Бесіда на псалом 123
1. «Якби не Господь був з нами, — нехай скаже Ізраїль» (Пс. 123, 1). Часто я говорив і тепер скажу, і не перестану говорити: великими є плоди полону, які можуть приводити уважних до мудрості. Справді, поглянь, що говорять тепер після полону ті, які зверталися до ідолів, відверталися від Бога і віддавалися нечестю, — як вони приписують своє спасіння Богові? І пророк, як прекрасний диригент, заповідає їм постійно говорити це. Сказавши наперед сам, він наставляє і їх, як учитель учнів, і говорить: «Якби не Господь був з нами, коли повстали проти нас люди, — вони б живими поглинули нас» (Пс. 123, 2-3). Вони були беззбройними, нагими, поневоленими, рабами, які щойно звільнилися від прикрощів, мали місто без стін або навіть зовсім не мали міста і після повернення були для всіх готового здобиччю. Однак замість стіни і фортеці у них був Бог.
Так і ми нині говоритимемо: «Якби не Господь був з нами, коли повстали проти нас люди, — вони б живих поглинули нас». Справді, чого не зробив би ворог наш диявол, «якби не Господь був з нами»? Послухай, що Христос говорить Симону: «Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя» (Лк. 22, 31-32). Цей злий і ненаситний звір, якби не був постійно приборкуваним, то скинув би і розладнав би все. Якщо він, отримавши деяку малу владу над блаженним Іовом, зруйнував дім його вщент, спотворив його тіло, навів такі сумні події, знищив його майно, вбив його дітей, наповнив його плоть черв’яками, налаштував проти нього дружину, друзів зробив ворогами, напоумив рабів так ображати його, то, не будучи всіляко приборкуваним, чи не погубив би він усіх? Тому і говорить пророк: «Якби не Господь був з нами».
Вони були надто нечисленними й бідними, і багато хто нападав на них після повернення. Але і в тому відкривалася премудрість Божа, що безпеку вони отримали не відразу, а поступово. Бог зробив так для того, щоби втримати їх у богопізнанні, щоб не пропало те виправлення, яке було вчинене в них через поневолення. Оскільки звільнення від прикрощів зазвичай робить людей більш безтурботними, тому Він і під час дарування благ допускав, щоб вони часто зазнавали спокус, щоби спокуси були для них постійним спонуканням до мудрості. Бог не залишає людей назавжди ані в прикрощах, щоб вони не знесилилися, ні в щасті, щоб вони не зробилися безтурботними, а всіляко веде їх до спасіння.
«Вони б живими поглинули нас». Чи бачиш, як він змальовує звірство нападаючих? Справді, є люди, які виявляють лютість звірів, і навіть чинять зі своїми одноплемінниками лютіше за них. Звір, напавши раз, полишає лють і йде, або, будучи прогнаним, більше не нападає. А люди часто після невдачі знову нападають, прагнучи розтерзати навіть тіло ближнього. Таким є нерозсудливий гнів, так кипить і клекоче ця пристрасть! Як же ми зможемо позбутися цієї хвороби? Якщо будемо розсудливими, якщо будемо роздумувати про смерть, про тих, які щодня вмирають, якщо будемо вникати в саме єство наше, яке є землею і попелом. Коли чиясь врода спокушає твою душу, то піди до пам’ятників і гробів предків і подивися на тих, що там лежать, як вони перетворилися на прах, і ти отримаєш від цього видовища велике спонукання для упокорення. Не звинувачуй моїх слів у жорстокості. Як одержимі лихоманкою, коли звільняться від хвороби, потребують чистого повітря, так і ті, які шаленіли від пристрасті, прийшовши до пам’ятників, ніби знаходять тут здорове місце і позбавляються від багатьох хвороб. Справді, достатньо одного вигляду урни, щоб упокорити найбільш горду людину.
Перенесися звідси думкою до майбутнього страшного дня, до тих катувань та осуджень, до тих покарань, в яких немає втіхи, від яких ніхто тебе не захистить. Цим і усмиряй пристрасті. Згадуй також про тих людей, які в цьому житті із багатства впали в бідність, зі слави — в безчестя, а коли хочеш гніватися, то гнівайся не на брата, подібного до тебе, а на злого духа. Ось на кого ти можеш спрямовувати цю пристрасть, з ним не мирися ніколи, на нього виливай і виснажуй свій гнів, йому став пастку і ніколи не переставай вести проти нього війну.
«Коли гнів їх розпалився на нас, вода б затопила нас; потоки залили б душу нашу. Бурхливі хвилі води пройшли б над душею нашою» (Пс. 123, 3-5). Потоками і водою пророк називає тут невимовний гнів ворогів. Він є водою, яка мчить безладно і з великою стрімкістю та силою захоплює те, що їй зустрічається. Однак тут йдеться не тільки про настання бід, але й про їхнє завершення.
2. Тож, коли осягають нас біди, не будемо падати духом. Якими б вони не були, — це потік і швидкоплинна хмара; яку б ти не назвав скорботу, вона має кінець; на яке б лихо не вказав, воно має межу. Якби вони не мали кінця, то не стало б нашого єства. Але, скажеш, вони захоплюють багато кого? Не через своє устремління, а тому, що захоплювані самі є безтурботними і легко спотикаються. Тому, щоб нам не бути захопленими й не опинитися на самій глибині цього потоку, будемо оглядати його місцевість і будемо триматися священного якоря, щоб не зазнати аварії корабля. Адже потік води є страшним до певного часу, а потім швидко знижується.
«Вода б затопила нас». Інший невідомий перекладач (про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Тоді води потопили б нас, як безодня, дійшовши до душі нашої». Бурхливі хвилі води пройшли б над душею нашою». Ще інший перекладач (Акила) говорить: «Тоді піднеслися б над душею нашою горді, як води». Чи бачиш, якою є Божа поміч, як серед таких прикрощів Він не допустив, щоб вони зазнали потоплення? Бог допускає примножуватися прикрощам не для того, щоб потопити нас, а щоб зробити нас більш досвідченими і яскравіше показати Свою силу. Гордими тут названо ворогів, які, нападаючи сильніше за всякий потік і всяку нестримну воду, не заподіяли їм будь-якої шкоди. А причиною цього була Божа поміч, сприяння зверху, непереможний захист. Тому, сказавши про визволення від бід, пророк говорить і про Винуватця визволення, і причому у вигляді славослів’я: «Благословен Господь, Який не дав нас на здобич у зуби їхні. Душа наша, як пташка, вирвалася із сітки тих, що ловили. Сітка розірвалася, і ми спаслися» (Пс. 123, 6-7).
Чи бачиш, як він показує і власну немічність, і силу ворогів? Ті нападали, наче дикі звірі й леви, готові пожерти їхнє тіло, озброївшись і силою, і люттю; а ці були слабкішими за всяку пташку. Але дивні Божі діла саме тоді й відкриваються, коли немічні перемагають сильних. Напад був нестерпний не тільки тому, що з одного боку були вороги сильні і страшні, сповнені великої люті і готові пожерти саму плоть, а з іншого — люди немічні, нечисленні і легко піддатливі, але й тому що ці останні знаходилися серед прикрощів, перебували в найскрутніших обставинах, яким зі всіх боків загрожували війни. Але завжди Сильний і готовий спасати визволив нас, каже, із неабиякою легкістю і після того, як ми опинилися серед прикрощів. Бажаючи висловити це, він сказав: Душа наша, як пташка, вирвалася із сітки тих, що ловили. Сітка розірвалася, і ми спаслися». Далі, показуючи і те, яким чином це звершилося, додає: «Поміч наша в імені Господа, що створив небо і землю» (Пс. 123, 8). Чи бачиш силу Захисника? Чи бачиш Його могутність? Він зруйнував і самі засоби нападу.
Це можна сприймати й у переносному розумінні, — у відношенні до диявола і людського роду. Пророк показує, як Бог визволив від нього, як зруйнував його підступи. Це сталося з того часу, коли Христос сказав учням: «Даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу» (Лк. 10, 19). Тепер уже не відкрита боротьба і не рівний бій, бо диявол лежить, повергнутий на землю, а ти стоїш прямо й уражаєш зверху; він знесилений, а ти сильний. Чому ж він часто отримує над нами перемогу? Через нашу легкодухість, через байдужість сплячих. Якщо ти захочеш стати проти нього, то він піти проти тебе не посміє. Якщо ж він перемагає тебе сплячого, то це не від його сили, а через твою легкодухість. Хто, навіть із найбільш слабких, не переможе сплячого?
Але тепер сильний зв’язаний, сосуди його розкрадені (Мф. 12, 29), сила його подолана, притулок його зруйнований, мечі у нього відняли. Що ж ти ще хочеш? Чому боїшся його? Чому лякаєшся? Тобі велено зневажати його знесиленого. Скажи мені, чому ж ти тремтиш, чому вагаєшся? Хіба ти не розумієш, якого маєш Помічника? Адже не тільки ворог зробився слабкішим, але й допомога для тебе стала більшою. Хвилювання плоті присмирені, тягар гріха скинутий, ти отримав благодать Духа, силу помазання: «Як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх і засудив гріх у плоті, щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю» (Рим. 8, 3-4). Він зробив плоть покірною, дарував тобі зброю — броню правди, пояс істини, шолом спасіння, щит віри, меч Духа. Дав тобі заставу — Своєю Плоттю живить тебе, Своєю Кров’ю напоює тебе. Вручив тобі хрест, мов спис, спис ніколи нездоланний, зв’язав диявола і кинув його на землю. Отже, якщо ти буваєш переможеним, то ти безвідповідальний, якщо терпиш поразку, то не маєш виправдання, оскільки маєш незліченні засоби для перемоги.
«Сітка розірвалася, і ми спаслися. Поміч наша в імені Господа, що створив небо і землю». Чи бачиш, який у тебе Вождь, який Цар? Творець усього Своїм словом сотворив такі створіння, такі величезні, такі великі. Тож не падай духом, стій мужньо. Ніщо не перешкоджає тобі підносити славний трофей. Знаючи це, улюблені, будемо пильнувати і трудитися, не будемо спати, але, вигостривши зброю й підсиливши ревність, будемо невпинно нападати на ворога, щоб, отримавши світлу перемогу, з великою славою досягти нам Царства Небесного, якого щоб сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 122 | Зміст | Бесіда на псалом 124
