Бесіда на псалом 143
1. «Благословенний Господь Бог мій, що навчає руки мої до боротьби і пальці мої до битви» (Пс. 143, 1). Що ти говориш? Невже Бог є вчителем війни, битви, ополчення? Так, не помилиться той, хто припише Йому перемогу і в цьому. Таким є значення слів «що навчає руки мої», тобто Він подає силу долати ворогів, перемагати, підносити трофеї. Так, коли Давид подолав Голіафа, то винуватцем перемоги був Бог. Коли він вів багато воєн, здобував трофеї, брав ворожі міста разом із жителями, то перемогу подавав йому Бог. Тому він і оспівував: «Господь кріпкий і сильний, Господь могутній у бою» (Пс. 23, 8). Чимало подібного Бог звершував і за Мойсея.
Однак є ще й інша війна, яка набагато тяжча за цю, в якій нам особливо потрібна вища допомога, — це наша боротьба з ворожими силами. А що в нас є боротьба з ними, то про те послухай Павла, який говорить: «Наша боротьба не проти крові і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6, 12). Ця боротьба тяжча тому, що полчища цих ворогів не однієї з нами природи, а тому невидимі для нас, і боротьба ця ведеться не за що-небудь незначне, а за спасіння або загибель. Тут неможливо побачити тих, які вбивають, неможливо наперед знати ані часу, ані перешкод, ані місця, ані будь-що подібне. Ці полчища нападають і на площі, і вдома, і під час ігор, і під час бездіяльності, тому ми повинні постійно бути обережними. Війна з ними не знає перемир’я, не має ані вісників, ані парламентерів, ані будь-чого подібного, а виникає без оголошення.
Тому тут потрібно зі всіх боків особливо захищати себе і підкріплюватися їжею. А їжею для такої війни і зброєю для таких воїнів є слухання Божественного Писання. Хто не споживає цієї їжі, той мучиться голодом. Дам їм, сказав Господь, «не голод хліба, не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх» (Ам. 8, 11). Тут, як і в звичайній війні, необхідна вища допомога. «Не захистить царя, — говорить пророк, — велике військо його, і велетня не спасе велика сила його. Ненадійний кінь для спасіння, не спасе він великою силою своєю» (Пс. 32, 16-17). Так, багато хто змушував ворогів тікати, коли цьому передували молитви, які і долали ворожі полчища.
«Він — милість моя й охорона моя; твердиня моя і Спаситель мій; Він — щит мій, і надіюся на Нього; Він прихиляє народ мій до мене» (Пс. 143, 2). Чи бачиш, як він знову очікує спасіння від Божого людинолюбства? А водночас він указує тут і на дещо інше. Цими словами він виражає: я не був би гідним Його милості, якби Сам Він не надав її; не я здобув її своїми ділами — Він Сам «милість моя». Справді, хоч Бог і милостивий, однак подає милість не будь-кому. «Кого милувати, — говорить Він, — помилую; кого жаліти, пожалію» (Рим. 9, 15). Тому, коли ми хочемо бути помилуваними, то повинні зі свого боку заслужити таку милість. Адже пророк помилування приписує Богові. Чи бачиш смиренну душу? Чи бачиш вдячне серце, яке все приписує людинолюбному Богу? «Твердиня моя і Спаситель мій; Він — щит мій, і надіюся на Нього Він невпинно виражає надію на Бога, повчаючи всіх не сумувати під час бід, але й серед нещасть звертатися до Бога, не впадати у відчай і не падати духом. Він є «твердиня моя і Спаситель мій». Якщо Він не захистить і не спасе на початку бід, то й тоді не треба втрачати надії. Якщо Він Сам є твердинею, то неодмінно спасе від бід. Надія якраз і буває тоді, коли видимі обставини кидають у відчай, а вона вселяє бадьорість щодо майбутнього.
«Він прихиляє народ мій до мене». Добре сказав пророк. Справді, і для цього потрібна вища допомога, щоб утримувати підданих в покорі, аби вони не повставали і не бунтували. Тож нам потрібна велика допомога звище не тільки для підкорення ненависників і ворогів, але й для підкорення домашніх. Велика справа — добре управляти своїм народом, не менша, ніж перемагати ворогів. Нерідко багато хто на війнах здобував трофеї, а під час миру падав, не вміючи тримати вудила управління підлеглими. Отже, не від сили царювання залежить покірність війська, а від допомоги Божої, — від неї як перемога над ворогами, так і підкорення своїх.
«Господи! Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе, і сини людські, що Ти піклуєшся про них?» (Пс. 143, 3). Інший перекладач (Акила) говорить: «Що є людина, що Ти знаєш її?». Ще інший перекладач (Симмах): «…що Ти звертаєш увагу на неї». Отже, великим має бути той, хто пізнає Бога, або, краще сказати, буде пізнаний Ним; і не тільки він, але й той, кому Бог відкриє Себе. Тому дуже добре сказали сімдесят тлумачів: «Що Ти виявляєш їй Себе», виражаючи цим те, що не ми відкрили Його, а Він Сам відкрив Себе нам. Не сказав пророк: що є людина, що пізнала Тебе, але: «Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе?».
2. І Павло постійно висловлює ту ж думку, наприклад, коли говорить: «А тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1 Кор. 13, 12). І Сам Христос: «Не ви Мене обрали, але Я вас обрав» (Ін. 15, 16). І ще Павло в іншому місці: «Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1 Кор. 8, 3). Тому він постійно називає себе званим, показуючи, що не він сам прийшов (до Христа), а був наперед покликаний. Так і в іншому місці він говорить: «Kaжу так не тому, що я вже досяг або удосконалився, але прагну, чи не досягну я» (Флп. 3, 12). Не сказав: я досяг, але: «Кажу так не тому, що я вже досяг». Як же пророк говорить: «Що таке людина»? Водночас інший каже: «Багато хто хвалить людину за милосердя, але правдиву людину хто знаходить?» (Притч. 20, 6). І ще інший: «За образом Божим створив її» (Бут. 1, 27). І справді, вона поставлена володарем над всіма створіннями. Є і такі люди, «яких увесь світ не був достойний» (Євр. 11, 38). Але все це сказано про чесноти, коли люди виконують їх, а в словах «що таке людина» йдеться про людську природу. Справді, велика природа людська, велика, та коли взяти до уваги пізнання, якого вона удостоїлася, то порівняно з ним вона є досить недосконалою.
Хай вислухають це послідовники єретиків, які є настільки божевільними, що виходять поза свої межі і страждають надзвичайним неуцтвом, стверджуючи, ніби вони знають те, що вище за них. Так, і в незнанні може бути знання, і в знанні — незнання. Якщо хочете, то пояснимо це на простих речах. Скажи мені, якби хтось став стверджувати, що він може виміряти море і довідатися, скільки мір воно містить, то чи знає він взагалі, що таке море? Навпаки, той, хто говорить, що він не знає, скільки мір містить у собі море, якраз той і знає, що таке море. Так і в ставленні до Бога. Той, хто стверджуватиме: я бачив Бога і досяг Його власним зором, саме той і виявиться таким, що не знає Бога, бо називає невидиме видимим, і через перебільшення свого знання позбавляє себе і того, яке він міг мати. Навпаки, хто скаже, що Бог невидимий і ніхто не може бачити Його, то хіба не він якраз і знає Його? Так само, коли один назве Бога незбагненним, а інший зрозумілим, то чи не буде останній незнаючим Бога, а перший знаючим? Подивися, як Павло, йдучи тим же шляхом, говорить: «Ми частково знаємо і частково пророкуємо» (1 Кор. 13, 9).
Зверни увагу, скільки створено створінь для того, щоби пізнати Бога, — не те, який Він єством, а те, що Він існує. Так і Павло говорить: «Треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував» (Євр. 11, 6). Про Нього сповіщають всі створіння, — «бо від величі краси створінь порівняно пізнається Винуватець буття їх» (Прем. 13, 5). Та й саме життя людини: честь, яка надана їй Богом, покарання, благодіяння, наставляння, провіщення пророків, всілякі чудеса. А після всього прийшов Сам Єдинородний і звершив дивне та страшне домобудівництво нашого спасіння. І водночас є люди, які ще не знають такої яскравої істини. І ти ще говориш, що можеш власним розумом осягнути, яким є Бог у Своєму єстві? Отже, скажеш, ти не знаєш Бога? Ні, я знаю, що Він є, що Він людинолюбний, що Він благий, що Він піклується, та все інше, про що сказано в Писанні, але який Він єством, цього я не знаю. Адам захотів був знати більше, послухавшись диявола, і через зайве бажання позбувся й того, що мав.
Так буває з людьми, які керуються людським розумом і не слухають того, що «Господь дає мудрість; з уст Його — знання і розум» (Притч. 2, 6). Хіба не чують вони Павла, який відкидає людські мудрування і говорить: «Нам же Бог відкрив це Духом Своїм» (1 Кор. 2, 10)? «Всяке звеличування, — говорить він, — що повстає проти пізнання Бога, беремо в полон, усякий помисел на послух Христу» (2 Кор. 10, 5). Й інший премудрий говорить: «Вони увійшли у світ через людське марнославство, і тому близький призначений їм кінець» (Прем. 14, 14).
«Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе?» Уяви Його безмежну велич. Однак, коли я говорю це, я ще не говорю достойно Бога і не знаю, як сказати. Приписуючи Богові велич, ми використовуємо не власний вислів, та оскільки немає іншого вислову, тому й використовуємо ті слова, які можемо. Так, називаючи Бога найвищим, я не визначаю Його місця, а виражаю висоту і велич Його єства, яке перевищує і перевершує все. Тому й говорить пророк: «Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе?» Бог для того і створив людину приниженою і водночас дарував їй неабиякі властивості, щоби вона через немічність своєї природи не звеличувалася, відчуваючи велику потребу в упокоренні. «І сини людські, що Ти піклуєшся про них?» Чи бачиш, яка велич Божа?
«Людина — як подих вітру (подібна суєті) 1; дні її — як тінь, що зникає» (Пс. 143, 4). Слово «суєта» означає не що інше, як тлінність, смертність, короткочасність. Тут пророк говорить про тіло. Тому й Авраам говорить: «Я — порох і попіл» (Бут. 18, 27); й Ісая: «Всяка плоть — трава, і вся краса її — як цвіт польовий. Засихає трава, в’яне цвіт» (Іс. 40, 6). Що ж означає «подібна суєті»? Тобто нікчемності. Все людське є ненадійним і непостійним, все минає і зникає. «Дні її — як тінь, що зникає», тобто і тоді, коли є, не мають ніякої сили і швидко пролітають.
3. І на простому досвіді ти можеш бачити це, уявивши людей, які прикрашені почестями, їздять на колісницях, наділені владою, ув’язнюють інших в темниці і карають. Чим відрізняються вони від тіні не тільки під час смерті, але й ще до смерті? Як тільки вони позбавляються влади, тоді все це минає і зникає; а істинні речі — після цього життя. Там (будуть) і віддяка, й істинне покарання, і блага, і непідкупний Суддя. А все земне подібне до дитячих ігор: сьогодні — суддя, завтра — підсудний. Такими частими є зміни та несподівані переміни!
«Господи! Прихили небо Твоє і зійди; торкнися гір — і з них піде дим» (Пс. 143, 5). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Коли Ти прихилив небеса і зійшов, і торкнувся гір, вони диміли». Який тут зв’язок між словами? Великий і нерозривний із попередніми. Почавши говорити про людську немічність і показавши нікчемність людської природи, пророк тут знову нехтує гордістю зарозумілих людей і, продовжуючи розмову, мовби висловлює: вони самі мали би бачити немічність своєї природи і не мудрувати зверхньо; та оскільки вони цього не хочуть, тому Ти Своїми ділами покажи, до якої нікчемності вони дійшли.
«Господи! Прихили небо Твоє і зійди». Говорить так не тому, ніби Бог справді сходить, — хіба можна так сказати про Всюдисущого? Він зображає Бога людиноподібно, щоби за допомогою людиноподібних виразів зворушити зачерствілих слухачів. І хоч дотик до «гір» представлено велично, однак це набагато нижче за гідність Божу. Богові не потрібно торкатися до гір, щоб вони задиміли, навіть не потрібно й помаху, а досить тільки волі і бажання. Отже, сказавши про людську немічність, він говорить і про могутність Божу, наскільки людині можливо про це сказати, бо і це набагато нижче за Його велич.
«Блисни блискавкою — і розжени ворогів моїх; пусти стріли Твої — і розвій їх» (Пс. 143, 6). Під блискавкою і стрілами він має на увазі не справжню блискавку і стріли, а називає так покарання, щоби через зрозумілі речі навіяти на гордого і байдужого страх, трепет й упокорення. Якщо дехто не може терпіти блискавки, яка посилається не для покарання, то хто встоїть, коли Бог захоче привести в дію Свою караючу силу? А Божі «стріли» — це рани, голод, руйнування та інші різні кари.
«Простягни (пошли) 2 руку Твою з висоти, визволи мене і спаси мене із вод великих, — із руки синів чужих» (Пс. 143, 7). Сила Божа готова не тільки карати, але й спасати. «Рукою» пророк тут називає допомогу, сприяння; тому він не сказав: простягни, але: «пошли». А коли в інших місцях і сказано: «Простягни», то цим висловлюється те ж саме. Під «водами» він має на увазі безладний, неорганізований, однак стрімкий напад ворогів. А що тут йдеться не про води, то це видно із доданих слів: «Із руки синів чужих». Чужими синами, мені здається, він називає людей, далеких від істини. Як вірних ми вважаємо своїми ближніми і братами, так невірних — чужими. Саме так ми відрізняємо свого від чужого. Мій ближній — це не стільки той, хто близький до мене за родинними зв’язками, як той, хто визнає зі мною одного Отця і має єднання в цій же Трапезі. Цей зв’язок сильніший за родинний, як і відмінність вдач веде до відчуження набагато сильніше, ніж відмінність за походженням.
Дивися не на те, що ми живемо під одним небом і в одному світі, а шукай іншого спілкування, яке вище за небо, — там наша вітчизна і життя. «Життя ваше, — говорить Апостол, — сховано з Христом у Бозі» (Кол. 3, 3). Не на землі ми живемо, а переселилися у вищі оселі. У нас інше істинне світло, інша вітчизна, інші співгромадяни і родичі. Тому і Павло говорить: «Ви вже не чужі і не прибульці, а співгромадяни святим» (Еф. 2, 19). Як же, скажеш, Христос назвав ближнім самарянина, хоч там велика відмінність (між ним та істинно віруючим)? Але й не через природну родинність. Так, коли необхідно виявити благочинність, тоді нехай всяка людина буде твоїм ближнім; а коли справа торкається істини, тоді розрізняй між своїм і чужим. Якби навіть твій брат, рідний по батькові й матері, не мав з тобою єднання в законі істини, то він повинен бути для тебе більше чужим, ніж скіф. І навпаки, якщо скіф або сармат тримає правдиві догмати і вірує в те ж саме, у що віруєш ти, то він повинен бути для тебе ближчим і ріднішим за єдиноутробного брата. І варвара від неварвара ми відрізняємо не за мовою, не за походженням, а за думками і душею. Саме той і є людиною, хто тримає правдиве вчення віри і веде побожне життя.
4. Подивимося тепер, як описав пророк чужих (далеких від істини). «Визволи мене і спаси мене, — говорить він, — із вод великих, — із руки синів чужих, їх уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди» (Пс. 143, 7-8). Чи бачиш, яких людей він називає чужими? Тих, які живуть нечестиво, люблять неправду, висловлюють безумні речі, не говорять нічого корисного. Отже, чужих пізнавай за їхніми словами й справами, як і Христос сказав: «За плодами їхніми пізнаєте їх» (Мф. 7, 16). Як воїни знають багато умовних висловів і знаків, щоби, коли трапиться нічна битва, або пилюка, піднявшись, наведе темряву, подібну до ночі, або трапиться будь-яка інша ситуація і непорозуміння, — хтось не сприйняв свого товариша за ворога або ворога за товариша, так і тут пророк дає тобі ознаки, за якими ти зможеш відрізнити свого від чужого, а саме: слова і діла тих, про яких він говорить: «їх уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди». Так, у нас і тепер іде війна та найжорстокіша нічна битва з бісами, які нападають на нас, із похіттю, яка повстає проти нас, із помислами, які виникають у нас. Є й у нас, посвячених у таїнства, умовні вирази і знаки. Тож коли у випадку сумнівів ми побажаємо дізнатися, чи посвячений хто-небудь, чи не посвячений, то можемо дізнатися, запитавши в нього умовні знаки.
«Правиця їхня повна неправди». Що може бути гірше за те, коли руку, яка дана нам для допомоги, ми використовуємо для неправди? Ми маємо руки для того, щоб допомагати собі й іншим, скривдженим, щоб викорінювати беззаконня, бути притулком і захистом для пригноблених. Яке ж виправдання ми можемо мати, коли використовуємо цю зброю не для спасіння інших, а на власну погибель?
«Боже! Нову пісню Тобі співаю; на десятиструннім псалтирі буду співати Тобі» (Пс. 143, 9). Який тут знову зв’язок між словами? Досить близький. Сказавши: «Простягни (пошли) руку Твою з висоти, визволи мене і спаси мене», пророк обіцяє зі свого боку за допомогу принести подяку Богові, подяку, яка нічого не додає Тому, Кому вона приноситься, а тому, хто приносить, подає користь. Яка ж це подяка? «Нову пісню Тобі співаю». Хоч це у порівнянні з величчю благодіяння є малим, але він приносить те, що має. Так і ми від бідних і тих, які нічого не мають, нічого не вимагаємо, окрім вдячної відданості. Однак ми надаємо допомогу для того, щоби більш прославитися, а Бог не тому, що в цьому має потребу, але щоб прославити тих, які Його оспівують, і цим подати для них нове благодіяння.
«На десятиструннім псалтирі буду співати Тобі», тобто буду дякувати Тобі. У ті часи були музичні інструменти, на яких підносили Богові хвалебні пісні, а зараз замість інструментів можна використовувати тілесні органи. Ми можемо співати не тільки устами, але й очима, і руками, і ногами, і слухом. Якщо кожний із цих органів робить те, що приносить Богові славу і хвалу, якщо, наприклад, око не дивиться безсоромно, якщо руки не тягнуться до розкрадання, а для подання милостині, якщо слух відкритий для слухання псалмів і духовних співів, якщо ноги спішать до церкви, якщо серце не задумує підступів, а наповнене любов’ю, тоді органи тіла стають псалтирем і гуслями і співають нову пісню не словами, а ділами.
«Бо Ти даєш спасіння царям; визволяєш Давида, раба Твого, від меча лютого» (Пс. 143, 10). Не військо, не безліч воїнів, не охоронці спасають, а Божа допомога. «Визволяєш Давида, раба Твого». Сказавши про всіх загалом, пророк говорить і про себе. І причому не сказав, що визволив, але: «Визволяєш», виражаючи цим безперестанне Боже піклування.
5. Далі, постійно припадаючи до Бога і благаючи, він знову просить того, чого просив раніше: визволення від людей нечестивих, і говорить: «Визволи мене і спаси мене від руки синів чужих, що їхні вуста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. Нехай сини наші будуть, як розквітлі рослини у молодості своїй; і дочки наші нехай будуть прибрані і прикрашені, як стовп у царських палатах» (Пс. 143, 11-12). Тут він описує світське благополуччя та багатство і починає з того, що вважається головним, — мати добрих дітей у квітучому здоров’ї, і причому обох статей, тому і додає: «Дочки наші нехай будуть прибрані і прикрашені, як стовп у царських палатах». Разом з юністю він зображає і розкіш в одязі, і головні убори, й інші жіночі прикраси, що вигадуються при всякому багатстві.
Далі описує таке багатство, яке здається другорядним, а зараз, можливо, вважається першочерговим: «Нехай житниці наші, — говорить, — будуть повні і всяким хлібом багаті. Нехай множаться тисячами вівці на пасовищах наших. Нехай воли наші будуть ситі» (Пс. 143, 13-14). Що означає «повні»? Заповнені вщент. Щоби багатство, каже, не вміщалося у сховищах. «Нехай множаться тисячами вівці на пасовищах наших. Нехай воли наші будуть ситі». І це вважалося чималим благополуччям. У предків багатство вимірювалося саме цим — стадами великої і дрібної худоби та надлишком хліба, аж поки не з’явилася нинішня розкіш. «І не буде ні розкрадання, ні пропажі, ні стогону на вулицях наших» (Пс. 143, 14). Тобто і землеробство охороняється з великою дбайливістю та великою старанністю, плоди дозрівають, огорожі стоять непохитно, виноградники обробляються і захищаються зі всіх боків. «Ні стогону на вулицях наших». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «…у дворах їхніх». Ось ще вид благоденства, умовою якого не завжди буває багатство, — це тиша, спокій, безпека, коли ніхто не задумує підступів, ніхто не нападає, коли немає ані шуму, ані сум’яття.
«Блаженний народ, у якого все це є. Блаженний народ, у якого Господь — Бог його» (Пс. 143, 15). Чи бачиш чесноту цього мужа? Вказавши на різне багатство, змалювавши його словом, додавши думку про нього інших людей, сам він не відчуває нічого людського і не заздрить тим, які володіють таким багатством, але, зневажаючи все це, звеличує істинний скарб.
Інші, говорить, вважають блаженними людей, які мають це, а я вважаю щасливим народ, «у якого Господь — Бог його», — тільки в цьому бачу весь їхній достаток, добробут, багатство. Ті блага минають і зникають, а це блаженство залишається постійним, і замість овець, дітей, волів, огорож і виноградників прославлення Бога буде і багатством, і безпекою, і нездоланною стіною.
Отже, слухаючи це, не збентежуйтеся нічим подібним, але, нехтуючи тінню, тримайтеся істини, адже пророк вище сказав, що «людина — як подих вітру; дні її — як тінь, що зникає» (Пс. 143, 4). Тому, коли ти побачиш людей, які живуть у такому достатку, але ведуть життя гріховне, то, хоч би весь світ вважав їх блаженними, ти вважай їх жалюгідними і нещасними; а людей, відданих Богові, визнавай гідними наслідування і блаженними. Тож і всі ми будемо постійно шукати цього багатства і цього блаженства, щоб отримати справжні майбутні блага за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 142 | Зміст | Бесіда на псалом 144
- У церковнослов’янському тексті, згідно із Септуагінтою: «Людина подібна суєті», що й відповідає наступному тлумаченню св. Іоана Золотоустого. [↩]
- У церковнослов’янському тексті, згідно із Септуагінтою, не «простягни», а «пошли», що й відповідає наступному тлумаченню св. Іоана Золотоустого. [↩]
