Бесіда на псалом 148

БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том V. Книга 1

Алилуя

1. «Хваліть Господа з небес! Хваліть Його у вишніх. Хваліть Його, всі ангели Його, хваліть Його всі Сили Його» (Пс. 148, 1-2). Так зазвичай чинять святі зі свого великого благоговіння: коли вони мають намір дякувати Господу, то закликають багатьох до участі в славослів’ї і задля цього доброго служіння запрошують приєднатися до них. Так учинили три юнаки, які, знаходячись у печі, запрошували всі створіння прославляти ту милість, яку вони отримали, і славословити Бога. Так чинить і тут пророк, закликаючи той та інший світ, небесний і земний, плотський і духовний. Те ж саме робить пророк Ісая, коли говорить: «Радуйтеся, небеса, і веселися, земле…; бо втішив Господь народ Свій» (Іс. 49, 13). І той же псалмоспівець, коли говорить: «Коли вийшов Ізраїль з Єгипту, дім Якова — від людей чужих…, гори стрибали, як вівці, і пагорби, — наче ягнята» (Пс. 113, 1. 4). І ще Ісая в іншому місці: «І хмари нехай проливають правду» (Іс. 45, 8). Мовби бачачи самих себе недостойними для прославляння Владики, вони прагнуть зробити учасниками славослів’я всіх. Псалмоспівець робить це досить часто, наприклад, коли говорить: «Поклоніться Йому, всі ангели Його» (Пс. 96, 7); і далі: «сильні міцністю, що виконуєте слово Його» (Пс. 102, 20).

Цим він пояснює й дещо інше. Що ж саме? Те, щоб ніхто із безумних не думав, ніби існують два Творці. Оскільки створіння різні, відрізняються одне від одного своїм єством, а саме: одні плотські, інші духовні; одні видимі, інші невидимі, одні одягнулися тілами, інші безтілесні, тож, щоби будь-хто через відмінності створінь не подумав про двох Творців, пророк утверджує один хор, підносячи Богу єдиний спів від усіх і наставляючи, що Єдиного Бога повинні славословити і небесні, і земні створіння, і цим повчає, що є один Творець, як тих, так й інших. Він починає із вищих створінь і говорить: «Хваліть Його, всі ангели Його, хваліть Його, всі Сили Його» (Пс. 148, 2). Інший перекладач (Симмах) говорить: «…всі воїнства Його». Він тут має на увазі херувимів, серафимів, господства, начала, власті. Це — ознака полум’яної душі, це — властивість гарячої любові спонукати всіх до славослів’я улюбленого; це — ознака душі, яка в думці постійно втішається Богом, Його славою, яка віддана Йому, яка вражається і дивується Йому.

«Хваліть Його, сонце й місяць, хваліть Його, всі зорі й світло. Хваліть Його, небеса небес і вода, що вище небес. Нехай вихваляють ім’я Господнє, бо Він промовив — і сталося, Він повелівав — і створилося» (Пс. 148, 3-5). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «…поставив їх перебувати вічно». «Поставив їх навіки вічні; дав їм закон, що не змінюється» (Пс. 148, 6). Чому пророк, сказавши трохи про небесні сили, тут же залишив їх і, звернувшись до видимих предметів, говорить про них більш обширно, перераховуючи порізно все, що знаходиться і вгорі, і внизу? Тому, що ці предмети як видимі і як такі, що знаходяться перед очима, для тодішніх слухачів були більш зрозумілими. Тому і Мойсей у розповіді про створення світу, не сказавши нічого ні мало, ні багато про небесні істоти, починає мову з неба і землі, далі переходить до сонця, місяця, рослин, плаваючих, чотириногих і завершує людиною. Словами «небеса небес» пророк тут не говорить про те, що їх безліч, а вказує на одне і єдине небо небес. На єврейській мові небо зазвичай називається небесами. Так само в іншому місці він говорить: «Небо над небесами — оселя Господня, а землю Він дав синам людським» (Пс. 113, 24). «І вода, яка вище небес». Ти чув Мойсея, який говорить, що Бог одні води помістив внизу, інші, коли встановив твердь серед безодні, утвердив вище зводу небесного і повелівав водам перебувати вище тверді.

Але, можливо, дехто скаже: як можуть усі ці створіння хвалити Бога, не маючи ані голосу, ані мови, ані душі, ані єства, ні розуму, ні органу голосу, ні думки? Є два способи славослів’я: один за допомогою слів, інший за допомогою споглядання, а, крім того, є і третій — за допомогою життя і діяльності. Так і люди не тільки словами, але й мовчки можуть підносити славу Богові, як говорить про це Христос: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16). І ще: «Нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу» (1 Цар. 2, 20). Буває славослів’я за допомогою вуст, як славословив Бога Мойсей з Маріамною, коли говорив: «Співаю Господу, бо Він високо звеличився» (Вих. 15, 1). Буває славослів’я і за допомогою самого створіння, як говорить той самий псалмоспівець: «Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь» (Пс. 18, 1). Так і тут створіння прославляє Його своєю красою, настроєм, величністю, властивостями, використанням, служінням, постійністю, користю, яка буває від нього.

Отже, коли пророк говорить: «Хваліть Господа…, ангели…, сили…, небеса…, сонце й місяць…, зорі…, вода, що вище небес», то цим виражає те, що кожне із цих створінь наповнене премудрістю Творця і великими чудесами. Те ж саме на початку стисло висловив і Мойсей: «І побачив Бог все, що Він створив, і ось добре воно» (Бут. 1, 31), — все настільки є прекрасним, що прославляє Творця і налаштовує глядача до славослів’я Художника.

2. Отже, хвалою пророк називає красу створінь, яка підносить хвалу Творцеві. Те саме і Павло говорить: «Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество» (Рим. 1, 20). І псалмоспівець, сказавши про створіння і надавши можливість тим, які споглядають їх, вивчати їхню красу, велич і користь, сам указує на Винуватця всього і говорить: «Бо Він промовив — і сталося, Він повелівав — і створилося. Поставив їх навіки вічні; дав їм закон, що не змінюється» (Пс. 148, 5-6).

Те, що творіння прекрасне і дивне, це видно, як тільки поглянути на нього; а те, що воно має Творця і не існує само по собі одвічно, то це достатньо видно із самих слів пророка. А коли хтось сумнівається, то нехай навчиться від мене, що вони мають Творця, Художника, Провідника й Охоронця. Пророк вселяє тут дві думки або, краще сказати, три, а коли уважніше досліджувати, то й чотири, а саме: він говорить, що Бог створив усе, створив із нічого, створив легко і підтримує створене. Вираз «Він промовив» означає легкість дії, як і Павло, вказуючи це, говорить: «Оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче» (Рим. 4, 17), де словом «називає» вказує на легкість. А що Бог і підтримує створене, це показує сам пророк, додаючи: «Поставив їх навіки вічні; дав їм закон, що не змінюється». Поглянь, як і тут він знову вказує на владу, могутність Божу, не тільки словом «поставив», але і словами «дав їм закон», висловлюючись про Його діяльність людськими висловлюваннями. Як для тебе легко сказати і не важко віддати наказ, так для Бога — створити неіснуюче і підтримувати створене, а то й навіть не так, а набагато легше. Неможливо навіть уявити надзвичайну легкість, з якою Він створив усе.

І дивним є не тільки те, що Він усім піклується і що закони природи залишаються непорушними, але й те, що вони діють нескінченно. Уяви, скільки линуло століть, і ніщо з існуючого не зруйнувалося: ані море не затопило землю, ані сонце не спалило видимих речей, ані небо не похитнулося, ані межі дня і ночі не змішалися, як і зміна пір року, ані будь-що інше подібне, але для кожного зі створінь, низьких і вищих, Він влаштував так, що вони надзвичайно чітко дотримуються раз визначених для них на початку меж.

Сказавши про створіння вищі, небесні, пророк сходить після цього на землю. Як учинив він щодо вищих створінь, а саме: почавши із тих, які над небесами, перейшов до небесних, так і тут від небесних переходить до земних. Є люди, які говорять, що ті створіння, які знаходяться на небі, гідні бути Божим творінням, а земних засуджують, указуючи на те, що тут є скорпіони, єхидни, дракони та інші види диких звірів, а так само і дерева безплідні. Тому пророк, мовби спростовуючи їх, розкриває це з іншого боку. І поглянь, як він чинить. Залишивши тих тварин, які, поза сумнівом, визнаються добрими і користь яких доведена досвідом, а саме: овець, волів, ослів, верблюдів та інших тварин, які служать нам для перевезення вантажів, він звертає увагу на тварин, які здаються даремними, вказуючи на драконів, на непрохідну частину моря і на те, що здається шкідливим, а саме: на вогонь, град, сніг, туман, а далі на безплідні дерева, гори. Залишивши поля і рівнини, зручні для землеробства і вирощення добрих плодів, він переходить до гір, пагорбів, до місць пустельних і згадує про плазунів.

Однак для того, щоби більш чітко це бачити, потрібно вислухати самі слова його. Сказавши: «Він повелівав — і створилося», далі продовжує: «Хваліть Господа від землі: всі моря (змії) 1, всі риби і всі безодні. Хваліть Його, вогонь, град, сніг, туман, вітер буйний, що виконує волю Його; хваліть Його гори і всі пагорби, дерева плодові і всі ліси, звірі і всі тварини, всі плазуни і птахи пернаті» (Пс. 148, 7-10). Для чого він так говорить? Для того, щоби більш чітко засвідчити Боже

Провидіння. Якщо і ті створіння, які здаються непотрібними і ворожими для людського роду, є такими прекрасними і такими корисними, що підносять хвалу і славослів’я Богові своєю сутністю, то уяви, якими є інші. Якщо бажаєте, то розглянемо кожне із названих створінь. «Змії, — говорить, — і всі безодні». Зміями він називає тут китів, як і в іншому місці сказав: «…і кити, що Ти їх створив вигравати в ньому (в морі)» (Пс. 103, 26). І в багатьох місцях ця тварина так називається.

3. Але як, скажеш, ця тварина прославляє Творця? А як вона не прославляє? Коли ти подивишся на його величину і будову тіла, про яке досить детально Писання говорить у книзі Іова (Іов. 40, 11), то хіба можеш не дивуватися Творцеві, Який створив таке створіння? І гідним подиву воно є не тільки через свою величину, але й тому, що для його проживання визначена непрохідна частина моря. Дивним є і те, як ця дика і найбільша тварина не переступає свої межі, а залишається у визначених для її проживання місцях, і не тільки не виходить на землю чи на заселені країни, але не шкодить і тій частині моря, яка є зручною для мореплавства, і не винищує різних видів риб, а живе у своєму місці. І не тільки це заслуговує подиву, але й сама глибина безодні.

Що сказано про цього звіра, те ж саме можна засвідчити і про море. І воно, буваючи нестримним під час сильних вітрів і маючи таку безліч води, не виходить поза свої межі, не затоплює сусідню землю, а так само зв’язане нерозривними путами, хоч вода, за своєю природою, є неспокійною. Якщо ж воно має таку безмежну величину і збурюється такими вітрами, то уяви, яким великим є чудо, що воно, незважаючи ані на свою неспокійну природу, ані на безрозмірність, ані на силу вітрів, не виходить зі свого місця, але при такому безладді дотримується досконалого порядку. Роздумуючи над цим, ти і на підставі цього можеш скласти хвалу Богові й дивуватися Його могутності, премудрості, силі, владі. Є і інші нез’ясовні причини цих явищ, які знає тільки сам Творець. Тому і сказав хтось: «Не можна сказати: «Що це? Для чого це?» Бо все у свій час відкриється» (Сир. 39, 22).

«Вогонь, град, сніг, лід, вітер бурхливий, виконуючи волю Його». Тут пророк додає до вищесказаного дещо нове. У попередньому псалмі він дивувався з того, як сніг, іній за короткий час покривають усю землю, як він твердіє, змінюється, перетворюється на протилежний стан; а тут він дивується з того, як речі, що появилися із небуття, продовжують своє буття і, продовжуючи буття, звершують справу служіння Богові, хоч самі є нерозумними, і виконують веління Його із великою покірністю. Навіть одна і та ж річ за Його велінням часто виконувала дії, протилежні за своїми властивостями, як наприклад, у вавилонській печі вогонь і спалював, і зрошував, звершуючи водночас те й інше.

Але, скажеш, хіба це заслуговує подяки? І великої. Бога необхідно прославляти однаково як тоді, коли Він карає, так і тоді, коли звільняє від покарання. Те й інше свідчить про Його піклування, те й інше є справою Його милосердя. Люди одне роблять із доброти, а інше — зі злості і гніву. А Бог робить те й інше через людинолюбство. Так, однаково необхідно прославляти Його і за те, що Він поселив Адама в раю, і за те, що вигнав його; і дякувати не тільки за Царство, але й за геєну, бо і її Він приготував і нею погрожує для того, щоби відхиляти нас від зла. Як лікаря ми поважаємо не тільки тоді, коли він живить, але й тоді, коли виснажує голодом; не тільки тоді, коли виводить на вулицю, але й тоді, коли зачиняє вдома; не тільки тоді, коли намащує, але й тоді, коли припікає й відсікає, бо, хоч ці дії протилежні, зате мають одну мету. Так і Бога необхідно прославляти за все, а тим більше тому, що там людина, а тут Бог, і що ті дії часто мають протилежний результат, а справи Божі звершуються із найбільшою премудрістю і піклуванням.

Град і вогонь не тільки служать покаранням, але й іноді звільняли від покарання, припиняли війни, проганяли ворогів, що нападали. Хіба ти не знаєш, скільки чудес звершено за допомогою цих стихій у Єгипті, в юдеїв і в нашому поколінні? Сила Того, Хто повелівав, є такою, що Він часто і за допомогою стихій звершував такі ж чудеса, які звершував за допомогою ангелів, цих розумних і верховних сил, для того, щоб тоді, коли їх звершує ангел, дехто із безумних не приписав їх ангелові, а приписував би Тому, Хто повелівав. Так, хіба ангел припинив війну? Її так само припиняв і град. Чи винищив ангел первородних? І морська буря знищувала цілий народ. Тому за все дякуй людинолюбному Господу.

«Хваліть Його, гори і всі пагорби, дерева плодові і всі ліси, звірі і всі тварини, всі плазуни і птахи пернаті» (Пс. 148, 10). Поглянь, як пророк зупиняється більш на речах не особливо корисних: на горах, ярах, горбах, диких звірах, плазунах і безплідних деревах. Плодові дерева самі собою показують очевидну користь, як поля і лагідні тварини. А яку, скажеш, приносять користь дикі звірі, плазуни, гори і безплідні дерева? Велику і таку, що чимало сприяє підтримці нашого життя. Так, і гори, і пагорби, і безплідні дерева дуже потрібні нам для будівництва, тож, якби їх не було в нас, тоді ніщо не захищало б наш рід від знищення. Як рівні поля потрібні нам для їжі, так безплідні дерева і каміння потрібні для будівництва і для приготування з них безлічі інших виробів.

4. А яку, скажеш, користь для життя приносять змії, скорпіони, дракони, леви? Яка від них користь? Велика і невимовна, не менша, ніж від смиренних тварин. Ті корисні для тілесних потреб, а ці вселяють тобі страх, роблять тебе поміркованим, привчають до боротьби, приводять тобі на думку гріх прародичів у раю і показують, яке зло спричиняє неслухняність. Раніше звірі не були такими: не були страшними й небезпечними для людини, а були покірними й ручними. Бог привів їх до Адама, і він нарік їм імена. Змій говорив з Євою, і Єва не втікала від нього. Та коли заповідь була порушена і була виявлена неслухняність Богові, тоді принизилась честь людини. Тому, коли ти побачиш лева чи змію, то пригадай ці події, і вони послужать тобі чималим стимулом для просвічення. Так само пригадай Даниїла, як страшні звірі зробилися для нього нестрашними, коли він повернувся до стародавнього образу (Божого). Так само, як і єхидна для Павла. І ти отримаєш від цього чималу ревність і піклування про душу.

Водночас і з іншої причини потрібно дивуватися влаштуванню і піклуванню Божому про них. Чому? Тому, що Він визначив для їхнього проживання місця, віддалені від міст, — пустелі. Будучи страшними, вони не проживають у містах і не нападають на тих, хто живе в них, а люблять і віддають перевагу пустелі, оскільки Бог спрадавна визначив її для них, щоб вони там мали зручне і властиве собі місце життя. Коли ти спиш, тоді вони ходять по пустелі. Так і пророк в іншому місці говорить: «Ти насуваєш темряву, і ніч настає; тоді бродить вся звірина лісова» (Пс. 103, 20). Чи бачиш, як і тепер ще залишаються сліди твоєї влади, хоч і зменшеної, однак такої, що свідчить про твою колишню гідність? Дикі звірі, мов раби-втікачі, відокремлені від тебе і часом, і місцем, і якщо ти сам не підеш до них, то й вони не нападуть на тебе, а житимуть у пустелях.

Коли ти засмучуєшся і дивуєшся, для чого створені дикі звірі, то чиниш досить нерозсудливо. Адже коли ти сам будеш добре поводитись, то не зазнаєш від них жодної шкоди. А коли зазнаєш шкоди від звірів, то пригадай, що і від людей ти часто терпиш набагато тяжчу шкоду. Людина гірша за звіра. Той прямо виявляє своє звірство, а ця приховує свою злобу під виглядом лагідності, а тому часто буває важко остерегтися її. Однак, якщо ти будеш поміркованим, тоді ані звір, ані людина не тільки не заподіють тобі будь-якої шкоди, а ще й принесуть велику користь. Але що я говорю про звіра і людину, коли й сам диявол не тільки не заподіяв жодної шкоди Іову, а ще й послужив йому приводом для отримання незліченних вінців? І що я говорю: звір і людина, коли навіть від тих речовин, які знаходяться в тобі, як наприклад, від жовчі або мокроти, якщо не будеш обережним і через деяку непомірність дозволиш їм надто збільшитися, то можеш зазнати набагато більшої шкоди?

Тож у всьому необхідна уважна поміркованість. Як при байдужості ти отримуєш від них чималу шкоду, так при розсудливості і уважності отримаєш від них же велику користь. Все залежить від твоєї волі. Так, для чого у всій природі служать сніг, вогонь і буря, для того ж у тілі служать мокрота, кров і жовч. Тому для того, щоб отримати від них належну користь, а не шкоду, потрібно підтримувати їх із неабиякою розсудливістю.

Але що я говорю про тіло, коли й душа має такі елементи, які, коли дозволиш їм дійти до непомірності, то можуть стати хворобою, а коли стримуватимеш, то послужать для користі. Так гнів, якщо будеш користуватися ним належно, то він послужить рятівними ліками, а якщо непомірно, то може стати причиною загибелі. І похіть, керована помірністю, робить тебе батьком, оскільки вона буває корисною для народження дітей; а коли не стримується, то часто кидає тебе в розпусту і перелюб. Отже, не перекладай вину на сторонні речі, а завжди звинувачуй свою волю. Якщо ти будеш нехтувати нею, то зазнаєш шкоди навіть від себе самого, загинеш навіть від власного тіла; а коли будеш належно налаштовувати її, тоді не зазнаєш нічого поганого й неприємного ані від бісів, ані від диявола, а не тільки від звірів.

«Царі землі і всі народи, князі і всі судді землі». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…всі племена». «Юнаки й діви, старі з молодими — нехай хвалять ім’я Господнє, бо прославилося ім’я Його Одного. Слава Його на небі і на землі» (Пс. 148, 11-13). Тут пророк говорить про інший вид Божого піклування — про начальників. Так і Павло в посланні до римлян досить мудро доводить, що розділення всіх людей на начальників і підлеглих є справою Божої премудрості: «Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро» (Рим. 13, 4). Якщо ти знищиш цей порядок, то все загине. Якщо і тепер, коли серед начальників є чимало поганих, а сама справа ця є настільки потрібного, що навіть від начальників із поганими якостями буває велика користь, то уяви, яким добробутом насолоджувався би рід людський, якби ті, що мають у своїх руках владу, нею добре розпоряджалися. Однак установлення влади є справою Божою, а те, що до неї допускаються люди нечестиві, які користуються нею не так, як належить, то це залежить від зіпсованості людей.

5. Отже, пророк говорить, що необхідно підносити велику подяку Богові і за те, що є царі, і за те, що є судді. Піклуючись про людей, щоби багато хто із них не жив безглуздіше за звірів, Бог установив владу начальників і царів, наче вудила для управління колісницею або стерно для управління кораблем. Тому, якщо ти начальник, то дякуй людинолюбному Господу за те, що ти удостоївся брати участь у такому піклуванні. Якщо ти підлеглий, то знову дякуй Йому за те, що маєш начальника, який піклується про тебе і не дозволяє злим людям влаштовувати тобі підступи. Чи досяг ти старості, чи ще молодий — дякуй Господу. Весь цей псалом особливо повчає, що необхідно за все прославляти Бога, хоч би ти був начальником, хоч би належав до простого народу. Виражаючи це, пророк і сказав: «… усі народи». Чи ти юнак, каже, чи старий, чи жінка, чи чоловік.

«Бо прославилося ім’я Його Одного». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Бо воно дивне». «Слава Його на небі і на землі. Він підніс силу людей Своїх, славу всіх святих Своїх, синів Ізраїлевих, близьких Йому. Алилуя» (Пс. 148, 13-14). Значення його слів таке: у всьому видимому я показав Його піклування, славу, велич, однак славити Його необхідно не тільки за це, але й без цього. Справді, і ще до цього, і без цього Богові належить велич, слава і подяка від усіх. Вираз «Його Одного» тут використано як протиставлення вигаданим богам.

Далі, підносячи слухача до вищих понять, пророк знову переносить його від землі до неба. Як на початку псалма він сходив з неба на землю, так тепер, підносячи слухача від усього видимого вище за небо, говорить: «Слава Його на небі і на землі», тобто, хоч і вищі сили, невидимі й духовні, не перестають дякувати і славословити Бога, однак настільки великий і благий Бог удостоїв і нас називатися Його народом, і не тільки називатися, але й прославив, і звеличив нас. Тому він і додає: «Він підніс силу людей Своїх», знову спонукаючи цим до найстараннішого служіння Богові і наставляючи, що Він не має потреби в чиємусь служінні (як може потребувати його Той, Кому, відповідно до Його єства, належить слава і підпорядковано стільки створінь), а тільки зі Свого милосердя наблизив їх (людей) до Себе, прославив і звеличив по всьому світу.

Це і висловлює пророк: «Славу всіх святих Своїх, синів Ізраїлевих, близьких Йому». Щоби вислів «синів Ізраїлевих» не спонукав слухачів зробитися безтурботними та гордовитими і щоб вони, сподіваючись тільки на таке найменування, не стали нехтувати душевними чеснотами, пророк після слів «Славу всіх» сказав не просто «людей Своїх», а «святих Своїх», і далі після слів «синів Ізраїлевих» додав: «близьких Йому». Значення його слів таке: якщо ви будете праведними, якщо будете наближатися до Нього, то удостоїтеся великої слави. Все, що належить Йому, є незмінним, оскільки Він є таким багатим і таким славним. Однак і ми зі свого боку повинні робити все належне і тоді досягнемо великого прославляння через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.