Бесіда на псалом 142
1. «Господи, почуй молитву мою, зглянься на моління моє в істині Твоїй» (Пс. 142, 1). Молитва буває і словесним проханням, буває й обітницею. Тому один премудрий і пропонує таке повчання: «Не повторюй слова в проханні твоєму» (Сир. 7, 14). Він наставляє і радить не те, щоб ми, просячи і благаючи Бога, не повторювали двічі одне і те ж, — ні, нам заповідано навіть постійно молитися, — а щоб ми не відкладали обітниць, які давали Богові, і поспішали виконати їх. Тому і в іншому місці сказано: «Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її» (Еккл. 5, 3). Майбутнє невідоме. Чи хвороба, чи будь-які справи, що несподівано виникають, можуть перешкодити виконанню обітниці. Так само може прийти смерть і перешкодити, і тоді ти не отримаєш прощення. Але чому тут Псалмоспівець говорить про прохання і моління, пояснюючи це, він далі сказав: «Зглянься на моління моє в істині Твоїй». Інший перекладач (Симмах) говорить: «…у вірі Твоїй». Ще інший перекладач (Акила): «…у могутності Твоїй». Тобто вислухай прохання і сповни його, підтверджуючи це Своєю істиною; вияви силу для звершення того, про що я прошу.
Поглянемо ж, у чому полягає його прохання. У людей, коли хто-небудь подає прохання, то ті, котрі приймають його, розглядають його і, якщо воно справедливе і законне, вислуховують. Але у людей прохання бувають про почесті, про гроші, іноді про захист від несправедливості, а деякі просять і того, що перевищує владу суддів. Ми ж просимо про прощення гріхів і приступаємо із проханням тоді, коли наш внутрішній суддя, тобто совість, яка знаходиться всередині в нас, не прощає нам, оскільки вона не має влади прощати. І як до царя ніхто не сміє приступити з проханням щодо розірваного одягу чи десяти волів, яких відняли, так і ти ще більше остерігайся, щоб не приступити до Бога з проханням про речі незначні й нікчемні, наприклад, якби хтось відняв у тебе гроші або образив тебе. А коли нападає на тебе диявол, саме тоді й потрібна вища допомога.
Але ти не маєш нікого, хто би клопотав про тебе і подав твоє прохання? Волай сам, коли проходить Цар, вибери сприятливий час. А коли проходить Цар? Завжди, повсякчас. Коли захочеш, коли зробиш себе гідним для цього. Юдеям, коли вони явилися перед обличчя Боже, було заповідано стояти під горою, мати білий одяг і не єднатися із дружинами. А ти, коли хочеш отримати бажане, замість одягу очищай душу і після цього йди та приступай до Царя з цнотливістю, смиренням і великим спокоєм. Ця подорож не вимагає великих витрат, візьми в дорогу побожність. А де живе цей Цар? Поряд із покірними серцем. Іди цим шляхом. «Господь близько до всіх, — говорить пророк, — хто закликає Його праведно» (Пс. 144, 18). Там знайдеш Його, там зустрінеш Його. Він поблизу тих, які роздають хліб голодним і творять милостиню. Якщо підеш цим шляхом, то знайдеш Його готовим почути твоє прохання. «Ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 9). І не потрібен тобі посередник, ти сам подаси Йому прохання.
«Вислухай мене у правді Твоїй». Що ти говориш? Далі ти маєш намір сказати: «І не входь у суд із рабом Твоїм, бо не виправдається перед Тобою ніхто з живих» (Пс. 142, 2), а тут просиш бути вислуханим у правді? Що ж означають ці слова? Правдою він тут називає людинолюбство. І в багатьох місцях Писання слово «правда» використовується в цьому значенні, і цілком справедливо. У людей правда не поєднується з милістю, а в Бога не так. У Нього з правдою поєднується і милість, і то така, що й сама правда називається людинолюбством.
Поглянь, наприклад, на потоп. Скільки тоді подано було милості і скільки правди! Хоч тодішні грішники й отримали кару, але не таку, якої заслуговували. Не вказуй на глибину вод, на безліч днів, упродовж яких була повінь, на світ, що зробився безоднею. Чим це було для загиблих? Усе це спочатку могло вселяти надзвичайний страх, але для померлих це вже не було жодним покаранням. Як могли нести покарання ті, які не відчували того, що відбувалося, які загинули за коротку мить, зазнали смерті досить швидкої і легкої, набагато швидшої і легшої, ніж смерть від вогню, меча, петлі і тортур? Ця подія, так би мовити, була для них більше видовищем покарання, ніж покаранням насправді. Ті, які звершували такі злочини впродовж усього життя до глибокої старості, отримали кару за коротку мить, якщо тільки можна назвати карою неминучість природи.
2. Чи бачиш, яке велике Боже людинолюбство? Може, хочеш побачити його ще й з іншого боку? Бог не відразу навів потоп, а попереджав про нього і раз, і двічі, і багато разів. І за допомогою ковчега Він сповіщав людям, але вони й тоді не послухалися, хоч їхні беззаконня не заслуговували попередження. Сама природа не навчила їх, але, як свині, чи навіть гірше за всяких свиней вони розтлівали один одного, нехтували законами природи від самої основи, не слухали жодних ані переконань, ані порад, не отримували користі і від сусідства праведника, і все ж таки потерпіли покарання тільки за коротку мить або, краще сказати, позбулися розтління і звільнилися від покарання, бо чинити такі справи набагато гірше, ніж потонути. Справді, скажи мені, хіба це покарання для людей, які розтлівають себе безчестям, які беззаконно змішуються один з одним, які оскверняють і оскверняються, звільнити їх від такої зарази? Про лікаря, який відсікає гнилі органи, ми не скажемо, що він терзає тіло, а назвемо його людинолюбним. То чи не набагато більше ми повинні дивуватися премудрості і людинолюбству Бога, Який карає Своїх таким чином?
Отже, необхідно невпинно дивуватися Йому і прославляти Його. Саме тому не перестанемо дивуватися Його Провидінню і постійно прославлятимемо Його і за те, що Він зробив швидке відсікання, зупинив розповсюдження зла і використав безболісне лікування. Не бентежся тим, що всі раптом потонули. Чим відрізняється це від смерті, яка осягає поступово? Яка користь померлому від того, що він помер один, або яка шкода від того, що разом зі всіма?
«Вислухай мене у правді Твоїй», тобто в людинолюбстві. А щоб бачити, що саме це він висловлює, пророк додає: «І не входь у суд з рабом Твоїм». Цього ж просив й Іов, який був «непорочний, справедливий і богобоязливий і віддалявся від зла» (Іов. 1, 1). «Немає між нами посередника, — говорив він, — який поклав би руку свою на обох нас» (Іов. 9, 33). А коли явився Бог, то він сказав: «Руку мою покладаю на вуста мої» (Іов. 39, 34), хоч Бог волав до нього: «Опережи, як муж, стегна твої» (Іов. 40, 2). Так само Бог викривав і юдеїв, коли говорив: «Яку неправду знайшли в Мені батьки ваші, що віддалилися від Мене і пішли за суєтою, й осуєтились?» (Єр. 2, 5).
Він чинить так не для того, щоби зробити Свій вирок більш тяжким, а щоб пробудити в людях відчуття й усвідомлення гріхів і тоді вже дарувати їм прощення, щоб так вони побачили велич благодіяння. Тому Він і говорить: «Гріхів твоїх не пом’яну: пригадай Мені; станемо судитися», не для того, щоб ти був осуджений, а «щоб виправдатися» (Іс. 43, 25-26). Ось тому Він не Сам виявляє беззаконня, а спонукає до цього грішника. Якби Він хотів покарати, то прямо висловив би звинувачення, а тепер, оскільки Він хоче помилувати, то надає це самому грішникові, щоби він отримав вінець за визнання і через сповідання отримав помилування. Що може порівнятися з таким людинолюбством? Ніщо. Ти, говорить, скажи, і Я вже більше нічого не шукаю; признайся, і цього для Мене досить; скажи, і Я від усього утримаюся.
«І не входь у суд з рабом Твоїм». Багато хто виправився через те, що Бог буде судити його. Благочестиві люди це знають наперед; а непомірковані повчаються цього від частого повторювання пророками: «У Господа суд з народом Своїм, і з Ізраїлем Він змагається». І ще: «Слухайте, гори, суд Господній, і ви, тверді основи землі» (Мих. 6, 2). «Слухайте, небеса, і слухай, земле» (Іс. 1, 2). Отже, від частого повторювання того, що Бог буде судити, виправлялися навіть бездушні. А деякі серед юдеїв говорили: «Чому ми постимося, а Ти не бачиш?» (Іс. 58, 3); і ще: «Всякий, хто робить зло, хороший перед очима Господа… І нині ми вважаємо гордовитих щасливими» (Мал. 2, 17; 3, 15). І знову: «Неправий путь Господній» (Єз. 33, 17). І блаженний Іов, піддавшись спокусі, не з такою думкою, як юдеї, і не те ж саме (говорив) — такого не було, — однак говорив: «Немає між нами посередника, який поклав би руку свою на обох нас. Нехай відведе Він від мене жезл Свій, і страх Його нехай не жахає мене» (Іов. 9, 33-34). Тому Бог говорить йому: «Я буду запитувати тебе, а ти пояснюй Мені» (Іов. 38, 3). Потім, коли Іов із подивом сказав: «Ось я нікчемний; що буду я відповідати Тобі?»; і далі: «Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе; тому я відрікаюся і розкаююся в поросі й попелі… Руку мою покладаю на вуста мої» (Іов. 39, 34; 42, 5-6; 39, 34). Тоді Бог сказав йому: «Опережи, як муж, стегна твої» (Іов. 40, 2). Мовби пригадує йому його слова і говорить:
— Оскільки ти хотів судитися зі Мною, то ось я стою, бажаючи судитися.
Чи бачиш невимовне людинолюбство, чи бачиш безмежне милосердя Боже? Тому і три юнаки говорили: «Згрішили ми і вчинили беззаконно» (Дан. 3, 29). Оскільки багато хто з людей бездушних, за навіюванням диявола, перекладає свої гріхи на Бога, то Бог, бажаючи викоренити цю звичку в самому корені, часто говорить, що Він буде судитися з ними.
3. Так само згрішив і первозданний. Він говорив: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв» (Бут. 3, 12). Так само неодноразово грішили і юдеї. «Бо не виправдається перед Тобою ніхто з живих» (Пс. 142, 2). Що, продовжує пророк, я говорю про себе, про такого-то й такого-то? Немає на землі людини, яка би судилася перед Твоїми заповідями і змогла би виправдатися. Такою сильною є перемога з Твого боку. «Бо ворог переслідує душу мою, втоптав (упокорив) 1 у землю життя моє, посадив мене в темряву, як давно померлих» (Пс. 142, 3). Можна думати, що це сказано про Саула, який був його ворогом і тоді переслідував його. Однак можна сприймати це й у переносному розумінні і бачити тут ворога-диявола, оскільки він постійно переслідує людей Божих. Як же ми можемо позбутися його переслідування? Якщо знайдемо таке місце, куди він не може ввійти. А яке, скажеш, це місце? Яке ж ще, окрім неба? А як можна зійти на небо? Послухай Павла, який говорить і пояснює, що ми можемо перебувати там, навіть будучи одягненими у плоть. «Вишніх шукайте, — говорить він, — де Христос сидить праворуч Бога» (Кол. 3, 1); і ще: «Наше життя — на небесах» (Флп. 3, 20).
«Втоптав (упокорив) у землю життя моє». Слова «упокорення», «смирення» мають багато значень. Є упокорення у побожності, наприклад, коли сказано: «Серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50, 19). Буває упокорення через біди, буває і від гріхів. Тут пророк говорить про упокорення від бід. Це висловлює він, продовжуючи: «Втоптав (упокорив) у землю життя моє». Буває упокорення від гордості, наприклад, коли йдеться: «Всякий, хто підноситься, принижений буде» (Лк. 18, 14).
Буває ще й інше упокорення — від ненаситності. Хто може бути більш жалюгідним за того, який хоронить себе в багатстві, владі і славі? Такі люди є жалюгідними подвійно: по-перше, оскільки вони плазують по землі; по-друге, бо, наче малі діти, вважають важливими такі речі, як ляльки, м’ячики та інші іграшки. Це не є ознакою того, що самі речі нічого не варті, а того, що ті, котрі захоплюються ними, мають недосконалу й низьку свідомість. Але в дітей це через недосконалість віку і природи, а в тих — через брак волі. Людина, яка стала мужем, досягла повноліття і вважає важливими бенкети, блуд і розкіш, — що може бути більш жалюгідне від цього? Багато хто навіть називає таких людьми великої душі, однак самі вони є ще набагато жалюгіднішими за тих. Тож будемо пам’ятати, в чому полягає істинна велич і від чого походить низькість. Ніщо не робить таким високим, як зневага до згаданих речей.
Далі псалмоспівець говорить про упокорення від нещасть. «Посадив мене в темряву, як давно померлих». Він говорить про двоякі прикрощі: про те, що опинився «в темряві», і «як давно померлий», вказуючи тим й іншим на тодішню неволю. Та оскільки навіть перебуваючи в темряві, можна дещо робити при засвіченому світильнику, то він, бажаючи яскравіше показати вкрай велике лихо, словами «як давно померлих» посилює сумну картину. Такими є й ті, які живуть у гріхах: вони подібні до мертвих, які знаходяться в темряві. Хоч вони в оточенні безлічі світильників, хоч є світлими від одягу та інших прикрас, однак вони ніскільки не кращі за померлих, які перебувають у темряві, і навіть набагато гірші за них, бо та темрява природна, а ця залежить від злочинної волі. Є темрява майбутня, про яку говорить Господь: «Зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну» (Мф. 22, 13); є і темрява гріховна: «У темряві, — говорить Євангеліст, — і тіні смертній сидять» (Лк. 1, 79). Так само говорить Павло: «Ми — не сини ночі, ані темряви» (1 Фес. 5, 5); і ще: «Заметушились у своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце» (Рим. 1, 21).
Подібно до тих, що знаходяться в темряві і не знають властивості речей, так і ті, які живуть у гріхах, є сліпими, не розрізняють наявних речей, ганяються за тінями, мов за істинними речами, ганяються за багатством, задоволеннями і владою, не впізнають ворогів, не впізнають і друзів, довіряючись ворогам, як друзям, і ворогуючи проти друзів, як проти ворогів. Хіба ти щодня не бачиш бідних, які волають, плачуть, і ніхто не слухає їх? Чому ж ніхто не слухає? Бо диявол «посадив» їх «у темряву, як давно померлих». Що для тих темрява і смерть, тим для них є нелюдяність. Для тих, які сидять у темряві, властиво не бачити прикрощів, які їм загрожують; те ж саме переживають і вони, не бачачи майбутніх бід і пориваючись до безодні і прірви. Для тих, які сидять у темряві, властиво зі всією сміливістю наважуватися на ганебні справи, так чинять і ті, що живуть у нечесті. Вони, подібно до тих, які сидять у темряві, ніби не існує жодної людини, яка бачила б їхні справи, зухвало відважуються на всі злочини серед міст, наче в пустелі.
4. Ті, що сидять в темряві, перебувають в постійному страху. Такими ж є і нечестиві. Жоден користолюбець і хижак не вільний від страху, хоч би як підносився і зовнішньо здавався веселим. Такою є властивість совісті. Подібні люди і раніше не заслуговували прощення, то тим більше тепер, коли засяяло Сонце правди, а вони ще продовжують сидіти в темряві. Чому ж вони ще сидять у темряві, коли засяяло Сонце? Через немічність свого зору. Занурившись у вибоїни, печери і прірви безчестя, вони через немічність свого зору не можуть споглядати на Його проміння.
«І впав у мені дух мій, стривожилося в мені серце моє» (Пс. 142, 4). Інший перекладач (Симмах): «…збентежувалася в мені душа моя». Збентеженням душі пророк називає надзвичайно велику скорботу. Що означає «в мені»? Я не міг, каже, висловити свою скорботу будь-кому й отримати бодай якусь утіху. Так, душі нечестивих людей постійно бентежаться не тільки теперішніми бідами, але й від очікування майбутніх. Вони ніколи не мають спокою, ніколи не мають душевного миру, а хвилюються сильніше за всяке море. Вони ані вночі, ані вдень не знаходять спокою від бурі, але, носячи в собі внутрішню боротьбу, скрізь тривожаться, хоч їх і ніхто не турбує. Вони не насолоджуються тим, що вже отримали, а терзаються і мучаться думками про те, що ще не отримали, переймаються справами інших людей, розвідуючи про їхнє майно й обдумуючи, як би одного переконати, іншого залякати, того спокусити словами, цього примусити, ще іншого обманути послужливістю, обдумуючи наклепи, покупки, продаж, зобов’язання, доручення, збираючи собі відсотки, капітали і всяке сміття подібного зла. І коли їхні справи йдуть вдало, саме тоді вони й тривожаться. Поглянь на багача, як він тривожився, коли щедро вродила його нива, як він бентежився, дивувався і говорив: «Ось що зроблю: зламаю житниці мої і побудую великі» (Лк. 12, 18). А бідний нічого такого не відчуває.
«Я згадую дні давні, розмірковую про всі діла Твої і в творінні рук Твоїх повчаюся» (Пс. 142, 5). Чимала втіха — знати і минуле, і сучасне. Оскільки Бог, можна сказати, за одними й тими ж законами управляє і сучасним, і минулим, то великою втіхою є тепер згадувати про те, що минуло. Тому і в іншому псалмі він говорить: «Невже навіки відкинув мене Господь і не виявить більше милості Своєї? Невже назавжди спинилася милість Його?» (Пс. 76, 8-9)? Так само й інший говорить: «Гляньте на давні роди і подивіться: хто вірив Господу — і був посоромлений?» (Сир. 2, 10). І Павло: «Усе це сталося з ними як приклад, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10, 11). І ми часто отримуємо користь, згадуючи не тільки про чужі, але і про свої обставини. Це має на увазі й Апостол, коли говорить: «Згадайте попередні дні ваші, коли ви, будучи просвіченими, витримали великий подвиг страждань» (Євр. 10, 32). Вказує і на ганебне: «Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі соромитесь» (Рим. 6, 21). Інший премудрий говорить: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій і повік не згрішиш» (Сир. 7, 39). Хоч йдеться про майбутнє, однак смерть, яка є загальною для всіх, отримала початок у минулому. Так робить і Павло: коли потрібно кого-небудь утішити або напоумити, він бере докази і минулого, і майбутнього. «Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море; і всі хрестилися у Мойсея в хмарі і в морі; і всі споживали ту саму духовну їжу… Та не до багатьох із них благоволив Бог» (1 Кор. 10, 1-5). А інколи тільки майбутнього: «Які приймуть кару, вічну погибель від лиця Господнього і від слави могутності Його» (2 Сол. 1, 9). І далі: «Та наближається на них гнів до кінця» (1 Сол. 2, 16). «Бо день покаже, тому що у вогні відкривається…» (1 Кор. 3, 13); і далі: «Бо за це приходить гнів Божий на синів непокірних» (Еф. 5, 6).
Так він говорить, коли потрібно напоумити. Так само, коли потрібно втішити, він брав утішання з того й іншого. Наприклад, із минулого: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи, Який утішає у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих, хто перебуває у всякій скорботі, тією втіхою, якою Бог утішає нас самих!» (2 Кор. 1, 3-4); і з майбутнього: «Нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас» (Рим. 8, 18). Ось тому і псалмоспівець говорить: «Я згадую дні давні, розмірковую про всі діла Твої і в творінні рук Твоїх повчаюся». Не просто «згадую», але й «повчаюся», тобто зробив це для себе заняттям і прагнув уважно роздумувати про те, що трапилося у давнину. Справді, велику втіху і повчання ми отримуємо від тих подій, про які сповіщає Писання. Тому Павло і говорить: «Усе, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням із Писання зберігали надію» (Рим. 15, 4); і ще: «Усе Писання богодухновенне і корисне для навчання» (2 Тим. 3, 16).
5. Так і псалмоспівець, перебуваючи в скорботі і збентеженні, звідси черпав утіху: від роздумів про давні події, від згадки про різні дії Божого Провидіння. Інший перекладач (Акила) говорить: «…і вивчав усі діяння Твої».
«І в творінні рук Твоїх повчаюся» (Пс. 142, 5). Інший перекладач (Симмах): «Діла рук Твоїх я вивчав». Цим виражає те, що так роблячи, він отримував велику втіху і ставав ближче до Бога. Таке ж саме пояснює він і наступними словами: «До Тебе простягаю (підношу) 2 руки мої: душа моя, як земля безводна, перед Тобою» (Пс. 142, 6). Не сказав: простягаю, але «підношу», бажаючи показати цим сильний порив серця, яке мовби прагнуло вирватися з тіла і відійти до Бога. Будучи натхненним, каже, згадкою про великі події, роздумуючи про людинолюбство, про напоумлення за допомогою бід і про спокій, який приходить після звільнення від них, я прибігаю до Тебе.
«Душа моя, як земля безводна, перед Тобою». Інші перекладачі (Симмах, Акила): «…як земля спрагла завжди до Тебе». І в бідах, каже, і в щасті, і повсякчас я виявляв однакову ревність. Що означає «як земля безводна»? Як суха земля жадає дощу, так і я бажаю бути постійно з Тобою. Таке прагнення особливо зростало в ньому від тягаря бід. Тому Бог і допускав, щоб вони примножувалися, виявляючи цим Своє велике піклування. Він не тільки створив створіння, але й піклується про створене: як про людей, так і про все інше. Знаючи це, Павло говорить: «Бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо» (Діян. 17, 28); і ще: «І все Ним стоїть» (Кол. 1, 17). І Давид говорить: «Усі вони на Тебе сподіваються, що даси їм поживу у свій час. Ти даєш їм — вони приймають. Ти відкриєш руку Твою — вони наповнюються усяким благом. Ти відвертаєш лице Твоє — вони тривожаться; віднімеш дух їх — вони щезнуть і в прах свій повернуться» (Пс. 103, 27-29). І далі: «Він погляне на землю — і вона тремтить» (Пс. 103, 32). Й Ісая говорить: «Він є Той, Який сидить над колом землі» (Іс. 40, 22). Так само про доброчинність: «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі» (Пс. 126, 1). І ще: «Неплідну робить матір’ю, яка в домі своїм втішається дітьми» (Пс. 112, 9). Тому Він потрясає землю і, торкаючись гір, запалює їх, щоб явити Свою владу (Пс. 103, 32). Тому Він затемнює сонце і чинить затемнення, щоби сповістити про Свою творчу силу.
Ти бачиш в Писанні, як сонце поверталося назад і місяць зупинявся разом з ним, і багато інших чудес. Так було тоді, коли знання про Бога ще не були поширені. Тепер нема потреби в такому повчанні, бо самі події сповіщають і виявляють Господа. Чи бачиш затемнення і зміну стихій, що були в Єгипті? Якщо деякі скажуть, що це затемнення було природним, а не з волі Божої, то нехай вони скажуть, яким було затемнення під час розп’яття Христового? Воно сталося не у належний час, а тоді, коли, за законами природи, його не мало бути, а саме: в чотирнадцятий день місяця, при повному місяці, коли затемнення не буває. Але сказати цього вони не можуть. Тож є очевидним, що як все інше, так і всі затемнення відбуваються з волі Творця.
«Скоро почуй мене, Господи, згасає дух мій. Не відверни лиця Твого від мене, бо уподібнюся тим, що сходять у могилу» (Пс. 142, 7). Що ти говориш? Спонукаєш лікаря поспішати вилікувати тебе? Ні. Але стражденні душі так само, як і хворі люди, зазвичай кличуть лікарів, хоч і не прийшов час, і вимагають швидше подати зцілення. Так і він просить і додає причину: «Згасає дух мій». Бог може і з мертвих воскресити, а тим більше спасти раніше смерті. Але, як я вже сказав, тут виявляється немічність природи. Псалмоспівець знав, що для Бога все є легким, але він не міг уже терпіти удари бід. «Не відверни лиця Твого від мене, бо уподібнюся тим, що сходять у могилу». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Не приховай лиця Твого від мене». А чому буває таке відвертання? Сам Бог говорить через Ісаю: «Ось рука Господа не скоротилася на те, щоб спасати… Гріхи ваші відвертають лице Його від вас» (Іс. 59, 1-2). Отже, коли ми вчинимо дещо гріховне, тоді Він відвертається від нас. «Чистим очам Твоїм, — говорить пророк, — не властиво дивитися на злодіяння, і дивитися на утиск Ти не можеш» (Авв. 1, 13). Тому Він відвертається і від людей гордовитих: «А ось на кого Я спогляну, — говорить, — на смиренного й упокореного духом, і на того, що тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66, 2).
Тож будемо осягати цю чесноту, щоби привернути до себе Його лице, щоб нам не впасти у безодню зла серед великої темряви. Але можна, і впавши, встати, а тому ті, що падають, і не повинні залишатися лежачими. Гріх, за своїми властивостями, є ровом, який містить у собі лютих звірів і наповнений мороком. Тому, якщо ми впали, то опустимо туди ланцюг Писань, докладемо старання і тоді скоро встанемо. Але як ми зможемо почати цей шлях? Якщо, впавши, не будемо байдужими і не станемо впадати у відчай, а будемо співати пророчі слова: «Хіба, впавши, не встають?» (Єр. 8, 4). І ще: «О, коли б ви нині послухали голосу Його: «Не робіть жорстоким сердець ваших» (Пс. 94, 7-8). І підперезавшись такими думками, вийдемо звідти.
6. «Дай мені зрання відчути милість Твою, бо на Тебе уповаю. Вкажи мені, Господи, путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою» (Пс. 142, 8). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Почутою створи мені зранку милість Твою», тобто скоро. Чи бачиш душу, яка перебуває в скорботі і збентеженні? Вона хоче бути почутою ще до випробування, щоб укріпитися надіями і випробуванням. Значення цих слів таке: підніми мене за Своєю обіцянкою. Далі додає і підставу прохання: «Бо на Тебе, — каже, — уповаю». Бог нічого так не вимагає, як постійного звернення до Нього.
«Вкажи мені, Господи, путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою». Що ти говориш? Коли і природа має закон, який від самого початку закладений у неї Богом, і Мойсеєве Писання обновляють його, ти знову просиш: «Вкажи мені, Господи, путь, якою піду»? Це можна розуміти або так: совість моя заглушена гріхом, і тому я прошу відновити її; або під шляхом тут має на увазі чимало такого, що не відоме людям, на що вказує і Павло, коли говорить: «Ми не знаємо, про що молитися як належить» (Рим. 8, 26). Якщо ж Павло, маючи такі знання, не знав цього, то хіба можна дивуватися словам псалмоспівця? Однак зверни увагу: він не бажає тут нічого плотського, а шукає дороги, яка веде до Бога, і сам від себе її започатковує. Він не просто сказав: «Вкажи мені, Господи, путь», що веде до Тебе, а що? «Бо до Тебе підношу душу мою», тобто Тебе прагну, до Тебе звертаю погляд. І саме таким людям Бог указує дорогу. Ось тому Господь на запитання про юдеїв, чому Він говорить їм притчами, сказав: «Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують» (Мф. 13, 13). А слово «підношу» означає: я приніс або передав мою душу Тобі.
«Визволи мене від ворогів моїх, Господи, до Тебе вдаюся» (Пс. 142, 9). Поглянь, як той, що молиться, скрізь указує і причину: «Не відверни, — каже, — лиця Твого від мене.., бо на Тебе уповаю. Вкажи мені, Господи, путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою. Визволи мене від ворогів моїх, Господи, до Тебе вдаюся; навчи мене творити волю Твою, бо Ти є Бог мій. Дух Твій благий наставить мене на землю правди» (Пс. 142, 7-10). Не сказав просто: навчи мене волі Твоєї, але: «творити волю Твою», тобто спрямовуй на самі діла. Адже, щоби йти шляхом, який веде до чеснот, необхідна вища допомога і вище повчання, однак не для того, щоб ми вже могли бути бездіяльними, а щоб і самі зі свого боку докладали належне. «Бо Ти є Бог мій». Чи бачиш, якими духовними є його прохання? Він підносить прохання не ради багатства, влади і слави, але заради виконання волі Божої. Це — скарбниця всіх благ, невичерпне багатство, початок і корінь, середина і кінець благоденства.
«Дух Твій благий наставить мене на землю правди». Чи бачиш, як він наставляє нас, як повчає нас звершувати дорогу із Духом Святим? Тому і Павло говорить: «Нам же Бог відкрив це Духом Своїм» (1 Кор. 2, 10). «На землю правди». В буквальному розумінні він говорить тут про свою вітчизну, а в переносному — про шлях, що веде до чеснот. Інший перекладач (Акила) говорить: «На землю рівну». Справді, немає нічого більш рівного за чесноти, вільні від шуму і сум’яття.
«Імені Твого ради, Господи, оживи мене правдою Твоєю. Виведи з печалі душу мою» (Пс. 142, 11). Чи бачиш, як він знову звертається до Бога, а не покладає надію на своє життя? «Оживи мене правдою Твоєю. Виведи з печалі душу мою». Інший перекладач (Симмах): «…милістю Твоєю». Чи бачиш, наскільки справедливим є те, про що я вище сказав, тобто, що правдою він часто називає Боже людинолюбство? «Виведи з печалі душу мою». Тому «моліться, — сказав Господь, — щоб не зазнати спокуси» (Мк. 14, 38). «І милістю Твоєю знищ ворогів моїх. І вигуби гнобителів душі моєї, бо я раб Твій є» (Пс. 142, 12). Не тому, каже, що я був гідний цього, але зі Свого людинолюбства спаси мене від тих, що повстають проти мене, звільни від тих, що влаштовують мені підступи, дай трохи перевести дух від скорботи.
«І милістю Твоєю знищ ворогів моїх. І вигуби гнобителів душі моєї, бо я раб Твій є». Поглянь, як знову вказує причину. Інакше ми не зможемо отримати те, що просимо, тому необхідно завжди бути гідними отримання того, чого просимо, потрібно докладати ще зусиль і з нашого боку, і тоді вже приступати до Бога. Тільки самої молитви недостатньо. Молилися і юдеї, однак почули: «Коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую» (Іс. 1, 15). Але хіба дивним є те, що юдеї не були почуті, коли і Єремія, просячи за них, отримував заборону і неодноразово чув: «Не піднось за них молитви і прохання і не заступайся переді Мною, бо Я не почую тебе» (Єр. 7, 16)? Та й хіба дивним є те, що не був почутим Єремія? «І якби знайшлися, — говорив Бог, — ці три мужі: Ной, Даниїл та Іов.., — то ці три мужі не спасли б ні синів, ні дочок» (Єз. 14, 14. 16).
Отже, знаючи це, будемо не тільки молитися, але разом з молитвами будемо намагатися і самі бути гідними отримання того, що просимо, щоб досягти справжніх майбутніх благ, яких щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 141 | Зміст | Бесіда на псалом 143
- У церковнослов’янському тексті, згідно із Септуагінтою, не «втоптав», а «упокорив», що й відповідає тлумаченню Святителя. [↩]
- У церковнослов’янському тексті, згідно із Септуагінтою, не «простягаю», а «підношу», що й відповідає наступному тлумаченню Святителя. [↩]
