Бесіда на псалом 112
1. «Хваліть, раби Господні, хваліть ім’я Господнє!» (Пс. 112, 1). Писання часто говорить про цю хвалу, оскільки вона є немаловажною справою, бо являє собою певну жертву і приношення, приємну для Бога. «Хто приносить жертву хвали, — говорить Псалмоспівець, — той прославляє Мене» (Пс. 49, 23); і ще: «Я буду славити в піснях ім’я Бога мого, буду прославляти Його хвалою. І це буде більш приємне Господу, ніж жертви волів і телят з рогами і копитами» (Пс. 68, 31-32). І в багатьох місцях священні книги заповідають підносити хвалу, і ті, котрі спасаються, приносять її як велику подяку. Але які, скажеш, труднощі вона містить у собі? Для кого ж, навіть із людей звичайних, нелегко звершувати це — хвалити Бога? Коли уважно подивишся, то побачиш і труднощі цієї справи, і користь від неї. По-перше, така похвала повинна підноситися від праведних, — людині необхідно насамперед виправити своє життя і вже тоді підносити хвалу Богові, бо «неприємна похвала в устах грішника» (Сир. 15, 9). По-друге, необхідно підносити похвалу не тільки словами, але й ділами, оскільки Бог бажає саме такої похвали, такої слави. «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, — говорить Він, — щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16).
Так славлять Його херувими. Тож і пророк, почувши таємничу пісню, в упокоренні сказав: «Горе мені! Загинув я! Бо я людина з нечистими устами і живу серед народу також з нечистими вустами» (Іс. 6, 5). Тому і Псалмоспівець, заповідаючи підносити хвалу, починає з небесних сил і говорить: «Хваліть Господа з небес! Хваліть Його у вишніх (оселях)» (Пс. 148, 1). Отже, потрібно бути ангелом і тоді хвалити Бога. Тому не будемо вважати цю хвалу справою маловажною, але раніше за вуста нехай підносить її наше життя, і раніше за язик нехай волає наша поведінка. Тоді і мовчки ми зможемо хвалити Бога, і волаючи будемо підносити злагоджену пісню життям.
Однак не тільки цього повчає нас псалом, але й того, щоби всі разом створювали злагоджений хор. Це звернення стосується не одного чи двох, а всього народу. Як Христос, єднаючи нас у злагоді й любові, заповів звершувати спільну молитву і від усієї Церкви, мовби від однієї особи, говорить: «Отче наш, що є на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» (Мф. 6, 9-13). Тож, постійно використовуючи множину і повеліваючи кожному, хоч би він молився один, а хоч би разом з іншими, молитися і за братів, так і пророк закликає всіх до єднання в молитві й говорить: «Хваліть ім’я Господнє». Що означає це дане слово «ім’я»? Воно виражає особливу відданість того, хто говорить, але водночас вказує і на дещо інше. На що ж саме? На те, щоб ім’я Його прославлялося через нас, щоб воно явно прославлялося і самим нашим життям. Воно є величним і за самим Своїм єством; але Бог хоче, щоби ця похвала сяяла і в самому способі нашого життя.
А щоб ти переконався в цьому, то вислухай наступне. «Нехай буде благословенне ім’я Господнє, — продовжує пророк, — віднині і до віку» (Пс. 112, 2). Що ти говориш? Хіба воно не благословенне, хоч би ти й не молився? Чи бачиш, що він говорить не про те благословення, яке притаманне Богові й належить Йому невід’ємно, а про те, яке віддається Йому людьми? Про це благословення і Павло говорить словами: «Прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі» (1 Кор. 6, 20). Бог є високим, великим і славним Сам по Собі, але Він стає таким і в людей, коли ті, які служать Йому, виявляють таке життя, що всі, які бачать це, благословляють Господа. Христос заповів нам у молитві постійно говорити: «Нехай святиться ім’я Твоє», тобто нехай воно прославляється через наше життя. Як нашим гріховним життям воно безчеститься, так побожним — прославляється, благословляється, освячується. Зміст слів Його такий: сподоби нас завжди вести життя доброчесне, щоб ім’я Твоє було благословенне і через нас.
«Від сходу сонця до заходу нехай буде прославлене ім’я Господнє» (Пс. 112, 3). Чи бачиш, як він започатковує нове життя і відкриває високу гідність (Христової) Церкви? «Прославлене» вже не в Палестині, не в Юдеї, а по всьому світу. А коли це звершилося, як не тоді, коли стала процвітати наша Церква? У стародавності воно не тільки не прославлялося в Палестині, але і безчестилось юдеями, які жили в ній. «І постійно, — говорить Господь через пророка, — кожного дня ім’я Моє безчеститься» (Іс. 52, 5). А нині воно славиться по всьому світу. Виражає це і інший пророк і говорить: «Знищить усіх богів землі, і Йому будуть поклонятися кожний зі свого місця, всі острови народів» (Соф. 2, 11). І ще інший: «Приношення з рук ваших неблагоугодне Мені. Бо від сходу сонця до заходу велике буде ім’я Моє між народами, і на всякому місці будуть приносити фіміам імені Моєму, чисту жертву; великим буде ім’я Моє між народами, — говорить Господь» (Мал. 1, 10-11).
2. Чи бачиш, як Бог відкинув і припинив юдейське служіння і по всьому світу провістив і поширив життя і служіння нашої Церкви? Пророк, який сказав це, жив після повернення із вавилонської неволі і тоді проповідував, щоб юдеї не говорили, що він провіщав про руйнування та вавилонську неволю. Це сповіщає ангел (Малахія) тоді, коли неволя вже завершилася і юдеї повернулися до свого попереднього суспільного життя, провіщаючи про руйнування, що були за Веспасіана й Тита, після якого вже не було важких трагічних обставин, бо після того пішли вже справи нашої Церкви. Тому пророк і говорить: «Великим буде ім’я Моє між народами» (Мал. 1, 11), тобто благословенне, буде прославлятися їхнім життям, як і тут сказано: «Прославлене ім’я Господнє».
«Високо над усіма народами Господь, вище небес слава Його» (Пс. 112, 4). Чи бачиш знову, що народи звершують служіння Йому, і не один, не два чи три, а всі, що живуть по всьому світу? Що може бути більш яскраве за це пророцтво? Чому ж Господь «високо над усіма народами»? Може, тому, що ми величаємо Його, однак не підносимо Його вище? Ні, а тому, що у вченні, богослужінні, поклонінні та в усьому іншому не чинимо нічого принизливого для Нього, як юдеї, а тільки все набагато краще і більш піднесено. Таким же є і саме життя Церкви. Наскільки небо вище від землі, настільки це життя є вищим від стародавнього. Тому він і говорить: «Високо над усіма народами Господь». Величаючи Бога служінням, ми знаємо, що і це з Його боку є поблажливістю, бо хоч наше служіння і є вищим від древнього, однак воно нижче від Його достоїнства. Павло, вказуючи на відмінність між тим знанням, яке є нині, і тим, що має бути в майбутньому житті, говорить: «Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина міркував, як дитина розумів; а коли став мужем, тоді відкинув дитяче» (1 Кор. 13, 11); і ще: «Ми частинно знаємо і частинно пророкуємо… Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч» (1 Кор. 13, 9. 12). Цим він виражає те, що теперішнє знання настільки відрізняється від майбутнього, наскільки дитина відрізняється від мужа, який досяг досконалого віку.
«Вище небес слава Його». Сказавши про хвалу й величання Бога людським життям і навчивши саме так величати Бога, так хвалити, так звеличувати, пророк спонукує нас ще до більшої чесноти, показуючи, де саме відбувається така хвала. Де ж? На небесах. Там Його слава. Особливо прославляють Його ангели, прославляють не тільки відповідно до своєї природи, але й через слухняність людей, яким вони служать, ревно сприяючи виконанню Його волі та заповідей. Тому і говорить пророк: «Сильні міцністю, що виконуєте слово Його» (Пс. 102, 20). І в Євангелії Христос заповів молитися: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі» (Мф. 6, 10), тобто як ангели святять Його ім’я, сторонячись будь-якого безчестя й наслідуючи чесноти, щоби так сподобитися і нам святити Його. Це і висловлює пророк тут: «Вище небес слава Його». Отже, не дивися тільки на ті творіння, які видимі на землі, і на красу неба, а піднесися розумом від чуттєвого до духовного, до краси тамтешніх істот і до світлості тамтешнього життя, і тоді ти пізнаєш, як саме «вище небес слава Його».
«Хто — як Господь Бог наш?! Він перебуває на небесах. Він нахиляється, щоб доглядати небо й землю» (Пс. 112, 5-6)? Якими вочевидь піднесеними є ці слова! Та коли подумаєш, про Кого вони сказані, тоді вони виявляться надто недостатніми. І тут, як я вже сказав, ми не повинні зупинятися на словах, а маємо підноситися думкою. Справді, як може жити на небесах Той, Хто наповнює небо і землю, Всюдисущий, Який сказав: «Хіба Я — Бог тільки поблизу, — говорить Господь, — а не Бог і віддалік?» (Єр. 23, 23), Який виміряв «води жменею Своєю і п’яддю виміряв небеса…; Який сидить над колом землі» (Іс. 40, 12. 22)? Та оскільки пророк говорив до юдеїв, тому він і використовував такі вислови, поступово піднімаючи їхні душі, окриляючи і поступово пробуджуючи їхній розум. Тому пророк і не сказав відразу: «Він перебуває на небесах. Він нахиляється, щоб доглядати небо й землю»; але насамперед сказав: «Хто — як Господь Бог наш?!», а вже потім додав: «Він перебуває на небесах. Він нахиляється, щоб доглядати небо й землю». Сказав перше, щоби показати, для чого він говорить останнє, а саме через немічність юдеїв, схильних до ідолопоклонства, які поклонялися різним богам, що знаходилися у визначених місцях і храмах. Тому він, пристосовуючи свої слова до немічності слухачів, і робить деяке порівняння між ними (ідолами), хоча Бог незрівнянно перевершує всіх, як я вже говорив і не перестану часто говорити. Він піклувався не про те, як би сказати дещо гідне слави Божої, а про те, щоби сказане було зрозумілим для слухачів. Тому він поступово і піднімає їх, не зупиняючись при цьому на нижчих поняттях, а відкриває далі інші, вищі. Сказавши: «Він перебуває на небесах. Він нахиляється, щоб доглядати небо й землю», пророк знову підноситься словами до вищого і говорить: «…небо й землю» (Пс. 112, 6), виражаючи цим те, що Бог є скрізь, — і там, і тут. Він не здалеку дивиться на землю, ніби будучи ув’язненим на небесах, а як Всюдисущий, Який перебуває зі всіма.
3. Чи бачиш, як Псалмоспівець поступово окриляє розум слухачів? Отже, піднявши слухача від землі і спрямувавши до неба, налаштувавши його знову роздумувати про вищі речі, далі він переходить до іншого доказу сили Божої і говорить: «З пороху піднімає бідного і з гноїща підносить убогого» (Пс. 112, 7). Підносити принижене — це справа сили великої і невимовної. В інших місцях сказано навпаки: що Бог упокорює високе, наприклад: «Він зміцнює спустошувача проти сильного, і спустошувач входить в укріплення» (Ам. 5, 9). А тут сказано, що Він може підносити і малих. Таким є загальний зміст слова. А коли хтось захоче зрозуміти його в переносному значенні, той побачить, що це звершилося на язичниках, побачить це і на нас — людях, які живуть після приходу Христового. Що є більш убоге за нашу природу? Однак Христос підняв її, підніс разом із корінням нашим на небо і посадив на престолі Отця. «І з гноїща підносить убогого, щоб посадити його з князями народу Свого» (Пс. 112, 7, 8). Гноїщем він називає тут тлінність і ту часту мінливість, яка буває від неї, повчаючи, що для Бога все є легким і можливим.
Далі переходить до іншого, не менш важливого. До чого? До того, що Бог може не тільки змінювати обставини і недоліки заміняти досконалістю, але й змінювати закони самої природи, — неплідну зробити матір’ю. «Неплідну, — говорить, — робить матір’ю, яка в домі своїм втішається дітьми» (Пс. 112, 9). Це звершилося над Анною, звершувалося і над багатьма іншими.
Чи бачиш, якою досконалою, якою повною є ця пісня? Пророк сказав, як звершиться виправлення світу, як припиниться юдейство, як засяє нове життя Церкви, як скрізь буде приноситися жертва. Далі, бажаючи показати свої слова достовірними і для людей зачерствілих, підтвердив сказане ним про майбутнє тим, що вже було. Зміст його слів такий: не сумнівайся, людино, що буде така зміна, що Бог і відкинуті народи приведе до найбільшої слави. Хіба не бачиш, як це щодня звершується, як смиренні піднімаються і сідають із князями? Хіба не бачиш, як спотворена природа виправляється, безплідні стають матерями? Щось подібне відбулося і з Церквою: вона була безплідною, однак стала матір’ю багатьох дітей. Тому і говорить Ісая: «Звеселись, неплідна, яка не народжує; викликни і виголоси, яка не мучилася пологами; тому що у залишеної набагато більше дітей, ніж у тієї, яка має чоловіка» (Іс. 54, 1). Так він провіщав те, що мало відбутися із Церквою.
Так на цьому пророк і завершив свої слова, довівши істинність пророцтва і тими подіями, які вже звершилися, і величністю Божою. Усе, чого хоче Бог, легко звершується. Він може і природу змінити, і смиренних підняти, і характер виправити. Отже, знаючи це, будемо виконувати належне з нашого боку і тоді сподобимося всякої слави, зійдемо на невимовну висоту, отримуючи допомогу від Бога, Якому слава і держава, Отцю, і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 111 | Зміст | Бесіда на псалом 113
