковите винищення, або загальновідомість лиха. І це є справою Божого провидіння, що Він робить суд не таємним, а таким, щоби через покарання одних виправлялися інші. Отже, так він виражає очевидність погибелі.
4. «Господь же перебуває повік. Він приготував для суду Престіл Свій» (Пс. 9, 8). Інший перекладач (Акила) говорить: «…буде сидіти». Сидінням часто ознаменовується незмінність Божого єства, про що і Єремія говорить: «Ти, Господи, перебуваєш повіки» (Плач. 5, 19). Те ж саме виражає тут і єврейське слово іісив. Пророк часто так висловлюється про покарання людей, виражаючи з одного боку безсмертя Божого єства, а з іншого боку — смертність людського роду. Сутність і велич Божа не має кінця. Це, коли воно постійно нам нагадується, то вселяє нам страх, щоб ми боялися Бога і з тієї, і з іншої причини: і через велич Його слави, і через мізерність нашого єства, і тому що Він перебуває вічно, і тому що Він карає вічно і жахливо. Коли потрібно пояснити дещо у переносному значенні, то це не потрібно відкидати. Іноді (у словах Писання) потрібно мати на увазі дещо інше, а іноді потрібно сприймати їх тільки так, як сказано, наприклад: «На початку створив Бог небо і землю» (Бут. 1, 1). А інше потрібно сприймати не так, як сказано. Наприклад: «Нехай вони будуть належати тобі одному, а не чужим з тобою. Джерело твоє нехай буде благословенним; і втішайся дружиною юності твоєї, улюбленою ланню і прекрасною сарною» (Притч. 5, 17-19).
Якщо ти звернеш увагу на ці слова і, бажаючи зрозуміти їхній зміст, не відступиш від буквального сприйняття, то побачиш, що було б досить нелюдяно не давати нікому навіть води. А тут йдеться про дружину, про те, що до неї потрібно ставитися цнотливо, її через чистоту подружнього співжиття названо джерелом і ланню. Тут — так, а в інших місцях потрібно і сприймати самі слова, і мати на увазі інший зміст, що виражається ними. Наприклад, у словах: «Як Мойсей підніс змія» (Ін. 3, 14). Тут потрібно вірити, що це було, а це було насправді, і вбачати в цьому прообраз Христа. Так і тут не погрішить той, хто віднесе сказане Псалмоспівцем до юдеїв: «Ти сів на Престолі, Суддя праведний. Ти покарав народи, знищив нечестивого, стер ім’я їхнє навіки-віків. У ворога не вистачило зброї, і міста зруйнував Ти, і загинула пам’ять про нього із шумом» (Пс. 9, 5-7).
Усьому світу відомі нещастя, що спіткали тих, які розіп’яли Христа: дією Христового провидіння, Який управляє всім, міста їхні зруйновані і диявольські хитрування залишилися марними. Однак залишимо це для допитливих, а самі продовжимо пояснення сказаного. «Він приготував для суду Престіл Свій» (Пс. 9, 8). Інший перекладач (Акила) говорить: «Утвердив на суд». «Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю» (Пс. 9, 9). Чи бачиш, як пророк поступово підсилює слова? Згадавши про Престіл, він змальовує властивості цього Престолу, який споруджений не з дерева чи будь-якого іншого матеріалу, а з правди. Він заснований, каже, на правді. «Він буде судити вселенну за правдою». Говорить і про теперішні часи, і про майбутні. Загальний суд буде там, а особистий буває і тут. Бог багато чого робить і тепер, щоби байдужі люди не подумали, начебто все існує без Провидіння. Якщо тут не всі одержують вінці, то не дивуйся цьому, «бо Він призначив день, у який праведно судитиме весь світ» (Діян. 17, 31). А це життя є поприщем, місцем подвигів, часом боротьби. Тому не всі тут одержують відповідно до заслуг, оскільки приготовлені праведникам нагороди, а грішникам покарання там. Тут очікування і довготерпіння, щоб гріхи були очищені покаянням, а там не так. Так убивця, поки знаходиться в дорозі, може виправитися й уникнути кари, а коли отримає вирок судді, тоді для нього залишається меч, кат і могила. Так і тут: поки ми знаходимося в цьому житті, для нас є можливість виправитися й уникнути кари; а коли відійдемо туди, тоді вже даремно будемо плакати, бо «Він приготував для суду Престіл Свій».
Не погрішить і той, хто слово «приготував» буде сприймати так, як воно сказано, бо в Бога все готове: і покарання, і вінці, і вироки. Для Бога немає ані очікування, ані часу, ані зволікання, і живі не випередять померлих, як говорить Павло: «Ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих» (1 Сол. 4, 15). «Він буде судити вселенну за правдою». Поглянь на мудрість пророка, як він говорить і про теперішнє, і про майбутнє. Про теперішнє сказав: «Ти покарав народи, знищив нечестивого»; а про майбутнє: «Він приготував для суду Престіл Свій. Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю» (Пс. 9, 8-9). Він робить це для того, щоб ті, які не вірять у майбутнє, переконалися доказами із сьогодення.
«І буде Господь пристановище пригнобленому і захисником у скорботі» (Пс. 9, 10). Другий перекладач говорить (Акила): «…виснаженому», третій (Симмах): «…упокореному». Він часто називає себе немічним і вбогим, хоч був царем. Так і в іншому місці говорить: «Я ж немічний і вбогий» (Пс. 39, 18). Він знав, добре знав, що все людське мізерніше, аніж тінь, що ми не маємо нічого особистого, крім чеснот, а все інше подібне до листя, яке приліпилося ззовні. А те, що чеснота є нашою власністю, це видно з наступного: куди б ми не пішли, скрізь несемо її із собою, а все інше — ні. Отже, вона є нашою власністю, а все інше — чуже. Як серед людей ми називаємо своїм того, хто близький до нас, так і чесноти ми називаємо приналежними нам більше, ніж багатство, оскільки вони завжди є близькими для нас.
5. Зверни увагу на вдячну і мудру душу пророка. Хоч він мав і коней, і військо, і багато чого іншого, але, відкинувши все, він призиває поміч звище і все своє спасіння покладає на Бога. Не сказав: моїм пристановищем були війська чи гроші, чи мури, але: «І буде Господь пристановищем пригнобленому», Він Сам, говорить, подав мені безпеку. Ніщо не може зрівнятися з цим притулком, як по зручності, так і по безпеці; інші притулки піддаються небезпекам і не можуть завжди бути в готовності, але бувають ненадійні і за часом, і за місцем, і за багатьма іншими обставинами, а цей притулок знаходиться біля тебе, якщо тільки ти будеш ретельно шукати його. «Тоді ти заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 9). «Хіба Я — Бог тільки поблизу», — говорить Господь, — а не Бог і віддалік?» (Єр. 23, 23). Тут нам не потрібно ані бігти, ані розпочинати подорож, адже знаходити цей притулок можна і сидячи вдома.
Інколи Бог спасає від небезпеки, а інколи через неї робить людей славнішими і сильнішими за ворогів, і причому як те, так й інше подає в належний час. Якщо ті, які знаходять цей притулок, поводяться смиренно, то Він подає те й інше; а коли вони не вповні виявляють таку чесноту, тоді Він обмежується першим, щоб вони, отримавши друге, не загордилися. А що це насправді часто доводить до гордості, можеш переконатися на прикладі Єзекії, який загордився саме із цієї причини, однак Бог не забув його, та оскільки щаслива перемога вселила в його душу гордість, тому через хворобу привів його до каяття (Іс. 38, 1).
«І буде Господь пристановищем пригнобленому і захисником у скорботі» (Пс. 9, 10). У належний час «захисником». Тут пророк говорить про двояку поміч: про те, що Бог допомагає, і що допомагає в належний час. Тут допомогою він називає скорботу. Чому? Тому, що вона є матір’ю мудрості, може звільнити людину від смерті й особливо залучає допомогу Божу. При ній зникають лінощі і байдужість, при ній ми стаємо більш пильними у молитвах. Як непогожий час є найкращим для землеробства, так і скорбота — для піклування про душу. Хоч ми завжди маємо потребу у Божій допомозі і під час благоденства, але особливо тоді, коли перебуваємо у скорботі. «Захисником» — цим словом він повчає нас і дечого іншого, а саме того, що і ми самі повинні бути діяльними, оскільки той, хто допомагає, допомагає тому, хто робить. Тому ми не повинні залишатися бездіяльними, а повинні зі свого боку підносити молитви, милостині та все інше. І соратники допомагають тим, які самі борються, а не тим, які впали духом і стали бездіяльними. Отже, якщо хочеш одержати допомогу від Бога, то не опускай нічого із того, що залежить від тебе самого. Так Іов одержав допомогу, бо сам твердо стояв і боровся; так само й апостоли — оскільки самі були діяльні.
«І будуть надіятися на Тебе всі, хто знає ім’я Твоє, бо Ти не покинеш тих, хто шукає Тебе, Господи» (Пс. 9, 11). Пророк часто чинить так — від молитви переходить до умовляння, будучи загальним учителем світу і пропонуючи всім скарби мудрості. Добре сказав він: «І будуть надіятися на Тебе всі, хто знає ім’я Твоє», — ті, які знають, каже, Тебе, Твоє сприяння і Твою допомогу, вони мають надійний якір, сильний захист і незламну силу в надії на Тебе, Який не тільки обіцяє спасти від прикрощів, але не допускає бентежитися і серед самих прикрощів. Справді, хто відрікся від усього людського і віддався надії на поміч із неба, той не тільки отримує швидкий порятунок від горя, але й у самому горі не вагається і не бентежиться, а підбадьорюється надією на цей якір. Так три юнаки не тільки звільнилися від печі, але й, знаходячись у печі, не бентежилися, бо були впевнені в Божій допомозі. Тому й інший перекладач говорить: «Будуть надіятися» чи — будуть упевнені. Безпека, яка подається надією на Бога, набагато надійніша за саму владу під час нещасть, бо остання є людською, а перша — Божественна і нездоланна.
Сказавши, що Бог був помічником і пристановищем, пророк пояснює і те, як це буває. Коли ж це буває? Тоді, коли ми постійно надіємося на Нього. Якщо ж Він не відразу спасає від лиха, то це буває задля твого випробовування. Він, Який має можливість не допускати до тебе лихо, допускає для того, щоби зробити тебе сильнішим. Так само, маючи можливість звільняти від нього на самому початку, Він не спішить і відкладає для того, щоб укріпити твоє терпіння, вправляти твою надію і підсилити твою любов до Нього. Він не попускає нам ані постійно страждати, щоб ми не доходили до відчаю, ані постійно благоденствувати, щоб ми не впали у гріхи. «Бо Ти не покинеш тих, хто шукає Тебе, Господи» (Пс. 9, 11). Інший перекладач (про якого задує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Бо не покинув». Подібно сказано і в іншому місці: «Гляньте на давні роди і подивіться: хто вірив Господу — і був посоромлений? Або хто волав до Нього, і Він знехтував його?» (Сир. 2, 10)? Але як можна шукати Бога, Який є скрізь? Ревністю, ретельністю, відмовою від усього земного. Так нерідко ми, тримаючи що-небудь перед очима й у руках, не помічаємо цього, коли наші думки звернені до чогось іншого, а скрізь ходимо і шукаємо те, що знаходиться в нас.
6. Як же ми можемо шукати Бога? Якщо спрямуємо до Нього свої думки, якщо відречемося від усього земного. Хто шукає, той домагається того, що шукає, викинувши з душі все інше. І потрібно не просто шукати, а дошукуватися. Хто дошукується, той не тільки сам шукає, але для того, щоби знайти бажане, вдається до допомоги інших. Серед життєвих речей ми часто, шукаючи чого-небудь, не знаходимо, а серед речей духовних такого не буває, але кожен, хто шукає, неодмінно знаходить, бо як тільки ми приступаємо до пошуків, Бог не допускає нам довго мучитися, про що Він Сам говорить: «Хто шукає, той знаходить» (Мф. 7, 8).
«Співайте Господу, що живе на Сіоні, сповіщайте між народами про діла Його» (Пс. 9, 12). Інший перекладач (Акила) говорить: «…що сидить на Сіоні, сповіщайте між народами починання Його». Ще інший (Симмах): «…між народами дії Його». Що ти говориш? Невже Той, для Кого небо служить престолом і «земля підніжжям», у Кого «в руці Його всі глибини землі» (Іс. 66, 1; Пс. 94, 4), живе на Сіоні? Так. Тут під місцем перебування він має на увазі не перебування в помешканні, бо велич Божа безмежна, а Його особливе благовоління до цього місця і Його особливу близькість, щоби через таку поблажливість залучити до себе юдеїв. Так і в нас той дім називаємо нашим, до якого ми особливо прихильні. Так і Бог живе в нас, не вміщаючи Себе в нас, а перебуваючи в особливій близькості до нас. А Сіоном в переносному значенні називається Церква: «Ви приступили до гори Сіону.., до Церкви первородних» (Євр. 12, 22-23). І Церква справедливо називається горою відповідно до її твердості, міцності і непохитності. Як неможливо похитнути гору, так і Церкву Божу.
«Сповіщайте між народами про діла Його». Псалмоспівець бажає, щоби люди були провісниками благодіянь Божих і ніколи не приховували Його дарів, і бажає цього завжди для блага як тих, що сповіщають, так і тих, що слухають, бо і ті, й інші, якщо будуть уважними, то отримають від цього користь. «Бо Він карає за пролиту кров, пам’ятає її і не забуде плачу пригноблених» (Пс. 9, 13). Чи бачиш, про які починання Він говорить? Про благодіяння. Тут же він повчає великій істині, а саме, що вбивство не буває безкарним, а неодмінно отримає покарання, як і Мойсей у книзі Буття говорить: «Я стягну і вашу кров» (Бут. 9, 5). Це є ознакою Його безмежного провидіння, особливого піклування. А що Він карає не відразу, то не дивуйся цьому: Він дає грішникам час покаятися. «Не забуде плачу пригноблених». Знову зверни увагу, як убогі користуються його благоволінням.
Однак тут йдеться не просто про вбогих, а про тих, котрі вбогі духом, про яких говорить Христос (Мф. 5, 3), бо особливо бувають вислуханими молитви тих, котрі є смиренними і покірними серцем. Тут наставляється і про те, і про інше — і про молитву, і про смиренність. «На кого Я спогляну, — говорить Господь, — на смиренного й упокореного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66, 2). Смирення завжди служить успіхом у піднесенні молитви, бо Господь близький до тих, які упокорені серцем. Тому той, хто молиться, повинен бути особливо далеким від гордовитості, чого вимагає і Павло, коли говорить: «…без гніву та сумніву» (1 Тим. 2, 8). Добре сказав Псалмоспівець: «Не забуде плачу пригноблених», називаючи плачем стан душі, а не звук голосу; а словами «не забуде» він виражає те, що вони безперестанно волали до Бога, але не відразу отримували те, що просили. Який же зміст міститься в цих словах? Не подумайте, що Бог забув і тому не мстить. Йому це властиво, хоч би навіть ніхто не волав до Нього. А коли волають, і ті, що волають, є смиренними, то тим більше.
«Помилуй мене, Господи, споглянь на приниження моє від ворогів моїх, Ти, що підняв мене від воріт смерті; щоб я звіщав усі хвали Твої у воротах дочки Сіонової. Буду радіти спасінню Твоєму» (Пс. 9, 14-15). Другий перекладач говорить (Симмах): «…піснеспіви Твої». Третій (Феодотіон): «…похвали Твої». Поглянь, як пророк постійно віддається молитві. Уже позбувшись прикрощів і знаходячись у безпеці, він не перестає молитися і говорить: «Помилуй мене», благаючи Бога про майбутнє. Так, ми завжди маємо потребу у Божественному піклуванні, а особливо тоді, коли позбулися прикрощів, бо в цей час перед нами постає інша боротьба, тяжча за попередню, — боротьба з лінощами і гордістю, бо саме тоді диявол і нападає сильніше. Тому особливо після звільнення від прикрощів нам потрібна небесна допомога, щоб ми добре користувалися благоденством. Так і юдеї, звільнившись від єгиптян, вели жорстоку боротьбу із самовпевненістю та байдужістю. Але вони не змогли вести її добре, через що тоді якраз і зазнали смерті. Вони не змогли мужньо вистояти ані проти переїдання, ані проти малодушності, а наслідували пристрасті єгиптян, що і погубило їх. І Давид, коли позбувся гонінь з боку Саула та інших своїх ворогів і досяг спокою, тоді й наразився на більш небезпечну боротьбу — пристрасть нестриманості, яка й довела його до особливо тяжкого покарання. Отже, саме тоді й потрібно боятися, коли звільняємося від лиха.
7. Як ми не так боїмося прив’язаного звіра, як відв’язаного, так і гріха можна менш боятися під час скорботи, бо тоді він буває зв’язаний скорботою та іншими путами, а під час благоденства потрібно його особливо боятися. Справді, часто можна бачити, що благоденство робить більше зла, ніж лихо. Так Єзекія після перемоги ледь не загинув. Тому і Псалмоспівець в іншому місці говорить: «Благо мені, що Ти смирив мене» (Пс. 118, 71). І тут він після звільнення від нещасть просить милості, а причиною називає те, що він тяжко страждає. «Споглянь на приниження моє від ворогів моїх»; і далі: «Ти, що підняв мене від воріт смерті» (Пс. 9, 14). Я прибігаю, каже, до Захисника і Провідника, Який завжди подає мені руку допомоги. Чи бачиш, як він, молячись про майбутнє, залишається вдячним за минуле і виражає двояке благодіяння? Він не сказав: рятуєш мене від воріт смерті, але «підняв мене», адже милосердя Боже не обмежується тільки рятуванням від лиха, але й робить врятованих дивними, славними, знаменитими, високими. Так само не сказав: від дверей, але «від воріт», вказуючи цим на безліч небезпек.
«Щоб я звіщав усі хвали Твої у воротах дочки Сіонової» (Пс. 9, 15). Що радив робити іншим, те робить і сам. «Сповіщайте, — каже, — між народами про діла Його» (Пс. 9, 12). Те ж саме тепер і я буду робити, і робити не просто у присутності одного, двох чи трьох, а серед безлічі глядачів. «Буду радіти спасінню Твоєму» (Пс. 9, 15). У цьому мій вінець, у цьому моя діадема, щоби через Тебе здобути перемогу, щоби через Тебе одержати спасіння. Так і ми будемо шукати спасіння не будь-як і звільнення від прикрощів не як попало, а від Бога. Говорю це тим, які під час хвороби використовують заклинання і для полегшення хвороби звертаються до інших чародійств. Це означає шукати собі не порятунку, а погибелі, бо найбільшим порятунком є те, що йде від Бога.
«Попадали народи в яму, яку викопали; в сітці, яку потай поставили, заплуталася нога їхня» (Пс. 9, 16). Інший перекладач (про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Занурилися». Ямою він називає гріх, бо ніщо так не губить нас, як гріх. Немає нікого більш безсилого за грішну людину, — вона перемагає себе власного зброєю. Як залізо гине від іржі і хутро від молі, так грішник від гріха. Отже, гріх ще раніше Божої кари сам собою мстить тому, хто його чинить. Оскільки пророк багато говорить про небесне правосуддя і Божу поміч, і перше відкривається не відразу, а часто бариться й відкладається, через що багато хто стає ще більш недбайливим, тому тепер він повчає, що покарання не далеко, що воно осягає грішних людей, як і Павло говорить: «Одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд» (Рим. 1, 27).
І поглянь, які чіткі вислови він використовує. «Заплуталися», каже, тобто насильно утримані, зазнали неминучого лиха. І далі: «В сітці, яку потай поставили, заплуталася нога їхня». Грішники, каже, зв’язують себе путами, які не можуть розв’язати. Це звершилося на апостолах і юдеях. Юдеї, повстаючи проти апостолів, не заподіяли їм ніякої шкоди, а себе наразили на незліченні прикрощі, позбувшись міста, волі та всього іншого, — проповідь апостолів поширювалася, а зловмисники гинули. Так і ті, які вкидали трьох юнаків у вавилонську піч, самі ж загинули від неї. Так було і з Даниїлом. Однак при ньому все відбулося справедливо, оскільки ті, які його кидали в рів, потім самі потрапили в рів. А чому при трьох юнаках, тоді як згрішив цар, кари зазнали ті, які стояли біля печі? Тому, що вони вже були обійняті полум’ям, оскільки послужили велінню тирана, поклонившись золотому зображенню. «В сітці, яку потай поставили». Поглянь, як він виражає їхню крайню провину. Оскільки їхні діла були ганебними, тому вони приховують їх і самі намагаються заховатися.
«Пізнається Господь за судом Його, який Він звершує: нечестивець заплутався у ділах рук своїх» (Пс. 9, 17). Інший перекладач (про якого задує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Був упізнаний, створивши суд», тобто тоді, коли наказував, карав, мстив. Чи бачиш ще милосердя від покарання? Воно не тільки робить покараних більш ревними, але і поширює світло богопізнання, і в цьому ще більш чітко можна бачити, як Бог піклується про людей. Так, коли Він дозволив, щоб стадо свиней кинулося із кручі і потонуло в морі, тоді люди особливо злякалися (Мк. 5, 13-18). І в Старому Завіті юдеї, «коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його» (Пс. 77, 34), — як говорить пророк. Чому ж він не робить цього постійно? Тому що хоче, щоби люди не насильно, а добровільно звершували діла чеснот, будучи спонукуваними до цього не стільки покараннями, скільки благодіяннями. Але, скажуть, чи не набагато краще бути добрим примусово, ніж злим за вільним вибором? Неможливо бути добрим примусово. Хто добрий тільки тому, що він зв’язаний, той добрим назавжди не залишиться, але, отримавши волю, повернеться до зла. А хто виховується так, щоби бути добрим добровільно, і таким зробиться, той залишиться непохитним у добрі. «Нечестивець заплутався у ділах рук своїх». Не сказав: рук Божих, але рук самого нечестивця.
8. Чи бачиш, як він урізноманітнює мову, то представляючи покарання, яке йде звище, то покарання, яке спричиняється гріхом тут? Де покарання звище? «Пізнається Господь, — каже, — за судом Його, який Він звершує». Де покарання за гріхи? «Попадали народи в яму, яку викопали» (Пс. 9, 17). І далі, вказуючи на покарання, яке спричиняється гріхом тут, говорить: «Нечестивець заплутався у ділах рук своїх» (Пс. 9, 17). Говорить не тільки про Боже покарання, оскільки Бог часто очікує і не спішить; і не тільки про покарання, що спричиняється гріхом тут, оскільки багато хто спокійно віддається гріхові, а говорить про те й інше. Тому і продовжує: «Нечестивець заплутався у ділах рук своїх». Отже, коли ти влаштовуєш підступи, то не думай, що влаштовуєш їх комусь, — ти сплітаєш сіті собі.
«Нехай зійдуть грішники в пекло — всі народи, що забувають Бога» (Пс. 9, 18). Знову він зупиняється на тому ж — доводить, що гріх неминуче супроводжується покаранням, що безчестя спричиняє смерть, а гріх — нещастя. «Бо не назавжди буде забутий убогий, надія покривджених не загине» (Пс. 9, 19). Інший перекладач (про якого задує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Не до кінця очікування смиренних буде забуте». Добре сказав він: «Не до кінця», повчаючи, що не завжди потрібно шукати спокою. Як виявиться терпелива надія, якщо завжди буде спокій? А зміст слів його такий: грішники будуть покарані і зазнають крайнього горя, оскільки Бог не допустить, щоби скривджені постійно терпіли кривду. Цим він і останніх підбадьорює, і перших лякає, і показує людинолюбство Бога, Який неспішністю покарання робить одних більш досвідченими в чесноті, а інших залучає до покаяння. Поглянь, якої честі сподобляються вбогі, і не просто вбогі, а смиренні серцем, бо саме вони і здатні для терпіння чи, краще сказати, одне походить від іншого, від смирення — терпіння, а від терпіння — смирення.
Якщо ж хто-небудь запитає: чому під убогістю розуміється смирення, то ми скажемо: тому що вона особливо здатна для чеснот. Багатий проводить життя в неспокої та сум’ятті, а вбогий легко переносить усе, часто міряючись своїми силами в боротьбі з бідністю, ніби на арені. Тому і Христос говорив, що з багатством важко увійти до Царства (Мф. 19, 28). Що означає «надія покривджених не загине»? Означає: не загине ніколи і неодмінно отримає свої плоди. Це не завжди буває у життєвих справах, де часто мета не досягається і труди пропадають. Так хлібороб очікує плодів і купець — користі, але часто через несприятливу погоду той і інший втрачають плоди своїх трудів. У Бога ж цього не буває. Навпаки, мета неодмінно досягається завжди. А постійна впевненість у досягненні мети служить чималою втіхою.
«Встань, Господи, щоб не підносилася людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи» (Пс. 9, 20). Сказавши про безчестя, що опанувало багатьма людьми, згадавши про їхню гріховність, розкрадання, користолюбство, вбивства, пророк просить у Бога допомоги для тих, котрі кривдять. Таким є людинолюбство святих: вони піклуються не тільки про себе, але й про весь світ, мов про один дім, і благають Бога за всіх людей, як за одне тіло. «Встань, Господи, щоб не підносилася людина». Що означає «встань, Господи»? Помстися, говорить, допоможи, покарай несправедливих. І добре він використовує такі прямі вислови «встань» і «щоб не підносилася людина», щоби цим показати, що людина є мізерною, походить із землі, є порохом і попелом. «Нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи». Що означають ці слова? Нехай, каже, будуть засуджені за свої гріхи; вони не стали кращими від Твого довготерпіння; зажадай же звіту за їхні злочини.
«Постав, Господи, над ними страх Твій, щоб зрозуміли народи, що вони тільки люди» (Пс. 9, 21). Що означає: «Постав над ними страх Твій»? Оскільки вони, каже, все чинять самоправно, не бажаючи давати звіт, то встань Ти і нехай буде для них замість наставлення страх. Поглянь, як він бажає їм не покарання, а того, щоб вони навчилися, виправилися і не жили беззаконно. Нехай буде для них, каже, замість наставлення страх, і не тільки для них, але й для інших. А щоб ти зрозумів, якою є від цього користь, як це відганяє їхню хворобу, то вислухай наступне: «Щоб зрозуміли народи, — каже, — що вони тільки люди». Зміст слів його такий: багато хто втратив і це, забув про свою природу, дійшов до божевілля, не знає самого себе. І добре додав він: «… завжди»[12], вказуючи на те, що про це потрібно пам’ятати не тільки під час прикрощів, але і під час благоденства. Якщо Ти покараєш їх тепер, то вони, відчуваючи сильний страх і пам’ятаючи про прикрощі, які їх осягли, будуть усвідомлювати свою природу і тоді, коли досягнуть благоденства.
9. Чи бачиш, як пророк молиться за них і бажає, щоб вони покинули своє божевілля? Справді, не знати самих себе — це крайнє божевілля, гірше за нестяму. Останнє є мимовільною хворобою, а перше — наслідком розбещеної волі. «Чому Ти, Господи, стоїш далеко і не являєш Себе в час скорботи?» (Пс. 9, 22)? Пророк говорить це від імені скривджених, просячи і благаючи Бога, але аж ніяк не докоряючи Йому. Багато хто зі страждаючих, будучи спонукувані скорботою, просять негайно вчинити суд. Подібне буває з тими, що мають перенести операцію: вони просять лікаря залишити їх ще до того, як операція буде завершена, — просять шкідливого для себе, бо не можуть терпіти болю. Вони часто кричать лікареві: ти замучив мене, ти погубив мене, ти убив мене. Але це слова не розуму, а болю. Саме так говорить і багато хто із легкодухих під час скорбот, не переносячи труднощів. І Софонія так само висловлював подібні слова (Соф. 3, 1). Але це було в Старому Завіті, коли були потрібні помірні подвиги, у Новому ж це не сумісне із мудрістю.
«У гордині своїй нечестивий пригноблює вбогого; нехай вони будуть уловлені хитрощами, які самі придумують. Бо грішник хвалиться похотями душі своєї, і гнобитель ублажає себе. У гордині своїй грішник не визнає Бога, каже він: «Не покарає», бо думає, що Бога нема» (Пс. 9, 24-25). Узявши на себе вигляд заступника і просячи за скривджених, пророк виражає і властиві їм печальні почуття, що спричиняються людською немічністю. Бо скривджена людина, коли не бачить покарання і належної відплати своєму кривдникові, то печалиться, не переносячи благоденства нечестивця, а для нього і це є чималою карою.
Далі Псалмоспівець просить, щоби вони отримали покарання, щоб їхня підступність повернулася проти них, і говорить про нестерпний вид безчестя. Про який же саме? «Бо грішник хвалиться похотями душі своєї». З чим треба ховатися, чого необхідно соромитися, саме за те, каже, його хвалять, йому дивуються. То хіба можливе зцілення, коли гріх схвалюється? Це буває і нині. Одного звеличують за те, що домігся влади; другого, — що помстився своїм ворогам; третього, — що він розсудливий, бо відняв у всіх майно. Коли він погубив себе, кажуть, що він улаштував себе; інші кажуть інше, зате про речі духовні — жодного слова. Не спішать хвалити людину, яка віддаляється від земних справ, яка поважає вбогість, а хвалять багатого, заповзятливого, улесливого, який без будь-якої користі бере на себе раболіпні обов’язки.
Саме це й оплакує Псалмоспівець, — як безчестя зросло до такої міри, що ним захоплюються і хваляться, і, що найгірше, його не соромляться, а навпаки, грішник не тільки сам вихваляється своїми справами, але й чує схвалення від інших. Що може бути гіршим за таке божевілля? «У гордині своїй грішник не визнає Бога, каже він: «Не покарає», бо думає, що Бога нема» (Пс. 9, 25). Чи бачиш, як підноситься зухвалість нечестивого? Що я кажу, продовжує пророк, що він ображає вбогих? Він ображає Самого Бога. «У гордині своїй, — каже: «Не покарає», тобто Бог. Чи бачиш, наскільки великим є його божевілля і розбещення? Він стає ворогом і супротивником для своїх ближніх, далеким для чеснот, любителем і хвалителем безчестя. Добре далі сказав інший перекладач (про якого задує Ориген в «Екзаплах»): «Немає Бога у всіх думках його», виражаючи цим те, що він не шукає Бога, він охоплений темрявою, не має страху перед Його очима. Як гній засліплює очі, так безчестя — душу людини і веде її до прірви. «Думає, що Бога нема». Інший (невідомий перекладач, про якого задує Ориген в «Екзаплах»): «…у всіх думках його».
«Повсякчасно шляхи його оскверняються. Суди Твої далекі для нього. На ворогів своїх дивиться зневажливо» (Пс. 9, 26). Чи бачиш плоди безчестя? Світло його розуму погасло, його думки притупляються, і сам він стає заручником безчестя. Як сліпий часто падає в яму, так і він, не маючи страху Божого перед очима, постійно проводить життя в безчесті, — не так, щоби перебував то в благочесті, то в безчесті, а постійно в безчесті, не думає ані про геєну, ані про майбутній Суд, ані про відплату, але, відкинувши всі ці спонукання, мов вузду, подібно до ненавантаженого корабля віддається небезпечним вітрам і буйним хвилям, не маючи нікого, хто б керував його душею. Чи бачиш, як нечестивець у самому безчесті знаходить покарання? Що може бути гіршим за неприборканого коня, ненавантаженого корабля, осліплену людину?
10. Однак найнещаснішою є нечестива людина, яка погасила в собі світло страху Божого і віддалася в неволю безчестя. «Каже він у серці своїм: «Не похитнуся, з роду в рід не зазнаю лиха» (Пс. 9, 27). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Усіх ворогів своїх відкидає, кажучи в серці своїм: «Не похитнуся з роду в рід, бо не зазнаю лиха». Чи бачиш божевілля? Чи бачиш невимовне лихо? Чи бачиш поступово зростаючу погибель? Чи бачиш, як той стан, який божевільні вважають блаженством, переповнений великим лихом, як він падає? Грішника хвалять за його гріхи і благословляють за його беззаконня. Це перша прірва, яка може погубити неуважного.
Тому краще приймати тих, які докоряють і напоумляють, ніж тих, які перед самою загибеллю хвалять і лестять, бо останні розбещують байдужих і налаштовують неабиякі беззаконня. Так і цього грішника, схиливши до гордості, вони довели до божевілля. Тому і Павло, кажучи про перелюбників, саме цього повчає коринфян: «А ви загордилися замість того, щоби плакати» (1 Кор. 5, 2). Грішника потрібно багато оплакувати, а не хвалити. Чи бачиш крайнє розбещення, коли порочний не тільки не засуджується, а ще й удостоюється похвали? А від цього, від власного божевілля і похвал, він збільшив своє безчестя, забув про страх Божий і Його правосуддя, забув навіть про власну природу. Справді, хто забуває про правосуддя Боже, той згодом забуває і про самого себе. Поглянь, як він роздумує: я не похитнуся із роду в рід і не зазнаю лиха. Що може бути безумніше за такі думки, коли людина, істота тлінна, яка перебуває серед скороминучих речей, підвладних незліченним перемінам, виношує такі мрії? А звідки це береться? Від божевілля. Коли божевільний насолоджується благоденством, отримує перемогу над ворогами, удостоюється похвал і подиву, тоді він стає гіршим за всіх. Не очікуючи перемін у своєму становищі, він нерозсудливо користується щастям, а зазнавши лиха і не будучи до цього підготовленим, бентежиться і губиться.
Не таким був Іов. Він, і в щасті перебуваючи, щодня очікував нещастя, а тому й говорив: «Бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене. Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя» (Іов. 3, 25-26). І інший Премудрий говорив: «Під час ситості згадуй про час голоду і в дні багатства — про бідність і нестатки» (Сир. 18, 25). Однак цей грішник, раз розбестившись, уже не зважає на справи людські, а на підставі свого благоденства вважає їх непохитними. Це є ознакою крайнього божевілля і розтління і причиною загибелі. Отже, не вважай блаженними людей багатих, які отримують перемогу над своїми ворогами і за це отримують похвалу. Все це є небезпечною прірвою для неуважних, яка затягує у саму глибину безчестя.
«Уста його повні прокльонів, підступів та лукавства; на язиці його мука та злоба. Він сидить у засідці на краю осель, щоб таємно вбивати неповинного, очі його підглядають за бідними. Підстерігає по закутках, як лев у лігві своїм, щоб схопити бідного; хапає і тягне в сіті свої. Припадає до землі, пригинається, і бідні потрапляють у міцні лапи його» (Пс. 9, 28-31). Інший (невідомий перекладач, про якого задує Ориген в «Екзаплах»): «… у тенета». Ще інший (Акила): «Зігнувшись, причаїться, нападаючи із сильними своїми на слабких».
Чи бачиш, як він став уже навіть диким звіром? Пророк описує його, як звіра, змальовуючи його підступність, засідки, наміри. Хто може бути більш нещасним і вбогим за нього, якщо йому ще потрібне майно бідного? Скажи мені, чи назвемо ми його багатим? Після цього можна назвати багачем і злодія, і розбійника. Ні, говорить пророк. Що з того, що він не підкопує судилищ і не нападає вночі, якщо він гасить світло судді обманом? Що з того, що він нападає не на сплячих, а тільки на несплячих? Він виявляється ще більш безсоромним. Тому і закони сильніше карають тих шахраїв, які крадуться вдень. Чи бачиш його вбогість і водночас жорстокість? Убогість — бо він жадає того, що належить бідному, жорстокість — бо він не переймається нещастям ближнього, але замість того, щоби змилосердитися й допомогти бідному, сам пригноблює його.
Однак його справи не залишаться без покарання, але саме тоді, коли він буде відчувати себе сильним, коли буде думати, що досяг своєї мети, коли стане вважати себе непереможним, тоді й загине, щоби відкрилися і мудрість Божа, і терпіння бідних, і його непоправність, і незлобливість та довготерпіння Боже. Покарання впаде на нього не відразу, оскільки Бог Своїм довготерпінням закликає його до покаяння. А коли вже він від довготерпіння не отримує жодної користі, тоді Бог напоумлює його покаранням. А ті, котрі піддалися його утискам, не зазнали ніякої шкоди, а стали від скорботи ще кращими і славнішими. Бог же, очікуючи, виявив Свою незлобливість і довготерпіння, а після довготерпіння — силу і могутність, вразивши нечестивого тоді, коли той вважав себе сильнішим за самого себе. Так він, залишившись (на деякий час) невиправним, зазнав найжорстокішої кари. І це є чималим напоумленням для тих, які живуть у благоденстві.
11. Отже, коли ти здобудеш перемогу над ворогами і коли у всьому будеш мати успіх, то не віддавайся безтурботно нечестивому життю, але саме тоді ще більше бійся, бо якраз тоді зростає (загроза) твого безчестя. А коли ти залишаєшся безчесним, тоді для тебе не залишається виправдання, віднімається в тебе будь-яка надія на прощення. «Каже він у серці своїм: «Забув Бог, відвернув лице Своє і не побачить ніколи» (Пс. 9, 32). Поглянь, у яку безодню погибелі він падає, які в нього виникають роздуми. Не насмілюючись через їхню безсоромність висловлювати їх явно, він тримає їх у собі й через засліплення своєї душі повстає проти істини, і затьмарює те, що яскравіше за сонце.
«Воскресни, Господи, Боже мій, нехай піднесеться рука Твоя, не забудь убогих Твоїх до кінця» (Пс. 9, 33). Інший перекладач (про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Піднеси руку Твою». «Чому нечестивий зневажає Бога і каже в серці своїм: «Бог не бачить»? Ти ж бачиш, бо Ти споглядаєш на страждання та пригноблення, щоб відплатити рукою Твоєю. До Тебе вдається бідний, і сироті Ти будь захистом» (Пс. 9, 34-35). Інший перекладач (Акила): «Ти бачив, бо на хворобу і гнів Ти будеш споглядати, щоб віддати в руки Твої». Ще інший (Симмах): «…щоб вони були віддані в руки Твої». Так говорить беззаконник, викрадач, користолюбець, поки не отримає кари. Пророк, спростовуючи його думки, говорить про довготерпіння Боже. Той каже:
— Бог відвернув Своє обличчя і не побачить ніколи.
Він же, навпаки, говорить:
— Ти бачиш, дивишся і довго терпиш, поки нечестиві не впадуть у Твої руки.
Що означає «щоб відплатити рукою Твоєю? Пророк висловився за людськими міркуваннями, а зміст слів його наступний: Ти довго терпиш, очікуєш доти, поки вони не дійдуть до крайнього безчестя. Хоч Ти міг би на самому початку зупинити і знищити їх, але безмежним є море Твого довготерпіння. Ти бачиш і не мстиш, а очікуєш від них покаяння. І коли вони виявляють упертість, коли не отримують жодної користі від Твого довготерпіння, тоді вже караєш.
Сказавши чимало про людей гноблених, послухай, як пророк розкриває це і в наступних словах: «До Тебе вдається бідний, і сироті Ти будь захистом» (Пс. 9, 35). Зміст його слів такий: це Твоя справа, це належить тільки Тобі. А що належить Богові, то це Він не залишить і не видасть. Як художникові (архітекторові) властиво будувати, керманичеві — керувати кораблем, сонцю — світити, так Тобі властиво захищати сиріт, простягати руку допомоги бідним. Ніхто так не допомагає їм, як тільки Ти. Це виражається словом «вдається». Ніхто інший, каже, а тільки Ти є захистом сиріт і бідних.
«Зломи силу нечестивого й лукавого так, щоб шукати і не знайти злодіянь його» (Пс. 9, 36). Він просить, щоби знищеним був не сам грішник, а його сила, влада, панування його безчестя. А далі просить, щоб і він отримав покарання, дав звіт за свої діла. І вказуючи на безмірність його безчестя, говорить: якщо це буде, якщо будуть виявлені його діла, то він не зможе вистояти, не стане показуватися, а загине, зникне, цілком пропаде. Отже, нехай ніхто не плаче, зазнавши сирітства й бідності, бо наскільки зростають прикрощі, настільки збільшується і поміч Божа. Нехай ніхто не звеличується своєю владою і не підноситься, бо це слизьке і небезпечне місце, на якому дуже легко можуть упасти неуважні.
«Господь — Цар навіки-віків, а язичники згинуть із землі Його» (Пс. 9, 37). Тут пророк відповідає тим, які дивуються і бентежаться від того, що грішники не відразу зазнають покарання. Чого, каже, ти боїшся, чого лякаєшся? Хіба цей Суддя тимчасовий? Хіба Його Царство має кінець? Якщо грішник не карається тепер, то неодмінно буде покараний пізніше, бо Той, Хто потребує цього, перебуває і царює вічно. «Господи, Ти чуєш бажання вбогих, підкріпи серце їхнє, відкрий вухо Твоє» (Пс. 9, 38). Інший перекладач говорить (Акила): «Бажання серця їхнього почуло вухо Твоє». Ще інший (Симмах): «Ти влаштуєш так, що серця їхні почує вухо Твоє». «Щоб учинити праведний суд сироті й пригнобленому, щоб не лякала їх людина на землі» (Пс. 9, 39).
Чи бачиш, як багато пророк говорить і піклується про людей нечестивих? Адже саме вони і терплять зло. Несправедливо скривджений терпить тільки втрату майна, а той, хто кривдить, наражається на крайню небезпеку. Справді, хіба не важливим є те, що такі люди навіть не відчувають тієї хвороби, у якій опинилися? Це вища міра нечутливості, це — ознака недосконалого розуму, а тому вони особливо заслуговують жалю. Діти не зважають на небезпечні предмети, вони часто протягають руки до вогню і водночас бояться і лякаються, коли побачать прості маски. Подібно до них і користолюбці бояться бідності, яка ніскільки не є страшною, але ще й приносить безпеку, і високо цінують неправедно зібране багатство і захланність, що є страшнішим за всякий вогонь. Справді, захланність — це невпинне зло. Тому і пророк постійно застерігає утримуватися від цього, і погрожуючи, і лякаючи, і благаючи Бога повстати для покарання такої нечутливості. «Язичники, — каже він, — згинуть із землі Його», — погрожує їм загибеллю, а для несправедливо скривджених просить Бога бути помічником і захисником, щоб і останні підбадьорилися, і перші напоумились.
Отже, нехай ніхто не ганяється за багатством. Від цього буває багато лиха для неуважних: гордість, лінощі, заздрість, марнославство та чимало іншого, набагато більшого. Щоби вам звільнитися від усього цього, то вирвіть сам корінь лиха -користолюбство. Коли немає кореня, тоді не ростуть і негідні рослини. Усе це сказано не тільки для того, щоб ми слухали, а щоб виправлялися і виявляли багато чеснот у Христі Ісусі, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 8 | Зміст | Бесіда на псалом 10
