Бесіда на псалом 130
«Господи, не зазнавалося серце моє, і не підносилися гордо очі мої; я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене» (Пс. 130, 1). «Я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене». Що це? Павло називає безумством хвалити самого себе навіть при потребі, а тому й говорить: «Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили» (2 Кор. 12, 11). Невже не знав цього пророк, хвалячись тепер не перед двома, трьома чи десятьма людьми, а перед усім світом, і хвалиться так: я смиренний і врівноважений, смиренний й особливо покірний? Саме це означають слова: «Чи не смиряв я душу свою, наче дитину, відлучену від грудей матері? Душа моя в мені жадає Тебе, як дитя грудей матері» (Пс. 130, 2). Чому ж він робить це? Тому, що ця справа не завжди буває недозволенною, але іноді буває і необхідне, і навіть трапляється так, що ми буваємо безрозсудними не тому, що хвалимося, а тому, що не хвалимося. Тому і Павло говорить: «А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі» (2 Кор. 10, 17). Так, хто не хвалиться хрестом, той безрозсудний і несправедливий більше за всіх. Хто не хвалиться вірою, той негідний більше за всіх; хто цим не хвалиться і не величається, той неодмінно загине.
Ось тому Апостол і говорив з відвагою: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6, 14). Так само сказано: «Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. Але хто хвалиться, хвалися тим, що розумієш і знаєш Мене, що Я — Господь» (Єр. 9, 23-24). А коли хвалитися погано? Тоді, коли ми робимо це подібно до фарисея. Чому ж, скажеш, Павло сказав: «Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили» (2 Кор. 12, 11)? Бо він говорив про справи свого життя і поведінки, про які не слід було говорити без потреби. Але в іншому місці він говорить: «А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу істину» (2 Кор. 12, 6). Отож, хто говорить істину через вимогу обставин, той не божевільний.
Отже, і пророк, коли хвалиться, то він не божевільний, оскільки говорить істину. А для чого він звернувся до цього? Для того, щоби навчити слухачів після звільнення від зла не повертатися до безумства, після звільнення від пут не бути безумним знову і не підпадати ярму іншої неволі. Вказуючи на свої якості, він напоумляє слухача, а не говорить: я підносився і стримав цю пристрасть, але що? «Не зазнавалося серце моє», тобто ця вада навіть не торкнулася моєї душі. Його серце було ніби якоюсь захищеною пристанню, яка не допускала до себе хвиль нечестя, котре є джерелом усякого зла і коренем крайньої гріховності. Що ж означає «не зазнавалося серце моє, і не підносилися гордо очі мої»?
— Я не підносив очей, — каже, — і не піднімав шиї.
Із внутрішнього джерела пристрасті хвороба виходить і на зовнішність і приводить тіло в стан, що відповідає внутрішній заразі. «Я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене». Що означає «у велике»? З людьми гордовитими, багатими, гордими, пихатими. Чи бачиш істинне смирення? Він не тільки сам був вільний від цієї хвороби, але й уникав тих, які були заражені нею, і через свою велику ненависть до гордовитості уникав подібних зібрань. Відвертаючись від цієї вади, він не тільки сам уникав її, не тільки зробив область свого серця неприступною для неї, але й далеко тікав від заражених нею, щоби самому не заразитися від них.
Важливою справою є уникати гордовитих, ненавидіти гордих, відвертатися від них і гребувати ними — це найбільша опора чеснот, найбільша огорожа для смирення. «Я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене». І далі: «Чи не смиряв я душу свою, наче дитину, відлучену від грудей матері? Душа моя в мені жадає Тебе, як дитя грудей матері» (Пс. 130, 2). Інший (Симмах): «Нехай такою буде відплата для душі моєї». Це — посилений наголос.
— Якщо я, — каже, — не був покірливим, як грудне дитя перед своєю матір’ю, але підносився своїм серцем, то нехай за це буде відплачено моїй душі.
Значення слів його наступне: я не тільки був чистим від цієї вади, тобто гордості, і не тільки віддалявся від тих, котрі її мають, але й придбав надзвичайну чесноту, протилежну ваді — смирення, помірність, упокорення. Те ж саме і Христос заповідав учням: «Якщо ви не навернетеся і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 18, 3).
— Я придбав, — каже пророк, — таке смирення, яке має немовля: як воно тримається за матір, є смиренним, в ньому немає будь-якої гордовитості, а є простота й покірність, таким і я був у ставленні до Бога, постійно тримаючись Його.
Однак він не без причини згадує про немовля, а хоче зобразити цим свою скорботу, прикрощі, печаль, величину зла.
— Як дитя, будучи віднятим від грудей, не відстає від матері, і хоч плаче, тужить, нарікає, досадує, гнівається, проте тримається за матір і не відстає від неї, так і я, — каже, — у скорботі, у бідах та всіх численних нещастях був відданий Богові. А коли я не був таким, тоді нехай буде відплачено душі моїй, тобто нехай вона отримає крайнє покарання.
«Нехай надіється Ізраїль на Господа віднині і навіки» (Пс. 130, 3). Бачиш, як я сказав на початку, що вірою і вченням необхідно постійно хвалитися і без причини, і той, хто не хвалиться цим, загине. А що стосується земних справ, то не потрібно цілком відмовлятися, однак хвалитися ними тільки за необхідних обставин. Які це обставини? їх багато і вони різні, серед яких одна, наприклад, полягає в тому, щоби навчити слухача. Так і пророк, знаючи це і бажаючи показати, що він говорить про свої добрі якості для того, щоби налаштувати слухача до наслідування, додає: «Нехай надіється Ізраїль на Господа віднині і навіки». Хоч би, каже, тебе спіткало нещастя, скорбота, війни, полон і хоч якими несподіваними не були б біди, ти тримайся надії на Бога, уповай на Нього і неодмінно отримаєш добре завершення. Бог визволенням від бід відплатить тобі за цю благу надію в Христі Ісусі Господі нашому, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 129 | Зміст | Бесіда на псалом 131
