Бесіда на псалом 135
1. «Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 1). Сказавши перед цим про благодіяння, які Бог надав людям, тепер пророк говорить і про те, наскільки великою є Його милість, не вимірюючи її, — це неможливо, — але, бажаючи показати її безмежну велич, закликає всіх до славослів’я і говорить: «Прославляйте Господа», тобто дякуйте, славте Його, «бо повіки милість Його». Що означає «повіки»? У Нього не буває такого, щоб тільки інколи благодіяв, а інколи утримувався від цього, тільки інколи милував, а інколи переставав милувати, як буває у людей, яким перешкоджають пристрасті, не дозволяє легкодухість, зупиняє догоджання іншим, не допускають обставини. Бог не такий: Він постійно милує і ніколи не перестає робити це, хоч робить це всіляко і різноманітно. Так, говорить пророк, Він завжди милує і ніколи не перестає благодіяти людям.
Далі, сказавши, що Бог постійно милує, пророк приводить і докази Його милості і постійність цієї милості, запозичивши їх від видимих речей. Та оскільки він спрямовував слухачів до благочестя, тому поглянь, як знову порівнює Бога із язичницькими богами, і знову через поблажливість до слухачів. Що ж він говорить? «Прославляйте Бога богів», і кожного разу додає: «Бо повіки милість Його» (Пс. 135, 2). «Прославляйте Господа володарів, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 3). У попередньому псалмі він сказав, що Господь «наш вище всіх богів», а тут говорить ще більше, — що Він є Господь їхній і Владика їхній, — хоч будеш мати на увазі ідолів чи бісів, бо хоч біси прогнівали Його і віддані ганьбі, але й вони є рабами і підвладними Йому. Тому говорить: «Прославляйте», бо ви маєте Бога, Який вище за всіх, Якому немає подібного, Який є Владикою всіх, Господом для всіх. Однак Він називається і Богом тим, які угодили Йому, наприклад, коли сказано: «Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). Чому ж тут Він називається Богом бісів? В іншому значенні сказано те, і в іншому це. Там показано Його близькість і особливу любов до них, а тут — Його перевагу.
«Він Один творить чудеса великі, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 4). Сказавши, що Він є Господом і Владикою богів, пророк подає тепер доказ цієї істини, підтверджує сказане, вказуючи знову на Його силу. Не сказав: що Він створив, але «творить», виражаючи цим те, що Він постійно благодіє, творить чудеса, чинить дивні діла. Пророк указує на дві Його особливі властивості: Він «творить» і творить «Один» або, краще сказати, — три і навіть чотири: Він «творить», і творить «чудеса», і «чудеса великі», і творить «Один». Цими словами не спростовується Син Божий, але тільки Бог протиставляється бісам. Тож звернімо увагу на те, які це чудеса, великі чудеса, які Він Сам творить.
Але спочатку пророк говорив нам не про силу, а про людинолюбство і милосердя Боже: «Прославляйте, — говорив він, — Господа, бо Він благий». Чому ж тепер Він перейшов до сили? Тому, що ці чудеса є дією не тільки сили, але й людинолюбства. Пояснюючи, які це чудеса, він продовжує: «Він створив небеса премудро, бо повіки милість Його; утвердив землю на водах, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 5-6). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…що склав землю у водах». «Він створив великі світила, бо повіки милість Його; сонце, щоби творило день, бо повіки милість Його; місяць і зорі, щоб світили вночі, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 7-9). Якщо все це засвідчує Його силу і премудрість, то водночас засвідчує і Його велике людинолюбство. Те, що все це є особливо величним, дивним і сильним, засвідчує силу і премудрість; а те, що воно звершене для нас і для нашої користі, сповіщає про людинолюбство і Його постійне милосердя.
Чи бачиш, як саме «повіки милість Його»? Не на десять і не на двадцять років Він створив це, і не на сто, двісті чи тисячу літ, а продовжив на все наше життя. Виражаючи це, пророк і додає в кожному вірші: «Бо повіки милість Його». Дивним є, що Він, створивши все і віддавши нам на початку, не позбавив і тоді, коли людина переступила заповідь; але те, що дав їй тоді, коли вона ще не согрішила, те залишив їй для насолоди і після гріхопадіння, і не завадив користуватися цим після гріха. Причому Він створив не тільки небо, але й усе інше, показавши на самому початку, що не залишить нас на землі, а переселить туди. Якби Він не хотів переселити нас туди, то для чого було б створювати небо? Ця стихія для Нього Самого не потрібна, бо Він ні в чому не має потреби, але, бажаючи нас із землі переселити туди, приготував тамтешні обителі. Ось тому і пророк, знаючи це і дивуючись Його людинолюбству, в кожному вірші додає: «Бо повіки милість Його».
2. «Утвердив землю на водах». Поглянь і тут на Його людинолюбство. Коли ми зробилися смертними й опинилися перед багатьма проблемами, то Він і тоді не залишив нас, а дав нам тут на якийсь час належний притулок і настільки наповнив землю багатьма ознаками свого людинолюбства, що і висловити їх неможливо. Занурюючись у безодню цих благодіянь і побачивши це безмежне море, пророк у захопленні підніс свій голос і промовив: «Які величні діла Твої, Господи! Все премудро створив Ти» (Пс. 103, 24). Хто гляне на сонце, на місяць, на порядок часів, той і тепер побачить все Його людинолюбство. Справді, ці стихії чимало сприяють для добробуту нашого життя і навіть для самого життя: вони живлять, дають зрілість плодам, так що без них і жити б було неможливо, показують нам пори року, визначають години дня, розрізняють перебіг дня і ночі, спрямовують мандрівників по землі і морю, подають користь і в інших незліченних потребах. Чи бачиш, як саме «повіки милість Його» і чому пророк в кожному вірші повторює це? Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») слова «сонце, щоби творило день», передає так: «… щоби володіло днем».
«Покарав Єгипет у первістках його, бо повіки милість Його; і вивів з нього Ізраїля, бо повіки милість Його; рукою кріпкою і силою могутньою, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 10-12). Він (пророк) через велику невдячність юдеїв часто звертається до чуда, що було в Єгипті, оскільки вони, постійно слухаючи, забували про це. І справді, це чудо — чимала милість. Воно звільнило їх від неволі, від рабства і послужило причиною для богопізнання для нащадків. Однак тут є натяк і на дещо інше. На що? На те, що і після тих кар їхнє звільнення від рабства залежало від сили Його (Бога), Який уразив їх страхом, а єгиптян потопив у морі. А це, каже він, для того, щоби будь-хто із безрозсудних не подумав, ніби Бог, повелівши їм узяти золото і срібний посуд, повелів через Свою немічність. Він зробив це, бажаючи в усіх відношеннях бути страшним для ворогів і показати, що Він може зробити все і силою, і владою, і приховано, і непомітно для них. Те, що зробив Він явно, зробив не тому, ніби не міг улаштувати таємно; і те, що влаштував таємно, зробив не тому, ніби не міг учинити явно; але в тому й іншому випадку показав Свою силу. А що і це навело великий страх на чужоземців, то послухай, як згодом про це сказали азотські волхви: «І для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? Ось, коли Господь показав силу Свою над ними, тоді вони відпустили їх і ті пішли» (1 Цар. 6, 6). Чи бачиш, як вони боялися Його і через це, — через утрату, таємничість, невідомість?
«Він розділив море Червоне, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 13). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») додає: «…на частини». Деякі говорять, що був не один шлях, але вода розступилася окремо для кожного коліна, тому було багато проходів. Все це, являючи Його велику силу, показувало Його страшним і великим, а водночас було і справою великого людинолюбства не тільки до тих, які удостоїлися цього, але й до ворогів, якби тільки вони захотіли бути більш уважними. Справді, Він не відразу потопив їх, а тоді, коли вони після такої безлічі чудес зважилися кинутися у воду. Хоч би вони були черствішими за всіх, то все одно повинні були б, згадавши колишні чудеса і теперішні, які були перед їхніми очима, дивуватися Його силі, покланятися і покинути недоречне протиборство. Але вони, побачивши, як вся природа з Його волі змінює свої властивості і повстає проти них, навіть тоді не залишили своє безумство, але, навіть споглядаючи на таке надзвичайне чудо, зухвало вступили на цей надзвичайний і новий шлях. Тому море і стало для них гробом. І це було справою не природи, а карою, посланою від Бога. Тому за короткий час і звершилися протилежні дії, і море розділилося не в одному місці, а відповідно до числа всіх колін.
При кожному із знамень пророк згадує про милість, бо саме вона була метою Божих дій, і чудеса звершувалися над стихіями для того, щоб вони не були приписані природному порядку речей, а вищій дії, яка творила дива. Так було і з морем. А що це відбулося тоді не випадково, видно із того, що згодом нічого подібного вже не відбувалося, тоді як все, що відбувається природно, часто повторюється і зазвичай буває у певний час. «І провів Ізраїля посеред нього, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 14).
3. Чи бачиш, як справедливо пророку кожному вірші додає: «Бо повіки милість Його»? Все це вказує на Його безперервне піклування. Хоч самі події мали завершення, однак згадка про них служила для нащадків великою настановою для богопізнання. Згадки про це, будучи переказані нащадкам, спрямовували їх до неабиякої мудрості. Але не тільки ці чудеса були звершені, бо і після них не припинилося Боже піклування, не зупинилося на єгипетських подіях Його людинолюбство, але всякий час кожне століття подає щедрі докази Його невимовного людинолюбства. Тому, дивуючись цьому, пророк постійно додає: «Бо повіки милість Його».
Добре додав він: «Провів Ізраїля посеред нього», бо і це є справою могутності Божої. Не достатньо тільки розсунути море і зробити для них перехід зручним, адже саме це могло ще більше уразити їх, злякати й утримати від рішучості, вселити своєю надзвичайністю великий страх. Однак сила Божа і після того, як море відступило, вселила в них сміливість і рішучість іти цим новим і незвичайним шляхом. Коли води підносилися з обох боків, потрібно було мати піднесену і мужню душу, щоби не злякатися переходу і не боятися, що море, яке піднялося по обидва боки, не кинеться на них і не потопить весь стан.
«І потопив фараона і військо його у морі, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 15). Цей вираз він використав, бажаючи показати, як легко звершилося затоплення. Водночас поглянь, як разом із могутністю і гнівом Бог виявив і довготерпіння: не відразу погубив їх, хоч вони і дійшли до такої безсоромності та спротиву, аж поки самі добровільно кинулися в прірву. Не даремно покаране і військо фараона. Оскільки воно поділяло гріх і брало участь в переслідуванні, тому розділило і покарання, і муки.
«Він провів народ Свій через пустелю, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 16). Це не менше від того, як провести через море. Справді, хоч там була суша і можна було на ній стати табором, однак було багато й інших незручностей. Там все могло погубити їх і віддати найжорстокішій смерті: і голод, і посуха, і спрага, і сонячне проміння, яке б’є надмірно, і безліч диких звірів, і нестача всього необхідного. Ти знаєш, як людина багато в чому відчуває потребу. Але вони, будучи позбавленими всього цього, не маючи ані даху, ані їжі, ані достатнього одягу, ані взуття, ані будь-чого іншого подібного, продовжували шлях в такому становищі через усю пустелю, ніби тріумфуючи серед міст. Зверни увагу, як багато чудес, які були в пустелі, і стільки літ управління народом пророк не перераховує, а згадує тільки про два чуда, що були вчинені над тамтешніми царями. Замовчуючи про їхню нову їжу, дивний дах, світильник, який ніколи не переставав являтися, про одяг, який не старівся, про взуття, яке не зношувалося, про джерела, які витікали із каміння, та про інші надзвичайні і дивні явища, які робили для них шлях зручним, він згадує тільки про два: як Бог уразив чужоземних царів, як підніс трофей і дарував їм перемогу. Все інше докладно пізнати (пророк) надає слухачеві.
Тому він говорить: «І покарав царів великих, бо повіки милість Його; і знищив царів сильних, бо повіки милість Його; Сигона, царя аморреїв, бо повіки милість Його; і Ога, царя Васанського, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 17-20). І до кожного вірша додає: «Бо повіки милість Його», показуючи, що хоч одних ворогів змінювали інші, однак здолати їх не зміг ніхто. Чому? Тому, що вони невпинно користувалися Божим людинолюбством. Це і виражає він, постійно повторюючи: «Бо повіки милість Його».
«І віддав землю їх у спадщину, бо повіки милість Його; у спадщину Ізраїлю, рабу Своєму, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 21-22). Два види благодіяння: той, що вони перемогли ворогів, і той, що стали господарями їхніх володінь. Справді, справою великої сили було і те, що вони не тільки вигнали тубільців, але й змогли зайняти й утримати чужу землю.
Далі, знову пояснюючи, що вони стали володарями всього не за свої заслуги, а тільки з милості Божої, додає: «Він пом’янув нас у смиренні нашому, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 23), виражаючи цим те, що наші заслуги не в чеснотах, не в щасті, а «у смиренні нашому». Зміст цих слів такий: було достатньо наших прикрощів і страждань, щоби прихилити Його до милості. Так і на початку, коли звільнив їх із Єгипту, Він не сказав: побачивши їхню переміну на краще, але: «Я бачив страждання народу Мого в Єгипті» (Вих. 3, 7). «І визволив нас від ворогів наших, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 24). Щоб не перераховувати окремо війни, напади, перемоги, трофеї, він знову, торкнувшись одним словом цілого ряду їхніх подвигів і залишивши те, що відбувалося зокрема з юдеями, вказує на Його загальне піклування і говорить: «Він дає поживу всім творінням, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 25). Інший перекладач (Акила) пише: «…дає хліб». Отже, не земля, не вода, не повітря, не сонячне проміння, і не будь-що інше подає плоди, а все від Нього.
І тут поглянь не тільки на могутність, але й на Його невимовне людинолюбство. Як Христос сказав: «Бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5, 45), так і пророк тут виражає те ж саме словами: «Він дає поживу всім творінням». Тобто не тільки праведним і добродійним, але й грішникам, і нечестивим, і всьому родові людському, що якраз і засвідчують про Його владу. Чи бачиш, що псалом складений саме для того, щоби спрямовувати до богопізнання? Тому і на початку він насамперед указав на загальні явища, а в кінці ними ж завершив. Спочатку сказав про сонце і місяць, про блискавки і дощі, які бувають не тільки в одній частині світу, а на завершення вказав на загальну їжу для всіх. Потім, довівши Боже піклування про усіх, додав: «Прославляйте Бога Небесного, бо повіки милість Його» (Пс. 135, 26), оскільки із названих явищ відкривається і те, що Він є Господом усього: і небесного, і земного, і на все поширюється Його Провидіння і піклування. Тож будемо підносити Йому подяку за все: за загальне і за окреме, за милість, за людинолюбство, за могутність, за піклування, — і будемо робити це постійно впродовж усього життя, про що і псалмоспівець говорить: «Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його». Це — жертва, це — приношення, це особливо прихиляє Його милість до нас і привертає Його благовоління, якого щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 134 | Зміст | Бесіда на псалом 136
