Бесіда на псалом 149
1. «Співайте Господу пісню нову! Хвала Йому в Церкві преподобних Його» (Пс. 149, 1). У переносному значенні «новою» тут названа пісня Нового Завіту, бо тоді обновилося все: і Завіт: «Я укладу, — говорив Бог, — новий завіт» (Єр. 31, 31), і створіння: «хто в Христі», — говорить Апостол, — той нове створіння» (2 Кор. 5, 17), і людина: «Скинувши, — говорить він же, — стародавню людину з ділами її та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пізнанні за образом Творця її» (Кол. 3, 9-10). Отже, у зв’язку із новим життям та всім іншим, теперішній Завіт називається Новим, і співати нині пророк заповідає нову пісню цього Завіту. А в історичному значенні тут мається на увазі славна й урочиста пісня, яку юдеї повинні були співати, дякуючи за перемоги, за успішні справи, за трофеї.
«Хвала Йому в Церкві преподобних Його». Чи бачиш, як пророк раніше словесної подяки вимагає подяки, яка виявляється в ділах та в житті, і таких людей закликає до хору співців? Не достатньо дякувати тільки словами, якщо вони не супроводжуються добродійним життям. «Хвала Йому в Церкві преподобних Його». І ще дещо інше він тут вселяє, а саме показує, що славослів’я необхідно підносити із досконалою злагодженістю, оскільки Церквою називається єднання, зібрання.
«Нехай звеселиться духовний Ізраїль Сотворителем своїм, і сини Сіону нехай возрадуються Царю своєму» (Пс. 149, 2). Крім особистих благодіянь, пророк указує на спільні і наступними словами наставляє: дякуй Господу за те, що Він створив тебе неіснуючого і вдихнув у тебе душу. Справді, не менш значущим є і цей спосіб благодіяння. Однак тут він наставляє і до дечого більшого. Цими словами він указує не лише на створення, а на близькість Ізраїля до Бога, і заповідає дякувати не тільки за те, що Бог створив його, але й за те, що зробив його Своїм народом. Чи бачиш, як пророк наближає і прихиляє народ до Бога, бажаючи, щоб він не тільки дякував, а з радістю, з веселістю, з полум’яною душею? Все це він виразив словами «нехай звеселиться». Він вимагає від того, хто дякує, такого настрою, щоби він запалав любов’ю, щоби горів старанністю, щоби цілком віддавався Богові, Якого прославляє.
Те ж саме він висловлює і в іншому місці, коли говорить: «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже». І далі: «Прагне душа моя до Бога сильного й живого» (Пс. 41, 2-3). І ще: «Жадає Тебе душа моя, за Тобою знемагає плоть моя в землі пустельній, і непрохідній, і безводній» (Пс. 62, 2), або, як говорить інший перекладач (Симмах): «…в землі спраглій». Бажаючи виразити відданість і прагнення своєї душі, він порівнює її зі спраглою землею, зі спраглим оленем. І в іншому місці, висловлюючи це прагнення, він говорить: «Коли ж прийду і з’явлюся перед лицем Божим?» (Пс. 41, 3). Такими є душі святих, як наприклад, душа Павла, яка зітхала від того, що барився її відхід звідси.
«І сини Сіону нехай возрадуються Царю своєму». Чи бачиш, що пророк, як я вже сказав, указує тут на близькість, на те, що вони були вибраним Божим народом? Тому і додає: «Царю своєму». Бог був їхнім Царем не тільки щодо створення, але й щодо привласнення їх Собі. «Нехай хвалять ім’я Його хором, з тимпанами і гуслями нехай співають Йому» (Пс. 149, 3). Поглянь, як і тут видно злагодженість. «Хором» збираються для того, щоби всім разом одноголосно підносити славослів’я. До цього ж закликає і Павло, коли говорить: «Не будемо залишати зібрання свого» (Євр. 10, 25). Це ж означає і сама молитва, яка підноситься всіма разом: «Отче наш, що є на небесах… І прости нам провини наші… І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» (Мф. 6, 9; Лук. 11, 4), у якій використовується множина. Так і в старовину люди були навчені співати і славити Бога спільно, щоби всіма способами налаштовуватися до любові й одностайності.
2. «З тимпанами і гуслями нехай співають Йому». Деякі, сприймаючи назви цих інструментів у переносному значенні, говорять, що тимпан вимагає умертвіння нашої плоті, а гуслі (псалтир) — звернення до неба, оскільки цей інструмент приводиться в рух зверху, а не знизу. Але я сказав би, що стародавні використовували ці інструменти через грубість своїх душ, оскільки вони не так давно відійшли були від ідолів. Подібно як жертвопринесення, так і це Бог дозволив їм із поблажливості до їхньої немічності. Отже, пророк заповідає тут співати з радістю. Це й означають слова: «Нехай хвалять ім’я Його хором», — зі злагодженістю, із чистим життям.
Далі, бажаючи викликати в них ще більшу старанність, пророк говорить і про благовоління до них Того, Кого вони оспівують. «Бо любить, — продовжує він, — Господь людей Своїх і покірних підносить до спасіння» (Пс. 149, 4). Що може зрівнятися із таким благополуччям, коли є Боже благовоління? «І покірних підносить до спасіння». Поглянь знову, як він показує і те, що належить Богові, і те, що належить людям. Як вище, вимагаючи від них подяки, він вказав на те, що належить Богові, сказавши: «Бо благоволить Господь до народу Свого», так тут, сповіщаючи про те, що належить Богові, вимагає і того, що залежить від людей. «І покірних, — каже, — підносить до спасіння». Підносити — це справа Божа, а бути покірними — це справа людей. Не буде Божого, якщо насамперед не буде людського. І поглянь на велич дару. Він не сказав просто: спасе, але «підносить до спасіння», тобто не тільки спасе від бід, але й зробить відомими і знаменитими, разом зі спасінням подасть їм і славу.
Пояснюючи це, пророк продовжує: «Нехай звеличаться преподобні у славі і зрадіють в оселях своїх» (Пс. 149, 5). Як там він закликає «покірних», так тут — «преподобних». Бог завжди виявляє всі справи Свої чудесно. Так Він звільнив євреїв з Єгипту, так вивів їх із Вавилона, зробивши славними не тільки через визволення від бід, але й чудесами, які були при цьому. «І зрадіють в оселях своїх». Додавши ці слова, пророк вказує на велику безпеку, на великий спокій, велику радість, велике задоволення. Це говорить він для того, щоб вони знали, що все було звершено не їхньою зброєю, не їхніми силами, а сприянням Божим, яке можна придбати упокоренням і смиренням.
«Нехай буде хвала Богові в устах їхніх і мечі двосічні в руках їхніх, щоб учинити помсту над нечестивими і кару над беззаконними» (Пс. 149, 6-7). Тут він описує війну з тріумфом і говорить, що, коли вони співатимуть і славословитимуть Бога, то отримають перемогу. Хвалою він називає славослів’я, спів, подяку. Тому інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»), замість «величання» і сказав: «славослів’я». «Щоб учинити помсту над нечестивими і кару над беззаконними». Що це означає? Оскільки вороги, які здолали юдеїв, за весь час (неволі) ображали їх, тому він обіцяє викрити ворогів у їхній справах і насправді показати, що не безсилля Бога, а гріхи юдеїв принесли перемогу їхнім ворогам. А коли вони були достатньо покарані, тоді людинолюбний Бог одним помахом звершив за тих обставин дивну переміну. І поглянь на надзвичайність перемоги. Пророк продовжує: «Зв’язати царів їхніх путами і славних їхніх — кайданами залізними» (Пс. 149, 8). Чи бачиш велич сили? Вони не тільки прогнали і розбили ворогів, але й повернулися з полоненими, показуючи перед усіма могутність Божу.
«Учинити над ними суд написаний. Слава ця буде всім святим Його. Алилуя» (Пс. 149, 9). Що означає «суд написаний»? Явний, усіма визнаний, такий, що не може бути відданий забуттю. Такими є справи Божі: і за величністю подій, і за надзвичайністю чудес вони поширюються на всі (майбутні) часи. Такою, каже, буде перемога, таким очевидним і для всіх відомим буде трофей, ніби написаний на стовпі і який ніколи не зітреться. «Слава ця буде всім святим Його». Яка слава? Слава перемоги або, краще сказати, не просто перемоги, а особливої перемоги з Божою допомогою, з допомогою зверху. Поглянь, як пророк знову згадує про «святих», викликаючи у слухачів ревність до чеснот і святого життя. Однак мені здається, що під славою він має на увазі не тільки перемогу, але й хвалу, спів, славослів’я, повчаючи цим, що ті, які прославляють Бога, отримають і для себе велику славу, являться більш світлими через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 148 | Зміст | Бесіда на псалом 150
