Бесіда на псалом 147
1. «Прославляй, Єрусалиме, Господа! Хвали Бога твого, Сіоне!» (Пс. 147, 1). Не до міста звертається пророк, а до його жителів. Як він чинить у всій книзі, так робить і тут. Він часто застерігає і радить дякувати Господу за благодіяння і не надіятися на будівлі і на міцність стін, а на Його піклування. Поклавши це за основу, він продовжує: «Бо Він укріпив засуви воріт твоїх і поблагословив синів твоїх у тобі» (Пс. 147, 2). Що означає «укріпив засуви»? Поставив, каже, тебе в безпеці, зробив непереможним. «Поблагословив синів твоїх», тобто особливо розмножив їх. Це — один спосіб благодіяння, а другий виражений словом «у тобі». Значення його слів таке: Він розмножив їх не в розсіянні, не в розділенні, а зібравши їх «у тобі».
Далі показує ще й інший спосіб піклування і говорить: «Він утверджує у межах твоїх мир і поживною пшеницею насичує тебе» (Пс. 147, 3). Можна бути і безпечним, і численним, і водночас вести війну. А тут він цими словами показує, що вони були вільними і від цієї небезпеки, і не тільки місто було вільним від нападу, але й навіть його найвіддаленіші межі. Чи бачиш, скільки благодіянь він перераховує? Перше і найважливіше зі всіх виражено словами «Бога твого». Тут він мав на увазі таке: Господь наблизив тебе до Себе, зробив тебе Своїм спадкоємцем і, будучи загальним Владикою для всіх, насамперед став твоїм. Це — перше і головне зі всіх благ. Друге благодіяння полягає в тому, що Він місто зробив безпечним. Третє — в тому, що Він розмножив їх. Четверте — в тому, що Він звільнив від воєн і сум’яття не тільки місто, а весь народ, і причому не раз, не двічі, і не тричі робив це, а робить постійно, оскільки не сказав: утверджував, але «утверджує». А коли і траплялися війни, то не тому, що Бог залишав їх, а тому, що вони самі відступали від Нього. Його ж постійною справою було захищати, подавати безпеку, позбавляти від усякого сум’яття і воєн.
Разом із цим благодіянням пророк далі вказує й на інші: на родючість землі і велику кількість земних плодів, повчаючи і тут приписувати все не землі і не властивості повітря, а піклуванню Божому. Як саме? Наступними словами: «Поживною пшеницею насичує тебе». Зверни увагу: не сказав просто пшеницею, але «поживною пшеницею», вказуючи цим на велику родючість: поживність пшениці означає соковитість плодів. Такими є Божі дари — зрілими і прекрасними. Отже, тут він говорить про те, що Бог щедро насичує тебе найкращою пшеницею. Тож бажаючи виразити саме це, він не сказав: дає, але «насичує тебе».
«Він посилає слово Своє на землю, і скоро поширюється слово Його» (Пс. 147, 4). Як пророк зазвичай часто робить, тобто переносить мову від окремих предметів до загальних і від загальних знову до окремих, так чинить і тут. Оскільки він сказав: «Хвали Бога твого», тому, щоби будь-хто із безумних не подумав, ніби Бог є Богом тільки юдеїв, пророк показує, що Він є Богом усього світу і що піклування Його поширюється по всій землі, переносячи мову від окремого до загального і до Провидіння Божого, яке діє скрізь. Ось тому, сказавши: «Посилає слово Своє на землю», додає: «Скоро поширюється слово Його». Цими словами він показує, що Бог піклується не тільки про нашу країну, а про весь світ. Під «словом» він має на увазі повеління, піклування. Водночас, бажаючи виразити легкість дій, називає це і словом, і його поширенням, але, не задовольняючись і цим, додає: «…скоро». Значення його слів таке: все, що Бог повелівав, звершується із великою швидкістю. Він дає веління по всьому світу.
Які ж веління Він дає? Ті, які стосуються того, що підтримує наше життя, — рух повітря, пори року та інші зміни. Тому й додає: «Сипле сніг Свій, як вовну, іній, як попіл, розсипає» (Пс. 147, 5). Інший перекладач (Симмах) говорить: «…росу згущує». «Кидає град Свій грудками, а проти морозів Його хто встоїть?» (Пс. 147, 6). Інший (Симмах): «…перед обличчям спеки його хто встоїть?» «Пошле слово Своє, і розтануть вони; подме вітер Його, і потечуть води» (Пс. 147, 7). Тут він показує непереможну і безмежну могутність Божу в тому, що Він творить речі неіснуючі і змінює існуючі, і перемінює їх так, як хоче.
2. Те ж саме висловлює й інший пророк, коли говорить: «Хто створив семизір’я й Оріон і перетворює смертну тінь на ясний ранок, а день робить темним, як ніч, закликає води морські і розливає їх по обличчю землі?» (Ам. 5, 8). Хоч усе підлягає непорушним законам природи, однак і ці закони змінюються, коли Він забажає. Йому все поступається і підкоряється.
Інколи Він змінює саму сутність речей, а іноді, залишаючи сутність, надає їм іншу діяльність. Притаманну і природну їхню діяльність залишає без дії, а приводить у дію іншу, протилежну, як, наприклад, Він зробив із вавилонською піччю. Там був вогонь, але не спалював: навпаки, ті, яких вкинули туди, насолоджувалися найприємнішою росою. Море було перед юдеями, але вода не потопила їх, і вони пройшли безпечніше, ніж по камінню. Земля була під Дафаном і Авіроном, але вона не утримала їхніх тіл, а поглинула швидше за море. Сухим деревом був жезл Аарона, однак виростив плоди кращі за ті, що ростуть на землі. Найбільш безумною твариною була ослиця Валаама і водночас говорила на свій захист тому, хто бив її, не гірше за розумну людину. Леви були перед Даниїлом і водночас виявили лагідність овець не тому, щоби знищилася їхня природа, а тому, що змінилася їхня діяльність.
Багато й інших подібних чудес можна бачити у творіннях і тепер. Не вважай їх незначним чудом на тій підставі, що вони звершуються щороку і відбуваються перед нашими очима. Уяви, наскільки важливим є те, що волога іноді є снігом, а іноді водою, і такі зміни відбуваються за коротку мить. Щоби будь-хто із непоміркованих не приписував цього природній дії стихій і не вважав тільки стихії причиною таких явищ, а знав, Хто керує ними, пророк відносить все це до Його повеління і говорить: «Пошле слово Своє, і розтануть вони», тобто накаже. Не сила вітрів звершує це, а Бог, Який створив вітри.
Він говорить про стихії і про зміни, що звершуються в стихіях, для того, щоби через ті явища, які відбуваються щороку, навчити грубого і бездушного юдея пізнавати силу Божу і напоумити його, що й ті справи, які стосуються його, Бог легко може влаштувати, коли захоче, і несприятливі обставини перемінити на протилежні. Як під час поганої погоди і нестерпного холоду Він легко може вчинити тишу і все пом’якшити, так і тим, які знаходяться в неволі і виснажені війнами, Він легко може повернути мир та вітчизну і відновити їхнє колишнє благоденство. І не тільки це має на увазі пророк, але таємниче вселяє і дещо інше. Що ж саме? Те, що як неприємні зміни часто бувають корисними і благотворними, так і те, що трапилося з юдеями, було корисним і неабияк благотворним. Але, щоби не надто засмучувати їх, пророк знову повертається до змін більш сприятливих. А що означають наведені ним порівняння? Він не сказав просто: «Сипле сніг Свій», але додав: «…як вовну»; не сказав: «Іній», але додав: «…як попіл»; не сказав: «Кидає град», але додав: «…грудками». Мені здається, цим він хотів показати легкість і зручність виконання для Бога.
«Він сповістив слово Своє Якову і суди Свої — Ізраїлю» (Пс. 147, 8). Інший перекладач (Акила): «…статути». Ще інший перекладач (Симмах): «…веління». «Не вчинив Він цього нікому іншому з народів, і судів Його вони не знають» (Пс. 147, 8-9). Поглянь, як він знову переходить від загального до конкретного і до того, що стосується саме юдеїв, бажаючи викликати в них велику ревність. На початку псалма він говорить про речі плотські й корисні для тіла, а саме: про безпеку, про родючість, про мир, а тут звертається до предметів більш високих: говорить про законодавство, яке містить важливий вид благодіяння, відхиляє від нечестя, спрямовує до чеснот, просвічує душу. Так і Мойсей часто повторює це, наприклад, коли говорить: «Чи є який великий народ, до якого боги його б були такими близькими, як близький до нас Господь, Бог наш, коли тільки прикличемо Його?» (Втор. 4, 7). І Давид говорить: «Господь творить справедливість і суд усім покривдженим. Показав шляхи Свої Мойсеєві, синам Ізраїлевим — бажання Свої» (Пс. 102, 6-7). Так само Єремія: «Цим є Бог наш, і ніхто інший не зрівняється з Ним. Він знайшов всі шляхи премудрості і дарував її рабові Своєму Якову й улюбленому Своєму Ізраїлю» (Вар. 3, 36-37).
Але, можливо, хто-небудь скаже: якщо Він не відкрив Свою волю іншим людям, то чому Він карає їх? А що Він карає і тих, які жили ще до закону, і грішників, які знаходяться у всьому світі, це видно зі слів, сказаних Христом: «Цариця південна постане на суд із родом цим і засудить його». І ще: «Мужі ниневійські постануть на суд із родом цим і осудять його» (Мф. 12, 42. 41). Це сказано, звичайно, тому, що і вони дадуть звіт, і одні з них удостояться похвали, а інші отримають покарання. Але якщо їм не відкрито те, що вони повинні робити, то як вони судитимуть інших? І знову, за словами Господа, що кров відомститься «від крові Авеля праведного до крові Захарії» (Мф. 23, 35). І ще: «Землі Содомській відрадніше буде» (Мф. 11, 24). Словом «відрадніше» Він виражає не повне звільнення від покарання, а те, що вони за свої гріхи отримають легшу кару. Якщо ж ті, які вже були покарані, знову зазнають такої ж тяжкої кари, то хто ж тоді із інших уникне цього?
3. Ми бачимо, що були покарані ті, які жили під час потопу, та багато інших, і сам Каїн. Однак Павло, виражаючи вищенаведену думку, говорить: «Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою. Бо що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання» (Рим. 1, 18-20). Далі, роздумуючи над життям, він і в цьому не звільняє їх від відповідальності і говорить: «Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерті; однак не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють… Невже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке, і роблячи те саме, ти втечеш від суду Божого? Або зневажаєш багатством Його милосердя, лагідності і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння? Але через жорстокість твою і нерозкаяність серця ти сам собі збираєш гнів на день гніву й об’явлення праведного суду від Бога, Який віддасть кожному вчинками його: тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, честі й нетління, — життя вічне; а тим, що впираються і не підкоряються істині, але віддаються неправді, — лютість і гнів. Скорбота й утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна!» (Рим. 1, 32; 2, 3-9).
Чи бачиш зі всього сказаного, що всі грішники, які жили ще до закону, караються, а ті, які жили благочестиво і віддалялися від нечестя, насолоджуються благами? Як же може бути те або інше, якщо вони не знали, що повинні були робити? Але, скажеш, якщо вони знали, що повинні робити, то чому пророк говорить: «Не вчинив Він цього нікому іншому з народів, і судів Його вони не знають»? Отже, що означають ці слова і що хоче сказати пророк? Послухай. Написаного закону Бог не дав нікому з інших народів, однак усі вони мали всередині природний закон, який напоумляє, що є добром, а що — злом. Водночас зі створенням людини Бог заклав у неї невблаганного суддю — це закон совісті, що є в кожному. Для юдеїв же Він учинив щось особливе, а саме: оголосив їм вимоги закону письмово. Тому пророк не сказав: не вчинив жодному народові, але: «Не вчинив Він цього ніякому іншому з народів», — тобто не дав їм ані скрижалей, ані Писання, ані законодавця Мойсея, ані будь-чого іншого, що було біля гори Синаю. Все це отримали виключно юдеї, тоді як людська природа у всіх людях містила достатній закон совісті. Це виразив і Павло, коли сказав: «Бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, то вони, не маючи закону, самі собі закон» (Рим. 2, 14). Тому юдеї і заслуговують більшого осуду, що вони, отримавши, окрім природного, ще й писаний закон, поводилися так беззаконно.
Отже, велике Боже благодіяння послужило їм для більшого осуду через їхню байдужість. Однак сказаного достатньо для буквального пояснення псалма. Якщо ж хтось хоче сприймати цей псалом у переносному розумінні, то ми не відмовимося стати і на цей шлях, не спотворюючи історії, — цього не буде, — але бажаючи разом з нею розкрити для зацікавлених і це значення, наскільки можливо.
«Прославляй, Єрусалиме, Господа! Хвали Бога твого, Сіоне!» (Пс. 147, 1). Павло знав небесний Єрусалим, про який говорить: «А вишній Єрусалим — вільний — мати всім нам» (Гал. 4, 26). Так само Сіоном визнавав він Церкву, коли говорив: «Ви приступили не до гори, відчутної на дотик, і не до палаючого вогню, не до темряви і мороку, та бурі.., а до торжества собору і Церкви первородних, на небесах написаних» (Євр. 12, 18. 23). Тому можна у переносному розумінні відносити до неї і слова: «Прославляй, Єрусалиме, Господа! Хвали Бога твого, Сіоне! Бо Він укріпив засуви воріт твоїх і благословив синів твоїх у тобі» (Пс. 147, 1-2). Справді, Бог захистив її набагато безпечніше за Єрусалим, але не засувами і брамами, а хрестом і знаменнями Своєї сили, якою Він скрізь влаштував для неї захист, сказавши: «І ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18).
4. Так, спочатку і всі царі, і народи, і міста, і полчища бісів, і вся сила диявола, й інші незліченні супротивники нападали на Церкву. Але все це розвіялося і загинуло, а вона, примножуючись, досягла такої висоти, що стала вищою за самі небеса. «Благословив синів твоїх у тобі». Як спочатку Бог сказав: «Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю» (Бут. 9, 1), і це слово розповсюдилося по всій землі, так і згодом Він сказав: «Ідіть, навчіть всі народи» (Мф. 28, 19), і «буде про-повідане Євангеліє це по всьому світу» (Мф. 26, 13). І це повеління за короткий час досягло до самих меж світу. Тому Він і говорив: «Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12, 24); і далі: «Коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе» (Ін. 12, 32).
Під час створення світу від однієї людини вийшло багато, розмножуючись за законами природи, і тому справа йшла повільніше. А за апостольських часів суспільство примножувалося не за законами природи, а за благодаттю, і тому раптом за один день три тисячі, потім — п’ять тисяч, потім — незліченна кількість і нарешті весь світ народився славним відродженням. Церква зросла, примножилася і насправді засвідчила те благословення, яке вона отримала, бо «не від крові, не від похоті плоті», а від благодаті Божої «народилася» (Ін. 1, 13).
«Він утвердив у межах твоїх мир». Саме це, власне, можна сказати про Церкву і, що є особливо дивним, вона насолоджувалася миром в той час, коли боролася з ворогами, і насолоджувалася безпекою тоді, коли всі влаштовували їй підступи. Тому і сказав Господь: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам» (Ін. 14, 27).
«І поживною пшеницею насичує тебе». І це може у переносному розумінні стосуватися Церкви і мати на увазі духовну їжу, той хліб життя, який Він дарував нам. «Він посилає слово Своє на землю, скоро поширюється слово Його». Яке, скажи мені, слово? Слово, яке проповідували апостоли і з яким облетіли весь світ швидше за птаха. Так і Давид, висловлюючи те ж саме в іншому місці, говорить: «Господь дає слово тим, що благовістять з великою силою» (Пс. 67, 12). Якщо ж хтось із безглуздих сумнівається в цьому, то хай навчиться із тих змін, які відбуваються зі стихіями, і подивиться, як сніг іде і за одну мить охоплює всю землю, відразу одягаючи її й покриваючи її обличчя. Оскільки псалмоспівець був пророком і йому було властиво, провіщаючи майбутнє, говорити утаємничено й у переносному значенні, тому він правдиво говорить про стихії. Однак значення його слів таке: вся земля оповіститься словом Божим, і причому з великою швидкістю і за короткий час.
Далі, щоби будь-хто не засумнівався і не сказав: якщо тільки юдейський народ, який користувався такий тривалий час таким піклуванням і не зробився кращим, то як можливо за короткий час виправитися жителям усього світу, тому пророк для підтвердження своїх слів наводить приклади зі стихій, а саме: сніг, іній, град, які бувають за одну мить. Тому не сумнівайся і в тому, що настрій людей легко може змінюватися. Але чому ж багато хто противиться? І вони поступляться і підкоряться. Якщо невеликого холоду, коли він підсилюється, ніхто не може переносити, а всі поступаються йому і перемагаються ним, то тим більше слову і велінню Божому підкоряться ті, які йому противляться. Він має силу змінювати сутність, давати буття неіснуючим і надавати їм таку силу, що вони стають для всіх нестерпними. «Він сповістив слово Своє Якову і суди Свої — Ізраїлю» (Пс. 147, 8). І тут безпомилково можна розуміти духовного Якова й Ізраїля, якого знав Павло і говорив: «Мир їм і милість та Ізраїлеві Божому» (Гал. 6, 16), Якому слава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 146 | Зміст | Бесіда на псалом 148
