Бесіда на псалом 129
1. «Із глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, почуй голос мій» (Пс. 129, 1). Що означає «із глибини»? Не просто устами, не просто язиком, — бо слова ллються і тоді, коли думка блукає, — а з глибини серця, із великою наполегливістю і ревністю, із самої середини душі. Такими є душі скорботних: вони зворушуються цілковито, в самому серці, закликаючи Бога з великим упокоренням, тому й почуті. Такі молитви, не розсіваючись і не хитаючись, мають велику силу, хоч би диявол нападав із неабиякою зухвалістю. Як дерево, яке досить глибоко пустило в землю коріння й обхопило її надра, є міцним і може протистояти будь-якому пориву вітру, а дерево, яке тримається на поверхні, хитається при малому подиху вітру, виривається з корінням і падає на землю, так і молитви, які виливаються із надр душі і мають коріння в її глибині, залишаються сильними, неослабними і не хитаються, хоч би приступали незліченні помисли і все полчище диявола. А молитви, які витікають із вуст і з язика, але не виходять із глибини душі, через байдужість того, хто молиться, не можуть навіть зійти до Бога, бо навіть найменший стукіт обурює його і будь-який шум відволікає його від молитви, — уста його видають звук, але серце порожнє і розум не діє.
Не так молилися святі, а з такою ревністю, що приклонялося все тіло. Блаженний Ілля, готуючись до молитви, насамперед шукав усамітнення, потім, поклавши голову між колінами і запаливши в собі велику гарячність, так звершував молитви (3 Цар. 18, 42). А коли хочеш бачити і того, хто прямо стоїть на молитві, то знову ж таки поглянь на нього, коли він звернувся до неба і молився з такою напруженістю, що звів вогонь з неба (3 Цар. 18, 36). Так само, коли він хотів воскресити сина вдови, то розпростерся весь і вчинив це воскресіння, не розсіюючись і не позіхаючи, подібно до нас, а запалавшись ревною молитвою.
Але для чого говорити про Іллю та інших святих? Я часто бачив жінок, які за відсутнього чоловіка або за хвору дитину так молилися з глибини душі, проливали такі потоки сліз, що їхні молитви досягали мети. Якщо ж так полум’яно моляться жінки за дитину і відсутнього чоловіка, то чи може отримати прощення чоловік, який молиться мляво, з мертвою душею? Тому ми часто і відходимо невислуханими після молитви. Послухай, як Анна молилася з глибини душі, які проливала потоки сліз, як підносилася за допомогою молитви (1 Цар. 1, 10). Хто так молиться, той ще до того, як отримає те, чого просить, уже одержує від молитви великі блага: приборкує всі пристрасті, упокорює гнів, виганяє заздрість, пригнічує похіть, ослабляє любов до земних речей, подає душі великий спокій, підноситься до самого неба. Як дощ, падаючи на тверду землю, розм’якшує її, або як вогонь пом’якшує залізо, так молитва ще сильніше за вогонь і краще за дощ пом’якшує і зрошує зачерствілу від пристрастей душу. Душа сама по собі є ніжною і сприйнятливою. Але як вода Істра часто кам’яніє від холоду, так і душа наша від гріха і безпечності твердне і робиться каменем.
Тому нам, щоби розм’якшити її затверділість, потрібна велика полум’яність. Саме це і творить молитва. Отож, коли ти приступаєш до молитви, то піклуйся не тільки про те, щоб отримати бажане, але й про те, щоб і під час самої молитви зробити свою душу кращою, бо і це чинить молитва. Той, хто так молиться, стає вище від усього земного, окриляє свій розум, робить свою думку легкою, не захоплюється будь-якою пристрастю.
«Із глибини взиваю до Тебе, Господи». Тут пророк використовує два вислови: «із глибини» і «взиваю», маючи на увазі під взиванням не звук голосу, а налаштування душі. «Господи, почуй голос мій». Із цього ми повчаємося двох істин: по-перше, тієї, що неможливо отримати чого-небудь від Бога, коли не буде належного з нашого боку, тому він насамперед сказав: «Із глибини взиваю», а вже потім: «…почуй»; по-друге, тієї істини, що молитва щира і сповнена сліз розчулення може з великою силою прихиляти Бога її вислухати. Тому пророк, ніби вчинивши дещо велике і виконавши належне зі свого боку, продовжує: «Нехай будуть вуха Твої уважні до голосу благання мого» (Пс. 129, 2). Вухами він називає здатність слухати, а під голосом знову має на увазі не звук, не крик, а напружений стан душі. «Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? Але у Тебе прощення» (Пс. 129, 3-4). Щоби будь-хто не сказав: я грішник, сповнений безліччю зла, не можу приступати, молитися і закликати Бога, тому пророк для того, щоби відкинути таке нерозуміння, говорить: «Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть?» Слово «хто» тут означає ніхто, бо неможливо, справді неможливо, нікому ніколи сподобитися милості і людинолюбства, якщо будуть досліджені його діла зі всією суворістю.
2. Це ми говоримо не для того, щоб ваші душі віддавалися безпечності, а щоб підбадьорити тих, котрі впадають у відчай. «Хто може сказати: «Я очистив моє серце, я чистий від гріха мого?» (Притч. 20, 9). Але для чого говорити про інших? Якби я вивів Павла і став вимагати від нього суворого звіту за його діла, то і він не міг би вистояти. Справді, що він міг би сказати? Він старанно вивчив пророків, був ревнителем батьківського закону, бачив знамення, які звершувалися, однак залишався гонителем і змінився не раніше, аж поки не отримав дивне видіння і почув страшний голос. А до того часу все приводив в сум’яття і руйнував. Але Бог, не дивлячись на це, покликав його і сподобив великої благодаті. А верховного Петра хіба не звинувачуєте за те, що він піддався тяжкому падінню після незліченних чудес і знамень, після такого застереження і поради? Але Господь, не дивлячись на це, поставив його першим апостолом. Тому і говорив: «Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя» (Лк. 22, 31-32). Тож, якби Бог прийшов судити не з милістю і людинолюбством, а став вимагати суворого звіту, то неодмінно знайшов би винними всіх. Ось тому і Павло говорив: «Бо хоч я нічого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь» (1 Кор. 4, 4).
«Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи». Не даремно пророк використовує повторення, а на знак свого здивування і подиву великому людинолюбству Господа, Його безмежній величі і безмірній глибині Його милосердя. «Хто встоїть?» Не сказав: хто втече, але «хто встоїть?» Не в змозі, каже, навіть встояти. «Але у Тебе прощення». Що означає «але у Тебе прощення»? Уникнути покарання можна не за наші чесноти, а завдяки Твоєму милосердю, бо звільнення від суду залежить від Твого людинолюбства. Якщо ми не удостоїмося його, то наші діла не в змозі спасти нас від майбутнього гніву.
3. Пояснюючи це, Сам Бог через пророка говорить: «Я, Я Сам згладжую злочини твої заради Себе Самого і гріхів твоїх не згадаю» (Іс. 43, 25), тобто це — Моя справа, справа Мого милосердя, Мого людинолюбства; твої справи ніколи не в змозі звільнити тебе від покарання, якщо не приєднається Моє людинолюбство. І ще: «Я створив і буду носити, підтримувати й охороняти вас» (Іс. 46, 4).
«Ради імені Твого я надіюся на Тебе, Господи; терпіла душа моя у слові Твоїм. Уповає душа моя на Господа» (Пс. 129, 5). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Ради закону Твого». Ще інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Ради пізнання слова Твого». Значення цих слів наступне: я чекав спасіння ради людинолюбства Твого, ради закону Твого. Бо коли б я дивився на свої справи, то давно зневірився б, давно втратив би надію, але тепер, прислухаючись до закону Твого і до слова Твого, я плекаю добру надію. Якого слова? Слова людинолюбства, бо Він Сам говорить: «Як небо вище за землю, так шляхи Мої вищі за шляхи ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55, 9). Так само пророк говорить: «Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його». І далі: «Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас беззаконня наші» (Пс. 102, 11-12). Тобто Я спасав не тільки тих, котрі звершують добрі діла, але й грішників щадив, і серед твоїх беззаконь Я надавав тобі Своє заступництво і піклування.
Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Щоб Ти був страшним, я чекав Господа». Для кого страшним? Для ворогів, для зловтішних, для ворогуючих проти мене. А що означає «ради імені Твого«? Хоч, каже, я грішник і переповнений незліченним злом, але знаю, що Ти не допустиш, щоб ми загинули, щоб не осоромилося ім’я Твоє. Про це Він Сам говорить у Єзекіїля: «Не для вас Я зроблю це, доме Ізраїлів, а заради святого імені Мого, яке ви знеславили серед народів» (Єз. 36, 22). Тобто ми негідні спасіння і за свої справи не можемо очікувати нічого доброго, але ради імені Твого чекаємо спасіння, — для нас залишилася тільки ця надія на спасіння. Інші перекладачі (Акила і Феодотіон) говорять: «Ради страху я чекав Господа». Третій (Симмах): «Ради закону я чекав Господа».
«Потерпіла душа моя в слові Твоєму». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Чекала душа моя слова Його». Ще інший (Акила): «Терпіла душа моя і слова Його чекав я». Тобто в Його провіщаннях і постійних обіцяннях людинолюбства і милосердя я мав священний якір і не впадав у відчай щодо себе. «Від ранньої зорі до ночі, від ранньої зорі нехай уповає Ізраїль на Господа» (Пс. 129, 6), тобто впродовж усього життя, кожної ночі й дня. Справді, ніщо так не може подавати спасіння, як постійне звернення до Нього, як збереження цієї надії, хоч би зібралося безліч обставин, які можуть довести до відчаю. Це — непохитна стіна, непорушна безпека, нездоланна фортеця. Тому, хоч би обставини загрожували смертю, небезпекою, неодмінною загибеллю, не переставай надіятися на Бога і чекати від Нього спасіння, бо для Нього все є легким і можливим, — Він може показати вихід із безвихідних обставин. Не тільки тоді надійся отримати Його поміч, коли твої справи йдуть щасливо, але особливо тоді, коли настане хвилювання і буря, коли загрожуватиме крайня небезпека, саме тоді й показує Бог Свою силу. Отже, значення слів пророка наступне: покладати надію на Бога треба постійно, весь час, упродовж усього життя.
«Бо у Господі милість і велике у Нього визволення, і Він визволить Ізраїля від усіх беззаконь його» (Пс. 129, 6). Що означає «бо у Господі милість»? Тут, каже, скарбниця і джерело людинолюбства, яке постійно тече. Де милість, там і визволення, і не просто визволення, а «велике визволення» і безмежна глибина людинолюбства. Отже, хоч би гріхи віддавали нас загибелі, ми не повинні падати духом і зневірятися. Де є милість і людинолюбство, там не вимагається суворого звіту за гріхи, оскільки Суддя зі Свого великого милосердя і схильності до людинолюбства багато чого прощає. Таким Суддею є Бог, готовий і налаштований постійно милувати й подавати прощення. «І Він визволить Ізраїля від усіх беззаконь його». Якщо Бог є таким, якщо скрізь виявляє Своє велике людинолюбство, тоді немає сумніву, що Він спасе і Свій народ і визволить його не тільки від покарання, але й від гріхів.
Знаючи це, будемо і ми закликати і просити Його, і ніколи не відступати, хоч отримаємо ми бажане, хоч не отримаємо. Якщо Він має владу давати, то і від Його влади залежить те, коли давати; Він Сам добре знає час для цього. Тож будемо просити, благати, сподіватися на Його милість і людинолюбство і ніколи не будемо зневірятися в своєму спасінні, а будемо робити все належне з нашого боку, і тоді, безсумнівно, буде належне і з Його боку, оскільки у Нього невимовна благість і безмежне милосердя, якого щоби сподобитися всім нам за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 128 | Зміст | Бесіда на псалом 130
