Бесіда на псалом 139
1. «Спаси мене, Господи, від людей лукавих; захисти мене від гнобителів» (Пс. 139, 1). Де тепер ті, які говорять: для чого дикі звірі, для чого скорпіони, для чого єхидни? Ось знаходиться створіння, яке виявляє велику злобу, але не від природи своєї, а з волі — людина. Тому і пророк, не згадуючи про інших, просить спасти від неї. Скажи ж мені: якщо такою є людина, то невже не слід було й існувати людям? Так говорити вкрай божевільно, бо в людині немає нічого шкідливого, крім гріха. А коли гріх знищений, тоді все стає легким, зручним, мирним, а коли він існує, тоді у всьому появляється підводне каміння, бурі, корабельні аварії.
Нехай ніхто не засуджує нас за те, що ми назвали нечестиву людину гіршою за дикого звіра. Звір, хоч не має покірності від природи, зате може бути легко обманутий і виявити себе тим, ким він є. А людини, яка задумує зло і може набирати будь-якого вигляду, остерегтися набагато важче, ніж дикого звіра, — вона часто одягається в шкуру вівці, а всередині приховує вовка, тому чимало необережних і потрапляють в її сіті. Оскільки подібних звірів уловити важко, тому пророк звертається до молитви і просить Божої допомоги для уникнення від такої напасті. Через подібних людей часто діє і диявол і так уражає. Отже, напастей є багато зі всіх боків: і безчесна людина нападає, і злий біс ворогує, і нестерпна спокуса турбує. Тому нам і заповідано в молитві промовляти: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» (Мф. 6, 13).
Різноманітна боротьба, всілякі напади, до всього потрібно бути готовим. Як той, хто має намір вийти в море, повинен передбачати і течії безладних вод, і натиск буйних вітрів, і скупчення хмар, і підводне каміння, і скелі, і зустрічі з дикими звірами, і напади морських розбійників, і голод, і спрагу, і небезпечність моря, і незручності пристаней, і спротив мореплавців, і нестачу їстівних запасів, і дещо інше подібне та до всього бути готовим. Так само і той, хто вступив у водоверть цього життя, повинен бути готовим і до тілесних страждань, і до немічності душі, і до підступів людей, і до нападів ворогів, і до обманів уявних друзів, і до бідності, і до спокус, і до обмов, і до полчищ бісів, і до люті диявола, якщо тільки він хоче досягти царственого міста й увійти до пристані з повним вантажем.
Отже, тут пророк говорить: «… від людей лукавих»; а коли йдеться про диявола, то він називає його просто лукавим. Чому ж? Тому, що диявол сам є батьком лукавства. Саме тому він і називається лукавим, і таке найменування надане йому замість власного імені через його надмірну злобу, яка, між іншим, не є природною для нього, а з’явилася пізніше. А коли хочеш знати, звідки появилася і сама назва «лукавство», то й звідси можеш отримати для себе велику користь. Лукавством воно називається тому, що спричиняє муку і виснаження для того, хто ним заражений. Ось тому і Премудрий, вказуючи на це, говорить: «Якщо ти мудрий, то мудрий для себе і для ближніх твоїх; і якщо буйний, то один потерпиш» (Притч. 9, 12). Як же злий отримує зло сам, коли він робить зло багатьом? Але він не шкодить нікому з тих, які самі не є байдужими і недбайливими. Якщо хочеш, то ми, залишивши злу людину, покажемо найлютішого біса.
Скажи мені: хіба він не вилив усю свою злобу, однак чи пошкодив скільки-небудь Іову? Навпаки, хіба не зробив його більш славним, а собі хіба не заподіяв найтяжче падіння? Так само Каїн хіба не сам отримав зло? Ні, скажеш, а разом із Авелем. Як і яким чином? Він надто швидко був перепроваджений до безтурботної пристані. Але це було для нього найбільшим благодіянням, що він закінчив життя з добрим подвигом, що загальний природний обов’язок він звершив із користю. Те, що буває зі всіма і звершується через необхідність, для нього звершилося з користю, а тому це означало не зазнати зла, а прикраситися найсвітлішим вінцем. А якої шкоди заподіяли брати Йосифові? Хіба не самі вони зазнали зла? Але, скажеш, Йосиф зробився рабом. То й що? А я додам, що і в’язнем. Але не про те йдеться, чи був він рабом і в’язнем, а про те, чи зазнав він від цього деякої шкоди. Навпаки, ми бачимо, що він отримав найбільшу користь, придбав більшу відвагу перед Богом і саме через те, що здавалося тяжким, досяг справжнього благоденства.
Тож не будемо боятися злих людей, а будемо жаліти їх. Вони справді були страшними тоді, коли ще не був відкритий високий шлях, який веде до мудрості. А тепер, коли нам відкриті небеса і люди стають ангелами, вони вже не страшні. Так і звір, який з великою стрімкістю кидається на вістря списа, вочевидь спричиняє небезпеку для того, хто тримає спис, однак найтяжчу рану завдає собі. І той, хто йде «проти рожна» (Діян. 9, 5), обагряє кров’ю свої ноги.
2. Така чеснота — рожен і меч вигострений, а всі злі люди гірші й безумніші за диких звірів. Коли вони нападають на добрих, то набагато більшої шкоди завдають собі. Добрим вони заподіюють збитків у грошах або здоров’ї, а самі зазнають суттєвої шкоди для своєї душі. Якби втрата майна завдавала шкоди нашій чесноті, то Павло не заповідав би терпіти образи і не кривдити (1 Кор. 6, 7). Якби терпіння образ було злом, то Законодавець добра не заповідав би терпіти зло. Однак, хоч це справді так, не слід віддавати себе людям злим і спілкуватися з ними, а тікати й уникати спілкування з ними, а коли вони нападають, то мужньо зустрічати їх. Тому нам і заповідано молитися, щоб не впасти в спокусу. Тому і пророк, сказавши: «Спаси мене, Господи, від людей лукавих», додає: «Захисти мене від гнобителів» (Пс. 139, 1), знову маючи на увазі безчестя взагалі, оскільки він говорить тут про неправду не тільки щодо майна, а щодо всього. Пророк просить захистити його, щоб не впасти або щоб самому не зробитися таким же. Причому не просто просить, а зробивши зі свого боку все необхідне.
Ось тому в кінці попереднього псалма він сказав, що уникаємо і їх, і спілкування з ними, а тут просить допомоги Божої; там він висловив належне зі свого боку, сказавши: «Відійдіть від мене кровожерні!» (Пс. 138, 19), а тут просить Бога захистити його від їхнього безчестя. Справді, віддалятися від подібних товариств і якнайдалі триматися від спілкування зі злими — це не тільки сприяє благоденству, безпеці, свободі і всякому задоволенню, але є і найбільшим щастям.
Тому, описуючи їхню злобу, пророк продовжує: «Вони замишляють неправду в серці; щодня готуються до битви» (Пс. 139, 3). Чи бачиш, як важко остерегтися цих звірів, які у своїх думках приховують зло і таємно готують підступи? Вони «замишляють, — каже, — у серці», тобто поки що не виявляли злоби, а приховували і плекали її всередині, і, що найгірше, не через захоплення, не з поспішністю, а старанно робили свою справу. Саме це й означає «замишляють», тобто настирливо, зі всяким старанням. «Щодня готуються до битви». Цим пророк указує, що це відбувається впродовж усього життя, а битву тут має на увазі не ту, яка ведеться у бойовому строю за допомогою зброї, а ту, яка ведеться за допомогою підступних задумів, яку люди ведуть на торжищах і в домах, не одягаючи лати і не захищаючись щитом, а замість всякої зброї використовують злобу і кидають слова більш отруйні, ніж стріли. Найбільший вияв їхньої злоби полягає не тільки в тому, що вони підступні, ворожі, завжди готові до війни і битви, але і в тому, що вони такими є впродовж усього життя і ніколи не припиняють своїх злобних нападів. Однак якби вони хотіли вести війну, то мали б інший справедливий мотив. Їм слід було б озброїтися проти гріхів, повставати проти диявола, трудитися проти хвороб душі, вигострювати мечі проти бісів, та вони не виявляють навіть і схильності до такої боротьби, а кидають стріли один в одного.
«Гострять язики свої, як змія, отрута аспида в устах їхніх» (Пс. 139, 4). Чи бачиш низькість вади? Людей він називає звірами, аспидами та зміями і розумний язик перетворює на звірячий. У чому він звинувачував їх вище, в тому знову звинувачує і тут. У чому ж саме? «Отрута аспида в устах їхніх», — говорить, завжди, постійно. Як вище він сказав: «Щодня готуються до битви», так і тут: «Гострять язики свої, як змія, отрута аспида в устах їхніх». Якщо короткочасна вада є тяжким злом, то яке прощення, яке виправдання можуть мати ті, які постійно вправляються в цьому і ніколи не насичуються?
«Збережи мене, Господи, від руки беззаконника; захисти від гнобителів, що задумали спинити кроки життя мого. Горді розставили таємно сіті на мене при дорозі, приготували для мене яму» (Пс. 139, 5-6). Немає нікого більш неправедного за людей, які, вправляючись у злі, насамперед заподіюють шкоду власній душі. Справді, якщо вони бувають причиною спокус, якщо вони нерозважливих спонукають зневажати славу Божу, якщо вони не виконують належного, але, отримавши душу і тіло від людинолюбного Бога, не дякують і, насолоджуючись такими благами і таким миром, відплачують Благодійникові протилежними справами, то що може бути більш неправедне, ніж це, що більш невдячне? Водночас вони прагнуть заподіяти шкоду й іншим, що робить зло ще більш тяжким і надзвичайно великим. «Задумали, — каже, — спинити кроки життя мого». Та коли їхні задуми не сповнилися, то це було справою людинолюбства Божого, — Він зруйнував їхні підступні задуми.
3. Поглянь, якою старанною була їхня підступність, з якою ретельністю будувалися їхні підступи. Вони приховували й розширювали сіті, і притому «при дорозі», щоб і протяжністю, і скритністю, і близькістю уловити та захопити в свої руки. Вони були митцями зла, скрізь розставляли сіті, вважаючи найважливішою своєю справою погубити його. Чи хочеш знати, як і диявол розставляє подібні сіті? Поглянь знову на те, що трапилося з Іовом. Що може бути ширше, що довше, що ближче за ті сіті, які розставив він не тільки в ближніх, в друзях, в дружині, але й у самому його тілі?
«Я сказав Господу: Ти — Бог мій! Почуй, Господи, голос моління мого! Господи, Господи! Сило спасіння мого! Ти покрив главу мою в день битви» (Пс. 139, 7-8). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Державо спасіння мого». Сказавши про битву і задуми та вказавши на нестерпні прикрощі, пророк звертається до непереможної допомоги, закликаючи Помічника з неба, Який може знищити їх. Ось ознака благородної душі, ось властивість мудрого розуму — за таких обставин, що оточують зі всіх боків, не вдаватися до людської допомоги і не шукати її в смертних думках, а звертати погляд до неба, закликати всюдисущого Бога і не впадати в печаль, збентеження та неспокій. Поглянь, з якою гідністю він висловлюється. Не сказав: я добре виконав те і те, справедливо поступив у тому і в тому, а що? «Ти, — каже, — Бог мій», вбачаючи найважливішу допомогу в тому, що необхідно вдаватися до свого Владики, Творця і Царя.
«Почуй, Господи, голос моління мого! Господи, Господи! Сило спасіння мого!». Говорить: «Сило спасіння мого», висловлюючи те, що є і сила муки, і покарання. Мені, каже, Ти подавав силу спасіння. Ти можеш і карати, і вбивати, однак завжди використовував Свою силу для мого спасіння. Поглянь на любов того, хто виражає велику відданість, — це у повторенні слова «Господи» і додаванні слів «сило спасіння мого».
«Ти покрив главу мою в день битви». Чи бачиш благородну душу? Він пригадує і колишнє, як Бог захистив його, адже саме це відображає слово «покрив». Поглянь, як він показує і легкість цієї справи для Бога. Не сказав: раніше, а саме в той «день», коли загрожували біди, коли була боротьба, коли я знаходився у великій небезпеці, тоді Ти і захистив мене. Для Бога, Який бачить усе: і теперішнє, і майбутнє, і минуле, Який може зробити все і завжди готовий допомогти, не потрібне приготування або попередження. Далі, бажаючи виразити особливість перемоги і безпеки, він не сказав: врятував мене, але що? «Ти покрив главу мою», тобто Ти не допустив мені зазнати бодай найменшої скорботи, навіть такої, яка спричиняється спекою, але так мене захистив і водночас із безпекою подав мені таке задоволення і спокій, що я не відчував хоча би найменшої неприємної спеки, а насолоджувався тінню, тобто свободою і звільненням від бід. Ось тому він і додав: «Покрив», вказуючи саме на це, а водночас словами «покрив главу мою» вказує на легкість допомоги для Бога, ніби висловлюючись так: для Тебе достатньо бути тільки присутнім, і все звершується.
«Не допусти, Господи, здійснитися наміру нечестивого; не дай успіху замислам його, щоб вони не загордилися» (Пс. 139, 9). Інші перекладачі (Симмах і Феодотіон) пишуть: «Не дай, Господи, звершитися бажанням беззаконного». Значення слів пророка таке: не дай звершитися бажанням проти мене, тобто тому, що він задумав проти мене, не дай йому звершити. Не сказав: чого бажає, але: «…здійснитися наміру нечестивого», висловлюючи таке: не дай здійснитися бодай найменшій частині того, чого він бажає. Такими є нечестиві люди — вони із великим старанням влаштовують підступи для ближніх, подібно до диявола, про якого сказано, що він «ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1 Петр. 5, 8). Так наполегливо він напав на Іова; так хотів позбавити влади Петра, тому і сказав Господь: «Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю» (Лк. 22, 31). Чи бачиш, яке бажання він мав?
Є і люди, які заздрістю і ненавистю наслідують його злобу, радіючи із нещасть інших. Таких людей Писання називає нещасними: такі, говорить воно, «радіють, чинячи зло, захоплюються злою розпустою» (Притч. 2, 14). І цілком справедливо, бо це є ознакою розбещеної душі. Якщо необхідно тужити, печалитися і плакати над тими, які гинуть, то яке прощення, яке виправдання можуть мати ті, які не тільки не співчувають, а ще й радіють? Хіба не бачиш, як і Сам Христос, маючи намір покарати, плаче над загибеллю Єрусалима? Хіба не бачиш, як і Павло сумує, печалиться і плаче через загибель інших? Однак є люди настільки розпусні, що чужі нещастя у своїх прикрощах вважають для себе втіхою. «Не дай успіху замислам його, щоб вони не загордилися». Інший перекладач (Симмах) пише: «… щоб вони ніколи не підносилися». Ось ознака нечестивої і розпусної душі, коли докладаються зусилля, поради і старання для звершення зла. Для тебе недостатньо того, що трапляється ненавмисно, недостатньо губити нас через необережність, але потрібні ще для звершення зла рада, час і роздуми.
4. Яке ж виправдання можеш мати ти, який перетворюєш підступність на заняття, який радишся, як учинити зло, і закликаєш для цього спільників? Але ж поглянь на смирення пророка. Він не сказав: не залишай мене, бо я заслуговую того (щоб Ти був зі мною), не залишай мене за чесноти мого життя, але що? «Не дай успіху замислам його, щоб вони не загордилися», — щоб вони через мою безпорадність не зробилися більш гордовитими і не впали у ще більшу гордість.
«Голови тих, що оточили мене, нехай покриє зло уст їхніх» (Пс. 139, 10). Інший перекладач (Симмах) пише: «Гіркота тих, що оточують мене, зараза вуст їхніх нехай повернеться проти них». Оточенням він називає тут зібрання, синедріон, нечестиве суспільство, розпусні поради. Значення слів його таке: нехай знищать і погублять їх їхні нечестиві ради, сама сукупність підступних і розпусних намірів. Метою тих, що «оточили», він називає тут підступність. Такою є підступність: вона обертається погибеллю для того, хто до неї вдається, і кидає його у прірву. Так було з Давидом. Вороги сподівалися віддати його незліченним бідам, однак він став ще більш славним. Так, скажеш, але я не цього хочу; покажи мені, як ті, що замишляли зло, були вражені власними задумами і гинули; скажи, де це траплялося? Із братами Йосифа. Вони, бажаючи зробити його рабом і погубити, самі наразилися на велику небезпеку, хоч він, наскільки це залежало від них, і зазнав рабства, і наражався на смерть. І Авессалом, бажаючи насиллям погубити батька, сам загинув від насильства.
«Нехай упаде на них гаряче вугілля; нехай упадуть вони у вогонь і в безодню так, щоб не встали» (Пс. 139, 11). Значення його слів таке: достатньо і самого безчестя, щоби погубити тих, які захоплюються ним, та водночас вони будуть покарані і від Бога. Тут «гарячим вугіллям» він називає покарання, яке посилається зверху. Часто воно звершувалося і за допомогою самого вогню, як наприклад, над Дафаном, Кореєм та Авіроном, і над тими, що були біля вавилонської печі. «Нехай упадуть вони у вогонь і в безодню так, щоб не встали». Інший (невідомий перекладач): «Нехай упадуть у прірву, щоб не встали». Ще інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Нехай упадуть у прірву скоро і не встануть». За одним перекладачем ці слова означають погуби їх так, щоб вони вже не встали; а за іншим, — із великою швидкістю.
«Людина злоязична не утвердиться на землі; злоба приведе гнобителя до загибелі» (Пс. 139, 12). Сказавши про гнів Божий, він знову показує, що зло саме по собі є достатнім для того, щоби погубити тих, які його мають. Важливим є і цей вид безчестя — бути зухвалим і не стримувати свого язика. «Злоязичним» тут він називає ганьбителя, балакучого, лихослівного, який постійно гавкає і ніскільки не кращий за пса. Яким же, скажи, є результат цього? «Не утвердиться, — каже, — на землі». Тобто впаде, пропаде, загине. Такими є плоди лихослів’я. Така людина є для всіх ворожою, для всіх неприємною, для всіх огидною і нестерпною. Як людина довготерпелива, скромна, яка вміє мовчати, є безпечною, надійною і для всіх приємною, так ця людина, яка веде життя небезпечне, накликає зі всіх боків проти себе безліч ворогів, а насамперед збурює власну душу і не дає їй перебувати у спокої, бо і тоді, коли ніхто не турбує, вона піднімає в ній незліченні війни та сум’яття.
«Злоба приведе гнобителя до загибелі». Так й інший мудрий (Симмах) говорить: «Беззаконня переслідують чоловіка». Поглянь знову, як достатньо самого безчестя, щоби погубити того, хто до нього вдається. Але для чого він використав вираз «приведе»? Для того, щоб ти бачив неминучість покарання, щоб, чинячи несправедливо і не отримуючи відразу кари, ти не дуже заспокоювався. Такими є лови. Вони вдаються не завжди і не відразу. Однак і дикі звірі, яких ловлять, хоч і бувають не впійманими і ще не потрапили в сіті, але попри це не перебувають у безпеці. Так і душа, яка чинить несправедливо, хоч вона ще і не спіймана, не повинна надто заспокоюватися, бо прийде час і вона буде зловлена. Тому, коли хочеш бути в безпеці, перестань чинити зло і тоді будеш насолоджуватися великим спокоєм. Чому він сказав: «… до загибелі»? Тому, що чимало було спійманих і для спасіння, як наприклад, через апостолів, через святих мужів. Однак неправедні, які були заполонені безчестям, не так, а «до загибелі» та тління. Чому ж за безчестям не відразу настає покарання? Через людинолюбство Господа. Якби Він захотів кожного грішника карати негайно, то більша частина людського роду була б давно винищена.
«Знаю, що Господь учинить суд пригнобленим і справедливість бідним. І будуть праведні прославляти ім’я Твоє; непорочні оселяться перед лицем Твоїм» (Пс. 139, 13-14). Оскільки пророк сказав, що вони будуть спійманими і загинуть, та висловив, що після злочину кара приходить не відразу, тому, щоби будь-хто із людей грубих не зробився від цього ще більш байдужим, він додає: «Знаю», повчаючи цим, що це буде неодмінно, — скривджені не залишаться без помсти. Бідними він тут називає не просто бідних, а найбільш смиренних, упокорених. А кажучи це, він і скривджених утішає, і тих, які кривдять, напоумлює, щоб одні від очікування не зневірилися, а другі через неспішність покарання не зробилися більш безтурботними. Неспішність покарання веде до покаяння, а впертих Бог карає суворо і цілком справедливо. Чому? Тому що вони, користуючись таким милосердям, не зробилися кращими. Уяви ж, яким є людинолюбство Боже, коли навіть тим, які віддані Йому, Він допускає терпіти зло і не мстить за них, бажаючи виправити тебе через покаяння.
«І будуть праведні прославляти ім’я Твоє». Що він говорить? Що б не трапилося, каже, вони будуть дякувати і не стануть вимагати звіту щодо подій, хоч і бачитимуть, як смиренні пригноблюються, а неправедні підносяться. Це особливо властиве для праведників — завжди і за все дякувати. «Непорочні оселяться перед лицем Твоїм», тобто, отримавши Твою допомогу, роздумуючи про Тебе, завжди перебуваючи з Тобою, вони ніколи не відступлять від Тебе. Що б там не трапилося, вони ніколи не будуть засмучуватися, ніколи не будуть нарікати на те, що трапиться. Для сильної душі і непохитного розуму властиво не запитувати у Господа звіту. Тому і Павло говорив: «А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творіння своєму творцеві: «Навіщо ти мене так зробив?» (Рим. 9, 20). Тож будемо і ми постійно виявляти таку вдячність і за все дякувати Господу, Якому слава, і подяка, і поклоніння нині і повсякчас, і в безконечні віки. Амінь.
Бесіда на псалом 138 | Зміст | Бесіда на псалом 140
