Бесіда на псалом 110
1. «Прославляю Тебе, Господи, всім серцем моїм у раді праведників і в зібранні» (Пс. 110, 1). Що означає «всім»? Зі всією готовністю і ревністю, відійшовши від життєвих турбот, пориваючись до небесного, звільнивши душу від пут плоті. «Серцем», не тільки словами, не тільки язиком та вустами, але й розумом. Так і Мойсей заповів: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю» (Втор. 6, 5). Під прославлянням, мені здається, пророк тут має на увазі подяку: буду оспівувати, каже, буду дякувати. У цьому він проводив усе своє життя, із цього почав і цим завершив, це було його постійним заняттям — підносити подяку Богові за благодіяння, вчинені як йому, так й іншим. І Бог нічого так не вимагає, як подяки. Вона є жертвою, приношенням, знаком вдячної душі і водночас раною для диявола. Тому і блаженний Іов був увінчаний і прославлений, бо коли його спіткали незліченні спокуси, коли й сама дружина спокушала його, він не завагався, а продовжував дякувати Господу за все, — не тільки тоді, коли був багатим, але й тоді, коли став бідним, не тільки тоді, коли був здоровим, але й тоді, коли тіло його було уражено хворобою, не тільки тоді, коли всі справи його йшли добре, але й тоді, коли страшна буря накинулася на весь його дім і на саме його тіло. Це властиве для особливо вдячної душі — відплачувати Богові великою вдячністю під час скорбот і нещасть і бути вдячним завжди, на що і пророк чітко вказав своїми словами.
Оскільки багато хто з людей дякує Богові в щасті, а в нещасті нарікає, а деякі виражають своє невдоволення тими подіями, які трапляються, то пророк, бажаючи показати, що це залежить не від властивості подій, а від розбещеної їхньої душі, додає: «У раді праведників і в зібранні. Великі діла Господні, вони жадані для всіх, що люблять їх» (Пс. 110, 1-2). Цими словами він виражає те, що потрібно бути безстороннім суддею і незіпсованим зібранням, і тоді справи Божі чітко виявляться великими, такими, що містять у собі багато чудесного. Вони самі по собі є великими, але коли нема справедливого судді, тоді такими не здаються. І сонце саме по собі є світлим, яскравим й освітлює весь світ, однак для хворих очима воно таким не є. І виною тут є не сонце, а їхня хвороба.
Отже, коли побачиш, що хто-небудь ганить справи Божі, то не засуджуй цих справ разом із його злобою, але пам’ятаючи про Провидіння Боже, вважай це найбільшою ознакою його божевілля. Подібно, як той, хто вважає сонце темним, не принижує цього світила, а подає яскравий доказ власної сліпоти, і як той, хто називає мед гірким, не зменшує його солодощів, а виявляє власну хворобу, так і той, хто осуджує справи Божі. Як перший не заподіює шкоди самим речам, і навіть не змінює загальної уяви про них, а тільки викриває своє неабияке божевілля, так і ті, які не мають правильного поняття про справи Божі, не бачать навіть явних чудес; а той, хто має безсторонню і незіпсовану душу, дивується кожній навіть із таких подій, які здаються неприємними.
Та й справді, яка, скажи мені, подія не заслуговує подиву? Якщо хочеш, то ми, залишивши все, перейдемо до таких подій, які для багатьох здаються важкими і нестерпними, наприклад, смерть, хвороба, бідність і тому подібні. Хто має праведне серце, той сприймає і це досить охоче і з подивом. Хоч смерть бере початок від гріха, однак сила Божа, людинолюбство і Провидіння настільки великі, що і її Він навернув на користь нашому роду. Справді, скажи мені, що такого важкого містить у собі смерть? Хіба не є вона звільненням від трудів, спасінням від турбот? Хіба не чуєш Іова, який для її похвали говорить: «Смерть для чоловіка — спокій, путі ж його приховані від нього» 1 (Іов. 3, 23)? Хіба не припиняє вона безчестя? Якщо помирає людина безчесна, то смерть кладе кінець її гріхам, — «померлий звільнився від гріха» (Рим. 6, 7), тобто вже не додає гріхів до гріхів. А коли помирає доброчесний, тоді всі його добрі справи залишаються в безпеці й у надійній скарбниці. А скажи мені, хіба живих смерть не робить більш розсудливими і смиренними? Хіба не бачиш, як часто багаті, горді, ті, які високо піднімаючи свої брови, будучи присутніми при виносі спочилого і бачачи його тіло бездиханним і нерухомим, дітей сиротами, дружину вдовою, друзів сумними, слуг у чорному одязі і весь дім у сумному вигляді, зворушуються, упокорюються, печаляться? Вислухавши колись безліч наставлянь і не отримавши жодної користі, вони перед таким видовищем раптом стають мудрими, пізнають мізерність і тлінність людської природи, немічність і мінливість своєї влади, і так через нещастя інших роблять висновок про власну мінливість.
2. Якщо і при існуванні смерті так багато грабежів, така велика пожадливість, і люди, подібно до риб, сильніші пожирають слабкіших, то до чого дійшла б пожадливість, якби не було смерті? Якщо і тепер, коли люди знають, що вони не завжди будуть користатися награбованим і повинні будуть волею чи неволею залишити це іншим, вони доходять до такого божевілля і шаленства, то як змогла б коли-небудь затихнути їхня зла пристрасть, якби вони володіли тим безпечно?
Далі: хіба не смертю сплітаються вінці мучеництва? А Павло хіба не через неї підніс незліченну безліч трофеїв? «Я щодня, — каже він, — помираю: тому свідок ваша похвала» (1 Кор. 15, 31). Не смерть є злом, а злом є зла смерть. Тому пророк і говорить: «Чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115, 6). А в іншому місці: «Смерть же грішників люта» (Пс. 33, 22). Називає лютим те, коли будь-хто відходить із нечистою совістю, обтяжений, і мучиться усвідомленням багатьох гріхів. А хто має чисту совість, той поспішає до нагород, переходить до вінця. А щоб ти переконався, що не сама смерть, а свідомість доводить людей до збентеження, то послухай, як роздумує про це Павло. Він в одному місці говорить: «Бо ми, знаходячись у цій хатині, зітхаємо під тягарем… І ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого» (2 Кор. 5, 4; Рим. 8, 23). А в іншому місці пояснює це так: «Та коли я і роблюся жертвою за жертву і служіння віри вашої, то радію і співрадію усім вам» (Флп. 2, 17). Якщо ж смерть не важка, але навіть жадана для тих, які живуть праведно, то тим більше бідність і все інше подібне.
«Великі діла Господні, вони жадані для всіх, що люблять їх» (Пс. 110, 2). Пророк говорить тут, як мені здається, про створіння, звеличуючи премудрість Божу. А перед цим сказавши про «діла», — хоча в них ми відкрили для легкодухих інші думки, — він мав на увазі знамення і чудеса, які Бог часто звершував, влаштовуючи долю роду людського. Що означає «великі діла Господні, вони жадані для всіх»? Означає досконалі, як говорить інший перекладач, упорядковані, цілком завершені, повні, здатні виконувати волю Його, готові свідчити про силу Його, не ухиляються і не мають жодних перешкод для виконання Його велінь, як і в іншому місці він говорить: «Вогонь, град, сніг, вітер буйний, що виконує волю Його», тобто веління Його (Пс. 148, 8). І ще: «Ти створив місяць, щоб визначати час, і сонце знає захід свій. Ти насуваєш темряву, і ніч настає» (Пс. 103, 19-20).
І виконують вони не тільки те, для чого влаштовані, але й тоді, коли Бог велить дещо протилежне, то й тоді вони виявляють велику слухняність. Так, Він повелів морю, і воно не тільки не потопило юдеїв, що властиве йому від природи, але, простягнувши свої хвилі, перенесло їх більш безпечно, ніж через каміння (Вих. 14, 22). Розпечена піч не тільки не спалила юнаків, але й подала їм прохолодну росу (Дан. 3, 25). Звірі не тільки не з’їли Даниїла, а ще й послужили йому замість охоронців (Дан. 4, 22). Кит не тільки не пожер (пророка Іону), а зберіг довірену йому заставу у цілості (Іон. 2). Земля не тільки не витерпіла, а погубила жахливіше за море, коли розступилася, поглинула Дафана і покрила сонмище Авирона (Числ. 16, 32). І багато інших чудес можна бачити у створіннях, через які безумці, які обожнюють природу, повинні переконатися, що все відбувається не силою природи, але все творіння підкоряється і слухається волі Божої. Ця воля створила природу і своїм помахом керує всім існуючим, то зберігаючи закони незмінними, то легко змінюючи їх, коли захоче, і змушує робити протилежне.
«Великі діла Господні, вони жадані для всіх», тобто для виконання Його заповідей, Його велінь і не тільки велінь, але й для того, щоб через них люди пізнавали Бога, у чому якраз і полягає Його воля, для чого якраз Він і явив їх. Отже, зміст слів пророка такий: створіння Божі настільки досконалі, що людям уважним і розсудливим подають чітке, яскраве і світле свідчення про Нього. Справді, воля Божа саме для того на початку й улаштувала їх (діла Господні), щоб вони своєю величчю, красою, порядком, діяльністю, служінням і всім іншим пробуджували душу глядача і налаштовували його розум шукати Творця і найдосконалішого Бога-Художника і поклонятися їхньому Творцю, щоби весь склад створінь служив для людей замість книг і письмен.
3. І подає нам створіння найбільший урок не тільки для богопізнання, але й для життєвих потреб. Користолюбець, коли бачить, як день поступається місцем ночі і сонце місяцю, повинен би засоромитися такого благоустрою стихій і, якщо він є сильнішим за інших, то не домагатися того, що належить слабшому. Перелюбник і розпусник, бачачи, як море хвилюється і потім утримується берегами, так само засоромиться через благоустрій безладних вод і незабаром зможе приборкати свою похіть, яка пробудилася, приборкати її прагнення страхом Христовим, зупинити всю силу гріховного бажання і навернутися до цнотливості. Дивлячись на землю, людина легко зможе роздумувати і про воскресіння, сприйняти те, що сказано про це.
Так, коли він побачить, як земля приймає тверде зерно пшениці і спочатку розкладає його і віддає гниттю, а потім пророщує його в набагато кращому вигляді, коли він помітить, як виноградна лоза зимою стоїть голою, без листя, гілок і грон, і сама виглядає сухим деревом, подібним до скелету, а потім при настанні весни знову отримує всю свою красу, то зможе від рослин і насіння, які відроджуються після тління, повчатися і про власну плоть. Працьовитості він навчиться в мурахи, любові до порядку та спільноті в бджоли, як сказано в притчі: «Піди до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим. Немає в неї ні начальника, ні приставника, ні володаря; але вона заготовляє влітку хліб свій, збирає під час жнив їжу свою. Або піди до бджоли і пізнай, яка вона працьовита, яку поважну роботу вона виконує; її працю вживають для здоров’я і царі, і простолюдини; улюблена ж вона всіма і славна; хоч силою вона слабка, але мудрістю вшанована» (Притч. 6, 6-8). Та ж бджола навчить тебе не захоплюватися тільки тілесною красою, коли з нею не поєднані добрі якості душі, і не гребувати відсутністю вроди, коли з нею є прекрасна душа. Саме це виражає і Премудрий: «Мала бджола між тими, що літають, але плід її — найкращий із солодощів» (Сир. 11, 3).
Поглянь на птахів і від них навчися мудрості. Тому й Христос сказав: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх» (Мф. 6, 26). Якщо нерозумні тварини не піклуються про їжу, то яке виправдання будеш мати ти, коли не виявляєш зневаги до теперішнього навіть так, як птах? Якщо хочеш навчитися нехтувати прикрасами, то польові квіти навчать тебе не піклуватися про зовнішні прикраси. Це пояснив Христос, сказавши: «Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть; кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них» (Мф. 6, 28-29). Отже, коли ти задумаєш піклуватися про красу одягу, то згадай, що скільки б ти не намагався, перемога залишиться за травою, і ти ніколи не зможеш зрівнятися з нею, а тому залиши свою нерозумну пристрасть. Багато чого й іншого можна навчитися від безсловесних створінь, від квітів і від насіння.
«Діла Його — краса і слава; правда Його перебуває вічно» (Пс. 110, 3), тобто кожна із Його справ. Пророк говорить це не про одну яку-небудь справу. Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Похвала і достоїнство діяльності Його». А цей каже: «Краса і слава», тобто величність і слава. Кожна із видимих речей може прихилити глядача до вдячності, до оспівування, до звеличення, до славослів’я. Не потрібно запитувати, для чого те, для чого це? Адже і нічна темрява, і день, голод і достаток, пустельна і ненаселена земля, і добра та родюча, життя і смерть, і все видиме здатне і достатнє для того, щоб спонукати уважних до вдячності. Виражаючи це через одного із пророків і представляючи самі покарання як благодіяння, Бог сказав: «Робив Я серед вас руйнування, як зруйнував Бог Содом і Гоморру… Я уражав вас іржею і бляклістю хліба» (Ам. 4, 11. 9). І через іншого пророка: «Я вивів тебе із землі Єгипетської і визволив тебе з дому рабства» (Мих. 6, 4), — змінивши покарання на благодіяння. Так, Божі покарання насправді є благодіянням, вони служать виправленню, повчанню, наставлянню, припиненню зла. Люди одне роблять як благодіяння, а інше — із ненависті й відрази; а Бог усі робить з любові. Наприклад, Він як благодійник оселив людину в раю, Він як благодійник і вигнав її з раю, Він як благодійник навів потоп, Він як благодійник послав вогонь на Содом. І взагалі, на що би ти не вказав, Він усе робить для добра. Він як благодійник погрожує і геєною. Як батьки бувають батьками не тільки тоді, коли пестять своїх дітей, але й тоді, коли карають їх; і караючи, є батьками не менше, ніж тоді, коли пестять. Так і Бог. Ось тому Павло і сказав: «Хіба є який син, якого не карав би батько?» (Євр. 12, 7). І Соломон: «Кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого» (Притч. 3, 12).
4. «І правда Його перебуває вічно» (Пс. 110, 3). Це, мені здається, пророк сказав для тих, котрі спокушаються прикрощами, які несподівано зустрічаються їм, мовби напоумляючи їх: не бентежтеся, коли бачите людей, що зазнають наклепів, яких кривдять, які безневинно страждають. Є безсторонній Суд, справедливий вирок, який кожному відплачує належне. Якщо ти будеш вимагати цього вироку уже, то дивися, щоб не випросив його проти себе. Справді, якби Бог став за кожний гріх уражати покаранням негайно і над кожним злочином звершувати Свій праведний суд, то рід людський був би давно винищений.
Для чого говорити про таку-то і таку-то людину? Для прикладу я вкажу на найбільшого серед усіх людей — Павла, проповідника всього світу, піднесеного до третього неба, введеного в рай, причасника страшних таїнств, обраний сосуд, друга Христового, який проводив ангельське життя, який досяг надзвичайних чеснот. Якби Бог не хотів бути до нього довготерпеливим і милостивим, але тоді, коли він грішив, хулив і гнав Церкву, негайно звершив би над ним Свій праведний суд, то давно позбавив би його можливості покаятися. Усвідомлюючи це, він сам говорить: «Дякую Христу Ісусу, Господеві нашому, Який дав мені силу, що Він визнав мене вірним, поставивши на служіння мене, колишнього хулите-ля, і гонителя, і кривдника… Та для того я і помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, що будуть вірувати в Нього для життя вічного» (1 Тим. 1, 12-13, 16). Якби Бог негайно ж покарав блудницю, то коли б вона навернулася (Лк. 7, 37)? Так само Матфей, митар, якби зазнав покарання ще до навертання, під час перебування митарем, то чи не стратив би можливості покаятися? Так було б і з розбійником, і з волхвами, і з кожним із грішників.
Тому Бог стримує Свій гнів і відкладає праведну відплату, закликаючи людей до покаяння. Але якщо вони залишаться невиправленими, тоді неодмінно зазнають праведного Суду. Ось тому пророк, бажаючи втішити скривджених і напоумити кривдників, додає: «І правда Його перебуває вічно». Зміст слів його такий: і ти, який терпиш кривду, завершуючи життя, не впадай у відчай щодо праведної відплати, — після відходу звідси ти неодмінно одержиш нагороду за труди; і ти, грабіжнику, користолюбцю і порушнику правди, завершуючи своє життя у світі, не залишайся спокійним, — після відходу звідси ти за все віддаси звіт, за все зло одержиш відплату. Бог існує завжди, і правда Його перебуває завжди, не маючи перешкоди в смерті ані для нагород за подвиги чеснот, ані для покарань за справи злі.
«Незабутніми зробив Він чудеса Свої; щедрий і милостивий Господь» (Пс. по, 4). Що означає «незабутніми зробив Він чудеса Свої»? Він, каже, ніколи не переставав творити чудеса. Це і означає «незабутніми зробив Він чудеса Свої», тобто не переставав, не залишав у кожному поколінні творити чудеса і чудесними діями будити людей зачерствілих. Людина високого розуму і мудра не має потреби в знаменнях: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29). Та оскільки Бог піклується не тільки про них, але й про людей зачерствілих, тому майже в кожному поколінні Він не перестає творити чудеса. Достатнім чудом є вся видима природа, але бажаючи розбудити багатьох від байдужості серед такого видовища, Бог творив багато дивних справ, і поодиноких, і загальних, як, наприклад, потоп, змішання мов, загибель Содому, події з Авраамом, Ісааком, Яковом, у Єгипті, під час виходу євреїв, у пустелі, у землі Палестинській, у Вавилоні, після повернення з полону, за Маккавеїв, після пришестя Христового і під час Його пришестя. Так само і ті події, які продовжуються донині: падіння Єрусалима, створення Церкви, поширення всюди проповіді, яка підсилилася через хвилювання, яка збільшилася через перешкоди, сонми мучеників і все інше.
Багато чудес можна бачити й у приватному житті, і в домах, і в містах. Але ми звернемо увагу тільки на чудеса загальні, очевидні й відомі для всіх, що звершуються в кожному поколінні. Скільки таких чудес було за Юліана, який своїм безчестям перевершив усіх, під час гонінь проти Церкви? Скільки за Максиміана? Скільки за царів, які були до цього? Якщо бажаєте, то вкажу і на чудеса, які були в наш час, а саме: хрести, які раптово відпечаталися на одязі; храм Аполлона, зруйнований блискавкою; перенесення мощів святого мученика Бавили у Дафнах і його явна перемога над бісом; незвичайна смерть хоронителя царських скарбів; убивство самого царя Юліана, який перевершив усіх своїм безчестям; загибель його дядька, купи хробаків і багато чого іншого: голод, посуха, бездощів’я, що водночас осягло міста, і безліч інших подій.
5. Водночас ви знаєте, що сталося тоді в Палестині. Коли юдеї хотіли відновити храм, зруйнований за визначенням Божим, тоді вогонь, який виходив із фундаменту, розігнав усіх, про що свідчить уже те, що ця справа залишилася незавершеною.
«Щедрий і милостивий Господь. Він дає поживу всім тим, що бояться Його. Завіт Свій пам’ятає вічно» (Пс. 110, 4-5). Сказавши про благодіяння Божі, що були звершені за допомогою чудес, та про справи піклування про нас, пророк іде далі, пояснюючи, що Бог, Який звершив так багато і настільки великих справ ради спасіння людей, Який усіляко наставляв їх і спрямовував до богопізнання і високої мудрості, влаштовував їхнє життя, — тут діє найбільша благодать Його, — однак робив це не з обов’язку, а з милосердя і людинолюбства, і не тому, що вони були Йому потрібні, а тільки зі Свого милосердя. «Він дає поживу всім тим, що бояться Його». Чому Він говорить тут про тих, що бояться? Бог годує не тільки їх, і в Євангелії сказано: «Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на несправедливих» (Мф. 5, 45). Чому ж він сказав: «Усім тим, що бояться Його»? Мені здається, що тут Він говорить не про тілесну їжу, а духовну, тому і згадав тільки про тих, які бояться Господа, — ця їжа призначена для них. Як годується тіло, так годується і душа. А що вона справді годується, то ось послухай: «Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4, 4). Отже, він говорить про їжу, яку Бог дає насамперед тим, які бояться Його, тобто повчання за допомогою слова, наставляння, всю мудрість.
«Завіт Свій пам’ятає вічно». Бажаючи знову відкрити зарозумілість юдеїв й упокорити їхню гордість, або краще сказати — показати, що блага, якими користувалися, вони отримали не за власні заслуги, а завдяки любові Божій до їхніх батьків та Його завітів, що були укладені з ними, говорить: «Завіт Свій пам’ятає вічно». І Мойсей перед входом юдеїв у землю обітовану заповідав їм так говорити і думати.
— Коли ти збудуєш, — говорив він Ізраїлеві, — прекрасні міста і придбаєш багатства, то не говори, що все це зроблено завдяки моїй праведності, а завдяки завіту з батьками твоїми (Втор. 9, 4-5).
Немає нічого гіршого за гордість, тому Бог і поражає її постійно всіма засобами.
«Могутність діянь Своїх явив Він народові Своєму, щоб дати йому насліддя народів» (Пс. 110, 6). Від загального пророк переходить до конкретного, від подій, що відбувалися у всьому світі, до подій, які мали місце з юдеями. Однак, якщо подивитися уважно, то й ці події мають загальне значення. Усі те, що трапилося з юдеями, послужило уроком для інших: і війни, і трофеї, і їхні перемоги для уважних можуть служити замість проповіді. Справді, все це відбувалося не за звичайним станом людських справ, а так, що не все можна пояснити. Хіба за звичайним станом руйнуються стіни при звуці сурм, жінка-ватажок долає і перемагає, молодий юнак одним кидком каменя поражає полки ворогів? Багато й інших надзвичайних подій трапилося з ними. Так вони перемогли ворогів, так вигнали їх із Палестини.
Отже, коли пророк говорить: «Могутність діянь Своїх явив Він народові Своєму», то говорить не про будь-що інше, а саме про те, що Бог виявив Свою силу, не просто вигнавши народи, а саме таким чином, з якого євреї особливо чітко могли бачити, що поразка ворогам була завдана Богом і що їхня доля була вирішена під Його проводом, хоч для цього достатньо було й попередніх подій. І справді, Бог наставляв юдеїв не тільки словами, але й ділами, взуттям, одягом, їжею, нічним і денним світлом, хмарою, війною, миром, перемогами, землеробством, дощами, тобто все сповіщало їм про Господа, пробуджувало їхній засліплений розум, і не було такого часу, коли би Бог не виявляв їм Своїх знамень.
«Діла рук Його — істина й правосуддя; всі заповіді Його вірні» (Пс. 110, 7). Сказавши про Божу силу, пророк говорить і про Його правосуддя, про те, що Бог тоді виявляв не тільки силу Своїми діями, але й неабияке правосуддя. Він вигнав із Палестини народи не тільки тому, що хотів оселити в ній юдеїв, а зі справедливості. Ось тому і Мойсей сказав в одному місці: «Міра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася» (Бут. 15, 16). Так можна сказати не тільки про юдеїв і не тільки про ті події, що були з ними, але й про все взагалі. Усе, звершене Ним, є «істина й правосуддя»; тобто правда. А істиною Писання часто називає і людинолюбство. Отже, ці слова означають те, що Бог усе чинить за правосуддям і водночас із людинолюбством. Справді, якби Він діяв тільки за правосуддям, тоді все загинуло б.
6. Тому той же пророк в іншому місці говорить: «Не входь у суд з рабом Твоїм, бо не виправдається перед Тобою ніхто із живих» (Пс. 142, 2). І ще: «Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть?» (Пс. 129, 3). Так, усе, що відбувається від Бога, сповнене тим й іншим. Якби Він діяв тільки за правосуддям, то все загинуло б, а якби тільки із людинолюбством, тоді багато хто зробився б ще більш безтурботним. Тому для спасіння людей Він різноманітить Свої дії, роблячи так й інакше їхнє виправлення.
«Вірні всі заповіді Його». Як пророк часто чинить в інших місцях, так і тут: від премудрості Божої, яка виявляється у творіннях та різних видах Провидіння, він переходить до Його законодавства, і в цьому показуючи новий вид Провидіння. Справді, Бог напоумляє людський рід не тільки тим, що створив так багато різних створінь, але й тим, що встановив закон. Ось тому й у вісімнадцятому псалмі пророк, розрізняючи ці два види Провидіння, на початку говорить: «Небеса додає про славу Божу» (Пс. 18, 2); а в середині, завершивши мову про створіння, добавляє: «Закон Господній непорочний, душу оживляє; свідчення Господні вірні, навчають простих. Повеління Господні праведні — звеселяють серце. Заповідь Господня світла — просвітлює очі» (Пс. 18, 8-9).
Так і тут, сказавши про Божі знамення, чудеса й діла, переходить до заповідей і говорить: «Всі заповіді Його вірні, тверді на віки вічні, встановлені на істині й правоті» (Пс. 110, 7-8). Не даремно сказав: «Усі», — він використав це слово, маючи на увазі безліч заповідей. Так, є закони творіння, які утверджують усе творіння:, сонце і місяць, день і ніч, зірки, землю і порядок у всій природі. Є закони, які були дані на початку людській природі під час створення людини, про які Павло говорить: «Бо коли язичники, які не мають закону, з природи законне чинять, то вони, не маючи закону, вони самі собі закон» (Рим. 2, 14); і ще: «За внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому» (Рим. 7, 22). Є заповіді написані: всі вони залишаються донині. А коли деякі з них скасовані, то це тому, що змінені не на гірше, а на краще. Так, заповідь «не вбий» не скасована, а підсилена. Так само заповідь: «не перелюбствуй» не скасована, а отримала велику силу. Тому і сказав Господь: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5, 17). Справді, той, хто навіть не гнівається, тим більше буде утримуватися від убивства; той, хто не дивиться на жінку хтивими очима, тим далі буде від перелюбу.
Отже, закон має ту особливу перевагу, що він безсмертний, постійний: і закон природи, і закон звичайний, і закон (старозавітної) мудрості, і закон Нового Завіту. Тому і сказав Господь: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24, 35), виражаючи цим їхню незмінність. Тому те, що визначене волею Божою для існування, воно перебуває постійно, і ніщо не може його похитнути. «Встановлені на істині й правоті».
Що означає «на істині й правоті»? Немає в них, каже, нічого неправдивого, нічого лукавого, нічого темного, нічого сказаного із пристрастю чи ворожістю, а усе спрямоване до блага й користі. Не так, як людські закони, в яких є чимало мінливого, чимало незрозумілого, чимало людського. Чимало із людських законів часто були встановлені під впливом людських пристрастей, — дехто хоче помститися ворогові чи зробити приємне для друга і, згідно з цим, установлював закони. Не такими є закони Божественні: вони яскравіші за сонце, спрямовані для блага тих, для кого встановлені, спрямовують їх до чеснот й істини, а не до речей оманливих, наприклад, до багатства і влади. Це обман, а справи Божі — істина, вони навчають не того, щоби благоденствувати тут і насолоджуватися благами земного життя, а щоб придбати блага майбутні. У них усе говорить про речі істинні, вірні, в яких нема нічого мінливого. «Всі заповіді Його вірні».
Що означає «вірні»? Тверді, постійні. Коли вони порушуються, тоді приходить покарання, а самі вони не міняються. Коли люди порушують їх, тоді Бог мстить за них. Тому не говори, начебто це сказано для погрози чи перебільшено. Жодний законодавець не говорить тільки для погрози, а для напоумлення. Якщо ти не віриш майбутньому, то переконайся в цьому з минулого. Потоп за Ноя, спалення Содому, загибель фараона, винищування юдеїв, неволя, війни — це були тільки погрози чи справжні кари? Якщо ж справді були події прообразувальні, то тим більше звершаться істинні, і настільки сильніше, наскільки більш гріховними є провини людей, вчинені ними після такого лікування і виправлення.
«Визволення послав Господь народові Своєму, навіки поставив завіт Свій» (Пс. 110, 9). В історичному плані пророк говорить про спасіння юдеїв, а в переносному — про спасіння світу, що пояснює наступними словами «навіки поставив завіт Свій». Тут він говорить про Новий Завіт. Оскільки він згадав про заповіді і закон, що був порушений і викликав проти людей гнів Божий, тому і говорить, що «визволення послав Господь народові Своєму», як і сам Господь сказав: «Я прийшов не судити світ, а спасти світ» (Ін. 12, 47). Оскільки порушений закон віддав людей покаранню, «бо закон викликає гнів, тому що, де нема закону, нема і злочину… Тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої, виправдовуються даром, благодаттю Його» (Рим. 4, 15; 3, 23-24), тому він і говорить: «Визволення послав Господь народові Своєму».
7. Однак Господь послав не тільки спасіння, але, крім спасіння, дав і закон, щоб ми вели життя, гідне благодаті.
«Святе і страшне ім’я його» (Пс. 110, 9). Роздумуючи над усім тим, що сповіщається про піклування і провидіння Боже і в Старому Завіті, і в Новому, і в справах, і заповідях, і чудесах, і знаменнях, пророк зворушується і, дивуючись величі Божій, завершує свої слова славослів’ям, підносячи хвалу Винуватцю всього цього. «Святе і страшне ім’я Його», тобто заслуговує особливого подиву, захоплення. Якщо ж таким є ім’я Його, то чи не тим більше Його єство? А як саме ім’я Його «святе і страшне»? Його лякаються біси, бояться хвороби, цим ім’ям апостоли навернули весь світ, Давид, використавши його замість зброї, поразив іноплемінника; ним звершено безліч великих справ, ним ми звершуємо священні таїнства. Отже, роздумуючи над тим, скільки чудес звершує Його ім’я і скільки благодіянь, як воно поражає супротивників й укріплює своїх, пам’ятаючи про діла, які перевершують звичайний порядок речей і перевищують людські поняття, він говорить: «Святе і страшне ім’я Його». А коли воно святе, то для його прославляння потрібні й уста святі й чисті.
«Початок премудрості — страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його. Хвала Йому навіки-віків» (Пс. 110, 10). Що означає «початок»? Джерело, корінь, основа. Сказавши багато чого і настільки величного про Владику світу і переповнившись захопленням, пророк додає і це, висловлюючи, що той, хто боїться Його, наповнюється всякою премудрістю і стає розумним. Далі, щоби будь-хто не подумав, що мудрість обмежується тільки знанням, додаєте: «І розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його». Недостатньо самої віри, якщо з нею не поєднане і відповідне життя. А як саме «страх Господній — початок премудрості»? Він відхиляє від будь-якого гріха і наставляє на всяку чесноту. Пророк говорить про премудрість, суть якої не у словах, а в справах. І язичницькі мудреці визначають премудрість пізнанням речей божественних і людських. Цього пізнання навчає страх Божий, який викорінює безчестя, насаджує чесноти, спонукаючи нехтувати земним і прагнути до неба. Що ж може бути мудрішим за таку душу? Тут (пророк) указує не тільки на слухача, але й на виконавця. «Розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його», тобто для тих, які виконують правила премудрості, які виявляють її в ділах, вона є «розум добрий». А говорить про розум добрий тому, що є і злий розум, як наприклад: «Розумні на зло, але добра робити не вміють» (Єр. 4, 22). Але він вимагає розуму, що виявляється в доброчесному житті.
«Хвала Йому навіки-віків». Яка, скажи мені, хвала? Вдячність, славослів’я, яке за Його справи буде вічно підноситися Йому, а насамперед це належить Його єству. Бог безсмертний і Сам по Собі гідний хвали, однак Він отримує хвалу і тоді, коли ти висловлюєш Його велич та все інше, отримує хвалу і за Свої справи, коли ти споглядаєш на Його премудрість через видимі речі. Пророк говорить це для того, щоби спонукати до подяки і показати, що ті люди, які нарікають на те, що відбувається, не заслуговують будь-якої поблажливості. Справді, якщо хвала, подяка і славослів’я належить Йому настільки яскраво, очевидно, безсумнівно, незмінно, непохитно, постійно, що вона є вічною, безмежною і безконечною, а вони, не розуміючи цього, говорять супротивне, тому суперечать тому, що є набагато яскравішим за сонце, і добровільно залишаються сліпими. Адже вона (хвала) не є деякою тимчасовою, щоб можна було про неї не знати, не темна і невідома, але очевидна, постійна, вічна, яка перебуває завжди і ніколи не має кінця.
Бесіда на псалом 109 | Зміст | Бесіда на псалом 111
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
