Бесіда на псалом 134
1. «Хваліть ім’я Господнє, хваліть, раби Господні, що стоїте у храмі Господнім, у дворах дому Бога нашого. Хваліть Господа, бо Господь благий» (Пс. 134, 1-3) Знову пророк закликає слухачів до жертвопринесення, яке полягає в похвалах. Це — жертва Богові і приношення. Тому і в іншому місці він говорить: «Я буду славити в піснях ім’я Бога мого, буду прославляти Його хвалою. І це буде більш приємне Господу, ніж жертви волів і телят з рогами і копитами» (Пс. 68, 31-32). Він постійно згадує про храм і двори, прив’язуючи їх (слухачів) до цього місця і не дозволяючи відступати. Тому ще на початку Бог велів спорудити храм, щоби знищити між ними всяке нечестя та ідолопоклонство, коли вони зобов’язані були збиратися всі в одному місці, а не блукати скрізь без вибору і вільно в гаях і біля джерел, на пагорбах і горах, вишукуючи причини для нечестя, приносячи там жертви і звершуючи приношення на висотах. Тому і закон засуджував на смерть того, хто приносив жертву поза храмом: «Якщо хто заколе поза станом і до входу скинії зібрання не принесе…, то людині тій буде поставлена кров» (Лев. 17, 4).
Тому пророк постійно збирає їх у цьомі місці, щоби вони, слухаючи, напоумлювалися й утримувалися від помилок. Він заповідає співати, виспівувати псалми і прославляти, бо прославляння Бога було для них спонукою до побожності, оскільки містило в собі розповідь про стародавні події в Єгипті, в пустелі, в землі обітованій, під час отримання законодавства, на горі Синай, під час воєн. Одне і те ж заняття поєднувало в собі і прославляння Бога, і напоумлення для тих, хто оспівував, бо виправляло їхнє життя і спрямовувало їх до правильного віровчення. «Хваліть Господа, бо Господь благий». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…бо милостивий». Що особливо є жаданим для слухачів, на те він часто і вказує: на людинолюбство, поблажливість, милість Божу.
«Співайте імені Його, бо це добре». Цим він вказує, що таке заняття містить в собі користь і водночас певне задоволення. Особлива користь від нього — це виголошувати хвалу Богові, очищати душу, підносити думки, навчатися правильних істин, розумно роздумувати про теперішнє і майбутнє. А водночас воно своїми злагодженими звуками приносить і велике задоволення, належну радість і втіху і робить того, хто співає, гідним пошани. А що воно справді робить такими тих, що співають, видно зі слів іншого перекладача (Акили), який говорить: «…бо це благопристойно», та й інший перекладач (невідомий) говорить: «…бо це приємне». Обидва вони говорять правду: хто співає псалом, той, хоч би був до краю розпусним, соромлячись псалма, буде приборкувати силу похітливості, і хоч би був обтяжений незліченними вадами і одержимий смутком, утішаючись задоволенням, полегшує свої роздуми, окриляє розум і підносить душу.
«Господь обрав Собі Якова, — обрав Ізраїля в насліддя Собі» (Пс. 134, 4). Говорить не про загальні благодіяння, які вони мали разом з іншими, а саме про їхнє особисте. Яке ж це благодіяння? Те, що Він вибрав цей народ, посвятив Собі і виявляв про нього особливе піклування, більше, ніж про інших. Пророки постійно роблять це, тобто, описуючи ті благодіяння, які були їм надані, подають багато своїх повчань. Що означає «в насліддя Собі»? Своїм багатством, Своєю власністю. Хоч і нечисленним був цей народ, але Бог вибрав його Собі, як багатство, дивлячись не на його нечисленність, а на чесноти, до яких Він хотів його спрямовувати, оскільки всі інші народи не були для Нього таким багатством, як цей народ, що і насправді виявилося як у Божому милосерді до нього, так і в їхньому вихованні. І Павло часто називає спасіння людей багатством, як наприклад, коли говорить: «Один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його» (Рим. 10, 12); і далі: «Перед своїм Господом стоїть він або падає» (Рим. 14, 4). Бачиш, як пророк виражає Божу любов до них, провидіння, піклування, благовоління, назвавши їх Своїм насліддям. Такими словами він показує особливе Боже піклування про них: і тим, що «обрав», і тим, що «в насліддя Собі».
Чи бачиш, як він (пророк) показав Його людинолюбство? Тому і на початку сказав: «Я пізнав, що Господь великий, і Бог наш над усіма богами» (Пс. 134, 5). Ось називає й іншу причину для оспівування хвали. Але скажи мені: ти «пізнав», а інші хіба не знають? Знають, але не так, як я. Люди святі і ті, які є особливо піднесеними, можуть знати Його істинну велич, однак не всю, якою вона є у всій повноті, — це неможливо, — але яскравіше за інших. «Бог наш над всіма богами». Ось, скажеш, сказавши: «Господь великий» і «я пізнав», далі він зменшує силу своїх слів, порівнює Бога з іншими богами і віддає Йому перевагу вже після порівняння. Ні, він сказав так, пристосовуючись до немічності слухачів, бажаючи наближати їх до належного розуміння поступово. Справді, не дуже сильним доказом величі є сказати, що Бог вищий і більший за інших; але, як я вже сказав, він пристосовує свої слова до немічності слухачів, підводячи їх до цього поступово. Тоді вони любили слухати це і переконуватися в цьому.
2. А те, що Бог незрівнянно перевершує всіх, це він (пророк) показує далі, подаючи найбільший доказ Його могутності і цим пояснюючи, що все сказане ним раніше було сказане через немічність слухачів. Як тільки зважає на це (на немічність слухачів), тоді говорить про неважливе; а коли підтверджує, пояснює і доводить Його велич, тоді представляє Його великі діла.
Які ж великі діла, гідні Бога і властиві тільки Йому, він представляє потім? Поглянь: «Все, що хоче, — продовжує він, — Господь творить на небесах і на землі, в морях і у всіх безоднях» (Пс. 134, 6). Чи бачиш всесильну могутність? Чи бачиш джерело життя? Чи бачиш нездоланну силу? Чи бачиш незрівнянну перевагу? Чи бачиш владу, яка не зустрічає жодних перешкод? Чи бачиш, як для Нього все є легким і можливим? «Все, що хоче, — каже, — Господь творить». Скажи мені, де? «На небесах і на землі»; не тільки тут, але й на небесах; не тільки на небесах, але й на землі; і не тільки на землі, але і «в морях, і у всіх безоднях». Безоднею він називає пекельні місця землі, як і словами «на небесах» виражає місця вищі за небеса. Незважаючи на їхню неосяжність, Його воля ніде не зустрічає перешкод, а проникає всюди. Однак особливо дивним є те, що Той, Хто створив це, створив не силою, не із зусиллям, не велінням, а бажанням — Він тільки захотів, і все звершилося. Бачиш, як Він показав і легкість творіння, і безліч створінь, і необмежену владу?
Далі, не кажучи про саме небо і море, пророк говорить про те, що знаходиться в них, однак не про все загалом, що знаходиться в них, але, залишивши те, що знаходиться на небі, хоч воно і є особливо дивним, говорить про те, що є під небом. Чому? Тому, що ті речі, хоч і величні, але багато в чому невідомі, а ці, хоч і менші, зате відкриті й очевидні для всіх. Оскільки він говорив людям, які для пізнання невидимих речей керувалися не стільки вірою, скільки займалися речами видимими, тому від цього і починає повчання, роблячи те ж саме, що наставляв робити інших. Що ж саме? Оспівувати Бога за Його діла, підносити Йому хвалу, вивчаючи кожне Його діло і за кожне славословлячи Його. Заповідаючи хвалити Бога, він часто говорив: «Хваліть ім’я Господнє, хваліть, раби Господні», а тепер показує і те, як необхідно хвалити, а саме: досліджуючи сутність створінь, захоплюючись і дивуючись Його премудрості, провидінню, могутності, піклуванню. У цьому ми повчаємося, що існує не тільки наше море, а є багато морів, різних і безмежних, адже він говорить: «У морях і у всіх безоднях». Так є моря Каспійське, Індійське, Червоне, які майже відокремлені від цього моря, а зовні — океан, який оточує землю.
«Він підносить хмари від країв землі, сяє блискавкою серед дощу, виводить вітри зі сховищ Своїх» (Пс. 134, 7). Інший (невідомий перекладач, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Піднімаючи хмари». Так і в Іова сказано: «Він тримає води в хмарах Своїх» (Іов. 26, 8), і в Соломона: «Зав’язав воду в одяг» (Притч. 30, 4). Однак він говорить не про це, а про дещо інше, дивне. Що ж саме? Про те, що повітря, зробившись більш густим, підіймається вгору і мчить, підіймається те, що є важчим, отримуючи напрямок, протилежний своїй природі. Дивним є і те, що в ньому тримається вода. Але особливо дивним є те, що важке носиться на легкому; а ще більш дивним є те, що вода, яка згустилася в цьому повітрі, витікаючи з хмари, вже не затримується повітрям і не згущується, а розливається на всі боки і сходить на землю. Якби вона трималася там за своєю природою, то мала б триматися і в цьому повітрі. Якщо хтось пустить у повітря міхур, наповнений водою, то, коли він понесеться в повітрі, то понесеться і вода, яка знаходиться всередині, хоч би вона і вилилася з міхура. Так мало би бути і тут. Та оскільки все наповнене чудесами і дивними є діла Божі, тому все це перевершує звичайний порядок речей і наше сприйняття. Вода, яка тримається у хмарному повітрі, вже не тримається в повітрі звичайному.
Чи бачиш надзвичайні справи? Чи бачиш, як пророк, представивши те, що здається не таким важливим, показав його дивовижність? А далі представляє і дещо інше дивне. «Від країв, — каже, — землі», або від меж землі. Хмари не тільки підіймаються, але й носяться, і не скрізь, де вони появляться, проливають дощ, але часто, пройшовши через багато країн, проминувши міста і народи, проливають дощ в іншому місці. Отже, дивним є не тільки те, що вони підіймаються, але й те, що вони йдуть, ніби в небесних оселях, носячи в собі вагу такої безлічі вод.
3. «Сяє блискавкою серед дощу». Поглянь на інше дивне явище, як поєднуються речі, протилежні за природою. Немає нічого більш палкого за блискавицю, і немає нічого холоднішого за воду, але й вони тут поєднуються разом, однак не зливаються і не змішуються, а кожне зберігає свої властивості. Вогонь знаходиться у воді і вода у вогні, але ні вогонь не осушує воду, ані вода не гасить вогонь. Водночас блискавка гостріша за сонячне світло, яскравіша і більш пронизлива. Це засвідчує зір, який постійно зустрічається із сонячним промінням, однак спалах блискавки не може переносити навіть короткий час. Причому сонце пробігає через небо впродовж цілого дня, а вона — за одну мить весь світ, про що і Христос свідчить: «Як блискавиця, — каже Він, — виходить зі сходу і з’являється аж до заходу» (Мф. 24, 27).
«Виводить вітри зі сховищ Своїх». Ось ще явище природи, яке приносить нам не малу користь, а таку, що чимало сприяє нашому життю, укріплює й освіжає стомлені тіла і робить повітря більш легким. Справа вітрів — приводити в рух повітря, щоб воно, залишаючись нерухомим, не зіпсувалося, сприяти дозріванню плодів, оживляти тіла. А хто зміг би описати їхню користь для мореплавання і ті пори року, коли вони належним чином змінюють один одного, пануючи на морі і супроводжуючи мореплавців? Один відправляє, інший приймає, йдуть протилежними шляхами і служать так, що сама їхня боротьба є корисною для життя. Так можна було б перерахувати і безліч інших дій вітрів. Але пророк, не кажучи про все, а віддавши слухачеві на роздуми, сам указує тільки на ту легкість, з якою вони діють. Словами «зі сховищ Своїх» він виражає не те, начебто є якісь сховища вітрів, а те, як Бог легко управляє ними і яким живим і рухомим є це творіння. Як той, хто має що-небудь у своїй скарбниці, вільно виймає все, коли захоче, так і Творець усього легко створив усе і передав природі.
Чи бачиш, якою є різноманітність і в повітрі, подібно до того, як є чимало різноманітності у воді й у вогні? Одні води є в джерелах, інші — в морях, інші — в повітрі, інші — в хмарах, інші — на небі, інші — вище небес, інші — під землею. І вогонь інший є в сонці, інший — в місяці, інший — в зірках, інший — в блискавці, інший — в повітрі, інший — в деревах, інший — біля нас і в світильниках, інший — у землі (часто ж вогонь виходить із землі так само, як вода із джерел), інший — у камінні, коли воно ударяється одне до одного, інший — на вершинах дерев і в деревах, коли їх труть одне до одного, інший — у громовиці. Так само і повітря буває густим, особливо те, що навкруги нас, інше більш тонке, а те, що знаходиться ще вище, буває більш гарячим. І вітри є досить різними: один сухий, інший — вологий, ще інший — більш теплий. Повітря і хмари інколи мчать повільніше, а інколи — швидше, ніби на конях. І серед хмар одні бувають подібними до водоносних посудин: інколи наповнені водою, а інколи носяться порожніми, а деякі подібні до віял. А ти, дивлячись на них, на їхню різноманітність, дивуйся Творцеві.
«Він умертвив первістків у Єгипті від людей до тварин» (Пс. 134, 8). Сказавши про загальні явища і показавши Боже Провидіння над усім світом, а саме: в блискавках, вітрах, повітрі, хмарах, дощах — і цим викривши марнослів’я тих, які говорять, ніби Його Провидіння сягає тільки до місяця, він переходить до особистого, до того, що стосується саме юдеїв. Вищесказаним він пояснив, що і земля, і небо, і все видиме удостоюється дій Божого людинолюбства. А щоб зробити юдеїв більш вдячними, він розповідає і про окремі події, показуючи, що Бог світу, піклуючись про все, надав їм деякі особливі благодіяння. Однак і те, що зроблено для них, було зроблено і для всіх узагалі.
Якщо серед інших Він вибрав їх, то саме це мало викликати в інших ревність для наслідування, про що і Павло говорить: «Від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі» (Рим. 11, 11). Як батько, коли діти залишають його, бере одного з них собі на коліна, роблячи це не для нього, а якраз для інших, щоби вони, зворушившись такою перевагою, прихилялися до батька, щоб і собі захотіли отримати таку ж ласку, так і Бог учинив з юдеями. Узявши їх не на коліна, а на руки і рамена, як говорить пророк (Ос. 11, 3; Втор. 32, 11), Він дарував їм жадані блага, храм, жертви, яких вони понад усе й з особливою ревністю бажали, допомогу на війні, перемоги, трофеї, родючість землі, достаток плодів, виділяючи їх цим, а в інших викликаючи ревнощі. Та оскільки вони, якби постійно були в достатку, могли зробитися негідними, тому Він і приборкував їх карами. Справді, великою є премудрість Божа, вона знаходить вихід із най скрутніших обставин.
4. І поглянь на мудрість пророка: від явищ загальних він переходить до подій конкретних, щоби будь-хто із безрозсудних не подумав, ніби Бог є Богом тільки деяких людей. Сказавши про загальні явища, далі він вже торкається цих явищ і говорить: «Він умертвив первістків у Єгипті». Може, вам здається, що це було зроблено для юдеїв? Але якщо я доведу, що це було зроблено і для інших, тоді що скажуть ті, які відкидають загальність Божого Провидіння? Як же можна це довести? Цілком достатньо привести наступний Божий вислів, який чітко це виражає: «Для того Я зберіг тебе, щоби показати на тобі силу Мою і щоб сповіщено було ім’я Моє по всій землі» (Вих. 9, 16). Чи бачиш, як смерть була вісницею і послане від Бога покарання було проповіддю, яка розповсюджувалася скрізь і сповіщала про Божу могутність?
Отже, Бог піклувався про весь світ і тоді, коли влаштовував справи юдеїв. І раніше Він виявляв Свою силу, як наприклад, за часів Йосифа, за часів Авраама, тільки тепер набагато яскравіше. Як? Тоді через благодіяння, а тепер через покарання. І Він не перестає, як я часто говорив, постійно і в кожному поколінні виявляти Себе у справах і відкривати Себе, тільки робить це не завжди однаково, а всіляко і різноманітно. Тоді через дружину Авраама, яка страждала безпліддям, потім через голод і достаток, а після того через багаторазові кари. Оскільки єгиптяни не докоряли Бога за слабкість, самі вбивали єврейських первістків і обагряли річку їхньою кров’ю, тому Бог тоді сокровенно виявляв їм Свою силу. Єгипетські повитухи, які не слухалися жорстоких велінь й ухилялися від виконання нелюдяної волі царя, насолоджувалися великим благоденством. Те й інше було справою Божого Провидіння: і те, що жінки виявилися більш мужніми, ніж ті, що носять діадему, і те, що вони отримали нагороду через велике розмноження свого роду. Слова «за це Бог чинив добро повитухам» (Вих. 1, 20) якраз й означають те, що їхній рід примножувався — чим вони допомагали юдеям, тим і самі були нагороджені від Бога: вони не вбивали їхніх дітей, і Бог їм давав багатодітність. Та оскільки єгиптяни залишалися бездушними, тому Він послав на них найжорстокішу страту, про яку дізнався весь світ, довідалися і єгиптяни. Інші довідалися із чуток, а вони — через власні страждання, очима і досвідом пізнали Божу силу. Для того і провіщено було їм про це, щоби кари не здавалися наслідком будь-якого випадку чи природної смерті.
Отже, тут можна повторити те, що у іншому місці сказано про Спасителя. Що? «Царюй посеред ворогів Твоїх» (Пс. 109, 2). Не в пустелі і не в іншому будь-якому місці, а в самому місті Бог уразив їх карою. Однак поглянь, яке людинолюбство було і в самій карі. Він почав із худоби, а вже потім дійшов і до людей. Хто не здивується силі Божій, як Він за одну мить учинив усе, виявивши і милість, і невимовну мудрість? Він послав цю кару не першою, а хотів виправити їх за допомогою інших кар. І коли послав, то не без попередження. Для чого? Для того, щоби напоумити їх словами, щоб вони не зазнали того насправді. А з іншого боку, оскільки вони не виправилися, Він не дав, щоби кара викликала сумнів. Щоби будь-хто не подумав, ніби вона спіткала їх як природна хвороба чи епідемія, поглянь, скільки для цього поєдналося обставин. По-перше, всі були уражені в одну ніч; по-друге, — всі первістки. Якби це була епідемія, то вона не торкнулася б тільки всіх первістків і не пощадила б інших, а спіткала б усіх без розбору. По-третє, якби це була епідемія, то вона не обминула б усіх юдеїв і не торкнулася б тільки єгиптян, але набагато скоріше уразила б тіла перших, ослаблених працею, стражданнями та багатьма прикрощами, надто виснажених убогістю і голодом, а не царських дітей, не тих, які насолоджувалися повним достатком і користувалися всіма зручностями життя. Якби це була епідемія, то вона не прийшла б раптово, але наперед виявилися б усі її ознаки, однак усе відбулося раптово, щоб викрилася жорстокосердість єгиптян.
Після такої кари і після того, як чітко побачили, що кара була послана Богом, вони ще переслідували юдеїв, які вийшли, що і служить ознакою їхнього надзвичайного озлоблення і найбільшим виправданням Божих дій. Оскільки знамення повинні були завершитися, тому Він завершив їх таким знаменням, яке виправдовувало Його перед людьми, які хотіли бути уважними, і за попередні знамення. Щоби будь-хто не сказав: чому зазнали кари всі, тоді як утримував юдеїв і грішив цар, Він останньою карою спростував це непорозуміння. Як цією останньою? Так, коли були уражені їхні первістки, тоді вони і проти волі царя вигнали юдеїв. Отже, якби вони і спочатку цього хотіли, то могли б змусити його, однак раніше вони не змушували царя не тому, що не могли, а тому, що не хотіли. І переслідування, яке було потім, збільшує їхню вину.
5. Те ж саме трапилося і за Саула. Коли потрібно було врятувати його сина, то всі разом, догоджаючи цареві, врятували винного (1 Цар. 14, 45); а коли він захотів убити стільки священиків, то навіть голосу не подали і не захищали (1 Цар. 22, 17). Якщо там підказувала їм природа, то тут — справедливість, тут були священики, вбивство було беззаконним, і гнів нерозсудливий. Але причина була в байдужості та в зневазі до священиків. За те, поглянь, які біди їх спіткали, немалої кари зазнали вони за таку зневагу. Тому, коли чиниться дещо беззаконне, тоді нехай ніхто не залишається байдужим, але нехай кожний буде полум’янішим за вогонь, нехай засмучується не менше за самих кривджених, і тоді буде зупинено багато зла.
«Від людей до тварин». Чому ж і худоба? Тому, що вона була створена для людей, і Бог за людей карає і її, щоби підсилити страх, щоби збільшити прикрощі, щоби показати, що кара послана Богом і поразка прийшла з неба. «Явив знамення і чудеса посеред тебе, Єгипте, над фараоном і над усіма рабами його» (Пс. 134, 9). Що означає «посеред тебе»? Означає або конкретне місце, або вказівку на те, що було звершено у певний час, як наприклад, коли сказано: «Раніше віків учинив спасіння посеред землі» (Пс. 73, 12), оскільки середина відкрита для всіх. «Явив знамення і чудеса посеред тебе, Єгипте». І справедливо. Це звершилося для того, щоби виправити їх і покарати тих, які мали отримати користь від цього, бо це відбувалося не просто так, а з багатьма чудесами, а тому тут була подвійна користь: і від того, що Бог поражав, і від того, що це звершувалося надзвичайним чином.
«Над фараоном і над усіма рабами його». Чи бачиш невимовну могутність? Коли всі були разом, кара спіткала саме їх і постраждали вони, а інші отримали користь. Чому ж він говорить: «Над усіма рабами його», тоді як не всі мали первістків? Він говорить і про інші знамення. В Єгипті, коли єгиптяни були уражені, юдеї отримали користь. А в пустелі, коли для юдеїв були виявлені благодіяння, тоді користь отримували інші. Ворогам Бог посилав кари, а їм — благодіяння, подаючи в тому й іншому випадку користь для всіх. Але чому Він не благо діяв і для тих? Тому, що більшість людей зазвичай пізнають Бога саме через покарання, а не через благодіяння. А що Він Сам не хотів карати, то поглянь, як Він неодноразово зупиняв покарання, виявляючи в тому й іншому і Свою силу, і людинолюбство. Хоч достатньо було першої, другої і третьої кари, щоби після них цілковито погубити їх як невиліковно хворих, однак Він не хотів цього і, хоч передбачав майбутнє, тобто те, що вони не стануть кращими і після п’ятої, шостої і дев’ятої кари, все ж таки не залишав Своєї справи.
Тут особливо потрібно дивуватися і Його могутності, і піклуванню, і премудрості, і милосердю. Могутності, оскільки Він поражав; піклуванню, оскільки зупиняв кари; премудрості, оскільки, навіть знаючи про майбутнє, звершував Свою справу. Те ж саме виявляє і Його людинолюбство, а особливо те, що Він почав від простих створінь, від безсловесних тварин. Потім Він торкнувся і царя, що особливо зробило ці події відомими. Події, які трапляються із простими людьми, можуть залишатися і невідомими, а коли удару зазнає знатна особа, то чутка про це без будь-якої перешкоди розповсюджується скрізь. Сказавши про причину кари, пророк говорить і про самі кари, але не повторює їх декілька разів і не перераховує всіх зокрема, а, виразивши все одним словом, залишає їх. «Явив, — каже, — знамення і чудеса посеред тебе, Єгипте».
Далі він виводить народ із Єгипту в пустелю і скрізь показує, що Бог є Богом не тільки деяких людей і управляє не однією країною, а всім світом. Тому і додає: «Він уразив багато народів і знищив могутніх царів» (Пс. 134, 10). Упродовж усього шляху Він усіляко являв їм Свою могутність і Сам вів їх, повчаючи Своїми ділами. Так само повчав їх, як і раніше, через війни, тобто, що не властивість повітря, не сила стихій і не будь-що таке інше, а вела їх правиця (Господня) і билася за них. А ті й інші події підтверджувалися взаємно: які були в пустелі, подібні були і в Єгипті; і ті, що були в Єгипті, — були в пустелі. Справді, коли вони без зброї, без військового устрою і без бою поражали ворогів, тоді Він явно показав їм, що і в Єгипті Він так само налаштовував стихії проти єгиптян, не маючи потреби в цих стихіях, але використовував їх, бажаючи всілякими і різноманітними засобами показати Свою силу.
«Сигона, царя Аморейського, і Ога, царя Васанського, і всі царства ханаанські» (Пс. 134, 11). Пророк не перераховує міст і не говорить детально про битви, а знову велично вказує на незліченний ряд чудес. Він міг би зупинитися і красномовно змалювати ці події, однак цього не робить, і хоч перед ним була велика кількість Божих справ, він торкається їх мимохідь. Вороги були озброєні, мали укріплені міста і були вправними у військовій справі, а юдеї були втікачами, недосвідченими у військовому мистецтві, які щойно звільнилися від тривалого рабства і довготривалого утиску, виснажені голодом і стражданнями, відкритими для образ від усіх. Однак Правиця, Яка супроводжувала їх, робила їх сильнішими за всіх.
6. Однак ця війна була і справедливою. Не юдеї нападали, а ті давали привід, перепиняючи їм шлях, що було вкрай нелюдяно. А з ідумеями Бог не дозволив їм вести війну. Щоб юдеї, будучи підбадьорені мовчанням, потім знову не почали нападати, а знали, з ким потрібно воювати, а кого щадити, Він зробив це в пустелі, давши їм закон про те, як необхідно було поводитися з тими, які їм зустрічалися. «І всі царства ханаанські». Чи бачиш, як повчався цим весь світ? Як вогонь — терня, так вони поражали всіх, і ніхто не міг чинити їм опору. Послухай, що говорить Валаам, навчившись не від пророків, не від Мойсея, а із досвіду: народ цей «поїдає» всю землю (Числ. 22, 4; 24, 8). Чи бачиш переносне слово, використане із особливою виразністю? Не сказав: перемагає чи знищує, але «поїдає», бажаючи виразити те, що вони здобували перемоги легко, отримували трофеї без пролиття крові і поражали своїм наближенням. Їм не потрібно, каже, ані військового устрою, ані битв, а досить тільки підійти, і все поступається і віддається. Бог подавав їм перемогу не тільки за законами війни і битви, щоби будь-хто не приписував ті події, що відбувалися, їм, але піднімав проти їхніх ворогів і стихії світу.
Так, Він насамперед уразив їхні душі: град, який падав, погубив багатьох; сонце зупинилося і дало можливість продовжувати битву; і багато було подібних чудес, і звук сурм, ударяючи по фортеці сильніше за вогонь, руйнував стіни. Це принесло користь і тим, й іншим: вороги пізнали, що не люди вели проти них війну, а юдеї навчилися звертатися до Бога і ніскільки не величатися своїми успіхами, а поводитися побожно і покірно. Однак перемогти таким чином було для них більшою честю, ніж сама перемога. Це і зробило їх славними, і навчило бути скромними. Славними, оскільки мали такого Воєначальника, а скромними, бо вони вже не гордилися своїми успіхами.
«І віддав землю їх у спадщину, в спадщину Ізраїлю, людям Своїм» (Пс. 134, 12). І це є найбільшим чудом, що вони не тільки вигнали ворогів, але й змогли зайняти землю і розділити між собою міста. Це принесло їм велику радість, велику честь, велику славу. І це так само було дією Божої сили, бо важливою є справа заволодіти ворожою країною, однак і тут потрібна велика допомога.
«Господи, ім’я Твоє на віки, і пам’ять про Тебе з роду в рід» (Пс. 134, 13). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…спомин про Тебе». Тут пророк перериває зв’язок між словами славослів’ям, як зазвичай роблять святі. Коли вони, почавши говорити про чудеса Божі, запалювалися, то не завершували слова, аж поки не віддадуть славу Богові, виголошуючи славослів’я, і так сповняли своє бажання. Так і Павло скрізь чинить, особливо на початку послань. Наприклад, галатійським церквам він говорить: «Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа, Який віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного лукавого віку, з волі Бога і Отця нашого; Йому і слава навіки-віків. Амінь» (Гал. 1, 3-5). І в посланні до римлян: «Ізраїльтян, яким належать усиновлення і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, й обітниці; їхні й отці, і від них Христос по плоті, Сущий над всіма Бог, благословенний повік, амінь» (Рим. 9, 4-5). І ще в іншому місці: «Цареві ж віків нетлінному, невидимому, єдиному премудрому Богові честь і слава навіки-віків. Амінь» (1 Тим. 1, 17).
Так і тут пророк, указуючи на Боже піклування про все, на єгипетські кари, на різні й різноманітні благодіяння, надані юдеям у пустелі, і на події, що були звершені заради їхнього захисту від ворогів, і полум’яніючи від невимовного Божого людинолюбства, виголошує славослів’я і говорить: «Господи, ім’я Твоє на віки, і пам’ять про Тебе з роду в рід», тобто слава Твоя вічна, ніщо не зашкодить їй, ніщо не зменшує її, вона перебуває завжди, залишається непохитною, незмінною, квітучою і повною. Що означає «пам’ять про Тебе з роду в рід»? Пам’ять про Тебе, каже, нескінченна і безмежна. «Бо Господь буде судити народ Свій і змилосердиться над рабами Своїми» (Пс. 134, 14). Можна або те й інше відносити до народу ізраїльського в тому значенні, що Бог покарає його, а потім зупиниться і помилує; або можна визначати окремо: «змилосердиться» — це щодо народу, а «судити» — щодо ворогів, тобто над тими «змилосердиться», а ворогів буде «судити», тобто віддасть покаранню.
7. Не маючи нагоди вказати на подвиги їхнього життя, пророк задля їхнього виправдання використав назви людей і рабів (Господа). Сказавши: «Умилосердиться», він цим виражає те, що примирення залежить від Божого людинолюбства, а не від їхньої гідності, бо там, де є моління, там потрібне прощення, а де потрібне прощення, там діє не оцінка заслуг, а людинолюбство. Оскільки вище він сказав: «Пам’ять про Тебе з роду в рід», а тоді тільки вони серед усіх народів називали Бога своїм, тому він деяким чином натякає на це і говорить:
— Спасіння людей Твоїх явить славу Твою у багатьох. Слава властива самому єству Божому, вона ніколи не зменшується, не знищується і не змінюється, хоч би й ніхто не вшановував її. Однак слава Його у багатьох відкриється і через наше спасіння, коли ми знову будемо мати місто, святилище, храм і знову отримаємо колишній суспільний устрій.
«Ідоли язичників — срібло і золото, творіння рук людських» (Пс. 134, 1-5). Оскільки він на початку сказав: «Бог наш над всіма богами» і через немічність слухачів вочевидь приписав Йому тільки порівняльну перевагу, то глянь, як він прославляє цю перевагу. Почавши з могутності Божої і сказавши про Його діла на небі, на землі, в безоднях, у юдеїв, у їхній землі і в чужій, у ворогів і язичників, потім нагадавши про Його милосердя, людинолюбство, піклування, премудрість, силу і показавши, що Він є Богом усіх і піклується про весь світ, він нарешті викриває безсилля ідольських богів і прямо нападає на саму їхню сутність, або краще сказати, виставляє як докір саме їхнє найменування. Ідол є не що інше, як дещо безсиле і нікчемне, як вираз надзвичайної слабкості. Тому він і починає так: «Ідоли язичників — срібло і золото». По-перше, це — ідол; по-друге, це — бездушна і мертва речовина; по-третє, ідоли саме тому, що вони є ідолами, не тільки самі по собі є незначними, безсилими, нікчемними, але й тому, що зроблені людьми. Тому і додає: «… творіння рук людських», що служить найбільшим осудом для тих, які їх вшановують, які, будучи винуватцями навіть їхнього існування, покладають на них надію щодо свого спасіння.
«Мають уста і не говорять, мають очі і не бачать, мають вуха і не чують, і нема дихання в устах їх. Подібні до них будуть і ті, що роблять їх, і ті, що надіються на них» (Пс. 134, 16-18). «Мають уста, — каже, — і не говорять». Чи бачиш, як сильно він їх висміює і як викриває зваблювання ними? Оскільки їх часто приводять в рух біси, тому він розкриває лицемірство й обман, повчаючи, що немає духу в їхніх устах. А чому злий біс не діє і не говорить без них? Зображення ідолів представляють розпусту, перелюб і незліченні вади. Тому, бажаючи самим виглядом бовванів навчити тих, які спокушаються, наслідувати ті справи, які зображаються ідолами, він є присутнім і сидить в них, рухає ними і спокушає. Далі, висміюючи їх з іншого боку, пророк говорить: «Подібні до них будуть і ті, що роблять їх». Уяви, якими є ці боги, коли ті, що їм уподібнюються, підлягають прокляттю.
У нас не так. Крайня межа чеснот і досягнення вершини досконалості полягає в уподібненні Богові, наскільки це є можливим для нас. А в них, каже, і богослужіння, і боги є такими, що уподібнення їм веде до надзвичайного прокляття. Отже, і те, що ідоли є бездушною речовиною; і те, що вони відображають безсоромність; і те, що вони стоять без будь-якого почуття; і те, що уподібнення їм піддає прокляттю, — все це доводить надзвичайність цієї омани.
Сказавши про їхнє безсилля, зваблювання, лукавство бісів, безумство тих, які роблять їх, і тут же залишивши їх, пророк завершує слова славослів’ям, не розповідаючи далі про справи Божі, які вже яскраво висвітлив, але, залишивши це, як усіма визнане, вимагає хвали від тих, які користуються Його благодіяннями, закликає всіх до славослів’я і говорить: «Доме Ізраїлів! Благословляйте Господа. Доме Ааронів, благословляйте Господа! Доме Левія, благословляйте Господа! Всі, хто боїться Господа, благословляйте Господа! Благословенний Господь від Сіона, що живе в Єрусалимі» (Пс. 134, 19-21).
Чому він закликає не всіх разом, а розділяє за найменуваннями? Тому, щоб ти знав, що є неабияка відмінність в благословеннях. Інакше благословляє священик, інакше левит, інакше мирянин, інакше безліч народу. Виразом «благословляйте» він указує на блаженну і нетлінну Особу. Благословляйте, каже, за те, що ви позбулися ворогів, удостоїлися поклонятися такому Богові, пізнали істину. Він Сам у Собі є благословенним, має благословення в самій Своїй сутності і не потребує похвали від інших. Однак і ви благословляйте, але не для того, щоби дещо додати Йому, а щоб самим отримати великі плоди. Хоч Він благословенний у Своїй сутності, — а Він справді таким є, — однак бажає, щоб і ми благословляли Його.
І знову пророк згадує про Сіон і Єрусалим. Оскільки там були зосереджені суспільні справи юдеїв, установлена основа їхнього богослужіння, там вони отримували повчання і розпорядження, тому він хоче зробити ці місця освяченими ім’ям Божим, щоби, відчуваючи до них благоговіння, вони були ревними у ставленні до них. А будучи ревними, відчували більший потяг до них, а відчуваючи потяг, прихилялися до богослужіння, а прихиляючись до нього, піднімалися на вищий ступінь чеснот, заради яких все і звершувалося. Так, тоді був Єрусалим і Сіон; а зараз — небо і речі небесні. До нього, заповідаю вам, будемо прихилятися і ми, щоби сподобитися майбутніх благ за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 133 | Зміст | Бесіда на псалом 135
