Бесіда на псалом 138
1. «Господи, Ти випробував мене і знаєш мене» (Пс. 138, 1). Що ти говориш? Бог знає після випробування, а до випробування не знає? Ні, як таке може бути, якщо Він знає все ще до буття? Вираз «випробував мене» означає: Ти досконало знаєш мене. Як Апостол, коли говорить, що Бог «випробовує серця» (Рим. 8, 27), то цим виражає не незнання, а досконале знання, так само і псалмоспівець словами «випробував мене» вказує на абсолютне знання, тобто: Ти досконало знаєш мене. «Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану». Сидінням і вставанням він ознаменовує все життя, бо саме в цьому і проходить наше життя: в діях, рухах, входах, виходах.
Далі, оскільки він на початку сказав: «Ти випробував мене», тому, щоби будь-хто із безглуздих не подумав, що Він знає тільки після випробування або із досвіду на підставі слів «Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану», то поглянь, як він запобігає цьому наступними словами: «Ти наперед, — каже, — знаєш думки мої» (Пс. 138, 2), виражаючи цим те, що Бог знає не через випробування і не має потреби у випробуванні, а знає все силою Провидіння. Хто знає думки, які є у свідомості, Той не має потреби у випробуванні за допомогою діл. Причому Бог знає не тільки ті думки, які з’являються у свідомості, а ще до того, як вони появляться; і не лише до того, як вони появляться, а задовго наперед. Бажаючи виразити це, пророк і додав: «Ти наперед знаєш думки мої».
Якщо ж Бог знає самі думки, то для чого Він використовує випробування за допомогою діл? Не для того, щоби Самому довідатися, а щоб випробовуваних зробити більш досвідченими. Так й Іова Він знав ще до випробування, а тому і свідчив про нього: «Чоловік непорочний, справедливий, богобоязливий» (Іов. 2, 3). Однак використав і випробування, щоб і його зробити більш твердим, і викрити підступність диявола, й інших за його прикладом зробити більш ревними. Та й хіба дивно, що Він так учинив з Іовом, коли і з грішниками Він робить те ж саме? Так, Він досконало знав, що ниневітяни не заслуговують загибелі, бо через покаяння виправляться, однак використав випробування насправді. І скрізь Він, не задовольняючись Своїм знанням, подає багато доказів Свого Провидіння і людинолюбства.
Ось тому і Єдинородний говорив: «Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені; а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм» (Ін. 10, 37-38). Оскільки є багато таких, які, будучи черствими душею і бездушними, чимало говорять: такого Бог вибрав, такого полюбив, а такого зненавидів, а тому один став добрим, а інший поганим, — тому Він, бажаючи виправити думки кожної такої людини, переконує ділами, подаючи докази через діла, і з одного боку ще раніше випробовування оголошує, що такий є добродійним, щоби вони пізнали силу Його передбачення, а з іншого боку засвідчує і ділами, щоби будь-хто із безрозсудних не сказав, що такий-то зробився таким через передбачення. І поглянь, як виражає це Павло, коли говорить: «Коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася в обранні не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: «Більший служитиме меншому» (Рим. 9, 11-12). Бог не має потреби очікувати завершення справи, а ще до того Сам знає, хто буде поганим, а хто — не таким.
«Стежку мою і місце перебування мого Ти визначив, і всі путі мої відомі Тобі» (Пс. 138, 3). Як сидінням і вставанням пророк, за загальним звичаєм, називає дії, адже і ми часто говоримо: такий-то знає, як сідають і як встають, виражаючи цим його чітке знання, — так стежкою і путями він називає тут все своє життя, а тому й додає: «І всі путі мої відомі Тобі». І вираз «визначив» означає не шукання і дослідження, а досконале знання. Тому тут, бажаючи виразити те ж саме, він додав: «І всі путі мої відомі Тобі», тобто всі дії негідні і добрі Ти знаєш ще до того, як вони звершаться.
«Ще нема слова на язиці моїм, а вже Ти, Господи, все знаєш» (Пс. 138, 4). Інший перекладач (Симмах) говорить: «… слова суперечливого». Це — найбільша ознака чесноти, це — найголовніше із благ, саме цього вимагає Христос, коли говорить: «Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18, 3), маючи на увазі незлобливість, відсутність хитрощів, прямоту й простоту. Тому Він і вибрав людей простих і говорив: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам» (Мф. 11, 25). Поглянь, пророк не сказав: я мав і відкинув лукавство, але його в мене ніколи не було, ніколи ця хвороба не торкалася мого язика, ніколи ця вада не мала до мене доступу.
«Ти ствердив мене і поклав на мене руку Твою» (Пс. 138, 5). Не тільки думки, каже, Ти знаєш, і не тільки мої справи і мої дороги, а все, що було і буде. «Ти ствердив мене і поклав на мене руку Твою». Від сили Провидіння він переходить до сили творчої, а від творчої знову до сили Провидіння. Бог не тільки створив нас не існуючих, але й піклується про створених.
2. Те й інше Павло приписує Христові. «Бог, Який багаторазово і різноманітно, — каже, — говорив здавна отцям нашим через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього» (Євр. 1, 1-2). Далі, продовжуючи, говорить і про творчість: «Ним і віки створив». Потім, згадавши про Його сутність і сказавши: «Цей, будучи сяйво слави й образом іпостасі Його», показує і силу Його мудрості: «…тримаючи, — каже, — все словом сили Своєї» (Євр. 1, 3). І в посланні до колосян він говорить те ж саме: «Бо Ним створено все, що на небесах і що на землі, видиме і невидиме: чи престоли, чи господства, чи начальства, чи влади, — все Ним і для Нього створено» (Кол. 1, 16-17). Це — про Його творчість. Далі, вказуючи на силу Провидіння, додає: «І Він є раніше всього, і все Ним стоїть» (Кол. 1, 17). Так само Іоан, змальовуючи те й інше, говорить: «Усе через Нього сталося і без Нього ніщо не сталося, що сталося» (Ін. 1, 3). Цим він указує на творчість. Потім говорить про Провидіння: «У Ньому було життя, і життя було світлом людей» (Ін. 1, 4).
Те ж саме виражає тут і пророк. «Ти ствердив мене», — це він говорить про творчість. Далі говорить про Провидіння: «І поклав на мене руку Твою». Що означає: «поклав»? Піклуєшся, утримуєш, носиш. На це і Павло вказує словами: «Бо ми Ним живемо, і рухаємось, й існуємо» (Діян. 17, 28), оскільки ми відчуваємо потребу в Його силі не тільки для отримання буття, але й для збереження і продовження буття.
«Дивне для мене всевідання Твоє; високе воно для мене, і я не можу збагнути його» (Пс. 138, 6). Значення його слів таке: хоч і Провидінням Твоїм я користуюся і знаю, що Ти передбачаєш усе і створив мене з небуття, однак досконалого і цілковитого знання про Тебе не можу мати. Воно «дивне», тобто перевищує, перевершує мене, воно настільки широке, що мій розум не може осягнути його, — настільки воно дивне, настільки велике! Однак при тому, що воно надзвичайне і велике, невже воно не може бути осягнуте розумом? Ні. І тому, щоб ти не стверджував цього, він і додав: «Я не можу збагнути його». Роздумуючи про знання, він не говорить: я не знаю Бога, але я не маю про Нього знання досконалого і чіткого. Так говорить і Павло. Про те, що Він є, ми знаємо, але того, Яким Він є Своїм єством, не знаємо: «Бо треба, щоби той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є» (Євр. 11, 6). Не сказав, Яким Він є за єством, бо це нікому не відомо. Про те, що Бог людинолюбний, що Він милосердний, що Він благий, ми знаємо, а в якій мірі — не знаємо. Але пророк, залишивши це, вказує на дещо інше, що є більш доступним, і зізнається, що й цього не знає.
— Не кажу вже про те, — продовжує він, — Яким є Бог за єством, і про те, наскільки Він благий, — знаємо, що це неосяжне, — але я не можу не сказати і про те, як Він є скрізь присутнім, — і це є вищим за наше розуміння.
Тому, сказавши: «Дивне для мене всевідання Твоє; високе воно для мене, і я не можу збагнути його», він продовжує: «Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу? Зійду на небо — Ти там перебуваєш; зійду в пекло — і там Ти. Чи візьму крила в ранньої зорі і переселюся на самий край моря, і там рука Твоя поведе мене, і правиця Твоя триматиме мене» (Пс. 138, 7-10). Духом і лицем він називає Самого Бога; тобто, куди піду я від Тебе? Ти все наповнюєш, скрізь присутній, не частково, а відразу скрізь, цілковито. Перераховуючи місця небесні й земні, широту й довготу, глибину й висоту, він показує, що Бог присутній скрізь. І не сказав: куди б я не пішов, Ти підеш за мною й триматимеш мене, але, куди я не піду, Ти там є, тобто знаходжу Тебе там існуючим раніше за мене. Тому-то він і говорить: «Я не можу збагнути його».
Але, якщо ти не знаєш Його досконало, то звідки знаєш, що Він дивний? Бо Він перевищує моє розуміння, перевершує мій розум. Ми і сонячне проміння не можемо знати досконало і саме тому особливо дивуємося йому. Так і щодо пізнання Бога. Ми не знаємо Його досконало. Ми знаємо, що Він людинолюбний, благий, милосердний, поблажливий, скрізь присутній, але Яким Він є за єством, або в якій мірі названі властивості належать Йому, або як Він існує скрізь, — цього не знаємо. Тож, сказавши, чому «не можу збагнути його», сповістивши про Боже Провидіння, творчість, піклування, незбагненність і неосяжність Його єства, пророк далі говорить про іншу Його силу, яка, коли досліджувати її розумом, так само викликає великий подив, оскільки і вона незбагненна. Яка ж це сила? «І там рука Твоя поведе мене, і правиця Твоя триматиме мене», тобто Ти можеш зробити так, щоби люди, які зазнали прикрощів, знаходячись серед цих прикрощів, не були виснажені прикрощами.
3. Щоби пояснити це, пророк додає: «Сказав би я: може, темрява сховає мене? То й темрява стане світлою перед Тобою. Не сховає від Тебе й темрява, бо й ніч перед Тобою, як день; і пітьма перед Тобою, як світло» (Пс. 138, 11-12). Сказавши перед цим про те, що я перерахував, а водночас про те, що Бог не тільки скрізь присутній, але й управляє, охороняє і захищає, тепер він у цих словах показує дещо надзвичайне, тобто те, що Бог не тільки захищає й охороняє, але й звершує це надприродно. Сказавши: «Рука Твоя поведе мене, і правиця Твоя триматиме мене», він додає: «І сказав я: «Може, темрява сховає мене?». Інший перекладач (Симмах) пише: «Може, темрява прикриє мене».
«Темрява» тут означає скорботу. Значення його слів таке: я був оточений бідами і сказав собі: здолають мене біди, — таке значення слів «темрява сховає мене». «Бо й ніч перед Тобою, як день». Інший перекладач (Симмах) пише: «І ніч світла навколо мене». Що ж це означає? Я, говорить, сказав це, зважаючи на звичайний порядок речей. Та раптом зло обернулося на добро чи, краще сказати, не зло обернулося на добро, але тоді, коли зло ще залишалося, я насолоджувався великим спокоєм. Він не сказав: ніч зникла, але ніч була світлою. Це означає «ніч». Залишаючись вночі, тобто серед бід і нещасть, адже саме це він називає словом «ніч», — це не змогло здолати мене, бо під час ночі було світло, тобто захист для мене.
Справді, коли Бог хоче, тоді може і протилежне статися, і звичайне стає протилежним. Хіба ти не бачив і піч, яка горіла, і росу, яка прохолоджувала, — першу невгасаючою, а другу невисихаючою, — і прохолода, і полум’я разом? Як же, скажи мені, це було? Хочу знати: як це було? Або ні, я не хочу знати, як це було, бо це неможливо, але вірю події і поклоняюся її Винуватцю. «Путі Його хто осягне? Як вітер, якого людина не може бачити, так і більша частина діл Його прихована» (Сир. 16, 21). Хіба не знаєш, що єгиптяни вдень ходили навпомацки, ніби в темряві, а ізраїльтяни бачили навіть тоді, коли все покривала темрява? І на початку світло засяяло серед темряви. Творець завжди володарює над природою речей не тільки в тому розумінні, що творить неіснуюче, але і в тому, що й існуючому в природі може надати інший вигляд.
«Не сховає від Тебе й темрява, бо й ніч перед Тобою, як день; і пітьма перед Тобою, як світло» (Пс. 138, 12)» Інший перекладач (Симмах) пише: «…але і ніч з’явиться, як день». Добре сказав він: «Від Тебе», тобто у Тебе, виражаючи наступне: якщо Ти захочеш, то і темрява не буде темрявою, а виявить властивості світла. Тому і додає: «І ніч перед Тобою, як день», чим ще чіткіше пояснює те, що вже було сказано, і вказує, що ніч виявить властивості дня, як свої власні. Коли хоче Бог, тоді стихії змінюють свої дії на протилежні так, ніби вони від початку були їхніми. Якщо Ти захочеш, то і ніч буде такою, і світло їй буде властиве так само, як темрява. Це і виражає він, додаючи: «І пітьма перед Тобою, як світло».
Це сказано в прямому розумінні про стихії, а в переносному — про діла. Із цього видно, що Бог, полегшуючи скорботу людей, може подавати тим, які опинилися в скорботі, таку ж відраду, яку мають люди, що перебувають у щасті. Це є дивним і надзвичайним. Так, наприклад, було і з Йосифом. Не так насолоджувався він щастям і честю, живучи в батьківському домі, як тоді, коли був проданий і оселився в домі чужоземців. Самі вороги сплітали йому діадему і готували порфіру, і саме безчестя послужило для нього приводом для честі і царювання. Чи бачиш, як пояснюються слова «ніч перед Тобою, як день»? І те ж саме потрібно сказати щодо слів «і пітьма перед Тобою, як світло», — як те, так і друге належатиме світлу не тільки видимо, а тому що Ти, Господи, змінюєш порядок речей.
«Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї» (Пс. 138, 13). Який зв’язок цих слів із вищесказаними? Близький і досить тісний. Сказавши про настільки велику Божу силу, пророк тепер показує, що цю силу Він використовує на користь і на благодіяння людям. Щоби будь-хто із безрозсудних не сказав: що мені до того, що Він великий, сильний і всезнаючий, покажи, чи маємо ми від цього будь-яку користь, — він додає: «Ти створив усе нутро моє», маючи на увазі під частиною всю людину. А це чимало виявляє славу і Провидіння — бути тим, що створено Богом, тим, кого Він «створив», ким піклується. Пояснюючи це, він і додає: «Витворив мене в утробі матері моєї», тобто Ти завжди захищав мене, опікувався мною, охороняв мене з перших днів моїх, від самих пелюшок, і все, про що я сказав, Ти засвідчив ділами.
«Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає» (Пс. 138, 14). Що це означає? Ти створив мене, каже, але я не знаю, як створив; Ти опікуєшся, але я не можу осягнути розумом всього Твого піклування; Ти скрізь присутній, але я і цього не осягаю; Ти знаєш майбутнє, і минуле, і таємниці душі людської, але я і цього не можу зрозуміти своїм розумом, оскільки Ти змінюєш природу речей і влаштовуєш так, що вони, зберігаючи свою природу, виявляють дії протиприродні і водночас ніби свої і властиві їм від природи.
4. Поєднавши все це, натхненний пророк голосно вигукнув: «Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене», тобто Ти явився дивним, Ти — дивний. «Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає». Але що я кажу, продовжує він, про Тебе, коли і все звершене Тобою містить у собі багато дивного? Далі, не перераховуючи всього й обмежуючись власним знанням, говорить: «І душа моя добре це знає», — не просто знає, а сильно, непохитно. А коли знає, то як же він раніше говорив: «Дивне для мене всевідання Твоє; високе воно для мене, і я не можу збагнути його» (Пс. 138, 6)? Це сказано про Самого Бога, а то — про Його діла. А коли і то сказано про Нього, тоді ми можемо розуміти це так: він знає, що Бог дивний, великий, високий, але того, Яким Він є у Своєму єстві (я знову повторю те ж саме), якою є Його велич і як Йому належить усе те, що було згадане, — цього не знає.
Однак таке незнання є водночас і доказом знання (хоч і дивними є мої слова). Ми ж моря не знаємо, наскільки воно просторе, однак саме тому і знаємо море, що не знаємо йому міри. А коли хтось скаже, що він знає, наскільки великим є море, то якраз він і не знає його. Отже, буває так, що говорять про знання, і цим викривається незнання, а буває незнання, яке свідчить нам про знання.
«Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє» (Пс. 138, 15). Знову говорить про знання Боже і показує, що Він знає все. Отже, він говорить або про те, що Бог знає все таємне, або вказує на дещо інше: на створення і формування людини, — навіть тоді, коли я створювався, не було такого, чого б Ти не знав, Ти знав усе. Хоч природа формувала мене поступово, хоч вона діяла таємно, мовби в надрах землі, однак для Тебе, каже, все явне й відкрите. Інший перекладач (Акила) сказав: «Не були приховані кості мої від тебе, з якими я створений таємно». Ще інший перекладач (Симмах) пише: «Не була втаєна від Тебе сила моя, з якою я створений таємно». Інший перекладач (Акила) пише: «…різноманітно складений, мовби в надрах землі». Ще інший перекладач (невідомий) пише: «Не втаїлася від Тебе сила моя чи кості мої від Тебе, хоч я створений таємно, створений у надрах землі». Всі вони говорять про одне і те ж, тобто про те, що Ти досконало знав мене і тоді, коли я формувався по частинах; Ти навіть знаєш кожний орган і його склад. Так і Христос говорить: «У вас і волосся на голові все перелічене» (Лк. 12, 7). Ці слова водночас указують і на піклування, і на знання Боже.
«Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні мої, призначені для мене, коли ще й одного з них не було» (Пс. 138, 16). Тут знову говорить про те ж саме, тобто або про те, що Ти знав мене, коли я ще не був створений; або говорить про самі діла, тобто, що очі Твої бачили ще не створене, бо й інший перекладач (Симмах) сказав: «Ще нествореного мене бачили очі Твої». «І в книзі Твоїй були записані всі дні мої, призначені для мене, коли ще й одного з них не було». Дещо незрозумілими є ці слова, але для того, щоб їх зрозуміти, потрібно зважати на попередні слова та інші переклади. Значення їх, згідно з попередніми словами, таке. А що сказано було раніше? «Очі Твої бачили зародок мій», тобто тоді, коли я ще не отримав належного образу, коли ще створювався, коли ще формувався, то й тоді вони бачили мене так чітко, як того, хто вже створений, як того, хто сформований, як того, хто цілковито влаштований і вже не потребує жодного дня для свого остаточного устрою. А щоб ти переконався, що це так, то послухай іншого перекладача (Симмаха): «Нествореного мене, — говорить він, — наперед бачили очі Твої разом зі всіма, які записані в книзі Твоїй, не потребуючи жодного дня для свого переконання».
— Ти бачив мене, — говорить, — нарівні з ними, бачив мене нарівні з тими, які були створені у свої дні, у дні, після яких немає потреби в жодному дні.
Він говорить це не тому, ніби на небі є книга, і не тому, ніби хто-небудь вписується до неї, а називає книгою досконале знання, подібно до того, як сказано: «Слухає Господь і чує це, і перед лицем Його пишеться пам’ятна книга» (Мал. 3, 16); і ще: «…і розкрилися книги» (Дан. 7, 10).
«О, які величні для мене замисли Твої, Боже! І яка велика кількість їх!» (Пс. 138, 17). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Високоповажними стали друзі Твої». І це є чималою чеснотою — виявляти велику честь до друзів Божих.
— Ти піклувався про мене, — каже, — привів мене із небуття, опікуєшся мною, а я віддаю Тобі тим, що вшановую друзів Твоїх.
«І яка велика кількість їх!», тобто вони утвердилися. Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Які численні глави їх». Це більш чітко, бо далі він додає: «Став би лічити їх, та їх більше, ніж піску; коли я пробуджуюсь, я все ще перед Тобою» (Пс. 138, 18). Я полічив би їх, але Ти примножуєш їх і робиш численнішими за пісок, і не тільки робиш їх численними, але і сильними. Саме це означає вираз «велика кількість їх». Він говорить про двояке благополуччя: про зростання і чисельно, і силою. «Коли я пробуджуюсь, я все ще перед Тобою». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Прокинуся і повсякчас буду в Тебе».
5. Чималою ознакою чесноти є те, коли будь-хто в щасті залишається добродійним. Багато хто, досягши благоденства, забував про все. А я, — каже, — ні, але, піднявшись, тобто позбувшись біди, завжди буду з Тобою. «О, коли б Ти, Боже, знищив нечестивого! Відійдіть від мене кровожерні!» (Пс. 138, 19). Він не каже: коли знищиш, тоді я буду, — те він обіцяв і без цього. Він просить зробити це не для того, щоби знищити самих людей, а для того, щоби навернути їх від гріха до праведності. Він не сказав: якби Ти, Боже, знищив людей, але «нечестивого». Інший перекладач (Симмах) замість «нечестивого» говорить: «злочинця», маючи на увазі ворогів, які поклоняються ідолам.
«Відійдіть від мене кровожерні!». Кровожерними він називає вбивць, людей, які знаходять задоволення у вбивствах. Для досягнення успіхів у чеснотах не менш важливим є і цей шлях — тікати й ухилятися від співтовариства з такими людьми. Далі вказується і причина: «Вороги Твої, Господи, говорять проти Тебе зневажливо; марне замишляють вороги Твої» (Пс. 138, 20). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Бо засмутили Тебе зловмисно». Поглянь, як він не шукає свого, а віддаляється й уникає спілкування з ними за образу Бога. Для юдеїв і те було причиною загибелі, що вони поєдналися з людьми нечестивими. Тому вони і отримали закон, були відокремлені законом від таких людей, отримали заповідь уникати шлюбів з ними і, вийшовши з Єгипту, сорок років виховувалися окремо в пустелі. Тому закон і називався огорожею, яка захищала їх зі всіх боків й утримувала від спілкування із нечестивими людьми, оскільки вони за своєю природою легко спокушалися, захоплювалися і змінювалися.
«Марне замишляють вороги Твої». Інший перекладач (Акила): «Марно піднеслися супротивники твої». Він тому уникає їх й ухиляється від них, що вони піднеслися проти слави Божої, чинили беззаконня, вимовляли блюзнірські слова. «Чи ж мені не мати ненависті проти тих, що Тебе, Господи, ненавидять? І чи не цуратися тих, що повстають проти Тебе? Повною ненавистю ненавиджу їх; ворогами моїми стали вони» (Пс. 138, 21-22). Так і Бог обіцяв бути ворогом для ворогів і супротивником для супротивників їхніх. Це особливий знак дружби, і він (пророк) відплачує Богові тим й іншим. Перед цим він сказав: «О, які величні для мене замисли Твої, Боже! І яка велика кількість їх»; а тут: «Чи ж мені не мати ненависті проти тих, що Тебе, Господи, ненавидять?». І там з надзвичайною силою, і тут з надзвичайною силою, бо не тільки «зненавидів», каже, але й відцурався їх.
«Випробуй мене, Боже, і побач серце моє, досліди думки мої. Подивись, чи не на шляху я беззаконня і чи на добрій я дорозі? Якщо ні, то настанови мене на путь вічну» (Пс. 138, 23-24). Але на початку він говорив: «Господи, Ти випробував мене і знаєш мене. Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану. Ти наперед знаєш думки мої. Стежку мою і місце перебування мого Ти визначив, і всі путі мої відомі Тобі» (Пс. 138, 1-3). Чому ж він тут знову, ніби ще не випробуваний, говорить: «Випробуй мене»? Чи бачиш, що він використовує людські вирази не для того, щоб ми залишалися заземленими, а щоб, вивівши зі всього цього побожні думки, підносилися до висот. Він просить, щоби Бог випробував і дослідив його не для того, щоби побачив його серце Той, Хто наперед, ще раніше буття знає все, а щоби побачили ми, які отримуємо пізнання після закінчення справ. Це й означає тут вираз: «Випробуй мене».
«Подивись, чи не на шляху я беззаконня і чи на добрій я дорозі? Якщо ні, то настанови мене на путь вічну». Який же це вічний шлях, якщо не шлях духовний, який веде до неба і не має кінця? Все інше є тимчасовим і завершується разом із цим життям. Тому, залишивши все, він шукає цього шляху, безсмертного, безмежного, який не має кінця. Як же людина може стати на цей шлях? Якщо отримає допомогу від Бога, якщо робитиме належне зі свого боку: буде вправлятися в побожності, вдаватися до мудрості, стояти вище від усього земного, бо на цьому шляху немає нічого скороминучого і тимчасового. Такою є чеснота. Вона приносить плоди завжди квітучі і ніколи не в’янучі, безсмертні блага, нетлінні і нескінченні, яких щоби сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 137 | Зміст | Бесіда на псалом 139
