Бесіда на псалом 47
1. «Великий Господь і вельми хвальний у місті Бога нашого, на горі святій Його. Велика радість усій землі» (Пс. 47, 1-3). І тут пророк зображує припинення воєн і звільнення від боротьби. Юдеї, повернувшись із землі Вавилонської, звільнившись від тривалої неволі, знову отримавши батьківську землю й уникнувши багатьох воєн, із вдячності за всі ці блага співають Винуватцю свою пісню і говорять: «Великий Господь і вельми хвальний». «Великий», а наскільки великий, пророк не говорить, бо цього ніхто не знає, а тому й додає: «… і вельми хвальний». Величі Його немає меж. Зміст цих слів наступний: необхідно прославляти і величати саме Його, і причому вище за всяку міру, прославляти як за безмежну і незбагненну велич Його Особи, так і за Його надзвичайні благодіяння до нас. Він і хотів, і мав силу зробити те, що хотів. «У місті Бога нашого, на горі святій Його». Що ти говориш? Його славу, великого і хвального, хочеш умістити тут, у цьому місті й на цій горі?
— Ні, не те я кажу, — відповідає пророк, — а те, що ми раніше за інших пізнали Його.
Чи це він виражає словами «у місті Бога нашого», чи бажає показати, що в ньому явилася слава і велич Божа завдяки тим чудесам, які були явлені тут, коли тих, котрі були поневолені, розсіяні, принижені, яких закрили в країні ворогів, мов у гробі, Він раптово звеличив так, що вони подолали своїх пригноблювачів, досягли колишнього добробуту й успадкували батьківщину у стародавньому вигляді. Хоч про велич Його, каже, сповіщають і видимі творіння, та оскільки багато людей здавна є нерозумними, тому Він подає пізнання про Себе і за допомогою ворогів та перемоги, часто підносячи дивні трофеї, змінюючи обставини на кращі та завершуючи такі чудеса, які перевершують усякі сподівання і надії. А називає пророк це місто Божим не в тому сенсі, ніби інші міста позбавлені Провидіння, а виражаючи те, що юдеї мали певну перевагу перед іншими в Його пізнанні. Тоді як інші міста могли бути названі Божими тільки як такі, що Ним створені, то це було таким і завдяки його особливій близькості до Бога, і тому що тут були звершені всі чудеса.
Отже, тоді це місто називалося Божим; а нині всі ми називаємося Божими. «Ті, що Христові є, — говорить Апостол, — плоть свою розіп’яли з пристрастями і похотями» (Гал. 5, 24). Чи бачиш силу чеснот? І гора названа Божою тому, що на ній звершувалося служіння Богу. «Велика радість усій землі». Ці слова дещо не зрозумілі, тому потрібно бути уважними. Той, хто читає їх поверхнево, неабияк дивується, а хто уважно вникає в них, той бачить послідовність і чіткий взаємозв’язок думок. Зміст цих слів такий: «Великий Господь і вельми хвальний у місті Бога нашого, на горі святій Його. Велика радість усій землі», тобто добре укореняючи, добре затверджуючи, добре зміцнюючи його на радість і втіху всього світу. Те ж саме висловив й інший перекладач (Симмах), сказавши: «Наперед визначене просвічення всій землі», тобто зробив його просвіченням і втіхою для всього світу. Звідси — джерело побожності, корінь і початок богопізнання.
Так, Господь укоренив його і міцно утвердив для окраси всього світу, на радість і втіху всієї землі, — Єрусалим був тоді училищем землі, і ті, які хотіли одержати радість, прикраситися й просвітитися тут, навчалися всього необхідного. Ось тому пророк, виражаючи це, і не сказав: укореняючи, але просто: «Велика радість усій землі». Однак, якщо бажаєш приймати ці слова й у переносному значенні, то побачиш їхню істинність у ділах. Так, звідти пішла втіха для всього світу, звідти радість і втіха, звідти джерела мудрості, там розіп’ятий Христос, звідти вийшли апостоли, — «від Сіону вийде закон і слово Господнє — з Єрусалима» (Мих. 4, 2). І ця радість має безсмертне коріння.
«Гора Сіон, з північного боку її — місто Царя великого!». Скажи мені, чому пророк згадує тепер про північ й описує для нас місце розташування? Тому що звідти часто починалися війни проти юдеїв через навали варварів, і пророки часто говорять про це, називаючи війну північною й описуючи «киплячий казан, який піддувається вітром, і лице його з боку півночі» (Єр. 1, 13). На північ від Палестини лежить країна персів. Дивуючись із того, що відбулося, пророк додав це, бажаючи висловити: Ти зробив Палестину нездоланною з того боку, звідки вона постійно терпіла напади. Це наче хтось сказав би про тіло: Ти зробив його слабку частину найсильнішою, саме так і пророк виражає ту ж думку: звідки крики і сльози, звідки причини нещасть — саме там появилося задоволення і благоденство; звідки погрози, жахи і небезпеки — звідти радість і веселість, і ніхто вже не боїться тієї північної країни світу, ніхто не остерігається, ніхто не має підозри, а всі радіють, бо Ти утвердив її в радості.
«Бог у храмі Своєму знаний як захисник» (Пс. 47, 4). Інший перекладач (Симмах): «Бог у царських чертогах Його буде пізнаний у міцності». Інший невідомий перекладач (про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Бог у прикрощах його пізнаний через спасіння його».
2. Пророк виголошує достоїнство, славу, вінець цього міста словами «місто Царя великого». Далі, показуючи, чому воно є «місто Царя Великого», додає: «Бог у храмі Своєму знаний як захисник», Який виявляє велике піклування про нього, спасає його зі всіх боків, піклується про нього не тільки загалом, але й про кожен дім його зокрема. Для нас Він відомий і без цього, однак ворогам Він показав Свою силу й таким чином. Так, коли на Єзекію напали юрби варварів і оточили все місто, наче сіттю, то відступили від нього, залишивши після себе безліч мертвих (4 Цар. 19 розд.). Чимало й інших ворогів приступали до нього і відходили з безчестям. Усе це, каже пророк, було звершене Провидінням Божим і зробило це місто славним, і воно стало великим не тому, що славне, а тому, що прославилося в такий спосіб.
«Бо ось зібралися царі (землі), зійшлися докупи, побачили, здивувалися, злякалися і відступили. Страх обійняв їх і муки, як у жінок під час родин. Східним вітром Ти потопив кораблі фарсійські» (Пс. 47, 5-8). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Ось царі з’єдналися строєм». Ще інший перекладач (Акила): «…вітром пекучим». Він (пророк) описує тут тяжку війну, яка піднялася зі всіх боків, а відповідно — й по-особливому славну перемогу. Сказавши, що Господь захищає це місто і виявляє про нього велике піклування, тепер пояснює, як Він захищав його. Коли напаяй на нього, каже, численні народи (їх він зображає безліччю царів), і не просто напали, але «зібралися», «зійшлися», тоді і звершилися такі справи, через які вони, здивувавшись чудесам, відступили. Війна прийняла такий стан, що вони самі, прийшовши в подив і страх, розсіялися і з великою панікою повернулися назад. Безліч злякалася небагатьох, зібрані разом — незібраних, і опинилися в ніскільки не кращому становищі, ніж жінка, яка народжує.
Звідси видно, що війна була не за людським планом, але Бог був розпорядником боротьби, не тільки приводячи в сум’яття думки ворогів, але й потрясаючи їхні серця, кидаючи їх у болі пологів і викликаючи в них невимовний страх. І сталося те ж саме, як ніби зібрався великий флот, і бурхливий вітер, піднявшись, розтрощив усі кораблі, потопив судна і раптово довів усе до великого сум’яття. Цим прикладом, здається мені, пророк виражає легкість перемоги і надзвичайність сум’яття. І ті, котрі володіли флотом і прийшли із далекої і чужої країни, всі загинули від гніву Божого, ніби від бурхливого вітру. Тому він означив і місце, звідки вони прийшли, додавши: «Фарсійські». Те ж саме виражено й у єврейському тексті цим словом, що ми привели для вас у читанні тексту. Отже, чи треба мати на увазі це, чи те, що я раніше сказав, тобто те, як бурхливий вітер, піднявшись, часто розтрощував кораблі фарсійські, саме так Бог розсіяв ці юрби.
«Як ми чули, так і побачили в місті Господа Сил, у місті Бога нашого: Бог утвердив його навіки» (Пс. 47, 9). Чи бачиш, як він пояснює вищесказаний вислів «велика радість»? Не сказав: добре утвердив, але: (подається) «велика радість», тобто постійно пам’ятаючи, постійно піклуючись, постійно захищаючи. Сказавши про те, що було за його часів, він (пророк) звертається до стародавніх подій і показує, що перше співзвучне з останнім. Про що, каже, ми чули на словах, те побачили й у справах, тобто перемоги, трофеї, Боже Провидіння, надзвичайні чудеса. Господь ніколи не переставав звершувати їх. Йому властиво і спасати від небезпек, і спрямовувати до богопізнання. Не даремно пророк нагадав і про те, що трапилося задовго до того. Потрібно було повчати і стародавніми подіями, і новими справами, щоб найбільш черстві зі слухачів через сьогоднішні події вчилися вірити і тим, які були колись, щоби слух заміняв у них зір, і так отримували двояку користь. «Ми роздумували, Боже, про милість Твою посеред храму Твого. Яке ім’я Твоє, Боже, така і хвала Твоя аж до країв землі. Повна правди правиця Твоя» (Пс. 47, 10-11). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Ми визнали, Боже, милість твою посеред людей Твоїх». У єврейському: «… у храмі Твоєму сповідували (іхалах демміну)».
3. Сказавши: «Як ми чули, так і побачили», пророк говорить далі, що він чув і що побачив. Що ж він чув і що побачив? Те, що благодать Божа робить місто сильним і непохитним; вона — його основа і сила, вона робить його недоступним. Не людська допомога і сприяння, не сила зброї, не вежі і стіни, а що? Бог оберігає його. Юдеїв потрібно було навчати цьому по-особливому, тому пророк часто і наставляє їх у цьому. «Ми роздумували, Боже, про милість Твою посеред храму Твого». Що означає «роздумували»? Сподівалися, очікували, і пізнали людинолюбство Твоє. Сказавши, що Господь укоренив місто, заснував, захистив, і, бажаючи показати, що це піклування подається не через заслуги тих, які його отримують, а з милосердя Того, Хто подає, а водночас бажаючи упокорити їхню гордість, він мовби говорить: усе це справи Твоєї милості, Твоєї слави, Твоєї доброти. Тому і додає: «Яке ім’я Твоє, Боже, така і хвала Твоя аж до країв землі. Повна правди правиця Твоя».
«Хвала Твоя», каже, звершує справи надзвичайно великі і дивні, надзвичайно високі і славні. Ти виявляєш піклування не за мірою і заслугами тих, які отримують благодіяння, а зі Своєї величі. «Хвала», тобто блага звістка про справи зробила їх відомими. Хоч вони відбувалися в Палестині, але через свою величність і важливість досягли аж до краю землі, і про них довідалися і ті, які живуть далеко. Так про те, що було в Єгипті, єрихонська блудниця знала краще за тих, які були присутні при цьому (Нав. 2, 10). Про те, що відбувалося в Палестині, розповідали ті, які проживали в Перській країні. Про те, що відбувалося у самій Персії, знали ті, що жили на самому краю землі. Тому цар і відправив послання по всьому світу, сповіщаючи про те, що трапилося у вавилонській печі (Дан. 3, 98). Тому пророк, сказавши: «Хвала Твоя аж до країв землі», — додав: «Повна правди правиця Твоя». Як він зазвичай чинить, підносячись від того, що буває в людей, до того, що властиве Богові, так він чинить і в цьому місці. Але не тому, щоби можна було вважати, що в Бога щось з’являється чи зникає, — таке не можливе, — а тому, що людське слово і мова слабкі, через що і потрібно поєднувати зі словом побожну думку.
Отже, вказуючи тут на властивості єства Божого, він виражає те, що істотно властиве Богові. Що ж саме? «Повна правди, — каже, — правиця Твоя». Він показує, що те, що сталося, було наслідком не заслуги обдарованих, а тільки властивістю Божою, оскільки саме Єство Його радіє правді, втішається людинолюбством. Це Його справа, Його звичай, тому вони й отримували такі благодіяння. Як вогню властиво зігрівати і сонцю світити, так і Богові властиво виявляти милосердя, і навіть не так, а набагато більше. Тому пророк і говорить: «Повна правди правиця Твоя», виражаючи цим щедрість, властиву Божому Єству.
«Нехай веселиться гора Сіон, і нехай радіють дочки народу Божого заради судів Твоїх, Господи. Обійдіть навколо Сіона і розгляньте його, перелічіть вежі його, зверніть серця ваші до могутності його, щоб переказати поколінням майбутнім. Бо цей Бог є Бог наш повіки. Він буде провадити нас навіки-віків» (Пс. 47, 12-15). Нам не потрібно пояснювати, для чого пророк заповідає все це: обійти місто, перелічити вежі, звернути увагу на будинки, розглянути його красу, визначити його огорожі і стіни, виміряти будинки і палаци, — слова його зрозумілі самі собою. Сказавши це, він тут же додав і причину. Яку? «Щоб переказати поколінням майбутнім». Зміст слів його наступний: відчуйте задоволення, зрадійте, звеселіться, але не просто і як попало, а уважно вивчивши могутність міста. Коли воно стало руїнами, було зруйноване до основи і майже зникла вся його могутність, так що предки наші вже втратили надію на його відновлення і говорили: «Зсохли кістки наші… Ми вмираємо, гинемо, усі гинемо» (Єз. 37, 11; Чис. 17, 12), і не сподівалися повернути його, — тоді й отримали його знову, і причому не таким, яким залишили, а набагато кращим, славнішим, більшим, найбагатшим, наймогутнішим, ширшим і щодо будинків, і щодо торгівлі, і щодо сили, і щодо достатку багатства. «Слава, — говорить пророк, — цього останнього храму буде більшою, ніж першого» (Агг. 2, 9).
Отже, він (пророк) перестерігає народ і мовби так говорить йому: ось саме це місто, яке перебувало у безвихідному становищі, без надії, було перетворене на руїни, як знову досягло сяючого стану? Погляньте на все це: на його будинки, блиск, красу і, побачивши в цьому могутність Божу, як Бог підніс його із безнадійного стану, сповістіть нащадкам вашим про силу Божу, про Його постійне піклування, про те, що Він завжди дбає про нас, захищає й охороняє нас. Такі розповіді послужать для нащадків предметом великої мудрості, уроком щирішого богопізнання і спонукою до чеснот. Тому пророк і заповідає обійти місто, щоб вони могли бути досвідченими вчителями для своїх нащадків.
4. Так і ми, завжди і постійно споглядаючи на нього, будемо тримати у своїй пам’яті наше місто Єрусалим, будемо безупинно уявляти красу цього міста, яке є столицею Царя віків, у якому живуть духи праведних, сонми патріархів, апостолів і всіх святих, де все постійне, а не минуще, де краса нетлінна і небачена, яка є спадщиною тільки тих, котрі цілковито забули про тлінні й тимчасові життєві турботи, тобто про багатство, розкоші і пагубні задоволення диявола. Тож будемо щодня процвітати у братолюбстві і дружелюбності до нужденних, у любові до ближніх і щирому прощенні тих, які образили нас, щоби провівши так життя добре і побожне, ми змогли стати спадкоємцями Небесного Царства із Христом Господом нашим, Якому слава і держава з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 46 | Зміст | Бесіда на псалом 48
