Бесіда на псалом 117
бо повіки милість Його (Пс. 117, 1)
1. У цьому псалмі є слова, які зазвичай співає народ: «Цей день, його ж створив Господь, радіймо й веселімося в кім» (Пс. 117, 24). Вони в багатьох викликають захоплення, а тому народ має звичай співати їх саме під час духовного і небесного свята (Пасхи). Але ми, якщо хочете, розглянемо весь псалом спочатку і пояснимо його не через вірш, який оспівується, а від самого початку. Отці заповіли народові співати цей вірш як особливо милозвучний і певну високу істину, щоби народ, і не знаючи всього псалма, отримував від нього належне наставлення. А нам потрібно розглянути весь псалом, бо й у середині його знаходиться важливе пророцтво. Тут сказано: «Камінь, що занедбали будівничі, став в основу кута» (Пс. 117, 22), що і Христос повторив юдеям, хоч і досить утаємничено, оскільки вони вже палали гнівом, а Він не хотів більше дратувати їх, бо Він «Тростини надламаної не переломить, і льону, що димить, не загасить» (Іс. 42, 3), — однак повторив.
Отже, розглянемо цей псалом, як ми сказали, спочатку. Яким же є його початок? «Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його». Вказуючи на благодіяння Божі у всьому світі і безперестанне людинолюбство, яке Він виявляє в усьому, пророк закликає всіх до єднання у вдячності, вказуючи на найбільше і головне із Його благодіянь. «Нехай же промовить дім Ізраїлів, що Господь благий і повіки милість Його» (Пс. 117, 2). Що ти говориш? «Дім Ізраїлів», — той, котрий багаторазово зазнавав поневолення, рабства в Єгипті, був розсіяний аж до останніх окраїн землі, терпів безліч прикрощів у Палестині? Так, каже він. Ізраїльтяни є особливими свідками Його благодіянь, бо вони отримували їх набагато більше, ніж інші. Та й самі їхні страждання свідчать про велике Боже благовоління до них. Якщо подивитися уважно, то і за пришестя Христове вони повинні особливо дякувати Богові. Хоч вони й зазнали горя, однак це було не від Того, Хто прийшов, а через їхнє особисте безумство. Він прийшов до них і часто говорив: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого». Так само й учням: «На путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте». І до хананеянки: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам» (Мф. 15, 24; 10, 5-6; 15, 26). Він усе робив і влаштовував для їхнього спасіння, та коли вони виявилися невартими благодіяння, тоді повинні звинувачувати власне безчестя і крайнє безумство.
«Нехай говорить дім Ааронів, що Господь благий і повіки милість Його» (Пс. 117, 3). Тут він закликає до оспівування зокрема священиків, указуючи, яким прекрасним було священство. Наскільки вони були поважнішими за інших, наскільки більшої честі удостоїлися від Бога, і не тільки щодо священства, але й у всьому іншому. Для них зійшов вогонь з неба (Лев. 10, 2), розкрилася земля (Числ. 16, 32), проріс жезл і безліч інших чудес звершилося для них чи, краще сказати, за них. «Нехай говорять усі, що бояться Господа, що Він благий і повіки милість Його» (Пс. 117, 4). Такі люди особливо здатні бачити Його людинолюбство й у всьому пізнавати Його милосердя. Що означає «повіки милість Його»? Означає те, що вона є постійною, безупинною, сяючою й у всьому виявляється. А коли багато хто не бачить її, то не бачать через немічність власного розуму. Як хворі очима не бачать сонця, і здорові не завжди можуть дивитися на нього через надмірну яскравість, так неможливо вповні знати і всю повноту Божого Провидіння, бо велич Його розуму і премудрості безмірно перевершує людські поняття.
Водночас нерозумних засліплює багато пристрастей настільки, що вони зовсім не бачать Його. По-перше, пристрасть до задоволень, при якій не помічають навіть того, що для всіх є очевидним. Далі, по-друге, невігластво і розбещення розуму. Справді, хіба не безумно батька, який карає сина, звеличувати і хвалити і саме за це вважати його добрим батьком, а на Бога, коли Він карає за гріхи, нарікати і скаржитися? Що може бути гірше за розбещення скаржитися на протилежні дії: то нарікати на те, що Бог карає, то на те, що не карає? Коли бачать грабіжників і користолюбців, то хочуть, щоб вони були покарані; а коли самі грішать, тоді не хочуть, — це ознака розбещення розуму. Крім того, по-третє, люди іноді і не знають, що є добре, а що зле, тому через свою пристрасть до зла і схильність до гріхів помиляються в судженні про речі. По-четверте, навіть і не думають про свої гріхи. По-п’яте, невимовно велика відстань між Богом і людьми. По-шосте, Бог не бажає відкривати все і скрізь, бо для нас достатньо знати і деякі подробиці.
2. Не потрібно намагатися дізнаватися розпорядження Божі в усьому — це означало б домагатися неможливого і того, що взагалі перевищує всяке створіння. А ті, котрі хочуть бодай дещо із цього пізнати, повинні звільнитися від таких пристрастей, і тоді побачать їх яснішими за сонце, хоч не вповні, а тільки частково, і будуть дякувати Йому за все.
«У скорботі взивав я до Господа, і Він почув мене, і вивів мене на простір» (Пс. 117, 5). Чи бачиш милосердя і людинолюбство Боже? Пророк не сказав: я був гідний чи зробив добрі діла, але тільки «взивав», і ця молитва була достатня для спасіння від скорботи. Так і про юдеїв у Єгипті Бог говорить: «Я бачив страждання народу Мого в Єгипті і почув волання його від приставників його; Я знаю скорботи його і йду визволити його від руки єгиптян і вивести його із землі цієї» (Вих. 3, 7-8). Не сказав: я побачив благочестя народу Мого чи переміну його на краще, але скорботу його і почув крик його. Чи бачиш милосердного Отця, що подає допомогу тільки через страждання? У людей не всякий стражденний удостоюється помилування. Часто, бачачи рабів, яких карають, які терплять прикрощі, ми не полегшуємо їхніх страждань, уявляючи тягар їхніх злочинів. А Бог визволив тут тільки через страждання, і не тільки визволив від страждання, але і подав велику безпеку: «Почув мене, — каже, — і вивів мене на простір». Страждання для того і було допущене, щоби стражденні зробилися більш справними і мудрими.
«Господь — мій помічник і я не боюся, що зробить мені людина?» (Пс. 117, 6). Чи бачиш висоту духу? Чи бачиш розум, який настільки піднімається над людською неміччю, що не звертає уваги на свою природу? Це будемо і ми не тільки співати, але й виражати діями. Пророк не сказав: я нічого не зазнаю, але: «Я не боюсь, що зробить мені людина?». Тобто, хоч і потерплю, однак цього не боюся. Те ж саме говорить і Павло: «Якщо Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8, 31). Хоч незліченними були їхні вороги, однак ніскільки не зашкодили їм. Та й чи не було б крайньою малодушністю, користаючись благоволінням Господа, лякатися рабів, подібних до себе? Але пророк був не таким, — він був вищим і недосяжним для подібного страху.
Так будемо чинити і ми і не станемо позбавляти себе Божої допомоги через страх перед людьми. Це значило б ображати Божу допомогу. Так про Єзекію сказано, що він постраждав за те, що коли сонце, яке заходило, знову піднялося на стільки ступенів, на скількох опустилося, коли це знамення могло вразити всіх, котрі приходили і хотіли довідатися про нього, то він хотів здивувати їх не Божими справами, а людськими, побоюючись нападу ворогів, — він показав їм свої скарби, покладаючи на ці скарби свою надію. Тому розгніваний Бог сказав: «І взяте буде все» (4 Цар. 20, 17), тобто те, на що ти сподіваєшся, чим пишаєшся. Так й ізраїльтяни були засуджені за те, що надіялися на багатство і коней, тому пророк і перестерігав їх умилостивляти Бога протилежним і говорити: «Не будемо сідати на коня» (Ос. 14, 4). Бог вшановує тебе, а ти сам безчестиш себе? Бог шанує тебе, пропонуючи Свою допомогу, а ти звертаєшся до людських надій, покладаєш надію щодо свого спасіння на бездушні речі — на багатство? Бог хоче не тільки спасти тебе, але й зробити це гідним чином. Він дуже любить тебе, а тому, відхиляючи тебе від усього, залучає до Себе; відсторонюючи все, веде до Себе і Своїми ділами мовби говорить: на Мене покладай свої надії і до Мене безперестану звертай свій погляди. «Господь — мій помічник, і я сміливо дивлюся на ворогів моїх» (Пс. 117, 7). Чи бачиш, як він не мстить і не нападає сам, але надає Богу мстити ворогам?
«Краще уповати на Господа, аніж надіятися на людину. Краще уповати на Господа, аніж покладатися на князів» (Пс. 117, 8-9). Тут не робиться порівняння (між Богом і людьми), але в Писанні через немічність тодішніх слухачів часто використовуються такі звороти мови і щодо речей, які не підлягають порівнянню. Отже, він говорить це не для порівняння, а задля поблажливості до слухачів. Тому інший пророк говорить: «Проклята людина, яка надіється на людину» (Єр. 17, 5). Немає нічого більш слабкого за таку надію, вона слабкіша за павутиння. І вона не тільки слабка, але й небезпечна, — це знають усі, хто надіявся на людей і загинув разом з ними. Навпаки, надія на Бога не тільки тверда, але й безпечна, непідвладна будь-якій зміні. Тому Павло і сказав: «Надія не посоромить» (Рим. 5, 5). Інший Премудрий говорить: «Гляньте на давні роди і подивіться: хто вірив Господу — і був посоромлений?» (Сир. 2, 10). Але я, скажеш, надіявся й осоромився. Не обмовляй, людино, не супереч Божественному Писанню. Якщо ти осоромився, то тільки тому, що не надіявся так, як належить, знеміг, не дочекався кінця, виявив слабодухість. Тож не роби цього і, коли бачиш прикрощі, що наступають, то не падай духом. Це власне і є надія — непохитно стояти серед небезпек.
3. Хто був більш нещасний за чужоземців — ниневитян? Однак вони, знаходячись у найбільш скрутних обставинах й очікуючи загибелі міста, не впали у відчай, а виявили щире каяття, і цим умилостивили Бога скасувати Свій вирок. Чи бачиш, якою є сила надії? А сам пророк, знаходячись в утробі кита, хіба не згадував про храм і повернення до Єрусалима? Так і ти, хоч би знаходився перед смертю і переживав найбільшу небезпеку, не впадай у відчай. Бог може подати вихід навіть із безвихідних обставин. Тому і говорить Премудрий: «Від ранку до вечора змінюється час, і все швидкоплинне перед Господом» (Сир. 18, 26). Хіба не бачиш, як вельможа залишився голодним серед достатку (4 Цар. 7)? Хіба не бачиш, як вдова мала достаток під час голоду (3 Цар. 17)? Коли твої обставини робляться скрутними, саме тоді і надійся, саме тоді Бог виявляє Свою силу. Не спочатку, а тоді, коли людські засоби виявляться безнадійними. Тоді час Божественної допомоги. Тому й отроків Він спас не спочатку, а після їхнього перебування в печі; і Даниїла врятував не відразу, коли він був укинутий у рів, але аж після завершення семи днів.
Отже, дивися не на властивість обставин, які доводять до розпачу, а на силу Бога, Який і безнадійному подає благі надії. Це саме і виражає Псалмоспівець, і, бажаючи показати, що сила Божа може спасти тих, що впали навіть у крайні прикрощі і гинуть, а не тільки на початку прикрощів, послухай, що додає: «Обступили й оточили мене, я ж іменем Господнім переміг їх» (Пс. 117, 10). Чи бачиш неминучу небезпеку? Він вів війну не з окремим загоном, не з ворогами, які стоять прямо навпроти нього, а був оточений зі всіх боків, ніби обплутаний сітями, наче охоплений тенетами, і не від одного, двох чи трьох, але від усіх народів, і, однак, усі ці пута розірвані надією на Бога.
«Оточили мене, але іменем Господнім подолав їх, обсіли мене, наче бджоли стільник, розгорілися, як вогонь у сухому терні, але іменем Господнім подолав їх» (Пс. 117, 11-12). Чи бачиш, які великі прикрощі він змальовує? Не просто сказав: «Обсіли мене»; але: «Наче бджоли стільник, розгорілися, як вогонь у сухому терні», ознаменовуючи бджолами стрімкість нападу, а терням — силу гніву і нестримність роздратування, бо хто може втримати вогонь, який потрапив у терня?
— Однак цих ворогів, які напали з такою силою і стрімкістю й оточили мене, я, — каже, — не тільки уник, але й відбив.
Згадай, що саме такою була і речовина тернового куща 1. Вогонь палав у кущі, однак ані кущ не згорав, ані вогонь не погасав, але обоє залишалися разом і не винищували одне одного. Що слабкіше за кущ і що сильніше за вогонь? Однак дивна Божа сила чудодійно зберегла те й інше. Подібне чудо звершилося і тоді (з Давидом). Вороги, наче вогонь, кинулися, напали на нього й оточили його, мов бджоли, однак нічого не змогли зробити. Зброя непереможна, допомога нездоланна — ім’я Боже відбило всіх. «Вони били мене, щоб я впав, але Господь підтримав мене» (Пс. 117, 13). Змалювавши численністю, становищем, стрімкістю і роздратуванням нападаючих безмежність лиха, він (пророк) говорить і про те, що сам зазнав від них.
— Прикрощі, — каже, — так гнітили мене, що я був близький до падіння і виснаження, їхніми ударами я настільки був уражений, що вже готовий був упасти. Та коли я вже падав на коліна і схилявся, коли всі людські засоби виявилися безнадійними, тоді Бог і виявив Свою допомогу.
Так робить Бог для того, щоби ніхто не привласнював собі Його славу. Подібне Він зробив з Гедеоном за часів суддів (Суд. 7, 2). Так само і за Єзекії Він дарував перемогу вночі (4 Цар. 19, 35). Якщо Єзекія, не бравши участі у битві й ніскільки не сприявши перемозі, загордився, то чи не впав би він у цю пристрасть ще більше, якби був у строю, якби бачив, як падали поражені? Отже, коли справи для людей доходять до трагічного становища, тоді Бог і посилає Свою допомогу. Так Він зробив і щодо Голіафа (1 Цар. 17), так було й з апостолами. Тому Павло говорить: «Самі в собі мали вирок до смерті, для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих» (2 Кор. 1, 9).
«Господь — моя сила і пісня моя, і став мені спасінням» (Пс. 117, 14). Мовби говорить: Він Сам став моєю силою і допомогою. Що означає «пісня моя»? Слава моя, хвала моя, прикраса моя, торжество моє. Бог не тільки рятує людей від небезпек, але й подає їм славу і торжество. Скрізь можна бачити, як від Нього подається спасіння зі славою. Однак тут вказується і на дещо інше. Що ж саме?
— Моя безупинна пісня, — каже, — мій постійний голос — це хвала Йому, моя справа — це безперестанне прославляння Його.
4. Нехай вислухають це ті, котрі розтлівають себе сатанинськими піснями. Якої шкоди вони заподіюють собі? Яке можуть мати виправдання? Тоді як пророк постійно оспівує Спасителя, вони постійно оскверняють себе бісівськими піснями.
«Голос радості і спасіння в оселях праведників. Правиця Господня дає їм силу» (Пс. 117, 15). Коли Бог звершить усе, тоді ті, які одержали перемогу, радіють, захоплюються, веселяться особливою радістю — і від того, що врятовані, і від того, що врятовані Богом. Їхньою радістю є Той, Хто дарував перемогу. Далі, бажаючи показати спонукання до такої допомоги, пророк додає: «В оселях праведників». Не сказав: у житлах, але «в оселях», бажаючи вказати на їхнє тимчасове перебування. Таким був намет Авраама, коли він повернувся, одержавши перемогу над чужоземцями, і прославився своїми подвигами. Таким був намет Павла, коли він повертався зі славою подвигів, поразивши бісів, викорінивши оману. «Правиця Господня піднесла мене, правиця Господня дала мені силу» (Пс. 117, 16). Поглянь на причину радості. І тепер він говорить те ж саме, що говорив колись, — показує, що все це звершено Богом. Чи бачиш, що Його благодіяння полягають не тільки у спасінні від нещасть, але й у наданні урочистості? Сказавши: «Правиця Господня дала мені силу», попередньо додає: «Правиця Господня піднесла мене», щоб показати даровану йому славу. «Піднесла мене» — означає те ж саме, що прославила, — Він зробив нас не тільки сильними, але й славними.
«Не помру, а житиму і повідатиму про діла Господні» (Пс. 117, 17). Небезпека, каже, загрожувала мені смертю, але я «не помру, а житиму». Тобто чудодійність Господа є такою, що Він вихопив із уст самої смерті, провістивши образ воскресіння ще раніше Нового Завіту через спасіння від надзвичайних небезпек. Знамення цього воскресіння він дав нам ще на початку, коли переселив (на небо) Еноха (Бут. 5, 24). Якщо ти не віриш, що тіла можуть воскреснути, то переконайся на його прикладі. Як його тіло могло б залишатися цілим такий тривалий час? Не одне і те ж — відновити зруйнований будинок чи зберегти старий і близький до руйнування такий тривалий час. Хіба ти не знаєш, що Господь створив і те, що не існувало? То тим більше Він може воскресити. Є для тебе й інший образ воскресіння, маю на увазі взяття Іллі, який не вмер навіть донині. Для Бога все є можливим і легким. «Не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1, 37), — говорить Писання; «Усе, що захотів, створив» (Пс. 113, 11), — говорить пророк. Хіба не бачиш, якими важкими для тебе є справи художника? Однак ти довіряєш його мистецтву. Чому ж, довіряючи мистецтву подібного тобі раба, ти вимагаєш звіту в премудрості Божої і не сприймаєш вірою того, що звершено Ним? Хіба це не вкрай нерозважливо? «Не помру, а житиму». Не погрішить і той, хто буде сприймати ці слова в переносному значенні. Хоч тут сказано про воскресіння, — слово «не помру» означає, що смерть буде вже не смертю, — однак це можна розуміти й інакше. Не помру, каже, другою смертю, на яку вказував Христос, коли говорив: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожний, хто живе і вірує в Мене, не помре повік» (Ін. 11, 25).
«І повідатиму про діла Господні». У тому і є сенс життя, щоб хвалити Його і всім сповіщати про Його діла. Які, скажи мені, діла? Ті, про які він (пророк) має намір говорити, продовжуючи: «Караючи, покарав мене Господь, але смерті не віддав мене» (Пс. 117, 18). Чи бачиш дивні діла? Чи бачиш благо? Він дякує Богу не тільки за те, що звільнився від прикрощів, але й віддає найбільшу подяку за те, що зазнав їх, і говорить про користь від спокус. Яка ж це користь? «Караючи, — говорить, — покарав мене Господь». Та користь є від прикрощів, що вони зробили його кращим. Чи бачиш у тому й іншому могутність і піклування Боже, — і в тому, що Він допустив зазнати біди, і в тому, що потім урятував від них? «Але смерті, — каже, — не віддав мене», виражаючи цим те, що все знаходиться в Його владі. Отже, пророк одержав подвійне благо, — звільнився і від бід, і від гріха, як і Павло говорить у посланні до євреїв: «Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини» (Євр. 12, 8).
5. «Відчиніть мені ворота правди, і я ввійду ними, і прославлю Господа» (Пс. 117, 19). Для тих, які були покарані й відійшли від своїх гріхів, відчиняються ворота правди. Людина будучи покараною, може з відвагою говорити: «Відчиніть мені ворота правди». Ці слова можна сприймати й у переносному значенні й розуміти ворота небесні, які зачинені для нечестивих, і в які необхідно стукати побожністю, милостинею, правдою. «Ось ворота Господні; праведні увійдуть ними» (Пс. 117, 20). Є ворота смерті, ворота загибелі, а є ворота життя, ворота вузькі й тісні. Оскільки є багато воріт, тому він указує на відмінність Господніх воріт і додає: «Ось ворота Господні», бо ті не Господні. Якою ж є їхня відмінність? Такою, що ними входять покарані й скорбні, як вузькими й тісними. Вони тісні, тому і входять ними скорбні. А ворота, які ведуть до загибелі, широкі й просторі.
«Прославляю Тебе, Господи, що Ти почув мене і став моїм спасінням» (Пс. 117, 21). Не просто сказав: «почув», але спочатку «покарав», зробив кращим. Тому й дякує Йому не тільки за те, що почув, але й за те, що був покараний, бо саме тому й почув. Пророк узагалі досить часто висловлює таку подяку, і вона, як я говорив і не перестану говорити, є найкращою жертвою і приношенням.
«Камінь, що занедбали будівничі, став в основу кута» (Пс. 117, 22). Те, що ці слова стосуються Христа, відомо всякому, — адже Він Сам у Євангелії приводить це пророцтво: «Невже ви ніколи не читали в Писанні, — говорить, — камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем?» (Мф. 21, 42). А що це пророцтво вочевидь не має зв’язку зі змістом, але, перервавши послідовність слів, стоїть посередині, це ніскільки не є дивним і новим. Так у Старому Завіті було виголошено багато пророцтв, оскільки вони мали бути прихованими до певного часу, щоб не були знищені і самі книги. Так і пророцтво про народження Христове, хоча вочевидь і пов’язане із текстом, однак не має з ним нічого спільного, а саме: «Ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл» (Іс. 7, 14; Мф. 1, 23).
«Камінь, що занедбали будівничі». Будівничими він називає юдеїв: учителів, книжників, фарисеїв, які відкинули Його і говорили: «Ти самарянин, і що біс у Тобі» (Ін. 8, 48), і ще: Він не від Бога, «Він зваблює народ» (Ін. 7, 12). Але Цей відкинутий явився настільки корисним, що став наріжним Каменем. Не всякий камінь є придатним для кута, а тільки найкращий, котрий може з’єднати стіни з одного і з другого боку. Отже, зміст слів пророка наступний: відкинутий і принижений юдеями виявився настільки дивним, що не тільки ввійшов до складу будинку, але й поєднав дві стіни його. Які ж стіни? Юдеїв і язичників, які увірували в Нього, про що і Павло говорить: «Він є мир наш, Який створив з обох одне і зруйнував перепону, яка стояла посередині, скасувавши ворожнечу Плоттю Своєю, а закон заповідей вченням, щоб із двох створити в Собі Самому одну нову людину». І далі: «Утверджені на основі апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Ісуса Христа» (Еф. 2, 14-15, 20). У цих словах велике викриття для юдеїв, — вони, будуючи, не впізнали придатного каменю, а відкинули як негідний той камінь, який міг укріпити будинок. А коли хочеш ще більш довідатися про ці дві стіни, то послухай, що говорить Сам Христос: «Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо й один Пастир» (Ін. 10, 16).
Це було дещо образно визначене ще в давнину: Авраам був патріархом тих і інших, тобто необрізаних й обрізаних. Але там був тільки образ, а тут — істина. «Став в основу кута», тобто поєднав той і інший народ. «Від Господа це сталося, і дивне воно в очах наших» (Пс. 117, 23). Що означає «від Господа це сталося»? Те, що вчинилося, каже, не було справою людською, бо ніхто ані з людей, ані з ангелів, ані з архангелів не міг поєднати такого кута; не міг зробити цього ані праведник, ані пророк, ані ангел, ані архангел, а тільки Бог. Це власне Його справа. Інший перекладач (Акила) говорить: «Від Господа було це», тобто ця дивовижна і надзвичайна справа — поєднання кута. «І дивне воно в очах наших». Що дивне? Кут, союз двох народів у справі благочестя, бо і з юдеїв увірували багато тисяч, і апостоли були з юдеїв. Добре він сказав: «В очах наших», адже ця дивна справа є очевидною не для всіх. І хто не зворушиться, хто не здивується від того, що там, де розп’ятий Христос, там поклоняються Христу; і ті, котрі розіп’яли Його, — у безчесті, а ті, які поклоняються Йому, — у славі? По всій землі розійшлося слово Його, приєднуючи всіх до істини. Воно є дивним для тих, котрі якось довідаються про нього, однак набагато очевиднішим і яскравішим воно є для віруючих. Тому він і сказав: «В очах наших».
«Цей день, його ж створив Господь, радіймо й звеселімося в чім» (Пс. 117, 24). Під днем він тут має на увазі не хід сонця, а важливі справи, які звершилися впродовж нього. Як тоді, коли називають день поганим, мають на увазі не рух сонця, а ті біди, що трапилися впродовж нього, так і під днем гарним розуміють добрі справи, що звершилися впродовж нього. Зміст слів його такий: дивні діла, які звершилися цього дня, звершив Сам Бог, бо звершувати подібні діла властиво тільки єдиній Його правиці.
6. Так що може зрівнятися з тим днем, коли звершилося примирення Бога з людьми, припинена тривала боротьба, земля зробилася небом, люди, будучи невартими землі, стали гідними Царства (Небесного), початок нашого єства вознесений вище небес, відкритий рай, нам повернута давня батьківщина, знищене прокляття, ліквідований гріх, засуджені законом одержали спасіння без закону, вся земля і море пізнали свого Господа, звершилося і безліч інших справ, яких тепер перерахувати неможливо? Вказуючи на все це, пророк приписує все Богові й повчає, що ці події — це справи Божі.
«Радіймо й звеселімося в нім». Говорить тут про радість духовну, розумну, душевну. «Радіймо й звеселімося в нім», бо ми сподобилися таких великих благ. І це чимала чеснота — втішатися благами, радіти, веселитися, із задоволенням приймати благодіяння Божі. «О Господи, спаси! О Господи, допоможи!» (Пс. 117, 25). Бачачи благополуччя всього світу, зміну обставин і зміну на краще і радіючи разом з тими, що сподобилися цього, пророк говорить: «О Господи, спаси! О Господи, допоможи!», спаси тих, котрі отримують ці блага, щоб вони наповнилися ними і принесли плоди, гідні благодаті; зроби для них шлях зручним, щоби після отримання вони не відпали від цих благ.
«Благословен, хто йде в ім’я Господнє! Благословляємо вас із дому Господнього» (Пс. 117, 26). Наші блага полягають не тільки в тому, що звершилося, але й в дечому іншому, кращому, а саме: у воскресінні, Царстві, спадщині з Христом. Бажаючи висловити це, пророк і додав: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє». Те ж саме говорив і Христос юдеям: «Кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє!» (Мф. 23, 39). Оскільки вони часто заперечували, що він від Бога, й говорили, що Він супротивник Божий, тому і говорить їм: ви самі будете свідчити, що Я не супротивник Божий, коли побачите Мене, як йтиму на хмарах, і викликнете: «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!», позбавляючи себе словами цієї хвали будь-якого виправдання. Очевидність того, що буде тоді, змусить вас висловити ці слова, якими ви прославите Бога і водночас висловите тяжке обвинувачення проти себе.
«Благословляємо вас із дому Господнього. Бог Господь і явився нам. Вчиніть свято, несіть жертви до Жертовника Господнього» (Пс. 117, 26-27). Пророк має на увазі весь вірний народ, який отримує благословення в домі Божому. Пророки скрізь звеличують тих, котрі будуть вірувати. Чому ж вони звеличують і звідки це блаженство? Від того, що Бог явився нам. «Бо благодать Божа з’явилася, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа» (Тит. 2, 11-13). Отже, пророк дивується тут втіленню, — адже Бог і Господь, будучи таким за Своєю сутністю, благоволив явитися в плоті. Явленням він називає те домобудівництво, за яким Господь вселився в дівочу утробу, став людиною і перебував з людьми. За те, каже, «благословляємо» тих, котрі сподобилися такого дару. Це висловив і Христос, коли говорив: «Істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули» (Мф. 13, 17).
«Вчиніть свято, несіть жертви до Жертовника Господнього» (Пс. 117, 27). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Зв’яжіть у торжестві хащі». Ще інший перекладач (Акила): «Складіть свято із відгодованих». Від пророцтва знову переходить до оповідання. Зміст цих слів такий: святкуйте, тріумфуйте. Але що означає «несіть жертви до жертовника»? За одним перекладачем (про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Принесіть жертви із відгодованих», а за іншим, невідомим: «Вінки і гілки привісьте до храму. У єврейському тексті сказано: «Есру аг ваад оффім». І те, й інше означає свято, радісний день, торжество. Від духовного пророк знову повернувся до чуттєвого і згадав про зібрання юдеїв.
«Ти — Бог мій, буду хвалити Тебе. Ти — Бог мій, і я буду славити Тебе. Бо Ти почув мене і став моїм спасінням» (Пс. 117, 28). Тут пророк показує, що і без благодіянь Божих необхідно дякувати Богові і прославляти Його заради Його величі і невимовної слави. На це він указує тим, що зробив такий додаток після того, як сказав про благодіяння, якими був облагодіяний. Я і без того, каже, буду дякувати і сповідувати, що маю такого Господа, — такого високого, такого великого, такого невидимого, такого незбагненного. «Славити» — означає прославляти. «Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його» (Пс. 117, 29). Не тільки сам приносить цю жертву, але й багатьох інших закликає до участі у похвалі й подяці, сповіщаючи про людинолюбство Боже, постійно оспівуючи Його незмінюваність і велич. Знаючи це, будемо і ми безперестанно дякувати людинолюбному Богові й приносити Йому таку жертву, щоби сподобитися майбутніх благ через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 116 | Зміст | Бесіда на псалом 119
- Мається на увазі палаючий терновий кущ, який бачив Мойсей. [↩]
