Бесіда на псалом 136
1. «На ріках вавилонських там ми сиділи і плакали, коли згадували Сіон наш.» (Пс. 136, 1). Велика любов у цих людей до міста (Єрусалима), велике бажання повернутися туди. Коли вони володіли благами, тоді постійно були незадоволеними й зухвалими, а коли втратили їх, тоді стали бажати їх. Тому Бог і позбавив їх благ, щоби викликати в них більш сильне прагнення. І Бог часто так чинить. Коли ми, насолоджуючись Його благами, не відчуваємо цього, тоді Він позбавляє нас їх, щоб ми через утрату напоумились і знову прагнули їх придбати. Але чому вони сиділи на ріках? Вони були поневоленими і знаходилися у ворожій країні, а тому і жили поза міськими стінами.
«На вербах посеред нього повісили ми арфи наші» (Пс. 136, 2). Інший перекладач (Акила) говорить: «…псалтирі». Ще інший перекладач (Симмах): «…ліри». Чому вони, відправляючись у неволю, взяли з собою арфи, якими не могли користуватися? Це було влаштовано Богом для того, щоб і в чужій країні вони мали пам’ятки про своє колишнє суспільне життя і ще більше засмучувалися, дивлячись на знаки тодішнього богослужіння. «Там-бо питали нас про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: «Заспівайте нам (що-небудь) з пісень сіонських!» (Пс. 136, 3). Чималу користь отримали вони і від того, що чужоземці надокучали їм, бажаючи почути їхні пісні. І тут глянь, яке виправлення вони отримали від неволі. Ті, які вийшли поза належні межі, відійшли від побожності і всіляко зневажали закон, на чужій землі поводилися так суворо, що навіть тоді, коли чужоземці надокучали їм, погрожували, зі всіх боків налягали на них і бажали послухати, то навіть тоді вони не сповнили їхнього бажання, але віддали перевагу закону і суворо дотримували його. Замість «(ті), що знали», інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») сказав: «…котрі поступали з нами гордовито», мовби виражаючи те, що ті, які раніше нападали на нас і повставали, через деякий час зробилися такими покірними, тихими і смиренними, що навіть бажали послухати наших пісень. Однак юдеї не погодилися співати.
Чи бачиш, як скорбота робить людей сильними, як робить смиренними, як упокорює душу? Вони і плакали, і зберігали закон. Ті, які насміхалися над пророками, які плакали, забавлялися і знущалися, тепер, коли їм ніхто не нагадував про них, проливали сльози і плакали. Від цього і вороги отримували велику користь: вони бачили, що юдеї обтяжувалися не полоном, оплакували не рабство і перебування в чужій землі, а втрату власного богослужіння. Тому псалмоспівець і додає: «Згадували Сіон наш». І вони не просто плакали, а це стало для них постійним заняттям. Тому і на початку він сказав: «Ми сиділи і плакали», тобто для того і сідали, щоби плакати і ридати. Чому ж не дозволялося їм співати в чужій землі? Тому, що нечистим вухам не варто було слухати цей таємничий спів. «Як же нам співати пісню Господню на землі чужій?» (Пс. 136, 4). Тобто нам не дозволено співати. Хоч ми і позбавлені вітчизни, однак продовжуємо зберігати закон і ревно дотримуватися його; хоча ви і заволоділи нашими тілами, але душу не подолаєте. Чи бачиш душу, яка від скорботи зробилася мудрою і стала вищою за прикрощі?
«Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя. Нехай прилипне язик мій до гортані моєї, якщо не пом’яну Тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї» (Пс. 136, 5-6). І тут зверни увагу на велику переміну. Ті, які щодня чули, що будуть позбавлені міста, і тоді не звертали на це уваги, тепер самі на себе закликають прокляття, якщо забудуть про нього. Що означає «нехай буде забута правиця моя»? Нехай, каже, міцність моя, сила моя забуде мене, через безліч лих нехай я стану безмовним, «якщо не пом’яну Тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї». Що означає «коли не поставлю Єрусалим»? Не тільки, каже, буду згадувати про тебе за інших справ, але й у співі, у піснях. Слово «поставлю» означає поставлю на початку пісні. Цим висловлює сильне бажання або, краще сказати, любов і полум’яне прагнення до міста.
Вислухаймо це ми і повчімося. Як вони, коли були позбавлені міста, тоді стали шукати його, так багато хто і з нас відчує те ж саме, коли в той день буде позбавлений небесного Єрусалима. Але вони після позбавлення мали надію на повернення, а ми, якщо будемо позбавлені, вже не зможемо повернутися. Там «черв їхній, — говорить Господь, — не вмирає і вогонь не вгасає» (Мк. 9, 46). Тому нам необхідно з особливою ревністю стежити за собою і так влаштовувати це життя, щоб не бути поневоленими, відчуженими і відлученими від того вітчизняного міста.
«Пом’яни, Господи, синів едомських, що в день єрусалимський кричали: «Руйнуйте, руйнуйте його до останку» (Пс. 136, 7). І ці слова властиві людям, які щиро прагнуть до міста. Значення цих слів таке: покарай тих, які не хотіли задовольнятися взяттям міста, не наситилися його руйнуванням, але наполягають і говорять: руйнуйте його до самої основи. Вони хотіли, щоби не залишилося навіть основи міста, а щоб і сама основа його була зруйнована.
2. Разом із вавилонянами тоді напали на юдеїв і аравитяни, про яких пророк часто згадує і яким сильно дорікає за те, що вони, незважаючи на свою спорідненість із юдеями, чинили гірше за ворогів. «Дочко Вавилона, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам» (Пс. 136, 8). Інший перекладач (Акила) пише: «…спустошена». Ще інший перекладач (Феодотіон): «…яка буде пограбована». Тут він показує дію сили Божої не у визволенні від бід, а в зісланні бід на самих переможців, провіщає біди, які спіткають Вавилон, і через ті біди, які мають спіткати його, називає його нещасним. І цим він наставляє юдеїв, повчаючи, що сила Божа розповсюджена по всій землі.
«Блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «…що ти раніше зробила нам». «Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь» (Пс. 136, 9). Ці слова, сповнені великим гнівом, погрожують великим покаранням і мукою, є словами пристрасті поневолених, які вимагають великого покарання, якоїсь дивовижної і надзвичайної кари. Пророки чимало говорять не від себе, а змальовують і виставляють напоказ пристрасті інших. Якщо ж хочеш знати власну думку пророка, то послухай, що він говорить: «Якщо я відплатив злом приятелям моїм або чинив зло тому, хто без причини ворогував проти мене…» (Пс. 7, 5). Він стояв вище навіть тієї міри відплати, яка була дозволена йому законом. А коли він змальовує пристрасті інших, то описує гнів, обурення, як зробив і тепер, виставляючи напоказ пристрасне бажання юдеїв, які виливали свій гнів навіть на дитячий вік.
Але не так є в Новому Завіті. Навпаки, нам заповідано напоїти і нагодувати ворогів і молитися за тих, що кривдять нас. Це ми робимо за встановленим для нас законом. Яким? «Якщо праведність ваша, — сказав Господь, — не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5, 20). Тож будемо виявляти велике старання й оберігати всю правду, живучи ще на землі, мов на небі, і тріумфуючи разом з ангелами. Так ми досягнемо і майбутніх благ, яких щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 135 | Зміст | Бесіда на псалом 137
