Бесіда на псалом 8
Псалом Давида (пророчий)
1. У попередньому псалмі пророк сказав: «Прославлятиму Господа за правду Його і величатиму ім’я Господа Всевишнього» (Пс. 7, 18). Тут він виконує обіцянку і підносить Йому пісню. У тому псалмі він говорив від першої особи: «Господи, Боже мій! Я на Тебе надіюся, спаси мене» (Пс. 7, 2), а тут — від імені багатьох: «Господи Боже наш! Яке величне ім’я Твоє по всій землі!» (Пс. 8, 2). Але замовкніть і слухайте уважно. Якщо на видовищі, коли співають сатанинські хори, буває велика тиша, щоб чути ті пагубні пісні, тоді як там хор складається із блазнів і танцюристів й управляє ними який-небудь простий музикант, і співається сатанинська і пагубна пісня, оспівується нечистий і злий біс, то тут, де хор складається із мужів святих, управляє ним пророк, і співається пісня не за навіюванням сатани, а за благодаттю Духа, і оспівується не біс, а Бог, — чи не належить зберігати глибоке мовчання і слухати його з трепетним благоговінням? У нашому хорі беруть участь небесні сили, бо і небесні хори, херувими і серафими, сповняють те ж саме — безупинно оспівують Бога. Деякі з цих хорів уже були на землі і співали разом із пастирями (Лк. 2, 13). Тож послухаймо і цю пісню.
Ті, які оспівують земних царів, говорять їм про владу, про трофеї, про перемогу, перераховують підкорені ними народи, називають їх переможцями і приборкувачами варварів і т. ін. Подібну пісню оспівує і блаженний Давид. Він говорить про перемогу, про трофей, про підкорення ворогів, і не таких, як ті, а особливо небезпечних. І поглянь, як він починає: «Господи Боже наш!» Для інших, невіруючих у Бога, Він є Господом в одному відношенні, а для нас у двох: і тому, що Він створив нас із нічого, і тому, що ми знаємо Його. Бачиш, як пророк на самому початку висловлює головне Його благодіяння. Якщо ти довідаєшся, як Він став твоїм Господом, як Він нас, відчужених, які були ворогами й мертвими, зробив своїми й оживотворив, то чітко побачиш, що це є головне Його благодіяння.
Дивуючись цьому, пророк і говорить: «Яке величне ім’я Твоє», тобто величне у найвищій мірі. А як саме величне, він не сказав, оскільки не міг виміряти цього, а тільки особливо й піднесено висловив це. Де ті, котрі досліджують сутність Божу? Якщо пророк, висловивши ім’я Його, так зворушився, що висловив подив, то яке вибачення можуть мати ті, котрі говорять, начебто вони знають сутність Божу, тоді як пророк не міг знати навіть того, наскільки величним є Його ім’я? «Яке величне ім’я Твоє». Цим ім’ям зруйнована смерть, зв’язані біси, відкрите небо, відкриті двері раю, посланий Дух, раби стали вільними, вороги — синами, чужі — спадкоємцями, люди — ангелами. Що я кажу: ангелами? Бог став людиною, а людина богом; небо прийняло єство земне, а земля прийняла Того, Хто сидить на херувимах серед ангельського воїнства; ліквідована перешкода, зруйнована огорожа, поєднане те, що було розділене, розсіяний морок, засяяло світло, поглинена смерть. Споглядаючи все це і набагато більше від цього, пророк голосно виголошує: «Яке величне ім’я Твоє по всій землі!»
Де тепер сини юдейські, які безсоромно відкидають істину? Дуже бажав би я запитати їх, про кого це сказано. Скажуть: про Вседержителя. Але ім’я Його не було величним по всій землі, як свідчить про це Ісая, коли говорить: «Кожного дня ім’я Моє неславиться» (Іс. 52, 5). Якщо ж ті, які служили Йому, були винуватцями Його зневаги, то як же воно було величним? Що воно величне за своєю сутністю, то це є безсумнівним, однак тоді серед людей для багатьох воно ще не було величним і навіть піддавалося зневазі. А тепер не так. Коли прийшов Єдинородний Син Божий, тоді Його ім’я стало скрізь величним разом із Христом. «Від сходу сонця, — говорить пророк, — до заходу велике буде ім’я Моє між народами» (Мал. 1, 11); і ще: «На всякому місці будуть приносити фіміам імені Моєму, чисту жертву… А ви хулите його» (Мал. 1, 11-12). Інший говорить: «Земля буде наповнена віданням Господа» (Іс. 11, 9). І ще: «Тільки неправду успадковували наші батьки, порожнечу» (Єр. 16, 19).
2. Чи бачиш, що все це сказано про Сина? Його ім’я стало величним по всій землі. «Слава Твоя піднеслася вище небес» (Пс. 8, 2). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Ти, що поклав хвалу Твою вище небес». Сказавши про землю, він звертається і до неба, як робить зазвичай, коли вказує на весь світ, який прославляє свого Владику. Виражаючи те ж саме і тут, він говорить: величне внизу, величне і вгорі. Не тільки люди, але й ангели оспівують те, що звершив Він, і підносять подяку за благодіяння, звершені людям, як зробили вони на початку, коли своїми хорами зійшли на землю. Отже, він говорить або те, що й ангели оспівують, або хоче зобразити велич Божу. Коли Писання хоче висловити дещо величне, тоді вказує на відстань між цими речами, наприклад, коли говорить: «Як високо небо над землею» (Пс. 102, її); і ще: «Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас беззаконня наші» (Пс. 102, 12). Отже, тут пророк дивується тому, що звершилося: яке воно величне, яке важливе, бо істоту, яка є нижчою від усіх, Бог поставив вище за всіх.
«Із уст дітей і немовлят учинив Ти хвалу» (Пс. 8, 3). Другий перекладач (Акила) говорить: «Із уст дітей заснував державу». Ще інші (Симмах і невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах»): «…виявив силу». А зміст слів його такий: Ти показав силу Свою особливо тим, що привів у діяльність те, що було ще недіючим, і зробив уста, які белькотали, придатними для славослів’я. Тут він провіщає те славослів’я дітей, яке було в храмі (Мф. 21, 15). Але чому Він, залишивши інші чудеса: воскресіння мертвих, очищення прокажених, вигнання бісів, згадує про це чудо з дітьми? Тому, що ті чудеса бували і колись, хоч не так разюче, однак були, тобто були подібні до них, хоч не за способом звершення. Так Єлисей воскресив мертвого й очистив прокаженого (4 Цар. 4, 85; 5, 14); Давид виганяв біса, коли Саул біснувався (1 Цар. 16, 23). Хор же немовлят говорив тоді вперше. Щоб юдей не став безсоромно стверджувати, що це сказано про старозавітні чудеса, пророк обрав знамення, яке було тоді перший і єдиний раз.
З іншого боку ця подія була прообразом апостолів. І вони, будучи зовсім дітьми і більш безголосими, ніж риби, уловили весь світ. А що саме в цьому відкривається сила Божа, то поглянь, що в Старому Завіті пророки говорять про Його Отця. Розмовляючи з Мойсеєм, Бог говорить: «Хто дав уста людині? Хто робить німим, або глухим, або зрячим, або сліпим?» (Вих. 4, 11). Ще: «Язик німого буде співати» (Іс. 35, 6). І ще: «Господь Бог дав Мені язик мудрих, щоб Я міг словом підкріплювати того, хто знемагає» (Іс. 50, 4). І на початку сказав: «Зійдемо ж і змішаємо там мову їхню» (Бут. 11, 7). Отже, це знамення є великим і сильним. Щодо інших знамень, то безсоромні люди могли, хоч і безпідставно, мати деякі підозри, а тут не могли сказати нічого, бо тут проста природа говорила сама за себе. Тому він не сказав тільки «дітей», щоби будь-хто не розумів під ними людей незлобливих і простих, а додав: «… і немовлят» (грудних дітей), де вказівкою на їжу визначає їхній вік; не сказав тільки «дітей», а додав: і немовлят» (грудних дітей), які ще ніколи не приймали твердої їжі. Справді, дивним є не тільки те, що вони вимовляли слова і слова зрозумілі, але й те, що цими словами виражали незліченні блага, — чого ще не знали апостоли, те оспівували діти. Крім того, пророк тут подає і дещо інше, а саме те, що ті, які приступають до Божественного вчення, у своїй душі повинні бути дітьми. Справді, хто не навернеться до Царства Небесного так, як дитя, говорить Господь, той не зможе ввійти до нього (Мф. 28, 3).
«Перед ворогами Твоїми» (Пс. 8, 3). Вказує і причину, чому звершилося це чудо. Інші чудеса були не для ворогів, а для того, щоби ті, які приступали, отримували благодіяння, а інші повчалися. Це ж чудо звершилося не тільки для того, але й тому, щоби закрити вуста ворогам, на яких інші перекладачі (Акила і Феодотіон) вказують більш чітко словами: «Для тих, що зв’язали Тебе», бо вони, зв’язавши Його, вели на хрест. «Щоб знищити ворога і месника». Інші (Акила, Симмах і невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах»): «Щоб зупинити ворога і месника за себе». Тут пророк говорить про юдейський народ, оскільки юдеї гнали Христа як ворога з тієї причини, начебто вони чинили це як помсту за Отця. Тому Господь, не залишаючи для них такого виправдання, говорив: «Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого» (Ін. 15, 23); і ще: «Хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене» (Ін. 12, 44), — Він завжди, і в честі, і в безчесті, поєднує із Собою Отця.
І поглянь, як чітко висловлюється пророк. Не сказав: покарати, але: «… знищити», що інший (перекладач) виражає більш чітко словом «зупинити», тобто припинити їхню безсоромність, а не навчити, оскільки вони вже були невиліковно хворі. Тому вони, бачачи таке чудо і не маючи змоги будь-що сказати проти нього, зверталися до Христа і говорили: «Чи чуєш, що вони говорять?» (Мф. 21, 16). Тоді як належало поклонятися і дивуватися Йому, вони були у неабиякому розгубленні і замість того, щоб говорити один одному, кожен своєму ближньому: «Чи чуєш, що вони говорять?» — вони, не звертаючись до самих себе, говорили це Христові. Але чому не було чути ангельського голосу? Тому, що вони подумали б, що це їм тільки почулося, тоді як проти цього чуда не могли сказати нічого. Що ж говорили діти? Вони не говорили нічого дивного, нічого супротивного, нічого такого, що могло б їх образити, а досить чітко виражали єдність Сина з Отцем. «Благословен, — говорили вони, — Хто йде в ім’я Господнє!» (Мф. 21, 9).
3. Отже, тоді Він викрив їхню безсоромність, а потім зруйнував і їхнє місто. І немає місця у світі, де б не знали про горе юдеїв. Але як ті, які страждають тілесним каліцтвом, скрізь ходять, показуючи свої рани; як судді, віддавши на смерть багатьох убивць, одного з них виставляють на шибениці, щоб і після смерті їхня кара над ними, ніби щойно звершена, напоумляла живих, так і юдеїв, не мертвих, а живих, Бог поставив за приклад усім, розсіявши їх, — ті, які проживали колись в одній країні, тепер розсіяні по всій землі. Якщо ти запитаєш про причину, то не довідаєшся жодної, крім тієї, що вони розіп’яли Христа. Справді, скажи мені, чому цього ніколи не бувало колись? А якщо і було колись, то тоді вони були відведені до одного народу і на деякі роки. А тепер не так — вони караються без кінця. І якщо запитаєш їх: за що ви розіп’яли Христа? То вони говорять: за те, що Він був ошуканцем і чародієм. Але за це ви, як такі, що вгодили Богові, мали б сподобитися більшої честі й одержати у володіння неосяжну країну. Хто убив ошуканця, чарівника і безбожника, той убив ворога Божого; а хто убив ворога Божого, той справедливо міг би очікувати для себе Його благовоління. Финеєс, убивши одну блудницю, так догодив Богові, що сподобився священства й особливої честі (Числ. 25, 12), а ви, які мали б сподобитися набагато більшого благовоління, якщо вбили ошуканця, скрізь поневіряєтесь, як вигнанці і бурлаки.
Ні, не за будь-що інше ви терпите це, а тільки за те, що розіп’яли Заступника, Благодійника і Вчителя істини. Якби Він був ошуканцем і безбожником, якби Він, не будучи Богом, захотів бути Богом і честь, яка належить Отцеві, привласнив Собі, то ви мали б заслужити благовоління Боже набагато більше за Финеєса, Самуїла та всіх інших, які виявляли особливу ревність щодо закону. Однак нині ви терпите те, чого не терпіли і тоді, коли віддавалися ідолопоклонству, віддавалися безчестю, заколювали дітей. Ви не бачите кінця своїм нещастям, а поневіряєтесь, мов вигнанці, втікачі, бурлаки і раби римських законів; обходите сушу і море, як переселенці, які не мають ані міста, ані дому, віддані в рабство, позбавлені волі, батьківщини, священства і всіх колишніх переваг, розсіяні серед варварів і незліченних народів, ненависні всім людям, знехтувані і віддані усім на наругу. І, звичайно, не за те ви не одержали нагород, що вбили ворога Божого, — це нерозважливо і безглуздо. Навпаки, те, що ви терпите нині, властиве для тих, які вбивають не ворогів Божих, а умертвляють Його друзів.
Але вони скажуть: ми не говоримо цього, ми терпимо все це за гріхи. Отже, невірні, тепер ви визнаєтеся? Скажіть же мені, за які це гріхи? Хіба тільки тепер ви стали грішниками? Навпаки, тепер ви стали більш слухняними. Але поки що не буду говорити про це, а хотів би запитати вас ось про що: чому ви колись, постійно грішачи, одержували милості від Бога, а тепер уже не одержуєте, і причому, що особливо дивно, тепер ви грішите менше? Тоді ви і Веєльфегору приносили жертви, і тельцю поклонялись, і синів своїх заколювали, і дочок своїх убивали, бачачи водночас такі знамення. А тепер не бачите ані моря, що розділяється, ані каменя, який розкривається, ані пророків, які би вам являлися, ані звичайного провидіння Божого про вас, однак виявляєтеся більш слухняними. Чому ж тепер, коли у вас і гріхів менше, і розсудливості більше, ви терпите тяжчі покарання і муки? Хіба не є очевидним навіть для людей нерозумних, що нинішній ваш гріх набагато більший за колишні? Поки ви грішили проти рабів, убиваючи й побиваючи камінням пророків, ви одержували прощення; а коли підняли руки на Владику, тоді ваша рана стала невиліковною. І ось уже майже чотириста років минуло з тих пір, як була зруйнована сама основа вашого міста, ліквідоване священство, знищене царство, перемішані коліна, зникло все славне і знамените у вас, так що не залишилося і сліду, чого колись ніколи не бувало. У древності, хоч храм і був зруйнований, однак залишалися і пророки, і дари Духа, і чудеса. А тепер, щоб ви чітко побачили, що Бог постійно відвертається від вас, усе це втрачене. Вас осягло рабство, неволя, позбавлення всіх благ, а що найтяжче — ви залишені Богом.
4. З вами Бог учинив подібно до того, ніби хтось раба, якого багато разів карали і він не виправився, позбавивши одягу, пустив поневірятися нагим і самотнім бродягою, просити милостині і бути звідусіль гнаним. А колись у вас було не так. У вас були пророки й у Єгипті, й у Вавилоні, і в пустелі: у Єгипті — Мойсей, у Вавилоні — Даниїл і Єзекіїль, у Єгипті — Єремія, і чудеса за чудесами. Народ ваш був славнозвісним, так що невільники, які були вихідцями від вас, бували вищими за царів. Тепер же нічого цього нема, а залишається покарання, тяжче за колишні, і не тільки за тривалістю часу, але й за мірою знедоленості.
Чому ж, скажіть мені, коли ви більше грішили, тоді користувалися таким піклуванням про вас, а коли, як ви кажете, виявили ревність щодо закону, тоді зазнали найтяжчого лиха? Цим ви звинувачуєте Бога у несправедливості, тобто начебто Він грішників сподобив честі, а тих, які вчинили добру справу, віддав безчестю. Якщо ви убили ошуканця, як ви кажете, то ви зробили добру справу, і якщо Бог справедливий, а Він дійсно справедливий, то вас варто було б нагородити, а не карати. А коли Він карає, то, мабуть, теперішні ваші гріхи тяжчі за колишні. Якщо тепер ви не віддаєтеся безчестю і не заколюєте дітей, як колись, то який же це інший гріх, за який ви піддалися найтяжчому горю? Хіба не очевидно, що злочин розп’яття є вершиною злочинів? Він погубив вас сильніше, ніж ідолопоклонство, статуї тельця і дітовбивства, бо не одне і те ж — заколоти свого сина чи розіп’яти свого Владику. Ось тому, коли ти заколював своїх синів, тоді отримував прощення, а коли заколов Сина Божого і твого Владику, тоді караєшся вже без усякої пощади.
Скільки було років від виходу із Єгипту до пришестя Христового? Думаю, тисяча п’ятсот із лишнім. Чому ж упродовж усіх цих років Бог терпів ваші гріхи, а тепер відкинув вас, тоді як варто було б особливо увінчати вас, хоч би ви вчинили багато інших гріхів? Якщо ви вбили ошуканця, то ваша справа дуже велика. Крім того, ви тепер вочевидь і суботи вшановуєте, й ідолам не поклоняєтесь, й інші постанови намагаєтеся заховувати. Отже, коли і життя ваше стало кращим, і справа, звершена вами, така прекрасна, як ви кажете, — а ви терпите крайні прикрощі. Що може бути гіршим за таке божевілля? Що може бути більш безрозсудне від того, коли ви, бажаючи виправдати себе, вимовляєте хулу проти Бога? Справді, якщо гріх проти Христа не більший за всі інші, і навіть, як ви говорите, що то є справедлива і добра справа, то чому Бог вас, які вчинили добро, карає, а коли ви грішили, щадив? Цього не тільки Бог, але й будь-яка розсудлива людина ніколи не наважиться зробити.
Але що вони говорять на це? Ми розсіяні для того, кажуть, щоби бути вчителями світу. Це — безглуздя і марнослів’я. Ті, які мають бути вчителями, насамперед повинні самі бути доброчесними і тоді вже виходити на цю справу, якими були і пророки, й апостоли. А ті, які є розпусними і сповненими всякого безчестя, як можуть бути посланими вчити інших?
Поглянемо, яким же було їхнє попереднє життя, і ми побачимо, що вони були гіршими за диких звірів. Вони були і вбивцями батьків, і дітовбивцями, і ідолопоклонниками, і користолюбцями. Розповідями про це наповнені пророцтва. Зображаючи їхню хтивість, Єремія говорить: «Це відгодовані коні: кожен з них ірже на дружину іншого» (Єр. 5, 8). Що може бути гіршим за таку нечистоту? Вони поєднувалися із жінками один одного не як люди, тому він і назвав таку їхню несамовитість іржанням. І не тільки в блуді він обвинувачує їх, але й у перелюбстві, яке звершувалося так безсоромно, як у безсловесних тварин. Інший пророк говорить: «Навіть батько і син ходять до однієї жінки… На одежах, узятих у заставу, лежать» (Ам. 2, 7-8). Скажи мені, може, для того Бог послав вас учителями, щоб ми навчилися блуду і перелюбству і того, що батько і син повинні мати одне ложе? А що говорить Єзекіїль? «Навіть не чините, — каже він, — і за постановами язичників» (Єз. 5, 7). Скажи мені, чи не тих, які були гіршими за язичників, Він послав учителями?
А хто може стерпіти їхні огидні вбивства? Вони в жертву бісам заколювали своїх синів і дочок і спалювали їх. На це вказує Давид: «Приносили, — каже він, — у жертву бісам синів своїх і дочок своїх» (Пс. 105, 37). Може, для того Бог послав вас, щоби рід людський навчився, як потрібно заколювати синів і дочок? І ви не соромитеся, не бентежитеся, сплітаючи таке безглуздя! І другий пророк говорить: «Клятва й обман, убивство і злодійство, і перелюбство вкрай поширилися, і кровопролиття йде за кровопролиттям» (Ос. 4, 2). І третій: «У тебе було чоло блудниці, ти відкинула сором» (Єр. 3, 3). І четвертий: «Князі його посеред нього — леви, що рикають» (Соф. 3, 3). І ще: «Господь поглянув з небес на синів людських, щоб побачити: чи є розумний, що шукає Бога? Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс. 13, 2-3).
5. То, може, ви вийшли навчати цієї безсоромності, божевілля, блуду, перелюбства, вбивств та всякого безчестя? Але чи не перестанете ви змушувати нас говорити про ваші злочини? Ви «носимі від утроби материнської і карані навіть до старості» 1 (Іс. 46, 3). Ви сліпці, які кидаєте один одного в яму: «Коли сліпець веде сліпця, — говорить Господь, — то обидва впадуть у яму» (Мф. 15, 14). Ви щодня читаєте пророків і ніколи не стаєте кращими, то як ви хочете бути вчителями інших? Коли ж ви перестанете базікати і зізнаєтеся у своєму безчесті? Це завжди губило вас — небажання усвідомити причиною нещасть власні гріхи.
Ось тому, подібно, як чинять судді, наказуючи глашатаям іти за тими, які засуджені на страту, і виголошувати причину покарання — чи вони злодії, чи грабіжники — так і Бог, бажаючи скрізь сповістити про вас, велів іти за вами пророкам, які сповіщають про причину вашого покарання. Вони нерозлучно перебувають з вами по всьому світу і донині ще говорять вам. Якщо ввійдеш до синагоги, то почуєш їх, як вони постійно говорять про це. Давид, описуючи розбійницьке судилище Каяфи, говорить, що саме через це ви й загинули. Сказавши: «Розірвемо, кажуть, пута їхні і скинемо із себе ярмо їхнє», він додає: «Тоді Він заговорить до них у гніві Своїм і обуренням Своїм розжене їх» (Пс. 2, 3. 5). Так само Ісая, сказавши: «Як агнець, ведений був Він на заколення», додає: «Йому призначали гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого» (Іс. 53, 7. 9). І в іншому місці, коли говорив про виноградник, сказав: «Чекав Він правосуддя, але ось — кровопролиття; чекав правди, і ось — волання» (Іс. 5, 7). Який крик? «Розіпни, розіпни» (Лк. 23, 21). І додає: «І залишу його в запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обробляти його, — і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ» (Іс. 5, 6).
Отже, не за те ви розсіяні (як ви кажете), а за свої зухвалі злочини перед хрестом, як це видно у пророків. А щоб ви пізнали силу Христову і навчилися від самих себе того, чого не навчилися від пророків, то погляньте, як про це свідчать самі справи, — чого не навчив вас закон, те з надлишком зробила сила Христова. Поки ви мали закон, то ви і вбивства чинили, і дітей заколювали, і перелюб чинили, а коли засяяло Сонце правди, тоді і злочини ваші набагато зменшилися, і ви стали вести життя більш скромне, виправившись через змагання з нами.
Бог розсіяв вас для того, щоб ви побачили, яке життя Він улаштував на землі. Зруйнував храм для того, щоби проти вашої волі відхилити вас від безчестя. І там, де зруйнований храм, там і похований Христос, щоби віддаляючись звідти через Його гріб, ви побачили і трофей Його сили, і правдивість слова, яке Він сказав: «Не залишиться тут каменя на камені» (Мф. 24, 2). Однак Його трофеї і пам’ятники Його сили є скрізь. Якщо ж Він, як ви кажете, був нечестивцем і безбожником, то, хоч би ви вчинили безліч гріхів, вас не належало карати, а якщо і належало, то не в той час, щоби будь-хто не подумав, що ви отримуєте кару за Нього. Хіба ви не чули, як Бог говорив, коли ви були в неволі: «Не для вас Я зроблю це, а заради святого імені Мого, яке ви знеславили» (Єз. 36, 22)? Дуже великими були тоді ваші гріхи. Але, каже Він, щоб іноплемінники не подумали, що Я безсилий, тому Я не зважаю на гріхи ваші і спасаю вас. Якщо ж Він спасав вас тоді, коли ви чинили беззаконня, щоби не безчестилося Його ім’я, то чому не зробив би Він цього тепер?
Якби Христос був обманщиком, то, хоч би ви вчинили безліч гріхів, однак ви не повинні були б терпіти такі прикрощі, щоби будь-хто не подумав, що ви терпите за Нього, а варто було б отримати спасіння. А коли вже і належало терпіти, то, як я вже сказав, не в той час. Однак усе це звершилося разом. Як тільки появився хрест і через деякий час після того вийшли апостоли, негайно почалася жорстока війна проти того міста, і сказане в Євангеліях: «Горе ж вагітним і матерям-годувальницям» (Мф. 24, 19) та все інше звершилося, і звершилися слова: «Буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині» (Мф. 24, 21). Тоді жінки їли своїх дітей, вороги розривали нутрощі мертвих, ворожий вогонь скрізь чинив спустошення, все наповнилося кров’ю і новим видом нещасть, і весь світ почув про горе юдеїв.
Тож вникніть у це і визнайте вашого Владику. Хіба ви не вбивали пророків? Однак будь-чого подібного не зазнавали. Хіба ви не руйнували жертовників? Однак такого лиха з вами не траплялося. Хіба ви не поклонялись тельцю, не служили Веєльфегору, не повставали проти природи? Однак не віддавалися таким ворогам. Хіба ви не виявлялися невдячними, коли отримували благодіяння? Однак отримували спасіння. Чому ж тепер вас спіткало безмежне горе? Чи не тому, що ви вочевидь насмілилися згрішити вже не проти рабів, а проти Самого Владики? Тому й немає для вас спасіння від нещасть, які вас спіткали, і не буде. Якби воно мало бути, то пророки провістили б про це. Однак, провістивши про цю неволю, вони ніде не сказали про повернення із неї, хоч постійно поєднували погрози із втіхами і визначали час повернення. Так Єремія виразно сказав про сімдесят років вавилонської неволі (Єр. 29, 10), і Даниїл про три седмини з половиною (Дан. 9, 23). Так само було сказано, що в Єгипті ви будете рабами чотириста тридцять років (Бут. 15, 13; Вих. 12, 40). Що ж стосується цієї неволі, то ніде не визначено ані часу, ані кінця її, а тільки «залишається вам дім ваш порожнім» (Мф. 23, 38), і обставини ваші з кожним днем стають усе гіршими і гіршими.
6. Старанно роздумуючи над цим і виводячи звідси належні висновки [«Дай, — сказано, — наставляння мудрому, і він буде ще мудріший» (Притч. 9, 9)], ви можете викривати безсоромність і невдячність юдеїв.
«Коли погляну на небо — діло перстів (пальців) Твоїх» 2(Пс. 8, 4). Інший перекладач (невідомий, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах») говорить: «Ось бачу небеса». «… На місяць і зорі, які Ти поставив» (Пс. 8, 4). Інші (Акила і Феодотіон): «… уготовив». Третій, невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах»: «… утвердив». Сказавши: «Ти знищив ворогів», пророк подає і підтвердження такої блискучої перемоги. Ти, каже, розіп’ятий, відданий смерті, явився Творцем світу. Тому й говорить: «Коли погляну на небо», виражаючи цим те, що колись знали деякі, а згодом довідаються всі. Але чому він не називає всіх складових Всесвіту? Бо, згадавши про найголовніші видимі речі, він не мав потреби говорити про всі інші. Вороги подолані так, що гнаний ними і відданий смерті явився Творцем усього видимого.
Але чому він не сказав: рук твоїх, але: «Перстів Твоїх»? Щоб показати, що усе видиме є легкою дією Його сили, і вказати на те чудо творіння, коли зірки, будучи повішеними, не падають. Хоч основі не притаманно висіти вгорі, а властиво лежати внизу, однак Творець, як дивний Художник і Звершувач дивовижних справ, створив багато чого у видимому світ не за звичайними законами природи. А чому він нічого не говорить про безтілесні сили і не показує в цьому Його творчості? Тому, що пророк прагнув навчити слухачів щодо світу видимого. Тому й Отець Його, часто розмовляючи з юдеями, не говорить: Я створив ангелів і херувимів, але: «Моя рука заснувала землю, і Моя правиця розпростерла небеса» (Іс. 48, 13). І взагалі, розповідаючи про видимі речі, завжди все спрямовує на спасіння тих, які слухають, бо вони, будучи зачерствілими, більше захоплювалися видимим, ніж невидимим. Тому і Павло у вступі своїх повчань завжди починає із видимих створінь. «Бог, — каже він, — що створив світ і все, що в ньому» (Діян. 17, 24). І завжди згадує про щорічні дощі і про рід людський. І справді, якщо я скажу, що Бог створив херувимів, то мені необхідно доводити дві речі: що херувими існують, і що Бог їх створив. А щодо речей видимих, то мені потрібно тільки показати, що Він їх створив. Тож говорити про це зручніше, оскільки сама видимість служить підтвердженням сказаного. Той, хто слухає, бачить і велич, і красу, і користь, і стабільність, і благоустрій цих речей; а мені потрібно тільки показати, що Бог їх створив. Чому ж він не згадав про сонце, а тільки про місяць і зірки? Сказавши про них, він подав думку і про нього. Оскільки деякі відокремлюють ніч від Божих створінь, тому він, позначивши її місяцем, показує, що Бог є і її Творцем. Причому чимало розмаїтості й у зірках, і в явищах місячного плину.
«Що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним?» (Пс. 8, 5). Інший перекладач (невідомий) говорить: «Що є кожна людина, що Ти пам’ятаєш її». Третій (невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах») замість: опікуєшся говорить: «… відвідати його». Сказавши про створену природу і через частину ознаменувавши ціле, пророк тепер починає мову про провидіння щодо людей. Хоч і згадані створіння існують для нашого роду і є доказом провидіння, яким він користується, бо все створено для людини, однак пророк торкається й іншого виду провидіння, починаючи розмову про нього не відразу, а з неабиякою передбачливістю, подякувавши за весь світ і сказавши про загальні благодіяння, і вже потім указує на велич піклування, яке відноситься до людини. Якщо і раніше людина була ніщо, то тим більше такою вона є після багатьох і великих гріхів, коли прийшов Христос.
Отже, він показує, що пришестя Христове було справою не тільки пощади, але й великого людинолюбства. Справді, Бог, як дивний Лікар, залишивши здорових, прийшов до нас — хворих, мізерних. Указуючи на це, він і говорить: «Що є людина?» Інакше кажучи: вона — ніщо, істота, яка нічого не значить. Бачачи таке провидіння, таке піклування і такі розпорядження, які зробив Бог для спасіння людського роду, він надзвичайно дивується і зворушується, чому Він сподобив людину такого піклування. Уяви, що для неї все видиме, для неї всі розпорядження від Адама до пришестя Христового, для неї рай, заповіді, кари, чудеса, покарання і благодіяння за часів закону, для неї Син Божий став людиною. А що сказати про блага майбутні, якими вона буде насолоджуватися? Споглядаючи все це, пророк і говорить: що таке людина, що вона визнана бути гідною таких благ?
7. Справді, хто уявить собі, скільки для людини зроблено і робиться, і скільки одержить вона згодом, той переповниться великим подивом і яскраво побачить, як Бог піклується про це створіння. «Ти створив його мало чим меншим за ангелів, славою і честю увінчав його» (Пс. 8, 6). Інші перекладачі (Акила, Симмах і Феодотіон) говорять: «… мало чим меншим від Бога». Ще інший (невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах»): «… небагато від Бога». У єврейському: «Ти небагато принизив його перед Богом». Тут пророк згадує про осуд і стародавній гріх, указуючи на смерть. Але Єдинородний, прийшовши, зруйнував і її. «Славою і честю увінчав його». Інші (Акила і невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах»): «Славою і достоїнством увінчуєш його».
Це можна сприймати й історично, і в переносному значенні. Пророк говорить і про владу людини, яка була дана їй при створенні; говорить і про наступні блага, які вона отримала після пришестя Христового. На початку людині було сказано: «Нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні» (Бут. 9, 2); і ще: «І нехай володарює вона над рибами морськими» (Бут. 1, 26). А згодом сказано: «Даю вам владу наступати на змій і на скорпіонів» (Лк. 10, 19). Але, залишивши небесне, він веде мову про земне, надаючи змогу судити про небесне тим, які можуть бачити більш чітко. А велика слава і честь у тому, що є в Новому Завіті, коли людина має своєю головою Христа, коли вона стає Його тілом, коли вона стає братом, і співспадкоємцем, і образом Його тіла, коли вона отримує більшу славу, ніж Мойсей, як і сказав Павло: «Ми всі відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ від слави у славу, як від Господнього Духа»; тому і зауважує: «Та прославлене навіть не є славним із цього боку, з причини слави наступного» (2 Кор. 3, 18. 10). Про цю славу пророк говорить у переносному значенні.
І справді, що може зрівнятися з такою славою, коли ми складаємо хори разом з ангелами, коли маємо усиновлення Богом, коли Він не щадить за нас Єдинородного Сина? Яка порфіра, яка діадема може бути більш сяюча за те, коли ми сміємося над смертю, коли ми досягаємо безпристрасності безтілесних сил, тоді як колись були безчесними, безславними і зневаженими? Адам, не зробивши нічого ані поганого, ані доброго, був визнаний гідним честі відразу ж після створення, бо як він міг звершити бодай щось, ще не існуючи? А ми, вчинивши безліч гріхів, одержали набагато більшу честь. «Не називаю вас більше рабами, — говорить Господь. — Ви друзі Мої» (Ін. 15, 15. 14). Нас уже не соромляться ангели, а навіть служать нашому спасінню. Так, ангел приходив до Филипа і до багатьох інших і благовістив людям. Тепер ми спадкоємці не земних благ, а маємо єднання в благах небесних, співучасники Христа і «покликані до єднання із Сином Його Ісусом Христом, Господом нашим» (1 Кор. 1, 9). Усе це пророк називає славою і честю. Тому інший перекладач і говорить: «Славою і честю увінчаєш його», провіщаючи майбутнє.
«І поставив його над творінням рук Твоїх; усе поклав під ноги його» (Пс. 8, 7). Інший перекладач (Феодотіон): «Поставив його володарем справ рук Твоїх». «Усе підкорив під ноги його: овець і волів усіх, ще й звірів польових» (Пс. 8, 7-8). Інший (невідомий перекладач, про якого згадується в Оригена в «Екзаплах»): «… звірів диких». «Птахів небесних і риб морських, що ходять стежками морськими. Господи, Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі!» (Пс. 8, 9-10). Як говорячи про створення, він торкається не тільки небесних сил, а веде мову і про речі матеріальні, так і говорячи про честь, даровану людям, і торкнувшись таємних і безтілесних благ, які назвав, він тепер особливо зупиняється на речах матеріальних, які краще сприймаються людьми більш грубими. На чому ж саме? На земній владі, даній людині.
І дивним є те, — і це особливо відзначено ним, — що людину, наділену честю до злочину, Бог не позбавив цієї честі й після гріха. «Ти створив його, — каже, — мало чим меншим за ангелів», тобто того, хто грішив, Ти засудив на смерть, однак після засудження на смерть не позбавив цього дару. Ось тому, сказавши про перше, він далі вже говорить про останнє, щоби показати невимовне людинолюбство Боже, за яким Він людину, принижену за її злочин, залишив увінчаною честю слави і не позбавив влади. А якщо трохи і позбавив, то й це було справою Його піклування. До злочину людина мала владу і над дикими звірами, але після злочину ця влада дещо зменшена, бо хоч вона панує над ними й тепер через деякі штучні засоби, але зі страхом і трепетом. Не усю владу відняв Бог у неї і не всю залишив їй. Ті тварини, які придатні для їжі і роботи, залишив під її владою, а більш дикі — ні, щоби людина в боротьбі з ними згадувала про стародавній гріх праотця Адама. Отже, навіть із того, що вони не вповні підвладні нам, є велика користь. Бо яка для нас користь мати ручним і підвладним лева? Яка користь мати у своїй владі леопарда? Ніякої. Це привело б тільки до марнославства і гордості. Тому Бог і залишив їх поза нашою владою, а корисних тварин зробив підвладними нам: вола, що обробляє землю, вівцю, що подає одяг для тілесної наготи, в’ючних тварин, що служать до перевезення вантажу, птахів і риб, придатних до того, щоби стіл наш був щедрим.
8. Як інколи дехто, позбавляючи сина спадщини, позбавляє його не всього майна, а деякої частини, щоб його напоумити, так учинив і Бог чи, краще сказати, не так, а дещо інакше. Коли людина позбавляє сина спадщини, то позбавляє більшої частини, а меншу залишає йому. А Бог, залишивши більшу, позбавив деякої малої частини, і причому для користі людини, щоби вона здобувала все інше не так легко. І це є справа Божого піклування. Щоб витончити розум людини, відкинути зарозумілість і запобігти недоречному ледарству, — бо, отримуючи все легко, вона збайдужіла б, — Бог поєднав задоволення життєвих потреб із деякими труднощами і зробив так, що вона здобуває не все з труднощами і не все без труднощів. Те, що є необхідним, Він дозволив людині мати без особливих трудів і зусиль, а що відноситься до задоволення, те поєднав із трудами й зусиллями, бажаючи і в цьому припинити зайву безпечність.
А коли хтось запитає: яка користь від диких звірів, то ми скажемо: по-перше, вони подають людській душі смиренність, роблять її діяльною і, коли вона занадто підноситься, то нагадують про немічність її природи, коли для неї є страшною безсловесна тварина. Водночас від них отримуємо багато ліків для тих, котрі страждають тілесними хворобами. Хто запитує, для чого існують дикі звірі, той нехай запитає, для чого в нас мокротиння і жовч? Адже і вони, надмірно збільшившись, діють гірше за дикого звіра і заподіюють шкоду всьому тілу. Так само є в нас гнів і похіть, які гірше за диких звірів мучать тих, хто не втримується і не приборкує їх. Але що я кажу: дратівливість і гнів, коли навіть наші очі гірше за дикого звіра наражають нас на страждання, уражаючи жалюгідною любов’ю? Тож не будемо запитувати, для чого існує все це, а будемо за все відплачувати Владиці вдячністю. Чим є різки для дитяти, тим є звір для дорослих людей. Якщо і при стількох небезпеках багато хто доходить до такої гордовитості, то уяви, до якої міри поширилось би зло, якби відняти і цю вузду.
Ось тому і наше тіло влаштоване таким хворобливим, пристрасним, підвладним тисячам прикрощів, і земля не так легко віддає те, що приналежне їй, і все наше життя поєднане із зусиллями. Оскільки це життя є училищем, а спокій і ледарство гублять чимало людей, тому Бог зробив його нерозлучним із трудами і зусиллями, щоб ними, мов якоюсь вуздою, утримувати зарозумілість душі. Однак поглянь, як уміло Владика підкорив тобі тварин і те, що плаває у водяній глибині, і літаючих у повітряній висоті. Але чому пророк не назвав усіх видимих речей, рослин, насінь і дерев? Він через часткове висловив усе і надав допитливим можливість самим перераховувати це. Далі він завершує мову тим же, чим почав: «Господи, Боже наш!», — використовуючи одні й ті ж слова до повчання і після повчання.
Тож будемо і ми постійно повторювати їх, дивуючись Божому піклуванню про нас, дивуючись Його мудрості, людинолюбству, провидінню про нас. Це сказано нами для пояснення псалма. Якщо ж хочете, то ми продовжимо спірну розмову і запитаємо юдеїв, де діти подали голос? Де цей голос скинув ворога? Коли ім’я Боже було величним? Вони не можуть назвати іншого часу, крім того, який виявляє силу істини яскравіше за сонце. Тому пророк і говорить: «Коли погляну на небо — діло рук Твоїх» (Пс. 8, 4), хоч ще Мойсей сказав: «На початку створив Бог небо і землю» (Бут. 1, 1).
Однак проти юдеїв досить і цього, і того, що вже було сказано. Та оскільки деякі навіть із не приналежних до обрізаних, наслідуючи та уподібнюючись їм, а саме послідовники Павла Самосатського, говорять, що Христос є тільки відтоді, як народився від Марії, то ми запитаємо і їх: якщо Христос існує тільки відтоді, то як же Він створив небеса? Пророк тут говорить, що Той, Хто влаштував хвалу «із уст дітей і немовлят», Той і створив небеса. Якщо ж Він є Творцем світу, то Він був раніше небес і не від Марії отримав початок, а був ще раніше за Марію. І поглянь на мудрість пророка. Він не тільки виставляє Його творцем, але й таким, що створив усе з великою легкістю: «Коли погляну на небо — діло рук Твоїх», — це не означає, що Бог має руки, але цим показує легкість створення всього видимого, і близькими до нас найменуваннями повчає нас тому, що є вище від нас. Так само, коли пророк говорить: «П’яддю виміряв небеса, і умістив у міру порох землі» (Іс. 40, 12), то це означає не жменю, не п’ядь, а бажання показати безмежність сили Божої.
Як же деякі сміють говорити, що Син є служителем (Бога Творця)? Той, Хто не всю Свою силу задіяв, коли належало створити небеса, але що я кажу: всю? Навіть не меншу її частину, а найменшу, — то як Він може бути служителем? Як Він може бути служителем, коли «що Він творить, те так само творить і Син» (Ін. 5, 19)? Як можна сказати: «Так само», якщо один — служитель, а другий — Творець? І як пророк називає ці справи Його справами, коли в одному місці говорить: «На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх» (Пс. 101, 26), а тут: «Коли погляну на небо — діло рук Твоїх»? Діла належать не служителям, а творцям. І коли хтось є тільки служитель, то діло приписується не йому, а тому, хто звершує це діло. Отже, і те, що колись було сказано Мойсеєм, сказано про Сина: «На початку створив Бог небо і землю»; і: «Нехай володарює вона над рибами морськими» (Бут. 1, 1. 26). Той, Хто звершив хвалу «із уст дітей і немовлят», Він же й «опікується» людиною.
9. Те, що Мойсей говорить про Отця, Павло відносить до Сина, засвідчуючи між Ними досконалу рівність. Якщо ж святі просто приписують сказане про Отця Синові, а сказане про Сина Отцеві [«Все через Нього сталося» (Ін. 1, 3)], то де ж Його названо служителем? Ніде не видно цього. Ось, скажете, про Нього сказано: «Через Нього». Але чи не те ж саме сказано й про Отця? І послухай, як саме: «Вірний Бог, Яким покликані ви до єднання із Сином Його Ісусом Христом, Господом нашим» (1 Кор. 1, 9). І ще: «Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа» (2 Тим. і, і). І далі: «Бо все від Нього, Ним і для Нього» (Рим. 11, 36).
Чому ж ви називаєте Його служителем? Тому, кажуть, щоби звеличити Отця. Але Син говорить: «Щоб усі шанували Сина, як шанують Отця» (Ін. 5, 23), а хто не шанує Сина, той, вочевидь, не шанує й Отця. Що ж, кажуть, чи не називати Сина Отцем? Ні. Він не сказав: щоб ви називали Мене Отцем. А що? Щоб Мене, Який залишаюся Сином, ви шанували, як Отця. Якщо ж ти будеш називати Сина Отцем, то все змішаєш. Честь у Них — загальна, а особисті властивості — особливі. Тому Він і сказав: «Сина» і «Отця», щоб ви не зливали їхніх особистостей. А як Він вимагав би для Себе рівної честі, якби не був одноістотним з Отцем?
Але, скажеш, чому ж Христос говорить про Себе чимало принизливого? Тому що Він хоче навчити нас смиренності, і тому, що був одягнений у плоть, і через бездушність юдеїв, і тому, що необхідно було приводити рід людський до пізнання поступово, і через недосконалість слухачів. Крім того, Він часто говорить відповідно до сприйняття слухачів. Найвищі вислови означають тільки достоїнство (сутності Божої) чи, краще сказати, — що би ти не сказав про Бога, все це незрівнянно нижче Його сутності, і те, що ми говоримо, говоримо відповідно до наших понять. Що, наприклад, ти хочеш сказати про Нього? Що Бог великий? Але так сказати про Бога замало. Велике, хоч би яким великим не було, воно обмежене, а Бог безмежний. Але й цього замало сказати про Бога. Знаючи, що Він не має меж, я не знаю, Ким є Він і де Він. Чи назвеш Його мудрим, чи благим, і причому безмежно, то ти не скажеш нічого такого, що би відповідало Його сутності. Тому до слів необхідно приєднувати і побожну думку. Якщо ж такі високі назви не виражають вповні сутності Божої, то якого прощення заслуговують ті, які намагаються принизити і ці найменування?
Отже, будемо уникати їхніх зібрань і, пізнавши предвічне буття Єдинородного, Його творчу силу і самобутню владу, Його неподільність з Отцем, поблажливість Його домобудівництва і Його різноманітне піклування про нас (а всього цього і ще більшого уважних повчає скарб, який міститься в цьому псалмі), будемо зі всією точністю дотримуватися догматів і вести відповідне до них життя, щоб нам отримати і майбутні блага, яких щоби сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом честь і слава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 7 | Зміст | Бесіда на псалом 9
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом, ідентичним із грецьким (Септуагінтою), за яким іде Святитель. [↩]
