Бесіда на псалом 137
1. «Прославляю Тебе, Господи, від усього серця мого. Перед ангелами співатиму похвалу Тобі» (Пс. 137, 1). Про це я часто говорив з вами, тому, залишивши це, перейдемо до наступного. Що означає «перед Ангелами співатиму похвалу Тобі»? Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «З відвагою, Боже, співатиму Тобі». Ще інший перекладач (Акила): «Перед богами співатиму Тобі». Якщо він говорить про небесних ангелів, то його слова мають такий зміст: буду старатися співати разом з ангелами, буду наслідувати їх, тріумфувати разом з небесними силами; хоч я і відрізняюся від них за природою, однак старанністю постараюся зрівнятися з ними. Якщо ж сприймемо ці слова відповідно до пояснення інших перекладачів, то, мені здається, він говорить про священиків. Писання зазвичай називає священика і ангелом, і богом, тому воно говорить: «Суддів не лихослов і начальника в народі твоєму не паплюж» (Вих. 22, 28); і ще: «Уста священика повинні берегти відання, і закону шукають із уст його, тому що він вісник Господа Саваофа» (Мал. 2, 7). Отже, якщо брати до уваги останнє, то сказане потрібно розуміти так: разом зі священиками в їхній присутності, коли вони починатимуть і передуватимуть, і я піду з належною благочинністю, буду наслідувати їх і співатиму Тобі.
«Бо Ти почув усі слова вуст моїх». Чи бачиш велику вдячність? Чи бачиш напружену увагу? Не так, як деякі з людей байдужих і розсіяних, які до отримання старанні, а після отримання недбайливі. Він і до отримання старанно приступає, і після отримання постійно дякує. А з того, що він був почутий Богом, видно, що він звершував молитву чисту і прекрасну, бо ми саме тоді буваємо почутими, коли молитва наша є приємною для Нього Йому. Отже, від нас залежить і те, щоб ми були почутими. Коли ми просимо того, що Бог гідно може дати, коли просимо зі старанністю, коли самі робимо себе гідними отримання, тоді Він чує молитву і подає те, чого просимо.
«Буду поклонятися перед святим храмом Твоїм і славити ім’я Твоє за милість Твою і правду Твою, бо Ти звеличив слово Твоє вище від усякого імені Твого» (Пс. 137, 2). Немала і ця чеснота, коли дехто може входити в храм і, ввійшовши, поклонятися з чистою совістю. Не в тому річ, щоби схилити коліна або увійти до храму, а в тому, щоб увійти з душею старанною й уважною свідомістю, щоби перебувати в ньому не тільки тілом, але й душею. Немала гідність поклонятися Богові всіх так, як належить поклонятися. Якщо це вважається гідністю перед царями, то тим більше перед Богом усіх. «І славити ім’я Твоє за милість Твою і правду Твою». Що це означає? Дякуватиму, каже, Тобі за те, що я відчув на собі Твоє велике піклування, бо не за свої заслуги я удостоївся повернутися у вітчизну і побачити храм, а з Твоєї милості і Твого людинолюбства. За те буду поклонятися Тобі, за те буду «славити ім’я Твоє», що мене, гідного кари і мук, — бо я вартую того, щоби постійно жити в чужій країні, — Ти скоро повернув звідти.
«Бо Ти звеличив слово Твоє вище від усякого імені Твого». Значення цих слів таке: не тільки за благодіяння я дякуватиму, але й за саму Твою невимовну славу, за безмежну велич, за незбагненне єство. «Бо Ти звеличив, — каже, — слово Твоє вище від усякого імені Твого», тобто благодіяннями, стихіями, тим, що на небі, тим, що на землі, справами щодо ворогів, справами щодо Своїх (улюблених). Немає жодної частини серед створіння небесного і земного, яка б не сповіщала гучніше за сурму про велич Твого імені. Чи представимо ангелів, або архангелів, або бісів, або бездушні стихії, каміння, насіння, сонце, місяць, землю, море, або риб і птахів, або озера, джерела, річки — у всьому є велич Твого імені.
«В день, коли я взивав до Тебе, Ти почув мене і вселив у душу мою силу» (Пс. 137, 3). Це й обіцяв Бог, сказавши: «Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» (Іс. 58, 9). Цього і просить пророк. Такими є душі, які перебувають у скорботі: вони хочуть скоро бачити визволення від прикрощів. «Ти почув мене і вселив у душу мою силу». Інший перекладач (Симмах) пише: «Ти підняв у душі моїй силу». Що ж означають ці слова? Піднесенням називається все високе, від слів «підніматися вверх», так і піднесенням моря називають його хвилі. Тому «підняв» означає: піднесеш мене, прославиш мене. Подібно він сказав і в іншому місці: «Із висоти Твоєї Ти примножив піклування про синів людських» 1 (Пс. 11, 9), тобто підніс, прославив. Так і тут він говорить: «Ти підняв», тобто: Ти наповнив мене великою радістю, зробив душу мою піднесеною і, що найважливіше, не допустиш, щоби це піднесення моє, ця радість моя була швидкоплинною, а зробиш її міцною, сильною, твердою і непохитною. Ось що означає: «Ти почув мене і вселив у душу мою силу».
2. Значення цих слів таке: Ти прославиш мене силою, піднесеш, кріпкістю і допоможеш мені. Тому й інший перекладач, виражаючи те ж саме, сказав: «Ти підняв у душі моїй силу». Добре сказав він: «У душі моїй». Це особливо властиво Богові — підбадьорювати душі серед скорбот, як було і з апостолами, їх били, а вони поверталися з радістю (Діян. 5, 41), — настільки були піднесеними їхні душі! Це є особливою дією Божої сили, це є особливим виявом Його могутності — не допускати падіння душі серед бід.
«Будуть прославляти Тебе, Господи, всі царі землі, коли почують слова уст Твоїх» (Пс. 137, 4). Поглянь на його вдячність. Він не задовольняється тим, що сам дякує, але й закликає до участі в подяці всіх володарів і навіть вінценосців. Хоч і великою є, каже, їхня влада і сила, але всі вони повинні дякувати Тобі і за те, що зроблено для інших. Виражаючи це, він додає: «Коли почують слова уст Твоїх». Якщо вони дякуватимуть, то від цього отримають велике надбання і користь. Твої дари настільки є відкритими для всіх, що той, хто хоче, може отримувати їх і користуватися ними. Царство не може принести людям стільки користі, скільки слухання Твоїх слів. Для них — це безпека, це — сила, це — прикраса, це — пишність, це — царство, це — сяйво і могутність влади.
«Будуть у піснях прославляти путі Господні, бо велика слава Господня» (Пс. 137, 5). Якщо читати «путі» Твої, тоді сказане означає: закони Твої, веління Твої. А коли «путі Господні», тоді, каже, нехай проголошують, прославляють, сповіщають славні діла Твої. Саме це й означають слова: «Будуть у піснях прославляти путі Господні, бо велика слава Господня», тобто всім відома, всім відкрита, для всіх очевидна, всім готова сприяти, а тому всі зобов’язані їй дякувати.
«Бо високий Господь: смиренного бачить і гордого пізнає здалека» (Пс. 137, 6). Високий єством, високий сутністю. Але тут ще йдеться і про служіння юдейське, однак не в суворому розумінні. А далі він пояснює це смиренному слухачеві і вселяє глибоку думку. Що ж означає те, що «гордого пізнає здалека»? Тут йдеться про передбачення, яке особливо властиве силі Божій. Тому й у пророків Бог часто цим відкидає помилки ідолопоклонників. Оскільки пророк сказав: «Бо високий Господь: смиренного бачить», тому далі додає: «І гордого пізнає здалека», щоби показати, що Бог не тільки високий, але й бачить усе на великій відстані, тобто ще до того, як воно звершиться, раніше, ніж збудеться, раніше, ніж здійсниться насправді.
«Якщо я піду серед напастей, Ти оживиш мене, простягнеш руку Твою на ворогів моїх, і спасе мене правиця Твоя» (Пс. 137, 7). Не сказав: відженеш скорботу; але серед самої скорботи оживиш мене, тобто можеш спасти навіть серед небезпеки. Це є і дивним, і надзвичайним, щоби саме в той час, коли людину оточують біди і вороги, зробити її, оточену ними, безпечною. «Простягнеш руку Твою на ворогів моїх». Інший перекладач (Симмах) пише: «Простягнеш руку Твою проти дихання ворогів моїх». Чи бачиш найбільшу силу, яка поширюється на той та інших бік? І мене, каже, який знаходжуся серед прикрощів, Ти можеш спасти, і їх, які біснуються, шаленіють і дихають вогнем, можеш упокорити і приборкати. «І спасе мене правиця Твоя», тобто сила Твоя, могутність Твоя. Так, у Бога є всі шляхи і всі засоби, тому Він може привести до спасіння із найтяжчого становища.
«Господь віддасть за мене; Господи, милість Твоя повік. Не покидай творіння рук Твоїх» (Пс. 137, 8). Тобто відплатить ворогам. Не сказав: помститься, але «віддасть», щоби показати, що хоч борг за мною, однак Він Сам віддасть і заплатить, бо Він людинолюбний. Це можна віднести й до того, що звершено для нас Христом, — Він віддав за нас. «Господи, милість Твоя повік. Не покидай творіння рук Твоїх». Вказує на дві причини для отримання милості: перша та, що Бог милосердний і благий, і милосердний постійно, тож людинолюбство Його ніколи не зупиняється, не припиняється і не зменшується; а друга та, що Він — Творець і Будівничий.
Але якщо ми просимо для себе спасіння, опираючись на ці основи, тоді й зі свого боку повинні виявляти дещо гідне милості. «Кого милувати, — говорить Він, — помилую» (Рим. 9, 15). Він милує не без розбору, а так само виявляє деяку відмінність. Якби Він милував без розбору, тоді ніхто не був би покараний. Отже, будемо робити належне не тільки для того, щоб отримати милість, але і тому, що ми створені Богом. Хто створений Богом, хто має такого Творця і Царя, той повинен вести життя, гідне Його піклування і такого провидіння. Якщо ми будемо так чинити, тоді отримаємо майбутні блага, яких щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 136 | Зміст | Бесіда на псалом 138
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
