Бесіда на псалом 125
1. «Коли повертав Господь з полону Сіон, нам здавалося, що то був сон. Тоді були душі наші повні радості» (Пс. 125, 1-2). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Коли поверне Господа полон, ми будемо радіти». Слово «полон» є простим, однак воно має багато значень. Є полон добрий, про який, наприклад, говорить Павло: «Беремо в полон усякий помисел на послух Христу» (2 Кор. 10, 5); є і поганий, про який, наприклад, він говорить: «Ті, що вкрадаються в доми і зводять жінок» (2 Тим. 3, 6). Є полон духовний, про який сказано: «Проповідувати полоненим визволення» (Іс. 61, 1); є і плотський — від ворогів. Але перший — важчий. Ті, що взяли кого-небудь у полон, за законами війни, часто щадять полонених, хоч і примушують їх носити воду, рубати дрова і ходити за кіньми, але ніскільки не шкодять їхнім душам. А хто взятий в полон гріхом, той придбав собі можновладця жорстокого і нещадного, який примушує його до найганебніших справ. Цей тиран не вміє ані щадити, ані милувати. Послухай, наприклад, як він, узявши в полон жалюгідного і нещасного Юду, не пощадив його, а зробив святотатцем і зрадником, а після звершення гріху вивів його на видовище перед юдеями, відкрив його злочин і не допустив скористатися покаянням, але, випередивши розкаяння, довів до петлі. Гріх є жорстоким можновладцем, який дає нечестиві накази, віддаючи безчестю тих, які йому підкоряються. Тому застерігаю вас: будемо з великою наполегливістю уникати його влади, будемо боротися з ним, ніколи не станемо миритися з ним, і, звільнившись від нього, будемо перебувати в цій свободі. Якщо юдеї раділи, звільнившись від чужоземців, то тим більше ми, звільнившись від гріху, повинні радіти й захоплюватися, і берегти цю радість вічно, а не порушувати і не оскверняти її, знову повертаючись до того ж нечестя.
«Були повні радості». Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Нам здавалося, що то був сон»; в єврейському: «Були наче уві сні (хаолемім)». Що означає «повні радості»? Ми, каже, були наповнені спокоєм, радістю, задоволенням. «Тоді були душі наші повні радості, і з уст наших лилася пісня. Тоді між народами говорили: «Велике сотворив Господь над ними». Так, Господь явив над нами велике; ми раділи серцем» (Пс. 125, 2-3). Радість, що пов’язана зі звільнення із полону, чимало сприяє переміні на краще. Але, скажеш, хто не радіє при цьому? їхні батьки, коли були звільнені з Єгипту і виведені із тамошнього рабства на волю, з крайньою невдячністю нарікали серед отриманих благ, обурювалися, були незадоволені, постійно ремствували.
Але ми, каже, не такі: ми радіємо і підносимося. Вказує і на причину радості: ми радіємо, каже, не тільки через звільнення від прикрощів, але й тому, що завдяки цьому всі пізнають Боже піклування над нами: «Тоді між народами говорили: «Велике сотворив Господь над ними». Так, Господь явив над нами велике». Не даремно тут допущено повторення. Це для того, щоби показати ту велику радість, яку вони мали. Одні слова належать язичникам, а інші — їм. І поглянь, вони не сказали: врятував нас чи звільнив нас, але: «… сотворив», бажаючи словом «сотворив» висловити надзвичайність справи, наповненої чудодійністю. Чи бачиш, що через цей народ, коли він був ведений у полон і повертався звідти, як я часто говорив, повчався весь світ? Саме його повернення було замість проповідника, адже чутка про них розповсюджувалася скрізь, відкриваючи перед усіма людинолюбство Боже. І справді, великі і надзвичайні чудеса звершувалися над ними. Сам володар їхній, Кир, відпустив їх тоді, коли ніхто не просив, однак Бог пом’якшив його душу, і він не просто відпустив, а з дарами і пожертвуваннями.
«Поверни ж, Господи, невільників наших, як потоки на південь» (Пс. 125, 4). Чому він на початку псалма сказав: «Коли повертав Господь з полону Сіон», а тут: «Поверни»? Він говорить про майбутнє. На це наводить нас особливо інший перекладач, який не сказав: «Коли повернув», але: «Коли поверне». Причому, ця справа, розпочавшись тоді, не відразу ж звершилася, а було багато переселень юдеїв, — було і перше, і друге, і третє.
2. Отже, або це говорить (пророк), або він молиться, щоби звільнення було загальним. Багато хто з юдеїв хотів залишитися в країні чужоземців, тому, палко бажаючи визволення, він говорить: «Поверни ж, Господи, невільників наших, як потоки на південь», тобто спонукаючи і заохочуючи їх із великою стрімкістю, з великою силою. Інший перекладач (Акила), виражаючи це, сказав: «Як струмки».
«Ті, що сіють зі сльозами, пожнуть з радістю» (Пс. 125, 5). Це сказано про юдеїв, але часто може стосуватися і багатьох інших випадків. Такою є чеснота: вона отримує блискучі нагороди за труди. Тому нам потрібно насамперед трудитися і виснажуватися, а вже потім шукати спокою. Це всякий може часто бачити і в справах життєвих. Тому і пророк у своєму слові вказав на сіяння і жнива. Як сіяч повинен працювати, трудитися, проливати піт і терпіти холод, так і вправлятися в чеснотах. Нікому настільки не невластивий спокій, як людині. Тому Бог і зробив її шлях вузьким і тісним. І не тільки справи чеснот, але й справи життєві Він поєднав із труднощами, і навіть ці останні набагато більше. І сіяч, і будівничий, і подорожній, і дроворуб, і ремісник, і всяка людина, коли хоче отримати дещо корисне, має працювати й трудитися. І як насіння потребує дощу, так ми — сліз. Як землю потрібно орати і копати, так і для душі замість заступа потрібні спокуси і скорбота, щоб вона не вирощувала негідні трави, — щоби стала м’якшою її жорстокість, щоб вона не загордилася. І земля без старанного обробітку не приносить нічого доброго.
Отже, значення слів пророка є таким: потрібно радіти не тільки поверненню, але й полону, і за те й інше віддати подяку Богу. Це — сіяння, а то — жнива. Як ті, що сіють, після трудів користуються плодами, так і ви, каже, коли відійшли в полон, були подібні до сівачів, переживали скорботу, труди, виснаження, прикрощі, переносили негоду, війну, дощі, холод і проливали сльози. І чим є дощ для насіння, тим є сльози для страждаючих. Однак, каже, за ці труди отримали відплату. Отже, коли він говорить: «Хто ніс з плачем сіяти зерно своє, той повернеться веселий, несучи снопи свої» (Пс. 125, 6), то говорить не про хліб, а про діла, повчаючи слухача не сумувати в стражданнях. Як сіяч, уявляючи щедрі жнива, не сумує, хоч йому випадає чимало труднощів, так і страждаючий, очікуючи жнив, уявляючи плоди, що подаються від страждань, не повинен сумувати, хоч би зустрілося йому чимало сумного.
Знаючи це, будемо і ми дякувати Господа і за страждання, і за спокій. Хоч обставини різні, але всі разом і кожне порізно прямує до єдиного кінця, подібно як сівба і жнива. Тож будемо і прикрощі переносити мужньо і з вдячністю, і спокій — із славослів’ям, щоб нам сподобитися і майбутніх благ за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 124 | Зміст | Бесіда на псалом 126
